Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘≥лософ≥€ —тародавнього  итаю




–озгл€нуто —хвалено

на зас≥данн≥ кафедри ф≥лософ≥њ на зас≥данн≥ вченоњ ради

протокол є 4 буд≥вельного факультету

в≥д 22 листопада 2010 р. протокол є 3

в≥д 22 грудн€ 2010 р.

« ћ ≤ — “

 

¬ступ..................................................................................................................2

 

ћетодичн≥ вказ≥вкиЕ.ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ..ЕЕ..3

 

ќсновн≥ категор≥њ та пон€тт€ЕЕЕЕ.Е.................................................16

 

—истема тестових завдань.........................................................................16

 

¬икористанн€ першоджерел в опрацюванн≥ теми..................................21

 

«авданн€ дл€ творчоњ роботи ЕЕЕЕЕ..ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ..Е.38

 

—писок рекомендованоњ л≥тератури...............................................................39

 

¬ — “ ” ѕ

 

ƒан≥ методичн≥ вказ≥вки призначен≥ допомогти студентам, €к≥ вивчають курс ф≥лософ≥њ, закр≥пити, поглибити та перев≥рити своњ знанн€ з теми Ђ‘≥лософ≥€ ƒавнього св≥туї. « ц≥Їю метою до методичних вказ≥вок включено конспект лекц≥њ, словникову роботу, тестов≥, творч≥, проблемно-пошуков≥ завданн€ та уривки з першоджерел. “аке поЇднанн€ завдань дозвол€Ї покращити та вдосконалити набут≥ знанн€. ќсобливоњ уваги потребують завданн€ з опрацюванн€ першоджерел, адже вони дозвол€ють студенту залучитис€ до д≥алогу з автентичною ф≥лософською думкою, в≥дчути особливий стиль ф≥лософськоњ мови та неповторну глибину ф≥лософських текст≥в. «авданн€, що подаютьс€ до наведених уривк≥в, спр€мован≥ на глибоке осмисленн€ думок автор≥в, пробудженн€ ≥нтересу до самост≥йного ф≥лософуванн€ та бажанн€ самост≥йно продовжити ф≥лософську осв≥ту.

ћета вивченн€ теми:

- ознайомитис€ з особливост€ми сх≥дного та зах≥дного способу ф≥лософуванн€;

- вивченн€ пров≥дних ф≥лософських шк≥л ф≥лософ≥њ ƒавнього  итаю та зТ€суванн€ сучасного значенн€ ≥дейноњ спадщини давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ;

- осмисленн€ ≥сторичних виток≥в Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ;

- ознайомленн€ з ≥де€ми античноњ ф≥лософ≥њ та з творч≥стю пров≥дних ф≥лософ≥в ƒавньоњ √рец≥њ;

- ви€вленн€ найб≥льш продуктивних дл€ розвитку Ївропейськоњ науки та сусп≥льноњ думки ≥дей античноњ ф≥лософ≥њ;

- усв≥домленн€ рол≥ ф≥лософськоњ спадщини античност≥ у розвитку сучасних ф≥лософських теч≥й та сусп≥льних процес≥в.

 


—»—“≈ћј «ј¬ƒјЌ№ ƒќ ќѕ–ј÷ё¬јЌЌя “≈ћ»

Ђ‘≥лософ≥€ ƒавнього —в≥туї

 

≤. ћетодичн≥ вказ≥вки.

ѕрочитайте конспект лекц≥њ та вид≥л≥ть основн≥ ≥дењ ф≥лософ≥њ ƒавнього  итаю та ƒавньоњ √рец≥њ.

 

≤стор≥€ ф≥лософ≥њ €к наука та принципи њњ пер≥одизац≥њ

‘≥лософ≥ю можна краще зрозум≥ти, €кщо вивчити њњ ≥стор≥ю. –озгл€даючи питанн€ про пер≥одизац≥ю ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ, сл≥д звернути увагу на принципи пер≥одизац≥њ. ¬ њх основ≥ лежить розум≥нн€ того, що Їдиний ≥сторико-ф≥лософський процес водночас поЇднуЇ в соб≥ р≥зноман≥тн≥ вченн€, школи, напр€ми, в≥дм≥нн≥сть м≥ж €кими визначаЇтьс€ такими основними чинниками:

1) ступ≥нь розвитку продуктивних сил, зр≥л≥сть сусп≥льних в≥дносин;

2) ступ≥нь розвитку загальноњ культури ≥ науки;

3) св≥тогл€дн≥ передумови та ф≥лософськ≥ джерела.

¬ивчаючи ≥стор≥ю ф≥лософ≥њ, звертаЇмо увагу на те, що њњ пер≥одизац≥€ в ц≥лому зб≥гаЇтьс€ з пер≥одизац≥Їю загальноњ ≥стор≥њ, але кожний ≥сторичний тип ф≥лософ≥њ не Ї пр€мим в≥дображенн€м ≥стор≥њ, ≥сторичного пер≥оду, а виступаЇ результатом њњ осмисленн€, у €кому значну роль в≥д≥грають попередн≥ ф≥лософськ≥ вченн€.  ожний ≥сторичний етап у розвитку ф≥лософ≥њ маЇ своњ особливост≥, ≥ ц≥ особливост≥ випливають ≥з вир≥шенн€ центральних проблем, €к≥ постають перед ф≥лософами того чи ≥ншого пер≥оду, а саме: проблеми бутт€, п≥знанн€, людини, њњ м≥сц€ та рол≥ у сусп≥льному житт≥, чому ≥ €к розвиваЇтьс€ сусп≥льство, природа, ставленн€ до природи тощо.

“акий проблемний анал≥з €краз ≥ допоможе визначити ≥сторичн≥ типи та своЇр≥дн≥сть ф≥лософськоњ думки р≥зних народ≥в в р≥зн≥ пер≥оди ≥стор≥њ.

≤сторичн≥ типи ф≥лософ≥њ

≤. ‘≥лософ≥€ —тародавнього —ходу. ‘≥лософ≥€ античност≥.

2. ‘≥лософ≥€ —ередньов≥чч€. ‘≥лософ≥€ ¬≥дродженн€.

«. ‘≥лософ≥€ Ќового часу та ѕросв≥тництва.

4.  ласична н≥мецька ф≥лософ≥€. Ќекласична ф≥лософ≥€ ’≤’ ст.

5. —учасна св≥това ф≥лософ≥€ (позитив≥зм, екзистенц≥ал≥зм, психоанал≥з, неотом≥зм та ≥н.).

6. ‘≥лософська думка ”крањни.

‘≥лософ≥€ —тародавнього  итаю

–озвиток ф≥лософських ≥дей у —тародавньому  итањ в≥дбувавс€ у контекст≥ ≥сторичних трансформац≥й. “ак зм≥на традиц≥йних общинних сусп≥льних в≥дносин на основ≥ економ≥чного прогресу, по€ва грошей, особистоњ реальност≥, розвиток наукових знань, в першу чергу, в галуз≥ астроном≥њ, математики, медицини створили умови дл€ розвитку ф≥лософ≥њ.

Ќайвпливов≥шим ≥деал≥стичним напр€мом, €кий виникаЇ у V≤-V ст. до н. е. та збер≥гаЇ своЇ значенн€ прот€гом тис€чол≥ть, було ф≥лософське вченн€ видатного мислител€  онфуц≥€ (551-479 рр. до н. е.), €ке отримало назву Ђконфуц≥анствої. ќстаннЇ у виклад≥  онфуц≥€ становило етико-пол≥тичне вченн€, в €кому центральне м≥сце пос≥дали питанн€ природи людини, њњ морал≥, житт€ с≥мТњ та управл≥нн€ державою. ѕроблеми космогон≥њ, онтолог≥њ, гносеолог≥њ, лог≥ки були в стан≥ започаткуванн€. ’арактерною рисою вченн€  онфуц≥€ Ї антропоцентризм. ¬ центр≥ уваги перебувають проблеми людини. ¬≥н розробл€Ї концепц≥ю ≥деальноњ людини, благородного мужа не за походженн€м, а завд€ки вихованню в особ≥ високих моральних €костей та культури. ‘ундаментальним пон€тт€м вченн€  онфуц≥€ Ї пон€тт€ Ц Ђженьї - гуманн≥сть.

Ђ∆еньї визначаЇ в≥дносини м≥ж людьми, пропагуЇ любов до людей, повагу до старших за в≥ком або вищих за соц≥альним становищем. «г≥дно з принципом Ђженьї правител≥ держав повинн≥ бути мудрими, подавати п≥длеглим приклад особистоњ високоморальноњ повед≥нки, по-батьк≥вськи п≥клуватис€ про них. ќсобливе м≥сце у вченн≥  онфуц≥€ займаЇ концепц≥€ Ђс€ої - синовньоњ поваги до батьк≥в. ¬елику увагу в≥н прид≥л€в музиц≥ €к найкращому засобу вдосконаленн€ людини, а найголовн≥шу роль в≥дводив етикету - правилам благопристойност≥, €к≥ покликан≥ регулювати повед≥нку людини в р≥зних життЇвих ситуац≥€х. ¬ажливе м≥сце у конфуц≥анств≥ займаЇ концепц≥€ Ђвиправленн€ї ≥мен, тобто приведенн€ речей у в≥дпов≥дн≥сть з њх назвами.

« точки зору  онфуц≥€, житт€ та смерть визначаютьс€ долею, а багатство та знатн≥сть залежать в≥д неба. ЂЌебої - це прабатько св≥ту ≥ найвища духовна сила, що визначаЇ суть природи та людину.

ѕервинною ф≥лософ≥Їю матер≥ал≥стичного напр€му в  итањ виступаЇ ƒаосизм.

«асновником даосизму вважаЇтьс€ Ћао-цзи (V≤-V ст. до н.е.). ƒаосизм наголошуЇ на д≥алектичн≥й ≥дењ загальноњ рухомост≥ ≥ м≥нливост≥ св≥ту. ƒао - це шл€х, надбутт€, це Їдине, в≥чне ≥ без≥менне, безт≥лесне ≥ безформне, невичерпне ≥ безк≥нечне у рус≥; воно - основа всього сущого.

∆итт€ природи ≥ людини п≥дпор€дковане не вол≥ неба, €к було прийн€то в конфуц≥анств≥, а всезагальному закону Ђƒаої. «г≥дно з цим законом будь-€ка р≥ч, дос€гнувши певного ступен€ розвитку, перетворюЇтьс€ на свою протилежн≥сть.

ƒаоси вчили беззастережноњ п≥дпор€дкованост≥ вс≥Їњ життЇд≥€льност≥ людини закону Ђдаої, неможливост≥ (моральноњ ≥ ф≥зичноњ) д≥€ти всупереч Ђдаої. ¬иход€чи з космоцентричноњ концепц≥њ взаЇмозвТ€зку людини з природою, китайська ф≥лософ≥€ сто€ла на захист≥ природи, висувала принцип невтручанн€ в њњ розвиток, насл≥дуванн€ њњ закон≥в.

ќгл€д розвитку ф≥лософських у€влень стародавн≥х цив≥л≥зац≥й дозвол€Ї зробити висновок про тривал≥сть цього процесу. ‘≥лософська думка повол≥ зв≥льн€лась в≥д м≥фолог≥чних у€влень. « самого початку процесу виникненн€ ф≥лософ≥њ матер≥ал≥зм та ≥деал≥зм за€вл€ютьс€ одночасно. ѕ≥знавальне ставленн€ до св≥ту п≥дпор€дковуЇтьс€ життЇв≥й практиц≥ зв≥льненн€ душ≥ в≥д потоку перевт≥лень в ≤нд≥њ та завданн€ вдосконаленн€ людськоњ повед≥нки в  итањ.

јнтична ф≥лософ≥€

≤стор≥€ античноњ ф≥лософ≥њ охоплюЇ б≥льше тис€ч≥ рок≥в. ¬ њњ розвитку вид≥л€ють три основн≥ пер≥оди.

ѕерший - пер≥од ранньогрецькоњ ф≥лософ≥њ - охоплюЇ епоху в≥д виникненн€ ф≥лософського мисленн€ на початку V≤ ст. до н.е. до час≥в —ократа (к≥нець V ст. до н.е.). ‘≥лософ≥в цього пер≥оду називають досократиками (‘алес, јнакс≥мен, јнаксимандр, √еракл≥т, ѕ≥фагор, ѕармен≥д, «енон ≈лейський та ≥н.).

ƒругий пер≥од маЇ назву класичного. « ф≥лософ≥в цього пер≥оду першим варто назвати —ократа. —юди належать також соф≥сти ѕротагор, √орг≥й. —уть другого пер≥оду пол€гаЇ в переор≥Їнтац≥њ ф≥лософськоњ св≥домост≥ з космогон≥чноњ проблематики на тему людини.  р≥м названих мислител≥в, представниками даного пер≥оду Ї ѕлатон, јристотель, ƒемокрит, а також посл≥довники —ократа - к≥ренањки, мегарики ≥ к≥н≥ки. “рет≥й пер≥од ≤стор≥њ античноњ ф≥лософ≥њ пов'€заний з епохою елл≥н≥зму ≥ –имськоњ ≥мпер≥њ. ¬≥н починаЇтьс€ приблизно з к≥нц€ ≤V ст. до н.е. ≥ зак≥нчуЇтьс€ V-V≤ ст. н. е. ‘≥лософ≥€ елл≥н≥стично-римськоњ епохи ≥снуЇ у вигл€д≥ дек≥лькох основних ф≥лософських напр€м≥в - це еп≥курейц≥ (засновник ≈п≥кур), скептики (ѕ≥ррон), стоњки («енон, ÷ицерон, —енека, ≈п≥ктет).

≤он≥йська ф≥лософ≥€

‘алес, √еракл≥т та ≥н. шукаЇ основу бутт€ в матер≥альних елементах природи (вода, вогонь, пов≥тр€) ≥ тому т€ж≥Ї до матер≥ал≥стичноњ в≥дпов≥д≥ на основне питанн€ ф≥лософ≥њ. ќдночасно пор€д з матер≥ал≥стичними школами виникають ф≥лософськ≥ школи, серед €ких переважають ≥деал≥стичн≥ ор≥Їнтац≥њ. “ак, близько 532 р. до н.е. у  ретон≥ виникаЇ впливова рел≥г≥йно-ф≥лософська група - ѕ≥фагор≥йський союз засновником €кого був виходець з о. —амоса ѕ≥фагор (517-497 рр. до н.е.). —л≥д зазначити, що серед член≥в цього союзу були й ж≥нки, чого ми не спостер≥гаЇмо в ≥нших ф≥лософських школах.

ѕершоосновою дл€ ѕ≥фагора Ї к≥льк≥сне в≥дношенн€ - число, але сл≥д зауважити, що число дл€ нас - це величина арифметична ≥ математична, а дл€ елл≥н≥в - величина геометрична, що ≥снуЇ у вигл€д≥ геометричних сп≥вв≥дношень. “ак одиниц€ - це точка, дв≥йка - пр€ма (€к можлив≥сть, що виникаЇ ≥з двох точок). “р≥йка - площина. „етв≥рка - т≥ло, або обТЇм. “аким чином, перш≥ чотири числа Ї достатн≥ми, щоб визначити усе розмањтт€ св≥ту чуттЇвого сприйн€тт€. —ума цих чисел даЇ дес€тку: 1+2+3+4=10, €ка дл€ п≥фагор≥йц≥в служила вт≥ленн€м достатньоњ повноти та вдосконаленн€. ÷ей р€д чисел у взаЇмному сп≥вв≥дношенн≥ елемент≥в включав так≥ основн≥ музикальн≥ ≥нтервали: 2: 1 - октава; 3: 2 - кв≥нта, 4: 3 - кварта. “аким чином, дес€тка виражаЇ собор ≥ повноту звучанн€.

ѕ≥фагором був в≥дкритий взаЇмозв'€зок числа ≥ звуку. ¬≥н встановив, що зб≥льшенн€ або зменшенн€ струни дозвол€Ї точно задати висоту звуку. ”се своЇ житт€ та духовн≥ зусилл€ ѕ≥фагор сконцентрував на пошуку гармон≥њ. ” ¬сесв≥т≥, в геометричних пропорц≥€х, у сусп≥льному житт≥, у стосунках м≥ж людьми, у вс≥х про€вах бутт€ ≥ людського ≥снуванн€ - скр≥зь в≥дшукуЇ в≥н гармон≥ю, €ка привносить у все суще красу та благо. √армон≥€ космосу мислитьс€ п≥фагор≥йц€ми €к чисельно-к≥льк≥сна упор€дкован≥сть св≥ту, але справжньою, повною гармон≥Їю вона стаЇ у поЇднанн≥ з такими характеристиками реальност≥, €к справедлив≥сть, добро, зло, душа тощо. √армон≥€ Ї вт≥ленн€м ≥стинного бутт€ - бутт€, обумовленого м≥рою. ћ≥ра м≥ститьс€ в самому бутт≥. ћ≥ра присутн€ в кожн≥й реч≥, але не може бути вид≥лена €к частина, або елемент. ћ≥ра будь-€коњ реч≥, €кою б малою вона не була, п≥дпор€дкована ¬сесв≥ту, Ї основою ц≥л≥сност≥ ≥ пор€дку космосу.

ќсновною характеристикою ¬сесв≥ту дл€ античноњ думки було те, що космос - це упор€дковане бутт€, €ке протистоњть небуттю.  осмос виникаЇ ≥з хаосу (н≥що, небутт€). —в≥т виникаЇ з н≥чого ≥ це н≥що завжди присутнЇ у космос≥.

ќдним з принципових момент≥в ѕ≥фагорового вченн€ була в≥ра у Ђпереселенн€ї душ п≥сл€ смерт≥ людини з одного т≥ла в ≥нше. «г≥дно з вченн€м ѕ≥фагора п≥сл€ смерт≥ людська душа не може одразу зв≥льнитис€ в≥д гр≥х≥в своњх, тому повинна вселитись у ≥нше т≥ло, в €кому продовжуЇ св≥й шл€х до очищенн€ ≥ пор€тунку. ≤ €к т≥льки душа дос€гне бажаноњ чистоти, вона зв≥льн€Їтьс€ з кола нових народжень ≥ зак≥нчуЇ земне ≥снуванн€. Ўл€хи очищенн€ гр≥шноњ душ≥ р≥зноман≥тн≥: п≥ст, вегетар≥анство, рел≥г≥йн≥ обр€ди.

 

≈лейська школа

ѕредставник≥в ц≥Їњ школи називали елеатами. ÷е  сенофан (565-473 рр. до н.е.), ѕармен≥д (к≥н. V≤-V ст. до н.е.), «енон ≈лейський (490-430 рр. до н.е.).

 сенофан поставив питанн€ про початок бутт€ €к про ЂЇдинеї. ≤ Їдине в≥н назвав богом. ” вир≥шенн≥ ц≥Їњ проблеми в≥н виступив €к р≥шучий ≥ безкомпром≥сний критик традиц≥йних погл€д≥в, що ≥снували на той час у √рец≥њ, ≥ насамперед проти найавторитетн≥шого ≥ прославленого √омера. ¬≥н не погоджуЇтьс€ з √омером в тому, що боги под≥бн≥ люд€м. Ѕог≥в не може бути багато. якщо бог≥в, було б два або б≥льше, то один з них повинен був би п≥дкоритись ≥ншому, а сутн≥сть бога пол€гаЇ в тому, що в≥н наймогутн≥ший ≥ найкращий з ус≥х ≥стот, а тому в≥н Ї один.

ѕро ≥деал≥стичну ор≥Їнтац≥ю елейськоњ ф≥лософ≥њ св≥дчать конкретн≥ м≥ркуванн€ ѕармен≥да про суще. якщо  сенсфан п≥д сущим розум≥Ї Їдиного Ѕога, то на в≥дм≥ну в≥д нього, ѕармен≥д, розгл€даючи проблему бутт€, не пов'€зуЇ його н≥ з чим конкретним.

” ѕармен≥да бутт€ над≥лене своњми конкретними €кост€ми. ¬оно непод≥льне, несуперечливе, нерухоме, в≥чне маЇ форму кул≥. —л≥д зауважити, що кулепод≥бна форма бутт€ обираЇтьс€ ѕармен≥дом невипадково. ¬ античн≥й ф≥лософ≥њ кулепод≥бн≥сть вказуЇ не на форму, а вважаЇтьс€ символом досконалост≥.  улепод≥бн≥сть бутт€ у ѕармен≥да означаЇ ≥ те, що все суще в св≥т≥, притаманне також буттю, становить собою бутт€ ≥ н≥що ≥нше, кр≥м бутт€. Ѕазисом, на €кому будуЇтьс€ все суще, у ѕармен≥да виступаЇ положенн€ про те, що Ђбутт€ Ї, а небутт€ немаЇї.

ѕ≥знати цей Їдиний св≥т можна т≥льки завд€ки мисленню. ¬ м≥ркуванн€х ѕармен≥да ч≥тко ви€влено тенденц≥ю до ототожненн€ бутт€ з мисленн€м: Ђдумки - ≥ те, про що думка ≥снуЇ, тотожн≥ї, також Ђтотожн≥ мислиме ≥ сущеї. –озгл€даючи проблему п≥знанн€ ѕармен≥д не заперечуЇ ≥снуванн€ Ђв≥дчутного св≥туї, €кий базуЇтьс€ на сприйн€тт≥ св≥ту за допомогою чутт€. јле мисленн€ наст≥льки переважаЇ чутт€, що Їдиносущним сл≥д визнати лише мислиме бутт€ на противагу чуттЇво сприйн€тому буттю. « цих м≥ркувань лог≥чно випливаЇ Ђне≥стинн≥стьї руху, €кий ≥снуЇ €к ≥люз≥€ чуттЇвого св≥ту ≥ тому не може визнаватись справжн≥м бутт€м.

¬ ц≥лому ж вченн€ ѕармен≥да про завершен≥сть ≥ нерухом≥сть бутт€ сл≥д розгл€дати €к початок ≥ основу дл€ розвитку метаф≥зичного св≥тогл€ду.

ѕосл≥довник ≥ учень ѕармен≥да - «енон ≈лейський - намагаЇтьс€ довести справедлив≥сть погл€д≥в свого вчител€ на проблему бутт€. «енон розробл€Ї особливу систему обірунтувань, €к≥ ув≥йшли до ≥стор≥њ ф≥лософськоњ думки €к парадокси, або апор≥њ Ђнерозв'€зана суперечн≥стьї.

јпор≥њ «енона ≈лейського так≥:

1. Ђ–ухоме не рухаЇтьс€ н≥ у тому м≥сц≥, де воно Ї, дн≥ в тому, де його немаЇї.

2. Ђƒихотом≥€ї (под≥л на дв≥ частини) твердить, що рух не може зак≥нчитис€, оск≥льки перш, н≥ж в≥н дос€гне к≥нцевого пункту, необх≥дно пройти половину шл€ху, але перш, н≥ж дос€гти ц≥Їњ половини, необх≥дно пройти Ђполовину половиниї ≥ так без к≥нц€. «а такою лог≥кою рух не може не т≥льки зак≥нчитис€, але й початис€.

3. Ђјх≥лл ≥ черепахаї формулюЇтьс€ так: швидконогий јх≥лл н≥коли не наздожене черепаху, оск≥льки перш, н≥ж в≥н подолаЇ в≥дстань до черепахи, вона теж проповзе €кусь, хай ≥ невелику в≥дстань ўоб подолати цю в≥дстань, јх≥ллу знадобитьс€ €кийсь, хай знову ж невеликий час, прот€гом €кого черепаха проповзе ще €кусь в≥дстань, ≥ так без к≥нц€.

4. Ђ—тр≥ла, що летитьї формулюЇтьс€ так: випущена з лука стр≥ла нерухома, оск≥льки у будь-€кий момент руху займаЇ р≥вне соб≥ м≥сце, йдетьс€ про те, що вс€ траЇктор≥€ польоту стр≥ли складаЇтьс€ з нерухомих положень стр≥ли в р≥зних м≥сц€х простору, але х≥ба ж можна отримати рух ≥з суми стан≥в спокою?

5. јпор≥€ Ђстад≥онї. якщо два т≥ла рухаютьс€ назустр≥ч одне одному й в≥дносно одне одного, то одне з них пройде повз друге, витративши на це ст≥льки ж часу, ск≥льки необх≥дно дл€ проходженн€ повз половину того, що не рухаЇтьс€, тод≥ половина дор≥внюватиме ц≥лому.

6. јпор≥€ проти ѕростору. ≈лейська ф≥лософ≥€ не допускаЇ небутт€, стверджуючи що бутт€ Ї, а небутт€ не ≥снуЇ. «енон висував апор≥ю ≥ проти реальност≥ простору. —уть њњ пол€гаЇ в тому, що коли р≥ч розташована у простор≥, то ц€ р≥ч ≥ цей прост≥р повинн≥ знаходитись в ≥ншому простор≥, €кий оточуЇ њх, а це в свою чергу повинно знаходитись ще в ≥ншому простор≥ ≥ так до неск≥нченност≥. јле у€вити неск≥нчену множину простор≥в, Ђвкладенихї один в один абсурдно. “ому ≥ сам прост≥р, ≥де€ €кого потребуЇ абсурдноњ у€ви, нереальний.

7. јпор≥€ супроти чуттЇвого сприйманн€ св≥ту Ђ«ерно, що падаЇї. якщо п≥д час пад≥нн€ одного зерна або його тис€чноњ дол≥ н≥чого не чути, то зв≥дки беретьс€ шум п≥д час пад≥нн€ маси зерна? ’≥ба шум може виникнути ≥з суми нечутного, а зв≥дси висновок: ≥ людськ≥ в≥дчутт€ не можуть дати ≥стинного знанн€, на них неможливо покладатис€.

«енон розробив систему доказ≥в Ђв≥д супротивногої. —хема доказ≥в така: спочатку приймаЇтьс€ припущенн€, що твердженн€, котре необх≥дно спростувати, в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥. ѕот≥м з цього твердженн€ вивод€тьс€ насл≥дки, котр≥ суперечать д≥йсност≥, тобто призвод€ть до абсурду. —воњми апор≥€ми «енон заф≥ксував об'Їктивну суперечлив≥сть руху. «апереченн€ руху базуЇтьс€ на прийн€тт≥ головноњ тези елейськоњ ф≥лософ≥њ про Їдн≥сть, стал≥сть ≥ несуперечлив≥сть сущого. ќск≥льки рух ви€вл€Їтьс€ суперечливим, в≥н оголошуЇтьс€ €к такий, що не ≥снуЇ. “акий тип м≥ркуванн€, що обірунтовуЇ докази шл€хом спростуванн€ ≥ побудований на використанн≥ сили запереченн€, маЇ назву негативноњ д≥алектики.

ƒ≥€льн≥сть соф≥ст≥в

ѕереход€чи до вивченн€ другого, класичного, пер≥оду ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ √рец≥њ, звертаЇмо увагу на д≥€льн≥сть соф≥ст≥в.

—оф≥сти - це старогрецьк≥ ф≥лософи середини V - першоњ половини ≤V ст. до н.е.: ѕротагор, √орг≥й та ≥нш≥. —лово Ђсоф≥стї означаЇ мудрий, а з середини V ст. так називають учител≥в красномовства. ’арактерною рисою вченн€ соф≥ст≥в Ї рел€тив≥зм, €кий заперечуЇ на€вн≥сть будь-€кого об'Їктивного а значить, ≥ ≥стинного зм≥сту в людських знанн€х.

ќсновна проблема, котру вир≥шують соф≥сти - це реальн≥сть сущого. ¬ир≥шенн€ ц≥Їњ проблеми ѕротагором звучить так: Ђ™ т≥льки св≥т гадки, а св≥ту сущого не ≥снуЇї. —в≥т гадки в≥дносний ≥ суперечливий. Ѕудь-€ка ≥стина в≥дносна. ’арактер д≥€льност≥ соф≥ст≥в пол€гав у тому, що вони повинн≥ були навчити людину захищати будь-€ку точку зору €кою б абсурдною вона не була. ќсновою такого навчанн€ було у€вленн€ про в≥дсутн≥сть абсолютноњ ≥стини ≥ обТЇктивних ц≥нностей. ¬≥дносн≥сть пон€ть добра ≥ зла, суто формальне вм≥нн€ ман≥пулювати словами приводило до таких тверджень: Ђ’вороба - зло дл€ хворого ≥ благо - дл€ л≥кар€ї або Ђ—мерть - зло дл€ померлого, а дл€ могильник≥в Ц благої.

—оф≥стами була започаткована тенденц≥€ Ђповороту до людиниї, €ку ѕротагор висловив у своњй знаменит≥й тез≥: ЂЋюдина Ї м≥ра вс≥м речам: сущих в тому, що вони ≥снують, ≥ не сущих в тому, що вони не ≥снуютьї. ѕротагор був звинувачений в нечестивост≥, оск≥льки його тв≥р починавс€ словами: Ђѕро бог≥в € не можу знати н≥ того, що вони Ї, н≥ того, що њх нема, н≥ того, €кий вони мають вигл€дї.

¬ пер≥од розкв≥ту грецькоњ демократ≥њ важливу соц≥альну функц≥ю виконували риторика та соф≥стика. «м≥ст та призначенн€ останньоњ розкриваЇтьс€ ѕротагором у м≥ф≥ про створенн€ людини. Ћюдина була створена безпорадною ≥ вела дикий спос≥б житт€ под≥бно до тварин. ѕот≥м завд€ки ѕрометею вона придбала вогонь та р€д корисних ум≥нь. ќднак, ц≥ надбанн€ хоча ≥ полегшили житт€ людини, але не дали змоги дл€ њњ пор€тунку. Ћюди вороже ставилис€ один до одного, що не давало њм змоги обТЇднатись. ≤ тод≥ бог «евс в≥дкрив люд€м —ором ≥ ѕравду, котр≥ започаткували основи пор€дку серед людей, але щоб п≥дтримувати цей пор€док, потр≥бно оволод≥ти пол≥тичним мистецтвом, котрому може навчити соф≥стика.

—ократ. …ого внесок у розвиток ф≥лософськоњ думки визначають €к Ђсократ≥вськийї або Ђантрополог≥чнийї у ф≥лософ≥њ. —уть його пол€гаЇ у зверненн≥ ф≥лософських м≥ркувань з космогон≥чноњ проблематики до теми людини. Ђѕ≥знай самого себеї - такою Ї основна теза сократ≥вського вченн€. “акого знанн€ можна набути лише у безпосередньому контакт≥ з ≥ншими людьми, в д≥алоз≥. “ому —ократ б≥льшу частину свого часу проводив на площах, в палестрах, вступав у бес≥ди з кожним, хто бажав говорити з ним. —тиль ≥ характер цих бес≥д в≥дображен≥ в д≥алогах ѕлатона. —ократ неодноразово вступав в суперечки з приводу визначенн€ зм≥сту таких пон€ть, €к благо, мудр≥сть, справедлив≥сть та ≥н. ¬ ход≥ розмови ф≥лософ ставив запитанн€, отримував в≥дпов≥д≥, €к правило, неповн≥, знову ставив запитанн€ ≥, коли спантеличений сп≥врозмовник остаточно заплутувавс€ ≥ питав, а що думаЇ —ократ з приводу цього, в≥н в≥дпов≥дав: Ђя знаю лише те, що н≥чого не знаюї.

ѕол≥тичн≥ погл€ди —ократа ірунтувались на таких засадах: влада повинна належати кращим, тобто справедливим ≥ мудрим, €к≥ здатн≥ оволод≥вати мистецтвом управл≥нн€ державою. ¬иход€чи з цього в≥н суворо критикував аф≥нську демократ≥ю.

«аслуга —ократа в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ пол€гала в тому, що в тому, що в≥н на практиц≥ дов≥в значенн€ д≥алогу €к основного методу винайденн€ ≥стини. «агибель —ократа трактують €к розправу влади над незалежним мислителем, але ≥снуЇ й ≥нша верс≥€: —ократ був засуджений до страти за злод≥€нн€ свого учн€  р≥т≥€. ѕеребуваючи у вТ€зниц≥, в≥н прийн€в отруту. ÷≥каво, що —ократ в≥дмовивс€ в≥д втеч≥ з вТ€зниц≥, посилаючись на необх≥дн≥сть виконувати вирок суду, €кий вин≥с йому народ.

ѕ≥сл€ смерт≥ —ократа в √рец≥њ утворилос€ дек≥лька ф≥лософських шк≥л його посл≥довник≥в - к≥н≥к≥в, к≥ринањк≥в та мегарик≥в.

 ≥н≥ки (в≥д гр. Ц собака) - засновник школи јнтисфен. Ќазву ц€ школа одержала за пропаганду способу житт€, €кий, з точки зору њњ представник≥в, повинна вести людина. ”чень јнтисфена ƒ≥оген зв≥в своњ потреби до м≥н≥муму ≥ жив у д≥жц≥. ÷≥ ф≥лософи вважали, що жити потр≥бно по природ≥, зв≥льнившись в≥д культурних традиц≥й, розкош≥ та надм≥рностей. ¬ легенд≥ збереглас€ розпов≥дь про те, €к ƒ≥оген ≥з засв≥ченим л≥хтарем ходив по вулиц€х  оринфу. Ќа запитанн€ здивованих людей, чим в≥н займаЇтьс€, в≥дпов≥дав: ЂЎукаю людинуї.

ƒо класичного пер≥оду належить також д≥€льн≥сть ф≥лософа ƒемокрита Ц одного з найв≥дом≥ших старогрецьких ф≥лософ≥в-матер≥ал≥ст≥в, ученого-енциклопедиста. ¬≥н Ї основоположником матер≥ал≥стичноњ л≥н≥њ в грецьк≥й ф≥лософ≥њ. ” вир≥шенн≥ проблеми бутт€ проголошуЇ на€вн≥сть двох початк≥в: атом≥в ≥ пустоти. јтоми розр≥зн€ютьс€ за величиною, формою. ≤ншою реальн≥стю усього сущого Ї пустота. ¬она ≥снуЇ, вм≥щуючи в соб≥ р≥зн≥ предмети, а може ≥снувати без них, самост≥йно.  ≥льк≥сть атом≥в неск≥нченна, неск≥нченна ≥ пустота. «в≥дси в≥чн≥сть сущого у простор≥ ≥ час≥. ƒемокрит перший з мислител≥в вводить пон€тт€ причини. ¬≥н стверджуЇ, що н≥що не виникаЇ без причини. ѕричинн≥сть у ƒемокрита обумовлюЇтьс€ коливальним рухом атом≥в ≥ з≥ткненн€м њх.

¬ теор≥њ п≥знанн€ ƒемокрит розр≥зн€Ї чуттЇве та розумове знанн€. „уттЇвий досв≥д нам даЇ Ђтемнеї, неповне знанн€ ≥ лише мисленн€ здатне дати точне ≥ повне знанн€ про навколишн≥й св≥т. ѕереконан≥сть у тому, що людськ≥ в≥дчутт€ не спроможн≥ дати ≥стинн≥ знанн€, знайшла своЇ в≥дображенн€ в ≥сторичному переказ≥ про самоосл≥пленн€ ф≥лософа. «г≥дно з цим переказом ƒемокрит в к≥нц≥ житт€ осл≥пив себе, щоб уникнути полону в≥д чуттЇвого (спогл€дального) досв≥ду.

«а ƒемокритом усе живе в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д неживого ≥ ц€ р≥зниц€ пол€гаЇ в на€вност≥ душ≥, €ка утворюЇтьс€ ≥з специф≥чних атом≥в, под≥бних вогню.

Ћюдина в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д тварини особливим розташуванн€м атом≥ душ≥. ƒушу ƒемокрит вважав смертною, коли людина вмираЇ, атоми душ≥ полишають њњ ≥ розс≥юютьс€ у простор≥. Ѕоги, за ƒемокритом, - це особлив≥ зТЇднанн€ вогненних атом≥в, вони нелегко руйнуютьс€, але все ж нев≥чн≥. ¬они здатн≥ позитивно або негативно впливати на людину, подаючи людин≥ т≥ чи ≥нш≥ знаки.

≈тичн≥ та соц≥альн≥ проблеми. Ќайкращою формою держави ƒемокрит вважав демократичний пол≥с. ќсновною умовою збереженн€ демократ≥њ вважав на€вн≥сть у громад€н таких моральних €костей, €к≥ утворюютьс€ вихованн€м та осв≥тою.

 

ѕлатон. якщо ƒемокрит в≥домий €к творець першоњ посл≥довноњ системи матер≥ал≥зму, то ѕлатон виступив у рол≥ творц€ першоњ посл≥довноњ системи ≥деал≥зму. ¬≥н перший визначив ф≥лософ≥ю €к науку, що будуЇтьс€ на абстрактних пон€тт€х-≥де€х. «аснував свою школу в јф≥нах Ц јкадем≥ю. «береглас€ значна частина творчоњ спадщини ѕлатона, €ка складаЇтьс€ з 334 д≥алог≥в Ђјполог≥€ —ократаї ≥ 13 лист≥в.

¬ченн€ про бутт€. ќснова платон≥вського розум≥нн€ бутт€ ірунтуЇтьс€ на ≥деал≥стичному розвТ€занн≥ основного питанн€ ф≥лософ≥њ. ѕервинним у бутт≥ виступають ≥дењ, абстрактн≥ пон€тт€, €к≥ нос€ть назву - ун≥версал≥й. « точки зору ѕлатона, ≥дењ в≥чн≥, незм≥нн≥, досконал≥ ≥ тому становл€ть бутт€ у найб≥льш можлив≥й повнот≥ сього ви€ву. ўо ж до матер≥њ, то зона €вл€Ї собою Ђнульове бутт€ї, або небутт€, н≥що. ≤де€ та матер≥€ активно сп≥в≥снують ≥ взаЇмод≥ють. –езультатом ц≥Їњ взаЇмод≥њ Ї ≥ реч≥ навколишнього чуттЇвого зм≥нного св≥ту. јле реч≥ навколишнього св≥ту не Ї чимось Ђчистої матер≥альним, бо Ђчистаї матер≥€ Ц це н≥що. ≤дењ, за ѕлатоном, Ї не що ≥нше, €к реч≥, т≥льки позбавлен≥ просторово-часовоњ обмеженост≥, очищен≥ в≥д матер≥њ, ув≥чнен≥ ≥ досконал≥.

–еч≥ повс€кденного св≥ту виступають у рол≥ чогось менш досконалого ≥ становл€ть коп≥ю €когось ориг≥налу, його Ђт≥ньї. ÷им ориг≥налом Ї ≥де€.

“еор≥€ п≥знанн€. «г≥дно з вченн€м ѕлатона процес п≥знанн€ €вл€Ї собою процес пригадуванн€ (з гр. Ђамнезисї - памТ€ть) душ≥. “акою здатн≥стю над≥лена т≥льки людська душа, €ка до переселенн€ в т≥ло ≥снуЇ в царств≥ ≥дей. ¬сел€ючись у т≥ло, душа забуваЇ про те, що спогл€дала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. –озгл€даючи шл€х п≥знанн€, ѕлатон використовуЇ притчу про печеру: ЂЋюди перебувають н≥би у п≥дземному помешканн≥, под≥бному до печери, на ст≥нах €коњ оч≥ бачать гру т≥ней. «мушен≥ бачити усе житт€ лише т≥н≥, не бачачи реальних предмет≥в, люди звикають вважати ц≥ т≥н≥ справжн≥ми предметами. “≥н≥ - це результат сприйманн€ св≥ту почутт€ми. ѕ≥знанн€ ж ≥стинноњ д≥йсност≥ - св≥ту ≥дей - можливе лише за допомогою розуму. ћетодами п≥знанн€, з точки зору ѕлатона, Ї д≥алектика та математика. ƒ≥алектика €к здатн≥сть ставити запитанн€ ≥ давати в≥дпов≥д≥ на них. ћатематика (особливо геометр≥€) здатна вивести людину ≥з св≥ту почутт≥в та невизначеност≥ у св≥т ≥деального сущого.

Ћюдина та сусп≥льство у вченн≥ ѕлатона ≥снують €к Їдине ц≥ле. ≤ндив≥дуальна доброд≥йн≥сть ≥ сусп≥льна справедлив≥сть Ц це два основн≥ полюси людського житт€, котр≥ повинн≥ бути узгоджен≥ м≥ж собою. «в≥дси необх≥дн≥сть в≥дпов≥дного сусп≥льного укладу бутт€, за ≥деал €кого править узгоджен≥сть окремо людськоњ доброд≥йност≥ з державним ладом в ц≥лому.

–озгл€даючи форми державност≥, ѕлатон визначаЇ дв≥ Ђправильн≥ї Ц монарх≥ю та аристократ≥ю, сюди в≥дносить ≥ демократ≥ю, €кщо останн€ дотримуЇтьс€ закон≥в; та чотири Ђнеправильн≥ї Ц беззаконну демократ≥ю, тимократ≥ю, ол≥гарх≥ю ≥ тиран≥ю. ћодель ≥деальноњ держави ѕлатон розробл€Ї у д≥алоз≥ Ђƒержаваї. «а своњми основними рисами ≥деальна держава у ѕлатона - це пол≥с, Ђправл≥нн€ кращихї (аристократ≥€).

÷≥нними дл€ сьогоденн€ Ї ≥дењ ѕлатона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а маЇ працювати на благо сусп≥льства, ≥ керувати нею повинн≥ чесн≥ ≥ квал≥ф≥кован≥ люди (ф≥лософи). —аме. в цьому напр€м≥ йдуть зараз дискус≥њ про роль держави в сусп≥льств≥ та њњ морально-профес≥йний склад.

јристотель Ц пров≥дний ф≥лософ класичного пер≥оду, €кий займав пром≥жне м≥сце м≥ж матер≥ал≥змом та ≥деал≥змом. Ќавчавс€ у ѕлатона в јкадем≥њ, був вихователем 13-р≥чного ќлександра ћакедонського, створив свою ф≥лософську школу - Ћ≥кей.

¬ченн€ про бутт€. јристотель п≥ддаЇ критиц≥ вченн€ свого вчител€ ѕлатона.  ритика ц€ мала принциповий характер: Ђѕлатон мен≥ друг, але ≥стина дорожчаї. « точки зору јристотел€ суще не може ≥снувати окремо в≥д речей. Ѕутт€ у нього ≥снуЇ €к Їдн≥сть матер≥њ та форми. ћатер≥ю јристотель розгл€даЇ €к можлив≥сть. ƒл€ того, щоб ≥з можливост≥ виникло щось д≥йсне, матер≥€ повинна мати форму, €ка перетворюЇ њњ на актуальне суще. Ќаприклад, €кщо ми в≥зьмемо м≥дну кулю, то матер≥Їю дл€ нењ буде м≥дь, а формою - кулепод≥бн≥сть; по в≥дношенню до живоњ ≥стоти матер≥Їю Ї њњ т≥лесний склад, а формою - душа, котра забезпечуЇ Їдн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть вс≥х њњ т≥лесних частин. ‘орма, за јристотелем, активний початок, тод≥ €к матер≥€ - пасивна. ћатер≥€ под≥льна до неск≥нченност≥, форма непод≥льна ≥ тотожна сам≥й реч≥. Ќайвищою сутн≥стю јристотель вважаЇ чисту (очищену, зв≥льнену в≥д матер≥њ) форму. ¬решт≥-решт јристотель зд≥йснюЇ в≥дрив матер≥њ в≥д форми. «в≥льнена в≥д матер≥њ форма - це в≥чний двигун, котрий служить джерелом руху ≥ житт€, косм≥чного ц≥лого. ¬ цьому €краз ≥ ви€вл€Їтьс€ ≥деал≥зм в ф≥лософ≥њ јристотел€. —аме через те, що јристотель брав за першооснову форму, а не матер≥ю, теологи середньов≥чч€ дес€тками стол≥ть залучали його до фундатор≥в богословТ€ (пор€д з ѕлатоном), оск≥льки безт≥лесна форма јристотел€ усп≥шно зб≥галас€ з образом безт≥лесного, але всемогутнього бога.

ѕ≥дбираючи п≥дсумки старогрецького вченн€ про бутт€, можна зробити висновки: дл€ б≥льшост≥ ф≥лософ≥в характерне дуал≥стичне протиставленн€ двох початк≥в: бутт€ ≥ небутт€ у ѕармен≥да, атом≥в ≥ пустоти - у ƒемокрита, ≥дењ ≥ матер≥њ - у ѕлатона, форми ≥ матер≥њ - у јристотел€. «а допомогою цих двох початк≥в ф≥лософи намагались по€снити бутт€ св≥ту та людини, ≥ другий важливий момент: старогрецьк≥ мислител≥ €к матер≥ал≥сти, так ≥ ≥деал≥сти, були косм≥стами, њх погл€ди були спр€мован≥ на розкритт€ таЇмниць природи, космосу.

¬ченн€ про п≥знанн€. «нати, за јристотелем, - значить знати загальне, бо воно Ї першопочатком за своњм бутт€м. ”н≥версал≥њ (категор≥њ) структурують хаос у€влень (чуттЇву ц≥л≥сн≥сть) на елементи ≥ робл€ть њњ п≥знаною. јристотель визначаЇ 10 основних категор≥й: сутн≥сть, к≥льк≥сть, €к≥сть, в≥дношенн€, м≥сце, час, стан, обладнанн€, д≥€, стражданн€.

јристотель Ц фундатор формальноњ лог≥ки. ¬≥н визначив три основн≥ закони лог≥ки:

1. «акон тотожност≥.

2. «акон усуненн€ протир≥чч€.

3. «акон вилученн€ третього.

¬елич јристотел€ пол€гаЇ ≥ в тому, що в≥н узагальнив ≥ систематизував класичну ф≥лософську спадщину. “ак, перипатетиками (назва посл≥довник≥в јристотел€) було систематизовано близько 200 на€вних на той час державних обТЇднань - грецьких пол≥с≥в. ”загальненн€ науково-природничих знань дано јристотелем в трактатах Ђ‘≥зикаї, Ђћетаф≥зикаї та ≥н. ¬ останньому вперше п≥дкреслюЇтьс€ необх≥дн≥сть ф≥лософ≥њ дл€ конкретних наук (метаф≥зика Ц це ф≥лософ≥€, €ка ≥снуЇ понад ф≥зикою). ” трактат≥ јристотел€ Ђѕро душуї закладен≥ основи психолог≥њ.

¬ченн€ про людину та сусп≥льство. «а јристотелем, проблемою людини займаЇтьс€ практична ф≥лософ≥€, €ка складаЇтьс€ з двох частин - етики та пол≥тики. јристотель - фундатор етики евдемон≥зму, зг≥дно з €кою найвище благо людини - щаст€ (на в≥дм≥ну в≥д етики гедон≥зму - ф≥лософ≥њ насолоди). ўасливою людину робить доброд≥йн≥сть. јристотелем визначаютьс€ два види доброд≥йност≥: етичн≥ та ≥нтелектуальн≥.

Ћюдина Ц це сусп≥льна тварина, €ка над≥лена душею та пол≥тичною св≥дом≥стю. Ќайкраще державне обТЇднанн€ Ц це пол≥с. ќстаточна мета пол≥су Ц щасливе житт€. Ќайкращий лад Ц це правл≥нн€ найкращих аристократ≥в, јристотель вважав природним в≥дношенн€ Ђраб Ц господарї, але рабами повинн≥ бути не елл≥ни, а варвари.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1338 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—амообман может довести до саморазрушени€. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2320 - | 2159 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.057 с.