Емпіричні дослідження Ле Пле

В історії емпіричних соціальних досліджень примітною величиною є дослідницька діяльність професора Політех­нічної школи в Парижі, геолога за професією Фредеріка Ле Пле (1806—1882). Як відомий спеціаліст, консультант та інженер з гірничої справи та металургії, він побував майже в усіх країнах Європи — Англії, Німеччині, Австрії, Угорщині, Іспанії, Італії, Росії, скандінавських країнах, і це істотно вплинуло на формування його поглядів. Як пред­ставник природничих наук, він звик до точності і конкрет-

ності. Під впливом революційних подій у Франції Ле Пле поставив за мету вияснити причини суспільних процесів, з якими пов'язані соціальні потрясіння. Він відмовився від абстрактних конструювань і вирішив зібрати фактичний матеріал на основі спостережень за життям різних наро­дів, який дав би змогу проникнути в механізми і причини соціального розвитку. Першим результатом такої праці ста­ла книга' «Основна конституція людського роду». Методом дослідження тут Ле Пле вибрав спостереження і назвав його монографічним методом у зв'язку із спостереженням одного цілісного об'єкта.

Ле Пле вважав першоосновою суспільного устрою ідеї, звичаї та інституції приватного життя, які більше, ніж пи­сані закони, характеризують суспільство, а тому сім'я складає основу держави. Він розробляє досить складну си­стему чинників стабільності суспільства, але його система, як це не парадоксально, являє собою абстрактну апріорну конструкцію, оскільки автор підганяв факти під концепцію, а не навпаки. Проте деякі її положення заслуговують уваги.

Головним об'єктом аналізу Ле Пле була сім'я, яку він поділяє на три типи: патріархальну, нестійку та корінну. Критеріями такого поділу стали для нього результати влас­них спостережень за сім'єю у різних народів.

Патріархальна сім'я будується на залежності усіх її членів від глави роду — батька. Тут дорослі діти не відри­ваються від батьків, навіть коли вони мають свою сім'ю. Власність та її розподіл залежить від голови сімейного клану. Майно за бажанням батька передається одному із синів. Патріархальна сім'я характерна для пастуших пле­мен" на Сході, для Росії і слов'ян середньої Європи.

Нестійка сім'я характеризується тим, що діти полиша­ють її, коли стають здатними жити самостійно, одержують частину майна, самостійно використовують власний заро­біток, а майно після смерті батьків порівну ділиться між дітьми. Цей тип сім'ї властивий для Франції та інших за­хідних країн. Така сім'я нездорова і нетривка; вона відобра­жає стан соціального розпаду в суспільстві.

Корінна сім'я пов'язана з наслідуванням майна батька одним з одружених синів, що залишається при батьку і продовжує його справу. Решта дітей одержують лише певну долю для самостійного влаштування свого життя. Цей тип сім'ї створює постійний «опікунський центр», що допомагає тим, хто потрапив у скрутне становище. Такий тип сім'ї характерний для Англії, Німеччини, скандінавських країн і США. Він найбільш раціональний, оскільки характерний

для осідлих народів, тоді як патріархальна сім'я типова для кочівників.

Корінна сім'я забезпечує своїх членів добробутом і хлі­бом. Це — найкращий тип сім'ї для стабільності держави, бо не породжує соціальних конфліктів, характерних для держав з нестійкою сім'єю.

Ідея сім'ї як основи суспільства не є оригінальною; Ле Пле запозичив її у О. Конта. Ці наївні й абстрактні суд­ження, може б, і не варто було згадувати в історії соціоло­гії, якби у Ле Пле не було емпіричних обслідувань, у яких сім'я виступала спеціальним об'єктом дослідження. Ле Пле досліджував сім'ї у різних країнах і, можливо, тому досяг певного успіху в своїх обслідуваннях, результати яких він описав у праці «Європейські робітники» (1855). В різних країнах Європи він вибрав понад 300 сімей, типових для даного регіону. До вибору кожної сім'ї як об'єкта моногра­фічного, обслідування залучалися представники місцевої влади.

Ле Пле ввійшов в історію соціології як автор моногра­фічного методу, хоча цей термін і не зовсім точний: він не існує у вигляді засобу одержання емпіричного матеріалу. Правильніше говорити про монографічне дослідження, яке характеризується всебічним системним вивченням і аналі­зом одиничних соціальних об'єктів на основі використання конкретних методик і техніки емпіричного дослідження.

Кожну сім'ю, як згадував пізніше Ле Пле, він вивчав протягом певного часу, після чого по кожній розробляв мо­нографію з описуванням умов її матеріального існування, духовного та морального життя. Для збирання емпіричного матеріалу використовував довільне інтерв'ю та особисті спо­стереження, сам часто деякий час жив у сім'ях, спостерігав за взаєминами між членами сім'ї, вивчав їхні уподобання, інтереси, діяльність.

Монографічні обслідування Ле Пле та його учні здій­снювали за чітким планом: кожна сім'я характеризувалася через такі показники, як місцевість з її природними й еко­номічними характеристиками, типовими видами діяльності жителів місцевості та даної сім'ї, описувалася система ор­ганізації соціальних зв'язків у районі проживання сім'ї, вивчалися матеріальні ресурси і джерела існування сім'ї, умови праці членів сім'ї в установах та галузях виробницт­ва, система взаємозв'язків між роботодавцями та робітни­ками й ін.

Надзвичайно цікавими і плідними здобутками Ле Пле були пошуки соціальних показників, так званих індикато­рів— певних характеристик чи ознак, що виявляються в

процесі спостереження і за'якими можна виявити приховані інші характеристики чи ознаки. Наприклад, аналізуючи значні витрати на алкогольні напої, Ле Пле пов'язував цей показник з атеїзмом чи легковажним ставленням до релігії (яку він вважав цементуючою основою суспільства), а за розміром профспілкових внесків членами профспілок робив висновки про їх вороже ставлення до вищого класу суспіль­ства. Можна сперечатися щодо правомірності таких вис­новків та «індикаторів»: Ле Пле грішить тенденційністю та упередженістю, особливо коли враховувати його особисті консервативні переконання. Що ж стосується соціальних індикаторів, то при достатньо коректному обгрунтуванні їх можна і слід використовувати в соціальній діагностиці. В сучасних дослідженнях вони широко застосовуються.

Проблемами соціальної гігієни у Франції займався Луї Віллерме, який досліджував умови життя та праці робіт­ників, вивчав їх демографічні характеристики, рівень заро­бітної плати, сімейні бюджети, проблеми гігієни та ін. Ре­зультати досліджень представлені в праці «Зведення фізич­ного та морального становища робітників на паперових,, вовняних і шовкових мануфактурах» (1840).

У цьому ж напрямку працював Олександр Паран-Дю-шатле. Він широко використовував документальні джерела поліції, матеріали власних спостережень, статистичні дані й інтерв'ю для вивчення життя паризьких повій, вивчав при­чини виникнення найдавнішої професії на матеріалах спо­стереження за 12 600 «жрицями кохання». Матеріали цих досліджень опубліковані в його працях «Проституція в Па­рижі» (1834) та «Соціальна гігієна» (1836). Розпочинав Паран-Дюшатле свої дослідження з наміром боротьби з проституцією як соціальним злом, а прийшов до висновку про її нездоланність.

Соціальні емпіричні обслідування в Англії та Франції, досягнення в розвитку статистики і демографії стимулювали розвиток подібних досліджень в інших країнах Європи. Особливо масовими були такі обслідування з використан­ням методів опитування, де явна перевага залишалася за опитуваннями анкетного типу.

Розвиток емпіричних обслідувань у Німеччині свідчить про вплив на них течій «соціальної гігієни» та «моральної статистики».

Анкетні опитування в 1848 р. провів у Прусії Олександр фон Ленгерке. В 1875 р. було опитано близько 7000 робіт­ників і власників фабрик про становище робітників, підмай­стрів та ін. Одночасно подібне обслідування шляхом опи­тування 15 000 поміщиків про становище сільськогосподар-

ських робітників було проведене Теодором ван дер Голь­цем. Звертає на себе увагу той факт, що опитували не стіль­ки працюючих, скільки їх хазяїв. Такі обслідування нічого корисного не могли дати для розвитку соціального пізнання.

Найзначнішим досягненням у цьому відношенні можна вважати відкриття німецьким статистиком Еристом -Енге-лем «бюджетного закону», названого «законом Енгеля».

Ернст Енгель (1821—1896)—інженер за фахом; під впливом досліджень Ле Пле став його прихильником і по- ' слідовником. Зіставляючи багатий статистичний матеріал із праць Ле Пле та Кетлє щодо бюджетів пролетарських сімей, він показав, щстдоля витрат на харчування в структу­рі сімейного бюджету зменшується, коли бюджет зростає, і питома вага витрат на їжу різко підвищується при знижен­ні сімейного бюджету. Крім того, Енгель довів, що струк­тура витрат кожної сім'ї незалежно від розмірів прибутку для всіх/типів сімей однакова і включає витрати на житло, харчування, одяг, культурні та інші потреби. Цей безпосе- ' редній взаємозв'язок між сімейним бюджетом і долею вит­рат на харчування дістав у науці назву «закону Енгеля». Він має дуже велике значення для оцінки рівня добробуту населення. Може, через те і був він маловідомим у нас, Що свідчив не «про благі справи» добробуту народу.

Розвиток емпіричних обслідувань у Німеччині в XIX ст. не відрізнявся чіткістю методологічних розробок програм і документації, методики збирання та аналізу одержаних результатів, тому часто їх матеріали було важко зіставляти чи порівнювати. Це викликало критику Готліба Шнаппер-Арндта, одного з членів Товариства соціальної, політики, яке стало центром з організації соціальних досліджень у Німеччині. Шнаппер-Арндт поставив питання про необхід­ність розробки проблем методології та практики соціальних обслідувань, які давали б надійні і можливі для порівняння матеріали.

Поставити емпіричні соціальні дослідження на наукову основу зробив спробу відомий німецький соціолог Макс Вебер, який брав участь у ряді соціальних обслідувань, добре володів математичними та історико-порівняльними методами дослідження, намагався застосовувати лаборатор­ні методи для дослідження соціальних процесів у реальних умовах і дуже багато привніс у розробку теоретичних проб­лем соціологічної науки.

Керівник німецького інституту демоскопії Елізабет Но-ель, порівнюючи розвиток соціальних емпіричних дослід­жень в Англії та Німеччині, дуже влучно зазначила, що вони відрізнялися своїм ставленням до вимірювання. У пер-

шому випадку спостерігається прагнення виразити все «в цифрах, вазі, одиницях виміру (В. Петті), в другому — ви­користовуючи понятійну систему, але переважно без цифр (Конрінг)».

Цей факт свідчить про особливості розвитку науки та значення традицій, і досвіду попередників для наступних поколінь науковців різних країн, хоча, здавалрся б, істини науки байдужі до національного характеру, проте останній виявляється у впливі на шляхи й особливості її прогресу. Сенсуалізм і раціоналізм, емпіричність та умоспоглядаль-ність, квантитативне і квалітативне — в філософії, соціоло­гії, світогляді, способах мислення відповідно для Англії та Німеччини простежуються протягом тривалого історичного часу як характерні властивості національного менталітету.