Зміни у поведінці і неуспішності деяких школярів можуть бути обумовлені важкими психічними переживаннями. Нервово-психічні порушення, які виникають у дитини внаслідок травмуючи психіку ситуацій, мають назву реактивних станів. На відміну від відхилень у розвитку, обумовлених органічними чи функціональними порушеннями центральної нервової системи, реактивні стани у дітей можуть виникати при відсутності будь-яких мозкових порушень.
Нервово-психічні порушення при реактивних станах у дітей носять різноманітний характер і виявляються в різному ступені. Це залежить від гостроти і складності травмуючої ситуації, від тривалості її впливу, віку дитини, загального стану здоров’я, індивідуальних особливостей особистості. Реактивні стани можуть виявлятись у заїканнях, тиках, страхах, нетриманні сечі і калу. У дітей можуть спостерігатись розлади свідомості (коли дитина не пам’ятає про вчинені дії), може з’явитись стан психомоторного збудження у вигляді підвищеної рухливості, безцільних рухів, немотивованих вчинків. Інколи, навпаки, спостерігається реакція гальмування. У молодшому віці спостерігається тимчасове випадання окремих функцій (наприклад тимчасова глухота, мутизм – відмова від мови). У підлітків інколи спостерігається порушення всієї емоційно-вольової сфери (страх, подавленість, відмова від їжі, оціпеніння).
Особливо важким за своїм впливом є енурез (нетримання сечі). Цей розлад виникає частіше всього у тих нервових і фізично ослаблених дітей, у яких мала місце яке –небудь тривала напруга чи потрясіння, переляк, яке-небудь соматичне захворювання, що виснажило організм. Такі діти частіше всього підпадають наріканням з боку дорослих, ровесники над ними сміються. В результаті вони стають несміливими, боязливими: інші, навпаки, озлобленими, роздратованими, агресивними. В подальшому в них можуть з’явитись різноманітні страхи.
Нерідко діти дуже боляче переживають який – небудь недолік (кульгавість, косоокість, близькорукість, горбатість), ті чи інші нервові прояви (заїкання, нервові тики, страхи і т.п). Наявність у дитини якого-небудь із цих дефектів при несприятливому психологічному кліматі в школі чи вдома може привести до виникнення почуття неповноцінності, яке в свою чергу призведе до замкнутості, труднощів у поведінці та навчанні.
Корекційно-виховна робота з такими дітьми повинна бути спрямована на усунення причин виникнення психотравмуючої ситуації (якщо це можливо), корекцію і компенсацію наявних у дитини недоліків, створення сприятливого психологічного клімату в школі і дома.
Інколи важкі переживання призводять до утворення в дитини внутрішнього конфлікту, який також може порушити її психічний розвиток. Конфліктні переживання завжди носять соціальний характер. Вони виникають внаслідок психогенних факторів, які травмують дитину вдома чи в сім’ї. Для внутрішнього конфлікту характерне зіткнення в свідомості дитини протилежно зафарбованих ефективних ставлень до тієї чи іншої особи, яка близька їй, або до ситуації, яка склалася. Внутрішній конфлікт може виникати тоді, коли якщо переживання дитини дуже важкі, тривалі, займають центральне місце в її житті та свідомості. На певному етапі цей конфлікт стає для дитини невирішеним.
Для дітей з внутрішнім конфліктом характерні дволикість, протирічливість у вирішенні питань, виборі певної дії. Особистість дитини втягується у переживання, пов’язані з конфліктом, всі афективні переживання спрямовані в одне русло, дитина зациклюється на вирішенні невирішеної для неї проблеми. Тому коло її інтересів, схильностей різко звужується. Особливо складно переживаються дітьми сімейні конфлікти.
Аутизм – порушення розвитку, яке буває складно відрізнити від інших порушень. Аутизм виявляється приблизно в 10-15 випадках на 10000 новонароджених. Причини аутизму невідомі. Психологічні чинники не впливають на виникнення аутизму. Хлопчики страждають від цього захворювання частіше, ніж дівчатка. Зазвичай аутизм виявляється в дітей до трьох років. Аутична дитина – егоцентрована. Їй важко сприймати почуття та емоції інших, у спілкуванні вона може бути занадто нав’язливою або навпаки відстороненою.
Виділяють 4 типи аутизму:
- порушення соціальних контактів;
- порушення у вербальній та невербальній комунікаціях;
- порушення в образному мисленні;
- порушення в діяльності.
Аутичні діти дуже різняться за інтелектом, можливостями і поведінкою. Деякі з них не говорять, мовлення інших обмежене і часто містить фрази і монологи, які повторюються. За аутизму легкої форми діти можуть говорити на деякі теми, але в них спостерігаються труднощі абстрактного мислення. В аутичних дітей може виникнути нестандартна реакція на сенсорну інформацію, наприклад: голосний шум, світло, певні продукти, тканини, речі.
При всіх видах порушень аутичній дитині важко відрізнити важливу інформацію від другорядної. Їй важко абстрактно мислити і розуміти образну мову. Тому матеріал із громадянської освіти аутичній дитині буде мало зрозумілим. Основні проблеми аутичної дитини пов’язані із страхом у важкому для неї сприйнятті світу. При наявності в класі дитини з аутизмом учитель повинен використовувати такі рекомендації:
- Виділити дитині спокійне місце неподалік від учителя. Визначити чи не надто багато біля неї подразнюючих об’єктів?
- Бажано на різних заняттях дитині мати постійне місце.
- Дати дитині чіткий розпорядок дня, де вказані заходи.
- Цим дітям дуже важко самостійно зробити вибір. Допоможіть їм, зробіть вибір більш наочним.
- Детально поясніть суть завдання, а також те, чого від дитини очікують.
- Періодично повторюйте важливі моменти уроку, бажано в різних вправах.
- Якщо учень не розуміє завдання, ви можете використати інший спосіб представлення або розподілити це завдання на більш дрібні частини.
- Намагайтесь якомога більше структурувати матеріал для цієї дитини.
- Говоріть чітко, досить голосно, короткими реченнями, не використовуйте образну мову.
- Звертайтесь напряму до дитини.
- Для аутичної дитини дуже важливі правила. Чітко повідомляйте їй, які правила існують, а також те, чого вони дійсні для всіх.
- Домовтесь із дитиною, яким жестом вона буде звертатись за допомогою.
- Вчителю дуже важливо мати зв'язок із батьками аутичної дитини. Треба пам’ятати про те, що така дитина не може передавати інформацію батькам.
Синдром Дауна.
Синдром Дауна – це порушення хромосомного коду, пов’язане з розладами в розвитку, коли в клітині з’являється 47 хромосома. Дитина, яка народилася із синдромом Дауна, має характерну зовнішність – обличчя монголоїдного типу, дещо менший череп, інколи – непропорційно короткі кінцівки. Синдром Дауна означає, що малюк розвиватиметься повільніше, ніж його однолітки, і пізніше проходитиме загальні етапи розвитку. Йому буде складно вчитися, але він зможе робити більшу частину того, що роблять усі інші діти: ходити, говорити, читати і писати. У різних людей із синдромом Дауна різні розумові здібності, різна поведінка і фізичний розвиток. Вона можуть набагато краще розвинути свої здібності, якщо живуть удома, в атмосфері любові, якщо в дитинстві вони навчаються за програмою ранньої допомоги, якщо отримують спеціальну освіту, медичне обслуговування й відчувають позитивне ставлення оточення. За отримання цих умов особи з синдромом Дауна порушують один з основних стереотипів – що всі вони неспроможні зрозуміти іншу людину і не можуть навчатися.
Через відмінності в можливостях дітей із синдромом Дауна батькам і вчителям складно встановити правила навчання таких дітей. Необхідно висловлювати конкретні, а не абстрактні концепції, навчати поступово, постійно повторюючи пройдений матеріал.
Епілепсія.
Епілепсія – це наслідок порушення центральної нервової системи, причини якого остаточно не з’ясовано. Інколи епілепсія передається спадково, а також може бути спричинена травмою голови. Практично в кожній школі можуть бути діти, в яких стаються епілептичні напади. Це трапляється в однієї дитини із сотні. Вони виникають внаслідок порушення мозкової діяльності. Тіло дитини починає зводити судомами, в цей час вона не контролює себе. Напади можуть статись в будь-який час доби. Під час нападу епілепсії – раптового й відносно короткочасного – може спостерігатись втрата свідомості, падіння та судоми, які проявляються в напруженні всієї мускулатури, часто із закиданням голови і прикусом язика, потім, протягом 1-2 хв, спостерігається здригання мускулатури. Дитину необхідно покласти на горизонтальну поверхню, розстібнути комір сорочки, розстібнути поясок і стежити, щоб вона не прикусила язика. Для цього необхідно між верхніми і нижніми зубами помістити щось тверде, наприклад, ложку, ручку тощо.
Інколи діти не можуть пригадати, що з ними сталося, не розуміють, де вони, що відбувається. Якщо немає особливих вказівок, дитині з епілепсією має бути дозволено брати участь у всіх спортивних і масових заходах у школі.
Більшість дітей з епілепсією мають приймати ліки. Учителі можуть їм допомогти, нагадуючи про те, що час пити пігулки. Важливо також пояснити школярам, що таке епілепсія, що вона не заразна і як поводитися, коли в людини трапляється напад.
