Виховання учнів на уроках історії та при вивченні курсу людина і суспільство

Велика робота по формуванню національної самосвідомості проводиться на уроках історії, де учні поринають у світ багатовікового досвіду народу. В історії України учні черпають знання про витоки і самобутність етносу нашої нації, її велич і трагедію, особливості історичного розвитку українського народу. Таким чином, учитель формує в учнів національну свідомість, в них підвищується інтерес до предмету вітчизняної історії. Плануючи роботу педагоги використовують такі народні традиції, які б давали учням певні екологічні знання, дохідливо пояснювали взаємозв'язок людини з суспільством і природою, визначали правила поведінки людей у навколишньому середовищі, забезпечували можливість легко і усвідомлено використовувати знання про народні традиції у власному ставленні до природи. Обов'язковою умовою формування особистості в сучасних умовах є підготовка школярів до громадсько-корисної діяльності. важливо, щоб діяльність школярів була соціально цінна і значуща, включала елементи гри і романтики, спиралася на їх ініціативу, творчість і самодіяльність.

74. Форми контролю та перевірки знань і вмінь учнів: екзамени, заліки, контрольні роботи, тестування. Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання учителем об'єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчально-виховного процесу за певний період, прийняття рішень про необхідність удосконалення уроку, інших форм та методики організації навчання. Основними функціями контролю за успішністю є:освітня — полягає в систематичному спостереженні вчителем за навчальною діяльністю учнів, виявляє її результати і коригує її;діагностична — учитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, навичках та уміннях, з'ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності;

виховна — систематичний контроль та оцінювання успішності виховують в учнів свідому дисципліну, наполегливість у роботі, працьовитість, почуття відповідальності, обов'язку; залучення їх до взаємоконтролю сприяє формуванню в них принциповості, справедливості, взаємоповаги;розвиваюча — обґрунтування оцінки вчителем, самооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, пам'яті, мисленнєвої діяльності, мови тощо;стимулююча — добре вмотивоване і справедливе оцінювання успішності учнів є важливим стимулом у навчальній діяльності, який переростає в стійкий мотив обов'язку і відповідальності;управлінська — на основі контролю вчитель одержує інформацію про стан успішності, успіхи і недоліки кожного учня, і це дає йому змогу правильно скоригувати роботу учнів і свою. За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:попередній. Здійснюють перед вивченням нового матеріалу для з'ясування якості опорних знань, навичок і вмінь з метою їх актуалізації та корекції, встановлення необхідних внутріпредметних і міжпредметних зв'язків; поточний. Здійснюють у процесі вивчення нового матеріалу для з'ясування якості засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з метою їх корекції; періодичний (тематичний). Покликаний після вивчення розділів навчальної програми перевірити, оцінити і скоригувати засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь; підсумковий. Є обліком успішності учнів наприкінці навчальної чверті;

заключний. Здійснюють наприкінці навчального року з метою обліку успішності кожного учня за рік. Важливим видом контролю є екзамени (перевідні та випускні). Основні принципи контролю знань: обєктивність, систематичність, своєчасність, цілеспрямовапність. Прийоми поточного оцінювання: фронтальне опитування, історичний диктант, розповіді учнів, повідомлення, реферати, бесіди за запитаннями. Тест – коротке стандартизоване завдання, спрямоване на виявлення і оцінення досягнень учнів заданих жержавним освітнім стандартом рівня предметної підготовки.

75. Прийоми роботи з підручником на уроках історії. Важливим засобом навчання історії є друкований текст. Застосу­вання тексту дає можливість знайти, відструктурувати та засвоїти на­вчальний історичний матеріал, сприяє розвитку мислення, емоційно-ціннісної сфери особистості, створює умови для досягнення загальних цілей навчання історії. Текст: основний, допоміжний, пояснювальний. Позатекстовий компонент: ілюстрації, методичний апарат, апарат орієнтування. Основним типом навчального тексту на уроці історії є підручник, який містить систему знань відповідно до Державного стандарту та програми. Основу змісту підручника з історії складає авторський текст, що визначає методологію і систему викладення навчального історичного матеріалу. Учні використовують такий текст як джерело нових знань та як засіб осмислення, систематизації і закріплення істо­ричних знань, що отримані з інших джерел, зокрема включених у підручник, документів, ілюстрацій і т. д. Роз'яснення значення історичної термінології і запис її на дошці недостатньо для свідомого і міцного засвоєння школярами, особливо в середніх класах. Корисно доручати учням знайти в підручнику і прочитати вголос термін і його пояснення. Таке читання привчає школярів звертати увагу на термінологію і при виконанні домашніх завдань. Вимоги до сучасних підручників: активність, творчість, багаторакурсність, вікова група і здібності, мова, вимоги програми, зв'язок з позапрограмним матеріалом. Прийоми роботи з підручником: коментоване читання;робота над висновками та визначенням понять; ілюстрування тексту малюнками, схемами; текст як засіб виконання домашніх завдань; опрацювання основних термінів, понять; співставлення інформації з підручника з документами, словниками; самостійне читання тексту.

76. Учитель історії, його права та обов’язки. Законами України Про освіту, Про загальну середню освіту, Конституцією України, Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами визначаються права та обов'язки вчителів та учнів. Володіючи ними, можна досягти врегулювання конфліктів та дотримуватись виконання закону. Права: захист професійної честі, гідності;вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;індивідуальну педагогічну діяльність;участь у громадському самоврядуванні; підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку. Обов’язки: постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, слухачами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог до змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвитку здібностей дітей, учнів, студентів;настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбності, поміркованості, інших доброчинностей;виховувати в дітей та молоді повагу до батьків, жінок, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного й соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

готувати учнів і студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

77. Позакласна робота з історії. Тиждень історії. Тиждень історії - це одна з численних форм позаурочної роботи.Позаурочна робота - це така діяльність учнів, яка здійснюється на основі добровільної участі і самостійності, має своїм змістом пізнання історичного минулого і сучасності, спрямовується вчителем і сприяє поглибленню знань учнів в області історії, розвитку їх різнобічних інтересів і здібностей.Завдання проведення Тижня історії:посилення інтересу до історії в цілому, історії нашої Батьківщини, рідного краю, розуміння закономірностей, зв'язок їх з сучасністю;
поєднання різних складових її елементів, які найбільш оптимально відповідають пізнавальним інтересам, рівнем підготовленості учнів та педагогічного задумом вчителя;
розвиток пізнавального інтересу, допитливості учнів.Для того, щоб тиждень історії пройшла вдало, потрібна велика підготовка:
необхідно визначити цілі, завдання заходів, їх утримання;визначити діяльність учнів та керівного цією діяльністю вчителя;скласти план проведення Тижня історії, де вказуються теми і форми занять, час їх проведення і виконавці.Вчителю при складанні плану Тижня історії необхідно враховувати умови, в яких працює школа, зважити можливості свої і учнів, виявити їхні інтереси. До планування Тижня історії потрібно залучати самих учнів, при цьому враховувати їхні інтереси, питання, пропозиції та побажання.
Проведення Тижня історії - це не розвага для учнів, а одна з форм організації навчання, яка повинна бути пов'язана з основним програмним курсом навчання, поглиблювати, доповнювати його і тим самим підвищувати рівень освіти учнів, сприяти їх розвитку, розширювати їх кругозір. У ході Тижня історії між учителем і учнями виникає тісне спілкування, яке дозволяє їм краще пізнати один одного.
Керівна роль вчителя історії здійснюється за такими основними напрямками:
визначення змісту роботи;постановка учням завдань;вказівку основних джерел отримання знань;допомога у виборі форм роботи;консультування учнів у процесі виконання завдань та координування їх діяльності;вивчення разом з учнями виявлених ними історичних відомостей;участь в оформленні зібраного учнями матеріалу;
використання цього матеріалу в навчальній роботі.
При вирішенні цих питань необхідно досить тісну взаємодію, співпрацю вчителя та учнів, вміння вчителя захопити, «запалити», зацікавити учнів.
Тому позаурочна робота з історії, частиною якої є Тиждень історії, вимагає від вчителя постійної роботи над собою, постійного поповнення, збагачення своїх знань, підвищення загальнотеоретичного, методичного та загальнопедагогічної рівня. У той же час ця робота дає вчителю широкий простір для прояву ініціативи і творчості і допоможе стати справжнім майстром своєї справи.
Тиждень історії сприяє формуванню спонукань до творчого дослідному праці учнів. Вони повинні вміти: знаходити потрібну книгу в бібліотеці, складати бібліографію по темі, користуватися довідковою літературою, готувати реферати з декількох джерел, виступати з доповідями, повідомленнями перед аудиторією і т.д. Залучати до дослідницької роботи.
Тиждень історії не можна назвати відносно новою формою роботи, тим не менш, вона робить неоціненний внесок у позаурочну роботу з учнями. Проводиться засідання предметного гуртка, активізується робота політінформаторам (добре забуте старе), організовуються тематичні вечори, конференції або «круглі столи».
Під час проведення історичної Тижня учні випускають стінні газети по предмету. Наприклад, один клас випускає газету з «Історії Стародавнього світу», а один з «Історії Середніх століть» і т.д. Можна провести конкурс на кращу стінну газету. А також, використовуючи комп'ютер можна випускати справжню шкільну газету, необхідним тиражем. У якій, публікуються, наприклад, замітки про нових археологічних відкриттях, історичні кросворди, ребуси, малюнки, вірші, есе, оповідання про походи по рідному краю, результати участі школярів в історичних олімпіадах, одна з улюблених школярами рубрик «Навмисно не придумаєш» і багато інше. У Неділю історії можна включити і такий захід, як проведення радіожурнал, тільки уявіть собі, як на перервах учні будуть слухати не музику в стільникових телефонах, а цікаві відомості з історії різних епох.
Такі заходи, як екскурсія по рідному краю, відвідування музею теж можуть стати цікавими та незабутніми в ході Тижня історії. Форми проведення заходів можуть бути найрізноманітнішими: ігри-реконструкції, конкурси кращих макетів, вікторини, літературно-історичний монтаж, парад військових різних епох, історичний КВН, історико-літературні вечори, наприклад «Долі поетів на тлі історії Росії», «Дружини декабристів» та ін, відкритий урок «круглий стіл», ділові ігри, уроки прес-конференції, наприклад за темою «Як відродити Росію», «Російські реформи: вчора, сьогодні, завтра» і т.д. Все залежить від вікових особливостей учнів, їхніх нахилів, настрої, бажання.Велике значення відіграють сучасні інформаційні технології, вони можуть надати неоціненну допомогу, як у підготовці, так і проведенні Тижня історії.
78. Види уроків вивчення нового матеріалу. Урок засвоєння нових знань. Засвоєння знань передбачає їх сприймання, усвідомлення, осмислення внутрішніх зв'язків і залежностей в предметах та явищах, запам'ятовування, узагальнення і систематизацію. Успішність засвоєння знань залежать від мети і мотивів. З урахуванням цього урок такого типу містить елементи: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань; повідомлення учням теми, мети й завдання уроку; мотивація учіння; сприймання й усвідомлення учнями матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між його елементами; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

79. Підготовка вчителя до уроку історії. Незалежно від стажу практичної роботи вчитель випереджає кожний навчальний рік, півріччя, чверть і кожне заняття ретельною підготов­кою, що складається з декількох етапів. Варто чітко уявляти собі ці ета­пи та їх послідовність:аналіз Державного стандарту, шкільних програм, вивчення підручників і поурочних посібників;розробка тематичного і поурочного планування; визначення місця уроку в темі чи розділі, його очікуваних ре­зультатів;аналіз пізнавальних можливостей класу; добір методичних прийомів і засобів навчання відповідно до очікуваних результатів уроку та вибір методичного варіанта уроку;складання конспекту чи розгорнутого плану уроку. Розглянемо ці етапи.Підготовка до уроків починається ще до початку на­вчального року з вивчення Державного стандарту і програм для всіх класів. На основі цих документів учитель виявляє систему фактів і понять, вивчення яких буде поглиб­люватися й уточнюватися в міру оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками, розвитку їх особистості. Аналіз підручників дасть можливість виявити взаємозалежні уроки, їхню роль і місце в досліджуваному курсі. Після цього можна скласти тематичне планування уро­ків - систему їх поєднання з урахуванням історичних і логічних зв'язків, форм і типів занять. Визначенню очікуваних результатів уроку має передувати структурно-методичний аналіз досліджуваного матеріалу, що є особливо важливим для молодого учителя. Далі йде аналіз особливостей складу учнів конкретного класу; визначення домінуючого характеру діяльності учнів, що включає в себе три рівні пізнання - відтворюючий, перетво­рюючий, творчо-пошуковий (творчий).Від обраного рівня діяльності учнів будуть залежати методи роботи вчителя на уроці. У слабко підготовленому класі доведеться скоротити опитування і більше часу виділити на роз'яснення нового, у сильному класі - збільшити кількість логічних завдань і т. ін. Учитель продумує:як буде пояснювати новий матеріал і що в цей час будуть робити;чи планується опитування, якщо так, то яким чином і в якій части­ні уроку;складаються чи підбираються пізнавальні завдання в залежності від рівня навченості учнів класу;яка буде організація повторення;кого треба запитати;які питання поставити з урахуванням попередніх знань, який бу де хід бесіди;що і як задати додому. Визначення типу уроку та його структури. Результати цієї роботи фіксуються у конспекті уроку.Конспект потрібний для підготовки до уроку, тому що робота над ним допомагає організу­вати навчальний матеріал, його логічну послідовність викладу, визна­чити співвідношення ланок уроку, уточнити формулювання і поняття.

80. Професіограмма вчителя історії. Професіограмма – система вимог професії до людини. ЗА ЗУ «Про загальну середню освіту»: пед.. працівником повинна бути особа з високими моральними якостями; яка має відповідну педагогічну освіту; належний рівень проф.. підготовки; здійснює педагогічну діяльність; забезпечує результативність та якість своєї роботи; фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати проф..обов’язки в навч закладах. Педагогічна культура вчителя: гуманістична спрямованість особистості педагога; психолого-педагогічна компетентність і розвинена і розвинене педагогічне мислення; володіння пед..технологіями; культуру проф.. поведінки(спілкування, мова, зовн. вигляд).

81. Методика роботи з різними видами історичних документів. Лабораторні та практичні роботи. пам'ятки писемності в методиці називають документами. за допомогою документа реалізується принцип наочно­сті в навчанні історії. Документ робить розповідь учителя жвавою і яскравою, а висновки більш переконливими. за допомогою документа в учнів формується інтерес до історії. Залучення нових фактів дозволяє їм відчути дух епохи. при роботі з документами в учнів активізуються процеси мислення й уяви, що сприяє більш плідному засвоєнню історичних знань і розвитку історичної свідомості. В учнів формуються уміння навчальної роботи: читати документи, аналізувати і визначати потрібну інформацію, міркувати, оцінювати значення документів минулого і сьогодення. На уроках учні довідаються про значимість документів для історичної науки, бачать у них слід діяльності людей, які жили у минулому. Сьогодні в методиці прийнято поділяти історичні документи на первинні і вторинні джерела. Під первинними джерелами розуміються неопрацьовані свідчення очевидців подій та їх учасників, а вторинними джерелами - опис і міркування істориків, журналістів, коментаторів і оглядачів з приводу історичних подій. Класифікація документів, застосовуваних у навчанні історії, часто пов'язується з характером документальних текстів. За цим критерієм вони розділяються на дві основні групи - документи оповідно-описо­вого й актового характеру, що мали у свій час практичне значення. Додаткову групу склада­ють пам'ятки художнього слова. Актові документи - це юридичні, господарські, політичні, про­грамні (грамоти, закони, укази, прохання, чолобитні, розписи, договори, статистичні і слідчі документи, програми, промови). Опо­відно-описові документи - літописи, хроніки, мемуари, листи, описи подорожей. До пам'яток художнього слова належать твори усної народної творчості (міфи, байки, пісні, крилаті вирази, анекдоти тощо).У методичній літературі існує й інша класифікація документів за змістом: державно-правові документи (конституції, закони, судові рішен­ня) містять багату інформацію про державний устрій, про класовий характер держави і т. п.; інші документи внутрішньополітичного характеру (програми партій, політичні промови і статті, відозви, прокламації, памфлети) розкривають цілі й ідеологію політичних сил, форми і засоби політич­ної боротьби; документи зовнішньополітичного характеру (договори, диплома­тичне листування) служать джерелами знань про міжнародні відно­сини; господарські документи (акти купівлі й продажу, торгові договори, ділове листування) знайомлять з рівнем розвитку продуктивних сил і із соціальним устроєм суспільства; наукові, філософські праці, що висвітлюють рівень розвитку нау­ки й ідеологію досліджуваної епохи, зазвичай використовуються в навчанні у формі дуже короткого викладення, що може супроводжу­ватися читанням невеликих яскравих фрагментів твору; міфологія, матеріали релігійного характеру (перекази, догмати, повчання) надають багату інформацію про ідеологію і суспільні відносини; оповідно-описові твори (літописи, хроніки, історичні твори на­писані сучасниками подій чи людьми, які мали в розпорядженні матеріали, що не збереглися до нашого часу, спогади і листи учас­ників чи свідків подій, географічні описи країн і міст, етнографічні описи); твори художньої літератури досліджуваної епохи, що відбива­ють безпосередні враження авторів про ті чи інші події та передають загальний колорит епохи і містять яскраві характеристики Історичних діячів; деякі з цих творів наближаються за своїм характером до мему­арів.Ми також дотримуємось загальновідомої класифікації документів за характером змісту, в якій виділяються:документи державного характеру: грамоти, укази, закони;документи історичного характеру: літописи, хроніки, аннали, іс­торичні твори; документи особистісного характеру: спогади (мемуари), щоден­ники, листи, свідчення очевидців;художня література як історична пам'ятка своєї епохи: твори ус­ної народної творчості (міфи, епос, байки) і літературні твори (проза, поезія, сатира). Підготовка вчителя до використання джерел на уроці передбачає їх попередній добір і педагогічну обробку. Підібра­ти документи На уроці учитель:переказує документ, якщо він складний для учнів;наводить короткі цитати без посилання чи з посиланням на доку­мент (щоб підсилити доказовість своєї розповіді);цитує і розбирає витяги з документів для конкретизації своєї роз­повіді, додання їй емоційності і переконливості. Щоб оживити розпо­відь, він використовує пряму мову, дає характеристику особистості. Робота учнів з документом, поступово ускладнюється з урахуванням їх віку і пізнавальних можливостей, а також рівня підготовленості. У 5— 6 класах використовується найбільш простий матеріал оповідального й описового характеру; обсяг його не перевищує 10-15 рядків; у 7-8 кла­сах зростає кількість аналізованих господарських і юридичних доку­ментів; у 9 класі все ширше використовуються політичні, програмні документи. Вчи­тель на уроці знайомить учнів з документом, пояснює суть завдання. Робота з документами також включає: читання і переказ докумен­та і складання плану; пояснювальне читання з попередньою і заключ­ною бесідою; самостійний розбір документа і відповіді на запитання до нього; порівняльне зіставлення двох документів, що доповнюють один одного і характеризують одну і ту саму подію; надають критич­ну оцінку документа. У навчанні історії під лабораторним заняттям розуміють фор­му уроку, яка характеризується самостійним вивченням школярами нового матеріалу за допомогою підручника, документів та інших істо­ричних джерел. Практична робота – це вирішення пізнавальних завдань, практикуми з розвитку пізн. вмінь, з рішення пізнавальних завдань.

82. Семінари на уроках історії: мета. Прийоми і засоби проведення. Семінар – це заняття, що передбачає обговорення самостійно вивченого матеріалу за різними джерелами. Ця форма заняття сприяє розвитку діалогічної мови учнів, формує самостійність у роботі з першоджерелами. Семінари можуть бути присвячені як ви­вченню нового матеріалу, так і узагальненню і систематизації вже засвоєного.Основним завданням семінару як форми організації навчання в основній школі є поглиблення знань, їх систематизація й узагальнен­ня на основі самостійного вивчення різноманітних джерел; розвиток широкого спектра аналітичних умінь, у тому числі: конспектування, рецензування, підготовка розгорнутих проблемно-тематичних висту­пів, опанування критичного зіставлення джерел і т. д. Але, на відміну від інших форм навчальних занять з історії, на семінарі школярі не просто засвоюють нові знання й уміння, а колективно обговорюють їх у класі після попередньої роботи вдома з рекомендованою літерату­рою. Отже, семінар є більш складною формою організації навчально­го процесу, якій мають передувати уроки засвоєння нових знань і умінь і лабораторні заняття. За дидактичною метою семінари поділяються на три види: тематичні, що присвячені вивченню однієї конкретної теми. Від уроків вивчення нового матеріалу тематичні семінари відрізняються тим, що напередодні заняття учні самостійно за рекомендованим пла­ном і списком літератури опрацьовують невідомі їм раніше історичні факти і в класі колективно обговорюють результати домашньої підго­товки. На тематичні семінари рекомендується виносити проблеми і дискусійні питання, що не мають однозначних відповідей; узагальнюючі - з вивчення великої навчальної теми. При підго­товці і проведенні семінарського заняття другого виду розгорнуті і ве­ликі доповіді учнів менш ефективні, тут заохочуються короткі, але ємні виступи якомога більшої кількості учнів. Тому для узагальню­ючого семінару рекомендуються великі за обсягом інформації питан­ня розчленувати на складові і до кожного з них готувати проблемні завдання, аналітичні тексти (суперечливі висловлювання, фрагменти дискусій і т. п.), питання на висловлення власної думки з приводу подій, що обговорюються, персоналій; узагальнюючі і систематизуючі знання з розділу і цілого історично­го курсу. Такі семінари проводяться на заключних заняттях навчально­го року чи півріччя, націлюючи школярів на повторення й актуалізацію основних історичних фактів і теоретичних положень, на зіставлення і синхронізацію історичних явищ і процесів, що відбувалися в той самий час у різних частинах земної кулі чи Європи; на формулювання узагаль­нюючих висновків про характер, спрямованість, особливості історич­ного розвитку досліджуваних країн, регіонів і світу в цілому. У цьому випадку, навпаки, очікуються глибокі і ґрунтовні аналітичні виступи учнів, що не виключає дискусій із спірних проблем теми. У назві семінару бажано відразу ж показати актуальність, проблематичність, дискусійність його змісту, зацікавити школярів перспективою познайомитися з різними точками зору і визначити власне ставлення до історич­ного минулого.До списку обов'язкової літератури, що рекомендується для підго­товки всіх учнів, може бути запропоновано додатковий, адресований учням зі стійким інтересом до історії, а також індивідуальний покажчик книг для тематичних повідомлень, у тому числі регіонального змісту.Для семінару-змагання клас об'єднується у дві групи, учасники яких готують виступи з усіх питань, на самому занятті вони виступа­ють у ролі основних доповідачів з одних питань і в ролі співдопові­дачів і опонентів з інших.Активізує роботу школярів на семінарі «особовий рахунок учасни­ка»: усі виступи, доповнення, питання, а також інші продуктивні форми участі оцінюються заздалегідь визначеною кількістю балів. Значно підвищити ефективність проведення семінару може застосу­вання інтерактивних технологій. Зокрема, технологій опрацювання дискусійних питань: «займи позицію», «карусель», «акваріум», «моз­ковий штурм», «дебати» тощо. Саме на такому уроці у самостійній роботі, що є головною діяльністю на занятті та перед ним, учні також набувають досвіду спілкування і громадської поведінки.

83.Вимоги до сучасного уроку історії. До уроку географії ставляться вимоги: організаційні, дидактичні, психологічні, етичні, гігієнічні. Організаційні вимоги передбачають: раціональне використання відведеного часу; чіткість визначення та постановки навчальної мети і завдань уроку; добре продумане тематичне і поурочне планування. Дидактичні вимоги передбачають: конкретно поставлені завдання на уроці, які визначають обсяг знань, умінь і навичок учнів, а також розвиток їхнього наукового світогляду; доступність навчального матеріалу, виділення головного у змісті та його зв’язок з попередньо отриманими знаннями; науковість змісту уроку; генералізація навчального матеріалу; кожен урок має спонукати учнів до самостійної творчої діяльності, активізувати процес пізнання; поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи учнів, диференціація навчання; стовідсоткове навантаження учнів упродовж усього уроку; основний навчальний матеріал має бути засвоєний учнями за час, відведений на вивчення теми на уроці. Психологічні вимоги передбачають: врахування вікових та індивідуальних особливостей учня: його мислення (репродуктивне, творче), пам’яті (довільна, мимовільна), уваги (здатність зосереджуватись на предметі вивчення), уяви (особливо творчої), волі (здатність ставити перед собою далеку чи близьку мету і досягати її); врахування психологічного стану вчителя. Етичні вимоги передбачають педагогічний такт учителя у стосунках з учнями та гуманне ставлення до них під час навчального процесу. Гігієнічні вимоги передбачають: утримання приміщення в належному санітарному стані, забезпечення температурного режиму, норм освітлення тощо; запобігання перевтоми учнів.

84. Прийоми використання предметної наочності. Методика підготовки та проведення екскурсій. Групу речових пам'яток минулого складають справжні пам'ятні місця й історичні монументи, а також більшість різноманітних пред­метів, що зберігаються в історичних, краєзнавчих і воєнно-історичних музеях. Хоча застосування цієї групи джерел обмежене через їх місце-надходження чи стан збереження, саме вони дозволяють учням від­чути колорит епохи, зіткнутися зі старовиною, відчути себе у ролі дослідників. На підставі безпосереднього сприйняття предметів або з допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле. Розглянемо класифікацію наочних засобів за їх змістом. До неї входять: монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого та історичні місця; речові історичні джерела; спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці); образотворча наочність (учбові картини, репродукції); умовно-графічна наочність (схематичні малюнка, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці); технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми, компакт-диски (аудіо і комп`ютерні). Предметна наочність створює зразки справжніх історичних пам`ятників. Вона дає можливість учням відчути колорит епох, “зануритися в історію”. екскурсія – одна з форм організації навчально – виховного процесу в школі. Її проведення таке ж обов’язкове, як проведення вчителем уроку, оскільки екскурсія, яка проводиться за програмою є одним із видів уроку. Під час екскурсії відбувається накопичення в учнів змістових уявлень. Отже, екскурсії мають виключно важливе значення. Вони забезпечують зв’язок теорії з практикою. Залежно від типу, змісту й об'єкта екскурсії кількість учнів у групі коливається від 10 до 40. Тривалість екскурсійних занять також нестала — від 35 до 90 хвилин. Іноді вона може продовжуватися кілька днів (у випадках виїзду учнів за межі постійного проживання). Ефективність уроку-екскурсії насамперед залежить від підготовки його вчителем. Ця робота здійснюється у такій послідовності: Визначення теми уроку-екскурсії. Визначення виду уроку-екскурсії. Складання логічно-понятійної схеми власне предметного змісту уроку-екскурсії. Конкретизація змісту відповідно до тих об'єктів, які є на місці екскурсії. Визначення освітньої, розвиваючої і виховної цілей конкретного уроку. Розробка методики проведення уроку-екскурсії. Підготовка школярів до нього. Підбір необхідного обладнання. У практиці екскурсійних установ існують три варіанти побудови маршрутів: хронологічний, тематичний і тематико-хронологічний. Прикладом хронологічної побудови маршруту можуть служити екскурсії, присвячені життю та діяльності видатних людей. За тематичним принципом побудовані екскурсії, пов'язані з розкриттям певної теми в житті міста (наприклад, "Архангельськ будується", "Літературне Підмосков’я" та ін.) Всі міські оглядові екскурсії побудовані за тематико-хронологічним принципом. Послідовність викладу матеріалу з хронологією в таких екскурсіях дотримується, як правило, тільки при розкритті кожної підтеми.

85.Прийоми і засоби вивчення хронології. Хронологічні та синхроністичні таблиці. Емоційно-видовищна презентація головних властивостей істор. часу: малювання в робочих зошитах річки «історія» з умовними датами; складання ілюстрованої стрічки часу з позначеннями століть і аплікаціями найбільш яскравих фактів; синхроністичні комплекси, що відображають події, що відбувалися одночасно. Правила запам’ятовування: перш ніж запам’ятати дату події, учень повинен дуже добре уявляти саму подію; будь-яка дата міцно запам’ятовується тільки тоді, коли учень знаючи одну подію добре уявляє попередні події; більшість подій неможливо помістити у межі одного року, тому їх потрібно називати першими і останні роками; учні повинні навчитися відчувати поширений історичний час і місце історичний подій в ньому; хронологія засвоюється процес, коли вивчення дат є ведення хронологічних таблиць з ключових питань історичного періоду. Розміщення подій за схемою: раніше-пізніше, так званий логічний ряд. Учням пропонуються запам’ятати не тільки точні дати подій, але й спрямованість ходу історії, що витікають з цих подій. Робота з лінією часу: підрахувати скільки років тому відбулася подія, якщо відома дата; підрахувати наскільки одна подія відбулася раніше іншої, якщо відомо в якому році вони відбулися; скільки років тривала подія, якщо відомі її хронологічні межі. Стандартні хронологічні задачі: правильне встановлення співвідношення рік, століття, тисячоліття – аналогія з годинником. Нестандартні хронологічні задачі: тести на засвоєння дат і подій; тести з вибором відповіді та перевірку вмінь, встановлювати синхронність фактів, співвідносити їх з певним періодом історичного розвитку; тести з обмеженням на відповідь, на перевірку засвоєння дат і подій; тести на виключення зайвого та продовження в заданій послідовності для розвитку вмінь логічно розмірковувати, знання дат і сутності історичних фактів; тести на групування хронологічної інформації для розвитку і перевірки вмінь. Прийоми: наочно-образне позначення часу; хронологічні картки. Види хронологічних записів: хронологічні таблиці – сітка дат і подій; тематичні хрон. таблиці – присвячені окремим проблемам істор. минулого або періодам суспільного розвитку; календар іст. подій – що в деталях відтворюють хронічку найважливіших подій, підкреслюючи їх динамізм; синхроністичні таблиці – фіксують найбільш важливі події і явища, що відбувалися в різних країнах приблизно в один і той самий час; схеми-ланцюги складають із дат і подій, що привели безпосередньо до визначено факту в історії.

86. Технічні засоби навчання: класифікація, методика застосування. До технічних засобів навчання (ТЗН) відносяться статичні наочні засоби: екранні (кінофільми чи кінофрагменти, навчальні відеокасети, діафільми, діапозитиви, кодопозитиви), зорово-звукові (аудіозаписи, компакт-диски, аудіо чи комп'ютерні програми). Аудіовізуальні засоби навчання історії можна розділити на чотири групи: а) навчальні діафільми, діапозитиви й інші засоби статичної ек­ранної проекції; б) навчальне радіо і звукозапис; в) навчальне кіно; І) телебачення.Застосування ТЗН дозволяє активізувати увагу учнів, підвищити їхній Інтерес до історичної інформації, створити умови для розвитку як чуттєвої, так і розумової сфери особистості, забезпечити образність у пізнанні історії, економію часу. Яскравість і емоційність вражень, створюваних за допомогою аудіовізуальних засобів, стимулює мис­лення, творчу уяву, інтереси школярів. Особлива виразність аудіовізу­альної інформації відкриває широкі можливості для виховного впливу на учнів.Працюючи із серіями діапозитивів і з діафільмами, учитель відби­рає їх і визначає послідовність демонстрації відповідно до плану і ло­гіки викладення матеріалу. До статичних екранних засобів навчання також відносяться тран­спаранти для кодоскопа. За допомогою кодоскопа вчитель проектує на екран малюнки, креслення, нанесені на прозору плівку. До звукових посібників відносяться записи на магнітній плівці, радіо­передачі тощо. Серед них найбільшу значимість для навчального проце­су мають посібники, створені на основі документальних джерел: це розповіді учасників, свідків історичних подій, інтерв'ю з видатними людьми. Загальними рисами навчального кіно і телебачення є їх динамічність і наявність зорового і звукового рядів. Кіно і телебачення належать до найбільш економічних за часовими витратами засобів передачі знань. Щільність інформації в навчальному фільмі дозволяє розгорнути перед школярами в доступній формі велику кількість навчального історично­го матеріалу.У навчальних фільмах з історії використовуються документальні зйомки, зокрема кінохроніка, уривки з історико-художніх фільмів, на­турні зйомки історичних пам'ятників. Навчальне телебачення з історії широко використовує телевізійні лекції, а також телеекскурсії в музеї, на виставки, до меморіальних історичних пам'ятників. Екранні посібники можуть служити і засобом повторення пройде­ної теми. Учитель має планувати використання технічних засобів на­вчання не для окремих уроків, а для цілої теми курсу. Після перегляду кінофільму, телепере­дачі необхідна пауза (1,5-2 хвилини), під час якої відбувається певна розрядка учнів після напруженої роботи. Потім проводиться обгово­рення виконуваних завдань. Сьогодні розвивається ще один дуже перспективний напрям у ТЗН -використання комп'ютера як засобу навчання та відповідних технологій. Формуючи яскраві й об'ємні уявлення про минуле, комп'ю­терні програми створюють ілюзію присутності, коли учень подорожує з героєм програми в географічному просторі і в часі. комп'ютер значно розширив можливості подання навчаль­ної інформації. Можливість застосування кольору, графіки, мульти­плікації, звуку, можливість моделювання і прогнозування дозволяє відтворювати реальну обстановку діяльності. По своїх образотворчих можливостях комп'ютер перевершує кіно і телебачення. комп'ютер дозволяє підвищити мотивацію навчання. Можливість учнів регулювати подачу навчальних завдань за рівнем складності, заохочення їх до правильних рішень, не вдаючись при цьому до зайвих суджень І оцінок, позитивно позначаються на мотивації навчання. Існуючі комп'ютерні програми з історії умовно можна розділити на три основних групи: екзаменуючі; навчальні; допоміжні.

87. Особливості, завдання і структура курсу людина і суспільство. Об’єкт – взаємодія людини і суспільства; формування гуманістичної культури учнів в процесі вивчення суспільствознавства. Предмет: внутрішні закономірності взаємодії головних факторів процесу вивчення курсу:соціально обумовлена мета, зміст навчання, пізнавальні можливості учнів. Структура курсу: людина, суспільство, культура, людина в сучасному світі. Завдання: підготовка учнів до взаємодії із соціальним середовищем, до самореалізації їх як особистостей в умовах багатоманітного; формування в учнів національних і загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення; формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів.

88. Типи і структура уроків курсу людина і суспільство. Структурні елементи уроку: постановка мети уроку, вивчення нового матеріалу, організація засвоєння способів діяльності на основі одержаної інфо шляхом її відтворення і застосування, організація творчого застосування знань і способів діяльності в нових ситуаціях, повторення та систематизація, контроль за результатами діяльності. Типи уроків: вступний урок(ввести учнів у проблематику курсу, теми, визначити провідну ідею, розпочати вивчення найбільш загальних понять); урок предявлення та вивчення нового матеріалу; урок застосування знань; урок узагальнюючого повторення і систематизації знань; урок комбінованого типу. Зміст кожного уроку повинен бути пронизаний логічною єдністю конкретного матеріалу й узагальнень, розвиватись найбільш доцільними для данного змісту методичними прийомами, з тим, щоб учні, засвоївши ідеї уроку, поступово підходили до усвідомлення ідей всієї теми. Урок повинен мати відповідну до своєї мети й завдань логіку побудови і характеризуватися раціональністю методичних прийомів, внутрішніх взаємозвязків ланок процесу навчання, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя й учня.

89. Робота з підручником та іншими методичними засобами на уроках курсу людина і суспільство. Прийоми робот из підручником: скласти план змісту пункту; сформулювати його основне положення, думку, висновок; виписати незнайомі поняття з визначеннями; виділити в тексті основне та допоміжне; відмітити місця чи окремі положення, які здаються незрозумілими; зясувати, яких положень стосуються ілюстрації і яку функцію вони виконують; знайти відповіді на запитання. Робота з документами: цитування, план, скласти ессе, словникова робота.