І. Предмет вікової і педагогічної психології

 

Узнадзе Дмитро Миколаєвич (1886 - 1950) - грузинський психолог, автор проблем установки. На основі ідеї Узнадзе Д.М. розроблялись пи­тання грузинської педагогічної психології, психотерапії тощо.

Пелех Петро Михайлович (1887 - 1959) - український психолог. Пра­цював над проблемами профорієнтації, яку він вважав важливою складо­вою вікової і педагогічної психології, пов'язаної із вивченням здатності і здібностей учнів, їх професійною підготовкою, тобто процесом оволо­діння учнями знаннями, уміннями і навичками, які дозволяють їм вико­нувати роботу у певній галузі діяльності.

Макаренко Антон Семенович (1888 - 1939) - видатний український педагог, письменник. Під цілями виховання розумів "програму людської особи, програму людського характеру", в поняття характеру вкладував і зовнішні прояви, і внутрішню переконливість, і політичне виховання, і знання. При вихованні звертав увагу на формування честі, гідності, гор­дості, обов'язку, щастя.

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889 - 1960) - російський і україн­ський психолог, прихильник діяльного підходу в психології, обгрунтував принцип єдності свідомості і діяльності. Рубінштейна цікавили проблеми загальної і педагогічної психології, логіки і філософії.

Соколянський Іван Опанасович (1889 - 1960) - український психолог і дефектолог. Обґрунтовував необхідність виховання дітей у родині, за що під­давався репресивним діям. Офіційна політична ідеологія того часу базува­лась на тому, що необхідно виховати "нову людину" без впливу родини. Со­колянський вважав, що історія сім'ї нагромадила великий досвід виховання дітей і кращий досвід слід пропагувати вчителям при роботі з батьками.

Левін Курт (1890 - 1947) - німецький і американський психолог. Роз­робляв цілісний підхід до аналізу поведінки людини. Левін разом зі сво­їми співробітниками досліджував явища фрустрації, психічного перена­сичення тощо. Збагатив психологію багатьма новими поняттями, такими як квазіпотреби, життєвий простір тощо.

Раєвський Олександр Миколайович (1891 — 1971) — український пси­холог. Працював над проблемами індивідуальних особливостей учнів, зокрема, їх обдарованістю, розвитку пам'яті, мислення і мовлення. На цій основі, зазначав він, необхідно засновувати індивідуальний підхід, тобто принцип, згідно з яким у навчально-виховній роботі будувати вза­ємодію вчителя з кожним школярем, базуючись на знаннях вчителем рис особистостей учнів тощо.

Басов Михайло Якович (1892 - 1931) - учень українського психолога О.Ф. Лазурського. Один із перших увів у вітчизняну психологію термін діяльності, відомий дослідник в галузі дитячої психології і педагогіки. В своїх дослідженнях використовував здебільшого об'єктивне ставлення і природний експеримент.

Чавдаров Сава Христофорович (1892 - 1962) - український педагог. Значну увагу приділяв розробці трудового, патріотичного й морального виховання дітей.

Бюлер Шарлоша (1893 - 1974) - німецький і американський психолог. У 1920-30 рр. очолила створену нею Віденську школу вікової психології. Вона вважала, що показником рівня розвитку є "коефіцієнт розвитку", а не "коефіцієнт інтелекту". Вона віддавала перевагу біографічним мето­дам дослідження. На основі цього методу вона зробила спробу встано­вити періодизацію життєвого шляху особистості. На її думку, головною рушійною силою розвитку є особисті потреби.

Смірнов Анатолій Олександрович (1894 - 1980) - російський психо­лог, автор праць з вікової і педагогічної психології, загальної психології та історії психології, відомий дослідник пам'яті.

Теплов Борис Михайлович (1896 - 1965) - російський психолог. До­сліджував індивідуально-психологічні відмінності людини, розробляв проблему здатностей і здібностей.

Виготський Лев Семенович (1896 - 1934) - російський і український психолог. Створив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психіч­них функцій, увів у психологію поняття вищих психічних функцій. У зміст цього поняття входять складні психічні процеси, соціальні за своїм похо­дженням, опосередковані за психологічною будовою і довільні за спосо­бом свого здійснення. Це довільні процеси сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, усвідомлення своїх дій тощо. Розробив концепцію розвиваючого навчання. Згідно цієї концепції, навчання створює зону найближчого роз­витку, тобто пробуджує і приводить у дію дитини ряд внутрішніх процесів розвитку. Л.С. Виготський використовував поняття соціальної ситуації роз­витку, вкладаючи у його зміст суттєву характеристику зростаючого періоду розвитку, як єдине і неповторне специфічне для даного віку відношення між дитиною і середовищем. На думку Л.С. Виготського і його учнів, соці­альна ситуація розвитку визначає місце дитини у системі соціальних взає­мин. Л.С. Виготський, О.Р. Лурія та інші вживали поняття автономного або малого мовлення, вказуючи, що зміст цього поняття - один із ранніх ета­пів розвитку дитячого мовлення. На думку згаданих психологів, автономне мовлення - це викривлені дітьми слова дорослих. Особливостями такого мовлення є: 1) нестійкість значень дитячих слів; 2) їх невизначеність і бага­тозначність; 3) зумовленість такого мовлення особливостями способу "уза­гальнення", тобто об'єднанням в одне слово різнорідних предметів тощо.

Швейцарський психолог Жан Піаже (1896 - 1980) - автор генетичної епістології, гносеологічного вчення, яке охоплює велике коло проблем, пов'язаних із дослідженнями психологічних механізмів, які зумовлюють структуру знання і його розвиток. Ж. Піаже відкрив ряд особливостей ди­тячих уявлень про світ, створив концепцію розвитку інтелекту, виділивши

Вікова і педагогічна психоло

І. Предмет вікової і педагогічної психології

 

стадію сенсомоторного інтелекту (0-2 роки), стадію доопераційного мис­лення (2-7 років), стадію конкретних операцій (7-12 років) і стадію фор­мальних операцій (приблизно до 15 років). Ж. Піаже при аналізі інтелекту дитини. Вважав, що дитяче мовлення егоцентричне тому, що дитина гово­рить лише зі своєї точки зору і не намагається стати на точку зору співбе­сідника. Коефіцієнт егоїстичного мовлення здійснюється залежно від со­ціальних взаємин, які встановлюються.

Одним із ключових понять в теорії Ж. Піаже є децентрація, тобто один із механізмів подолання егоцентризму особистості, який пов'яза­ний зі зміною позиції суб'єктів шляхом співставлення з іншими позиці­ями, думками тощо. Ж. Піаже встановив, що діти до 7-8 років не відріз­няють мовлення від слова і не розуміють суті даної проблеми. У віці від 7 до 11 років діти вже починають розуміти проблему, але дають поряд з правильними і помилкові відповіді, і тільки у 11 років усвідомлюють різ­ницю між словом і мовленням. Піаже (1923) встановив, що за призначен­ням мовлення дітей ділиться на егоцентричне і соціальне. Егоцентричне він ділив на три категорії (повторення, монолог, колективний монолог), а у соціальному виділив шість форм (усвідомлення; критика; наказ; про­хання; погроза; питання і відповіді). Він здійснив вікову періодизацію і частково виявив умови функціонування згаданого мовлення і його форм, а також зробив спробу визначити коефіцієнт розуміння дитиною мови.

За даними Піаже, існує три стадії у визначенні дітьми понять. Перша характеризується відсутністю правильних понять, найбільш примітивним їх визначенням («брат - це маленький брат»); друга - характеризується відповідями, суть яких полягає, наприклад, у тому, що «брати є там, де в родинах є декілька дітей»; третя - становлять правильні відповіді, що міс­тять вказівки, наприклад, на необхідність хоч двох дітей в одній родині.

Тамуріді Рима Іванівна (1897 - 1969) - український психолог. Працюва­ла над проблемами виховання дітей переддошкільного і дошкільного віку. Балацька Леоніла Костянтинівна (1897 - 1969) - український психо­лог. Досліджувала розвиток уяви у молодших школярів, виявила вікові та індивідуальні відмінності у розвитку уяви, детермінанти, пов'язані з формуванням різних видів уяви у молодших школярів.

Чамата Павло Романович (1898 - 1969) - український психолог. Здій­снив важливий науковий внесок у розробку проблеми розвитку самосві­домості підростаючої особистості. Вивчав проблему ролі мови в форму­ванні самосвідомості у дітей.

Костюк Григорій Силович (1899 - 1982) - український психолог, автор двох видань підручника з педології, тобто науки про дитину (від грец. раіз - дитина і 1о§о8 - наука), декількох підручників з психології, включаючи із вікової психології, а також багатьох публікацій, що мають пряме відно­шення до вікової і педагогічної психології. Наприклад, про спадковість, середовище, розвиток людини як активного діяча в оточуючому її середо­вищі, кількісні і якісні зміни людської істоти, єдність природнього і сус­пільного в онтогенезі людини, природні задатки і психічні властивості, навчання і дозрівання організму, взаємозв'язок навчання й розвитку вихо­вання й розвиток особистості, рушійні сили розвитку психіки та інші.

Ніколенко Дмитро Федотович (1899 - 1993) - український психолог. Досліджував особливості сприймання дітьми комічних ситуацій та фор­мування особистості вчителя. Д.Ф. Ніколенко аналізував діяльність учи­теля як організатора виховного процесу, регулятора взаємодії з кожним учнем. Він розглядав учителя як особу, яка реалізує цілі і завдання ви­ховання, організовує активну навчально-пізнавальну діяльність учнів, спрямовує їх на розвиток і формування особистих якостей.

Лурія Олександр Романович (1902 - 1977) - російський і український психолог. Розробляв проблему соціальної і історичної детермінації психі­ки людини в межах культурно-історичної концепції розвитку вищих пси­хічних функцій. Зібрав важливий матеріал про розвиток психіки різних вікових груп у Середній Азії. Проте дослідження було припинене у зв'яз­ку із відомою постановою про педологію.

Гальперін Петро Якович (1902 - 1988) - російський і український психолог. Член Харківської школи психологів, автор теорії поетапного формування розумових дій.

Питання для самоконтролю

1. Що є предметом вікової психології?

2. Назвіть 2-3 психологічних явища, які вивчає вікова психологія. Що
означають ці явища?

3. Що є предметом педагогічної психології?

4. Назвіть 2-3 психологічних явища, які вивчає педагогічна психологія.
Що означають ці явища?

5. На чому зосереджується увага при вивченні предмету психології вчи­
теля?

6. Назвіть 2-3 психологічних явища, які вивчає психологія вчителя. Що
означають ці явища?

7. Назвіть 3-4 психологічні галузі знань, з якими пов'язана вікова і педа­
гогічна психологія. Що вивчають ці галузі?

8. Назвіть 4-5 українських психологів, які зробили важливий внесок у
розвиток вікової і педагогічної психології. Який конкретний науковий
внесок вони зробили у ці галузі психології?

9. Відомо, що у психології користуються загальнонауковими методами і
конкретнонауковими психологічними методами. Назвіть методи кож­
ної групи і як вони використовуються при дослідженні проблем з ві­
кової і педагогічної психології.

Вікова і

Література

Ананьев Б.Г. Психология и проблеми человекознания. - М.; Воронеж: НПО «МОДЕК», 1996. - 384 с.

Анастази А. Психологическое тестирование. - М, 1982. - Кн. І, 2.

Бех ІД. Від волі до особистості. - К.: Україна-Віта, 1995. - 202 с.

Блонский П.П. Избранньїе педагогические и психологические сочине-ния: В 2-х т. - М.: Педагогика, 1979.

Бодалев А.А., СтолинВ.В Практикум по псих.одиатостяке.-М., 1980.

Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М., 1968.

Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Радянська школа, 1976. - 269 с.

ВьіготскийЛ.С. Вопросьі детской психологии. Собр. соч. Т. 4. - М.: Педагогика, 1984. - 432 с.

Госстданлер Р. Основьі психологического зксперимента. - М, 1982.

Давидов В.В. Видьі обобщения в общении. - М.: Педагогика, 1972. -423 с.

Дьяченко М.И., КандьібовичЛ.А. Психология вьісшей школн. -Минск, 1993.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток осо­бистості - К.: Радянська школа, 1989. - 608 с.

Леонтьев А.Н. Проблеми развития психики. 3-є изд. - М., 1972. - Гл. III.

Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослід­ження. - К.: НДПУ, 1990.- 239 с.

Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в зкспериментальную психологию личности. - М., 1985.

Менчинская Н.А. Развитие психики ребенка. Дневник матери. — М., 1957.

Метод педагогического исследования / Под. ред. В.И. Журавлева. -М., 1972.

Мухина В С. Дневник матери: Первоклассники. - М., 1977. Психолого-педагогічна наука і сучасна ідеологія / Гол. ред. В.Г. Кре­мінь - К: Гнозис, 1998. - 605 с.

Роменець В.П. Історія психології епохи Просвітництва. - К.: Вища школа, 1993.-568 с.

Рибалко Е. Ф. Возрастная и дифференциальная психология. - Л.: ЛГУ, 1990.-252 с.

Скрипченко О.В., Падалко О.С., Скрипченко Л.О. Психолого-педаго-гічні основи навчання. - К.: УЦДК, 2005. - 712 с.

Смирнов А. А. Избранньїе психологические трудьі. Т. 2. - М.: Педаго­гика, 1987.-339 с.

Смирнов С.Д. Педагогика и психология вьісшего образования: От де-ятельности к личности. - М., 1995.

II. МЕТОДИ ВІКОВОЇ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

У віковій і педагогічній психології користуються загальнонауковими методами, включаючи і статистичні методи та методи загальної психоло­гії. Вони описані у підручнику Загальна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Либідь, 2005. - С. 50-76. Тут ми зупинимося більш детально на методах дослідження, які викорис­товуються у віковій і педагогічній психології, звернувши особливу увагу на специфіку їх застосування в роботі з дітьми.

Класифікація методів.

У психології виділяється чотири групи методів.

До першої групи методів, які називаються організаційними, відно­сяться: порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

Порівняльний метод у наш час широко застосовується в загальній психології (співставлення різних груп піддослідних), в соціальній психо­логії (співставлення різних типів малих груп), в патопсихології і дефек­тології (порівняння хворих із здоровими).

У дитячій психології і психології дорослих порівняльний метод ви­ступає у вигляді методу вікових, або «поперечних» зрізів. Порівняльно-віковий метод являє собою співставлення окремих особливостей за віком з метою виявлення динаміки психічного явища, яке вивчається. Одним з таких досліджень є робота О.О. Смирнова і його співробітників з проб­лем пам'яті, де співставляються особливості деяких процесів мислення у дошкільників, школярів і дорослих людей.

Паралельно із порівняльним методом у віковій психології розробляв­ся лонгітюдний метод, який являє собою тривале і систематичне ви­вчення особливостей розвитку одних і тих суб'єктів, дає змогу визначити діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз життєвого циклу лю­дини. На шляху його формування в дитячій та віковій психології відбу­валися зміни (спочатку застосовувався як метод "поздовжних зрізів"), а потім як альтернатива пануючим методам визначення станів або рівнів розвитку - ("поперечних зрізів"). Самостійна ціннісність даного дослід­ження полягає в можливості передбачення подальшого розвитку особис­тості та встановлення генетичних зв'язків об'єктивного та послідовного аналізу змістовних моментів цього процесу щодо кожної конкретної осо­би. Доповнюють лонгітюдне дослідження дані спостережень, тестувань, експериментальних технік тощо. Даний метод передбачає багаторазове

О