Структура наукового товариства

В міру інституалізації в науку проникає і розподіл праці: формуються, здійснюються різноманітні наукові дослідження.

Основними елементами, складовими сучасної науки є фундамен­тальні та прикладні дослідження.

Наукові дослідження, що спрямовуються на пізнання законів при­роди, суспільства, людського мислення, відкриття та вивчення нових закономірностей, формування нових гіпотез, теорій, називаються фун­даментальними. Результати таких досліджень, навіть якщо вони не мають безпосереднього практичного значення, рано чи пізно реалі­зуються практично. Одна з найхарактерніших ознак сучасного ета­пу розвитку науки — скорочення часу на проходження від фунда­ментального відкриття до практичного використання. Ще одна особливість: наука випереджає у розвитку рівень техніки. Звідси, не­обхідність прискореного розвитку фундаментальних досліджень, по­рівняно з прикладними. Фундаментальні дослідження — основа нау­ки, науково-технічного прогресу — визначають перспективи розвитку й забезпечують стратегічні прориви у сфері пізнання законів природи та суспільства, в сфері матеріального виробниц­тва. Звідси й необхідність пріоритетного фінансування фундамен­тальних досліджень.

Прикладні дослідження — це використання на практиці інфор­мації, одержаної внаслідок фундаментальних досліджень, тобто формування засобів та методів використання теорій та відкриттів закономірностей у промисловості, сільському господарстві, будів­ництві, на транспорті тощо. Особливість прикладних досліджень полягає в цілеспрямованості, планомірності, тіснішому зв'язку з пев­ними потребами суспільства. Тут менше значення має фінансова підтримка держави.

Розподіл наукових досліджень на фундаментальні та прикладні досить умовний. Часто трапляється, що в процесі прикладних досліджень здійснюються фундаментальні відкриття і, навпаки, — практична спрямованість досліджень вимагала фундаментальних розробок (створення транзисторів). Часто науку ще ділять на академіч­ну, галузеву, вузівську. У таких наукових підрозділах відбуваються не тільки фундаментальні та прикладні дослідження, а й дослідно-конструкторські розробки. На такій стадії прикладні дослідження трансформуються у конструкції, виготовлення машин, технологічні процеси. Результати наукових досліджень, що стали новими виро­бами, технологією тощо, після дослідно-конструкторської розробки набувають серійного промислового виготовлення. Але й після впро­вадження у виробництво, науково-дослідницька праця не завершу­ється: вироби модифікуються, вдосконалюються. Отже, наукова ді­яльність це не низка ізольованих стадій. Всі її етапи взаємопов'язані та взаємодоповнюють один одного. Ще одна структурна особливість сучасної науки зв'язана з посиленням процесів інтеграції та дифе­ренціації. Процес диференціації привів до формування таких сфер пізнання, як природничі, технічні та суспільні науки, що теж поді­ляються на відповідні галузі за предметною ознакою. Формування нових галузей пізнання триває й навіть прискорюється. Новим нап­рямкам досліджень дедалі стає складніше знаходити місце в межах старих колективів та організаційних форм. Поступово старі інститу­ти перетворюються на конгломерат різнохарактерних лабораторій, відділів тощо, зв'язок між якими часто буває лише формальним. У таких випадках ускладнюється керівництво інститутами, що нега­тивно відбивається на вирішенні важливих наукових проблем. Поряд з процесами диференціації наук відбувається та поглиблюється їх інтеграція. У такому випадку виникнення нових сфер пізнання грунтується вже на проблемному принципі. Цей процес знаходить відображення в утворенні наукових центрів з самостійними проб­лемними чи галузевими інститутами.

У структурі сучасного наукового співтовариства посилюється взаємозв'язок науки та освіти. Вузівська наука також виступає дже­релом виробництва наукових знань. Важливого значення набуває максимальне використання потенціалу вузівської науки. Необхідне лише якісне поліпшення матеріально-технічного, фінансового, ін­формаційного забезпечення вузівської науки. У поєднанні науково дослідницької та викладацької діяльності є користь для кожної з них. їх інтеграція дозволяє ширше використовувати у наукових дос­лідженнях можливості викладачів та студентів. Проте інтеграція не означає нівелювання відмін у творчих здібностях вчених, які схиль­ні до дослідницької діяльності, та вчених-викладачів, які володіють лекторсько-педагогічною майстерністю. Важливо в межах єдиних наукових центрів науки та підготовки кадрів знайти найвідповідніші форми та методи їх поєднання.