Макс Вебер (1864–1920) – учений-енциклопедист, найбільш знана фігура в історії соціології, економіці, праві, політології, релігієзнавстві, культурології, етиці. Дослідники творчості М. Вебера називають його «Галілеєм соціально-наукового пізнання».
Основні, найбільш відомі наукові праці М. Вебера «До історії торгових спільностей у Середні віки», «Римська аграрна історія та її значення для державного та приватного права», «Протестантська етика і дух капіталізму», «Господарство і суспільство», «Господарська етика світових релігій» та ін.
Макс Вебер вважається засновником «розуміючої соціології», що вимагає від дослідника вивчення й пояснення внутрішніх суб’єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, котрі вступають у соціальну взаємодію. На думку М. Вебера, природні речі повинні бути пояснені, а суспільні процеси – зрозумілі людині. Отже, перш ніж пояснити людську дію, слід зрозуміти її, вловити таємний сенс, який укладено в неї активним суб’єктом, а потім інтерпретувати (пояснити) її. Завдання «розуміючої соціології», за М. Вебером, – здобути об’єктивні знання про суб’єктивну реальність. «Розуміючу соціологію» пізніше стали називати суб’єктивною, якісною, мікросоціологією, тобто інтерпретативною соціологією. Соціолог-«якісник» якраз і намагається зрозуміти суб’єктивний сенс дій людей, виявивши мотивацію, суб’єктивні наміри тощо.
У річищі «розуміючої соціології» М. Вебер створює концепцію соціальної дії. Соціальною є не будь-яка дія людини, а лише та, що містить суб’єктивну мотивацію й орієнтацію на інших людей. Він розрізняє: 1) традиційну дію, основану на традиції; 2) афективну, що ґрунтується на почуттях;3) цінніснораціональну, котра базується на релігійних, моральних чи естетичних цінностях; 4) цілераціональну, основану на раціональному розрахунку та сплановану. Саме два останніх типи соціальної дії є суто соціальними й підлягають вивченню. Раціоналізація соціальної дії розглядається вченим як ключова проблема суспільного розвитку.
Макс Вебер є засновником економічної соціології, за якою провідну роль у появі капіталізму відігравали не суто економічні чинники, а й значною мірою культурно-етнічні та релігійні. На думку вченого, протестантизм як релігія є тією ідеологічною основою, з котрої пізніше з’являється «дух капіталізму».
Макс Вебер відмітив і визначив тенденцію до співвідносності господарського статусу людини та її релігійної належності. Вчений довів, що виховання людини в колі протестантів, прищеплення їй норм протестантської етики, які мають переважно аскетичний характер, зумовлює у подальшому у такої людини тенденції раціональної поведінки й успіхи в бізнесі.
Макс Вебер – фундатор політичної соціології. Він рішуче виступав проти революційних методів перетворення суспільства та відстоював еволюційний шлях запровадження раціонально-бюрократичного типу управління. Він створив концепцію легітимних типів панування, серед яких виокремив такі:
• традиційний тип, що оснований на звичаях і традиціях;
• раціонально-легальний тип (або раціонально-правовий), який базується на законах та праві;
• харизматичний тип, оснований на афектах і на вірі у надзвичайні здібності видатних осіб.
Ця типологія з часом не втрачає актуальності та широко використовується в сучасних дослідженнях. Цінними є рекомендації М. Вебера для тих, хто йде у велику політику. Мислитель рекомендує обирати на виборах людей, котрі мають сталий прибуток, володіють власністю, оскільки останні більше придатні до раціоналізації в політиці. Він закликає до формування класу кваліфікованих професіоналів-посадовців, які вирізнялися б високою честю, порядністю, відданістю народу – рисами, котрі б забезпечували ефективність дій державних службовців. М. Вебер приділяє значну увагу аналізові явища партійно-політичної корупції, коли за віддану службу політики роздають усілякі посади та привілеї. Досить по-сучасному, з огляду на реформи в Україні, виглядають рекомендації М. Вебера щодо виховання державної бюрократії й партійних лідерів, а також раціоналізації владних відносин.
Суттєвим є внесок М. Вебера в розроблення низки галузевих соціологій: соціології права, соціології релігії, соціології праці, соціології музики тощо.
