До сфери освіти належать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Вона є полем взаємодії навчання з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів, що забезпечують функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освіти повинні бути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а й усе те, що впливає на них, супроводжує їх. Отже, загалом сфера освіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп — тих, хто навчається, навчає т» обслуговує навчальний процес.
Соціологи у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. Одні основну увагу приділяють вивченню суті зв'язку системи освіти з різними елементами суспільства. Інші акцентують на практичних проблемах навчальних закладів, застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для з'ясування, а потім і для подолання проблем. Якщо на попередніх етапах розвитку соціології освіти переважав абстрактний підхід до вивчення сфери освіти, то в 90-ті роки XX ст. став домінувати прагматичний.
З середини 50-х до 80-х років на міжнародних соціологічних конгресах з проблем освіти більшість доповідей зосереджувалася на аналізі взаємодії освіти і соціальної структури суспільства. Так, на III Міжнародному соціологічному конгресі 1956 р. було заслухано 16 доповідей «Освіта і мобільність в індустріальному суспільстві та слаборозвинутих країнах». У матеріалах IV конгресу з цієї тематики опубліковано 12 доповідей.
Освіту розглядають як один з найважливіших чинників соціального розвитку, що методологічно пов'язано з концепціями «єдиного індустріального суспільства», «постіндустріального суспільства», «технотронної ери» тощо. У західній соціології, наприклад, досить поширеною є теза американського соціолога, автора теорії «постіндустріального суспільства» Д. Белла про те, що рівень здобутої людьми освіти є вирішальною передумовою їх соціального становища.
На думку прихильників функціонального підходу, навчальні заклади є своєрідними фільтрами, що допомагають молоді зробити вибір майбутньої діяльності.
Функціоналісти підкреслюють винятково позитивне значення взаємодії освіти з іншими соціальними інститутами і соціальними сферами — економікою, класовою структурою, політикою. Школи, на їх думку, сприяють створенню рівних можливостей і сприятливих умов для вихідної мобільності, а освіта є раціональним способом розподілу людей відповідно до їх власних достоїнств. Представники «моралізуючих» концепцій, розвиваючи ідею Е. Дюркгейма про те, що рівність в освіті принципово неможлива в суспільстві, заснованому на розподілі праці, розглядають систему освіти як хранителя і передавача цінностей. Вони вважають, що соціальна структура зберігається й утримується школами через прийняття і прищеплення молоді панівної системи цінностей.
У 60-ті роки XX ст. панівна в соціології освіти функціоналістська точка зору була поставлена під сумнів представниками теорії конфлікту, які підкреслювали роль освіти в збереженні соціальної нерівності. Марксисти, наприклад, стверджували, що освіта при капіталізмі сприяє експлуатації груп, що перебувають у несприятливих умовах. Американський дослідник М. Арчер спробував модернізувати соціологію освіти, перетворити її на соціологію систем освіти, зосередившись на дослідженні їх походження і функцій. Соціологи активніше почали вивчати різні типи цих систем: масове та елітарне навчання; державну і приватну освіту; централізоване й нецентралізоване навчання; технічну й загальну освіту. Американські соціологи досягають значних успіхів у вирішенні проблеми переходу від «валових» показників до критеріїв, що дає змогу оцінити якість освіти у вертикальному розрізі, діагностувати реальний її стан, простежити тенденції.
Сучасна соціологія освіти центром своїх досліджень обрала проблему кризи освіти, розмах якої набув глобального значення. Національні служби аналізу освіти ще в 60—70-ті роки минулого століття констатували значний спад загальноосвітньої підготовки молоді, масовість функціональної безграмотності, зростання кількості дітей, що не відвідують школу, збільшення розриву в рівні освіти між розвинутими і відсталими країнами, вилучення з навчальних програм гуманітарних дисциплін. Це зумовило активні пошуки шляхів виходу з кризи, серед яких помітне місце належить виробленню національних і міжнародних проектів: «Освіта для 2000 р.» (ФРН), «Освіта майбутнього» (Франція), «Модель освіти для XXI століття» (Японія) та ін.
У державах колишнього соціалістичного табору соціологія освіти основну увагу зосереджувала на її зовнішніх зв'язках. А в лоні педагогічних наук формувалася педагогічна соціологія, якій був властивий інтроспективний підхід, тобто вивчення соціальних процесів всередині системи освіти та окремих її ланок. Саме таким підходом позначені, наприклад, праці Р. Турової (СРСР), І. Штайнера (НДР), М. Шиманського (Польща).
Особливу увагу соціологія освіти приділяла вивченню взаємодії системи освіти з виробництвом. Це питання досліджувалося за такими напрямами:
— аналіз необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці в суспільному виробництві;
— вивчення суперечностей між освітою (змістом і рівнем) і реальним змістом праці, а також шляхів подолання цих суперечностей;
— аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різноманітних видів праці, залученню молоді до професійної структури суспільства;
— дослідження впливу освіти на продуктивність праці, ефективність виробництва та якість продукції;
— дослідження ролі освіти у підвищенні трудової активності громадян;
— з'ясування ставлення індивіда до праці, його ідентифікації з трудовим колективом;
— вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволення працею;
— аналіз ролі освіти у професійній мобільності людей;
— вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;
— вивчення взаємодії загальної та професійної освіти, взаємозв'язку політехнізму і професіоналізму в навчанні, їх впливу на формування особи;
— вивчення ціннісних орієнтацій учнівської молоді та студентів, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життєвих планів випускників навчальних закладів.
Соціологічні дослідження початку 60-х років XX ст. обґрунтували прямий зв'язок між рівнем освіти людей і зростанням продуктивності їх праці, творчим ставленням до праці, участю в раціоналізаторській і винахідницькій діяльності. Водночас було виявлено і реальну суперечність: рівень освіти працівників, особливо молоді, часто не відповідав рівню складності виконуваної ними роботи, що зумовлювало невдоволення працею, стимулювало прагнення до зміни роботи, професії.
Наприкінці 60-х — на початку 70-х років було проведено дослідження професійної орієнтації, життєвих планів учнівської та студентської молоді (В. Шубкін, М. Тима, В. Чорноволенко). Одним з наймасштабніших було дослідження «Вища школа як фактор зміни соціальної структури радянського суспільства» (1973— 1975). У другій половині 70-х років за аналогічною програмою було проведено міжнародне порівняльне дослідження за участі соціологів Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, СРСР і Чехо-Словаччини, джерел поповнення (студентства за такою структурою: роль різних форм середньої освіти у підготовці молоді до вступу в вузи; пилив місця проживання на вступ до вищої школи і навчання в ній; співвідношення соціальної і професійної орієнтації в життєвих планах молоді щодо вищої освіти; характерні ознаки суспільної активності студентства; задоволеність обраною професією і майбутньою роботою; структура ціннісних орієнтацій студентської молоді та ін. У 80-ті роки широко розгорнулося дослідження різних аспектів життєдіяльності студентства, в т. ч. мотивацій навчання, впливу позанавчальної діяльності на формування спеціаліста, організації самоуправління. В Україні такі дослідження були зосереджені в соціологічних лабораторіях Київського і Харківського університетів.
На початку 90-х років із розбудовою Української держави і за необхідності радикального реформування системи національної освіти зросла актуальність проектування системи освіти та її складових з позицій наукового прогнозування. Активізувалися спроби побудови загальних концептуальних моделей соціології освіти, які б інтегрували різні напрями досліджень, а також вироблення проектних моделей діяльності, кваліфікаційних характеристик спеціаліста.
Нині вітчизняна соціологія освіти переймається виробленням теоретичних схем, програм освіти, напрямів інтеграції національної освіти в європейський, світовий освітній простір, дослідженням впливу розвитку суспільства на вимоги до людей як працівників, громадян, особистостей, прогнозуванням цих вимог на основі аналізу тенденцій науково-технічного і соціального прогресу; визначенням впливу освіти на соціальне середовище, соціальну структуру, соціальну мобільність та ін.; вивченням поведінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри і запити, інтереси і мотиви щодо освіти.
На рубежі XXI ст. в освітній системі України загострилися кризові явища, спричинені крахом головних принципів і догм радянської освіти, бюрократизацією освітянської системи, викривленням цілей і соціальних функцій школи; залишковим принципом фінансування освіти; зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у соціумі та ін.
У подоланні їх окреслилися головні тенденції оновлення вітчизняної освіти, якими є демократизація системи навчання й виховання; структурне оновлення системи освіти; підвищення її фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації; використання інноваційних методів і технологій навчання; принципова зміна соціальних цілей і завдань освіти; інтеграція та глобалізація освіти на національному і освітньому рівнях.
Провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, що передбачає поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення. За такого підходу освіта стає елементом повсякденного способу життя протягом усього періоду активної діяльності людини. Йдеться про формування нової моделі навчання, суттєвою ознакою якої має бути не орієнтація на накопичення інформації, а прагнення оволодіти методами пізнавальної діяльності, розвиток загальної культури мислення.
Система освіти має безперервно вдосконалюватися, розвиватися, що неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, соціальних прогнозів її розвитку, діагностики негативних явищ.
Запитання. Завдання
1. Обґрунтуйте особливості об'єкта і предмета соціології освіти.
2. Чим відрізняється соціологія освіти від інших наук про освіту?
3. У чому полягає сутність світової кризи освіти на сучасному етапі? Які її особливості в Україні?
4. Яка роль освіти в суспільстві з точки зору теорії функціоналізму, теорії конфлікту?
5. Окресліть основні тенденції оновлення вітчизняної освіти.
Андрущенко
СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ
