Лекции.Орг


Поиск:




Статус, предмет і об'єкт соціології освіти




Пшеничнюк

Соціологія освіти

Соціологія освіти - галузева соціологічна теорія, пред­метом вивчення якої є система освіти як соціальний інститут.

Ця соціологічна теорія виокремилася із соціології культу­ри та набула самостійного значення на початку XX ст. завдяки класикам соціології - Е. Дюркгейму та М. Веберу. Найбільш потужно основні проблеми соціології освіти стали розроб­лятися із середини 50-х рр. XX ст. Першість тут отримала американська соціологія, оскільки під упливом науково-технічної революції оголилися проблеми, пов'язані з невідпо­відністю системи освіти тим новим суспільним вимогам, які склалися. У цей час виникла криза освіти, відбулися чис­ленні виступи молоді та студентів, невдоволених станом освіти загалом і можливостями власної самореалізації, підвалини якої має забезпечувати держава. На цьому тлі виникає значний науковий інтерес до проблем сучасної освіти як з боку америкаї і ських, так і європейських вчених.

Ф. Кумбс, П. Бурд'є, Р. Коллінс, Т. Парсонс, А. Турем, Д. Белл та інші досліджують феномен освіти як регулятора соціальної структури суспільства, як важливого каналу висхід­ної соціалізації індивідів, як чинника виховання людини. Серед українських дослідників цю проблему вивчають В. Астахова, О. Якуба, В. Піддубний, В. Андрущенко, В. Кремень, О. Си­доренко та ін.

Утвердження постіндустріального суспільства, заснованого на знанні й інформації, викликало до життя поняття "люд­ський капітал суспільства", складовим елементом якого є якісна освіта індивіда. Постіндустріальне суспільство значно під­вищує в ціні інтелект, диктує появу людей сильноресурсних, з високими адаптаційними можливостями, освічених і високо­кваліфікованих. Саме вони мають забезпечити нову якість економічного зростання, технологічного оновлення вироб­ництва.

Виховання особистостей з такими рисами покладається на соціальний інститут освіти.

 

Як соціальний інститут освіта виконує такі функції:

• відтворення та передання наступним поколінням соціокультурної спадкоємності - знань і накопиченого досвіду;

• підготовки компетентних фахівців для економіки країни, формування інтелектуального потенціалу нації;

• відтворення соціальної структури суспільства, чинника соціальних переміщень та висхідної соціальної мобільності;

• соціалізації індивідів, підготовки їх до життя в суспільстві через набуття знань і формування духовного світу, створення стартових умов для всебічного розвитку людини;

• консервації культурно-історичної самобутності народу й основи національно-етнічної самоідентифікації.

 

Формування нової моделі освіти в Україні тісно пов'язане з входженням її в освітній простір Європи та з практичною реалі­зацією принципів Болонського процесу, приєднання до якого є важливим для України. Болонським процесом, який започатковано в 1999 р. 29 країнами Європи, називають модернізацію вищої освіти, спрямовану на створення відкритого європей­ського простору освіти, котрий має стати більш конкурентно-спроможним на ринку світових освітніх технологій. Болон­ський процес передбачає досягнення таких основних цілей:

• уведення двоступеневої системи освітньо-кваліфікацій­них рівнів (бакалавр, магістр);

• запровадження кредитної системи організації навчаль­ного процесу;

• забезпечення високої якості освіти та формування си­стем її контролю;

• збільшення мобільності студентів та викладачів;

• забезпечення працевлаштування випускників на євро­пейському ринку праці;

• запровадження сумісності кваліфікації на вузівському й післявузівському етапах підготовки;

• посилення конкурентноспроможності та привабливості європейської системи освіти.

 

Відповідно до зазначених цілей вищої освіти в Україні:

- здійснюється модернізація навчальних планів і програм;

- навчальний процес переорієнтовується із переважно лекцій­ної форми на організацію самоосвіти, на залучення студентів до науково-дослідної праці;

- поширення набуває екстернат, дистанційне навчання;

- запроваджуються моделі кредитно-модульної рейтингової системи оцінювання знань, утверджується концепція неперервної освіти протягом усього життя, відбувається демо­кратизація освіти загалом.

Реформування освіти за Болонськими критеріями сприятиме залученню України до процесів європейської інтеграції, фактич­ному визнанню нею європейського вибору.


Городяненко

Соціологія освіти

Сфера освіти є надзвичайно важливим джерелом соціалізації особистості, простором, в якому вона засвоює необхідні для соціальної практики знання, цінності, формує навички соціальної взаємодії, інтегрування у все нові соціальні реалії.

Статус, предмет і об'єкт соціології освіти

Соціологія освіти є водночас фундаментальною, при­кладною, теоретичною та емпіричною наукою, має свої методологічні принципи, застосовує різноманітні мето­ди дослідження. Спираючись на ґрунтовну інформацій­ну базу і здійснюючи прогностичні функції, вона покли­кана забезпечити наукове обґрунтування соціальної по­літики у сфері освіти, вивчення взаємозв'язків системи освіти з іншими соціальними системами, соціальними інститутами суспільства.

Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предме­том якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні проце­си у сфері освіти.

 

Соціологію освіти почали виокремлювати із загальнофілософської, педагогічної проблематики і досліджу­вати специфічними методами на межі XIX-—XX ст. По­чаток її становлення пов'язаний з творчістю Е. Дюркгейма, який першим підійшов до проблем, пов'язаних із соціальною функцією освіти, окреслив соціологічний шлях її дослідження. Поштовх її розвитку у США дали наукові дослідження Л.-Ф. Ворда «Динамічна соціоло­гія» (1883) і американського філософа Джона Дьюї (1859—1952) «Школа і суспільство» (1899). Напередод­ні Першої світової війни почали з'являтися дослідниць­кі установи із соціологічних проблем освіти. У 1927 р. було створено Американське національне товариство, побачив світ спеціальний журнал із соціології освіти. У Німеччині соціологія освіти виокремилася в особливу галузь завдяки зусиллям М. Вебера і К. Манхейма.

Після Другої світової війни соціологія освіти стає са­мостійною галуззю, дедалі більше соціологів обирають її як основу своєї професійної діяльності. При національних соціологічних асоціаціях засновуються секції соціології освіти, спеціальні журнали. Зростає увага до соціальних проблем освіти з боку Міжнародної соціоло­гічної асоціації, яка з III Міжнародного соціологічного конгресу 1956 р. постійно обговорює їх на своїх засідан­нях. З 1971 р. при асоціації діє дослідницький комітет «Соціологія освіти».

 

Становлення соціології освіти в колишньому СРСР ускладнювалось негативним ставленням до соціології загалом, хоча поодинокі соціологічні дослідження про­блем освіти практикувалися з середини 60-х років. З ча­сом сформувалось кілька підходів у поглядах на статус та предмет соціології освіти. Наприклад, представники педагогічної науки, що застосували методи соціологіч­ного дослідження, вважали її емпіричною дисциплі­ною, яка не потребує спеціальної теорії, оскільки пере­буває в лоні педагогіки. Відчутні були спроби зарахува­ти до предмета соціології освіти суміжні проблеми: вплив освіти на економіку, соціальну структуру, дозвіл­ля тощо, витісняючи основну діяльність суб'єкта у сфе­рі освіти за межі предмета соціології освіти. А це спри­чиняло поверхове бачення предмета науки, обмежувало сферу пізнання, що відразу позначилося на практиці. Наприклад, наприкінці 80-х років XX ст. у процесі ви­роблення концепції реформи і демократизації освіти постала необхідність врахування думки викладачів і студентів про якість навчального процесу. Соціологи, яким були замовлені відповідні опитування, виявились не готовими до їх проведення, оскільки донедавна ана­ліз навчального процесу не вважався предметом соціо­логії. Здебільшого вона займалася взаємодією навчан­ня і праці, навчання і дозвілля, освіти і соціальної структури тощо. Тому анкетування за своїм змістом не відповідало реальним індикаторам змісту навчально-педагогічного процесу: запитання акцентували на зов­нішніх аспектах спілкування викладача і студента, не розкриваючи якості навчання.

 

Згідно з соціокультурним підходом навчальний про­цес як вид соціокультурної діяльності належить до пред­метної сфери соціології освіти, що постає як загальна теорія освіти і як емпірична наука. Це дає змогу просте­жити динаміку освіти, особливості її взаємодії з іншими сферами суспільного життя, процес розвитку суб'єктів освіти. Соціокультурний напрям зародився у 30-ті роки XX ст., одержав розвиток у концепції «реконструкції соціальної позиції» французьких соціологів Бурдьє і Пассерона і нині став основним у вітчизняній соціології освіти. На думку представників цього напряму, предметом соціології освіти є стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти; закони, принципи, техноло­гії навчання; взаємодія освіти з іншими галузями суспі­льного життя. Об'єктом є сфера освіти, тобто соціальне середовище, в якому розгортаються, функціонують про­цеси освіти, діють суб'єкти освіти.

Концептуально соціологія освіти пов'язана із філосо­фією освіти і соціологією культури, а у практичній пло­щині — із соціологією виховання, педагогічною соціоло­гією, соціальною психологією і соціальною педагогікою.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 531 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Ваше время ограничено, не тратьте его, живя чужой жизнью © Стив Джобс
==> читать все изречения...

1218 - | 1208 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.