II. Методи вікової І педагогічної психології

Формувальний експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою формування у нього певних якостей.

В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значен­ня має «близнюковий метод». Як відомо, однояйцеві близнюки мають од­ну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках.

Близнюковий метод - це порівняльне вивчення умов розвитку і на­вчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їх­нього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.

Цейметодбуввикористаний,наприклад,вроботіО.Р. ЛуріяіФЛ. Юдо-вич. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що одним з факторів, що заважає розвитку повноцінної мови, є те, що спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктив­ної необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була схильність до затримки мови.

Тоді дослідники провели спеціальний формувальний експеримент. Вони помістили близнюків в різні групи дитячого садка, створивши цим об'єктивну необхідність в спілкуванні з іншими дітьми, а також ввели в експеримент додаткову умову: з одним із близнюків (більш слабим) по­чали спеціальні мовні заняття з метою розвинути у дитини краще розріз­нення звуків, виробити кращу вимову тощо.

У результаті були одержані дані про розвиток мови і всього психічно­го розвитку близнюків під впливом необхідності в спілкуванні, виявлена різниця в їх мові і мисленні в зв'язку з тим, що один з них систематично навчався мови.

Залежно від того, що є завданням експерименту — якісна чи кількісна характеристика психічного явища чи одержання даних для характеристи­ки певної особи (групи осіб), експеримент поділяється на дослідницький і випробувальний. Випробувальний експеримент називають тестом.

Тести — це короткі експериментальні прийоми, які застосовуються для виявлення рівня психічного розвитку особистості.

Вперше термін «тест» ввів американський психолог Ф. Гальтоном, а одержав він широке розповсюдження завдяки дослідженням Д. Кеттела. Французький психолог А. Біне ввів новий вид експерименту - синтетич­ний експеримент, який став зразком тесту. В 1896 р. А. Біне надрукував свою першу серію тестів для вивчення особистості. Але ці дослідження

були недостатніми, оскільки процеси вивчалися ізольовано один від од­ного. Психометричні тести Д. Векслера також викликали серйозні нарі­кання дефектологів, бо вони давали уявлення про розвиток дитини як просте кількісне зростання.

Розуміючи недосконалість тестування, американка Е. Хайссерман розробила метод "структурного дослідження дитини" або метод "педа­гогічної оцінки" для діагностики відхилень у розвитку (застосовується у дефектології)". Особливістю цього методу є якісний аналіз самого проце­су виконання проби, а не її результату. Зміст методу складають ряд проб, кожна з яких виходить за межі природного психолого-педагогічного екс­перименту. Окрім цього вказаний метод дозволяє визначити прогноз психічного розвитку дитини. Проте межі його використання обмежені, оскільки він здійснюється в умовах строго систематизованого педагогіч­ного експерименту і потребує тривалого часу.

Отже, стандартизовані тести А. Біне та Д. Векслера, які є кількісним підходом до оцінки інтелектуального розвитку, і, навіть, якісний підхід оцінювання відхилень у психічному розвитку дітей за діагностичною ме­тодикою виконання проб "структурне дослідження" не відповідають на питання, чому для дослідження взяті саме ці якості, а не інші.

У віковій і педагогічній психології існує 12 груп тестів (Т - джере­ла). Вони виділені ще Р.Б. Кеттеллом, В.Ф. Барбуртоном. Це свідчить про масштабність цього методу, що не дає нам права ігнорувати використан­ня його в дослідженнях.

До них відносяться:

- тести здібностей (або тести інтелектуального розвитку) — це су­
купність методик спрямованих на діагностику розвитку загальних здіб­
ностей індивіда до пізнання. Серед останніх виділяють такі пізнавальні
якості як логічне мислення, смислова та асоціативна пам'ять, здатність
до порівняння, узагальнення, конкретизації тощо. Узагальнений показ­
ник розвитку інтелекту виражається в коефіцієнті інтелектуальності. У
вітчизняній віковій і педагогічній психології для оцінки загальних піз­
навальних здібностей учнів часто використовуються такі методи, як
"Шкільний тест розумового розвитку", "Тест Амтхауера структури інте­
лекту", "Школа виміру інтелекту Векслера" та інші;

- тести умінь і навичок (тести досягнення) орієнтовані на діагнос­
тику досягнень людини після завершення навчання, рівня засвоєння нею
знань, умінь і навичок предмета, який вивчається. Ці тести розповсюдже­
ні у психолого-педагогічних дослідженнях як засоби вступного, поточно­
го або підсумкового контролю знань;

- тести на сприймання;

- опитувальники;

- думки, позиції (виявлення ставлень до інших людей, норм тощо);