Заперечення Голодомору
Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовно подій, означених як Голодомор. Існують наступні альтернативні точки зору щодо Голодомору в Україні:
Ніякого голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), в результаті чого у населення були певні проблеми з харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) завищена з метою спекуляції.
Так, мільйони людей загинули в Україні від голоду, але:
- Голод було викликано необхідністю експортувати значну кількість зерна для сплати закупівель передових технологій необхідних для індустріалізації СРСР, тобто метою було винятково зерно, а не загибель селян;[13].
- Те, що в Україні ситуація (тобто кількість мільйонів загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР, викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України;
- Вилучення продовольства виправдано тим, що воно дозволило здійснити індустріалізацію, а індустріалізація — перемогти Німеччину у Другій світовій війні. Разом з тим, саме постачання зерна з СРСР в тогочасну Німеччину допомогло Гітлеру та його партії прийти до влади й поставити економіку Німетчини на «військові рейки».
Стосовно кваліфікації Голодомору, як акту геноциду висловлюється теж певний спектр альтернативних думок: від того, що не можна кваліфікувати геноцидом події, що сталися до укладення міжнародного документу про геноцид (1948) до того, що, оскільки від голоду помирали не лише в Україні, то нема доказів про акцію, направлену проти українців.
Заперечення Голодомору (англ. Denial of the Holodomor, рос. Отрицание Голодомора) — твердження, що Голодомору 1932—1933 років, штучного голоду в Радянській Україні, визнаного злочином проти людяності Європейським Парламентом, не існувало. Відповідно до українського законодавства «публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».
Заперечення та замовчення Голодомору відбувалось в офіційній радянській пропаганді від самого початку і до 1980-тих років. Заперечення Голодомору знайшло підтримку серед деяких західних інтелектуалів та журналістів. Заперечення лунало в часи Голодомору від деяких провідних Західних журналістів, зокрема від Волтера Дюранті та Луїса Фішера. Заперечення Голодомору було дуже вдалою та організованою кампанією з дезінформації Радянської влади. Сталіну «вдалось досягти неможливого: придушити всі розмови про Голод… Мільйони помирали, але населення співало хвалу колективізації», зазначив історик та письменик Едвард Радзинський.
Роберт Конквест вважає, що заперечення Голодомору було першим вагомим прикладом застосування Радянською владою Гітлеровської пропагандистської техніки Великої брехні. Подібні кампанії здійснювались для відволікання уваги від Московських процесів та системи ГУЛАГ.
Замовчення Голодомору
Радянська влада здійснила масштабні заходи для запобіганню поширенню будь-якої інформації про Голодомор, серед іншого, тримаючи в глибокій таємниці передачу інформації. Коли українські селяне почали тікати на північ до Росії в пошуках хлібу, Йосип Сталін та В'ячеслав Молотов надіслали секретну телеграму місцевим керівникам партії та органів внутрішніх справ з наказом повертати втікачів назад, заявивши, що польські агенти намагаються залякати населення вигаданим голодом. Голова ОДПУ Генріх Ягода згодом доповідав, що понад 200 000 біженців було повернуто назад.
Дружина Сталіна, Надєжда Алілуєва, дізналась про Голод від студентів з України, разом з якими вона навчалась в технічній школі. Вони розповіли про випадки канібалізму та зграї безбатченків. Алілуєва поскаржилась Сталіну, який наказав ОГПУ вичистити всіх студентів, які брали участь в колективізації.
Голова ЦВК СРСР Михайло Калінін на пропозиції Заходу надіслати гуманітарну допомогу дав відповідь про "політичних шахраїв, які пропонують допомогти голодуючій Україні, " та заявив, що «лише занепадницькі класи можуть створювати такі цинічні елементи.»
В інтерв'ю Ґаресу Джоунзу, в березні 1933 року, Радянський Нарком зовнішніх справ Максим Літвінов заявив, «Немає жодного голоду», та «Ви маєте подивитись далі. Нинішній голод тимчасовий. При написанні книг треба дивитись далі. Важко буде назвати це голодом.»
За вказівкою Літвінова, Борис Сквірський, консул Радянського посольства в США, оприлюднив листа 3 січня 1934 року, у відповідь на памфлет про голод. В цьому листі, Сквірський заявив, що сама думка про те, що Радянська влада «безтурботно вбивала населення України» є «повним гротеском.» Він заявив, що населення України зростало на 2 відсотки щороку протягом попередніх 5 років та смертність «була найнижчою серед всіх республік Радянського Союзу¸» завершивши тим, «що вона майже на 35 відсотки нижча, аніж смертність в довоєнні часи царизму.»
Згадування про голод було оголошено карним злочином, який карався ув'язненням на 5 років в ГУЛАГ. Покладання вини на владу каралось на смерть.
Фальсифікація та приховування доказів
Справжня кількість померлих приховувалась. Наприклад, в Київській медичній інспекції замість 9 472 тіл померлих було зареєстровано лише 3 997. Були поширені подібні фальсифікації офіційних даних.
Перепис населення в січні 1937 року, перший за 11 років, мав показати досягнення правління Сталіна. Перепис показав, що зростання кількості населення, особливо в Україні, не відповідало офіційним параметрам — викриваючи, в такий спосіб, високу смертність від голоду та спричинених ним демографічних наслідків. Тих, хто займався збиарнням даних, провідних працівників статистичного відомства з десятиліттями досвіду роботи, було заарештовано та страчено, як і трьох голів радянського Держкомстату поспіль. Самі ж дані залишались в переховані протягом 50 років в Російському Державному Економічному Архіві.
Наступний перепис 1939 року було навмисно спотворено так, аби кількість населення була завищеною. Переписом було встановлено населення в 170.6 мільйонів людей, цифри, озвученої Сталіним в доповіді XVIII Всесоюзному з'їзді Комуністичної Партії в березні того ж року. Наступний перепис був зроблений лише в 1959 році.
