§ 1. Основні напрями наукової діяльності М. Вебера
Макс Вебер походив із давнього роду німецьких бюргерів. Він народився 1864 р. у місті Ерфурті в сім'ї урядовця. Значний вплив на формування його особистості зробила мати, яка відзначалася набожністю і прагнула виховати дітей у високоморальному дусі. В домі батька часто бували відомі вчені гуманітарії — Дільтей, Момм-зен та ін. Вебер змалку відзначався великими інтелектуальними здібностями; він рано оволодів класичними та сучасними іноземними мовами, залюбки читав складні філософські й історичні трактати. Вищу освіту Вебер здобув в університетах Гайдельберга, Мюнхена та Берліна, де вивчав правознавство й економіку. Магістерська дисертація його була присвячена історії торгових товариств у середньовічній Італії.
„У подальшому Вебер викладає в університетах Гайдельберга і Мюнхена, веде велику наукову роботу в галузі економічної історії. Його фундаментальні дослідження в галузі історії аграрних відносин античної доби здобувають загальне визнання. Молодий науковець зав'язує тісні стосунки з колом німецьких гуманітаріїв Зомбартом, Трельчем, Вагнером, Шмоллером та іншими, котрі обстоювали потребу радикальних буржуазно-демократичних перетворень і прагнули поширити в німецькому суспільстві «дух лібералізму». Як член німецької «Спілки соціальної політики» Вебер залучається до емпіричних соціологічних досліджень. За його участю розробляють інструментарій для анкетного опитування найманих робітників пруських латифундій з метою вивчення мотивації їх трудової діяльності. Водночас учений грунтовно займається питаннями методології соціального пізнання. Дискусії про капіталізм, що точилися у той час в німецькій політекономії, стимулюють інтерес Вебера до вивчення історичних джерел капіталістичного способу господарювання і його специфіки в окремих регіонах. Вченого зацікавлюють результати соціологічного вивчення конфесійної приналежності представників німецької та західноєвропейської промислової еліти, що стимулює його заглиблення у проблему «протес-
тантизм і капіталізм». Результатом веберівських досліджень у цій галузі стала праця «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905), котра ввійшла до золотого фонду світової соціологічної літератури.
Вебер надавав великої ваги питанням обгрунтування
категоріального апарату соціологічної теорії, зокрема роз
робці понять соціальної дії, раціоналізації, соціальної
структури, панування і влади та ін. Свої теоретичні роз
робки він називав дослідженнями в галузі «розуміючої
соціології», підкреслюючи цим специфіку свого бачення
предмета і завдань соціологічної науки. «Розуміюча соціо
логія» розглядається Вебером як свого роду методологіч- |
ний антипод позитивістсько-натуралістській соціології і со
ціологічному емпіризму, хоча це протиставлення не має
абсолютного характеру. Важливим напрямом веберівських (
дослідницьких інтересів залишається соціологія господар
ства і права. Теми «господарство і суспільство», «влада і
суспільство» залишаються провідними для Вебера протя
гом усього його життя. Водночас мислитель робить спробу
узагальнити результати досліджень теми «протестантизм (
і капіталізм» на матеріалі східних релігій. Показовою-
у цьому відношенні стала праця «Вступ до господар
ської етики світових релігій» (1913), яка започаткувала
цикл праць соціолога у галузі соціології світових ре
лігій. І
Вебер здійснив дослідження східних релігійних вчень —
конфуціанства, даосизму, індуїзму, буддизму, ісламу та
іудаїзму — насамперед під кутом зору їх соціальної зако-
ріненості, тобто відповідності інтересам певних суспільних
класів і станів та їх етичної спрямованості. Аналогічним
чином соціолог планував проаналізувати й античне хрис
тиянство, однак завершити роботу не встиг. Важливо ма
ти на увазі, що дослідження у галузі соціологічної орієн
талістики мислитель розглядав не як самоціль, а як засіб,
за допомогою якого можна порівняльно-історичним шля
хом вивчити специфіку західного суспільства і західної
культури в цілому. Такий підхід свідчить про певну спорід
неність між соціологією Вебера та порівняльними «дослі- '■
дженнями історії» А. Дж. Тойнбі. Обидва мислителі під
креслюють, зокрема, раціональний характер західної куль- і'
тури у порівнянні з культурами східних народів, хоча
вкладають у це поняття дещо різний зміст. Вебер веде мову
про універсальний процес раціоналізації, який пронизує
усю світову історію. На Заході ми знаходимо найбільш
типові прояви цього процесу. Поняття раціоналізації со
ціальної дії несе у веберівській соціології таке ж велике
смислове навантаження, як і поняття соціальної еволюції у Спенсера чи суспільного поділу праці у Дюрк-гейма.
Під час першої світової війни М. Вебер був мобілізований до армії і працював начальником військового шпиталю. Перед війною і по її закінченні він займається активною громадською і політичною діяльністю, зокрема бере участь як консультант у підготовці Версальського мирного договору і розробці проекту конституції Веймарської республіки. Кілька разів йому випадала нагода обійняти високу державну посаду — міністра, депутата Рейхстагу, однак він відмовлявся це зробити. Свої політичні погляди М. Вебер обстоює у численних публікаціях та публічних виступах. Він не приховує своїх симпатій до ліберальних політичних цінностей і водночас називає себе націоналістом, борцем за інтереси своєї вітчизни — Німеччини. Вебер ви* ступав з критикою шовіністичних пересудів, які мали поширення серед деякої частини німецької професури, допомагав Г. Зіммелю, який зазнав дискримінації за своє єврейське походження. Він застерігав також проти «легковажної» критики соціальної філософії марксизму, підкреслюючи, що деякі з передбачень Маркса виявилися правильними. Водночас марксистське «матеріалістичне розуміння історії» соціолог розглядав лише як одну з великих «метафізичних гіпотез». Економічний фактор, безумовно, відіграє велику роль у соціальному житті, однак ніяк не меншим є значення і релігійних, психологічних, етнічних факторів. Реалізація марксистського проекту соціальної перебудови привела б, як вважав соціолог, до виникнення одного з варіантів державного капіталізму централізова-но-бюрократичного типу.
Незадовго до смерті М. Вебер виступив з доповідями про професійну етику політика та професійну етику вченого, які пізніше були опубліковані. Він звертає увагу на факт професіоналізації політичної та наукової діяльності в сучасному світі і на ті наслідки, які з цього випливають. Сучасний вчений-гуманітарій мусить, як вважає соціолог, залишати «за бортом дослідження» свої політичні та філософські уподобання. Так само неетичним було б пропагувати політику з вузівської кафедри. Проте гуманітарні науки на відміну від наук природничих підпорядковані певним цінностям, які формуються культурою та духом часу.
Тяжка напружена праця підірвала здоров'я вченого. М. Вебер пішов з життя передчасно. Він помер у червні 1920 р. від запалення легень. Ряд його праць, зокрема
останні томи «Зібрання праць із соціології релігії», фундаментальний двотомник «Господарство і суспільство», були опубліковані вже після його смерті.
