Видатний український вчений академік Борис Євгенович Патон на питання про головні напрямки перетворень в науці досить чітко відповів, що «треба змінювати кадрову політику й інакше розподіляти кошти. Без людей високого рівня мислення у науці не буде нових ідей, без розумного фінансування — можливості їх реалізації». Тому першочергові завдання у науці — «кадри та фінанси». Взаємозв'язок між кадровими та фінансовими ресурсами науки й її розвитком зрозумілий. Вченим задля нормальної наукової діяльності потрібні приміщення, наукове обладнання, матеріали (бажано не застарілі), житло, гідна заробітна плата за працю, що реально б відбивала їх науковий потенціал. Але взаємозв'язок має і інший аспект: якщо кошти.та тематику між окремими вченими та науковими колективами розподіляє бюрократична надбудова над інститутами чи керівництво інститутів, то вони і будуть повновласними господарями долі усіх науковців тієї чи іншої наукової установи. Звідси, необмежені можливості для розправи з незручними, неслухняними, тими, хто думає інакше, тобто для відбору кадрів не відповідно їх творчому потенціалу, а на підставі їх особистої відданості, чи іншої «зручності», «карманості». Запобіганню згубних для розвитку науки явищ й можуть, безумовно, допомогти нові форми її організації та фінансування. Недаремно академік Борис Євгенович Патон систему «Грант» назвав системою «смерть бездарним». Ця система підриває економічні підстави бюрократизму в науці, забезпечує просування саме талановитих вчених.
Проблема кадрових ресурсів науки охоплює комплекс й інших аспектів. Мається на увазі необхідність підвищення якості підготовки та перепідготовки наукових кадрів. Низька ефективність наукової діяльності в Україні зумовлена тим, що науковці всіх рівнів ще не повністю відповідають сучасним вимогам своєї професії, не завжди можуть та бажають працювати в ■мовах, що змінилися. Тут потрібна психологічна готовність і відповідні навички наукової творчої праці. Важливу роль відіграє і система вищої та середньої освіти, яка б відповідала вимогам розвитку науки і суспільства.
Демократизація науки, запровадження нових форм її планування автоматично не приведуть до розквіту науки. Для встановлення широких міжнародних наукових зв'язків ще недостатньо тільки відкрити кордони та виділити необхідні кошти. Важлива умова стійких, продуктивних міжнародних контактів — знання іноземних мов, що необхідно для особистого спілкування між вченими та систематичного знайомства з новітніми досягненнями світової науки. На жаль, система освіти України ще не забезпечує вільного володіння іноземними мовами. Важливе оволодіння й «другою», комп'ютерною грамотністю, без якої неможлива сучасна наукова діяльність. Хоча вже з середини 80-х років почав широко розгортатися у вищій та середній школі процес навчання користування комп'ютером. Безумовно, тут тільки деклараціями чи правильними, вивіреними методиками навчання не обійтись. Досі комп'ютери ще не стають невід'ємним елементом наукового та суспільного життя. І доки не створено відповідне матеріально-технічне та інформаційне забезпечення процесу комп’ютеризації, доти навіть одержані у сфері комп’ютеризації знання будуть втрачатися.
Важливе значення для розвитку науки в Україні мають моральні аспекти оновлення наукових кадрів. Розвиток науки завжди спирався на своєрідну етику наукової діяльності: наукову сумлінність вченого, неприпустимість підробки результатів наукових досліджень, плагіат тощо. Честь та порядність вченого завжди були та залишаються основою наукової діяльності. Та в міру того, як тоталітарний режим набував сили, а суспільство та наука дедалі бюрократизувалися, головною, самодостатньою метою діяльності ставав кар'єризм. Задля кар'єри приносили в жертву честь та порядність. Приклад тому -- академік Трохим Лисенко та його послідовники, які десятиріччями фальсифікували результати своєї «наукової» діяльності та містифікували суспільство, не гнушаючись нічим, навіть фізичним переслідуванням та усуненням наукових опонентів. Доброчесна, не підлегла кон'юнктурі наукова діяльність ставала небезпечною не тільки для власного добробуту, а й навіть для життя. Згубними для суспільства, науки, вчених були не тільки самі переслідування. Навіть ті, кого не торкнулись репресії, жили в жаху. У такій атмосфері сформувалось декілька поколінь наукознавців. Жах до кінця не подоланий й в сучасних умовах, хоча й набув інших форм (прагнення ховатися за авторитети, уникати критики тощо). І тепер буває так, що наукові ступені та звання отримують не за знаннями та ерудицію, а з допомогою знайомств, використання службового становища тощо. Безумовно, не усі вчені і в минулому і в сучасних умовах піддалися тиску несприятливих життєвих обставин, багато з них є зразками громадянської та наукової мужності.
Отже, наука для свого розвитку потребує не просто кваліфікованих кадрів, а вчених, які мають громадянську та наукову гідність, порядність. Це необхідно тому, що в сучасних умовах, коли наукові відкриття можуть мати глобальні наслідки, безпринципний вчений — загроза не тільки для розвитку науки, але й для долі суспільства.
