В міру інституалізації в науку проникає і розподіл праці: формуються, здійснюються різноманітні наукові дослідження.
Основними елементами, складовими сучасної науки є фундаментальні та прикладні дослідження.
Наукові дослідження, що спрямовуються на пізнання законів природи, суспільства, людського мислення, відкриття та вивчення нових закономірностей, формування нових гіпотез, теорій, називаються фундаментальними. Результати таких досліджень, навіть якщо вони не мають безпосереднього практичного значення, рано чи пізно реалізуються практично. Одна з найхарактерніших ознак сучасного етапу розвитку науки — скорочення часу на проходження від фундаментального відкриття до практичного використання. Ще одна особливість: наука випереджає у розвитку рівень техніки. Звідси, необхідність прискореного розвитку фундаментальних досліджень, порівняно з прикладними. Фундаментальні дослідження — основа науки, науково-технічного прогресу — визначають перспективи розвитку й забезпечують стратегічні прориви у сфері пізнання законів природи та суспільства, в сфері матеріального виробництва. Звідси й необхідність пріоритетного фінансування фундаментальних досліджень.
Прикладні дослідження — це використання на практиці інформації, одержаної внаслідок фундаментальних досліджень, тобто формування засобів та методів використання теорій та відкриттів закономірностей у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті тощо. Особливість прикладних досліджень полягає в цілеспрямованості, планомірності, тіснішому зв'язку з певними потребами суспільства. Тут менше значення має фінансова підтримка держави.
Розподіл наукових досліджень на фундаментальні та прикладні досить умовний. Часто трапляється, що в процесі прикладних досліджень здійснюються фундаментальні відкриття і, навпаки, — практична спрямованість досліджень вимагала фундаментальних розробок (створення транзисторів). Часто науку ще ділять на академічну, галузеву, вузівську. У таких наукових підрозділах відбуваються не тільки фундаментальні та прикладні дослідження, а й дослідно-конструкторські розробки. На такій стадії прикладні дослідження трансформуються у конструкції, виготовлення машин, технологічні процеси. Результати наукових досліджень, що стали новими виробами, технологією тощо, після дослідно-конструкторської розробки набувають серійного промислового виготовлення. Але й після впровадження у виробництво, науково-дослідницька праця не завершується: вироби модифікуються, вдосконалюються. Отже, наукова діяльність це не низка ізольованих стадій. Всі її етапи взаємопов'язані та взаємодоповнюють один одного. Ще одна структурна особливість сучасної науки зв'язана з посиленням процесів інтеграції та диференціації. Процес диференціації привів до формування таких сфер пізнання, як природничі, технічні та суспільні науки, що теж поділяються на відповідні галузі за предметною ознакою. Формування нових галузей пізнання триває й навіть прискорюється. Новим напрямкам досліджень дедалі стає складніше знаходити місце в межах старих колективів та організаційних форм. Поступово старі інститути перетворюються на конгломерат різнохарактерних лабораторій, відділів тощо, зв'язок між якими часто буває лише формальним. У таких випадках ускладнюється керівництво інститутами, що негативно відбивається на вирішенні важливих наукових проблем. Поряд з процесами диференціації наук відбувається та поглиблюється їх інтеграція. У такому випадку виникнення нових сфер пізнання грунтується вже на проблемному принципі. Цей процес знаходить відображення в утворенні наукових центрів з самостійними проблемними чи галузевими інститутами.
У структурі сучасного наукового співтовариства посилюється взаємозв'язок науки та освіти. Вузівська наука також виступає джерелом виробництва наукових знань. Важливого значення набуває максимальне використання потенціалу вузівської науки. Необхідне лише якісне поліпшення матеріально-технічного, фінансового, інформаційного забезпечення вузівської науки. У поєднанні науково дослідницької та викладацької діяльності є користь для кожної з них. їх інтеграція дозволяє ширше використовувати у наукових дослідженнях можливості викладачів та студентів. Проте інтеграція не означає нівелювання відмін у творчих здібностях вчених, які схильні до дослідницької діяльності, та вчених-викладачів, які володіють лекторсько-педагогічною майстерністю. Важливо в межах єдиних наукових центрів науки та підготовки кадрів знайти найвідповідніші форми та методи їх поєднання.
