Аналіз кредитоспроможності підприємства

В умовах ринкової економіки, яка характеризується зростанням конкуренції, загострення проблеми виживання, завдання економічного аналізу не обмежуються лише оцінкою поточного фінансового стану під­приємства.

Виникає необхідність прогнозування стратегії подальшого розвитку господарської діяльності підприємства за оптимальним параметрами фі­нансового стану платоспроможності і мінімальним ризиком.

Підприємства на кожному етапі своєї господарської діяльності ма­ють потребу в грошових коштах для того, щоби сплачувати поточні борги.

Сума від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не завжди є достатньою для здійснення платежів, крім того, дебітори можуть затрима­ти свої платежі.

Таким чином, з'являється потреба у пошуку та залученні інших (додаткових) коштів.

Звідси випливає та важлива роль, яку відіграють кредитні відноси­ни; вони дозволяють підприємствам залучати позики банків (грошові маси) для підтримки постійного процесу створення доходу, тобто - у господар­ську діяльність.

У здійсненні фінансової стратегії розвитку підприємства велику роль відіграють банківські кредити.

Перш, ніж надати кредит, банк глибоко аналізує фінансовий стан своїх клієнтів з метою оцінки їх надійності та кредитоспроможності.

Кредитоспроможність - це наявність у підприємства можливості для отримання кредиту і здатності повернути позику у строк.

Аналіз кредитоспроможності підприємства-позичальника з боку банків проводиться в таких напрямках:

1) вивчається, наскільки позичальник є обов'язковим, тобто своє­часно розраховується по отриманих раніше кредитах, має якісну звітність, а керівництво підприємства є компетентним і відпові­дальним;

2) вивчається ділова активність підприємства (для промислового -чи здатно воно виробляти конкурентноспроможну продукцію, для торгівельного — чи прискорюється оборотність товарів).

3) оцінюється прибуток з точки зору можливості сплати банку процентів за кредит; а також рівень створення резервів (за раху­нок нерозподіленого прибутку):

4) з'ясовується мета (ціль) використання кредиту підприємством-позичальником;

5) розраховується сума кредиту, виходячи із господарських потреб.

Фінансовий менеджер перш за все вирішує питання необхідної су­ми короткострокового кредиту (Σ кредиту):

де ΣА_змін – сума змінних активів (запасів, дебіторської заборгова­ності за товари, роботи і послуги, грошові кошти та їх еквіваленти);

∆П_змін – сума змінних поточних зобов'язань (кредитів банків, кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, з оплати праці та ін.);

КР звич. діяльн. – коефіцієнт рентабельності звичайної діяльнос­ті за планом;

∆РТО – запланована зміна роздрібного товарообороту. Наведена формула більш підходить для визначення розміру необ­хідного кредиту на підприємствах сфери обігу (торгівля, заготівля, ресторанне господарство).

Для підприємств сфери виробництва можна застосувати наступний розрахунок величини потреби у кредиті (Σ кредиту):

де ТФЦ – тривалість фінансового циклу, днів, за планом;

Р – реалізація планова;

Д – кількість днів у плановому періоді;

НВОК – норматив власних оборотних коштів;

ОК_рЗ – оборотність кредиторської заборгованості, днів (термін погашення кредиторської заборгованості).

В аналізі використання банківських кредитів важливим питанням є "ціна" кредиту – процентна ставка, встановлена банком. За період дослідження підприємства можуть брати різні кредити. Тоді сума сплати відсотків за кредит (Σ%) може бути розрахована за такою формулою:

де С_і – сума і-того кредиту, тис.грн;

Т_і – термін, на який отриманий і-тий кредит, днів;

%_і – річна процентна ставка за і-тий кредит;

і=1..П - кількість отриманих кредитів.

Підприємства торгівлі отримують, в основному, один вид кредиту -товарно-комерційний. Сума відсотків за кредит у такому випадку визнача­ється за наступною залежністю:

де т/о – товарооборот обноденний, тис.грн.;

Одн – оборотність товарних запасів в днях;

ДУБ – дольова участь банківських кредитів в оплати товарів,

% – середня ставка за кредит, %.

Аналіз факторів, що спричинили зміну суми сплати відсотків за кредит, за наведеними формулами проводиться способом їх розрахунку -ланцюговими підстановками.

В ході аналізу необхідно оцінити забезпеченість кредитів. У забезпечення кредитів приймаються (за даним балансу):

– запаси (товарно-матеріальні цінності) за купівельною вартістю;

– залишки грошових коштів та їх еквівалентів;

– розрахунки з бюджетом.

Із суми забезпечення виключаються:

– розрахунки з кредиторами за товари;

– норматив власних коштів в товарних запасах.

Визначена сума забезпечення кредиту порівнюється з розміром кре­диту. Нестача забезпечення свідчить про нераціональне використання кре­дитів зростання дебіторської заборгованості, потенційну неможливість своєчасно погасити кредит. Це призводить до сплати підвищених відсотків за прострочку погашення кредиту, зменшення прибутку, зниження рента­бельності.

Коли підприємству вигідно брити кредити? На це питання відпові­дає розрахунок фінансового ліверіджу. Ліверідж – важіль – в економічному розумінні – це певний фактор, зміна якого може призвести до суттєвої змі­ни результативного показника. Він показує вплив використання позикових коштів на прибуток підприємства, яке їх отримало.

Ефект фінансового ліверіджу (Ефл) розраховується таким чином:

Ефл=Д_*П,

де Д – диференціал, який показує різницю між рівнем рентабельно­сті активів підприємства (РРа) і процентною ставкою за кредит (%):

Д=РРа-%,

П – плече важеля, коефіцієнт співвідношення позиченого і власного капіталу, або коефіцієнт фінансового ризику (Кфр):

П=Σ короткострокових кредитів / Σ власного капіталу.

Розширена формула розрахунку ефекту фінансового важеля виглядатиме:

Ефл=(РРА-%)_* (Σ короткострокових кредитів / Σ власного капіталу.)

Таким чином, вигідно брати кредити в банку, коли:

- рентабельність активів вище за процентну ставку (Д>0);

- коефіцієнт фінансового ризику знижується (оптимальне значення Кфр=0,3-0,5).

Фінансовий менеджер повинен дотримуватись оптимального спів­відношення рівня рентабельності, процентної ставки та рівня фінансового ризику.

Оскільки вітчизняні підприємства сплачують податок з прибутку, то до розрахунку ефекту фінансового важеля (фінансового ліверіджу) слід

брати не весь прибуток, а лише чистий прибуток, за вирахуванням податку на прибуток:

Ефл=0,5_*Д_*П==(0,75_* (РРА-%))_* Σ короткострокових кредитів / Σ вла­сного капіталу

Якщо підприємство використовує лише власні кошти, то його еко­номічна рентабельність буде дорівнювати 0,75 ЕРа; якщо підприємство ви­користовує у господарській діяльності кредити банку, то його рівень рен­табельності змінюється в залежності від співвідношення залученого і влас­ного капіталу (тобто коефіцієнту фінансового ризику).

Таким чином, ефект фінансового важеля – це приріст рентабельнос­ті власного капіталу завдяки використанню кредитів.

В той же час рентабельність має бути такою, щоби підприємство мало вчасно сплатити відсотки за кредит.

В країнах з розвинутою економікою вважається доцільним викорис­товувати короткострокові кредити на придбання матеріальних оборотних активів, виходячи із існуючого у бізнесі положення, що рентабельність ак­тивів повинна перевищувати процентну ставку за кредит. Формувати обо­ротні активи за рахунок власних коштів вважається неефективним, тому вільні власні кошти слід вкладати у більш вигідну справу (акції інших під­приємств), для отримання додаткового прибутку від фінансових операцій.

Важливість питання щодо використання кредитів на підприємстві обумовлює необхідність керівником і фінансовим менеджером приймати розумні рішення відносно границь диференціалу для запобігання необґрунтованого ризику. З цією метою необхідно визначити оптимальний розмір кредитів для підприємства, здійснювати страхування кредитів, контро­лювати забезпеченість кредитів, укладати постійні кредитні договори за­мість разових кредитів, регулярно оцінювати платоспроможність підпри­ємства.

Здатність повернути вчасно кредит та сплатити за нього відсотки характеризує надійність підприємства, як клієнта банку. Це обґрунтовуєть­ся визначенням наступних відносних показників:

Коефіцієнт кратності покриття суми процентів за кредит =Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг, товарів) / Сума відсотків за кредит>4

(по довгострокових кредитах 5).

Коефіцієнт забезпечення сплати суми відсотків за кредит= Прибу­ток від реалізації продукції (робіт, послуг, товарів) / Сума відсотків за кре­диті

(по довгострокових кредитах 6).

В процесі аналізу необхідно визначити, яку роль відіграють кредити в основній діяльності підприємства. Це характеризується такими показни­ками, як:

Коефіцієнт використання банківського кредитує = Сума використаного креди­ту / Реалізація

Величина коефіцієнту показує частку використаного (сплаченого) протягом періоду дослідження кредиту в обсязі реалізації продукції (това­рів, робіт, послуг).

Коефіцієнт видачі кредиту = Реалізація / сума використаного кредиту; він свідчить про ефективність використання кредиту у господарській діяльно­сті підприємства, і доповнює характеристику ефективності використання кредитів.

Рентабельність кредитів = Прибуток від використання кредитів / Сума використаного кредиту _* 100%;

сума прибутку від використання кредитів визначається таким роз­рахунком: (сума кредиту _* коефіцієнт рентабельності реалізації) – сума від­сотків за кредит.

Узагальнюючим показником ефективності використання кредитів є інтегральний показник (Іеф кредитів):

Час, протягом якого відшкодовується сума кредиту, розраховується як відношення суми кредиту до величини прибутку від використання кре­диту.

Зіставлення фактичних значень коефіцієнтів з їх оптимальними ве­личинами, що визнані світовою та вітчизняною практикою, а також оцінка динаміки показників ефективності використання банківських кредитів складатимуть результати проведеного аналізу позичених коштів, за якими будуть прийматися відповідні управлінські рішення.