Єдність навчання і виховання

Важливішою закономірністю розвитку всієї системи освіти виступає єдність н взаємозв'язаних структурних елементі м навчання, виховання. Але ці компоненти освіти неоднозначні, нерівнозначні і неідентичні. Костянтин Ушинський підкреслював, що н системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання — засіб виховання. Без підтримки виховання і без опори навчання не може дати позитивних результатів формування освіченої людини. Навчання, відірване від виховання є тільки розвиток розуму, нагромадження знань, а виховання — формування особи, розвиток і зміцнених всіх її духовних здібностей, її характеру. Поєднання процесу навчання і виховання забезпечує, насамперед, вироблення в учнів навиків самостійного мислення, оволодіння культурою мислення, щоб учні могли відображати зовнішній світ і власне Я, свій інтелектуальний потенціал. На такій основі формується світогляд особи, її моральні норми і соціальна позиція, тому що, за визначенням Імануїла Канта, людина може стати людиною тільки через виховання. Ще мислителі Стародавньої Греції вказували на вирішальну роль виховання її навчанні, бачимо недостатність освіти без виховання. Так, Протагор вважав, що освіта не дає паростків у душі, якщо освіта не проникає на значну глибину. А глибину прокладає виховання. На думку Демокріта, виховання перебудовує людину і, перетворюючи, створю» ш другу природу. Акцент значущості виховання не означає недооцінки ролі навчання, тому що без навчання нема і виховання. Навчання не тільки спосіб виховання, а й його теоретична основа. Поза знання нема і не може бути і свідомості. Тим-то важливе значення її процесі освіти має правильне поєднання і взаємопроникнення навчання і виховання.

Навчання і виховання — діалектична єдність. Виховання щось зовнішнє щодо навчання, що вноситься ззовні, тому що в самому навчанні об'єктивно закладеш потенціальні елементи виховання. З іншої ж боку, виховання дає і додаткові знання. І навчання, і виховання реалізуються не автоматично, а взаємозалежно від особи педагога, його світогляду і кваліфікації. Тому-то і результати навчання і виховання у (її і них педагогів неоднакові, хоча і досягаються засвоєнням одних і тих же галузей знань. Знання можуть викладатися по-різному — вузь-|<>, коли поповняючи розумовий багаж учня, не збагачують його сві­домість, і глибоко, коли відбувається зворотний зв'язок і знання стають переконанням. І це можливо лише за умови, що повідомлені знання «в'язані з сучасністю, з суспільною практикою, поєднуються з певни­ми висновками виховання. А якщо їх не робить педагог, то це не виключає помилковості висновків, до яких може прийти школяр або студент. Викладання багатьох предметів здебільшого не має практич­ної спрямованості і доцільності у використанні і застосуванні, перет­ворення знань в переконання, в активну життєву позицію. Багато уч­иш сприймають читані курси лише як суму знань, що необхідно засвоїти, щоб одержати відповідну оцінку, але не бачать в них орієн­тирів в практичній діяльності. Знання, самі по собі, відзначав Антон Макаренко, ще не створюють потрібних якостей характеру і поведін­ки людей, якщо вони не перетворюються в переконання. Про зв'язок між знанням і практичною діяльністю учнів добре сказав німецький педагог Альфред Дістервег: «Сумне явище, коли голови учнів напов­нені великою або малою кількістю знань, але ще більш сумне явище, коли учень не навчився їх застосовувати... Хоча учень щось-та знає, ллє нічого не уміє».

Ефективність навчання і виховання залежить не тільки від суб'єкта, але й від об'єкта виховання, тому що він вступає у взаємо­дію з тими знаннями і переконаннями, які уже досягнуті до вступу у вищий навчальний заклад — у середній школі або самоосвітою. Філо­соф Георг Гегель підкреслював, що кожний індивідуум має власне почуття, власне відчуття і особливо власний світогляд. Тому-то в од­них випадках навчання і виховання попадає на сприятливий грунт, поповнюючи знання і поглиблюючи світогляд. В інших випадках, нав­паки, навчання і виховання вступають в суперечності з попередніми знаннями та поглядами, з пізнавальними потребами і інтересами, що уже сформувалися. Все це означає, що навчання і особливо вихо­вання мають дуже складний, суперечливий характер, тому що сприй­маються через призму визначеного Я, що уже в тій або іншій мірі склалися, сформувалися в учнів. Тому-то прав Георг Гегель, стверджу­ючи, що духовний розвиток не просто спокійний повільний процес, що проходить без суперечностей і боротьби, а тяжка недобровільна робота, спрямована проти самого себе.

Природно, стимулювати особистий розвиток можна досить ефективно на основі самопізнання студента, школяра, учня, зрозу­мівши механізм саморозвитку його психіки, можливостей мобіліза­ції творчого потенціалу особи, її впливу на оточуючих і адаптацію до нових умов. В сфері матеріального виробництва високий рівень знань, а тим більше високий рівень культури працівника — головний фактор високої культури виробництва, його ефективності і конкурен­тоспроможності. В сучасних умовах особливу роль у вихованні і навчанні школярів та студентів відіграють суспільні та гуманітарні наук и що безпосередньо формують їх світогляд і інтелектуальну культуру. особисті якості. Одним з головних принципів, додержання я кіп дозволяє кардинально модернізувати викладання, вивчення суспільних наук в школі і вищому навчальному закладі — принцип поєднання теорії і практики, перевірки практикою достовірності і цінності теоретичних побудов, формувань і підготовки учнів л" конкретного застосування знань, особливо очевидна значущім і принципу для модернізації викладання двох традиційних у вищи» навчальних закладах гуманітарних предметів знань — економічній теорії і філософії.

Значення економічної підготовки студентів особливо зростає її умовах формування ринкової економіки, ринкових відносин, коли для організації нових виробництв і малих підприємств необхідні економічно підготовлені спеціалісти. Створення і впровадження принципово нових знарядь праці, матеріалів і технічних процесів вимагає економічного обґрунтування створюваної або вдосконаленім техніки і технології для забезпечення високої продуктивності праці і мінімальної собівартості, необхідних техніко-економічних розрахунків, що підтверджують переваги нових рішень технічних проблем перед попередніми. Тільки за таких умов спеціаліст забезпечує науковий рівень управління з урахуванням підвищення економічної ефективності виробництва, сформування науково-технічного мислення.

Неоціниму роль у підготовці спеціалістів нового типу має освоєння філософії як фундаментальної і методологічної основи всіх гуманітарних і негуманітарних наук. Роль викладання, вивчення філософії ще далеко не скрізь реалізується. Відсутністю зв'язку з профілем вищого навчального закладу знижується цінність філософської підготовки. Необхідне розширення кола філософських знань за рахунок спецкурсів — філософської науки, філософії культури та ін. Академізм і догматизм ще не викоренені у викладанні, вивченні нових для вищих навчальних закладів предметів: політології, соціології, спеціальної філософії, політичної соціології та ін., що ще слабо зв'язків з життєвими проблемами студентів.

Сучасні дослідження показують, що 40—50% студентів вищих навчальних закладів України і 80 — 90% учнів — старшокласників не можуть розібратися в політичних, економічних ситуаціях в країні, а четверта частина опитаних студентів і 40% школярів взагалі заявляють, що політикою не цікавляться. Аполітичність молоді веде до того, що у виборчих компаніях студенти виступають як найпасивніша, інертна частина виборців. А за дослідженнями старшокласники шкіл Києва, Харкова, Дніпропетровська та ін. повністю можуть поповнити ряди пасивних виборців: тільки 32% опитаних мають більш-менш твердий намір брати участь у виборах, коли їм виповниться 18 років, решта не мають такого наміру, або ще не визначились. А школярі вивчають осіннім політичних та правових знань, а студенти прослухали курси політології, соціології, філософії і права, та саме «прослухали», але не здобули достатній навиків політичної і правової культури. Не лише гуманітарні науки, а здебільшого природничо-наукові і спеціальні галузі знань несуть солідний виховний заряд, що досягається за умови гуманізації навчального процесу, взаємодія всіх видів наук у вирішенні спільного завдання: формування творчої особистості учнів, студентів.

Реформування негуманітарних галузей знань науки відбувається Шляхом логічного і теоретичного переосмислення шкільних і вузівських навчальних курсів, насичених історичними, економічними, моральними, філософськими та іншими аспектами, підвищення їх Методологічного та світоглядницького рівнів з тим, щоб вони спільно і гуманітарними науками сприяли формуванню наукового світогля­ду молоді. Вивчення великого комплексу природничо-наукових і гу­манітарних галузей знань — фундамент наукового розуміння світу, але у багатьох учнів і студентів поєднується з релігійністю і навіть Містикою, Істотні недоліки у викладанні суспільних та природничих Наук свідчать, що розрив між навчанням і вихованням все ще не подолано, а справжня єдність між; ними ще не встановлена. Поєднання політології і права, соціології і психології, їх предмети, методи і категорії виступають для студентів інструментом розробки пробле­ми. А самі предмети лише склад інтелектуальних засобів виробництва, цінність їх в самостійному аналізі життєвих ситуацій освіти виконують функції соціального контролю. Школа покликана виховувати законопослухняних громадян, здібних і здатних розуміти і поважати норми права, інститути громадянського суспільства.

В сучасних умовах в Україні певний рівень функціональної гра­мотності потрібен не тільки на виробництві, а й для використання інфраструктурою сучасного транспорту комунікативних, побутових засобів. Відсутність функціональної грамотності: знання правил безпеки при користуванні електричними, хімічними та іншими шкід­ливими засобами, речовинами, правил руху, використанні інформа­ційних систем, правил гігієни та ін. у сучасної людини може стати наслідком ризику здоров'ям, небезпекою для оточуючих, веде до катастрофи. За поведінкою і вихованням підростаючого покоління школа і властивими їй специфічними педагогічними засобами здійснює прямий соціальний контроль. Адже ще в Стародавній Греції функції Догляду, контролю за розвитком дітей, їх поведінкою, дозвіллям здій­снювала школа. Навіть саме слово школа — грецьке, означає духовне заняття, дозвілля. Сучасна система освіти не тільки транспортує зразки культури від покоління до покоління, з однієї сфери в іншу, але й виконує функції генератора і охоронця культурного надбання суспільства.

В лоні освіти розвивається наука, особливо її фундаментальні напрямки. Значний взаємовплив освіти і мистецтва, що переважно зорієнтовано на виховання особи. Залучено в освітиш процес і засоби масової інформації. Невіддільну важливу складову фонду культури Становить інтелектуальний потенціал викладачів, практика навчання, вся сфера освіти. Та починаючи з 90-х років у сфері освіти спос­терігаються дуже малі запити ресурсів освіти: низький рівень дохо­дів працівників сфери освіти, відставання матеріально-технічної інформаційної бази навчальних закладів від галузей виробництва і обслуговування населення. Потребує вдосконалення і сама система освіти. Змушує педагогів періодично оновлювати зміст освіти, при­водити його відповідно з успіхами про пізнання природи, суспіль­ства, мислення, розвиток науки, техніки, культури.

Мета освіти

Серед різноманітних уявлень про мету освіти виділяється три найстійкіші мети: інтенсивна, екстенсивна і продуктивна. Інтенсивна мета освіти полягає в широкому і повному використанні якостей учнів і студентів для формування у них готовності не тільки освоювати певні знання, але й постійно вдосконалювати знання, розвивати власні творчі потенції та ін. Екстенсивна мета освіти передбачає передачу найповнішого, нагромадження досвіду знань, досягнення культури, допомоги учням, студентам самовизначатися на такій культурній основі, базі залучити і пустити в дію наявний потенціал, можливості тощо. Продуктивна мета освіти передбачає підготовку учнів до тих видів діяльної ті, якими їм доведеться займатися і тією структурою зайнятості, яка підтримує розвиток соціальної спільності і їх власний розвиток.

Кожна мета взаємодіє, взаємодоповнює одна одну. Їх поєднання сприяє реалізації спільної функції освіти. Адже задовольнити соціальні потреби підтримувати суспільний прогрес можливо тільки освоївши багату спадщину культури. Засвоєння людьми досвіду, найзначніших досягнень культури це не тільки мета і завдання освіти, але і всіх форм культурної діяльності Адже культура постає в багатоманітності проявів людської діяльності, в різноманітності особливостей і індивідуальностей людських досягнень. Ні ох 11 пити багатоманітності людської культури, діяльності, ні усвоїти багатства культурної спадщини не може, не здатна жодна окрема людина, скільки л універсальними здібностями не володіла. Та, навіть, якщо передбачити і унікальну можливість, то непомірне розширення строків навчання недоцільні-Справа в тому, що, коли розглядати вирішення завдання мети освіти най повніше, освоєння багатої спадщини культури в межах соціальної спільній ті, її поколінь; розподіляючи вирішення завдання окремими соціальними спільностями, верствами (кожна з соціальних груп освоює частину соціальної1)) досвіду), то залишається невідомим: чи веде така передача культурних цінностей до їх зростання, продукування або веде лише до збереження, консервації. Мета підготовки суб'єкта до конкретних видів діяльності має і читкіші контури її реалізації: виробити, сформувати певну готовність до дії, розгорнути, налагодити механізми орієнтації побудження, продукування цінностей тієї або іншої форми діяльності її сфери.