Роль науки в системі управління суспільством

XX ст. особливо яскраво показало, що суспільний розвиток відбувається не лінійно та автоматично, а внаслідок свідомої діяльності людей як

соціальних суб'єктів. В сучасних умовах виникає питання про необ­хідність соціального управління процесами суспільного розвитку. Соці­альне управління — це свідомий вплив на хід глибинних суспільних процесів: економічних, соціальних, політичних, духовних за допо­могою різних соціальних інститутів, У такому розумінні соціальне управління, по суті, виражає новий соціальний тип суспільного роз­витку, якому служить не окрема «наука про управління», а вся су­купність природничих, технічних, та особливо суспільних наук.

Для того, щоб процес соціального управління став ефективним, необхідні дослідження різних його аспектів — кібернетичних та органі­заційно-технологічних, соціально-політичних, юридичних та психо­логічних. Так, кібернетика шляхом розробки загальної теорії управ­ління виявляє загальні закономірності управління, що завжди потребують збору та переробки інформації, врахування зворотних зв'язків тощо. Але сама інформація, необхідна для управління в пев­ній сфері суспільного життя, стиль та конкретні механізми управлін­ня, характер рішень та ін. залежать від специфіки об'єкту, знання про який можуть дати тільки відповідні суспільні науки. Звідси, орга­нізація управління на наукових засадах вимагає використання різ­них комплексів суспільних наук в залежності від тієї сфери суспіль­ного життя, у якій здійснюються комплексні дослідження і в яких бере участь певна група наук.

Комплексний вплив наук на процеси соціального управління врахо­вує зростаючу роль методів кібернетики, статистики, математичного моделювання, що при використанні їх у суспільних науках підви­щують точність досліджень, доведень та висновків. Виділяють напрямки впливу науки на процес соціального управління. По-перше, методи науки використовуються для розробки програм соціального та економічного розвитку. Характерна риса сучасності — вироблення довгострокових, великомасштабних програм — енергетичних, еколо­гічних, продовольчих, демографічних, містобудівних, науково-техніч­них. По-друге, наука — важливий фактор у вирішенні глобальних проблем сучасності. Бурхливий науково-технічний розвиток привів до небезпечних для людини та людства наслідків: виснажування при­родничих ресурсів планети, зростаючого забруднення повітря, води, ґрунту. Вчені першими почали подавати сигнали тривоги, побачили симптоми наближення екологічної кризи, обґрунтували її глобаль­ний характер. Ще на початку 70-х років американські соціологи вису­нули концепцію меж зростання науки та техніки, що заклала основу глобалістики. Різні аспекти глобальних проблем та, особливо, еколо­гічної (їх підстави, масштаби, параметри, засоби та шляхи вирішення), перетворилися на предмет наукового дослідження.

Наука є необхідний фактор соціального передбачення та прогнозування, невід'ємна частина соціального управління. Соціаль­не управління зв'язано не тільки з прийняттям конкретних рішень та виробленням шляхів їх реалізації, але й з постановкою мети та завдань розвитку суспільства, окремих його сфер, з передбаченням наслідків тих чи інших соціальних проектів та програм. Потреба пе­редбачення майбутнього, що впливає на свідомість та поведінку лю­дей у сучасних умовах, привела до створення спеціальної науки про майбутнє — футурології. Якщо ще зовсім недавно в Україні футурологію заперечували як «буржуазну науку», то тепер ніхто не запере­чує її права на існування. Футурологія — спеціальна галузь глобалістики — використовує різноманітний арсенал методик, логічних та технічних засобів пізнання, комп'ютерне моделювання. Різні типи соціальних прогнозів по-різному використовуються в процесах соці­ального управління. Нормативні прогнози, які орієнтовані на досяг­нення у майбутньому певної мети, містять різні рекомендації для реалізації відповідних планів та програм розвитку, а прогнози-застереження складаються для впливу на свідомість та поведінку людей з метою відвернути можливе небажане майбутнє. Соціальне управлін­ня зв'язане не тільки з розвитком суспільства, але й з формуванням та розвитком людини. Наука — необхідний засіб розвитку людини, її культури, освіти, змін у сфері її свідомості та світогляду. Наукові знання необхідні для здійснення управління самою наукою як не­від'ємною частиною суспільства. Отже, наука комплексно, всепроникаючи впливає на суспільне життя, особливо інтенсивно на техніко-економічний розвиток, соціальне управління, систему освіти та ті соціальні інститути, що беруть участь у формуванні світогляду люди­ни.

Література

Американская социология. М., 1972.

Б е р н а л Д ж. Наука истории общества. М., 1980.

Вернадский В. И. Философские мисли натуралиста. М, 1988.

В о л к о в Г. Н. Социология науки. М., 1968.

Д о бр о в Г. М. Наука о науке. К., 1989.

К у н Т. Структура научных революций. М., 1975.

М а л к е й М. Наука и социология знания. М., 1983.

Тарапов И. Е. Интеллектуальньш труд, наука и образование. Кризис в Украине. Харьков, 1994.

Я куб а Е. А. Социология. Харьков, 1996.

 

Питання для повторення

Що таке наука? Аспекти вивчення науки як різноманітного соці­ального явища.

В чому полягає процес інституалізації науки? Сучасні моральні проблеми науки.

Особливості науково-дослідницької діяльності та наукових колек­тивів.

 

Жоль

СОЦІОЛОГІЯ НАУКИ

 

Пропедевтичні зауваження

Проблеми ґенези науки. Полеміка між інтерналістами та екстерналістами.

Критична історія технології К. Маркса як історична предтеча сучасної філософії та соціології науки.

Стандартна концепція науки та її радикальна ревізія.

Поняття "наукова парадигма" та "дисциплінарна матриця" у філософії науки Т. Куна

Дисциплінарна будова науки

Наука як комунікаційна система

Соціологія науки: управління та планування в науці як особливій соціальній інституції і

 

Пропедевтичні зауваження

Наприкінці 50-х років XX ст. дослідники, які займалися аналізом економічного зростання у США, дійшли важливого висновку: зростання продуктивності праці в економіці Сполучених Штатів не може бути віднесене тільки на рахунок збільшення традиційно вимі­рюваних затрат праці та капіталу, а має пояснюватися формами та специфікою науково-технічного прогресу. За оцінкою американсь­ких фахівців, у зрослому використанні капіталу слід вбачати причи­ну лише 12,5 % збільшення виходу продукції у розрахунку на одну людино-годину, а решта 87,5 % пояснюють технологічні зрушення.

Як вважає американський економіст Е. Менсфілд, сучасний на­уково-технічний прогрес є, мабуть, найважливішим чинником еко­номічного зростання у США. Тепер доволі значна частина видатків західних фірм на дослідження та розробки визначена очікуваною прибутковістю від досягнень науки та техніки. Це ж визначає й рівень ймовірності прийняття конкретних рішень стосовно субсидій на науку.

Підвищення складності праці сучасних промислових робітників вимагає постійного технічного вдосконалювання знарядь праці. У

свою чергу, вдосконалювання техніки вимагає збільшення мас­штабів використання суспільно необхідної попередньої праці, тобто масштабів нагромадження та використання наукових знань. Отже, на науку суспільство має витрачати більше часу.

В економічному плані існування науки як соціальної інституції забезпечене тим, що певну частину національного доходу віддають у її розпорядження. Споживаючи частину національного доходу, наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу або ж у вигляді послуг обмінює себе на частину доходів населення та на час­тину національного доходу.

Сказане стосується економічного підходу до науки, але є ще й соціологічний, згідно з яким неможливо вкласти наукову діяльність у прокрустове ложе вартісних відносин, оскільки наука дає світові значно більше, ніж світ від самого початку витратив на неї.

Спроби вартісного вимірювання науки розбиваються об прин­цип, який говорить: вартість визначена суспільно необхідним робо­чим часом. У науці витрати часу на виробництво продукції, яка до того ж може мати вигляд негативних результатів, складно калькулю­вати. Наука як трудовий процес не має визначеної вартості.

На відміну від процесу наукової праці наука як особлива соціаль­на інституція зі своїми установами, в яких працюють колективи співробітників, підпорядкована дії економічних законів, вписаних у схему "авансована вартість — зростаюча вартість". Водночас про се­бе заявляють поняття "ціна" та "ціноутворення" стосовно наукової продукції.

Оскільки науковий продукт має властивість унікальності, витрати на науку не можуть бути базою для визначення ціни наукової продукції. Ціну наукової продукції визначає економічний ефект від її практичного використання.

Історія науки свідчить, що великі технологічні стрибки почина­лися з відкриттів, зроблених у ході "чистих" теоретичних дослід­жень, які не мали на увазі ніяких найближчих практичних цілей. Звідси можна зробити висновок, що так звані фундаментальні дослідження у науці, які результуються у вигляді теорій високого рівня абстрактності, є потужним інформаційним ресурсом для прик­ладних досліджень та розробок. Показово, що якби сьогодні процес приросту теорій припинився, то нагромаджених наукою "запасів" вистачило б для подальшого вдосконалення технологій приблизно на 100 років. А проте у промислово розвинених країнах неухильно збільшують витрати на фундаментальні дослідження.

Значення фундаментальних досліджень для економічного роз­витку демонструє досвід Японії. У 70-ті роки XX ст. стан справ у науці дедалі більше непокоїв японських вчених, бізнесменів та ор­ганізаторів науки: упродовж тривалого часу Японія віддавала пере­вагу імпорту технології з інших країн, яку потім постачала переваж­но у країни, що розвиваються, яких задовольняла технологія "вчо­рашнього" дня.

До переорієнтації на власні фундаментальні дослідження японців підштовхнуло те, що американці та європейці дедалі неохочіше по­чали передавати та продавати відповідну науково-технічну інфор­мацію. Нині розвиток науки став однією з головних національних цілей японців. За абсолютним обсягом витрат на наукові досліджен­ня та дослідно-конструкторські розробки Японія посідає друге місце серед розвинених країн капіталізму, поступаючись лише США.

Пам'ятатимемо, що витрати на розвиток фундаментальних досліджень є витратами у самій науці, тобто, по суті, внутрішньога­лузевими витратами. Тому на стадії фундаментальних досліджень не ставлять питання про економічну ефективність наукового пізнання. Починаючи ж зі стадії прикладних досліджень з'являється прогнозо­ваний (очікуваний) економічний ефект, ще дуже невизначений що­до вартості. На стадії поширення наукових нововведень у практиці проектний ефект перетворюється на плановий (гарантований). На­решті, у процесі практичного використання наукових досягнень постає фактичний ефект, який відображає не тільки реальні можли­вості нововведень, а й умови, за яких їх використовують.

Відносини між фундаментальними та прикладними науками у природознавстві неоднозначні, але ще більше вони неоднозначні у соціальному пізнанні. Справа в тому, що гуманістична традиція соціальних наук упродовж тривалого часу змушувала вельми стрима­но ставитися до прикладних досліджень і вперто чинити опір спро­бам отримати фінансову вигоду. Проте факт залишається фактом: сьогодні відбувається бурхливе вторгнення соціальних наук у сферу прикладних досліджень, що змушує гуманітаріїв змінювати вихідну позицію "чистого милування Істиною".

Упродовж тривалого часу в соціальних науках між теоретичними дослідженнями та застосуванням на практиці отриманих результатів не було посередників на кшталт інженерів у промисловості. Але поступово на посередницькі функції стали претендувати соціологи, наукознавці, різноманітні експерти, науково-інформаційні служби тощо.

На думку В. Ж. Келле, у розробці проблем організації зв'язку соціальних наук з практикою певну й доволі вагому роль має відігра­ти соціологія науки. Остання може прояснити й неоднозначні відно­сини між фундаментальними та прикладними дослідженнями у галузі природничих та технічних наук.

Тож сьогодні соціологія науки — це не просто галузь соціології, а практично значуща дисципліна, без якої не обійтися при вироб­ленні правильної стратегічної та тактичної політики держави у сфері науки.