Проаналізувати розвиток Росії у 19 ст

Новий цар Олександр I зійшов на трон в 1801 р. через насильницьке усунення свого попередника Павла-I. Проголосивши себе прихильником і продовжувачем справ Катерини II, цар пробудив у країні очікування великих змін. Основну роль у підготовці перетворень у сфері державного устрою зіграв М.М. Сперанський. Це йому належить авторство документа, який називався «Вступ до уложення державних законів». У даному проекті пропонувалося: 1. Законодавчо закріпити політичні і громадянські права для певних категорій населення Росії. 2. Забезпечити поділ влади та залучення суспільства до управління. 3. Встановити правову державу, в якій править закон, а не окрема особистість. 4. Ввести виборність певних категорій чиновників.
Незважаючи на те, що цар так і не зважився на принципові ліберальні перетворення в країні, деякі починання були реалізовані. Наприклад, був створений Комітет міністрів як вищий адміністративний заклад. Колегії були замінені міністерствами. У 1810 р. було створено Державну раду - законодавчим орган. царі. Були зроблені певні кроки в напрямку поліпшення становища селян, хоча очікувана народом скасування кріпосного права так і не відбулася. При Олександрі-I були зроблені важливі кроки в розвитку освіти. Створено університети: Казанський, Харківський, Петербурзький, де безкоштовне навчання давало можливість прийому на навчання представників усіх станів. Успіхи в зовнішній політиці обумовлювалися проведенням ряду переможних воєн і приєднанням до Росії нових територій (Східна Грузія, Фінляндія, Бессарабія, Азербайджан). Втім, не тільки успіхи супроводжували російську армію.Кавказька війна, в якій ставилося завдання підкорити гірські народи, затягнулася на півстоліття.
З 1805 року Росія перебувала в стані війни з наполеонівською Францією. Спочатку, ведучи військові дії на закордонній території, російська армія терпіла невдачі. Вторгнення французів у межі Росії, з одного боку, висвітило параліч влади, не здатної організувати опір ворогові, з іншого боку - викликало небувалий підйом патріотизму серед всіх верств народу. Перемога над Наполеоном і успішні закордонні походи мали велике значення для міжнародного престижу країни. Досягнуто певних успіхів у вітчизняній дипломатії та сфері міжнародних відносин. Так, Олександр-I зіграв головну роль у створенні «Священного союзу» - першої загальноєвропейської організації, метою якої була підтримка стабільності і надання взаємодопомоги в рамках цілого континенту.
У внутрішній політиці Росії залишалося зробити один крок для того, щоб опинитися на шляху демократії, конституції, скасування кріпосного права. На словах государ був прихильником конституційного ладу. Але на ділі у владі наростали консервативні тенденції. Подій грудня 1925 Олександр-I вже не бачив. Трон посів його молодший брат Микола-I. Його політичним ідеалом бувПетро Великий, якого цар і намагався наслідувати. В області державного перебудови основним досягненням стала робота з кодифікації законів Російської держави. Повне їх зібрання склало 47 томів. І, хоча в змісті законів нічого реформаторського не було, саме по собі дана подія була дуже важливим.
Одночасно з формальним розвитком законодавчої бази принцип особистої необмеженої влади імператора досягає свого абсолюту. Розростаються і з'являються нові бюрократичні інструменти забезпечення самодержавства - такі як Власна його імператорської величності канцелярія. Зовні в миколаївській Росії все було в порядку: армія блищала на оглядах, бюрократичний механізм відмінно працював. Проводилися окремі заходи за рішенням селянського питання. Проте світ змінювався, а Росія лише прагнула закріпити і зміцнити те, що було.
Зовнішня політика Миколи-I була традиційно імперською. Государ мав військову освіту, любив армію і відчував себе комфортно серед військових. Військові дії в епоху його царювання йшли безперервно - з Персією, з Туреччиною, на Кавказі, в Криму. Росія витрачала багато зусиль на підтримку статусу великої держави. Утримання величезної армії, здійснення військових операцій за кордоном вимагали значних витрат. Але Росія хотіла диктувати свою волю не тільки країнам прилеглого регіону. Аж ніяк не всі війни періоду миколаївського правління були переможними. Росія зазнала поразки в Кримській війні та у відповідності з Паризьким мирним трактатом 1856 втратила право мати військово-морський флот на Чорному морі, військові арсенали і фортеці на узбережжі. До середини ХІХ століття стало ясно, що Росія повинна знайти стійкий динамізм у соціально-економічному розвитку, що було неможливо без глибоких реформ. Необхідно було дати більше свободи для західного способу життя, забезпечити єдність суспільства на базі прогресивних цивілізаційних орієнтирів. Новий імператор Олександр-II рішуче просунув Росії, у бік прогресивного розвитку. Його реформи стосувалися всіх сфер життя суспільства і увійшли в історію під назвою «великих». Аграрна реформа стала ключовим моментом у реформуванні Росії. Питання стояло так: або Росія піде від корпоративності, колективізму і наблизиться до європейських держав, або буде відкочуватися назад - до традицій Московського царства.
Перший етап реформи полягав у скасуванні кріпацтва, що вирішило долю 22 млн. поміщицьких селян. Передумови до цього були створені ще раніше, коли кріпосне право втратило силу в прибалтійських губерніях, Молдавії та Бессарабії. Після тривалих дискусій з'явився «Маніфест 19 лютого 1861 р.» і ряд «Положень», роз'яснюються умови звільнення селян. Це був акт світового значення. Мільйони селян виходили з майже рабського становища і знаходили права, надані законом. Реформа розширила сферу дії общинної демократії. Вводилося селянське самоврядування, селяни самі вирішували такі питання, як будівництво шкіл, відкриття бібліотек. Другий етап реформи відноситься до 1863 р., коли з'явилося Положення про поземельний устрій удільних селян. Це положення стосувалося 2 млн. селян, які вже мали право на особисту свободу, але з ким земельні відносини не були врегульовані.
Третій етап реформи стосувався державних селян (20 млн. чол.). Указ з приводу їх землеустрою вийшов у 1866 р. Аграрні реформи 1860-х років з'явилися кроком вперед у справі модернізації Росії, але вони не створили прошарку дрібних власників, зберегли корпоративність. Продовження реформування грунтового укладу пішло лише через чотири десятиліття. Судова реформа була проведена більш послідовно. В її основу були покладені принципи: рівності всіх перед законом; поділу судової та адміністративної влади; незалежна організація адвокатури; гласність, усність і змагальність судовогопроцесу; створення суду присяжних. Безстановий суду з виборними мировими суддями формував нову для Росії громадянськість. Реформи в області землі, самоврядування зажадали проведення економічної реформи. Першим великим перетвореннямв цьому напрямку був переворот у бюджетно-кошторисній справі. У грудні 1861 р. Комітет фінансів прийняв рішення про публікацію з наступного року державного розпису доходів і витрат. Це підняло престиж російських фінансів за кордоном. Всі фінанси держави зосереджувалися в касах Казначейства, що сприяло упорядкуванню російських фінансів і часткового пом'якшення свавілля і марнотратства у їх витрачанні.
У цілому економічне життя країни активізувалася. У короткий термін була споруджена значна мережа залізниць. Якщо в 1857 р. її протяжність складала лише 979 верст, то в 1881 - 21900 верст. Селяни масами потягнулися на заробітки «на фабрику» в міста. Військова реформа переслідувала низку цілей: скоротити армію, зберігши і укріпивши її боєздатність, зменшити військові витрати в бюджеті, зменшити ступінь централізації в військовій системі, ввести елементи самостійності командирів, забезпечити можливість для прояву ініціативи військовослужбовців. У 1874 р. була введена загальна військова повинність, яка склала стрижень реформи. Заклику підлягало все чоловіче населення, досягла 21 року. Термін служби в армії був скорочений до 6 років в строю і 9 років в запасі (у флоті - 7 років у строю). Передбачалися широкі пільги, пов'язані з сімейним станом, здобуттям освіти. Тривалість строкової служби значно змінювалася залежно від рівня освіти (що мали вищу освіту служили в строю всього півроку). Почалося переозброєння армії. Підвищився рівень освіченості офіцерського корпусу.
У загальній складності військова реформа зайняла 15 років.
Зміни, що відбувалися в країні, не могли не торкнутися систему освіти. Університетам в 1863 р. була повернута автономія, вводилася виборність директорів, деканів, професорів. Університетський рада стала самостійно вирішувати всі наукові, навчальні та адміністративно-господарські питання.
Разом з тим, студентський склад не отримав жодних прав.
Система середньої та вищої освіти стала доступною для всіх станів. Виникла середня і вища школа для жінок. Олександр-II в силу свого світогляду і тиску середовища не завжди був послідовний у проведенні реформ. Новим самодержцем держави став Олександр-III. Ліберально налаштовані міністри Росії наполягали на продовженні реформ. Однак імператор став на бік консерваторів. Замість конституції країна отримала ряд маніфестів, посилюють порядок і спрямованих на посилення самодержавства. Почався відкат у реформах. Виборні органи місцевого самоврядування ставилися під контроль чиновників або дворян, обмежувалося участь селян у виборних органах. Робилася спроба ліквідувати поділ влади. Обмежувалася діяльність суду присяжних засідателів.
Тим не менш, в економіці відбулися суттєві прогресивні перетворення. Це: прийнято ряд заходів з розвитку промисловості, торгівлі, ринкового підходу до оподаткування; відбулося одержавлення залізниць; частково врегульовано робоче питання; зроблені деякі кроки в розвитку селянської реформи.
Все це забезпечило потужний промисловий підйом у 90-ті роки ХІХ ст., Який зумовив перехід до індустріалізації. Микола II, що зійшов на престол в 1894 р., не прагнув до радикальних реформ, здійснював їх тільки під натиском обставин. Бурхливий розвиток промисловості, становлення ринкових відносин призвели до появи в 1898 р. закону про промисловий податок. До кінця ХІХ ст. визначилася галузева структура російської промисловості. Провідну роль у ній грали великі підприємства, що давали до 85% вартості всієї промислової продукції. Виробництво засобів виробництва становило 40%, що було вище, ніж у країнах Західної Європи. Тим не менш, до рубежу століть у Росії накопичився величезний комплект проблем і протиріч у всіх сферах суспільного життя. Фактично держава в особі монарха і бюрократії не могло вирішити їх, від чого і виникла спроба вирішити їх знизу.

61. Методи і прийоми навчання, їх класифікація. Активні методи навчання. Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів. Отже, прийом – це елемент методу. Прийом – сукупність навчальних і індивідуальних дій. У дидактиці існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання: за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант); за основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер). Прийом – методичний інструмент учителя і учня є органічною частиною процесу навчання історії. Класифікація прийомів:словесний, словесно-друкований, наочний, практичний; за рівнем пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, евристичний. Серед активних методів навчання виділяють наступні три основні блоки: а) дискусійні методи (групова дискусія тощо); б) ігрові методи: дидактичні і творчі ігри, в тому числі ділові (управлінські) ігри, рольові ігри; в) сензитивний тренінг (тренування міжособистої чутливості і сприймання себе як психофізичної єдності).

62.Прийоми словесного методу. Навести приклади їх використання на основі конкретного історичного мета ріалу. Вимоги до шкільної лекції. Бесіда та її види. Словесні методи навчання жадають від учителя логічної послідовності і доказовості в поясненні, вірогідності матеріалу, образності й емоційності викладу, літературно правильної, чіткої мови. До словесних методів навчання відносяться насамперед такі види усного викладу знань учителем, як розповідь, бесіда, шкільна лекція. Різні види словесного викладу матеріалу вчителем повинні задовольняти наступним основним педагогічним вимогам: науковості й ідейності спрямованості, що полягають у строго науковому підході до добору матеріалу й оцінці його ідейно-політичної значимості; логічній послідовності і доказовості, що забезпечує систематичний характер знань, їхня усвідомленість; ясності, чіткості і дохідливості, що сприяють міцному засвоєнню знань, створенню необхідної основи для правильних узагальнень і висновків; образності, емоційності і правильності мови вчителя, що полегшують процес сприйняття й осмислювання досліджуваного матеріалу, що викликають інтерес і залучають увагу учнів, що діють не тільки на розум, але і на їхні почуття; обліку вікових особливостей учнів, що передбачає поступове ускладнення усного викладу матеріалу вчителем на послідовних етапах навчання і посилення абстрактного мислення учнів. Слово вчителя є одночасно не тільки носієм інформації, але і організуючим та стимулюючим чинником. Бесіда - це діалог між учителем та учнем, який дає можливість за допомогою цілеспрямованих і вміло сформульованих питань спрямувати учнів на активізацію отриманих знань. За структурою побудови бесіди бувають: катехізичні та евристичні. У катехізичній бесіді передбачаються короткі відповіді учнів на запитання вчителя, який виявляє в основному знання ними фактичного матеріалу. Цей вид бесіди здебільшого застосовується для перевірки знань і умінь, закріплення і повторення матеріалу. Еврестична бесіда характеризується тим, що учитель ставить перед учнями проблему і з допомогою навідних запитань та додаткової інформації примушує їх відтворювати раніше набуті знання, а також, шляхом логічних міркувань, самостійно підійти до розв’язання цієї проблеми. Лекція – тривале монологічне викладення значного обсягу навчального матеріалу. Види: оглядова, вступна, систематизуючи-узагальнююча, тематична. Вимоги до лекції: продуманість, лаконічність, доступність, зрозумілість.

63.Прийоми роботи з умовно-графічною наочністю. Скласти структурно-логічну схему(10-11 кл.) та фрагмент опорного конспекту(6-7 кл). Графіка - це накреслення письмових чи друкованих знаків, букв; зображення живої мови письмовими знаками Схематичний малюнок передає суттєві риси предмета, сприяє формуванню понять. За його допомогою вчитель розкриває явища в його логічній послідовності. Для створення в учнів реалістичного образу у ряді випадків доцільним є співставлення схематичного зображення з ілюстрацією або фотографією. З метою підвищення якості навчання, графічна наочність повинна відповідати ряду вимог: відповідність наочного засобу змісту досліджуваного матеріалу; неперевантаженість об'єктами для запам'ятовування;чіткість зображення;широка гама кольорів зображення і т. п. Велику роль грають малюнки крейдою на дошці. Вони можуть давати географічні орієнтири, наприклад малюнок Нільської долини і дельти. Малюнки можуть зображувати різні схеми. Внутрішній устрій об'єктів можна вивчити за допомогою малюнка «у розрізі». Зовнішні статичні художні малюнки допомагають опису. Динамічні малюнки є найбільш складними і допомагають розкрити послідовність подій.У поєднанні з малюнком можуть застосовуватися аплікації. Аплікації – це вирізані з картону і розмальовані зображення типових для епохи, яка вивчається предметів або представників різних суспільних груп. Аплікації повинні з`являтися на дошці і змінювати одна одну в процесі викладу, допомагаючи розкрити важливі сторони фактів і послідовність розвитку подій. Поява кожної нової аплікації концентрує увагу учнів на конкретній дії, створює зоровий образ. Вони можуть спостерігати за ходом військових дій, усвідомити послідовність землеробських робіт, особливості ремісничого і мануфактурного виробництва. На уроках в старших класах часто використовують таблиці, діаграми, графіки, логічні схеми. Останні являють собою креслення, яке відображає важливі ознаки, зв`язки і відносини історичних явищ. Вони використовуються для наочного порівняння різних історичних подій, показу тенденцій їхнього історичного розвитку, а також для узагальнення і систематизації історичних знань. Схеми дозволяють подати наочне зображення узагальнених уявлень, які допомагають учням засвоїти сутнісні ознаки історичних понять. Пояснюючи матеріал, вчитель послідовно записує на дошці зміст ланок і позначає зв`язки між ними. Поступовість відтворення схем полегшує їхнє розуміння. За допомогою схеми вчитель демонструє ланцюжок свої розмірковувань.Схема 7 клас:„Система державної влади в Київській Русі”: Великий князь- Бояри- Удільні князі- Дружинники. Опорний конспект: 1. Передумови та причини голоду 1946-1947 рр.2. Політичні та економічні фактори голоду. Масштаби голоду.3. Наслідки та уроки голоду для українського народу. У повоєнний період виняткове значення доля населення України мав стан с/г., але в цей час, як і в 30-ті роки на селі склалися несприятливі обставини. Це становище було спричинене не насильницькою колективізацією, а війною: скоротились посівні площі, зменшилось поголів’я худоби, не вистачало техніки, а особливо робочих рук. Сталінське керівництво не передбачало кардинальних змін на селі, навпаки – село мало стати одним з головних джерел ресурсів для проведення відбудови. Знову як і в 30-ті переважно фінансувалась важка промисловість, виробництво товарів “А”.В цих складних умовах, під тиском Москви уряд УРСР та ЦК КП(б) У планував на 1946 р. форсовано збільшити посівні площі, врожайність і хлібозаготівлю, скоротити присадибні ділянки.Ті роки для центральних і південних областей України виявилися несприятливими: зима малосніжна, весна і літо – найпосушливіші за кілька останніх десятиліть. В результаті – недорід зернових. Але не це було головною причиною голоду, а позиція держави, яка не вжила заходів, аби запобігти голоду, відкривши державні резерви, зменшивши хлібозаготівлі. Центральне керівництво замовчувало реальні цифри урожаю попередніх років і посилалось на те, що держрезерви недостатньо поповнювались, тому допомоги не буде.