Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 риза Ївропейського людства ≥ ф≥лософ≥€




 

...ƒуховна ™вропа маЇ м≥сце народженн€. я тут маю на уваз≥ не географ≥чне - тобто одну з крањн, хоча й це небезп≥дставно, - а духовне м≥сце наро≠дженн€, одну з нац≥й, в≥дпов≥дно, окремих людей ≥ групи людей ц≥Їњ нац≥њ. ÷е старогрецька нац≥€ VII й VI стол≥ть до н.е. “ут виникла нова настанова одиниц≥ щодо на≠вколишнього св≥ту. як результат, в≥дбулос€ народженн€ духовного утворенн€ ц≥лком нового р≥зновиду, €ке незаба≠ром розрослос€ у систематизовану завершену структуру культури. √реки назвали њњ ф≥лософ≥Їю. «а правильного перекладу, в первинному значенн≥ це означало не що ≥нше, €к ун≥версальну науку, науку про всесв≥т, про Їдн≥сть усього сущого. «годом ≥нтерес до всезагального ≥, отже, питанн€ про всеохоплююче становленн€ ≥ бутт€ у становленн≥ стали диференц≥юватис€ зг≥дно з усезагальними формами й рег≥≠онами бутт€, так ф≥лософ≥€ €к Їдина наука розгалужуЇтьс€ на р≥зноман≥тн≥ окрем≥ науки.

” виникненн≥ ф≥лософ≥њ в такому розум≥нн≥, коли до нењ включено вс≥ науки, € вбачаю, хоча й це парадоксально звучить, первинний феномен духовноњ ™вропи. «а ближчого ж висв≥тленн€, €ке за необх≥дн≥стю маЇ бути досить стислим, цю поз≥рну парадоксальн≥сть буде подолано.

‘≥лософ≥€, наука - це назви особливого класу духовних витвор≥в. ≤сторичний рух, €кий набув стильовоњ форми Ївропейськоњ наднац≥њ, спр€мований на нормоутворенн€, що перебуваЇ у безконечност≥, але це не Ї тим нормоутво-ренн€м, €ке можна вивести з суто морфолог≥чного зов≠н≥шнього спогл€данн€ структурних зм≥н. ѕост≥йна спр€мован≥сть на норму внутр≥шньо притаманна ≥нтенц≥йному життю окремоњ' особистост≥, а зв≥дси - й нац≥€м, з њхн≥ми особливими соц≥альними утворенн€ми, й нарешт≥, - орга≠н≥змов≥ об'Їднаних ™вропою нац≥й; звичайно, це стосуЇтьс€ не кожноњ особистост≥ й не до к≥нц€ розвинуто в персо≠нальних утворенн€х вищого ступен€, €к≥ конституюютьс€ ≥нтерсуб'Їктивними актами, але вс≥м њм усе ж таки прита≠манний, у форм≥ необх≥дного шл€ху розвитку та поширенн€, дух загальнозначимих норм. ј це означаЇ, водночас, прог≠ресуючу перебудову всього людства п≥д впливом ≥дейних утворень, що набувають д≥Ївост≥ в малих ≥ найменших гру≠пах. ≤дењ - властив≥ окремим особистост€м смислов≥ струк≠тури нового дивовижного р≥зновиду, що здатн≥ м≥стити в соб≥ ≥нтенц≥йну безконечн≥сть, - не Ї подобизнами реальних речей у простор≥, €к≥, потрапл€ючи в поле людського досв≥≠ду, одначе, не одразу стають значимими дл€ людини €к особистост≥. «авд€ки перш≥й концепц≥њ ≥дей людина посту≠пово стаЇ новою людиною, њњ духовне бутт€ вступаЇ у процес пост≥йного оновленн€. ÷ей процес з самого початку зд≥йснюЇтьс€ комун≥кативно; пробуджуЇтьс€ новий стиль особистого бутт€ у своЇму життЇвому кол≥ й через св≥доме насл≥дуванн€ - в≥дпов≥дно, нове становленн€. —початку в цьому процес≥ (а в подальшому ≥ за його межами) поширюЇтьс€ нове людство, €ке, живучи в конечному, праг≠не до полюсу безконечност≥. –азом з цим виникаЇ новий спос≥б усусп≥льненн€ ≥ нова форма пост≥йних сп≥льнот, ду≠ховне житт€ €ких, усусп≥льнене завд€ки любов≥ до ≥дей, завд€ки виробництву ≥дей та ≥деальному нормуванню житт€, м≥стить у соб≥ безконечн≥сть у горизонт≥ майбутнь≠ого: безконечн≥сть покол≥нь, €к≥ оновлюютьс€ з духу ≥дей. —початку це в≥дбуваЇтьс€ в духовному простор≥ одн≥Їњ лише грецькоњ нац≥њ у форм≥ розвитку ф≥лософ≥њ ≥ ф≥лософських сп≥втовариств. ¬одночас у ц≥й нац≥њ виникаЇ всезагальний дух культури, €кий залучаЇ на св≥й шл€х усе людство; так в≥дбуваЇтьс€ прогресуюче перетворенн€ у форму новоњ ≥сторичност≥...

...жодна з форм культури, розгл€ду≠вана в ≥сторичному горизонт≥, до ф≥лософ≥њ не була в означеному розум≥нн≥ культурою ≥дей, не знала безконеч≠них завдань, не знала такого ун≥версуму ≥деальностей, що вони й у ц≥лому, й поодинц≥, й за методами продукуванн€ њх м≥ст€ть у соб≥ безконечн≥сть.

...ќднак з по€вою грецькоњ ф≥лософ≥њ й перших њњ формоут≠ворень на п≥дстав≥ посл≥довноњ ≥деал≥зац≥њ нового смислу безконечност≥ в≥дбуваЇтьс€ далекос€жне смислове перет≠воренн€, €ке зрештою залучаЇ у царину свого впливу вс≥ ≥дењ конечного ≥ разом з ними всю духовну культуру ≥ люд≠ство. “ому дл€ нас, Ївропейц≥в ≥снуЇ багато безконечних ≥дей (€кщо можна так висловитис€) й поза ф≥лософсько-на≠уковою сферою, однак своњм характером, аналог≥чним без≠конечност≥ (безконечн≥ завданн€, ц≥л≥, докази, ≤стини, "≥стинн≥ ц≥нност≥", "справжн≥ блага", "абсолютно значим≥ норми"), вони завд€чують перетворенню людства ф≥лосо≠ф≥Їю та њњ ≥деальност€ми...

“ут ми стикаЇмос€ з можливим запереченн€м того, що ф≥лософ≥€, наука грек≥в була чимось виключно њхн≥м, що лише з ними прийшло у св≥т. ¬они ж сам≥ розпов≥дали про мудрих Їгипт€н ≥ вав≥лон€н ≥ таке ≥нше, та й справд≥ багато чому навчилис€ в них. —ьогодн≥ ми маЇмо чимало праць з ≥нд≥йськоњ, китайськоњ (тощо) ф≥лософ≥й, в €ких њх ставл€ть на один р≥вень з грецькою ≥ розум≥ють просто €к р≥зн≥ ≥сторичн≥ утворенн€ в межах одн≥Їњ ≥дењ культури. «вичайно, њм притаманна певна сп≥льн≥сть. ќднак за суто морфолог≥ч≠но загальним не варто втрачати з пол€ зору ≥нтенц≥йноњ глибини ≥ нехтувати найсуттЇв≥шими принциповими в≥дм≥н≠ност€ми.

ѕерш за все, докор≥нно в≥др≥зн€ютьс€ вже сам≥ наста≠нови ф≥лософ≥в, котр≥ виступали з одного ≥ з ≥ншого боку, р≥знитьс€ ун≥версальна спр€мован≥сть њхн≥х ≥нтерес≥в. “ам ≥ тут можна констатувати ≥нтерес до всеос€гненн€ св≥ту, €кий в обох випадках, тобто також з боку ≥нд≥йськоњ, китайськоњ та ≥нших под≥бних "ф≥лософ≥й", був спр€мований на ун≥вер≠сальне знанн€ про св≥т, виражавс€ скр≥зь у форм≥ профе≠с≥йного життЇвого ≥нтересу ≥ з ц≥лком зрозум≥лих мотив≥в спонукав до профес≥йних об'Їднань, в €ких в≥д покол≥нн€ до покол≥нн€ передаютьс€ й в≥дпов≥дно розвиваютьс€ всезагальн≥ результати. јле т≥льки у грек≥в ми бачимо ун≥вер≠сальний ("космолог≥чний") життЇвий ≥нтерес у €к≥сно нов≥й форм≥ чисто теоретичноњ настанови ≥ спос≥б об'Їднанн€, €кий був внутр≥шн≥м про€вом цього ≥нтересу ≥ в≥дпов≥дав характеров≥ суттЇво нових ф≥лософ≥в ≥ вчених (математик≥в, астроном≥в тощо). ÷е були люди, €к≥ не окремо, а один з одним, та один дл€ одного, отже у м≥жперсональних зв'€зках сп≥впрац≥ прагнули “hеоr≥а ≥ т≥льки “hеоr≥а, розвиток ≥ пос≠т≥йне вдосконаленн€ €коњ завд€ки розширенню кола сп≥вро≠б≥тник≥в ≥ посл≥довник≥в усв≥домлювалис€ €к безконечне й ун≥версальне завданн€. “еоретична настанова ≥сторично виникла у грек≥в.

...“еоретична настанова, будучи також профес≥йною настанови, Ї ц≥лковито непрактичною. ¬она грунтуЇтьс€, отже, на вольовому ≈росhе [1] стосовно всього природного, в тому числ≥ й вищого р≥вн€ практики, €ка профес≥йно замикаЇтьс€ на природному...

¬≥д ун≥версальноњ м≥ф≥чно-практичноњ настанови виразно в≥др≥зн€Їтьс€ в ус≥х ран≥ше в≥дзначених сенсах непрактична "теоретична" настанова, настанова thaymazein [2], до €коњ зводили виникненн€ ф≥лософ≥њ г≥ганти першого кульм≥на≠ц≥йного пер≥оду грецькоњ ф≥лософ≥њ - ѕлатон ≥ јр≥стотель. Ћюдей охоплюЇ пристрасть до св≥тоспогл€данн€ ≥ св≥топ≥знанн€, в≥льного в≥д будь-€ких практичних ≥нтерес≥в, - ≥ в замкненому кол≥ своњх п≥знавальних д≥й та у в≥дведений на це час дбають вони не про що ≥нше, €к про чисту “hеоriа. ≤ншими словами, людина стаЇ незаангажованим спогл€да≠чем, спостер≥гачем св≥ту, - вона стаЇ ф≥лософом; або точ≠н≥ше-з цього часу њњ житт€ набуваЇ чутливост≥ до можливих т≥льки за ц≥Їњ настанови нових ц≥лей ≥ метод≥в мисленн€, з €ких, зрештою, виникаЇ ф≥лософ≥€, а сама людина стаЇ ф≥лософом.

«вичайно, виникненн€ теоретичноњ настанови, €к будь-€ке ≥сторичне €вище, маЇ свою фактичну мотивац≥ю в кон≠кретному взаЇмозв'€зку ≥сторичних под≥й. « огл€ду на це, отже, варто по€снити, €к ≥з способу ≥снуванн€ ≥ життЇвого горизонту грек≥в у VI≤ стор≥чч≥ в њхньому взаЇмозв'€зку з великими й уже висококультурними нац≥€ми на≠вколишнього св≥ту могло з'€витис€ ≥ постати спочатку дл€ окремих одиниць оте thaymazein. ћи не будемо розгл€дати це детальн≥ше; дл€ нас важлив≥ше зрозум≥ти спос≥б мотивац≥њ, спос≥б наданн€ ≥ творенн€ смислу, €кий в≥д простоњ перем≥ни настанови, тобто в≥д простого thaymazein прив≥в до “hеоr≥а - ≥сторичний факт, €кому, однак, маЇ бути притаманний св≥й сутн≥сний вим≥р. ¬арто по€снити перет≠воренн€ первинноњ “hеоriа €к ц≥лковито "незаангажовано≠го" (через ≈росhе стосовно всього, що йде в≥д практичних ≥нтерес≥в) св≥тоспогл€данн€ (п≥знанн€ св≥ту на п≥дстав≥ чистого ун≥версального спогл€данн€) в “hеоr≥а власне науки, контрастуючи обидв≥ через dоха [3]та ер≥stете [4]. “еоретичний ≥нтерес, що виникаЇ €к те саме thaymazein, Ї, очевидно, вар≥ац≥Їю первинно присутньоњ у природному житт≥ зац≥кавленост≥ €к "перерви в ход≥ серйозного житт€", €к про€ву перв≥сно утвореного життЇвого ≥нтересу або €к бавленн€ спогл€данн€м навколишнього, коли задоволен≥ актуальн≥ життЇв≥ потреби або ск≥нчилас€ профес≥йна робо≠та. «ац≥кавлен≥сть (€ка тут не Ї побутовою "вадою") Ї такою вар≥ац≥Їю, таким ≥нтересом, €кий зн≥маЇ життЇвий ≥нтерес, в≥дмовл€Їтьс€ в≥д нього.

ќр≥Їнтований таким чином, в≥н (≥нтерес. - ѕерекл.) спо≠чатку спр€мований на р≥зноман≥тн≥сть нац≥й, власноњ ≥ чужих, кожноњ з≥ своњм довк≥лл€м, з≥ своњми традиц≥€ми, богами, демонами, м≥ф≥чними силами, з≥ своњм св≥том, кожен з €ких вважаЇтьс€ просто самоочевидним ≥ реальним. ” цьому разючому контраст≥ виникаЇ в≥дм≥нн≥сть м≥ж у€в≠ленн€м про св≥т ≥ реальним св≥том ≥ постаЇ нове питанн€ про ≥стину; не про пов'€зану ≥з традиц≥€ми повс€кденну ≥стину, а про ≥дентичну, значиму дл€ вс≥х, в≥днин≥ не засл≥плених традиц≥йн≥стю, ≤стину - про ≤стину в соб≥. ƒо теоретичноњ настанови ф≥лософа належить, отже, те, що в≥н твердо наперед вир≥шуЇ назавжди присв€тити своЇ майбутнЇ житт€ - €к ун≥версальне житт€ - завданн€м теор≥њ, до без≠конечност≥ розбудовувати теоретичне п≥знанн€ на теоре≠тичному п≥знанн≥.

¬ окремих особистост€х, таких, €к ‘алес та ≥нш≥, в≥дбу≠ваЇтьс€ становленн€ нового людства, людей, €к≥ профес≥й≠но твор€ть ф≥лософське житт€, ф≥лософ≥ю €к нову форму культури. «≥ зрозум≥лих причин невдовз≥ виникаЇ в≥дпов≥дне нове сусп≥льне об'Їднанн€. ≤деальний витв≥р - “hеоr≥а, -негайно схоплюваний у сп≥впереживанн≥ й засвоюваний через навчанн€ й насл≥дуванн€, спонукаЇ до сп≥впрац≥, до взаЇмодопомоги через критику. Ќав≥ть сторонн≥, неф≥лософи звертають увагу на дивн≥ вчинки ≥ прагненн€ ф≥лосо≠ф≥в. «розум≥вши њх, вони сам≥ стають або ф≥лософами, або, у раз≥ щ≥льних профес≥йних зв'€зк≥в, - утворюють своњ школи. “аким чином, ф≥лософ≥€ поширюЇтьс€ дво€ко, €к розширенн€ профес≥йного сп≥втовариства ф≥лософ≥в ≥ €к супров≥дний йому громадський розвиток осв≥ти. јле в цьому пол€гаЇ й причина п≥зн≥шого фатального розколу Їдиного народу на осв≥чених ≥ неосв≥чених. «вичайно ц€ тенденц≥€ поширенн€ не обмежуЇтьс€ рамками р≥дноњ нац≥њ. Ќа в≥дм≥ну в≥д ус≥х ≥нших культурних твор≥нь, вона (ф≥лосо≠ф≥€. - ѕерекл.) не Ї рухом ≥нтересу, вкор≥неного в нац≥о≠нальних традиц≥€х. ≤ноземц≥ також вчатьс€ розум≥ти ≥ брати участь у могутньому перетворенн≥ культури, €ке йде в≥д ф≥лософ≥њ. јле саме це ще потр≥бно детальн≥ше по€снити.

¬≥д ф≥лософ≥њ, поширюваноњ у форм≥ досл≥джень та осв≥ти, виходить подв≥йний духовний вплив. « одного боку, най≠важлив≥шим у теоретичн≥й настанов≥ ф≥лософськоњ людини Ї своЇр≥дна ун≥версальн≥сть критичного стану, €кий р≥шуче налаштований не сприймати жодноњ заданоњ думки, жодноњ традиц≥њ, не запитуючи одразу ж увесь традиц≥йно заданий ун≥версум про ≥стинне в соб≥, про ≥деальн≥сть. јле це не т≥льки нова п≥знавальна позиц≥€. «авд€ки вимоз≥ п≥дпор€д≠куванн€ вс≥Їњ емп≥р≥њ ≥деальним нормам, а саме нормам безумовноњ ≥стини, негайно в≥дбуваЇтьс€ далекос€жна зм≥на загальноњ практики людського бутт€, отже й усього культур≠ного житт€; тепер воно вже нормоване не нањвною повс€к≠денною емп≥р≥Їю ≥ традиц≥€ми, а об'Їктивною ≥стиною. “ак ≥деальна ≥стина стаЇ абсолютною ц≥нн≥стю, €ка через поши≠ренн€ осв≥ти й пост≥йний уплив на вихованн€ д≥тей веде за собою ун≥версально перетворюючу практику. якщо трохи глибше замислитис€ над способом цього перетворенн€, ми одразу ж зрозум≥Їмо необх≥дне: €кщо всезагальна ≥де€ ≥стини в соб≥ стаЇ ун≥версальною нормою вс≥х породжу≠ваних людським житт€м в≥дносних ≥стин - д≥йсних ≥ ситуа≠ц≥йно ймов≥рних, - то це стосуЇтьс€ також ус≥х традиц≥йних норм, норм права, краси, корисност≥, пан≥вних особистих ц≥нностей, ц≥нностей особистого характеру ≥ т.д.

“ак корел€тивне з дос€гненн€ми новоњ культури виникаЇ особливе людство й особливе життЇве покликанн€, ф≥ло≠софське св≥топ≥знанн€ породжуЇ не т≥льки ц≥ своЇр≥дн≥ результати, але й певне людське спр€муванн€, €ке одразу ж втручаЇтьс€ в усе ≥нше практичне житт€, з його власними прагненн€ми й ц≥л€ми, ц≥л€ми ≥сторичноњ традиц≥њ, до €коњ належить людина ≥ €ка надаЇ таким ц≥л€м њхнього значенн€, виникаЇ нова й духовна сп≥льн≥сть, можна сказати, сп≥ль≠н≥сть суто ≥деальних ≥нтерес≥в м≥ж людьми, котр≥ живуть ф≥лософ≥Їю, поЇднан≥ в≥дданн≥стю ≥де€м, €к≥ не т≥льки дл€ вс≥х корисн≥ але й ус≥м однаково належать. « необх≥дн≥стю утворюЇтьс€ сп≥впрац€ особливого роду, прац€ одного з одним й один дл€ одного, критична допомога, €ка взаЇмозбагачуЇ, з €коњ виростаЇ чиста й безумовна у своЇму зна≠ченн≥ ≥стина €к загальне благо.  р≥м цього виникаЇ необх≥д≠на тенденц≥€ зростанн€ ≥нтересу через розум≥нн€ того, до чого тут прагнуть, над чим працюють, тобто тенденц≥€ залученн€ до ф≥лософ≥њ все нових ≥ нових ф≥лософуючих. ÷е зд≥йснюЇтьс€ спочатку в межах своЇњ крањни. ѕоширенн€ не може в≥дбуватис€ виключно у форм≥ профес≥йного науково≠го пошуку, воно, виход€чи за рамки профес≥йних к≥л, набу≠ваЇ форми поширенн€ осв≥ти.

як≥ ж результати поширенн€ осв≥ти на все ширш≥ верстви населенн€, зв≥сно - верхн≥, пан≥вн≥, менше обт€жен≥ життЇвими турботами? «вичайно це веде не просто до однор≥дноњ перебудови нормального й в ц≥лому задов≥льно≠го державного житт€, а, ц≥лком ймов≥рно, що й до великого внутр≥шнього розколу, внасл≥док чого це житт€ ≥ нац≥ональ≠на культура зазнають перелому. “радиц≥йно ор≥Їнтован≥ консерватори ≥ ф≥лософськ≥ кола вступають у боротьбу, ≥ звичайно ц€ боротьба в≥дображаЇтьс€ у сферах пол≥тичноњ влади. ¬же в≥д самого виникненн€ ф≥лософ≥њ вона зазнаЇ пересл≥дуванн€. Ћюдей, €к≥ живуть њњ ≥де€ми, зневажають. ≤ все ж ≥дењ сильн≥ш≥ в≥д ус≥х емп≥ричних влад.

“ут також сл≥д враховувати, що ф≥лософ≥€, €ка виросла з ун≥версальноњ критичноњ настанови проти всього ≥ кожного традиц≥йно даного, у своЇму поширенн≥ не Ї стримуваною жодними нац≥ональними бар'Їрами. Ќеобх≥дна т≥льки здат≠н≥сть до ун≥версальноњ критичноњ настанови, €ка, звичайно, маЇ своЇю передумовою в≥дносно високу донаукову куль≠туру. “ак в≥дтворюЇтьс€ розлом нац≥ональноњ культури, в першу чергу, в тому, що прогресуюча ун≥версальна наука стаЇ сп≥льним надбанн€м дл€ ран≥ше чужих одна одн≥й нац≥й ≥ Їдн≥сть наукового ≥ осв≥тнього сп≥втовариств пронизуЇ б≥льш≥сть нац≥й.

Ќалежить навести ще дещо важливе, пов'€зане з≥ став≠ленн€м ф≥лософ≥њ до традиц≥й. “обто тут сл≥д в≥дзначати дв≥ можливост≥. јбо традиц≥йно значиме ц≥лком в≥дкидаЇтьс€, або його зм≥ст засвоюЇ ф≥лософ≥€ ≥ перетворюЇ в дус≥ ф≥лософських ≥деальностей. Ќадзвичайний випадок ста≠новить рел≥г≥€. —юди € не включаю "пол≥тењстичн≥ рел≥г≥њ". ћножинн≥сть бог≥в, м≥ф≥чн≥ сили будь-€кого гатунку Ї об'Їктами навколишнього середовища наст≥льки ж д≥йсними, €к тварини чи люди. ¬ пон€тт≥ бога суттЇвою Ї одиничн≥сть, але йому, з погл€ду людини, властиве те, що його буттЇва значим≥сть ≥ ц≥нн≥сна значим≥сть п≥знаван≥ в њхньому абсо≠лютному внутр≥шньому зв'€зку. “ут ≥ в≥дбуваЇтьс€ злитт€, що саме напрошувалось, ц≥Їњ абсолютност≥ з абсолютн≥стю ф≥лософськоњ ≥деальност≥. ” всезагальному процес≥ ≥деал≥≠зац≥њ, €кий зд≥йснюЇ ф≥лософ≥€, бог, так би мовити, лог≥зуЇтьс€, стаЇ нос≥Їм абсолютного логосу. ¬т≥м, лог≥чне € б убачав уже в тому, що рел≥г≥€ через теолог≥ю посилаЇтьс€ на самоочевидн≥сть в≥ри €к на особливий ≥ найглибший спос≥б обгрунтуванн€ справжнього бутт€. јле нац≥ональн≥ боги тут не п≥ддаютьс€ сумн≥ву, под≥бно фактам на≠вколишнього оточенн€. ѕеред ф≥лософ≥Їю не ставл€ть п≥з≠навально-критичних питань, питань про самоочевидн≥сть.

” суттЇвому, хоча й дещо схематично, тут уже в≥дзначена ≥сторична мотивац≥€, €ка по€снюЇ, €к пара грецьких дивак≥в розпочала процес перебудови людського бутт€ й ц≥лого культурного житт€, спочатку своЇњ власноњ ≥ найближчих сус≥дн≥х нац≥й. јле тепер уже видно, що зв≥дси могла виникнути наднац≥ональн≥сть ц≥лкого новому роду. я маю на уваз≥, звичайно, духовний образ ™вропи. “епер це вже не просто сус≥дство р≥зних нац≥й, €к≥ впливають одна на одну через торгове й воЇнне протисто€нн€; новий, пород≠жений ф≥лософ≥Їю ≥ њњ окремими науками, дух в≥льноњ критики ≥ ор≥Їнтац≥њ на безконечн≥ завданн€ опановуЇ люд≠ство, створюЇ нов≥ безконечн≥ ≥деали! “ак≥ ≥деали притаман≠н≥ окремим люд€м в межах нац≥й, а також самим нац≥€м. јле Ї, зрештою, також безконечн≥ ≥деали дл€ все б≥льш поширюваного синтезу нац≥й, в €кому кожна з цих нац≥й, оск≥льки вона домагаЇтьс€ вир≥шенн€ своњх ≥деальних власних завдань в дус≥ безконечност≥, даруЇ, завд€ки цьому, усе найкраще в соб≥ сполученим нац≥€м. „ерез це даруванн€ ≥ сприйн€тт€ постаЇ наднац≥ональне ц≥ле з≥ вс≥ма його ≥Їрарх≥зованими сп≥льнотами, сповнене духу безм≥р≠ного розчленованого на р≥зн≥ безконечност≥ ≥ все ж Їдиного безконечного завданн€. ¬ ц≥й ≥деально ор≥Їнтован≥й всезагальн≥й соц≥альност≥ сама ф≥лософ≥€ продовжуЇ вир≥шувати своЇ особливе безконечне завданн€ й виконувати пров≥дну функц≥ю - функц≥ю в≥льного й ун≥версального теоретичного осмисленн€, €ке охоплюЇ також ус≥ ≥деали ≥ всезагальний ≥деал, тобто ун≥версум ус≥х норм. ‘≥лософ≥€ пост≥йно повинна виконувати в Ївропейськ≥й сп≥льнот≥ функц≥ю ар≠хонта всього людства.

 

 

ћартин ’ј…ƒ≈√√≈–

¬≥дскановано: √айдеггер ћ. ѕон€тие философии. ‘илософи€ и мировоззрение // ќсновные проблемы феноменологии. Ц —ѕб., 2001., с. 5-13





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 457 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тудент всегда отча€нный романтик! ’оть может сдать на двойку романтизм. © Ёдуард ј. јсадов
==> читать все изречени€...

2245 - | 1999 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.016 с.