Сформулюйте причини та умови формування злочинних груп

Причини формування злочинних груп:

а) неможливість вчинити злочин самому чи складність його одноосібної реалізації;

б) особисті неформальні зв'язки і стосунки учасників у минулому за наявності антисуспільної спрямованості одного чи декількох із них;

в) спільність інтересів та соціальних установок учасників групи;

г) цілеспрямований вплив осіб, які мають анти суспільну спрямованість та/чи злочинний досвід.

Умови формування злочинних груп:

Злочинні групи достатньо часто формуються на основі неформальних об'єднань у сфері побутового спілкування (за місцем проживання), що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Відомо, що неформальна група функціонує лише за умови позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Це стосується і даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється попередньою деформацією соціальних властивостей особистості, а групова злочинна діяльність стає її результатом. Але елементи звичайного неформального спілкування зберігаються ще досить тривалий час, поступово змінюючись на суто "ділові", злочинні. Єдність та цілісність групи при цьому забезпечується такими чинниками, як внутрішня ізоляція та страх викриття, протиставлення суспільству і зростання ймовірності кримінального покарання, кругова порука і острах розправи при недотриманні взятих зобов'язань.

Злочинна група може також спеціально створюватися особами, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід. Довірливі стосунки у таких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку мають місце прояви антисуспільної установки та готовності до злочинної діяльності всіх учасників.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

40. Дайте характеристику соціально-психологічним закономірностям формування та розвитку злочинних груп.

Закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску, втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно.

Аналіз мотивів об'єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість кожного учасника формується під впливом сукупності чинників макросередовища (соціально-економічних, політичних, соціокультурних та Ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилучення до соціально схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх засвоєння, а звідси - відсутність адекватного рівня самоствердження і актуалізації особистості, призводить до спілкування з таким соціальним оточенням, де рівень домагань реалізується за рахунок соціально засуджуваної поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова чи подібна антисуспільна спрямованість інтересів учасників, що формується в результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню, наслідуванню (переконуючий вплив - розповіді про злочинну діяльність, вимоги дотримуватися правил і традицій; навіювання - приклад поведінки досвідчених злочинців, демонстрація "цінностей" злочинного способу життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку групи; наслідування - переймання загальногрупового настрою та емоційного фону);

2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних І організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою. При тривалому успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соціально небезпечних форм стає невідворотною; лише в окремих випадках розвиток групи може призупинитися чи зупинитися зовсім (наприклад, при арешті лідера, втраті незамінних учасників, прийнятті деякими учасниками рішення про припинення злочинної діяльності). Ймовірність саморозпуску злочинної групи слід оцінювати як дуже низьку, оскільки розрив із групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників, острахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.

На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з'являється лідер, який очолює ієрархію "домінування - підлеглість". У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом тривалого часу, лідер стає емоційним центром, вирізняючись своїми особистісними якостями, а організатор - інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю.

Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні виконавці - керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавці, які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізую чи лише частину загального групового плану.

Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані "опозиціонери" - ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін. Незважаючи на це, при вчиненні злочинів "опозиціонери" демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію.

Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцентровий - прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий - породжуваний внутрішньогруповими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учасниками;

4) поступова заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділови що базуються на спільній злочинній діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родинних стосунків поступово зменшується, а інколи - повністю відсутнє. Це забезпечує упорядкування, жорсткість функціональних зв'язків, сприяє консолідації групи та узгодженості дій П учасників;

5) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції. Відповідно оптимізується (мінімізується) кількість учасників до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними групи, з корисливою спрямованістю складаються Із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі - більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування психічного І фізичного насильства для подолання опору потенційного потерпілого.

Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку з чим лідерами злочинної групи починає проводитися негласне спостереження за певними її членами (перевірка "лояльності") та визначаються перестороги для включення у групу нових учасників (перевірка "надійності", утому числі-шляхом ініціювання вчинення ними злочину). З часом функція внутрішньої розвідки та контррозвідки стає невід'ємною частиною групової злочинної життєдіяльності. ОЗГ визначають внутрішньогрупові норми безпечної поведінки, що передбачають жорсткі санкції (в граничних випадках - фізичне знищення) за їх порушення, що підсилює ізоляцію та відособленість учасників від суспільства.

Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками автоматично знижується. Безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива "надійність" напарників, подільників. Але особисті контакти між ними і "верхівкою" виключені повністю, керівництво реалізується через відповідальних виконавців, а рядові учасники, вчиняючи певні дії, можуть і не усвідомлювати наявності злочинної "піраміди" і загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що "верхи" забезпечують збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром щодо наявності в її учасників антисуспільної спрямованості, група може також стати об'єктом уваги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності "форму". Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості в період підготовки до злочину та його вчинення змінюються на бажання "розслабитися", продемонструвати оточуючим своє благополуччя, яке приводить до нехтування правилами конспірації;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон - район - місто - область - регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

41. Сформулюйте поняття та соціально-психологічна характеристика організованої злочинності.

Організована злочинність - це складні кримінальні види діяльності, здійснювані в широких масштабах організаціями й іншими групами, що мають внутрішню структуру, що одержують фінансовий прибуток і забирають владу шляхом створення й експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Ці злочини часто виходять за межі державних кордонів. Розуміння організованої злочинності ще менше визначено, ніж насильницької, корисливої або економічної. В основі виділення організованої злочинності із загальної протиправної поведінки лежать характер і ступінь організованої взаємодії декількох злочинців між собою при здійсненні своєї пролонгованої діяльності. Часто організовану злочинність визначають і як процес раціональної реорганізації злочинного світу за аналогією із законною підприємницькою діяльністю на законних ринках. Така злочинна підприємницька діяльність, переслідуючи свою мету, бере участь у таких незаконних видах діяльності, як угоди із незаконними товарами і послугами, монополізація ринку, використання корупції і залякування.

Феномен організованості стосується не тільки і не стільки вчинення конкретних діянь, скільки становлення самого злочинного формування, його існування і його кримінальної діяльності. Вчинення однакових або різних злочинів є відносно загальною справою організованих між собою суб'єктів (груп), кожний із який має свої функціональні обов'язки, «права і повноваження». «Коза ностра» (італ. – «Наша справа») більш-менш точно відбиває суть організованої злочинності.

Організовану злочинність експерти ООН розділяють надекілька видів.

1. Мафіозні родини, що існують за принципом ієрархії. Вони мають свої внутрішні правила життя, норми поведінки і відрізняються великою кількістю протиправних дій.

2. Професіонали. Члени таких організацій об'єднуються з метою виконання певного злочинного задуму. Організації такого роду непостійні і не мають такої жорсткої структури, як організації першого виду. До групи професіоналів відносять фальшивомонетників, формування, які займаються крадіжками автомобілів, вимаганням і т.д. Склад професійної злочинної організації може постійно змінюватися і її члени можуть брати участь у різних однотипних злочинних діях.

3. Організовані групи, що контролюють певні території.

Можна класифікувати організовану злочинність і по сферах прояву:

- Організована злочинна діяльність, що реалізується в сфері економіки.

- Організована злочинна діяльність, що реалізується в сфері управління.

- Організована злочинна діяльність, що реалізується в соціальній сфері.

Ознаки організованої злочинності

Під організованою злочинністю розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань.

Перша ознака організованої злочинності- наявність об'єднання осіб для систематичного заняття злочинами з вираженою ієрархією, суворою дисципліною і стійкою системою карних традицій.

Рівень організованої злочинності умовно ділиться на примітивний, середній і високий. Примітивний - менш небезпечний, тому що носить локальний характер і не має зв'язку з чиновниками органів влади і управління.

Середні і високий рівні схожі. Для них характерні:

- Між ватажком і виконавцем існують проміжні ланки.

- Наявність підрозділів, що спеціалізуються на різних видах діяльності.

- Зв'язок з чиновниками органів влади і управління.

- Для високого рівня - організація стосунків між різними групами і координація їх дій.

Друга ознака організованої злочинності- економічна. Головна мета систематичного порушення закону - збагачення, нагромадження капіталу, із чим нерозривно пов'язана діяльність щодо легалізації капіталів, отриманих злочинним шляхом (відмивання грошей).

Третя ознака організованої злочинності – корупція.

Суб'єкти та об'єкти організованої злочинності

Суб’єкти організованої злочинності розділяють:

- за розміром (група, формування, організація, співтовариство), а засоби масової інформації додають - мафія (організація загальнонаціонального масштабу) і “супермафія" (міжнародні організації, уже транснаціональні корпорації, в яких границя між легальним і кримінальним бізнесом нерідко розмита).

- за місцем базування (наприклад, у Києві - троєщинська, борщагівська та інші; у Москві - солнцевська, долгопрудненська і так далі),

- за етнічною ознакою (переважно національний склад): слов'янські, грузинські, чеченські, дагестанські, інгушські, вірменські, азербайджанські, в'єтнамські, китайські.).

До прийнятих в практиці можна додати й інші критерії – за внутрішньою структурою (її розвиненістю), за зовнішніми зв'язками (із корумпованими чиновниками, із легальним бізнесом.) та інші.

Об’єкти організованої злочинності: стратегічні ресурси (нафта, метал), н аркотики, зброя, але головний об'єкт - люди, власники, із яких можна "качати" гроші. Їхній бізнес, власність настільки ж різноманітні, як і вся економіка (промисловість, сільське господарство, сфера послуг і т.п.). Істотну роль грає форма власності: державна, приватна, акціонерна, іноземна, спільне володіння, тому що при пануючому менталітеті легше грабувати недержавні середні і дрібні фірми. Головна для організованої злочинності характеристика – прибутковість об'єкта. Остання пов’язана із суперечливістю економічних стосунків (сильні перепади цін, інфляція, курс долара), недосконалістю законодавства, високим попитом на заборонні послуги тощо.

Основними психологічними характеристиками кримінальної організованості є згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість, сумісність.

Згуртованість відіграє провідну роль, являє собою єдність групи, її здатність протистояти підбурливому зовнішньому впливу й утримувати у своєму складі окремих членів.

Має 2 відносно автономні рівні: емоційно-почуттєвий і змістовно-раціональний.

На нижчому, емоційно-почуттєвому рівні виникають та зміцнюються взаємні симпатії, прихильність між членами групи.

Емоційно-почуттєва єдність супроводжує і виразно проявляється в різноманітних групових традиціях, проведенні дозвілля, емоційній «релаксації» після вчинення злочину — відвіданні саун, казино, азартних іграх, отриманні сексуальних послуг тощо.

Вищим рівнем кримінальної згуртованості виступає змістовно-раціональна єдність. Вона полягає у збіжних чи близьких поглядах (орієнтаціях, переконаннях, оцінках) членів групи на злочин, злочинну діяльність як засіб задоволення власних і групових потреб. Саме змістовно-раціональна єдність виступає вирішальною внутрішньою умовою стійкості злочинної групи, ефективності її функціонування.

Другою психологічною характеристикоює функціонально-рольова структура групи. Похідними від неї виступають управлінська, інформаційна та меншою мірою емоційно-почуттєва структури.

Кримінальна функція полягає у спеціалізації щодо виконання певної діяльності у складі злочинної групи. Саме вона визначає характер кримінальної ролі, тобто зміст поведінки, порядок та умови взаємодії з членами групи, іншими особами, які становлять кримінальний інтерес.

В ОЗГ більшість її членів мають вузьку спеціалізацію, виконуючи від однієї до трьох споріднених функцій. Основними функціями є такі: ініціативно-планувальна, інформаційно-аналітична, розпорядчо-управлінська, виконавча, матеріально-фінансова, охоронно-захисна, підготовчо-виховна, представницька.

У повному обсязі та найбільш виразно названі функції та відповідна рольова структура притаманні ОЗГ, які спеціалізуються на нелегальній міграції, проституції, нелегальних доправленнях в Україну викрадених за кордоном автомобілів.

Чільне місце у функціонально-рольовій структурі ОЗГ посідає лідер.

В ОЗГ лідерство має жорстко авторитарний та одноосібний характер. Здійснення лідерства двома-трьома особами трапляється рідше і спирається на близькородинні чи національно-етнічні зв'язки.

Третьою психологічною характеристикою є спрацьованість.

Спрацьованість являє собою узгоджену, відлагоджену взаємодію членів групи у злочинній діяльності.

Спрацьованість характеризується ефективністю злочинної діяльності.

Вимоги до рівня спрацьованості суттєво відрізняються залежно від того, яким способом учиняється злочин.

У «чистому» вигляді можна вирізнити три провідні способи: спільно-індивідуальний, спільно-послідовний, спільно-інтегральний.

Четвертою психологічною характеристикою виступає сумісність. Вона ж найбільшою мірою впливає на спрацьованість членів злочинної групи.

Сумісність полягає в оптимальному поєднанні, співвідношенні психологічних якостей членів групи, суттєвих для вчинення злочину. Вона забезпечує взаємне розуміння, задоволеність один одним і як наслідок — ефективні спільні злочинні дії.

Оптимальність досягається, щонайперше, за рахунок подібності, схожості психологічних якостей, рідше — за рахунок взаємодоповнювальних розбіжностей, ефекту «сплаву». Для ОЗГ суттєве значення мають залежно від виду і способу вчинення злочину три рівні сумісності: психофізіологічний, індивідуально-психологічний, соціально-психологічний.

Психофізіологічний рівень базується на оптимальному поєднанні таких характеристик, як швидкість і точність сенсомоторних реакцій, чутливість зору і слуху, темперамент, емоційна врівноваженість і витримка.

Індивідуально-психологічний рівень сумісності передбачає оптимальне співвідношення пізнавальних процесів (уваги, пам'яті, мислення), спостережливості, вольових якостей і рис характеру (рішучість, обережність, хитрість, настійливість), здатності орієнтуватися у швидкоплинних та екстремальних ситуаціях тощо.

Соціально-психологічний рівень сумісності базується на оптимальному поєднанні таких якостей і характеристик, як соціальні установки, ціннісні орієнтації, комунікабельність, достовірність публічного виконання злочинної ролі, здатність впливати на інших людей і протистояти впливу інших. На цьому рівні оптимальне поєднання досягається як за рахунок подібності, так і способом взаємодоповнювальної розбіжності.

Соціально-психологічний рівень сумісності має важливе значення для здійснення розпорядчо-управлінської, безпосередньо-виконавчої, охоронно-захисної, підготовчо-виховної функцій.

Отже, організована злочинна група — це група, якій притаманні кримінальна головна мета створення і функціонування, вчинення злочинів за попередньою змовою, згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість і сумісність.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

42. Дайте характеристику злочинним групам та організаційній злочинності.

Юридично-обов'язковий перелік ознак ОЗГ наведено в чинному Кримінальному кодексі України. Він містить: 1) наявність певної мінімальної кількості членів групи (7—8 осіб); 2) їх попереднє об'єднання у стійку групу для неодноразового вчинення злочинів; 3) єдиний план із визначенням функцій членів групи; 4) обізнаність із цим планом усіх членів групи.

Поряд із юридично обов'язковими ознаками ОЗГ найчастіше називаються професіоналізм у вчиненні злочинів і наявність корупційних зв'язків.

ОЗГ — це реальне неформальне стійке об'єднання трьох та більше осіб, яке створене і функціонує з метою професійного вчинення злочинів за попередньою змовою, життєздатне на основі кримінальної організованості та корупційних зв'язків. Ознаками кримінальної організованості є згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість і сумісність.

Поняття організованої злочинної групи виступає базовим стосовно до інших організованих злочинних об'єднань — банд, терористичних груп, злочинних організацій тощо.

Функціонально-психологічні особливості організованих злочинних груп:

З'ясування особливостей окремих ОЗГ так чи інакше спирається на класифікацію цих груп. У сучасному правознавстві та юридичній психології однією з найбільш розповсюджених є кримінологічна класифікація.

Згідно з цією класифікацією виокремлюються:

— проста організована група;

— структурна або складна організована група;

— організоване злочинне угруповання;

— злочинна організація.

Інколи в рамках означеної класифікації вирізняються банда та кооперація професійних злочинних лідерів.

Певне визнання має класифікація ОЗГ за рівнем організованості: групи з низьким, середнім, високим рівнем організованості або ситуативна злочинна група, організована злочинна група, злочинна організація.

У чинному Кримінальному кодексі України визначено два основні види ОЗГ:

— організована група (стійке об'єднання);

— злочинна організація (стійке ієрархічне об'єднання).

Їх різновидами визначені банда, терористична група чи організація, незаконне воєнізоване чи збройне формування.

Якщо взяти за основу традиційну трьохрівневу структуру організованої злочинності як явища, психологічний розвиток групи як соціального організму, спеціалізацію та масштаби злочинної активності, то можна вирізнити такі основні ОЗГ:

— проста або первісна організована злочинна група;

— злочинна організація (угрупування);

— злочинна спільність (асоціація).

Слід ураховувати, що кожна ОЗГ перебуває у нелінійно-поступальному, складному кримінально-психологічному розвитку за загальних несприятливих соціальних умов. Вона може мати більшість ознак певного виду ОЗГ чи перебувати у проміжному стані.

Сучасна правоохоронна практика зіштовхується з різноманітними, але в більшості типовими трансформаціями організованих злочинних груп.

Проста (первісна) ОЗГ нараховує 3—10 осіб, група має дворівневу рольову структуру (лідер — рядові члени), функціональна спеціалізація членів групи є відносною. У плануванні та вчиненні злочинів бере участь уся група, її члени безпосередньо контактують один з одним та лідером. Злочинні доходи розподіляються лідером рівномірно, зазвичай без утворення спільного грошового фонду — «общака».

Злочинна активність спеціалізована за видом, засобами, способом учинення злочинів; їх територія чітко не визначена, але обмежена місцем проживання членів групи (мікрорайон, місто, приміська чи районна зона). Контакти з іншими злочинними групами відсутні або епізодичні, стійких корумпованих зв'язків немає.

Злочинна організація (угруповання). Кількісний склад груп цього виду досить різноманітний і варіює в межах від кількох десятків до сотні осіб. Угруповання має розгалужену, кількарівневу, спеціалізовану структуру, до якої входять:

— керівний блок (3—8 осіб), що здійснює управлінську, координаційну, стратегічно-планувальну, представницьку діяльність;

— блок інформації, аналізу, поточного планування, розроблення найважливіших акцій;

— фінансово-матеріальний блок: зберігання спільного грошового та майнового фонду, забезпечення корупційних зв'язків, «відмивання» злочинних коштів і легального бізнесу;

— блок охорони та безпеки;

— блок безпосереднього виконання з однією чи кількома бандитськими групами.

Злочинна організація взаємодіє з іншими угрупованнями за функціональною і територіальною ознаками, має розгалужені корумповані зв'язки на таких рівнях, як адміністративна дільниця, район, місто, регіон.

Ряд ознак злочинної організації визначено в чинному Кримінальному кодексі України. Це: 1) стійке об'єднання з ієрархічними зв'язками між його членами або структурними частинами; 2) спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів; 3) безпосереднє вчинення злочинів або здійснення керівної, координаційної, забезпечувальної діяльності (функцій) щодо цієї організації, інших осіб, інших злочинних груп.

Основними сферами активності злочинних організацій є вимагання, контроль підпільного виробництва, контрабанда (алкогольні напої, тютюнові вироби, зброя, підакцизні товари), проституція, наркобізнес. Локальними та побічними сферами є викрадення людей, престижних автомобілів із метою викупу, торгівля людьми, розбійні напади, фізичне усунення конкурентів і тих, хто тим чи тим чином заважають цій діяльності.

Злочинні організації відрізняються одна від одної залежно від способу утворення.

Особливою ОЗГ є банда, яка залежно від своїх характеристик (кількісний склад, злочинна спеціалізація, самостійність чи підпорядкованість функціонування) може належати до простої організованої злочинної групи або до злочинної організації.

У кримінально-психологічному плані банда відрізняється високою організованістю, стійкістю, жорсткою дисципліною. Бандитській психології притаманні винятковість і зверхність над оточенням, зухвалість та безкарність, крайній цинізм, жорстокість до жертв і відступників.

Законодавчою конституційною ознакою банди визнано наявність зброї, яка використовується для нападу на громадян, підприємства, установи, організації. Бандою визнається група, якщо хоча б один з її членів володіє зброєю, яку має намір застосувати при нападі, про що знають інші члени групи.

Динаміка загальної та організованої злочинності в останні 20 років привела до суттєвих змін у кримінально-психологічному портреті банди. Якщо раніше банди функціонували самостійно, то зараз таке формування стає обов'язковою складовою злочинних організацій і спільнот. Значно розширилася злочинна спеціалізація, а бандитські дії почали поєднуватися з іншими видами злочинів і навіть підпорядковуватися їм.

Злочинна спільність (асоціація). Кількісний склад такого об'єднання може нараховувати від кількох сотень до тисячі осіб. Функціонально-рольова структура в цілому схожа на структуру злочинної організації, але більш чисельна, складна і розгалужена.

Злочинні спільноти поєднують кримінальні та легальні форми діяльності, мають власні підприємства, магазини, заклади обслуговування, розваг і відпочинку.

Окремі фахівці вважають, що акцент на легальні господарчо-економічні форми діяльності разом із проникненням у державне управління та політику свідчить про трансформацію злочинної спільноти у мафію.

Від інших злочинних об'єднань мафія відрізняється комплексним застосуванням підкупу, погроз, фізичного усунення.

Сучасна мафія визначається як таємна злочинна спільнота, яка за ступенем організованості та характером активності виходить за межі традиційної злочинності, має стійкі корупційні зв'язки, поєднує кримінальні та легальні форми діяльності, впливає на соціально-політичні процеси у регіоні чи країні в цілому.

Функціонально-психологічні особливості окремих організованих злочинних груп необхідно враховувати для попередження і протидії організованій злочинності.

Отже.

Під організованою злочинністю розуміється відносно масова розповсюдженість стійких керованих зграй злочинців, які створюють систему власної безпеки за допомоги корупційних зв'язків і вдаються до вчинення злочинів як до професії (бізнесу). Основною ознакою організованої злочинності, є корупція і намагання з її допомогою проникнути в економіку та політику.

Періодом офіційного визнання організованої злочинності як явища можна вважати 1984—1989 рр. Саме в той час почалося стрімке зростання темпів і масштабів цього явища, а також його висвітлення у засобах масової інформації та широке наукове дослідження.

Організована злочинність в Україні є наслідком комплексного впливу різних чинників: економічних, політичних, правових, організаційно-управлінських, психологічних.

Суб'єктом організованої злочинності виступає певний різновид злочинної групи. Згідно з класифікацією така група характеризується попередньою змовою, кримінальною головною метою створення і функціонування, організованістю. Основними, найбільш інформативними психологічними характеристиками кримінальної організованості є згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість, сумісність.

В організованій злочинній групі більшість її членів мають вузьку спеціалізацію, виконуючи від однієї до трьох споріднених функцій. Отже, організована злочинна група — це група, якій притаманні кримінальна головна мета створення і функціонування, вчинення злочинів за попередньою змовою, згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість і сумісність.

Сучасна правоохоронна практика зіштовхується з різноманітними, але в більшості типовими трансформаціями організованих злочинних груп.

Правоохоронна практика свідчить, що злочинні організації відрізняються одна від одної залежно від способу утворення.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

43. Сформулюйте поняття та умови встановлення психологічного контакту із співрозмовником у професійному спілкуванні працівників юридичної галузі.

Психологічний контакт в юридичній діяльності — це прояв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, які приводять до взаємного довір’я і сприяння один одному.

У ході оцінювання відбувається зовнішнє сприйняття один одного, формування першого враження, яке складається на основі сприйняття зовнішнього образу людини, її експресивних реакцій (хода, поза, жести, міміка та ін.), мови і особливостей голосу. Вже в процесі взаємного оцінювання між людьми виникають симпатія чи антипатія (зазвичай вони складаються на підсвідомому рівні). Розвиток контакту продовжується, безперечно, лише при наявності позитивного ставлення один до одного, тобто коли є взаємна симпатія. Працівнику юридичної праці для розвитку психологічного контакту необхідно викликати до себе почуття симпатії з боку будь-якої особи, з якою йому доводиться спілкуватися. Щоб викликати симпатію до себе, іноді доводиться грати роль зацікавленої людини. Бо люди шукають зближення з тими, хто їх підтримує. Вони тягнуться до того, хто розглядає їх як особистість, у якої є певні позитивні риси.

Найбільший інтерес до себе і до процесу майбутнього спілкування юрист може викликати у людини в ході бесіди. Якщо він показує своєму співрозмовнику, що уважно слухає його, проявляє співчуття і інтерес до предмету розмови, демонструє повагу до його особистості, то можна розраховувати на успіх у встановленні психологічного контакту.

У юриста, наприклад, слідчого, інспектора карного розшуку, співробітника відділу по боротьбі з економічними злочинами, досить часто розмова носить неприємний характер. Щоб встановити психологічний контакт в даній ситуації слід показати співрозмовнику при всіх відмінностях позицій і розходженні точок зору готовність його зрозуміти і обговорити його аргументи. Не чинити прямого тиску, не демонструвати силу власного "Я", а проявити прихильність до людини і готовність її вислухати, зрозуміти і розібратися в суті того чи іншого питання.

Важко запропонувати який-небудь алгоритм, наслідування якого гарантовано забезпечує встановлення психологічного контакту в будь-яких ситуаціях діяльності юриста. Занадто багато причин і факторів впливають на цей процес. Але розкрити, виходячи з наявних теоретичних досліджень, узагальнення досвіду юридичної практики, в тому числі й особистої, сукупність психологічних прийомів з метою вирішення проблеми встановлення психологічного контакту, являється можливим.

Суттєві психологічні фактори, які зумовлюють встановлення психологічного контакту:

— психологічна складність, об’єктивна чи суб’єктивна оцінка небезпеки тих справ, з приводу яких юрист чинить спробу встановити психологічний контакт;

— психологія співрозмовника (потерпілого, підозрюваного, звинуваченого, свідка, який бажає отримати юридичну консультацію та ін.), зайнята ним позиція, вибрана тактика поведінки;

— психологічні особливості обстановки, в якій здійснюється спілкування;

— психологія особистості юриста;

— психологічна ефективність прийомів спілкування і встановлення контакту, які застосовуються юридичним працівником.

Прийняття до уваги цих факторів, встановлення сприятливих для психологічного контакту характеристик, виключення негативних моментів виступають основними психологічними умовами успіху в установленні контакту.

Значення справедливо-сприятливого ставлення до особистості в установленні контакту

Неабияке значення в становленні психологічного контакту має справедливо-сприятливе ставлення до особистості співрозмовника. Авторитет юриста створюється роками, його добросовісною працею, уважним відношенням до людей і тих проблем, які їх хвилюють. Поголоска про кожного юридичного працівника доходить до більшості громадян, і в них складається установка на довіру чи недовіру, повагу чи неповагу до юриста. Тому про свій імідж, як про справедливого, порядного, розумного, розуміючого представника влади, юрист повинен дбати при кожному спілкуванні, підтверджуючи і закріплюючи хороший імідж, або прагнучи виправити помилки своєї попередньої роботи.

Відомо, що перше враження найсильніше і потрібно його послідовно і наполегливо покращувати, щоб людина, що прийшла чи була викликана до юриста, могла йому довіритися. Для цього потрібно:

— зовнішньо виражена увага до громадянина, до проблем, які його турбують, до пошуку виходу зі складної ситуації, в яку він потрапив; нагадування про те, що лише він, юрист, може допомогти йому, показати реальні можливості цієї допомоги;

— неодноразово виражати думку про те, що лише довірившись юридичному працівнику, громадянин може розв'язати свої проблеми.

Якщо спілкування відбувається з особами, які належать до злочинного світу, то можна підвищити свій авторитет, продемонструвавши хороше знання "блатного" жаргону, субкультури злочинного середовища, інформованість про структуру і діяльність злочинних груп в регіоні, про конкретних їх представників. У цьому випадку викликаний на бесіду зразу зрозуміє, що має справу не з новачком, якого можна легко обманути, а з юристом, який знає злочинний світ.

Юрист-спеціаліст має прагнути до явної демонстрації своєї об'єктивності, відсутності пристрасності і "звинувачувального нахилу". На шляху психологічного контакту зазвичай стоять психологічні бар'єри побоювань, настороженості, оборонної позиції, недовіри, а часом і ворожості.

Причини недовіри до юриста-спеціаліста стимулюються:

— справою, з приводу якої здійснюється спілкування (частіше за все вона є складною, небезпечною);

— невизначеністю ситуації, яка може завершитися переважно неприємними наслідками;

— побоюванням зустріти в особі юридичного працівника ворога, який лише й думає про притягнення до відповідальності;

— незвичайною офіційною обстановкою, яка не налаштовує на щирість;

— уявленням про особистість юриста як про нечесну, глуху до людського болю людину;

— помилковою тактикою бесіди юриста, невірно вибраним підходом та ін.

Послаблення настороженості, хвилювання, підвищення довіри до себе досягається конкретними діями і словесними запевненнями про об'єктивність позиції юриста, посиланнями на закони, які зобов'язують обидві сторони до пошуку істини, заявами про готовність шукати такі обставини, які можуть мати місце і бажані для прийняття рішень на користь громадянина (або носять характер пом'якшувальних обставин для підозрюваного і звинуваченого).

Накопичення погоджень — добре відомий і здавна, з часів Сократа, застосовуваний психологічний прийом. Його суть полягає в тому, що на початку бесіди юрист ставить перед співрозмовником ряд запитань, на які він звичайно відповідає "Так". Це можуть бути питання з приводу способу прибуття до правоохоронного органу ("Ви отримали нашу повістку?", "Ви приїхали до нас з роботи?" і т.п.), з приводу погоди чи різних подій ("Ви дивилися вчора футбольний матч європейської ліги чемпіонів?", "Одяг у Вас мокрий, напевно потрапили під дощ. Вірно?" і т.п.), з приводу анкетних даних ("Мені відомо, що Ви недавно приїхали в наше місто. Це так?" та ін.), з приводу стану співрозмовника ("Напевно, Ви трохи здивовані моїм запрошенням?" та ін.) і з інших приводів. Важливо, що на перші 5—7 питань людина відповідає "Так", і це налаштовує її психіку на погодження, настроює до зближення поглядів і оцінок в майбутній після цих питань розмові. Пошук і підкреслювання всього спільного, що лише може бути між співрозмовниками, що створює "ниточки зв’язку" між ними веде до утворення діади "ми", що полегшує обговорення складних проблем, вияснення в тому числі і кримінальних подій.

Застосування прийому "психологічного поглажування"

Для налагодження психологічного контакту широко застосовується прийом "психологічне поглажування". За своїм змістом даний прийом являє собою визнання юридичним працівником позитивних моментів у поведінці і особистості співрозмовника, наявність правоти в його позиції, в словах. Застосування даного прийому заспокоює людину, підвищує у неї почуття впевненості, формує уявлення про те, що юрист справедливий, помічає хороше, не налаштований негативно.

"Психологічне поглажування" як прийом спрямований на спонукання співрозмовника до визнання достоїнств і позитивних рис юриста, що відбивається і на встановленні психологічного контакту, і на характері бесіди, яка відбувається.

У змістовному плані "психологічне поглажування" — це вираження глибокого розуміння переживань співрозмовника, його почуттів і тривог, визнання його рівності з іншими людьми і права вести розмову на рівних, визнання його інтелекту, підходу до подій, що відбуваються, похвала за витримку і самовладання, вміння вести себе в складній ситуації та ін.

Поширеним прийомом налагодження психологічного контакту є також актуалізація у співрозмовника мотивів щирості. Поява у людини рішення "говорити" є головним моментом при встановленні психологічного контакту. Зазвичай прийняття такого рішення стримується іншими мотивами, відбувається внутрішня боротьба мотивів "говорити — не говорити". Завдання юриста в тому й полягає, щоб надати психологічну допомогу у потрібному виборі, змінити позицію скритності на щиру позицію.

Тут доречно спертися на мотив наслідування принципам свого достойного життя (звернення уваги на наявність у людини хороших життєвих принципів і достойного способу життя в минулому), на мотив самоповаги (аналіз сильних сторін особистості, проявів сміливості, волі, стійкості в складних ситуаціях та ін.), на мотив любові до ближнього (нагадування про близьких і коханих, про її обов'язок по відношенню до них), на мотив особистої вигоди (пояснення підозрюваному, звинуваченому, підсудному прикладів з правоохоронної практики, коли щирість приводила до задоволення інтересів даної категорії людей).

Розглянуті прийоми — досить прості і разом з тим дієві способи встановлення психологічного контакту із співрозмовником, які в більшості випадків призводять до успіху. Бувають, безумовно, складні ситуації, коли конфронтацію, наприклад, між юристом і підозрюваним, не вдасться подолати — допитуваний продовжує брехати, приховує правду. У таких випадках юристу доводиться переходити до більш енергійних мір викриття брехні, використовуючи різні психологічні прийоми впливу.

Підводячи підсумок, відзначимо: психологічний контакт і довірливі стосунки, що виникають на його основі, носять локальний характер. Частіше всього це довір'я обмежене якоюсь інформацією, буває тимчасовим, яке не виходить за рамки якої-небудь частини конкретної ситуації. У даному випадку неможна вести мову про довіру, яка буває при дружбі між людьми. Однак встановлення і такого обмеженого, разового контакту і довірливих відносин дуже важливе для юридичного працівника, так як часто він стає початком серйозного успіху в його професійних діях.

Всі розглянуті прийоми є простими, але дієвими методами встановлення психологічного контакту між співрозмовниками, досягнення поставленої мети, хоча і мають тимчасовий характер.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

43.1 Сформулюйте поняття та умови встановлення психологічного контакту із співрозмовником у професійному спілкуванні працівників юридичної галузі.

Психологічний контакт в юридичній діяльності — це прояв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, які приводять до взаємного довір’я і сприяння один одному.

Найважливішою передумовою ефективного спілкування є виявлення основної репрезентативної системи взаємодіє з працівником органів правопорядку людини і опора на неї в процесі безпосереднього контакту.
Є три основних вхідних канала, через які люди отримують інформацію про навколишній світ: зір, слух і кінестатіческое відчуття

Способи визначення репрезентативної (провідної)системи людини - візуальна, аудиальна, кінестетична -, слід звернути увагу на слова, якими людина описує свій життєвий досвід і найчастіше вживає в процесі спілкування. Ці слова називаються предикатами. Предикати проявляються у вигляді дієслів, прикметників і прислівників, використовуваних людиною в конкретних пропозиціях.

1 /Візуальна система:

- Предикати: представте, яскраво, видимо, прозоро, перспектива, ясно, бачити, дивитися, стежити, сліпуче і т.п.

- Пропозиції: Моя робота виглядає байдуже. Життя так тускла. Це проливає більше світла на це. Цей образ залишиться в моїй пам'яті. Я щасливий, що ми з Вами дивимося на це одними на це одними очима. Давайте подивимося на це. Це дуже невизначено, щоб розглянути.

2/Аудіальная:

- Предикати: послухайте, голосно, співзвучно, логічно, тихо, скрикнути, сказати, почути, різко і т.п.
- Пропозиції: Це правильне рішення пролунало в мені. Це просто шепіт. Це занадто великі розбіжності в наших відносинах. Я намагався говорити собі: "Ти не можеш робити нічого правильно". Це занадто далеко від ритму.

3/Кінестатічна:

- Предикати: почуваю, зручно, легко, важко, напружуватися, торкнутися, сирий, відчувати, нудно і т.п.
- Пропозиції: Це викликає неоднозначні почуття. Він гарячий. Вона - холодна риба. Ця річ давить на мою пам'ять. Так, я відчуваю щось вище цього.

Задача побудови діалогу з урахуванням мови взаємодіє людини, тобто його основною репрезентативною системи.

Доцільно будувати свої питання, орієнтуючись на провідну систему партнера по спілкуванню, узгоджувати предикати.

Завдання співробітника органів правопорядку полягає тут в наступному:

а / визначити відповідно до зазначених способів модальність партнера по спілкуванню;

б / звернутися до партнера з предикатами, що відбивають його основну репрезентативну систему.

Другий етап професійного спілкування має також на меті планування змісту та умов майбутнього контакту. Такий план має включати в себе наступні параметри:
- Мета спілкування;
- Передбачувані результати;
- Місце безпосереднього контакту;
- Прийоми і способи впливу на партнера;
- Прийоми зняття напруженості у відносинах держави і вирішення суперечностей;
- Необхідність присутності в процесі спілкування третіх осіб;
- Нормативні вимоги до організації спілкування;
- Способи фіксації, отриманої інформації / протоколи, стенограми, накази тощо /;
- Час спілкування і тривалість контакту та ін
Третій етап професійного спілкування являє собою безпосередній контакт працівника органів правопорядку з іншими особами / працівниками правоохоронних органів, підозрюваними, свідками і т.д., що має на меті отримання певної інформації та вплив на партнера.

Можна виділити два різновиди професійного спілкування: внутрішньоорганізаційні спілкування (спілкування з колегами та керівниками органів правопорядку) і внеорганізаціонное професійне спілкування (спілкування з громадянами, правопорушниками, представниками органів влади і т. д.). Безумовно, існує специфіка в цих видах спілкування, але є і загальні психологічні закономірності.

До числа основних труднощів внутріорганізаційного спілкування слід віднести:
- Перевантаженість дорученнями / в тому числі і невластивими виконуваних за посадою обов'язків /;
- Відсутність чіткої регламентації взаємодії та невизначеність посадових обов'язків працівників;
- Різні інтереси у взаємодіючих посадових осіб;
- Недостатня професійна підготовленість до спільної роботи;
- Функціональна відособленість окремих працівників і підрозділів.
Зазначені труднощі нерідко ведуть до протиріч, розбіжностей і конфліктів між взаємодіючими працівниками органів правопорядку.

Специфіка внеорганізаціонного спілкування співробітників правопорядку (контакти з підозрюваними, обвинуваченими, свідками, очевидцями, потерпілими, заявниками і т. д.) виявляється в тому, що воно відбувається в рамках докладного нормативно-правового врегулювання і характеризується додатковими труднощами, пов'язаними з подоланням внутрішнього опору з боку ряду осіб, небажання співпрацювати, нещирості і брехні і т. д. Всі ці зазначені обставини призводять до утрудненим умов спілкування і значною психологічному навантаженню працівників правопорядку.

Становлять значний науково-практичний інтерес способи і прийоми виявлення брехні й нещирості в поведінці й мови людей, що контактують з працівником органів правопорядку. Його вміння по дрібних штрихами мовних висловлювань, застережень, невідповідностей в оповіданні, а також не основі невербальних дій / жестів, поглядів, поз / співрозмовника визначити ступінь щирості є запорукою успішного вирішення службових завдань в процесі спілкування.

Четвертим етапом у динаміці професійного спілкування є усвідомлення працівниками органів правопорядку результатів і наслідків контактів, так як взаємодія неможливо без оцінки успіху або невдачі, успіху чи неуспіху, без виявлення факторів, які сприяють спілкуванню або ускладнюють його.

У психологічній літературі велика увага приділяється тому, як людина оцінює характер спілкування та взаємовідносин з іншими особами, даються певні рекомендації щодо вдосконалення точності оцінок контактів з іншими людьми.

Основними факторами, які впливають на ефективність спілкування у професійній діяльності співробітників ОВС, є наступні:
1. Особистість самого співробітника. Особливо такі якості, як товариськість, вміння вивчати психологічні особливості співрозмовника і використовувати ці дані, вміння і готовність встановлювати контакт навіть за несприятливих обставин, вміння розговорити людини, підтримати бесіду і вести допит за необхідності навіть протягом тривалого часу.
2. Психологічні особливості та психічні стани людей, з якими співробітники вступають у спілкування.
3. Умови спілкування, в ході яких воно відбувається.
4. Зміст оперативно-службових завдань, тобто, заради чого власне відбувається спілкування.

Співробітники ОВС спілкуються з самими різними категоріями громадян, що володіють своїми індивідуальними особливостями, зумовленими психічної конституції, типом темпераменту і характеру, різним життєвим досвідом, індивідуальними формами відображення дійсності, різним загальноосвітнім і культурним рівнем, зі своїми ідеалами, переконаннями, інтересами, стосунками, мотивами, цілями, світоглядом, спрямованістю.

Природно, що для підвищення ефективності спілкування, виступає найважливішою умовою успішності вирішення оперативно-службових завдань, співробітник повинен бути універсалом в спілкуванні, вміти спілкуватися, розташовувати до себе і встановлювати психологічний контакт як з урахуванням всіх вищевказаних індивідуально-психологічних особливостей громадян, з якими його зіштовхує діяльність, так і з урахуванням їх вікових, національних, статевих особливостей, їх соціального і процесуального стану та інших якостей.

Різні особливості має спілкування із заявниками, потерпілими, сумлінними свідками та особами, які надають сприяння співробітникам ОВС; правопорушниками, злочинцями, несумлінними свідками та іншими особами, що надають протидію працівникам ОВС; жінками; неповнолітніми та молоддю; особами середнього віку; літніми і старими; посадовими особами; віруючими з урахуванням їх віри; психічно хворими та іншими категоріями громадян.

У залежності від категорії громадян співробітник визначає свій стиль спілкування, позицію і роль, обирає засоби, способи спілкування. В основі лежить розуміння типових проблем тих категорій громадян, з якими спілкується співробітник, значущості для них самого спілкування, їх інтересів, потреб і т.д.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

52. З’ясувати важливість встановлення контакту та довірливих стосунків з опонентом, техніки переконання та навіювання в процесі комунікаціїпсихолога юридичної сфери.

Встановлення психологічного контакту в юридичній діяльності має велике значення в процесі розкриття правопорушень, в профілактичній роботі з потенційними злочинцями, у вирішенні інших соціально-психологічних проблем.

· Психологічний контакт в юридичній діяльності — це прояв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, які приводять до взаємного довір’я і сприяння один одному.

· Основа психологічного контакту — загальна зацікавленість в предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Одна із суттєвих особливостей юридичного спілкування — зацікавленість юриста в тому, щоб більше говорив його співрозмовник. Людину, яка активно говорить, можна легше і краще зрозуміти, від неї можна отримати необхідну для вирішення питання інформацію, прослідкувати її позицію і тактику розмови.

У процесі комунікації психолог юридичної сфери використовує методи впливу на особистість.

· Метою психологічного впливу є виховання чи перевиховання особистості, стимулювання її до законослухняної поведінки, мотивування будь-якої особи до відкритості та щирості при свідченні тощо.

· Переконання - спосіб словесного впливу, котрий має в собі систему доведень, побудованих на законах логіки. Механізм переконання завжди спрямований безпосередньо на мислення людей, їхні знання і досвід. Використовуючи цей механізм, можна викликати в правопорушника не лише розуміння ситуації та висунутих доведень, а й готовність рішуче діяти відповідно з цим розумінням.

· Навіювання – цілеспрямований, неаргументований вплив однієї людини на іншу чи групу людей. При навіюванні відбувається некритичне сприйняття інформації, чужого погляду чи позиції, прийняття її як своєї власної. Навіювання – це переважно емоційно-вольовий вплив юриста на правопорушника. Навіювання може здійснюватися у вербальній і невербальній формі (гримання, тихий шепіт, наказ). Побічне навіювання досягається за допомогою передачі інформації та відомостей про життєдіяльність правопорушника, які створюють у нього уявлення про повну, вичерпну інформованість працівника правоохоронних органів. Навіювання як метод психологічного впливу на особистість (до речі, навіювання може бути використане і стосовно потерпілого, свідка) розраховане на придушення волі людини, підпорядкування її вимогам особи, яка здійснює навіювання.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

53. Дайте характеристику перцептивних процесів та їх урахування в практичній діяльності психолога-юриста.

· Перцептивні процеси: відчуття, сприйняття, за допомогою яких людина приймає сигнали навколишнього світу, відображає властивості, розрізняє ознаки речей, відчуває стан власного організму.

· Відчуття - психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також стану власного організму людиною. Призначення - забезпечення орієнтації в оточуючому світі.

Щоб правильно оцінювати показання свідків, інших учасників кримінального, цивільного процесу, необхідно знати про основні закономірності, властивості відчуттів, які впливають на формування показань.

Загальні властивості відчуттів: інерція відчуттів (продовження відчуття після припинення дії подразника); пороги чутливості (виникнення відчуттів лише при певній інтенсивності діючого подразника); адаптація (зміна чутливості аналізаторів під дією подразників); взаємодія відчуттів (зміна чутливості аналізаторів при одночасному виникненні різних відчуттів); синестезія (виникнення у певному аналізаторі характерного для нього відчуття, однак причиною цього відчуття є не специфічний для нього подразник,а збудження іншого аналізатора); сенсибілізація (підвищення чутливості аналізаторів в результаті вправ).

· Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ у всій сукупності їх властивостей і ознак при безпосередньому впливі цих об'єктів на органи чуття.

Руйнівний вплив на сприйняття може надавати стан емоційної напруженості, наприклад, афект. Тому, допитуючи свідка, доцільно з'ясувати не тільки особливості сприйнятого їм об'єкта, тобто що він бачив, чув, але і його стан, а також умови, в яких протікала його перцептивна діяльність, і тільки після цього слід давати оцінку його твердженнями про форму, величину, кольори та інши властивості того чи іншого предмета.

Властивості сприйняття: цілісність (створення цілісного образу об’єкта у всьому різноманітті і співвідношенні його властивостей і сторін); предметність (можливість співвіднести сприйнятий образ із предметом чи явищем, що обумовили його виникнення); усвідомленість (того що сприймається, застосовуючи наявні знання і досвід до розпізнання певного образу його змісту, сутності, призначення, приналежності до деякої групи об’єктів); узагальненість (віднесення одиничних об’єктів до певного класу за якоюсь загальною ознакою); константність (відносна постійність у сприйманні форми, величини чи кольору об’єкту, незалежної від зміни умов); вибірковість (перевага у сприйманні деяких ознак чи об’єктів у порівняння з іншими,що відбиває активність людського сприймання).

Властивості, що характеризують продуктивність сприймання: обсяг сприймання ( кількість об’єктів, що в змозі утримати у свідомості людина одноразово); швидкість (час,необхідний для адекватного сприймання об’єкту); точність (відповідність реального об’єкту сприймання та його образу, що виник у свідомості людини); повнота (ступінь охоплення усіх важливих властивостей і ознак об’єкту що сприймався); надійність (імовірність адекватного сприймання об’экта в заданих умовах).

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

54. Опишіть психологічні наслідки здійсненного злочину на особистість злочинця.

Злочин справляє психологічний вплив на особистість злочинця, вплив може бути різним, залежно від особливостей психологічної структури конкретної злочинної дії, а також від рівня сформування і розвитку психічних процесів, властивостей особистості злочинця. Злочин вносить зміни в свідомість і поведінку, відбувається або закріплення антисоціальної спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, поглядів, потягів, бажань та ін.

Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння злочину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено такими факторами: сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння, яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;поява оціночних суджень про здійснені дії;страх перед покаранням і зниження рівня саморегуляції; збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення тощо.

Скоєний злочин, постійна загроза викриття і покарання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця. У деяких злочинців після скоєння злочину може посилитися конфлікт із суспільством, протиставлення своєї особи соціальним вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від скоєного, такі злочинці у пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.

Під впливом злочину людина може зрозуміти, що вона занижувала соціальну цінність об’єктів чи обставин в результаті скоєної нею злочинної дії, внаслідок чого у неї виникає почуття провини. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може викликати у злочинця реакцію щодо надання допомоги слідству і правосуддю.

Психічні стани, пов’язані з переживанням скоєного злочину, призводять до того, що в поведінці злочинця і його діях проявляється загальмування розумових процесів, утрачається автоматизм у вироблених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкування з оточуючими (з’являється дратівливість, замкнутість). Однак може мати місце і підвищена активність людини після скоєння злочину, що найчастіше виражається у непродуманості дій, метушливості, неадекватності реакції на ситуацію.

Якщо після скоєння злочину не наступає юридична відповідальність — покарання, в особистості злочинця також відбуваються окремі психічні зміни: може з’явитися усвідомлення безкарності, зниження внутрішнього конфлікту як боротьби між “хочу” і “повинен” (у цій боротьбі перемогу отримує мотив “хочу”, що спонукає особистість на нові злочини).

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

55. Дайте психологічну характеристику потерпілому.

· Потерпілий - це одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду справи в суді, якщо мова йдеться про злочин проти особистості.

· Психологічна характеристика потерпілого охоплює соціально-психологічні, загально-психологічні та індивідуально-психологічні властивості його особистості, які доцільно розглядати цілісно, адже вони становлять єдиний ряд із додатковими складовими: спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелектуальні або психічні процеси, психофізіологічні якості.

· Особистості потерпілого у кримінальному процесі притаманні такі психологічні характеристики:

- самооцінка - охоплює його оцінку щодо самого себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей, внаслідок вчиненого злочину вона може бути і неадекватною, на відміну від адекватної до моменту його вчинення. Неадекватна самооцінка теж може бути завищеною або заниженою, що часто спричиняє до розвитку комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості;

- самоповага - визначає відношення потерпілого до того, на що він претендує і є компонентом свідомості, в якому відображається бережливе і шанобливе ставлення до власного я, ступінь піклування про себе. Після вчинення злочину потерпілому необхідно для збереження самоповаги виявляти більшу активність для досягнення поставлених перед собою прагнень або знизити рівень домагань з метою недопущення внутрішнього психологічного конфлікту із власним я;

- характер, у якому знаходять вираз суспільно-історичні умови життя потерпілого, спрямованість його виховання, він є своєрідним виразом індивідуальних рис людини, що формуються в

процесі її розвитку, під впливом умов виховання та проявляється у поведінці. До структури характеру потерпілого входять: ставлення до суспільства, людей, соціально-етичних цінностей,

себе самого, праці, матеріальних речей;

- емоції виступають вираженням і регулятором активності потерпілого, свідчать про значення того чи іншого явища для нього і регулюють загальну спрямованість та динаміку його поведінки. Якщо контроль потерпілого над своїми емоціями у момент заподіяння злочину буде несвоєчасним, то рішення, прийняте в даній ситуації, буде запізнілим і не матиме необхідної ефективності та доцільності;

-суспільна установка потерпілого або його ціннісні орієнтації являють особою певний стержень свідомості, який охоплює помисли і почуття людини, з урахуванням яких вирішуються важливі життєві питання, це своєрідна система соціальної орієнтації, яку особа для себе прийняла. Вона може знаходити свій прояв у стандартизованих судженнях, некритично засвоєних людиною пі