І. Предмет вікової і педагогічної психології. особистості. Проте, як зазначав Ушинський, не всяка праця гарантує моральний розвиток особистості

особистості. Проте, як зазначав Ушинський, не всяка праця гарантує моральний розвиток особистості. Таку функцію може виконувати лише вільна праця, тобто така, коли підростаюча особистість працює не з при­мусу, а свідомо. І тому важливо сформувати у підростаючої особистості потребу трудитись, працювати.

До складової духовного розвитку людини Ушинський відносив потре­бу розумової праці. Вона відіграє важливу роль у розвитку самопізнання, в осмисленні себе в навколишньому середовищі.

Моральний розвиток підростаючої особистості Ушинський розгля­дав у контексті емоційної і вольової сфер людини, вважаючи її тонким індикатором моральної сутності людини. У розвитку емоційно-вольової сфери Ушинський надавав особливого значення духовності підростаю­чої особистості. Він застерігав, що вихователь має особливо кваліфікова­но підходити до виховання почуттів дитини. При помилках у цій справі можна виховати «пустих бовтунів», неморальних людей. Почуття можна розвивати на базі організації власного досвіду дитини. Звідси він важли­ву роль надавав організації життя дитини у родині і школі, створенню у них здорової моральної атмосфери. Процес морального розвитку через згадані його складові та умови створює, за Ушинським, міцне підґрунтя для удосконалення розумової сфери підростаючої особистості. Не від-кидаючи значення спадкового і природженого, Ушинський надавав ви­ключного значення вихованню, організації життя дитини, її спілкуванню тощо. Труднощі у вихованні дитини зумовлені тим, що на його результа­ти впливає надзвичайно багато факторів, зазначав він.

Отже, К.Д. Ушинський зробив важливий крок до творчого переосмис­лення ідей українського космізму про цілісне вивчення людини у системі мікро- і макрокосмосу і здійснив його на ґрунтовній науковій основі.

Значний вплив на розвиток ідей вікової психології мала теорія еволю­ції англійського природослідника Чарльза Роберта Дарвіна (1809 - 1882), зокрема розробка проблеми індивідуальної еволюції людської психіки. Дарвіну належали і спеціальні спостереження за психічним розвитком свого сина, які він записав і опублікував.

У кінці XIX ст. почали з'являтися спеціальні роботи з вікової психоло­гії. Так, у 1882 р. вийшла книга В. Прейєра «Душа дитини», у якій було зроблено спробу розкрити особливості мовлення дитини від народження до трьох років. Автор встановив, що на кінець третього року життя дити­на починає розрізняти кольори. Прейєр звернув увагу на негативні емоцій­ні стани дитини у момент народження і перші дні її життя, конкретизував думку Гегеля про необхідність позитивного емоційного спілкування мате­рі з дитиною. Ці положення були використані психологами і філософами. Так, німецький філософ І. Кант вбачав у негативних емоціях, виражених у крику новонародженої дитини, прояв протесту людського духу проти

затискування його у лабети чутливості, породжені зовнішніми чинника­ми. Згадане положення В. Прейєра слугувало для теоретичних міркувань про наявність чи відсутність страху у новонародженої дитини.

Свидницький Анатолій Петрикійович (1834 - 1871) - український громадський діяч. Вважав, що вчителі мають звернути особливу увагу на індивідуальний підхід до учнів та час навчання й водночас закликав учителя до виховання в собі терпіння, уваги, спостережливості, тактов­ності. Він звернув увагу на необхідність вивчення вчителем учнів, які не встигають у навчанні, не зараховувати їх всіх до осіб із заниженими ро­зумовими здібностями.

Кониський Олександр Якович (1836 - 1900) - український громад­ський діяч, організатор недільних шкіл, виступав проти антипедагогіч­них методів покарання учнів. Як теоретична його цікавила проблема людського самолюбства. Самолюбство, на його думку, може стати як двигуном у розвитку людини, так і причиною виховання гонористої, ам­біційної особистості.

Нечуй-Левицький Іван Семенович (1834 - 1918) - український пись­менник, автор підручників. Вважав, що національна школа не лише дода­ла знання, а й залучала учнів до духовного надбання народу, його звичаїв, традицій, культури.

Російський психолог Петро Францевич Лесгафт (1837 - 1909) на основі спостережень дав психологічні характеристики дітей у тодішніх умовах родинного життя і виховання.

Врецьона Григорій Захарович (1839-1901) український громадський діяч. Вважав, що школяра потрібно сприймати як активного учасника виховного процесу, а педагогічною засадою школи має бути виховання людини. Важливе місце він віддавав фізичній праці, розглядаючи її не лише як щось таке, що допоможе дитині знайти своє місце в "доросло­му житті", але і як незамінний засіб гармонійного розвитку особистості. Основним принципом виховання, який може вивести український народ до числа цивілізованих, є народність, а методологічною основою - наро­дознавство, провідним засобом якого визначено рідну мову, історію на­роду, його культуру, традиції, звичаї та працю.

Миропольський Сергій Іринейович (1842 - 1907) - український педа-гог-методист, релігійний діяч. Він стверджував, що навчання має базу­ватись на таких засадах: усвідомленість, природність, легкість, ґрунтов­ність, швидкість, міжпредметні зв'язки, самодіяльність, простота, стис­лість, раптовість, привабливість, зв'язок школи із сім'єю тощо. Основою виховуючого навчання повинна стати народність: урахування характеру, духу, культури й мови народу. Він вирізняв такі категорії морального ви­ховання: щирість, правдивість, стриманість, почуття морального обов'яз­ку, доброзичливість, скромність, працелюбність.