зв'язок пізнавальної сфери з емоційною і вольовою. У дитини думка дуже легко і швидко переходить у почуття, а почуття - в бажання і дії. Цю рису, наголошував він, необхідно використовувати для «рівномірного» розвитку особистості в цілому, для розвитку всіх пізнавальних здібностей і почуттів, тобто розвиток «дитячого духу» має бути всебічним і рівномірним. Ці думки Юркевича були важливими для виникнення вже у XX столітті положень про цілісний, комплексний, системний підхід до вивчення розвитку підростаючої особистості.
Для всебічного і рівномірного розвитку дитини важливо мати дані про розвиток його складових і тому Юркевич намагався проникнути у суть цих складових, започаткувати їх дослідження психологами наступного століття. Так, він встановив, що характерною рисою психіки дитини є наочно-дійовий характер її ставлення до світу. Дитина, граючись, розглядаючи предмети, що її оточують, часто набуває навичок їх розуміння навіть краще, ніж коли одержує знання, читаючи книгу, і тому, зазначав він, учителю і батькам слід зважати на чуттєвий досвід дитини. Юркевич писав, що дитина спершу робить, а потім розуміє і до розуміння вона приходить через реальні дії з предметами. Цю закономірність, вважав він, слід враховувати при розвитку у дітей здатності розуміння. Він наголошував, що ні вчитель, ні книга не зможуть привести дитину до розуміння, якщо не спонукати її до дій із реальними предметами. Недосвідчений учитель, писав він, задає дитині молодших класів питання типу: «Що таке ця річ?». Той учитель, який враховує дитячу психіку, запитує: «Що робить річ?», «Як вона змінюється?». Питання такого типу, на його думку, здатні зацікавити дитину, активізують її уяву і тому сприяють розвитку розуміння.
Юркевич продовжував розвивати ідею про хід пізнання від відчуття до мислення, ясно виражену Гізелем, і підняв у вітчизняній педагогічній психології проблему співвідношення чуттєвого і логічного, конкретного і абстрактного у процесі пізнання світу підростаючою особистістю. Так, він писав, що у дітей чуттєве пізнання є необхідним етапом для пізнання логічного. Йому належать слова: «Перш, ніж думати, необхідно спостерігати». Чуттєве і раціональне пізнання, зазначав він, має йти поруч на всіх вікових етапах. При цьому «поняття має бути поєднане з чуттєвим спогляданням». На його думку, «спостереження, мислення, згадування і логічна діяльність розуму мають йти поруч, вказуючи один одному і час, і застосування». При цьому важливо враховувати вік учня. Так, він вважав великою помилкою вчителя, коли той створює для молодшого школяра велику розумову напругу при оволодінні граматикою і лічбою. Він радив учителям підводити учня до оволодіння законами логічного мислення через наочність і поступовість у приведенні знань у систему. Юркевич вважав, що розумовий розвиток учнів слід тісно пов'язувати з формуванням
емоційно-вольової сфери. Учитель має домагатися, «щоб в учінні зізрі-вала загальна воля і рішучість вчитися...». Юркевичу належать важливі думки про роль рідної мови у духовному розвитку дитини, її емоційної і раціональної сфери. Засвоєння учнями граматики, на його думку, буде успішним, коли учитель будуватиме цей процес на законах логіки.
Питання індивідуального підходу до учнів у навчально-виховному процесі не залишалося поза увагою Юркевича. Він писав, що не можна всіх і кожного учня зокрема розглядати без урахування індивідуальних відмінностей, що слід враховувати індивідуальний розвиток учнів і самих учителів, зважати на психічний і фізичний стан кожної дитини під час навчання.
П.Д. Юркевичу належать думки, що кожна освічена людина має бути знайомою з основами психології. Так, він писав, що така людина має потребу знайомитись із головними висновками фізіології. Ця потреба має бути і щодо знань про душу, її зміни і таємниці, оскільки вони пов'язані із нашою сутністю і нашою цивілізацією.
Великий український і російський педагог та психолог Костянтин Дмитрович Ушинський (1823/1824 - 1870) розглядав психічні явища, що належать до вікової психології у складі педагогічної антропології. Йому належить і перше вживання терміну «педагогічна антропологія». У його зміст Ушинський вкладав думку про те, «що однобічність знань і мислення шкідлива як у педагогіці, так і у психології. Не можна дивитися на людину тільки з позиції фізіолога, патолога, психіатра, історика, політеконома, філолога тощо». Тому система освіти повинна враховувати специфічні вікові та індивідуальні особливості, а також особливості історії і розвитку даного народу. В часи жорстокої політики царського уряду, боротьби проти української і білоруської мови він виступав за те, щоб на Україні діти спочатку вивчали рідну мову. Вона, на його думку, забезпечує подальший розвиток дитини. На своїй батьківщині він намагався практично здійснити цей задум. К.Д. Ушинський став основоположником української і російської дитячої психології. Свої ідеї про вікову психологію він втілив у шкільних підручниках та методичних посібниках. На основі даних з вікової та педагогічної психології Ушинський сформулював ряд важливих положень з питань морального становлення підростаючої особистості. Моральному вихованню він надавав навіть більшого значення, ніж розумовому.
Праця людини, зазначав Ушинський, спрямована на зовнішнє середовище, на природу, але вона діє і на саму людину, на її внутрішній світ. Один результат праці людини, її матеріальний плід можна продати, передати за спадковістю, а інший, пов'язаний з її духовністю, залишається у підростаючої особистості. Цей результат неможливо відняти, передати за спадковістю, не купити навіть за золото. Результат праці людини залишається у ній. У цьому суть значення праці у психічному розвитку
