Образотворча наочність. Навести приклади роботи з худ.картиною, портретом, карикатурою із застосуванням прийомів драматизації, персоніфікації

Навчальні картини підрозділяються на «подієві», типологічні, культурно-історичні і портрети. «Подійні» картини створюють уяв­лення про конкретні одиничні події. Найчастіше вони відтворюють вирішальні моменти в історії і вимагають сюжетної розповіді(Т. Ксенофонтова «Бій Спартака з римським загоном»). Типологічні картини відтворюють багаторазово повторювані істо­ричні факти, події, типові для досліджуваної епохи(«Бурлаки на Волзі» І. Рєпіна). Культурно-історичні картини знайомлять учнів із предметами побуту, пам'ятниками матеріальної культури. На них можуть бути зображені пам'ятники архітектури й архітектурні стилі, побутові деталі різних часів з їх особливостями, різні механізми і принципи їхньої роботи(«Дальні печери» В. Непийпива). Картини-портрети допомагають відтворити образи історичних діячів. Портрети можна вивчати з різних позицій. У першу чергу при вивченні портрета увага звертається на риси обличчя, що характеризують зображену на ньому людину як особистість. Поряд з розглядом анатомічних рис обличчя та їхньою розшифровкою велика увага звертається на одяг, нагороди, знаки відмінності, інтер'єр приміщення, в якому знаходиться людина тощо. Усе це коментується і дає можливість для змістовної характеристики зображеної особис­тості та її місця в історії. На уроці різні типи картин використовуються з різними цілями: як вихідне джерело знань чи зорова опора в розповіді вчителя; як ілюст­рування викладу чи розповіді з метою його закріплення, як джерело знань під час самостійної роботи чи дослідження учнів. Для розкрит­тя якого-небудь процесу демонструється відразу кілька картин, напри­клад, щоб показати зміни стилів архітектурних пам'ятників у різні періоди історії. Як правило, дослідження змісту нової для учнів карти­ни посідає значне місце на уроці. Одним з наочних засобів навчання історії є карикатура. Вона дос­тупна, художньо виразна, для неї характерна гостро виражена ідея. Тому карикатура легко сприймається. Карикатура-ілюстрація часто використовується для наочного підтвердження слів учителя чи само­стійного дослідження учнями спірного питання. Карикатура-характеристика вимагає роз'яснення сутності, коментаря вчителя. Для образної характеристики особистості використовується порт­ретна карикатура, а для цілої епохи чи великого історичного явища -символічна.

65. Визначення і роль світоглядної освіти. Місце і роль світогляду в духовній культурі. Вихідні засади світоглядної освіти. Світоглядна освіта – комплекс методів, спрямованих на формування в учня на основі різних форм соціального та індивідуального досвіду цілісного розуміння світу та самого себе, яке дає йому змогу не лише орієнтуватися в навколишній дійсності і в самому собі, але й певним чином упорядкувати й свідомо гармонізувати свої взаємовідносини з природою та іншими людьми, займати певну життєву позицію. Самосвідомість: виділення людиною самої себе з навколишньої дійсності, усвідомлення нею свого ставлення до світу, інших людей; найрозвинутіша форма самосвідомості – світогляд. Світогляд – сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі, підвалини людських взаємин зі світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світо орієнтування. Погляди-найпростіший елемент світогляду, містять певну оцінку фактів та явищ дійсності, виражають точку зору людини, враховуються людиною в процесі ідеальної мотивації вчинків. Життєва позиція – сукупність моральних якостей і фіксованих установ, що виявляються у поведінці людини. Основа світогляду – погляди, які створюють узагальнену картину світу, природи й суспільства; визначають місце людини в ньому; фіксують норми поведінки та цінності життя; вказують життєві орієнтири.

66. Картографічна наочність на уроках історії: прийоми,правила показу, читання легенди карти. Типи історичних карт. Історичні карти створюються на географічній основі і є зменше­ним узагальненим образно-знаковим зображенням історичних подій чи періодів. Історичні карти підрозділяються за охопленою територією (світо­ві, материкові, карти держав); за змістом (оглядові, узагальнюючі і тематичні); за масштабом (великомасштабні, середньо- і дрібномасш­табні). На узагальнюючих картах у межах визначеного місця і часу відбиті всі основні події і явища, передбачені розділами шкільної програми і Держстандарту. У назві зазначені місце і час подій. Огля­дові карти показують події певного періоду. Одним із видів узагальнюючих карт є тематичні. На географічному тлі тематичних карт відображені окремі події чи сторони історичного процесу. Ці карти розвантажені від позначень, що не мають відно­шення до теми. При роботі з картами варто врахувати, що учням буває складно співвіднести загальну і тематичну карти. Тому на уроці на початку вивчення теми доцільно мати дві карти, що показують місце розташу­вання того чи іншого об'єкта (держави) на загальній карті, наприклад карті світу, а потім уже на тематичній. Застосування карт можна поєд­нувати з використанням інших видів наочності, наприклад аплікацій.Щоб створити уявлення про простір і місце розташування до­сліджуваної країни на карті земної кулі, застосовують одночасно істо­ричну і географічну (фізичну) карти чи загальну і тематичну. Контурні карти дають можливість засвоїти і закріпити знання, ви­робити нові уміння і навички роботи з історичною картою. Це важли­вий засіб практичного навчання історії, розвитку пізнавальної діяль­ності учнів. Робота з контурними картами дає результат лише в тому випадку, якщо вона ведеться цілеспрямовано і систематично. Загальні правила використання історичної карти в навчанні можуть бути зведені до таких положень:жодного уроку історії без карти чи інших картографічних засобів;використання карти доцільне і необхідне на всіх етапах навчання: при вивченні нової теми, при закріпленні й узагальненні вивченого, при перевірці знань і умінь школярів; паралельно з формуванням знань на основі карти треба навчати школярів прийомам навчальної роботи з різними типами картогра­фічних посібників;при переході від однієї карти до іншої забезпечується наступність між ними, або співвіднесення із загальною картою, чи характеристи­кою їхніх часових відносин;робота з настінною і настільною картами по можливості ведеться паралельно і скоординовано; постійним компонентом домашніх завдань з історії є робота школярів з контурною картою над питаннями нової навчальної теми. Для закріплення отриманих знань можна проводити гру «Хто швид­ше збере карту» (за принципом збору картинки з дитячих кубиків). Учню надається карта Стародавнього Єгипту, розрізана на частини у вигляді квадратів. Як показує практика, йому буде потрібно близько чо­тирьох хвилин, щоб зібрати таку карту. Потім дається завдання визна­чити, як можна потрапити з рідного міста в сучасний Єгипет (прийом подорожі).