Соціологічні погляди Х. Ортеґа-і-Ґассета

За вченням іспанського філософа і соціолога Х. Ортеґа-і-Ґассета (1883–1955), котре він виклав у знаменитій праці «Повстання мас», суспільство як соціальний організм поділяється на аристократів та маси (натовп). Аристократи – рушії історії, рушії прогресу. Це люди, які постійно вдосконалюють свою майстерність, кваліфікацію, прагнуть до знань і культури. Аристократами можуть бути всі: робітники, селяни, інтелігенція, родова аристократія. Тут значення має не соціальне походження, а прагнення до вдосконалення. До маси, натовпу належать люди, які ні до чого не прагнуть в житті. Маса, натовп складається з представників усіх суспільних верств та станів. Це баласт розвитку суспільства. Заздрість маси, натовпу до аристократів породжує конфлікти. Маси ненавидять аристократів і починають їм співчувати тільки тоді, коли вони переходять у натовп.

Праця Ортеґа-і-Ґассета «Повстання мас» була опублікована в 1930 році й принесла світову популярність її авторові. Її величезний вплив на розвиток науки про суспільство в ХХ столітті порівнювали із впливом «Капіталу» К.Маркса в ХІХ столітті.

Основна проблематика емпіричних соціологічних шкіл

Школа в соціології – це угрупування вчених, об’єднаних навколо лідера чи лідерів, що займаються розробленням спільних наукових проблем і постійно спілкуються між собою.

Чиказька школа – одна з найвідоміших соціологічних шкіл – була створена на початку ХХ ст. при Чиказькому університеті (США). Вона фактично обслуговувала інтереси правлячих структур міста Чикаго для прийняття ефективних управлінських рішень. До неї належали: один із її засновників А. Смолл, У. Томас, Ф. Знанецький, Дж. Мід, Т. Веблен, Е. Берджес, Г. Лассуел, Р. Парк та інші.

Предметом вивчення її стали: пенітенціарна система, форми прояву девіантної поведінки, маргіналізація суспільства, дослідження проблем міста (інвайроментальна соціологія), форми соціального й особистісного контролю, процеси соціалізації індивіда, вплив ЗМІ на індивідуальну та суспільну свідомість, методика і техніка емпіричних соціологічних досліджень.

Колумбійська школа в соціології утворилася при Колумбійському університеті в Нью-Йорку і набула популярності завдяки видатним соціологам, які викладали в ньому, – Ф. Ґіддінґсу, Д. Морено, П. Лазарсфельду, Р. Мертону та іншими. Ця наукова школа в соціології, як й інші, формувалася за рахунок еміграції вчених із Європи. Досліджували вчені такі проблеми: вивчення впливу ЗМІ на масову свідомість, порівняльні дослідження впливу преси та радіо на індивіда й суспільство; електоральні дослідження і виборчі технології; вивчення проблем соціального здоров’я в суспільстві; розроблення унікального методу дослідження соціальних дистанцій у групі (соціометрія); впровадження в соціологію математичних методів; дослідження явних або латентних функцій та дисфункцій соціальних інститутів; вивчення аномії в суспільстві тощо.

Франкфуртська школа в соціології склалася на базі Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні в 20–30-ті роки. ХХ ст. Найбільш знані її представники ­– Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Габермас.

Основна проблематика досліджень цієї школи: теоретичне обґрунтування концепції авторитарної особистості; розроблення проблем гуманізму, теорії соціального характеру, соціального здоров’я, дерепресії (засобів соціального лікування суспільства); соціологічна критика марксизму; критичне осмислення «масової культури» й культурної індустрії та становища індивіда в суспільстві; вивчення проблем комунікативних дій у суспільстві; виявлення і розв’язання суперечностей, що виникають між соціальною системою, з одного боку, та «життєвим світом» окремої людини – з іншого.