Виникнення й загальна характеристика неолібералізму

У ході вив­чення неолібералізму необхідно розглянути різно­манітні його форми, представлені багатьма школами, серед яких найбільш відомими є лондонська (Ф. Хайєк), фрайбурзька (В. Ойкен, Л. Ерхард), паризька (М. Алле), чиказька (М. Фрідмен).

Рекомендується розпочинати вивчення неоліберальних моде­лей із методології їхнього аналізу, визначення відносин власно­сті, на яких побудована теорія, з’ясування ролі державних інсти­тутів, до­слідження наслідків практичного втілення моделей тощо.

Одним з основоположників і головних теоретиків неолібера­лізму в Англії вважають Фрідріха фон Хайєка (1899–1992), лау­реата Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон’юн­ктурних коливань, а також взаємовпливу економічних, соціаль­них та інституціональних процесів. Слід зрозуміти провідну складову його методології – ідею «спонтанного порядку». Він вважає, що соціальний порядок, організація, взаємодія в суспіль­стві формуються позапланово, стихійно, але у визначених особ­ливостями розвитку даного су­спільства межах і напрямах. Еко­номічну концепцію Хайєка побудовано на принципі економічної свободи та невтручання держави в економіку. Економічна роль держави, за Хайєком, полягає в перерозподілі тих засобів, які надано їй у розпорядження.

Неолібералізм у Німеччині має певні особливості, зумовлені тим, що представники цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також інституціональні підходи, розроблені ще історичною школою. Німецька неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інститу­ціо­нальні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особ­ливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопо­жертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.Слід більш детально ознайомитися з творчістю основоположника ні­мецького неолібералізму Вальтера Ойкен (1891–1950), який у повоєнні роки заснував фрейбурзьку школу. До цієї школи на­лежать такі відомі теоретики, як А. Мюллер–Армак, Ф. Бем, А. Рюстов, швейцарський професор Репке, Л. Ерхард та інші.

Виникнення французького неолібералізму датується 20–30-ми рр. ХХ ст. і пов’язане з ім’ям Жака-Леона Рюефа, який рі­шуче захищав принципи неокласичного лібералізму, виступаю­чи проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Од­нак з приходом до влади де Голля неокласичні погляди Ж. Рюе­фа не знайшли визнання, оскільки де Голль дотримувався ідеї сильної держави. Відродження неолібералізму у Франції припа­дає на початок 60-х рр. ХХ ст. Саме в цей період формується нова французька (паризька) школа(Е. Малінво, Т. Монбріаль, Л. Столерю, С. Кольм і М. Алле). У ході вивчення поглядів уче­них необхідно врахувати те, що основна позиція цієї школи полягала у визнанні пріоритетності ринкового саморегулю­ван­ня. При цьому слід відмітити, що дирижизм і державне плану­вання економіки Франції справили свій вплив на неоліберальну теорію. Проблеми циклічності, економічного зростання, інвести­цій, інфляції і зайнятості в працях французьких неолібералів на­бувають особливих рис: їх вирішення пов’язується з активною роллю держави.

В основні американського неолібералізму лежить поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції державного регу­лювання, яке характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризм. Необхідно розумі­ти, що значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20–40-х рр. Г. Саймонса, І. Фі­шера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як ва­ріант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. і пов’язаний із теорією чиказької («нової монета­ристської») школи М. Фрідмена.

Вивчаючи монетаризм М. Фрідмена, слід пам’ятати, що це сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об’єднуються кількісною теорією грошей, яку вче­ний розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей. Основний принцип монетаризму полягає в тому, що альтернативи ринковому механізму не існує. Продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, мо­нетаризм відкинув гасла соціальної справедливості, у тому числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не можуть бути проб­лемою держави, оскільки їхня реалізація зв’язана з дестабіліза­цією економічних процесів. Натомість заходи щодо жорсткої грошової і стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності та порядку монетаризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринкової економіки.

Інституціоналізм

Вивчення даного питання потребує з’ясування причин виник­нення, сутності й основних завдань, які вирішує інституціона­лізм. Для кращого розуміння основних засад даної теорії необ­хідно пригадати німецьку історичну школу (тема 5), оскільки вона справила певний вплив на формування й розвиток інститу­ціона­лізму. Разом з тим, інституціоналізм не має якихось теоре­тичних засад. Його представники суттєво різняться як щодо тео­ретич­них принципів, так і щодо досліджуваних проблем. У своє­му розвитку інституціоналізм пройшов кілька етапів. Перш за все слід виділити ранній інституціоналізм.

Розквіт раннього інституціоналізму припадає на 20–30-ті рр. ХХ ст., слід дати характеристику трьох основних його напрямів: соціально-психологічному (Т. Веблен), соціално-правовому (Дж. Коммонс) і кон’юнктурно-статистичному (У. Мітчелл). Ви­значити їхні спільні й відмінні риси.

Соціально-психологічний інституціоналізм пов’язаний із ім’ям Торстена Веблена (1857–1929). 1899 р. Веблен опублікував свою першу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій глибоко роз­критикував капіталізм і його культ грошей. Веблен ставить зав­дання – розширити сферу дослідження економічної науки за ра­хунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Таким чином він заклав основи нового на­пряму в історії економічної думки і, зокрема, її соціально-психо­логічного відгалуження – інституціоналізму. Йому властивий соціальний підхід до аналізу економічних процесів. Він розгля­дає суспільство як цілісну систему, аналізує поведінку соціаль­них груп людей, зумовлену соціальними мотивами, «соціальною психологією».

Соціально-правовий інституціоналізм представляв Джон Род­жерс Коммонс (1862–1945). Систему його поглядів викладено в таких працях, як «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка. Її місце в по­літичній економії» (1934), «Економічна теорія колективних дій» (1950). Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститу­ти, зокрема юридичні, правові норми. Він досліджує дію колек­тивних інститутів: сім’я, виробничі корпорації, профспілки, дер­жава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контро­лю­вання дій індивідуальних. Коммонс формулює «юридично-міно­ву концепцію» суспільного розвитку. Необхідно більш детально ознайомитися з її суттю.

Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм репрезентував Уеслі Клер Мітчелл (1874–1948). У центр своїх досліджень Міт­челл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Полі­тична економія в нього – це наука про інститути, які забезпе­чують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинк­тах. Інстинкти – устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зводиться логі­ка сучасного життя. Виробництво товарів підпорядковане не ви­готовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господар­ства. Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних ко­ливань.

Семінарське заняття 10

Питання для обговорення

1. Нові явища в соціально-економічному житті провідних країн світу на початку XX ст. Економічні наслідки Першої сві­тової війни.

2. Відображення державно-монополістичних тенденцій у тео­ріях імперіалізму (Дж. А. Гобсон, Р. Гільфердинг, В. І. Ленін).

3. Теорії монополії та конкуренції Дж. Робінсон, Е. Чембер­лена, Й. Шумпетера.

4. Світова економічна криза 1929–1933 рр. і її вплив на роз­виток капіталістичних країн.

5. Теоретична система і економічна програма регулювання економіки Дж. Кейнса.

Семінарське заняття 11

Питання для обговорення

1. Виникнення й загальна характеристика неолібералізму:

а) лондонська школа;

б) фрайбурзька школа;

в) паризька школа;

г) чиказька школа.

2. Загальна характеристика інституціоналізму та основні ета­пи його розвитку.

3. Соціально-психологічний інституціоналізм Т. Веблена.

4. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Р. Коммонса.

5. Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм В. Мітчелла.

Термінологічний словник

Автаркія – економічна полі­тика, спрямована на господар­ське відособлення, створення еко­номіки в межах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одно­час­ному стимулюванні експорту товарів і капіталів.

Анексія – насильницьке приєднання, загар­бання однією дер­жавою всієї (або частини) території іншої дер­жави або народу.

Економічний дирижизм – течія в економічній думці, що об­ґрунтовує необхідність, напрями і форми систе­матичного регу­лювання економіки. Виник на межі 20–30-х рр. XX ст. у Франції.

Імперіалі́зм (від лат. imperare – правити) – державна політи­ка, спрямована на завоювання територій, колоній, або встанов­лення політичного й економічного контролю над іншими держа­вами. Термін використовується для характеристики політики країн, що володіють колоніями або домінують над іншими краї­нами – незалежно від того, чи називають вони себе імперіями.

Кейнсіанська економічна теорія – сукупність макроеконо­мічних концепцій, згідно з якими сучасна ринкова економіка са­ма по собі не може забезпечити повне використання своїх ресур­сів, і для досягнення повної їх зайнятості потрібно застосувати фіскальну і кредитно-грошову політику держави.

Контрибуція– під час війни примусові грошові або нату­ральні стягнення з населення окупованої території, які прова­дять ворожі війська; платежі, що накладаються на переможену державу на користь держави-переможниці.

Мілітаризація економіки– переведення знач­ної частини національного господарства на вироб­ництво товарів і послуг воєнного призначення.

Монетаризм – економічна теорія, згідно з якою визначальну роль в економічних процесах відіграє кількість грошей в обігу і зв’язок грошової маси й товарної.

Репарації– матеріальне чи грошове відшкоду­вання держа­вою, що розв’язала війну, збитків, запо­діяних державі, яка заз­нала нападу.

Завдання для домашньої роботи

Завдання 1. Випишіть у словник такі терміни та поняття: державно-монополістичний капіталізм, імперіалізм, репарація, план Дауеса, план Юнга, «Велика депресія», кейнсіанство, ін­ституціоналізм, недосконала конкуренція, центрально-кероване господарство, вільне ринкове господарство, соціально-ринкова економіка, психологічний закон Кейнса, монетаризм, інститу­ціоналізм, соціально-психологічний інституціоналізм, соціаль­но-правовий інституціоналізм, кон’юнктурно-статистичний ін­ституціоналізм.

Завдання 2. Дайте відповідь на питання для самоперевірки знань:

1. Проаналізуйте економічні наслідки Першої світової війни.

2. Як розвивалося господарство світу у 20-ті рр. ХХ ст.?

3. Охарактеризуйте світову економічну кризу 1929–1933 рр. і її особливості в провідних країнах світу.

4. Чим різнилися шляхи виходу зі світової економічної кризи США та Німеччини?

6. У чому полягає новизна економічного вчення Дж. М. Кейнса?

6. Як змінюються форми ринкової конкуренції згідно з теорією «недосконалої конкуренції» Дж. Робінсон?

7. У чому відмінність підходу до аналізу монополії і кон­куренції Є. Чемберліна від концепції Дж. Робінсон?

8. Поясніть теорію ефективної конкуренції Й. Шумпетера.

9. Дайте загальну характеристику неолібералізму.

10. Які основні положення і висновки теорії економічних порядків В. Ойкена?

11. Зміст економічної концепції і реформи Л. Ерхарда.

12. Що покладено в основу інституціоналізму?

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Питання для самостійного вивчення.

1. Теорії імперіалізму.

2. Становлення різних систем макроекономічного регулю­вання.

3. Поширення кейнсіанства і його особливості в різних країнах.

4. Регулювання трудових відносин у Німеччині.

5. Неоліберальні теорії державного регулювання економіки.

Завдання 2. Тестові завдання для самостійного опрацювання (один варіант відповіді).

1. Зміст «основного психологічного закону», за Кейнсом:

а) у міру збільшення доходу люди схильні споживати менше;

б) у міру зростання доходу зростає схильність людини до споживання;

в) схильність людини до споживання дорівнює сумі отриманого доходу;

г) правильної відповіді немає.

2. Концепцію «соціального ринкового господарства» на практиці реалізував:

а) В. Ойкен;

б) А. Мюллер-Армак;

в) Л. Ерхард;

г) усі названі.

3. Автором терміна «інституціоналізм» є:

а) У. Гамільтон;

б) Ж. Леб;

в) Т. Веблен;

г) Дж. Коммонс.

4. У якій країні обсяги падіння виробництва внаслідок сві­тової економічної кризи 1929–1933 рр. були найменшими:

а) США;

б) Англії:

в) Франції;

г) Німеччині.

5. Основним чинником конкуренції, за Й. Шумпетером, є:

а) монополія продукту;

б) монополія фірми;

в) інновації підприємця;

г) усі відповіді правильні.

6. Кого з представників раннього інституціоналізму нази­вали «американським Марксом»?

а) Т. Веблена;

б) Дж. Коммонса;

в) У. Мітчелла;

г) правильна відповідь відсутня.

7. Провідною складовою методології Хайєка є ідея:

а) «спонтанного порядку»;

б) «природного порядку»;

в) економічної рівноваги;

г) «ринкового порядку».

8. Що з названого не було характерним для економічного розвитку Великобританії у міжвоєнний період?

а) отримання значних репарацій;

б) отримання нових колоній;

в) стрімкий розвиток нових галузей – автомобілебуду­вання, авіаційної, електротехнічної, хімічної промисловості;

г) стрімкий розвиток металургійної та вугільної промис­ловості.

9. Основними чинниками монополістичної конкуренції, за Чемберліном, є:

а) монополія продукту;

б) монополія фірми;

в) інновації;

г) концентрація капіталу.

10. В основу «Нового курса» Ф. Рузвельта були покладено ідеї:

а) М. Фрідмана;

б) Дж. М. Кейнса;

в) П. Самюєльсона;

г) А. Маршалла.

Інформаційні джерела: 1, с. 337–366, 379–385; 2, с. 381–421; 3, с. 165315–360; 4, с. 165–182, 513–554; 5, с.121–136; 6, с. 286–360, 476–516; 7, с. 241–276; 8–13.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ТЕМА 9. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ
ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
В ГЛОБАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ (50-ТІ РР. ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

1. Науково-технічний прогрес і його вплив на розвиток сві­тової системи господарства у повоєнний період.

2. Інтернаціоналізація та інтеграційні чинники розвитку сві­тової системи господарства.

3. Особливості розвитку національних економічних систем у 70-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ ст.

4. Основні напрями розвитку економічної думки в другій по­ловині ХХ ст. – початку ХХІ ст.