Основні напрями розвитку економічної думки в другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст

Після Другої світової вій­ни актуальною проблемою для про­відних країн стає проблема економічного зростання. Об’єктив­ною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки під впливом НТР, нерівно­мір­ний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах тощо. Тому в економічній теорії інтенсивно почали розроблятися теорії економічного зростання.

Серед розробників теорій економічного зростання слід виді­лити послідовників Дж. М. Кейнса, яких прийнято називати нео­кейнсіанцями (А. Хансен, Р. Харрод, Є. Домар та ін.). Вони прагнули динамізувати статичну модель Кейнса та обґрунтувати умови стійкої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефекту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайня­тості виробничих потужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення такої рівноваги.

Від середини 1970-х рр. і впродовж 1980-х рр. загальний роз­виток світової економічної теорії, передусім макроекономічної теорії, відзначився істотними змінами у співвідношенні найваж­ли­віших наукових напрямів – кейнсіанства та неокласики. У цей час виникла глибока криза ортодоксального кейнсіанства та йо­го те­оретичної модернізації на основі кейнсіансько-неокласич­ного син­тезу, що призвело до формування двох основних тен­денцій подальшого розвитку цього напряму: по-перше, – тради­ційні кейнсіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців (П. Семюельсон, Дж. Тобін, Г. Екклі, Л. Клейн, Ф. Модільяні), які за умов теоретичної кризи цього напряму за­лишилися на не­похитних позиціях кейнсіанської ортодоксії; по-друге, – пост­кейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-нова­торів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії.

У рамках посткейнсіанства виділяютьамериканську течію, або монетарне посткейнсіанство (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі) і англійську, або калець­кіансько-неорікардіанське посткейнсіанство (Дж. Робінсон, Н. Кал­дор, П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крегель, Дж. Ітуелл). Слід більш детально познайомитися з теоріями посткейнсіанців, виз­начити спільні та відмінні риси.

У середині 1970-х рр. відбулося перегрупування основних напрямів економічної думки, яке полягало у втраті кейнсіан­ством ролі теоретичного лідера й актуалізації неокласики у виг­ляді еко­номічного неоконсерватизму. Необхідно визначити при­чини та ідейно-теоретичну сутність неоконсерватизму.

З 80-х рр. XX ст. у розвинених капіталістичних країнах нео­консерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

1) монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрід­мен) – центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов’я­заний із регулюванням економіки через сферу грошово-кредит­ного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком;

2) теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, П. Ро­бертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення подат­ків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призво­дить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансо­вої бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достат­ньою умо­вою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

3) нова класична макроекономіка – теорія раціональних очі­кувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують на­дії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.

Наприкінці 70-х рр. різниця між кейнсіанською та неокласич­ною школами мала більше історичний, ніж концептуальний ха­рактер. На засаді теорій економічного зростання відбулося ор­ганічне поєднання двох напрямів економічної теорії і прого­ло­шено принцип «неокласичного синтезу». Суть синтезу полягала в тому, що залежно від стану економіки пропонувалося викорис­товувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання дер­жави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошо­во-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забез­печуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням. Найвидатнішим пропагандистом і автором теорії «неокласичного синтезу» був американський економіст, профе­сор П. Самуельсон. Слід ознайомитися з його основною працею «Економікс» (1948).

Упродовж 50–60-х рр. XX ст. у межах неокласичної течії формується новий науковий напрям неоінституціоналізм, який набув визнання як особлива еконо­мічна теорія у 80–90-х рр. XX ст. Неоінституціоналізм має свої методологічні особливості, зумов­лені вихідними теоретичними джерелами: традиційним ін­ститу­ціоналізмом і неокласикою. Слід розкрити ці особливості.

У неоінституціоналізмі розрізняють багато наукових підхо­дів, однакєдиної класифікації інституціональних теорій до цьо­го ча­су так і не склалося, тому намагання врахувати наявність різноманіт­них підходів і взаємозв’язків між ними викликає пев­ну складність під час висвітлення проблем інституціональної економічної теорії.

Необхідно визначити основні об’єкти досліджень представ­ників неоінституціоналізму. Особ­ливу увагу приділити індус­тріально-технологічному (соціально­му) інституціоналізму, який представляє Джон Гелбрейт; еконо­мічній теорії прав власності Р. Коуза та теорії суспільного ви­бору Дж. Б’юкенена.

Подальше опрацювання слід продовжити вивченням теорій трансформації капіталізму. Насамперед, важливо зрозуміти причи­ни, що сприяли поширенню цих теорій у другій половині ХХ ст.

Однією з найперших теорій трансформації капіталізму є тео­рія «народного капіталізму» (США), яка складається з трьох частин: теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власно­сті» (А. Дракер); теорії «управлінської менеджерської револю­ції» (А. Берлі); теорії «революції в доходах» (С. Кузнець).

Іншою теорією є концепція «колективного капіталізму» Г. Мін­за та А. Берлі, яка виникла в 60-х рр. ХХ ст. Важливо зрозуміти, що спільного та відмінного між даною концепцією і теорією «народного капіталізму».

До теорій трансформації капіталізму належить і концепція «соціального партнерства», з обґрунтуванням якої виступили фран­цузький економіст і соціолог Р. Арно та німецький про­фесор Е. Гауглер. У ході вивчення їхніх поглядів необхідно з’я­сувати, що лежить в основі «соціального партнерства».

На розвиток економічної теорії особливо вплинула науково-технічна революція. Своєрідно відобразив цей вплив інституціо­налізм, представники якого, використовуючи прин­цип техноло­гічного детермінізму, почали розробляти різні типи індустріаль­них концепцій трансформації капіталізму. Під час вив­чення да­ного питання слід приділити увагу теорії «стадій еконо­мічного росту» У. Ростоу, концепціям «індустріального сус­пільства» П. Дракера, Р. Арона, Дж. Гелбрейта і «технологічного суспільс­тва» Ж. Еллюля; концепції «постіндустріального сус­пільства» Д. Белла; теорії «конвергенції» (Я. Тінберген).

Серед проблем сучасності однією з центральних є проблема майбутнього. В історії економічних учень цю проблему дослід­жують футурологи. Для розуміння суті футурології як науки необхідно розглянути концепції «електронної ери» З. Бжезинсь­кого і «суперіндустріального суспільства» Д. Тоффлера. Сучасні концепції футурології пов’язані з новим етапом НТР, який роз­почався на межі 80-х рр. минулого століття, і котрий ще нази­вають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Зверніть увагу на такі концепції, як «мікроелектронної», «кабельної», «інформа­ційної» революції.

Загалом, проблема май­бутнього – складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають у рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’являються альтер­нативні ідеї суспільного розвитку (концепції «якості життя», «екорозвитку», «соціального розвит­ку»). Вони включають не лише економічні, а й соціальні, полі­тичні, психологічні та інші аспекти.

Семінарське заняття 12

Питання для обговорення

1. Економічні наслідки Другої світової війни для країн-учасниць.

2. Науково-технічна революція та її вплив на розвиток світової системи господарства.

3. Інтеграційні процеси в економіці. «Спільний ринок» як форма економічної інтеграції.

4. Кейнсіанство та неокласичний синтез.

Семінарське заняття 13

Питання для обговорення

1. Особливості розвитку світової економіки в 70–80-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ ст.

2. Неоінституціоналізм.

3. Теорії трансформації капіталізму.

4. Теорії «індустріального суспільства».

5. Концепції футурології.

Термінологічний словник

Інтеграція економічна – сучасна форма проце­су інтернаціо­налізації виробництва, зближення і поглиблення взаємодії під­приємств, галузей народ­ного господарства, регіонів і держав в інтересах по­внішого задоволення потреб учасників цього проце­су у відповідних товарах і послугах.

Ленд-ліз – система передачі США в позику або в орен­ду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини та інших матеріаль­них ресурсів країнам антифашистської коаліції під час Другої сві­тової війни (1939–1945).

Неокласичний синтез – економічна школа, яка пропонувала, залежно від стану економіки, використовувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів неолібералізму, які стояли на позиціях обмеженого втручання держави в еконо­міку та вважали найліпшими регуляторами грошово-кредитні механізми.

Ноу-хау – технічні знан­ня, досвід, секрети виробництва, до­кументально оформлені та деталізовані при укладанні ліцензій­них договорів та інших угод, оскільки ноу-хау охороняється за­конодавством.

План Маршалла– програма відбудови і розвит­ку Європи після Другої світової війни шляхом на­дання їй економічної до­помоги з боку США. За період із квітня 1948 р. по грудень 1951 p., протягом якого реалізовувався план Маршалла, країни-учасниці отри­мали від США у вигляді безоплатних субсидій і по­зик близько 17 млрд дол.

Постіндустріальне суспільство– нова стадія суспільного розвитку, яка приходить на зміну індус­тріальній добі. Якщо в доіндустріальну епоху головним виробничим ресурсом була мускульна сила, в індустріальну – машинна техніка, то на пост­індустріальній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект.

Реконверсія – переве­дення економіки країни після закінчен­ня війни на виробництво продукції мирного часу.

Суспільство споживання (спожива́цтво або консюмери́зм) – суспільство індустріально розвинених країн, що характери­зуєть­ся масовим споживанням матеріальних благ і формуванням від­повідної системи цінностей і установок.

Теорема Коуза-Стіглера – положення нової інституціональ­ної економічної теорії, згідно з якою при нульових трансакцій­них витратах ринок справляється з будь-якими зовнішніми ефектами. Якщо права власності чітко визначенні і трансакційні витрати нульові, то розміщення ресурсів (структура виробниц­тва) буде залишатися незмінною і ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності.

Теорія держави загального добробуту – теорія, згідно з якою капіталістичне суспільство в індустріально розвинених країнах гарантує кожному високий рівень життя шляхом дер­жавного регулювання економіки і доходів.

Теорія індустріального суспільства – теорії, згідно з якими технічний прогрес і зростання великого машинного вироб­ниц­тва є основою для створення індустріального суспільства як за­гальної моделі розвитку усіх країн.

Теорія регульованого капіталізму – сукупність соціально-економічних теорій і концепцій щодо можливості подолання ан­тагоністичних протиріч капіталістичного відтворення на основі державного регулювання економіки і здатності держави забез­печувати планомірний розвиток економіки.

Завдання для домашньої роботи

Завдання 1. Випишіть у словник такі терміни та поняття:план Маршалла, неокласичний синтез, неоінституціоналізм, тео­рія траснакційних витрат, теорія суспільного вибору, теорія «на­родного капіталізму», теорія «дифузії власності», теорія «управ­лінської революції», теорія «революції в доходах», концепція «колективного капіталізму», концепція «соціального партнерс­тва», індустріальне суспільство, постіндустріальне суспільство, суперіндустріальне суспільство, теорія «конвергенції», футуро­логія, концепція «техногенної ери».

Завдання 2. Дайте відповідь на питання для самоперевірки знань:

1. Які економічні наслідки Другої світової війни?

2. У чому полягає значення плану Маршалла для відбудови європейської економіки?

3. Визначте тенденції і напрями розвитку світового госпо­дарства у 50–90 рр. ХХ ст.

4. Проаналізуйте чинники, що сприяли «економічному ди­ву» Німеччини та Японії у 50–60 рр. ХХ ст.

5. Яка роль держави в розвитку національних господарств розвинених країн?

6. Назвіть основні причини, суть і наслідки інтеграційних процесів.

7. Яке значення мала кейнсіанська теорія в економічній по­літиці?

8. У чому полягають монетарні рецепти регулювання ін­фляції?

9. У чому суть проблеми трансформації суспільства?

10. Поясніть сутність концепції «техноструктури й індуст­ріальної системи» Дж. Гелбрейта.

11. У чому сутність теорії «суспільного вибору» Дж. Б’ю­кенена?

12. Як пропонує вирішити проблему «зовнішніх ефектів» Р. Коуз?

13. Розкрийте сутність концепції «соціального партнерства».

14. Визначте ознаки системи «постіндустріалізму» в теорії Белла.

15. Розкрийте зміст сучасних концепцій футурології.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Питання для самостійного вивчення.

1. Неокласичні теорії економічного зростання. Р. Солоу, Дж. Мід.

2. Вчення про виробничу функцію Кобба Дугласа.

3. Економіка пропозиції. А. Лаффера.

4. Теорія раціональних очікувань Р. Лукаса.

5. Теорія трансакційних витрат.

6. Концепції «індустріального суспільства» П. Дракера і «тех­нологічного суспільства» Р. Арона, Ж. Еллюля.

7. Теорії «конвергенції».

8. Концепції економічних систем: «стадій економічного зростання» У. Ростоу, «нового індустріального суспільства» Дж. Гел­брейта, «постіндустріального суспільства» Дж. Белла, «суперіндустріального суспільства» А. Тоффлера.

Завдання 2. Тестові завдання для самостійного опрацювання (один варіант відповіді).

1. Хто дав назву науці про майбутнє – футурології?

а) Г. Кан;

б) С. Котгров;

в) О. Флехтхейм;

г) З. Бжезинський.

2. Яка з тенденцій не була властивою економіці розвинутих країн у 70–80-х рр. ХХ ст.?

а) зменшення ролі транснаціональних компаній;

б) приватизація державних підприємств;

в) злиття підприємств;

г) поглинання слабких підприємств сильнішими.

3. Яке з наведених визначень економічної теорії як науки П. Самуельсон трактує через проблему вибору?

а) наука про види діяльності, пов’язані з виробництвом і обміном;

б) наука, що вивчає використання обмежених виробничих ресурсів для виробництва товарів, їх розподіл;

в) наука про співвідношення виробництва та споживання;

г) наука про дослідження способу раціонального вико­ристання обмежених факторів виробництва для створення благ із метою забезпечення потреб суспільства та індивідів.

4. Яка сфера виробництва в провідних країнах світу стала домінуючою в 70–80-х рр. ХХ ст.?

а) переробна промисловість;

б) сфера послуг;

в) банківська сфера;

г) туристична сфера.

5. «Грошове правило» монетарному означає:

а) поступове зменшення кількості грошей в обігу;

б) різке збільшення грошової маси;

в) поступове збільшення грошової маси на 3–5 % щорічно.

6. Техноструктура у Дж. Гелбрейта – це...

а) група людей, яка охоплює всіх, хто спеціальними знан­нями, талантом або досвідом групового прийняття рішень;

б) група людей, яка здатна управляти;

в) інженери;

г) робітники, праця яких пов’язана з використанням тех­ніки.

Інформаційні джерела: 1, с. 366–379; 2, с. 440–546; 3, с. 360–434, 468-501; 4, с. 199–218, 558–609; 5, с. 137–189; 6, с. 370–476; 7, с. 307–336, 362–384; 8, с. 118–129, 174–182; 10, с. 287–292, 301–308; 12, с. 232–238; 13, с. 134–174.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ТЕМА 10. ГОСПОДАРСТВО ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА УКРАЇНИ В УМОВАХ
КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЕКОНО­МІЧНОЇ СИСТЕМИ
ТА ВІДНОВЛЕННЯ ОСНОВ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРСТВА
(20-ТІ РР. ХХ СТ. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

1. Формування та розвиток командно-адміністративної сис­теми господарювання.

2. Економічні погляди українських учених у радянську епоху.

3. Ринкова трансформація національної економіки в умовах незалежності.