Девіантна поведінка школярів – визначається як відхилення у поведінці, що пов’язане з невідповідністю людських вчинків і дій прийнятим у суспільстві і соціальних групах нормах, правилах поведінки. До основних форм девіантної поведінки слід віднести злочинність, алкоголізм, наркоманію, суїцид.
Дана проблема набуває свого загострення в період глибоких соціально-економічних реформ, які проводяться у суспільстві. Серед молоді посилився нігілізм, демонстративна по відношенню до дорослих поведінка, частіше стала виявлятись жорстокість, агресивність, різко виросла злочинність. З’являються нові види відхилень у поведінці: молодь бере участь у воєнізованих формуваннях політичних організацій екстремістів, займається рекетом, здійснює економічні злочини.
В психолого-педагогічній літературі існує і диференційований підхід до характеристики відхилень у поведінці:
1) відхилення, що не є порушенням загальноприйнятих етичних норм. ЦЕ може бути поведінка, яка не відповідає віку при нормальному психічному розвитку;
2) порушення загальноприйнятих норм, які не є правопорушеннями (жадібність, егоїзм, жорстокість, замкнутість, недовіра);
3) правопорушення, тобто поведінка, яка порушує правові норми, статті адміністративного чи карного розшуку;
4) відхилення у поведінці, які в значній мірі обумовлені патологічними факторами, захворюваннями. Вони можуть бути у школярів з психопатичними рисами, у невротиків, у психічно хворих людей (Л.М.Зюбин).
Девіантна поведінка особистості може виявлятись в таких площинах:
- як особливості окремих психічних процесів (підвищена рухливість нервових процесів або їх розгальмованість; їх стійкість чи слабкість; підвищена активність чи пасивність дитини; зосередженість чи розсіяність, замкнутість чи говірливість, підвищена збудливість і ефективність);
- як соціально обумовлені якості особистості і риси характеру (неорганізованість, незібраність, лінь, неуважність, недисциплінованість, брехливість, забіякуватість, впертість, грубість, капризування, агресивність, жорстокість);
- як низька загальна культура, негативне ставлення до моральних норм і правил, до оточуючих людей (неопрятність, безтактність, байдужість, необов’язковість, невиконання завдань, пропуски занять, втечі зі школи і дому, бродяжництво, конфлікти з ровесниками і дорослими, копіювання зразків асоціальної поведінки, орієнтація на вузько групові інтереси і цінності);
- як шкідливі звички (паління, вживання алкоголю, токсичних і наркотичних засобів, захоплення азартними іграми).
В психолого-педагогічній літературі і практиці роботи школи до школярів з відхиленнями у поведінці відносять всіх психічно здорових дітей (з відхиленнями у межах норми), але які мають проблеми (затримки, відставання) у моральному, розумовому, емоційно-вольовому розвитку внаслідок недоліків і прорахунків виховання (сімейного чи громадського), несприятливої ситуації розвитку в той чи інший період онтогенезу. Тому говорячи про дітей із відхиленнями в розвитку, будемо мати на увазі ту групу дітей, яка входить в розряд важковиховуваних, педагогічно і соціально занедбаних школярів, а також певну частину школярів – правопорушників.
Важковиховувана дитина – це, преш за все, та, яка виявляє активний опір вихованню, виражає недовіру до вчителя, виявляє негативізм до педагогічного процесу, провокує і створює передумови для конфліктних ситуацій. Важковиховуваність може виявлятись і як результат вікової кризи розвитку дитини, невміння найти індивідуальний підхід до неї або як наслідок дефекту психічного і соціального розвитку. а також педагогічних помилок, особливо при прояву самостійності дитини.
Педагогічна занедбаність – це стан, який передбачає стійкі відхилення від норми в моральній свідомості і поведінці дітей і підлітків, обумовлені негативними впливами середовища і помилками у вихованні. Педагогічно занедбана дитина – це така дитина, рівень невихованості якої виражається у не сформованості найважливіших соціальних якостей особистості, актуальних для даного віку. Педагогічно занедбана дитина є психічно нормальною і фізично здоровою, але не володіє знаннями і вміннями, необхідними для нормальної життєдіяльності. Педагогічна занедбаність включає в себе три компоненти:
- відхилення від норми у поведінці і навчальній діяльності (невмілість, неуспішність, утрудненість), обумовлені тим, що індивідуальний життєвий досвід (житейські та інші знання, уміння, навички) цих дітей неповноцінні, викривлені;
- відставання в розвитку пам’яті, мислення, уяви, емоційно-волових, моральних якостей, рис і властивостей особистості; на ці відставання опираються деякі вікові особливості – загострене самолюбство, нестійкість настрою, швидка втома, конфліктність;
- відхилення, викривлення і протиріччя у відношенні педагогічно занедбаних до себе і своїх можливостей, ровесників, вчителів, батьків, навколишнім явищам. Все це утруднює і викривляє їх навчальну діяльність і поведінку.
Педагогічна занедбаність розвивається поступово, проходячи певні стадії. 1-а стадія педагогічної занедбаності розглядається як передумова (в основному відповідає дошкільному віку). Вона виникає в результаті неправильного виховання в сім’ї, із-за помилок вихователів дошкільних закладів, що призводять до несприятливого становища дитини в колективі; як результат депрівації. 2-а стадія – наслідок слабкої психологічної і педагогічної готовності до шкільного навчання. У молодших школярів з’являються початкові форми негативного ставлення до норм і правил життя в дитячому колективі. Основна причина – відсутність успіху в діяльності, перш за все, в навчальній. Джерелом невдач в значній мірі є недоліки організації навчального процесу. 3 і 4 стадії найбільш часто зустрічаються в підлітковому віці і у старших школярів. Ця стадія характеризується поглибленням негативного ставлення до норм і правил життя колективу, появленням асоціальних тенденцій, відхиленнями у поведінці.
Виділяють такі фактори і обставини, що обумовлюють педагогічну занедбаність:
- психологічний мікроклімат в сім’ї;
- соціальна позиція батьків, соціальна обстановка в сім’ї, яка вагоміша тоді, що в ній формується той первинний соціальний досвід дитини, на основі якого він потім сприймає і оцінює навколишню дійсність, формується її вибіркове ставлення до впливів життя;
- особливості взаємовідносин з учителями;
- несприятливе положення дитини в класному колективі.
Наслідком неправильного підходу до виховання і перевиховання педагогічно занедбаних учнів виступає соціальна занедбаність дітей і підлітків.
Соціально занедбані діти і підлітки – це важковиховувані і педагогічно занедбані неповнолітні, у яких відсутня професійна спрямованість, корисні уміння і навички, різко звужена сфера соціальних інтересів. Соціально занедбані діти не тільки погано навчаються, мають хронічні відставання із предметів навчальної програми і виявляють опір виховним впливам, але, на відміну від педагогічно занедбаних дітей, характеризуються глибоким відчудженням від сім’ї і школи, впливом асоціальних криміногенних груп, серйозними соціальними відхиленнями.
Основними проявами соціальної занедбаності в дитячому віці є нерозвиненість соціально-комунікативних якостей особистості дитини, її низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями. У випадку соціальної занедбаності виявляються недостатньо розвиненими групи соціально-комунікативних якостей і властивостей особистості: інтелектуальні, моральні, емоційні, вольові, поведінкові і власне комунікативні (мовні), пов’язані з бідністю словникового запасу, нерозвиненістю структури мови, її експресивності (виразності) і сигніфікативності (інформативності).
Соціальна занедбаність виражається в загальній середовищ ній дезадаптації дітей, неадекватною поведінкою в соціальних ситуаціях, невідповідною віковим вимогам і індивідуальним психологічним потребам активності у спілкуванні з навколишніми.
Важливим фактором, що впливає на відхилення поведінки школярів, є акцентуація їх темпераменту і характеру, що виступає як граничний варіант норми, при якій окремі риси дитини надмірно посилені. Акцентуації характеру не обов’язково пов’язані з девіантною поведінкою, але такі школярі мають меншу стійкість проти негативного впливу навколишнього середовища. Ряд типів акцентуацій темпераменту і характеру ніби провокують відхилення поведінки школярів.
Існують різні підходи до виділенню типів акцентуацій темпераменту і характеру. В.Г.Степанов, опираючись на праці К.Леонгарда, виділяє такі типи.
Педантичні школярі. Вони надзвичайно добросовісні і стараються робити все дуже ретельно, акуратно і точно. Почуття надміру підвищеної відповідальності, прагнення виконати всі доручення правильно викликає у цих людей невпевненість у собі і стимулює їх без особливої необхідності до частих перевірок зробленого. Педантам не слід доручати роботу, яка не потребує ретельного виконання в деталях, поскільки вони, коли позбавлені можливості проявити свою зверх акуратність і точність, можуть збуджуватись та вступити в конфлікт з навколишніми. Для корекції поведінки педантів слід привчати їх до дисципліни, вчити приймати рішення, виховувати силу волі, що дозволить від сумнівів переходити до наступних думок і дій.
Демонстративний тип. Люди даного типу часто говорять не правду, а те, що їх вигідно для досягнення своїх цілей. Вони театральні, схильні до перебільшеного вираженню своїх почуттів, за якими немає істинності і глибини, при невдачах і затрудненнях «тікають у хворобу». Вони вірять у свою неправду, відволікаються від неприємних думок, стараються забути про них хоча б на певний час. Для корекції поведінки навчитись виявляти їх хитрощі, вимагати від них наведення конкретних фактів для обґрунтування власних заяв. Формувати привабливі цілі і мотиви поведінки, переключати їх на корисні справи.
Застрягаючі особистості. У цих осіб сильні емоційні переживання, які не знайшли виходу тривають довше, ніж у більшості дітей. Пережите залишає у застрягаючих особистостей міцні сліди, вони можуть пробачити образу, але не забути її. Ці люди хворобливо образливі, злопам’ятні. Підвищену чутливість вони проявляють перш за все до особистих образ, нанесеним їх гордості, честі, самолюбству. Педагогічна корекція негативних особливостей таких школярів сприяє усунення нерівного ставлення вихователів до дитини, боротьба із підозрілістю, помітливістю застрягаючих особистостей, розумне спрямування їх честолюбних пошуків.
Збудливі особистості. Для цих особистостей характерне послаблення свідомого, розумного управління своїми діями і вчинками, і, разом з тим, посилення влади над поведінкою неусвідомлених побуджень. Такі люди легко піддаються впливу своїх незадоволених потягів та інстинктів, нерідко діють мимовільно, імпульсивно. В ході корекції поведінки цих людей основні зусилля слід спрямувати на те, щоб сприяти усвідомленню збудливою людиною недоліків свого характеру і появи в них бажання їх виправити, розвивати контроль над своїми діями.
Тривожні діти. Ці діти характеризуються лякливістю: вони бояться темноти, порожньої квартири, тварин, грози. Тривожні діти остерігаються попадати в конфліктні ситуації, але саме в такі ситуації вони залучаються навколишніми дітьми, які помічають їх боязливість. Щоб виправити становище, в тривожних дітей слід виховувати волю і сміливий, мужній характер, вміння постояти за себе, дати відпір образникам. Вихователю слід спілкуватись з такими школярами не дуже категорично і вимогливо, переключати їх увагу на переосмислення навчальної роботи, підбадьорювати, вселяти впевненість в успіху.
Гіпертимні особистості. Це школярі з переважно радісним, піднесеним настроєм. Такі люди – безумовні оптимісти; в спілкуванні вони веселі, пожвавлені, дотепні; дуже говірливі. Хороший настрій у них пов'язаний з підвищеною потребою в діяльності. Але їх надмірна і постійна радісна емоційність може часом набридати і дратувати навколишніх. У гіпертимних учнів можуть бути конфлікти з учителями, які викликані їх надмірною вимогливістю і прагненням жорстоко регламентувати поведінку школярів. Для вирішення конфліктів достатньо або ліквідувати причину гніву або просто переключити увагу такого школяра на потрібну для нього справу.
Дистимічні особистості. Цей тип особистості прямо протилежний попередньому. Представники цього типу дивляться на світ переважно через «темні окуляри», песимістично. В них переважає серйозний настрій і відповідальне ставлення до своїх вчинків. Радіють вони мало, їх життєва активність ослаблена, думка уповільнена. Не володіють вмінням контактувати з навколишнім, у спілкуванні мало комунікативні, в бесіді обмежуються окремими зауваженнями.
Афективно-лабільні особистості. Цей тип поєднує в собі два вищеописаних: радісні події викликають жадобу діяльності, підйом енергії, говірливість; а сумні ведуть до подавленості, уповільненості мислення і рухових реакцій. Зміна протилежних психічних станів може проходити і без видимої причини.
Афективно-екзальтовані особистості. Цей тип складають люди, які бурхливо реагують на все, що проходить навколо них: сильні емоційні переживання виникають у таких осіб з приводу сумних і радісних подій. Вони можуть впадати як у стан надмірної захопленості, так і переживати глибокий відчай. У дітей даної групи чергування протилежних емоційних станів проходить частіше, нерідко відмічаються перепади настрою.
Емотивні особистості. Вони чутливі і мякосердечні. Сумні події викликають у них глибокі переживання, але і радісні емоції у таких дітей сильні. Вони гуманні, чутливі. Емотивні особи схожі на екзальтованих, проте відрізняються від них меншою крайністю своїх емоцій і не такою високою швидкістю їх виникнення. Екзальтовані особистості характеризуються, перш за все, як поривчасті, бурхливі, а емотивні як чутливі і вразливі. Вчителю слід знати, що для гармонійного психічного розвитку дітей трьох останніх типів
Необхідно в них закріплювати стійкий і тривалий оптимістичний настрій.
Екстравертовані особистості. Головною особливістю цих особистостей є переважна спрямованість на внутрішній світ. Подібні люди не концентруються на власних переживаннях, а прагнуть бути в центрі подій; вони не люблять бути самотніми, їм подобається шумне товариство. Таким людям не властиво занурюватись у світ фантазій, вони більше зайняті активним сприйманням реальних об’єктів. Мислення екстравертів характеризується деякою поверховістю, вони, як правило, не прагнуть аналізувати глибоко отримані відомості. На дії цих людей істотно впливає обстановка, яка склалася, їх реакції часто імпульсивні. Таким чином, екстраверти живуть під впливом від навколишнього світу, зовнішні стимули грають для них вирішальне значення.
Інтровертовані особистості. Характерною рисою цих дітей є спрямованість на свій внутрішній світ, на свої власні думки і переживання. Такі люди не просто виконують доручену їм роботу, а постійно мисленно її аналізують, прагнуть удосконалитись. Вільний час люблять проводити самотньо, коли можна безперешкодно займатись самоаналізом чи справою, що потребує роздумів. Проте велика внутрішня зосередженість може привести до деякої нерішучості і уповільненості дій і вчинків, втечі в галузь безплідної фантазії. Багато з цієї категорії людей переживають забруднення у встановленні контактів з іншими людьми.
