Культурно-світоглядницька функція науки

Уже 3 зародження у стародавньому світі, наука виступала важливим фактором подолання пережитків міфологічного світогляду. Навіть її виникнення значно зумовлено потребою суспільства у новому баченні, розумінні світу, яке б спиралося на знання. В епоху середньовіччя наука поступово здає світоглядницькі позиції. Головною світоглядницькою устано­вою тоді стає релігія, теологія. У сфері науки залишалися проблеми більш практичні, «земні». Але й тоді культурно-світоглядницька функція науки не зникає. Сама теологія намагається мати наукоподібну форму, а в монас­тирях продовжується засвоєння, збереження та нагромадження окремих на­укових знань. Практично усі бунтарі від науки аж до XVII ст. — представ­ники церкви. Саме вони створили духовні передумови для того, щоб пізніше, наука одержала перемогу над теологією у боротьбі за право визначати світогляд.

Перші реальні ознаки світоглядницького значення науки набули сили в епоху Відродження та зв'язані з коперніковським переворотом. Адже для того, щоб прийняти геліоцентричну систему Коперніка необхідно було від­мовитись не лише від певних догматів церкви, але й від уявлень повсякден­ного світосприймання. Минули сторіччя насичені численними драматичними епізодами переслідування та нерозуміння вчених, які своїми відкриттями спростовували традиційні світоглядницькі уявлення. Відповіді науки на пи­тання про структуру матерії, будову Всесвіту, виникнення та суті життя, походження людини тощо перетворились на елементи загальної освіти. Без освіти наукові уявлення не можуть стати складовою частиною в культурі суспільства. Культурна цінність науки полягає в тому, що наука — знаряддя теоретичного та практичного оволодіння природою. Саме наука перемагає властиве традиційному світогляду «обожнення природи», перетворює її на «предмет для людини», «корисну річ». У науці як культуростворюючій силі одночасно втілюється прагнення людини до теоретичного, адекватного осяг­нення світу та її ж прагнення до підкорення світу своїм потребам та меті. За допомогою науки людина засвоює та перетворює світ та, тим самим, фор­мує й себе як культурну людину.

Ступінь оволодіння природою за допомогою науки — це об'єктивний вимір особистого культурного розвитку людини. Культурно-світоглядниць­ка функція науки не може бути реалізована без відповідної системи освіти та виховання. Щоб наука виконувала суспільне призначення, її знання ма­ють розповсюджуватись, засвоюватись широкими колами населення. Це й забезпечує взаємодія науки та освіти, що спрямована на засвоєння науко­вих досягнень з метою їх практичного використання. Система освіти теж має велике значення для розвитку та функціонування науки, тому що у її

межах відбувається підготовка наукових кадрів, створюються умови для ово­лодіння науковою картиною світу. Освіта — це необхідна передумова реалі­зації можливостей розвитку суспільства та особи, що створює наука.

Необхідність нерозривного зв'язку науки-освіти-культури усвідомлюва­лась вже з давніх часів. Так, у середні віки поряд з біблейською істиною: «у великій мудрості багато й скорботи, той хто примножує знання, примножує й скорботу», існувала й інша: «Вчення — світло, а невчення — темрява» (Іоанн Дамаскін, VII ст.). Сама система середньовічної освіти охоплювала не тільки релігійні, але й світські знання, ґрунтувалася на ідеї «семи вільних мис­тецтв» — граматиці, риторики, діалектиці, геометрії, астрономії, музиці, просвіті. Поширення наукових знань вважалось необхідними умовами суспільного прогресу.

В сучасних умовах, в епоху науково-технічної революції, взаємозв'язок науки та освіти набуває нового характеру. Наука виступає оновлюючим освіту фактором. Бурхливий розвиток науки значно розхитав традиційні засади системи освіти, викликав глибокі зміни та своєрідну ланцюгову ре­акцію в усій структурі, програмах, підручниках, методах викладання тощо. Одна з особливостей розвитку науки в сучасних умовах — стрімкий процес зростання та оновлення знання. У науці відбувається подвоєння знань про­тягом 10 років, у біології — 5 років, у генетиці — 2 років, у ядерній фізиці та космонавтиці — 1,5 років. Багато знань застарівають, особливо швидко — інженерні. Кваліфікація інженера за десять років застаріває приблизно навпіл, а значна частина знань, що будуть необхідні спеціалісту через 5 — 8 років, як вважають, ще не відома та не може бути засвоєна у процесі навчання. Ці особливості епохи науково-технічної революції вимагають переорієнтації системи навчання з засвоєння готового знання на форму­вання здатності до безперервної освіти, оволодіння методами та засобами самонавчання. Необхідно також подолати відрив між зростаючою вартістю освіти та її недостатньою ефективністю, між формальним навчанням, у про­цесі якого людина, засвоює певну суму знань, та формуванням культурної, творчої, соціально відповідальної особи. Випереджаючий розвиток живого знан­ня передбачає: кожне нове покоління людей, що розпочинає трудову діяль­ність, повинне володіти більш високим рівнем загальної та спеціальної освіти, ніж попереднє йому, вже на етапі безперервної системи освіти виникає необхідність в оволодінні такими знаннями, потреба в яких поки ще обмежена певним вузьким колом спеціалістів, але з часом стане загальною. Це, насампе­ред, стосується комп'ютерної грамотності.