...Духовна Європа має місце народження. Я тут маю на увазі не географічне - тобто одну з країн, хоча й це небезпідставно, - а духовне місце народження, одну з націй, відповідно, окремих людей і групи людей цієї нації. Це старогрецька нація VII й VI століть до н.е. Тут виникла нова настанова одиниці щодо навколишнього світу. Як результат, відбулося народження духовного утворення цілком нового різновиду, яке незабаром розрослося у систематизовану завершену структуру культури. Греки назвали її філософією. За правильного перекладу, в первинному значенні це означало не що інше, як універсальну науку, науку про всесвіт, про єдність усього сущого. Згодом інтерес до всезагального і, отже, питання про всеохоплююче становлення і буття у становленні стали диференціюватися згідно з усезагальними формами й регіонами буття, так філософія як єдина наука розгалужується на різноманітні окремі науки.
У виникненні філософії в такому розумінні, коли до неї включено всі науки, я вбачаю, хоча й це парадоксально звучить, первинний феномен духовної Європи. За ближчого ж висвітлення, яке за необхідністю має бути досить стислим, цю позірну парадоксальність буде подолано.
Філософія, наука - це назви особливого класу духовних витворів. Історичний рух, який набув стильової форми європейської наднації, спрямований на нормоутворення, що перебуває у безконечності, але це не є тим нормоутво-ренням, яке можна вивести з суто морфологічного зовнішнього споглядання структурних змін. Постійна спрямованість на норму внутрішньо притаманна інтенційному життю окремої' особистості, а звідси - й націям, з їхніми особливими соціальними утвореннями, й нарешті, - організмові об'єднаних Європою націй; звичайно, це стосується не кожної особистості й не до кінця розвинуто в персональних утвореннях вищого ступеня, які конституюються інтерсуб'єктивними актами, але всім їм усе ж таки притаманний, у формі необхідного шляху розвитку та поширення, дух загальнозначимих норм. А це означає, водночас, прогресуючу перебудову всього людства під впливом ідейних утворень, що набувають дієвості в малих і найменших групах. Ідеї - властиві окремим особистостям смислові структури нового дивовижного різновиду, що здатні містити в собі інтенційну безконечність, - не є подобизнами реальних речей у просторі, які, потрапляючи в поле людського досвіду, одначе, не одразу стають значимими для людини як особистості. Завдяки першій концепції ідей людина поступово стає новою людиною, її духовне буття вступає у процес постійного оновлення. Цей процес з самого початку здійснюється комунікативно; пробуджується новий стиль особистого буття у своєму життєвому колі й через свідоме наслідування - відповідно, нове становлення. Спочатку в цьому процесі (а в подальшому і за його межами) поширюється нове людство, яке, живучи в конечному, прагне до полюсу безконечності. Разом з цим виникає новий спосіб усуспільнення і нова форма постійних спільнот, духовне життя яких, усуспільнене завдяки любові до ідей, завдяки виробництву ідей та ідеальному нормуванню життя, містить у собі безконечність у горизонті майбутнього: безконечність поколінь, які оновлюються з духу ідей. Спочатку це відбувається в духовному просторі однієї лише грецької нації у формі розвитку філософії і філософських співтовариств. Водночас у цій нації виникає всезагальний дух культури, який залучає на свій шлях усе людство; так відбувається прогресуюче перетворення у форму нової історичності...
...жодна з форм культури, розглядувана в історичному горизонті, до філософії не була в означеному розумінні культурою ідей, не знала безконечних завдань, не знала такого універсуму ідеальностей, що вони й у цілому, й поодинці, й за методами продукування їх містять у собі безконечність.
...Однак з появою грецької філософії й перших її формоутворень на підставі послідовної ідеалізації нового смислу безконечності відбувається далекосяжне смислове перетворення, яке зрештою залучає у царину свого впливу всі ідеї конечного і разом з ними всю духовну культуру і людство. Тому для нас, європейців існує багато безконечних ідей (якщо можна так висловитися) й поза філософсько-науковою сферою, однак своїм характером, аналогічним безконечності (безконечні завдання, цілі, докази, Істини, "істинні цінності", "справжні блага", "абсолютно значимі норми"), вони завдячують перетворенню людства філософією та її ідеальностями...
Тут ми стикаємося з можливим запереченням того, що філософія, наука греків була чимось виключно їхнім, що лише з ними прийшло у світ. Вони ж самі розповідали про мудрих єгиптян і вавілонян і таке інше, та й справді багато чому навчилися в них. Сьогодні ми маємо чимало праць з індійської, китайської (тощо) філософій, в яких їх ставлять на один рівень з грецькою і розуміють просто як різні історичні утворення в межах однієї ідеї культури. Звичайно, їм притаманна певна спільність. Однак за суто морфологічно загальним не варто втрачати з поля зору інтенційної глибини і нехтувати найсуттєвішими принциповими відмінностями.
Перш за все, докорінно відрізняються вже самі настанови філософів, котрі виступали з одного і з іншого боку, різниться універсальна спрямованість їхніх інтересів. Там і тут можна констатувати інтерес до всеосягнення світу, який в обох випадках, тобто також з боку індійської, китайської та інших подібних "філософій", був спрямований на універсальне знання про світ, виражався скрізь у формі професійного життєвого інтересу і з цілком зрозумілих мотивів спонукав до професійних об'єднань, в яких від покоління до покоління передаються й відповідно розвиваються всезагальні результати. Але тільки у греків ми бачимо універсальний ("космологічний") життєвий інтерес у якісно новій формі чисто теоретичної настанови і спосіб об'єднання, який був внутрішнім проявом цього інтересу і відповідав характерові суттєво нових філософів і вчених (математиків, астрономів тощо). Це були люди, які не окремо, а один з одним, та один для одного, отже у міжперсональних зв'язках співпраці прагнули Тhеоrіа і тільки Тhеоrіа, розвиток і постійне вдосконалення якої завдяки розширенню кола співробітників і послідовників усвідомлювалися як безконечне й універсальне завдання. Теоретична настанова історично виникла у греків.
...Теоретична настанова, будучи також професійною настанови, є цілковито непрактичною. Вона грунтується, отже, на вольовому Еросhе [1] стосовно всього природного, в тому числі й вищого рівня практики, яка професійно замикається на природному...
Від універсальної міфічно-практичної настанови виразно відрізняється в усіх раніше відзначених сенсах непрактична "теоретична" настанова, настанова thaymazein [2], до якої зводили виникнення філософії гіганти першого кульмінаційного періоду грецької філософії - Платон і Арістотель. Людей охоплює пристрасть до світоспоглядання і світопізнання, вільного від будь-яких практичних інтересів, - і в замкненому колі своїх пізнавальних дій та у відведений на це час дбають вони не про що інше, як про чисту Тhеоriа. Іншими словами, людина стає незаангажованим споглядачем, спостерігачем світу, - вона стає філософом; або точніше-з цього часу її життя набуває чутливості до можливих тільки за цієї настанови нових цілей і методів мислення, з яких, зрештою, виникає філософія, а сама людина стає філософом.
Звичайно, виникнення теоретичної настанови, як будь-яке історичне явище, має свою фактичну мотивацію в конкретному взаємозв'язку історичних подій. З огляду на це, отже, варто пояснити, як із способу існування і життєвого горизонту греків у VIІ сторіччі в їхньому взаємозв'язку з великими й уже висококультурними націями навколишнього світу могло з'явитися і постати спочатку для окремих одиниць оте thaymazein. Ми не будемо розглядати це детальніше; для нас важливіше зрозуміти спосіб мотивації, спосіб надання і творення смислу, який від простої переміни настанови, тобто від простого thaymazein привів до Тhеоrіа - історичний факт, якому, однак, має бути притаманний свій сутнісний вимір. Варто пояснити перетворення первинної Тhеоriа як цілковито "незаангажованого" (через Еросhе стосовно всього, що йде від практичних інтересів) світоспоглядання (пізнання світу на підставі чистого універсального споглядання) в Тhеоrіа власне науки, контрастуючи обидві через dоха [3]та еріstете [4]. Теоретичний інтерес, що виникає як те саме thaymazein, є, очевидно, варіацією первинно присутньої у природному житті зацікавленості як "перерви в ході серйозного життя", як прояву первісно утвореного життєвого інтересу або як бавлення спогляданням навколишнього, коли задоволені актуальні життєві потреби або скінчилася професійна робота. Зацікавленість (яка тут не є побутовою "вадою") є такою варіацією, таким інтересом, який знімає життєвий інтерес, відмовляється від нього.
Орієнтований таким чином, він (інтерес. - Перекл.) спочатку спрямований на різноманітність націй, власної і чужих, кожної зі своїм довкіллям, зі своїми традиціями, богами, демонами, міфічними силами, зі своїм світом, кожен з яких вважається просто самоочевидним і реальним. У цьому разючому контрасті виникає відмінність між уявленням про світ і реальним світом і постає нове питання про істину; не про пов'язану із традиціями повсякденну істину, а про ідентичну, значиму для всіх, віднині не засліплених традиційністю, Істину - про Істину в собі. До теоретичної настанови філософа належить, отже, те, що він твердо наперед вирішує назавжди присвятити своє майбутнє життя - як універсальне життя - завданням теорії, до безконечності розбудовувати теоретичне пізнання на теоретичному пізнанні.
В окремих особистостях, таких, як Фалес та інші, відбувається становлення нового людства, людей, які професійно творять філософське життя, філософію як нову форму культури. Зі зрозумілих причин невдовзі виникає відповідне нове суспільне об'єднання. Ідеальний витвір - Тhеоrіа, -негайно схоплюваний у співпереживанні й засвоюваний через навчання й наслідування, спонукає до співпраці, до взаємодопомоги через критику. Навіть сторонні, нефілософи звертають увагу на дивні вчинки і прагнення філософів. Зрозумівши їх, вони самі стають або філософами, або, у разі щільних професійних зв'язків, - утворюють свої школи. Таким чином, філософія поширюється двояко, як розширення професійного співтовариства філософів і як супровідний йому громадський розвиток освіти. Але в цьому полягає й причина пізнішого фатального розколу єдиного народу на освічених і неосвічених. Звичайно ця тенденція поширення не обмежується рамками рідної нації. На відміну від усіх інших культурних творінь, вона (філософія. - Перекл.) не є рухом інтересу, вкоріненого в національних традиціях. Іноземці також вчаться розуміти і брати участь у могутньому перетворенні культури, яке йде від філософії. Але саме це ще потрібно детальніше пояснити.
Від філософії, поширюваної у формі досліджень та освіти, виходить подвійний духовний вплив. З одного боку, найважливішим у теоретичній настанові філософської людини є своєрідна універсальність критичного стану, який рішуче налаштований не сприймати жодної заданої думки, жодної традиції, не запитуючи одразу ж увесь традиційно заданий універсум про істинне в собі, про ідеальність. Але це не тільки нова пізнавальна позиція. Завдяки вимозі підпорядкування всієї емпірії ідеальним нормам, а саме нормам безумовної істини, негайно відбувається далекосяжна зміна загальної практики людського буття, отже й усього культурного життя; тепер воно вже нормоване не наївною повсякденною емпірією і традиціями, а об'єктивною істиною. Так ідеальна істина стає абсолютною цінністю, яка через поширення освіти й постійний уплив на виховання дітей веде за собою універсально перетворюючу практику. Якщо трохи глибше замислитися над способом цього перетворення, ми одразу ж зрозуміємо необхідне: якщо всезагальна ідея істини в собі стає універсальною нормою всіх породжуваних людським життям відносних істин - дійсних і ситуаційно ймовірних, - то це стосується також усіх традиційних норм, норм права, краси, корисності, панівних особистих цінностей, цінностей особистого характеру і т.д.
Так корелятивне з досягненнями нової культури виникає особливе людство й особливе життєве покликання, філософське світопізнання породжує не тільки ці своєрідні результати, але й певне людське спрямування, яке одразу ж втручається в усе інше практичне життя, з його власними прагненнями й цілями, цілями історичної традиції, до якої належить людина і яка надає таким цілям їхнього значення, виникає нова й духовна спільність, можна сказати, спільність суто ідеальних інтересів між людьми, котрі живуть філософією, поєднані відданністю ідеям, які не тільки для всіх корисні але й усім однаково належать. З необхідністю утворюється співпраця особливого роду, праця одного з одним й один для одного, критична допомога, яка взаємозбагачує, з якої виростає чиста й безумовна у своєму значенні істина як загальне благо. Крім цього виникає необхідна тенденція зростання інтересу через розуміння того, до чого тут прагнуть, над чим працюють, тобто тенденція залучення до філософії все нових і нових філософуючих. Це здійснюється спочатку в межах своєї країни. Поширення не може відбуватися виключно у формі професійного наукового пошуку, воно, виходячи за рамки професійних кіл, набуває форми поширення освіти.
Які ж результати поширення освіти на все ширші верстви населення, звісно - верхні, панівні, менше обтяжені життєвими турботами? Звичайно це веде не просто до однорідної перебудови нормального й в цілому задовільного державного життя, а, цілком ймовірно, що й до великого внутрішнього розколу, внаслідок чого це життя і національна культура зазнають перелому. Традиційно орієнтовані консерватори і філософські кола вступають у боротьбу, і звичайно ця боротьба відображається у сферах політичної влади. Вже від самого виникнення філософії вона зазнає переслідування. Людей, які живуть її ідеями, зневажають. І все ж ідеї сильніші від усіх емпіричних влад.
Тут також слід враховувати, що філософія, яка виросла з універсальної критичної настанови проти всього і кожного традиційно даного, у своєму поширенні не є стримуваною жодними національними бар'єрами. Необхідна тільки здатність до універсальної критичної настанови, яка, звичайно, має своєю передумовою відносно високу донаукову культуру. Так відтворюється розлом національної культури, в першу чергу, в тому, що прогресуюча універсальна наука стає спільним надбанням для раніше чужих одна одній націй і єдність наукового і освітнього співтовариств пронизує більшість націй.
Належить навести ще дещо важливе, пов'язане зі ставленням філософії до традицій. Тобто тут слід відзначати дві можливості. Або традиційно значиме цілком відкидається, або його зміст засвоює філософія і перетворює в дусі філософських ідеальностей. Надзвичайний випадок становить релігія. Сюди я не включаю "політеїстичні релігії". Множинність богів, міфічні сили будь-якого гатунку є об'єктами навколишнього середовища настільки ж дійсними, як тварини чи люди. В понятті бога суттєвою є одиничність, але йому, з погляду людини, властиве те, що його буттєва значимість і ціннісна значимість пізнавані в їхньому абсолютному внутрішньому зв'язку. Тут і відбувається злиття, що саме напрошувалось, цієї абсолютності з абсолютністю філософської ідеальності. У всезагальному процесі ідеалізації, який здійснює філософія, бог, так би мовити, логізується, стає носієм абсолютного логосу. Втім, логічне я б убачав уже в тому, що релігія через теологію посилається на самоочевидність віри як на особливий і найглибший спосіб обгрунтування справжнього буття. Але національні боги тут не піддаються сумніву, подібно фактам навколишнього оточення. Перед філософією не ставлять пізнавально-критичних питань, питань про самоочевидність.
У суттєвому, хоча й дещо схематично, тут уже відзначена історична мотивація, яка пояснює, як пара грецьких диваків розпочала процес перебудови людського буття й цілого культурного життя, спочатку своєї власної і найближчих сусідніх націй. Але тепер уже видно, що звідси могла виникнути наднаціональність цілкого новому роду. Я маю на увазі, звичайно, духовний образ Європи. Тепер це вже не просто сусідство різних націй, які впливають одна на одну через торгове й воєнне протистояння; новий, породжений філософією і її окремими науками, дух вільної критики і орієнтації на безконечні завдання опановує людство, створює нові безконечні ідеали! Такі ідеали притаманні окремим людям в межах націй, а також самим націям. Але є, зрештою, також безконечні ідеали для все більш поширюваного синтезу націй, в якому кожна з цих націй, оскільки вона домагається вирішення своїх ідеальних власних завдань в дусі безконечності, дарує, завдяки цьому, усе найкраще в собі сполученим націям. Через це дарування і сприйняття постає наднаціональне ціле зі всіма його ієрархізованими спільнотами, сповнене духу безмірного розчленованого на різні безконечності і все ж єдиного безконечного завдання. В цій ідеально орієнтованій всезагальній соціальності сама філософія продовжує вирішувати своє особливе безконечне завдання й виконувати провідну функцію - функцію вільного й універсального теоретичного осмислення, яке охоплює також усі ідеали і всезагальний ідеал, тобто універсум усіх норм. Філософія постійно повинна виконувати в європейській спільноті функцію архонта всього людства.
Мартин ХАЙДЕГГЕР
Відскановано: Гайдеггер М. Понятие философии. Философия и мировоззрение // Основные проблемы феноменологии. – СПб., 2001., с. 5-13
