Основні періоди, явища і процеси соціально-економічного та суспільно-політичного життя країн Західної Європи і США в 1945-2008 рр

Під час Другої світової війни Європа протягом тривалого часу була ареною воєнних дій, внаслідок яких зазнала значних втрат. Переможені в ході війни Німеччина та Італія лежали в руїнах. Не менших втрат зазнали країни-переможниці - Англія, Франція, Нідерланди, Бельгія, Данія, Норвегія. Спільними ознаками для більшості країн Європи після закінчення війни стали інфляція, різкий спад виробництва, безробіття, загальна нестача продуктів і товарів першої необхідності.Економічна розруха супроводжувалася загостренням політичної боротьби. Вихід на політичну арену антифашистських сил, які прагнули реформувати суспільно-політичний устрій у своїх країнах, криза традиційних партій, розшуки фашистських злочинців та колабораціоністів украй загострювали політичне становище, зокрема в Італії та Франції з їх масовими комуністичними партіями. Заклики комуністів до «революційних методів боротьби» з метою встановлення своєї диктатури під фактичним протекторатом Москви, їхні обіцянки швидко розв'язати соціальні проблеми за умов повоєнних нестатків сприяли політизації робітничих виступів Ідеологічне та політичне протистояння супроводжувалося заходами СРСР, спрямованими на організацію в 1946-1949 рр. партизанської війни в Греції з території Югославії й Албанії, облогою Західного Берліна у 1948 р. За словами У. Черчілля, радянське керівництво намагалося відгородити країни Східної Європи «залізною завісою». «Холодна війна», що почалася між колишніми союзниками, постійно загрожувала перерости у справжню.Насильницький розрив традиційних економічних зв'язків, які складалися століттями, негативно позначився на економіці Європи. Розпочалася розробка програми еконо­мічної допомоги, очікуваної від США. На першому конгресі європейського руху 1948 р. було прийнято резолюції, які закликали до утворення союзу європей­ських демократичних держав. Об'єднавчому рухові країн Західної Європи сприяв «план Маршалла», що передбачав надання Сполуче­ними Штатами Америки значної економічної допомоги європейсь­ким країнам. У квітні 1949 р. було створено Північноатлантичний оборонний союз (НАТО), до якого увійшли 12 держав, у травні цього ж року організувалась Рада Європи.Воєнно-політичне об'єднання країн Західної Європи супроводжува­лося створенням економічних союзів, ініціаторами побудови яких були уряди Франції та Бельгії. У квітні 1951р. представники Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу підписали у Парижі дого­вір про Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У ньому наго­лошувалося на «прагненні країн перейти від вікового суперництва до єдності основних інтересів», сприяти піднесенню життєвого рівня на­селення.Організатори ЄОВС прагнули залучити ФРН до рівноправного економічного співробітництва, усунути загрозу німецької експансії, забезпечити. доступ до природних ресурсів і спільно встановлювати ціни на вугілля і сталь Спільна організація виробництва, взаємна технічна допомога, обмін науково-технічною документацією сприяли швидкому зростанню виробництва країн ЄОВС. До середини 50-х років на ці країни припадало 25 % об­сягу виробництва продукції всього західного світу.Процес економічного співробітництва дедалі поглиблювався. У березні 1957 р. у Римі представники шести країн ЄОВС підписали договір про створення Європейського економічного Співтовариства (ЄЕС, його не­офіційно називали також «Спільним ринком»). За договором, основним завданням ЄЕС є формування спільного ринку шляхом поступового ска­сування митних кордонів, проведення єдиної фінансової та економічної політики у промисловості, сільському господарстві, транспорті. На осно­ві поступового економічного зближення планувалося перейти до полі­тичної співпраці. Основні органи управління ЄЕС - Рада та Європарламент.Рі­шенням Ради ЄЕС у грудні 1957 р. створено Європейське агентство атом­ної енергетики (Євроатом), основне завдання якого — сприяти співробітництву, розвитку і мирному використанню атомної енергії.Сім європейських країн, які не увійшли до ЄЕС, - Англія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція - в січні 1960 р. утворили Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ).Основним завданням ЄАВТ було зниження і поступова ліквідація митних збо­рів, розумне використання природних ресурсів, забезпечення розвитку вільної торгівлі. З 1968 р. було ліквідовано митні збори у торгівлі між країнами Співтовариства, дозволено віль­не переміщення робочої сили. Такі заходи сприяли різкому збільшен­ню товарообігу, що з 1956 по 1972 р. зріс у 8 разів. У 60-х роках Рада та Європарламент почали утворювати постійні виконавчі органи, зокрема Сек­ретаріат і галузеві комісії, що наділялися правами наддержавних органів управління. Розширювалися та­кож права Європарламенту, який з рекомендаційного і контрольного органу поступово перетворювався на законодавчий.Розширенню і поглибленню інтеграції західноєвропейських країн сприяла ліквідація у 1974-1975 рр. авторитарних режимів у Португалії, Греції та Іспанії. Після скинення у квітні 1974 р. авторитарної диктатури в Португалії відбулися демократичні перетворення. У липні того ж року в Греції після тривалої політичної кризи Туло повалено владу військової хунти. Внаслідок референдуму було скасовано монархію і Грецію проголошено республікою. У листопаді 1975 р. після смерті диктатора генерала Франко в Іспанії постала багатопартійна система. Демократизація супроводжувалася поглибленням політичного й економічного співробітництва цих країн з державами «Спільного ринку». Вже з кінця 70-х років розпочалися переговори про їх вступ до ЄЕС. У 1981 р. було прийнято Грецію, а 1986 р. - Іспанію й Португа­лію. «Спільний ринок» відтепер налічував 12 країн. Важливе значен­ня в поглибленні інтеграції мало рішення Ради та Європарламенту 1985 р. про поступове об'єднання економічної і валютної систем краї­ни ЄЕС. У процесі створення єдиного європейського простору в усіх країнах "Спільного ринку» відбувалася масштабна перебудова технології виробництва. Витрати на піднесення рівня виробництва до загальноєвропейських стандартів у менш розвинутих країнах ЄЕС (Греції, Португалії, Ірландії) взяли на себе всі члени Співтовариства. Водночас впроваджувалася єдина система оподаткування і соціального захисту населення, вносилися зміни до трудового законодавства країн «Спільного ринку». Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) у Гельсінкі. Тут у серпні 1975 р. глави 33 європейських країн, США і Канади підписали Заключний акт, який визначив основні засади відносин між державами на сучасному етапі: поважання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів, відмова від застосування сили і загрози її застосування, невтручання у внутрішні справи.Розрядка міжнародної напруженості, крах тоталітарних режимів у СРСР і країнах Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х на початку 90-х років сприяли зміцненню ідеї будівництва нової Європи. У листопаді 1990 р. на зустрічі глав держав-учасниць НБСЄ було прийнято Паризьку хартію для нової Європи. Визнаючи Гельсінські принципи відносин між європейськими країнами, учасники зустрічі наголосили на доцільності розбудови багатостороннього співробітництва шляхом створення постійних загальноєвропейських структур - секретаріату НБСЄ, центру запобігання конфліктам, бюро вільних виборів. Паризька хартія 1990 р. завершила епоху конфронтації у світі.У лютому 1992 р. в Маастріхті (Нідерланди) держави «Спільного ринку» підписали договір про Європейський Союз (ЄС). За договором передбачається до початку XXI ст. створити економічне і політичне об'єднання європейських країн зі спільними органами управління, єди­ною фінансовою системою і грошовою одиницею. Розширюється коло питань, рішення з яких приймається простою більшістю голосів Ради ЄС. Передбачено заснування спеціального фонду для фінансової допомоги менш розвинутим країнам — Греції, Ірландії, Іспанії, Португалії; проведен­ня узгодженої соціальної політики, мета якої — сприяти зростанню зай­нятості населення, поліпшенню умов життя і праці, вирівнюванню заробітної плати у країнах ЄС. Громадянам країн ЄС гарантується право на свободу пересування і проживання на території будь-якої держави - члена Союзу. Обов'язковою умовою членства в ЄС є досягнення рекомендованих європейських стандартів у виробництві, зниження рівня інфляції до 1,5% на рік, а дефіциту бюджету - до 3 % валового національного продукту. Розширення ЄС - важлива складова розбудови нової Європи. Цей процес уже набрав прискореного характеру. За договором між ЄС і країнами ЄАВТ, що набрав чинності з 1993 р., утворюється єдиний європейський економічний простір. Норми і правила ринку ЄС поширюються на країни Європейської асоціації вільної торгівлі.З січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Фінляндія і Швеція. Про свої наміри вступити до ЄС заявили ще з десяток держав, у тому числі ряд країн Східної Європи. Однак вимоги високих економічних показників до країн, що планують стати членами ЄС, можуть віддалити терміни їх вступу.Виконання Маастріхтського договору, на думку його ідеологів, спри­ятиме піднесенню виробництва, економічній, політичній, воєнній і духовній консолідації європейських народів, піднесенню їхнього добробуту, зростанню ролі Європи у розв'язанні сучасних світових проблем.

52. Основні етапи, тенденції соціально-економічного розвитку США в 1945-2008 рр. США після війни перетворилися на лідера західного світу. З роки світової війни промислове виробництво зросло в 2,5 рази, підвищився рівень життя. США мали могутню сухопутн армію, американський флот і авіація стали найсильнішим у світі. Країна мала у своєму розпорядженні ядерну зброю. Могутній промисловий потенціал і величезні золоті запаси сприяли перетворенню долара на головну валюту світу. США могли реально претендувати на перевагу у світовій політиці У сфері інтересів США тепер був увесь світ, американські уряди 40-90-х років XX ст. прагнули забезпечити ідеальні умови для розвитку економіки США і світової торгівлі. США стояли на позиції рішучої протидії будь-яким спробам СРСР розширити свій вплив у світі. США ініціювали створення військових блоків НАТО, СЕАТО, СЕНТО, АНЗЮС. Жорстка політика США стала однією з причин виникнення «холодної війни» (1946-1989 pp.)У США в другій половині XX ст. було досягнуто стійкого економічного зростання. Країна переважно розвивалася успішно. Економічні кризи були нетривалими і не мали катастрофічних наслідків. Рівень безробіття й інфляції (за винятком 70-х років) був невисоким. У 40-60-І роки активно розвивалися автомобілебудування, суднобудування, легка промисловість. Велику роль відігравала військова промисловість, почалося виробництво космічної техніки. У 70-і роки економіка США зазнала серйозних труднощів через підвищення світових цін на нафту і необхідність структурної перебудови економіки. У 80-90-і роки США постійно поновлювали промислове устаткування, активно використовуючи досягнення НТР. Дедалі більшого значення набував розвиток виробництва у сфері високих технологій. Економіка США залишається наймогутнішою у сучасному світі.Гострою проблемою певний час було безробіття, але з 60-х років у країні регулярно діє система перепідготовки кадрів, програми допомоги безробітним і молоді. Фахівці високої кваліфікації зазвичай легко знаходять застосування своїх здібностей. Рівень безробіття серед афроамериканців вищий, ніж серед білих громадян країни.Після війни загострилися трудові відносини. Знову було дозволено страйки, заборона на які діяла у воєнний час. Страйки набули масового характеру і стали серйозно загрожувати розвитку економіки. 1947 р. Конгрес ухвалив новий закон про трудові відносини (закон Тафта-Гартлі), за яким було заборонено страйки солідарності, впроваджено систему обов'язкового арбітражу у разі трудових конфліктах. Були заборонені і страйки державних службовців, діяльність профспілок поставлено під контроль держави. Наприкінці 40—на початку 50-х років країну охопила «шпигуноманія», яка при­звела до порушень громадянських прав американців. На ви­могу сенатора Д. Маккартіпочалася перевірка лояльності громадян, що фактично спричинила придушення інакомислення. Особи, звинувачені в приналежності до Комуністичної партії США, звільнялися зі служби, піддавалися принизливим допитам. Серед «підозрілих» громадян опинився видатний актор Ч. Чаплін, який назавжди залишив країну. «Маккартизм» завдав серйозного удару по демократії в США. Наприкінці 1954 р. Сенат США заявив про засудження діяльності Маккарті, це сприяло нормалізації політичного стану в країні.У 50-60-і роки особливого значення набуває рух афроамериканців за громадянські права, який очолив священик Мартін Лютер Кінг. Прихильники руху за громадянські права не допускали насильницьких дій, проводили масові демонстрації та мітинги протесту проти расової сегрегації. 1956 р. Верховний суд визнав, що сегрегація суперечить конституції. Рух чорношкірих американців почали підтримувати білі громадяни США. До початку 70-х років афроамериканці домоглися рівних прав з білими громадянами США.Політична боротьба в 60-і роки не завжди здійснювалася законними методами. У листопаді 1963 р. був убитий президент США Джон Кеннеді, у 1968 р. загинули сенатор Роберт Кеннеді та М. Л. Кінг. Відбулося кілька великих заворушень серед афроамериканців, діяла терористична організація «Чорні пантери». У 70-і роки масові виступи громадян США при­пинилися, оскільки більшість їхніх вимог було виконано. З кінця 70-х р. розвивається екологічний рух («зелених»), в останні роки посилюється рух антиглобалістів.Політичне життя США кілька разів ускладнювалося через гучні скандали, пов'язані з порушенням Конституції США. У серпні 1974 р. змушений був піти у відставку президент Р. Ніксон, у 80-і роки були проблеми в адміністрації прези­дента Рейгана, наприкінці 90-х років ледь не утратив посади президент Б. Клінтон. Однак загалом політична ситуацій в США залишається стабільною. Зберігається двопартійнії система (Демократична і Республіканська партії залишаються основними в країні). На президентських виборах 2000 р. президентом став республіканець Д. Буш.Основні напрямки зовнішньої політикиУ 40—80-і роки основою зовнішньої політики США було протистояння Радянському Союзу. США підтримували будь-яких супротивників СРСР, у тому числі тих, хто порушував приї ципи демократії у власних країнах. До початку 80-х рокі США співпрацювали з військовими диктаторами- в Латинській Америці й Африці, здійснювали підривні операції проти країн Варшавського договору та інших союзників СРСР. США підтримували тісні зв'язки з Західною Європою, Японією та іншими союзними державами. У жовтні 1962 р. відбулося гостре політичне протистояння між США і СРСР, що ледь не призвело до світової війни (т. зв. Карибська криза). Після цієї кризи СРСР і США уклали кілька важливих угод про заборо­ну випробувань ядерної зброї в повітрі, на землі, під водою. 70-і роки стали періодом «розрядки» міжнародної напруже­ності: США і СРСР згодилися обмежити окремі види ядерних озброєнь, ситуація у світі частково нормалізується.Вплив війни в Індокитаї на внутрішньополітичну ситуацію в країні3 1964 р. США поступово втягувалися в конфлікт на території Південного В'єтнаму, де точилася боротьба між місцевими комуністами і проамериканським урядом. У 1965-1967 pp. військові угруповання США в Південному В'єтнамі збільшилися до 500 тис. чоловік, активно боролися з партизанами і зазнали при цьому великих утрат (понад 50 тис. чоловік). Президентство Р. Рейгана 1981 р. президентом США став республіканець Рональд Рейган. Він бачив свою мету в вирішенні двох основних завдань: налагодити економіку США і досягти успіху в боротьбі з Ра­дянським Союзом. Рейган запропонував економічну програму «Новий початок для Америки». Його економічна політика, названа одним із журналістів «рейганоміка», зводилася до боротьби проти інфляції, скорочення безробіття, переходу до збалансованого бюджету. Ставка була зроблена на розвиток приватного бізнесу і скорочення втручання держави в його справи.Було знижено податки на прибуток і податки на особисті доходи громадян. Різко скорочувалися соціальні прогри-ми, які до Р. Рейгана фінансувалися з державного бюджету, З 1982 р. почалося стрімке зростання. економіки, що тривало до 1990 р. У зовнішній політиці США дотримувалися твердого курсу.Вони підтримували будь-які антирадянські сили, сприяли опору партизанів в Афганістані, допомагали антикомуністичному руху в Польщі. Різко посилилася військова міць США, почалося розроблення космічної зброї за програмою «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОП - Після приходу до влади в СРСР М. Горбачова Р. Рейган почав налагоджувати широкі контакти з радянським керівництвом. Фактично в період президентства Рейгана (1981-1989 pp.) США здобули перемогу в «холодній війні».Роль США в міжнародних відносинах після розпаду СРСРУ 90-і роки XX ст. США залишилися єдиною наддержавою у світі. Вони прагнули захищати свої інтереси у світі за допо могою дипломатії, економічного тиску і військової сили. США є найважливішим оплотом стабільності у світі, хоча при цьому їхні дії не завжди відповідають Статуту ООН. Продовжується тісне співробітництво з країнами НАТО, Японією, Кана­дою, Австралією, країнами Латинської Америки. Відносини з Росією, Китаєм, Індією характеризуються співробітництвом, але ці держави не є союзниками США. У США дуже міцні дружні відносини з більшістю арабських країн, але головним союзником на Близькому Сході американці вважають Ізраїль. Відносини з керівництвом Палестини дуже напружені. США в 90-і роки були одним з ініціаторів проведення ввоєнної акції в Югославії, брали участь у повітряних ударах по Сербії. Після 2000 р. найгострішою проблемою для США стала боротьба з міжнародним тероризмом. 11 вересня 2001 р. Нью-Йорк і Вашингтон постраждали від ударів терористів з організації «Аль-Каїда». Наприкінці 2001 р. США стали ініціаторами воєнної акції в Афганістані, у березні-квітні 2003 р. здійснили вторгнення в Ірак (цю акцію не підтримали в ООН).

53. Основні етапи, тенденції соціально-економічного розвитку Великобританії в 1945-2008 рр. У результаті Другої світової війни Британія зазнала відносно невеликих утрат, загинуло близько 300 тис. людей, але величезні військові витрати, удари німецької авіації, загибель багатьох торгових кораблів завдали величезної шкоди економіці. Позиції Великобританії на між­народній арені значно послабшали, рівень життя в країні знизився.Багато британців розраховували на активне втручання держави в економіку і підвищення рівня життя. 1945 р. на виборах перемогли лейбористи на чолі з К. Еттлі. Лейбористи здійснили націоналізацію залізниць, засобів зв'язку, вугіль­ної, металургійної, газової промисловості та цивільної авіації. Було збільшено пенсії, система охорони здоров'я стала державною. Виник могутній державний сектор економіки.Далеко не всі державні підприємства давали прибуток. У 50-70-і роки консерватори і лейбористи по-різному оцінювали пер­спективи цього сектора. Консерватори його зазвичай скоро­чували, лейбористи збільшували. Обидві партії в боротьбі за голоси виборців підтримували розвиток широких соціальних програм. До кінця 70-х років британська економіка знахо­дилася в складному становищі: через високі податки багато підприємців не мали коштів для модернізації виробництва, відбувався відтік капіталу за кордон. Державний сектор за­лишався неефективним, необхідні були реформи. З кінця 40-х років Британська імперія починає розпадатися. Це можна пояснити кількома причинами.. Утримання адміністративного апарату в колоніях, поліції, збройних сил призводили до величезних витрат. За нових умов післявоєнного світу Великобританія не могла зберегти монопольне становище в економіці колоній. Усе це означало, що зберігати колоніальну імперію з економічної точки зору було безглуздо. Наприкінці 40-х років незалежність одержали Бірма, Пакистан, Індія, у 50-і роки британці вийщли майже з усіх азіатських колоній, в Африці одержала незалежність Гана. У 60-х роках Великобританія надала незалежність своїм колоніям в Аравії й Африці. Бри танська імперія остаточно розпалася. У 70-і роки незалежність одержали невеликі британські колонії в басейні Карибського моря. 1997 р. Гонконг було передано Китаю. Розпад колоніальної імперії завершив цілу епоху в історії Великобританії. 1979 р.на виборах перемогли консерватори, уряд Велико британії очолила Маргарет Тетчер. Вона вважала, що Британії необхідні глибокі реформи, щоб налагодити економіку. М. Тетчер мала чітку програму перетворень і здійснювала їх з неймовірною завзятістю (за що одержала прізвисько «залізнії леді»). Головними завданнями були модернізація економіки і створення умов для ділової активності в країні. Найближчою метою стала боротьба з інфляцією. М. Тетчер вважала, що не обхідно скоротити величезні соціальні програми і в результаті цього знизити податки на прибутки підприємств і фізичних осіб. Підприємства одержували шанс для заміни застарілого устаткування, а зростання особистих доходів мало стимулюва ти споживання в країні та налагодити виробництво. Консерватори розпочали рішучу боротьбу з профспілками, які постійно вимагали збільшення заробітної плати. Найважливішим рішенням стало проведення повної приватизації державного сектора і ліквідація всіх збиткових підприємств. Програма британських консерваторів спочатку призвела до різкогозбільшення безробіття, але з 1982р. становище стало швидко поліпшуватися.Програма М. Тетчер в економіці серйозно вплинула на створення моделі реформ Р. Рейгана в США. Рівень життя у Великобританії значно підвищився. Наприкінці 1990 p. M. Тетчер пішла у відставку, уряд консерваторів очо­лив Д. Мейджор. У 90-х роках темпи економічного зростання уповільнилися (у 1990-1992 pp. навіть спостерігався спад). '1997 р. консерватори програли вибори лейбористам. Лейбористи в 1990-х роках серйозно відійшли від своїх старих принципів і багато чого взяли з програми консерваторів. Значну увагу уряд Е. Блера в 1997-2003 pp. приділяв вирішенню національних проблем (мирний процес у Північній Ірландії, відновлення роботи парламентів в Шотландії та Уельсі). Новий підйом в економіці сприяв зроствнню попу­лярності кабінету. 2003 р. авторитет Е. Блера різко знизився через участь країни у війні проти Іраку. Зовнішня політика країни була традиційно орієнтована на союз із США та тісні контакти з європейськими державами. З 1949 р. Великобританія є членом НАТО, у 1973 р. входить до складу ЄС. Після ліквідації колоніальної імперії країна майже не брала участі у збройних конфліктах. 1982 р. відбулася коротка війна з Аргентиною за Фолклендські острови в Південній Атлантиці, Британія відбила аргентинську агресію. Через тісне військове співробітництво з США багато британців невдоволені політикою лейбористського кабінету. Великобританія має у своєму розпорядженні ядерну зброю.

54. Основні етапи, тенденції соціально-економічного розвитку Франції в 1945-2008 рр. Розгром Франції в 1940 р. призвів до розпаду багатьох колишніх політичних партій, що були прихильниками політики «заспокоєння». Після звільнення країни в 1944 р. вплив мали партії та рухи, які активно брали участь у русі Опору (Ко­муністична партія, Соціалістична партія і Народно-республіканський рух, що підтримував Ш. де Голля). Країна зазнала великих втрат в економіці, промислове виробництво скороти­лося на 40 %. У 1944-1946 pp. країною керував тимчасовий уряд, до складу якого входили представники демократичних партій. За цей період виник могутній державний сектор: частина підприємств була конфіскована у фашистських поплічників, частина викуплена в колишніх власників. Уряд очолював Ш. де Голль.У жовтні 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки. Франція ставала парламентською республікою, роль президента була незначною. Уряд відповідав перед парламентом, і у разі зміни співвідноіпення сил у парламенті його легко було відправити у відставку. У Франції діяли багато партій, які створювали тимчасові політичні блоки, уряди часто змінювалися. 1947 р. комуністів виключили зі складу уряду, їх спроби використовувати масовий робочий рух для приходу до влади не дали результату. Серйозною проблемою в роки Четвертої республіки були колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 pp.) і в Алжирі (1956-1962 pp.). Франція не змогла придушити національної визвольні рухи в цих країнах. Урядова криза у квітні 1958 ледве не призвела до збройного заколоту: частина військовик в Алжирі зажадала передати владу генералу ПІ. де Голлю. 1 червня 1958 р. він став головою уряду, прй цьому наполягаючи на розробці нової конституції країни. Внутрішні нестабільність і зовнішньополітичні проблеми спричинили крах Четвертої республіки. У вересні 1958 р. на референдумі французи схвалили конституцію П'ятої республіки. Франція ставала президентською республікою. Президент обирався на 7 років загальним голо­суванням, одержував повноваження глави держави, голови виконавчої влади і головнокомандувача збройних сил. Він міг розпускати парламент і призначати дострокові вибори. Президент міг видавати декрети, його роль у державі була винятково сильною. Конституція П'ятої республіки діє і зараз. Президент де Голль вважав, що його головним завданням є відновлення впливу Франції на міжнародній арені та реальна незалежність політичного курсу країни. Він збирався підтримувати пріоритетні галузі французької економіки. Новий.президент рішуче відмовився від збереження колоніальної імперії: у 1960 р. майже всі французькі колонії в Африці одержали незалежність, у 1962 р. незалежним став Алжир. Французьке населення Алжиру (близько 1 млн. людей) виїхало до Франції. Більшість французів підтримувала президента. 1966 р. Франція стала ядерною державою і стала сама виробляти ядерну зброю..У 1958-1968 р. продуктивність праці в країні збільшилася в 1,5 рази, але реальна заробітна плата зростала повільно. Невдоволення робітників доповнювалося невдоволенням серед студентів, які не мали гарантії працевлаштування. Половина студентів була змушена одночасно навчатися і працювати. У травні 1968 р. у Парижі почалися заворушення серед студентів, яких незабаром підтримали робітники та службовці. Уряд змушений був піти на поступки, збільшивши грошову допомогу з безробіття, підвищивши заробітну плату. Навесні 1969 р Де Голль вийшов у відставку.З 1969 до 1974 р. президентом Франції був Жорж Помпіду. Було накреслено плани налагодження економіки і реформ у системі вищої освіти. Робітники одержали право брати участь в управлінні виробництвом, визначалися умови щорічного підвищення заробітної плати, було розширено повноваження місцевих органів влади. 1974 р. після раптової смерті президента на президентських виборах переміг Валері Жискар д'Естен. Прем'єр-міністром Франції став Жак Ширак. Економічна криза в середині 70-х років спричинила серйозні проблеми в країні, держава активно втручалася в економіку, прагнучи обмежити зростання цін, водночас обмежуючи збільшення за­робітної плати. Ці заходи виявилися невдалими.Франція в 80—90-ті роки.З 1981 до 1995 р. президентом був представник Соціалістичної партії Франсуа Міттеран.З 1984 р. уряд Франції очолюють представники правих партій. Прем'єр-міністром знову стає Ж. Ширак (1986-1988 pp.) Уряд відмовився від контролю над цінами і почав використовувати досвід Великобританії та США. Фран­ція мала труднощі через те, що президентом був соціаліст, ауряд очолювали представники правих партій. Економічний підйом у країні почався у другій половині 80-х років. З 1996 р. президентом Франції стає Жак Ширак.Зовнішня політика.Країна суттєво впливає на світову політику, бере активну участь у загальноєвропейському процесі. Відносини з країнами ЄС ускладнює той факт, що держава має багато проблем векономіці, у Франції великий дефіцит бюджету. Франція активно співпрацює з країнами НАТО. У 2002-2003 pp. від­бувається зближення між Францією і Німеччиною. Ці країни прагнуть проводити самостійну зовнішню політику. Франція виступає за зменшення ролі США у справах Європи. Вона ви­ступила проти воєнних дій в Іраку (2003 р.)

55. Основні етапи, тенденції соціально-економічного розвитку ФРН в 1945-2008 рр. Після війни Німеччина була окупована військами СРСР, США, Великобританії та Франції, її територія була розділена на 4 окупаційні зони. Уряду і парламенту не існувало, краї­ною керувала Контрольна рада, що складалася з представників чотирьох великих держав. Передбачалося, що в майбутньому Німеччина стане єдиною демократичною державою, але «холодна війна» призвела до зростання міжнародної напруже­ності та до боротьби за вплив на Німеччину. 1946 р. Великобританія і США об'єднали свої зони окупації, у 1947 р. до них була приєднана і французька зона. Західна Німеччина одер­жала допомогу за планом Маршалла, почалася підготовка до скликання установчих зборів, у червні 1948 р. було проведено грошову реформу. Всі ці дії здійснювалися без узгодження з СРСР. У Західній Німеччині зміцнювалися позиції правих і поміркованих партій, у радянській зоні силу набирали комуністи. 20 вересня 1949 р. була створена Федеративна Рес­публіка Німеччини,що претендувала на право представляти всю країну. У відповідь на це СРСР підштовхнув німецьких комуністів до проголошення 7 жовтня 1949 р. Німецької Де­мократичної Республіки. Відбувся розкол Німеччини, якийперетворився на гостру міжнародну проблему: США та їхнісоюзники не визнавали існування НДР, а СРСР відмовлявся визнавати існування ФРН. «Уряд ФРН, очолюваний канцлером Конрадом Аденауером, узяв курс на широке співробітництво з США і країнами НАТО. 1955 p. ФРН вступила до НАТО, стала членом ЄС. У 50-і роки країна почала швидко нарощувати економічний потенціал. «Батьком» німецького економічного чуда став Людвіг Ерхард. Він рссробив план реформ, що передбачав швидке,нарощування виробництва якісної продукції, розширення експорту, зміцнен­ня курсу німецької марки і підвищення рівня життя в країні. Багато робітників змогли придбати акції підприємств. Значну роль у зростанні економіки відіграла вдала організація праці, швидке застосування досягнень НТР, працьовитість і дисциплінованість робітників. Уже до початку 60-х років ФРН стала однією з наймогутніших індустріальних держав світу.Об'єднання Німеччини. НДР у 1949-1989 pp. розвивалася досить успішно, але значно поступалася темпами зростання економіки Західній Німеччині. Тут існувала модель економіки, основою для якої став радянський досвід. Влада належала Соціалістичній Єдиній Партії Німеччини (СЄПН), створеній за зразком КПРС. У 1961 р. навколо Західного Берліна за розпо­рядженням уряду НДР було побудовано стіну. Під час спроби громадян НДР перебратися через неї прикордонники з НДР відкривали вогонь. Берлінська стіна стала символом поділу Європи в період «холодної війни».У 80-і роки розрив у рівні життя східних і західних німців став ще більшим. НДР потребувала реформ, але керівництво СЄПН на чолі з Е. Хоннекером не збиралося їх здійснювати. Наприкінці 80-х років «перебудова» у СРСР активізувала сус­пільно-політичне життя в країнах Східної Європи, але в НДР комуністи зустріли радянські реформи вороже. У жовтні 1989 р. НДР охопили масові демонстрації протесту проти політики СЄПН. Комуністи пішли на поступки. 9 листопада було відкрито кордон між Східним і Західним Берліном. Берлінська стіна незабаром була зруйнована. До влади в НДР прийшли прихильники демократії, швидко відбувався процес зближення двох держав. З жовтня 1990 р. НДР була приєднана до ФРН, канцлером єдиної Німеччини став Гельмут Коль. Об'єднання Німеччини мало величезне значення: єдина Німеччина стала найсильнішою державою в Європі за рівнем розвитку економіки. Території колишньої НДР важко пристосовувалися до ринкової економіки. Відбувся спад виробництва, частину підприємств було закрито. Це викликало невдоволення на сході країни. Західна Німеччина виділяла величезні кошти на розвиток східних земель.Темпи зростання економіки знизилися, у 1996 р. відбулися численні демонстрації робітників по всій Німеччині. Популярність правих партій знижувалася. Прихід до влади соціал-демократів1998 р. на виборах перемогла СДПН, новим канцлером став Герхардт Шредер. Німеччина розвивається досить стабільно, але має значний бюджетний дефіцит. Останнім часом популярність СДПН знижується. Німеччина має значний вплив у Європі й у світі, є однією з найбільших держав Євросоюзу, бере активну участь у ді­яльності НАТО. Вона надає значну фінансову і технічну допомогу країнам Східної Європи, СНД та Південно-Східної Азії. Відбувається зближення Німеччини з Францією. Країна бере участь у миротворчих операціях (з 2002 р. німецькі війська знаходяться в Афганістані). У цілому ФРН здійснює мирну політику, прагне підтримувати стабільність у Європі та світі.