Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


√оловн≥ напр€ми сучасноњ св≥товоњ ф≥лософ≥њ та њх основн≥ риси




” XX Ч на початку XXI ст. св≥това ф≥лософ≥€ стала конгло≠мератом р≥зноман≥тних ≥дей ≥ п≥дход≥в, окремих погл€д≥в, проб≠лем ≥ методик, в основ≥ €ких лежать уже в≥дом≥ й апробован≥ ф≥≠лософськ≥ ≥дењ, напр€ми, школи тощо. Ќаприклад, класичний по≠зитив≥зм отримав продовженн€ в неопозитив≥зм≥, прагматизм Ч у неопрагматизм≥, фрейдизм Ч у неофрейдизм≥, том≥зм Ч у нео≠том≥зм≥.  р≥м того, з'€вл€ютьс€ й нов≥ напр€ми, до €ких насампе≠ред належить постмодерн≥зм.  алейдоскоп≥чн≥сть нов≥тн≥х ф≥ло≠софських систем маЇ низку об'Їктивних ≥ суб'Їктивних переду≠мов подальшого пошуку ≥стинноњ картини св≥ту.

 

ѕоза сумн≥вом, до таких передумов належать дос€гненн€ нау≠ково-техн≥чного прогресу, зумовленого позитивним розвит≠ком науки й техн≥ки, вс≥х елемент≥в сусп≥льства на основ≥ де≠дал≥ ширшого п≥знанн€ та освоЇнн€ довколишньоњ д≥йсност≥, революц≥йн≥ зм≥ни в систем≥ ф≥лософствуванн€ (зм≥на ф≥ло≠софського дискурсу, за €кими стоњть та чи та парадигма нау≠кового мисленн€).

Ќауково-техн≥чний прогрес, кр≥м позитивного впливу на су≠сп≥льство, позначивс€ непередбаченими кризовими €вищами в сфе≠рах економ≥ки, пол≥тики, еколог≥њ, демограф≥њ, духовноњ культури, що останн≥м часом отримало назву Ђглобальн≥ проблеми сучаснос≠т≥ї. √лобальн≥ проблеми сучасност≥ Ч це проблемне поле, що в≥ддзе≠ркалюЇ найважлив≥ш≥ проблеми сучасноњ цив≥л≥зац≥њ, €к≥ м≥ст€ть узагальнену характеристику найважлив≥ших напр€м≥в розвитку нин≥шнього сусп≥льства. —учасна ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ по€снити цей суперечливий феномен з метою подоланн€ негативних €вищ ≥ закр≥пленн€ позитивного впливу на науково-техн≥чний прогрес.

—учасний ф≥лософський дискурс набуваЇ виражених антропо≠лог≥чних форм. ” перш≥й половин≥ XX ст. зах≥дна духовна куль≠тура зазнала певноњ революц≥йноњ трансформац≥њ у формулюванн≥ та вир≥шенн≥ проблем людини. ¬≥домо, що у ф≥лософ≥њ XVIIЧ XVIII ст. дом≥нуючою була ≥де€ пошуку першопричини (субстан≠ц≥њ) св≥ту, це спри€ло виокремленню таких ф≥лософських дис≠ципл≥н, €к онтолог≥€ (ученн€ про бутт€), гносеолог≥€ (ученн€ про п≥знанн€), лог≥ка (ученн€ про правильне мисленн€). ѕочинаючи з —ьорена  'Їркегора (1813Ч1855 рр.) ≥ ‘р≥др≥ха Ќ≥цше (1844Ч 1910 рр.) головною темою ф≥лософ≥њ стаЇ людина €к особа, њњ ≥ндив≥дуальн≥сть, а вже.у друг≥й половин≥ XX ст. дом≥нуючою темою ф≥ло≠софствуванн€ стала антрополог≥€ €к ученн€ про природу й сутн≥сть людини. —учасн≥ неопозитив≥зм, неопрагматизм, неофрейдизм, екзи-стенц≥онал≥зм, неотом≥зм отримують антрополог≥чний контекст, на≠вчають людину, €к стати абсолютом у реальному житт≥.

ўоб не заплутатис€ в розмањтт≥ сучасних ф≥лософських на≠пр€м≥в, обмежимос€ лише коротким анал≥зом де€ких з них: Ђф≥≠лософ≥њ житт€ї, позитив≥зму, прагматизму, екзистенц≥онал≥з-му, герменевтики, рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ та постмодерн≥зму.

Ђ‘≥лософ≥€ житт€ї Ч це напр€м у зах≥дноЇвропейськ≥й ф≥≠лософ≥њ, €кий склавс€ наприк≥нц≥ XIX ст. й активно ≥снував упро≠довж XX ст. й розвиваЇтьс€ сьогодн≥. …ого засновниками були ¬≥льгельм ƒ≥льтей (1833Ч1911 рр.), ‘р≥др≥х Ќ≥цше (1844Ч 1900 рр.), јнр≥ Ѕергсон (1859Ч1941 рр.), ќсвальд Ўпенглер (1880Ч1936 рр.), €к≥ вважали, що св≥т можна п≥знати в його ор≠ган≥чн≥й Їдност≥, ≥ррац≥ональна, ≥нтуњтивно, критично переосми≠слюючи рац≥ональний спос≥б п≥знанн€. Ђ‘≥лософ≥€ житт€ї стала реакц≥Їю на кризу рац≥онал≥зму другоњ половини XIX ст., що ви≠кликала критичне ставленн€ до лог≥ки (анал≥тичного мисленн€) та методолог≥њ €к форми орган≥зац≥њ наукового досл≥дженн€.

«асадовим у Ђф≥лософ≥њ житт€ї стаЇ пон€тт€ Ђжитт€ї €к пер≠винна реальн≥сть, що у своЇму розвитку заперечуЇ розпод≥л та ≥с≠нуванн€ св≥ту в його матер≥альн≥й та ≥деальн≥й формах. Ђ∆итт€ї у своњй першооснов≥, кр≥м онтолог≥чного, маЇ також гносеолог≥ч≠не значенн€, тобто Ї суб'Їктом п≥знанн€. як вважали засновники Ђф≥лософ≥њ житт€ї, цей феномен можна проанал≥зувати лише за допомогою над наукового та над ф≥лософського методу Ч ≥нтуњ≠ц≥њ. Ќаукове знанн€, рац≥ональне осмисленн€ д≥йсност≥ у своњй основ≥ маЇ завданн€, €к≥ визначають мету досл≥дженн€. ј поза€к Ђжитт€ї Ї надлог≥чним (без будь-€коњ можливост≥ лог≥чного ви≠значенн€ мети й сенсу його ≥снуванн€), то п≥знати св≥т можна т≥льки ≥ррац≥ональним способом за допомогою ≥нтуњц≥њ, м≥фу, си≠мволу тощо.

≤ррац≥ональне ви€вл€Їтьс€ лише в д≥€льност≥ та вчинках окре≠моњ особи (на в≥дм≥ну в≥д науки, €ка маЇ колективний характер орган≥зац≥њ наукового досл≥дженн€), тому людина Ї ор≥Їнтиром в орган≥зац≥њ процесу п≥знанн€.

 

¬ихованн€ особи, використанн€ њњ можливостей Ч одна з про≠в≥дних ц≥нностей сучасноњ цив≥л≥зац≥њ. “ворч≥сть людини зб≥га≠Їтьс€ з процесом Ђжитт€ї.

«г≥дно з Ђф≥лософ≥Їю житт€ї, окрема людина живе в ≥сторич≠ний час, у €кому немаЇ об'Їктивних закон≥в. ≤стор≥€ маЇ свою до≠лю, €ка не завжди зб≥гаЇтьс€ з долею окремоњ особи, окремоњ культури чи людськоњ цив≥л≥зац≥њ загалом. “ому процес п≥знанн€ не може збагнути лог≥ку њх розвитку та зд≥йснити адекватний ≥с≠торичний анал≥з. « огл€ду на це ф≥лософи цього напр€му робл€ть висновок, що кожний з досл≥дник≥в, анал≥зуючи д≥€льн≥сть окре≠моњ людини, сусп≥льства, цив≥л≥зац≥њ, формуЇ власну систему оц≥≠нюванн€ й доведенн€.

‘. Ќ≥цше порушуЇ питанн€ про можлив≥сть ≥снуванн€ загаль≠нолюдських ц≥нностей, €к≥ ор≥Їнтують розвиток сучасноњ цив≥л≥≠зац≥њ. ƒо них належать: прагненн€ до житт€, в≥дсутн≥сть стра≠ху перед смертю, намаганн€ бути сильн≥шим за ≥нших, вол€ до влади, благородство та аристократизм духу, що стають голо≠вними принципами, установками Ђф≥лософ≥њ житт€ї.

ќтже, Ђф≥лософ≥€ житт€ї стала першою антисц≥Їнтичною концепц≥Їю, €ка в≥дмовилас€ в≥д претенз≥й на волод≥нн€ ≥сти≠ною про об'Їктивний св≥т ≥ п≥дтримки м≥фу про Їдн≥сть св≥≠ту й розуму.

ѕозитив≥зм у вузькому сенс≥ слова Ч ф≥лософська концепц≥€, сформована в 30-х роках XIX ст. французьком ф≥лософом ќгюстом  онтом {1798Ч1857 рр.), €кий зазначав, що людське мис≠ленн€ проходить три етапи розвитку (€к≥ в≥н вважав об'Їктив≠ним законом ≥нтелектуального розвитку) Ч перший етап теолог≥ч≠ний (рел≥г≥йний), другий Ч метаф≥зичний (ф≥лософський), тре≠т≥й, найвищий Ч позитивний (науковий). ‘≥лософ≥€, культура та св≥дом≥сть, на думку  онта, в≥ддзеркалюють у соб≥ д≥ю цих ета≠п≥в. «г≥дно з його вченн€м, позитивна стад≥€ розпочалас€ 1800 року. ¬она характеризувалас€ дос€гненн€ми науки, що сформувало пе≠вний ф≥лософський дискурс мисленн€.

”своњй головн≥й прац≥ Ђ урс позитивноњ ф≥лософ≥њї  онт за≠пропонував концепц≥ю, зг≥дно з €кою ≥стинне знанн€ про св≥т Ї результатом конкретних наук, очищених в≥д гуман≥тарних (ме≠таф≥зичних) ≥нтерпретац≥й, €к≥, на його погл€д, Ї безп≥дставни≠ми й не≥стинними. ÷е п≥дтверджуЇтьс€ прикладами моральноњ безв≥дпов≥дальност≥ в пер≥од ѕросв≥тництва, коли ≥дењ р≥вност≥ й свободи без науково доведених знань про сусп≥льство призвели до г≥пертрофованого насильства та агрес≥њ. ѕозитив≥сти вважали, що ≥стинне знанн€ можна отримати т≥льки в результат≥ науко ваго п≥знанн€ св≥ту, а ф≥лософ≥€ повинна лише спри€ти цьому, у перспектив≥ ж њњ буде зам≥нено конкретними науками, напри≠клад, соц≥олог≥Їю.

”своЇму ≥сторичному розвитку позитив≥зм пройшов три ета≠пи. ѕерший етап репрезентували так≥ ф≥лософи, €к ќгюст  онт (1798Ч1857 рр.), ƒжон —тюарт ћ≥лль (1806Ч1873 рр.) ≥ √ерберт —пенсер (1820Ч1903 рр.). цей час розробл€Їтьс€ науковий метод п≥знанн€ довколишньоњ д≥йсност≥ ( онт пропонував його розробити на основ≥ вивченн€ ≥стор≥њ, науки, ћ≥лль Ч на ірунт≥ вивченн€ закон≥в лог≥ки, а —пенсер Ч синтезу наукових знань). ƒругий етап розвитку позитив≥зму {мах≥зм, критичний позити≠в≥зм) репрезентували австр≥йський ф≥лософ ≥ ф≥зик ≈рнст ћах (1838Ч1916 рр.) ≥ н≥мецький ф≥лософ –≥хард јвенар≥ус (1843Ч 1896 рр.), €к≥ головне завданн€ позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ вбачали в необх≥дност≥ розробленн€ теор≥њ п≥знанн€ св≥ту, що мала ста≠ти основою очищенн€ природничих наук в≥д метаф≥зичних конс≠трукц≥й. “рет≥й етап розвитку позитив≥зму {лог≥чний позити≠в≥зм, лог≥чний емп≥ризм) репрезентований такими вченими, €к н≥≠мецько-американськ≥ ф≥лософи –удольф  арнап (1891Ч1970 рр.), ’ане –ейхенбах (1891Ч1953 рр.). ¬они пропонували сприймати ф≥лософ≥ю не €к суму ≥стинних тверджень про оточуючий св≥т, а €к д≥€льн≥сть, спр€мовану на анал≥з мови науки, що самоочищаЇтьс€ в≥д метаф≥зичних постулат≥в шл€хом ун≥ф≥кац≥њ та ун≥≠версал≥зац≥њ. “рет≥й етап розвитку позитив≥зму зумовив по€ву в≥≠домих ф≥лософських програм, €к≥ розробл€лис€ ¬≥денським гуртком, лог≥чним позитив≥змом, анал≥тичною ф≥лософ≥Їю.

« огл€ду на ф≥лософ≥ю науки розвиток позитив≥зму спричинив критичне переосмисленн€ своњх позиц≥й, що в 1950Ч1970 рр. по≠значилос€ по€вою постпозитив≥зму. –епрезентували його амери≠канський ф≥лософ та ≥сторик науки “омас —емюел  ун (1922Ч 1996 рр.) та угорсько-британський ф≥лософ ≤мре Ћакатос (1922Ч 1974 рр.), €к≥ вказували на необх≥дн≥сть вивченн€ ≥стор≥њ науки.

” своњй книз≥ Ђ—труктура наукових революц≥йї  ун на проти≠вагу еволюц≥йним схемам розвитку науки висунув ≥дею ≥снуван≠н€ наукових революц≥й €к зм≥ни парадигм наукового мисленн€. ¬≥н вважав, що ≥стор≥€ науки Ї ≥люстрац≥Їю зм≥ни парадигм нау≠кового мисленн€. ѕ≥д останн≥ми учений розум≥в своЇр≥дну мо≠дель науковоњ д≥€льност≥ Ч сукупн≥сть теоретичних стандарт≥в, методолог≥чних норм, ц≥нн≥сних критер≥њв, св≥тогл€дних ор≥Їнтир≥в, €к≥ у своњй основ≥ в≥ддзеркалювали конкретну суму наукових проблем у межах наукового сп≥втовариства. « плином часу, зазначав  ун, пер≥од стаб≥льного розвитку науки завершуЇш €, парадигма наукового мисленн€ вибухаЇ зсередини п≥д впливом невир≥шених внутр≥шн≥х парадигмальних проблем. ЌастаЇ криза науки, €ка долаЇтьс€ по€вою новоњ науковоњ парадигми. –озпочи≠наЇтьс€ новий динам≥чний пер≥од, €кий згодом знову приведе на≠уку до новоњ Ђреволюц≥йноњ ситуац≥њї.

≤. Ћакатос акцентував увагу на тому, що методолог≥€ науки без ≥стор≥њ науки не може дати ≥стинне знанн€, а ≥стор≥€ науки без ме≠тодолог≥њ сл≥па. ≤стор≥€ науки стала ареною боротьби науково-досл≥дних програм Ч програми Ђпозитивного евристичного мис≠ленн€ї, €ка приводить до ≥стинного знанн€, та програми Ђнегати≠вного евристичного мисленн€ї.

 

ќтже, постпозитив≥зм не можна визначати €к окрему ф≥ло≠софську теч≥ю або школу, в≥н Ї окремим етапом у розвитку ф≥лософ≥њ науки.

ѕрагматизм Ч ф≥лософська теч≥€, що виникла в —получених Ўтатах јмерики на початку 70-х рок≥в XIX ст., а згодом значно поширилас€ в јнгл≥њ, ≤тал≥њ,  итањ. ÷ентром уваги цього ф≥ло≠софського дискурсу стала окрема людина та њњ д≥€льн≥сть. –е≠презентували цю ф≥лософську теч≥ю „арльз ѕ≥рс (1839Ч 1914 рр.), ¬≥ль€м ƒжеймс (1842Ч1910 рр.), ƒжон ƒьюњ (1859Ч 1952 рр.). ”чен≥ розробл€ли ф≥лософськ≥ ≥дењ, зг≥дно з €кими мисленн€ людей необх≥дно було сприймати €к спос≥б адаптац≥њ до оточуючоњ д≥йсност≥, ≥стинуЧ€к момент самореал≥зац≥њ людини з в≥дпов≥дним в≥дчутт€м життЇвого усп≥ху, анал≥з ф≥лософ≥њ Ч €к метод по€сненн€ конкретного мисленн€ ≥ в≥рувань людини, спр€мованих на вир≥шенн€ њњ життЇвих проблем.

ќсновн≥ прац≥ „. ѕ≥рса Ђ«акр≥пленн€ в≥руваньї, Ђяк зробити наш≥ ≥дењ €снимиї, Ђўо таке прагматизмї св≥дчать про його ф≥≠лософськ≥ ≥нтереси. √оловною доктриною прагматизму став так званий Ђпринцип ѕ≥рсаї:

”с≥ ≥дењ, пон€тт€, теор≥њ Ї лише ≥нструментами, €к≥ повинн≥ привести до позитивних практичних результат≥в. ≤стина визначаЇтьс€ €к корисн≥сть або практичне використанн€ ≥дењ, \ тому в прагматизм≥ усп≥шн≥сть, корисн≥сть Ч це критер≥й ≥с-тини, €кий зб≥гаЇтьс€ з≥ зм≥стом самого пон€тт€ Ђ≥стинаї.

” зв'€зку з цим „арльз ѕ≥рс наводив в≥домий Ївангельський ви≠сл≥в: Ђ«а плодами њх ви п≥знаЇте њхї.

ƒл€ доведенн€ необх≥дност≥ ≥снуванн€ рел≥г≥йноњ в≥ри амери≠канський ф≥лософ ≥ психолог ¬≥ль€м ƒжеймс використовував пра≠гматичну теор≥ю ≥стини. …ого хрестомат≥йний висл≥в про те, що г≥потеза про Ѕога ≥стинна, бо вона корисна дл€ людей, був розви≠нутий у прац€х Ђ¬ол€ до в≥риї, Ђѕрагматизмї.

¬. ƒжеймс вважав, що в≥ра людини в Ѕога в≥дображаЇ њњ по≠требу бути впевненою в позитивному вир≥шенн≥ своњх проблем, гарантувати конструктивн≥ под≥њ в житт≥. ¬≥н говорив, що Ђв≥ра в той чи той факт може спри€ти виникненню останньогої. ≤ндив≥д в≥рить у соц≥альн≥ ≥нститути, що в≥ддзеркалюють потреби сусп≥ль≠ства й окремоњ людини, без такоњ в≥ри сусп≥льство не могло б ≥с≠нувати й нормально функц≥онувати.

≤ндив≥дуальн≥сть людини, фрагментарн≥сть њњ д≥€льност≥ та по≠вед≥нки не дають њй в≥дчутт€ повноц≥нного та ≥стинного ≥снуван≠н€. “ому в≥ра в Ѕога компенсуЇ почутт€ неповноц≥нност≥ ≥снуван≠н€, власне, вона даЇ можлив≥сть оптим≥стичного св≥тосприйн€тт€ через рел≥г≥йну в≥ру. –ел≥г≥йн≥сть, на думку ¬. ƒжеймса, Ч це ре≠ал≥зац≥€ вол≥ окремоњ людини бути усп≥шною через Ѕога та його присутн≥сть у людин≥, тому, на його погл€д, ≥снуванн€ Ѕога Ч це факт, €кий доводитьс€ на€вн≥стю усп≥ху в людськ≥й практиц≥. —ьогодн≥ ≥дењ прагматизму розвиваютьс€ в межах неопрагматизму, €к≥ концептуально оформлен≥ творч≥стю американського ф≥≠лософа –≥чарда –орт≥ (нар. 1931 р.).

ќдн≥Їю з найзначн≥ших ф≥лософських теч≥й сучасност≥ Ї екзистенц≥онал≥зм. ¬≥н сформувавс€ п≥д впливом ≥дей датського ми≠слител€ XIX ст. —ьорена  'Їркеіора (1813Ч1855 рр.), €кий осно≠вою свого ф≥лософствуванн€ обрав христи€нський св≥тогл€д у поЇднанн≥ з власними рел≥г≥йними переживанн€ми в≥ри в Ѕога та анал≥зом сенсу людського ≥снуванн€. ¬иникненню екзистенц≥о-нал≥зму спри€ли так≥ ф≥лософськ≥ теч≥њ, €к Ђф≥лософ≥€ житт€ї та Ђфеноменолог≥€ї. –епрезентували цю теч≥ю так≥ н≥мецьк≥ ф≥ло≠софи, €к ћарт≥н ’айдеггер (1889Ч1976 рр.),  арл ясперс (1883Ч 1969 рр.), французьк≥ мислител≥ √абр≥ель ќноре ћарсель (1889Ч 1973 рр.), јльбер  амю (1913Ч1960 рр.) ≥ ∆ан-ѕоль —артр (1905Ч 1980 рр.).

“радиц≥йно розр≥зн€ють рел≥г≥йний ( . ясперс та √. ћарсель) та атењстичний (ћ. ’айдеггер, ∆-ѕ. —артр та ј.  амю) екзистен-ц≥онал≥зм. јле загалом такий под≥л Ї умовним, адже екзистенц≥о-нал≥сти €кщо не безпосередньо, то опосередковано визнають те, що житт€ без в≥ри в Ѕога Ї безперспективним та абсурдним.

јнал≥з природи рел≥г≥њ, науки, морал≥, мистецтва не Ї голов≠ним предметом досл≥дженн€ екзистенц≥йноњ ф≥лософ≥њ. √оловну увагу ф≥лософи-екзистенц≥ал≥сти, спр€мовують на пошук сенсу житт€, ≥снуванн€ окремо вз€тоњ людини в замкнутому ≥ндив≥дуа≠льному простор≥ (незважаючи на њњ об'Їктивну взаЇмод≥ю, сп≥лку≠ванн€ з ≥ншими людьми). ÷ей тип ф≥лософського дискурсу ≥нтер≠претуЇ сусп≥льство €к певну силу, що пригн≥чуЇ людську ≥нди≠в≥дуальн≥сть ≥ неповторн≥сть. —усп≥льство деперсонал≥зуЇ особу, веде до втрати особистого Ђяї, власноњ екзистенц≥њ €к бутт€, €ке усв≥домлюЇ свою ск≥нченн≥сть. ≈кзистенц≥€ визначаЇтьс€ њњ ск≥нченн≥стю, часовими характеристиками, реальною точкою в≥дл≥ку €ких Ї смерть.

 

ќтже, екзистенц≥ал≥сти вважають, що одного ≥нтелекту не≠достатньо не т≥льки дл€ повноц≥нного житт€, а й розум≥нн€ ≥стинноњ картини св≥ту; дом≥нуючим чинником у житт≥ Ї ме≠таф≥зичний страх, що ви€вл€Їтьс€ в побоюванн€х не знайти своЇ м≥сце у св≥т≥, прожити Ђчужеї житт€ тощо; кожна люди≠на повинна пост≥йно обирати св≥й власний шл€х м≥ж ≥стинним ≥ не≥стинним ≥снуванн€м (€к говорив —артр, людина приречена переживати свободу вибору власного ≥снуванн€); не≥стинне ≥с≠нуванн€ Ч це результат конкретного соц≥ального оточенн€, що перетворюЇ людину на Ђћиї, стандартизуЇ њњ, робить њњ житт€ марним ≥ нудним; головними характеристиками соц≥а≠льного ≥снуванн€ стають дискретн≥сть, ≥сторичн≥сть, тимча≠сов≥сть, що ор≥ЇнтуЇ на особливий ≥нтерес до ≥стор≥њ.

‘ранцузьк≥ екзистенц≥ал≥сти ћарсель,  амю, —артр в≥д про≠фес≥йно ф≥лософського анал≥зу перейшли до художнього зобра≠женн€ р≥зних форм екзистенц≥њ та, навпаки, в≥д художн≥х форм екзистенц≥њ Ч до њњ ф≥лософського осмисленн€ та анал≥зу.

ќриг≥нальним напр€мом сучасноњ ф≥лософ≥њ та гуман≥тарних наук стала герменевтика. —аме пон€тт€ Ђгерменевтикаї означаЇ мистецтво роз'€сненн€, тлумаченн€ тексту, пам'€ток духовноњ культури. ќкремими елементами герменевтики Ї переклад з ≥но≠земних мов, д≥алог, реконструкц≥€, ≥нтерпретац≥€, ре≥нтерпретац≥€ тощо. ѕершим етапом формуванн€ герменевтичного вченн€ вва≠жаЇтьс€ мистецтво тлумаченн€ вол≥ бог≥в у —тародавн≥й √рец≥њ. √ермес, трактуючи волю бог≥в, винайшов мову й став засновни≠ком практики коментуванн€, що вв≥йшла в христи€нську теоло≠г≥ю. ” —ередньов≥чч≥ герменевтика розвивалась у форм≥ екзиге-тики €к способу трактуванн€ —в€того ѕисьма. ¬ епоху ¬≥дро≠дженн€ (–еформац≥њ-) герменевтичними прийомами користували≠с€ теоретики протестантизму, €к≥ прагнули в≥докремити Ѕож≥ ≥с≠тини в текст≥ в≥д суб'Їктив≥стських ≥нтерпретац≥й смертних людей.

«асновниками герменевтики вважають протестантського ф≥ло≠софа ‘р≥др≥ха ЎлейЇрмахера (1768Ч1834 рр.), а згодом ¬≥льгельма ƒ≥льте€ (1833Ч1911 рр.), ≈дмунда √уссерл€ 1859Ч1938 рр.), ћар-т≥на ’айдегіера (1889Ч-1976 рр.) та √анса √адамера (нар. 1900 р).

ЎлейЇрмахер розробив метод (техн≥ку) герменевтичноњ рекон≠струкц≥њ, розум≥нн€ тексту. ¬≥н вважав, що головним методом, €ким повинен послуговуватис€ герменевт, Ї Ђвживанн€ї у внут≠р≥шн≥й св≥т автора через ф≥ксац≥ю в текст≥ зм≥стовного й граматич≠ного. ƒл€ цього використовують емпатичн≥ способи Ђвживанн€ї в текст, в≥дчутт€ суб'Їктивного св≥ту автора, його творчоњ лабо≠ратор≥њ (герменевтичне коло). —тановленн€ герменевтики €к ф≥≠лософськоњ теч≥њ пов'€зане з ≥менем ’айдегіера. ¬≥н вид≥л€в голо≠вну категор≥ю герменевтики Ч Ђрозум≥нн€ї, й зокрема говорив про те, що вс≥ знанн€ сучасного св≥ту сл≥д сприймати €к текст, €кий необх≥дно зрозум≥ти.  атегор≥€ Ђрозум≥нн€ї стала основ≠ною характеристикою бутт€ ф≥лософ≥њ герменевтики.

Ќа думку посл≥довник≥в герменевтики, ф≥лософ≥€ пронизана розумовою активн≥стю, €ка спр€мована на те, щоб зрозум≥ти св≥т. Ћюдина прагне подолати брак знань про св≥т через њх повне ро≠зум≥нн€, аби визначити своЇ м≥сце у св≥т≥ та сенс житт€.

‘≥лософська герменевтика Ч це тлумаченн€ думки або мови ≥нших, унасл≥док €кого людина може почути Ђголос бутт€ї. –озум≥нн€ Ч це спос≥б (ум≥нн€) слухати ≥нших.

–озум≥нн€ оточуючого св≥ту може бути адекватним та неадек≠ватним. «агального розум≥нн€ немаЇ, тому кожна людина прохо≠дить шл€х в≥д неадекватних погл€д≥в на св≥т до власного розу≠м≥нн€ св≥ту та його тлумаченн€.

Ќайв≥дом≥шим представником герменевтики був також √анс √адамер, €кий тлумачив розум≥нн€ €к першооснову людсь≠кого бутт€, що даЇ людин≥ змогу вибудувати адекватне ставленн€ до св≥ту. Ћюдина сп≥лкуЇтьс€ з ≥ншими людьми (оточуючим њњ св≥том,) за допомогою мови й д≥алогу. Ќа думку представник≥в герменевтики, д≥алог Ї основоположним пон€тт€м герменевти≠чного методу (й водночас ф≥лософ≥њ та науки). ƒ≥алог передбачаЇ щонайменше текст, ≥нтепретатора й час. “обто в д≥алоз≥ Ї духовн≥ традиц≥њ, €к≥ людина ≥нтерпретуЇ з метою розум≥нн€ й по€сненн€ сьогоденн€. ƒ≥алог розпочинаЇтьс€ з правильного формулюванн€ запитанн€, €ке занурюЇ сп≥врозмовника в герменевтичне коло.

 

ќтже, герменевтика Ч це ф≥лософськ≥ характеристики вс≥х знань людини про св≥т ≥ спос≥б њњ ≥снуванн€ в ньому. √ерменев≠тика маЇ на мет≥ не т≥льки зрозум≥ти текст, а насамперед зробити в ньому нов≥ Ђ≥нтерпретац≥њї.

—учасну зах≥дну рел≥г≥йну ф≥лософ≥ю репрезентовано насам≠перед такими школами, €к персонал≥зм, христи€нський еволюц≥о≠н≥зм, неотом≥зм, неопротестантизм.

” центр≥ сучасних рел≥г≥йно-ф≥лософських досл≥джень стоњть проблема ≥снуванн€ Ѕога (обірунтуванн€ та захист основних дог≠мат≥в), свобода волеви€вленн€, питанн€ етики, естетики, гуман≥≠зму тощо. “радиц≥йно актуальними залишаютьс€ теми сп≥вв≥д≠ношенн€ в≥ри й розуму, науки та рел≥г≥њ, синтезу ф≥лософських знань ≥ теолог≥њ. јле безперечним Ї й те, що доповненн€м до центральних проблем Ї проблема людини (антрополог≥€), €ка конкретизуЇтьс€ питанн€ми про ставленн€ людини до Ѕога, м≥сце й роль в≥руючоњ людини в сусп≥льн≥й практиц≥, визначенн€ сенсу житт€ окремою особою, феномен гр≥ховност≥, м≥стичне одкро≠венн€ тощо.

—учасна рел≥г≥йно-ф≥лософська думка анал≥зуЇ людину з огл€ду на негативн≥ й позитивн≥ сторони ≥снуванн€ сучасноњ цив≥л≥зац≥њ, ставить важливе питанн€ про сенс людського ≥снуванн€ й засоби його дос€гненн€, вивчаЇ роль науково-техн≥чного прогресу, анал≥≠зуЇ уроки псевдодос€гнень сучасноњ культури (глобальн≥ проблеми сучасноњ цив≥л≥зац≥њ), пропонуЇ власну стратег≥ю й тактику про≠тид≥њ злу, насильству та агрес≥њ, €к≥ розростаютьс€ в сучасному сусп≥льств≥ €к раков≥ кл≥тини.

ѕерсонал≥зм Ч сучасна рел≥г≥йно-ф≥лософська концепц≥€ лю≠дини, в основ≥ €коњ лежить ≥де€ активноњ творчоњ суб'Їктивност≥ людини, що Ї результатом зв'€зку њњ душ≥ й Ѕога. —уб'Їктивн≥сть людини не маЇ н≥ б≥олог≥чного, н≥ соц≥ального п≥дірунт€, а лише божественну природу.

як напр€м рел≥г≥йно-соц≥альноњ ф≥лософ≥њ персонал≥зм репре≠зентований таким вченим, €к ≈тьЇн ћуньЇ (1905Ч1950 рр.). ¬≥н вважав, що душа людини м≥стить косм≥чну енерг≥ю, що визначаЇ њњ в≥дносну самост≥йн≥сть ≥ певну спр€мован≥сть ≥снуванн€.

«г≥дно з концепц≥Їю персонал≥зму, люди живуть у суперечли≠вому й складному св≥т≥, де, з одного боку, дом≥нуЇ ≥ндив≥дуаль≠ний ≥нтерес, егоњзм, що не даЇ особ≥ повноц≥нно розвиватис€ й ре≠ал≥зувати сенс свого житт€, з ≥ншого, негативним чинником Ї й колектив≥зм, €кий н≥велюЇ окрему людину, њњ ≥ндив≥дуальн≥сть, призводить до њњ деперсонал≥зац≥њ. “ому сьогодн≥ головною про≠блемою Ї захист суверен≥тету окремо" особи, адекватне розум≥н≠н€ самоњ себе €к неповторноњ ≥стоти. ѕерсонал≥сти доход€ть ви≠сновку: ≥стор≥€ розвиваЇтьс€ за допомогою особистост≥. “ому ф≥лософ≥€ маЇ залишити своњ метаф≥зичн≥ пошуки й вир≥шувати проблеми окремо вз€тоњ особи. —аме тому проблема особистост≥ Ї головною в персонал≥зм≥.

’арактеризуючи особист≥сть, необх≥дно враховувати так≥ моменти њњ про€ву: екстер≥ор≥зац≥ю, ≥нтер≥ор≥зац≥ю, трансцен-денц≥ю.

≈кстер≥ор≥зац≥€ Ч це реал≥зац≥€ сутност≥ людини в оточую≠чому св≥т≥. «овн≥шн≥ способи самореал≥зац≥њ можуть набувати р≥зних форм Ч мистецтво, наука, спорт тощо, але найважлив≥≠шою сферою екстер≥ор≥зац≥њ особи стаЇ комун≥кац≥€ (комун≥кац≥€ з навколишн≥м св≥том, ≥ншими людьми, ≥з самою собою). «агалом ≥стинна комун≥кац≥€ спр€мовуЇ рух людини до трансцендентного Ѕога.

≤нтер≥ор≥зац≥€ Ч це духовне спогл€данн€ людиною самоњ себе, можлив≥сть через свободу реал≥зувати себе €к духовну особу.

“рансценденц≥€ Ч це рух до найвищих духовних ц≥нностей, Ѕожих ≥стин, добра, краси. ÷е повна самореал≥зац≥€ через ≥стин≠ну комун≥кац≥ю з Ѕогом. “аким чином, персонал≥сти вважають, що людина в процес≥ комун≥кац≥њ, активного д≥алогу з оточуючим св≥том ≥ Ѕогом, стаЇ особист≥стю. «авд€ки ц≥й комун≥кац≥њ вона реал≥зуЇ своњ моральн≥ €кост≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших людей в≥рую≠ча людина знаЇ власну мету ≥снуванн€, €к ≥ мету ≥снуванн€ ≥нших (Їдн≥сть ≥з Ѕогом).

—оц≥ально-пол≥тичн≥ трансформац≥њ мають спри€ти ≥стинн≥й комун≥кац≥њ. ѕерсонал≥зм визначив ≥деал побудови такого сусп≥≠льства, що отримав назву Ђперсональноњ та комун≥кативноњ цив≥≠л≥зац≥њї (сусп≥льства особистостей). ¬одночас в≥н сформулював глибоко гуман≥стичну тезу Ч Ђсвобода особи Ї критер≥Їм демо≠кратичного сусп≥льстваї. “аким чином комун≥кац≥€ стаЇ спосо≠бом залученн€ людини до трансформац≥њ оточуючого св≥ту зг≥дно з њњ сутн≥сними (за богопод≥бн≥стю) ≥нтересами. —ьогодн≥ персо≠нал≥зм перер≥с меж≥ христи€нськоњ ф≥лософськоњ думки й став за≠гально-ф≥лософським напр€мом, €кий розвиваЇ ≥дею пануванн€ людини над людською цив≥л≥зац≥Їю (€к абстракц≥Їю).

√оловними проблемами, €кими переймаютьс€ протестантськ≥ ф≥лософи, Ї питанн€ п≥знанн€ Ѕога й специф≥ки протестантського в≥роспов≥данн€. ѕ≥знанн€ Ѕога пов'€зувалос€ з п≥знанн€м люди≠ни, тому вченн€ про Ѕога за формою було вченн€м про людину. «г≥дно з ним, Ї Ђсправжн≥ї й Ђнесправжн≥ї люди. Ђ—правжн≥ї люди Ч це в≥руюч≥, а Ђнесправжн≥їЧ нев≥руюч≥. ЂЌесправжн€ї людина живе в зовн≥шньому св≥т≥, њњ житт€ тривожне, сповнене побоювань. Ќа думку протестантських ф≥лософ≥в, вивести люди≠ну з цього стану може лише рел≥г≥€. –ел≥г≥йна в≥ра вчить людину сп≥лкуватис€ з Ѕогом ≥ гарантуЇ њй оптим≥стичне св≥тосприйн€тт€ й в≥чне ≥снуванн€ з Ѕогом. «асадовим завданн€м неопротестанти-зму Ї створенн€ теолог≥њ' культури, €ка з позиц≥й рел≥г≥њ по€снила б кожн≥й окрем≥й людин≥ вс≥ €вища житт€ €к результат ≥снуванн€ в св≥т≥ Ѕога. ≤ те, що Ѕог не стоњть над св≥том, а ≥снуЇ в повс€к≠денному житт≥ людини €к њњ бутт€, а також вивченн€ культури маЇ розкрити людин≥ Ѕога €к першооснову всього сущого, зокре≠ма й њњ самоњ. “ака позиц≥€ найрельЇфн≥ше ви€вилас€ у творчост≥ н≥мецько-французького ф≥лософа Ўвейцера.

јльберт Ўвейцер (1875Ч1965 рр.) Ч представник неопротес-тантизму, теолог, л≥кар, лауреат Ќобел≥вськоњ прем≥њ 1952 р., ав≠тор чисенних праць ≥з рел≥г≥йно-ф≥лософськоњ проблематики, се≠ред €ких найв≥дом≥ш≥ Ђ–ел≥г≥€ в сучасн≥й культур≥ї, Ђ—в≥тогл€д ≥нд≥йських мислител≥вї, Ђ‘≥лософ≥€ ≥ рух на захист тваринї, Ђ≤дењ ÷арства Ѕожи€ в епоху перетворенн€ есхатолог≥чноњ в≥ри в неес-хатолог≥чнуї, Ђѕроблеми миру в сучасному св≥т≥ї, Ђѕроблема етичного розвитку людськоњ думкиї та ≥н. ” цих прац€х викрис≠тал≥зувалас€ його головна ф≥лософська сентенц≥€, зг≥дно з €кою людина п≥знаЇ св≥т через ≥ндив≥дуальне переживанн€ траг≥чност≥ власного ≥снуванн€. Ўвейцер говорив, що траг≥чн≥сть Ч це ре≠зультат усв≥домленн€ того, що св≥т наповнений стражданн€м ≥ перебуваЇ в стан≥ духовного занепаду. “аким чином, сенс люд≠ського ≥снуванн€ лежить у площин≥ подоланн€ траг≥чност≥ бутт€ людини шл€хом свободи волеви€вленн€. Ћюдина усв≥домлюЇ те, що њњ ≥ндив≥дуальне житт€ Ї умовою житт€ ≥нших.

 

√оповною ц≥нн≥стю житт€ маЇ бути благогов≥нн€ перед жит≠т€м, що у майбутньому повинно стати основою косм≥чноњ етики, св≥тогл€ду новоњ людини 0 людства загалом. Ѕлагого≠в≥нн€ перед житт€м Ч це водночас христи€нська та св≥тська ц≥нн≥сть ≥ конкретна етична норма, це л≥кв≥дац≥€ неправильноњ градац≥њ на вище й нижче житт€. Ўвейцер д≥йшов висновку те, що добро Ч це, що спри€Ї розвитку житт€, а зло Ч те, що загрожуЇ йому, перешкоджаЇ його руху до Ѕога.

—аме з таких позиц≥й учений анал≥зуЇ псевдодос€гненн€ су≠часноњ цив≥л≥зац≥њ, про€ви не контрольованого егоњзму людини. ¬≥н вважаЇ, що особа маЇ уникати деперсонал≥зуючих чинник≥в з боку сусп≥льства, дл€ цього у нењ Ї механ≥зм свободи волеви€вленн€, щонайменше в мисленн≥, €ке завжди робить людину в≥льною духов≠но й допомагаЇ реал≥зувати власний сенс житт€, безперервно само≠вдосконалюватис€ з метою пол≥пшенн€ власноњ природи. ÷е вит≥каЇ ≥з сутност≥ людського духу, осв€ченого богопод≥бн≥стю.

Ќайвпливов≥шою рел≥г≥йно-ф≥лософською школою сьогодн≥ Ї неотом≥зм, €кий репрезентують ≈тьЇн ∆≥льсон, ∆ак ћар≥тен та ≥н. ¬ основ≥ неотом≥зму лежить ученн€ ‘оми јкв≥нського (том≥зм). ÷≥й рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥й школ≥ притаманна нова ф≥лософсь≠ка ре ≥нтерпретац≥€ том≥зму, через принципи антропоцентриз≠му, використанн€ нових ф≥лософських категор≥й, €к≥ Ї характер≠ними дл€ таких напр€м≥в, €к феноменолог≥€, герменевтика та ≥нш≥ (Ђ≥ндив≥дуальн≥стьї, Ђособист≥стьї, Ђрозум≥нн€ї тощо).

 

ѕредметом ф≥лософствуванн€ неотом≥ст≥в залишаютьс€ тра≠диц≥йн≥ проблеми том≥зму: можливост≥ ≥нтеграц≥њ розуму й в≥≠ри, сп≥в≥снуванн€ рел≥г≥њ та науки, визнанн€ двох ц≥нностей Ч ≥стини розуму й в≥ри, пошук аргумент≥в про необх≥дн≥сть дом≥≠нуванн€ теолог≥њ над ф≥лософ≥Їю, можливост≥ синтезу мате≠р≥ал≥зму та ≥деал≥зму тощо. ѕоза€к головним завданн€м том≥≠зму було доведенн€ ≥снуванн€ Ѕога й розум≥нн€ його м≥сц€ у св≥т≥, то сьогодн≥ воно доповнюЇтьс€ проблемою бутт€ людини.

Ќеотом≥сти створюють новий образ особистост≥, €ка тво≠рить св≥й культурно-≥сторичний св≥т на основ≥ божого прови≠д≥нн€. Ќеотом≥стськ≥ концепц≥њ людини та њњ в≥дносин з ≥ншими людьми вит≥кають з ≥дењ загальноњ р≥вност≥ (хоча останн€ трак≠туЇтьс€ на рел≥г≥йн≥й основ≥ й визначаЇ р≥вн≥сть у стражданн≥ та смерт≥). “ому вищою ц≥нн≥стю людського бутт€ проголошу≠Їтьс€ свобода. Ќа ц≥й ц≥нност≥ неотом≥сти пропонують будува≠ти соц≥альн≥ в≥дносини, родинн≥, культурн≥ зв'€зки та статев≥ стосунки тощо.

—учасний неотом≥зм у своњх досл≥дженн€х звертаЇтьс€ до но≠в≥тн≥х ф≥лософських концепц≥й (звичайно, за повного збереженн€ традиц≥й Ђјнгел≥чного доктораї), наприклад, феноменолог≥њ та герменевтики, €к≥, €к в≥домо, використовував у своњх прац€х ѕапа –имський ≤ван ѕавло II ( ароль ¬ойтила (1920Ч2005 рр.)). Ќа позиц≥ю неотом≥зму в анал≥з≥ людини €к елемента бутт€ вплинула нов≥тн€ ф≥лософська антрополог≥€. —аме тому неотом≥сти ствер≠джують, що людина Ї безпосередн≥м учасником ≥сторичного про цесу, певною м≥рою њњ творцем, що, зрештою, веде до найвищого етапу розвитку сусп≥льства Ч √раду Ѕожого. –еал≥зац≥€ ц≥Їњ ≥дењ в сучасному св≥т≥ маЇ гуман≥стичний потенц≥ал. «вичайно, сусп≥ль≠ство сьогодн≥ не може прийти до стану √раду Ѕожого так, €к за≠значав ‘ома јкв≥нський. јле ц€ ≥де€ (неотом≥стська позиц≥€) даЇ п≥дстави дл€ критичного переосмисленн€ ≥дей соц≥ал≥стичного та комун≥стичного сусп≥льства, а разом з ними й кап≥тал≥зму задл€ пошуку нових найвищих рел≥г≥йно-моральних принцип≥в орган≥≠зац≥њ сусп≥льного житт€.

 

ќтже, сучасн≥ рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ системи характери≠зуютьс€ визнанн€м важливост≥ ≥снуванн€ людини €к найвищоњ ц≥нност≥ (антропоцентричних ≥дей), ≥нтеграц≥Їю з такими на≠пр€мами сучасноњ ф≥лософ≥њ €к феноменолог≥€, герменевтика та ≥н., спри€нн€м розвитку гуман≥стичних ц≥нностей сучасноњ цив≥л≥зац≥њ, ор≥Їнтац≥Їю на необх≥дн≥сть зближенн€ вс≥х рел≥г≥й (екумен≥зм).

ѕостмодерн≥зм Ч в≥дносно новий етап розвитку зах≥дноњ ф≥лософ≥њ середини та к≥нц€ XX ст., його засновниками Ї фран≠цузьк≥ ф≥лософи ∆ак ƒерр≥да, ƒжон ћ≥ль, ∆иль ƒелез та ≥н. “ерм≥н Ђпостмодерн≥змї використовуЇтьс€ дл€ позначенн€ но≠вого типу ф≥лософського дискурсу, €кий в≥ддзеркалюЇ етап кри≠тики класичноњ та некласичноњ ф≥лософ≥њ. ≤накше кажучи, Ђпост≠модерн≥змї визначаЇтьс€ €к постсучасна, або постнеокласична, ф≥лософ≥€.

ѕостмодерн≥зм виник €к лог≥чне продовженн€ феномена мо≠дерн≥зму в Ївропейськ≥й культур≥. ћодерн≥зм за допомогою ху≠дожньо-образних форм в≥ддзеркалив специф≥ку суперечливого розвитку сучасноњ цив≥л≥зац≥њ (процеси урбан≥зац≥њ, надм≥рного захопленн€ технолог≥чною культурою, еротизм, дегуман≥зац≥€ су≠сп≥льства тощо). Ќова ф≥лософ≥€ вважаЇ за потр≥бне критично пере≠осмислити псевдоц≥нност≥ сучасноњ цив≥л≥зац≥њ (в≥йни, глобальн≥ проблеми цив≥л≥зац≥њ), водночас критиц≥ п≥ддаютьс€ розум ≥ ≥нте≠лект, можлив≥сть адекватноњ рефлекс≥њ, значенн€ норм ≥ ц≥нностей людського ≥снуванн€. ћодерн≥зм надавав сучасникам Ђпозитивну ≥нформац≥юї про процес житт€ без догматичного оц≥нюванн€ з метою стимулювати особу самост≥йно роз≥братис€ в проблем≥ й дати њй власну оц≥нку.

Ќа противагу модерн≥зму, постмодерн≥зм висунув ≥дею про те, що художн≥й образ (ф≥лософська рефлекс≥€) взагал≥ н≥чого не може в≥ддзеркалити в цьому хаотичному св≥т≥. ѕосл≥довники постмодерн≥зму робл€ть висновок, що св≥т Ї Ђхаосї (деструкц≥€ системи). «годом терм≥н Ђпостмодерн≥змї перер≥с своЇ вузько-мистецьке значенн€ й став використовуватись €к ф≥лософське пон€тт€,

ѕоза€к св≥т пост≥йно розвиваЇтьс€ з нул€, то осмисленн€ жит≠т€ в ньому розпочинаЇтьс€ з переоц≥нюванн€ ц≥нностей на основ≥ запереченн€ принцип≥в гуман≥зму, консервативних ≥дей пол≥тики, ≥дей прогресивного розвитку сусп≥льства тощо.

Ќа думку посл≥довник≥в постмодерн≥зму, сучасна ф≥лософ≥€ взагал≥ повинна в≥дмовитис€ в≥д пошуку ≥стини й використанн€ традиц≥йних дл€ нењ категор≥й, пон€ть ≥ терм≥н≥в. Ђ’аосї житт€ викликаЇ потребу свободи ф≥лософськоњ творчост≥ та плюрал≥≠стичну методолог≥ю досл≥дженн€ об'Їктивноњ д≥йсност≥. ѕост≠модерн≥зм стаЇ головною концепц≥Їю ф≥лософського плюрал≥зму. ¬одночас пропонуЇтьс€ зам≥нити всю мовну культуру сучасноњ цив≥л≥зац≥њ шл€хом утвердженн€ лог≥ки симул€кру (переходу в≥д лог≥ки пор€дку до лог≥ки хаосу).

Ђ’аосї стаЇ головним принципом св≥тогл€ду постмодерн≥зму. ¬важають, що в≥н допоможе €кнайшвидше подолати догматичн≥ консервативн≥ погл€ди на св≥т. «в≥дси Ч необх≥дн≥сть викорис≠танн€ адекватних соц≥окультурних метаконцепц≥й, до €ких на≠лежить постмодерн≥зм €к пол≥фон≥€ ≥нтерпретац≥њ результат≥в пошуку основ сучасноњ цив≥л≥зац≥њ без претенз≥й на волод≥нн€ аб≠солютною ≥стиною (Ђпостмодерн≥стське в≥дчутт€ї).  р≥м того, хаос породжуЇ Ђгруї, Ђсвободуї ≥стин, що ≥снують, а також ≥ро≠н≥ю €к чи не Їдиний спос≥б розум≥нн€ Ђхаотичного св≥туї. ≤рон≥€ даЇ змогу краще досл≥дити Ђновий св≥тї, не використовуючи при цьому застар≥лий арсенал класичноњ та некласичноњ ф≥лософ≥њ.

 

ќтже, постмодерн≥зм Ї складним ≥ суперечливим феноменом духовноњ культури сучасност≥: одн≥ ф≥лософи цього напр€му заперечують необх≥дн≥сть лог≥ки й розуму, ≥нш≥ Ч можлив≥сть в≥ри в Ѕога й рел≥г≥йного п≥знанн€ св≥ту (одкровенн€), трет≥ Ч навпаки, пропонують продовжити пошук в≥чних ≥ незм≥нних ≥с≠тин на основ≥ ≥нтуњтивного п≥знанн€ св≥ту, четверт≥ Ч ра≠д€ть шукати субстанц≥ональн≥ основи св≥ту, але не в самому св≥т≥, а в процес≥ ре≥нтерпретац≥њ вже в≥домих ≥стин духовноњ культури сучасноњ цив≥л≥зац≥њ.

‘еномен постмодерн≥зму перебуваЇ в фокус≥ ф≥лософського ≥нтересу, що ви€вл€Їтьс€ у величезн≥й к≥лькост≥ праць з ц≥Їњ тема≠тики, €к≥ починають захоплювати ≥ сферу науки (постмодернистсь-ка ≥ж сектораль проблем ≥ж сектораль, переосмисленн€ феномена детерм≥н≥зму, ≥ж секторальну феномена темпоральност≥ тощо).

 

јнал≥з розвитку сучасноњ ф≥лософ≥њ Ч одне з головних за-вдань майбутн≥х ≥сторик≥в ф≥лософ≥њ. …ого вир≥шенн€ вимагаЇ терп≥нн€, високого профес≥онал≥зму й часу, але вже сьогодн≥ можна сказати, що ф≥лософ≥€ €к елемент духовноњ культури сучасноњ цив≥л≥зац≥њ продовжуЇ розвиватис€ в простор≥ й час≥ й, безперечно, розвиватиметьс€ й дал≥. ” лютому 2005 р. на зас≥данн≥ виконавчоњ ради ёЌ≈— ќ ви≠ступив генеральний секретар ц≥Їњ орган≥зац≥њ  оњт≥ро ћацуура з допов≥ддю Ђѕро ≥ж секторальну стратег≥ю в галуз≥ ф≥лосо≠ф≥њї. ” допов≥д≥ акцентувалась увага на тому, що ёЌ≈— ќ визначаЇ ф≥лософ≥ю €к св≥тогл€дну дисципл≥ну, що безпосе≠редньо торкаЇтьс€ ун≥версальних проблем людського житт€ та ≥снуванн€ й формуЇ в люд€х належний стиль мисленн€. ‘≥лософ≥€ сьогодн≥ стаЇ серцевиною людських знань, а сфе≠ра њњ в≥ддзеркаленн€ наст≥льки ж широка, €к ≥ сфера компете≠нц≥њ самоњ ёЌ≈— ќ. ќсновн≥ питанн€, €к≥ вона анал≥зуЇ й намагаЇтьс€ вир≥шити Ч осв≥та дл€ вс≥х, розвиток р≥зноман≥т≠них культур, етика науки, права людини, культурний д≥алог м≥ж цив≥л≥зац≥€ми Ч потребують ф≥лософського осмисленн€, анал≥тичноњ та концептуальноњ точност≥. ‘≥лософ≥€, за сло≠вами  . ћацуури, Ї Ђшколою свободиї.

ѕитанн€ дл€ самоперев≥рки

1. Ќазв≥ть головн≥ напр€ми й школи сучасноњ св≥товоњ ф≥лософ≥њ.

2. як≥ особливост≥ сучасноњ ф≥лософ≥њ ви знаЇте?

3. ƒайте коротку характеристику позитив≥зму та неопозитив≥зму.

4. Ќазв≥ть головн≥ концепц≥њ ф≥лософськоњ антрополог≥њ.

5. ќхарактеризуйте ф≥лософ≥ю екзистенц≥онал≥зму та њњ сучасн≥ форми.

6. ƒайте загальну характеристику концепц≥њ герменевтики.

7. ќхарактеризуйте особливост≥ розвитку сучасноњ рел≥г≥йноњ ф≥ло≠соф≥њ.

8. ƒайте загальну характеристику сучасноњ ф≥лософ≥њ постмодерн≥≠зму.

—писок рекомендованоњ л≥тератури

1. Ѕольнов ќ.‘. ‘илософи€ зкзистенционализма Ч —ѕб., 1999.

2. Ѕубер ћ. ƒва образа верь≥. Ч ћ., 1995.

3. √оловко Ѕ. ј. ‘≥лософська антрополог≥€. Ч  ., 1997.

4. √оигорь€н Ѕ. √. ‘илософска€ антропологи€ ( ритический очерк) ћ., 1982. к

5. √уревич ѕ. —. ‘илософска€ антропологи€. Ч ћ., 1997.

™.ƒелез ∆. Ћогика смь≥сла. ‘уко ћ. “пзањгогт≥ рі≥≥≥озорг≥≥сит. Ч ћ.; Ч ™катеринбург, 1998.

7. ƒелез∆. –азличие и повторение. Ч —ѕб., 1998.

8. ƒелез∆., √ваттари ‘. „то такое философи€? Ч ћ; —ѕб., 1998.

9. ƒелез∆., √ваттар≥ ‘.  ап≥тал≥зм ≥ шизофрен≥€. Ч  ., 1996.

10. ƒеррида ∆. √олос и феномен (и другие работь≥ по теории знака √уссерл€). Ч —ѕб., 1999.

11. ƒеррида ∆. √уссерль «дмунд. Ќачало геометрии. Ч ћ., 1996.

12. ƒеррида ∆. «ссе об имени. Ч ћ.; —ѕб., 1998.

13. ƒерр≥да ∆. ѕозиц≥њ. Ѕес≥ди з јнр≥ –айсом, ёл≥Їю  р≥стЇвою, ∆аном Ћуњ ”дб≥ном, ѕ —карпетта. Ч  ., 1994.

14. ƒерр≥да ∆. —труктура, знак ≥ гра в дискурс≥ гуман≥тарних наук // —лово. «нак. ƒискурс. јнтолог≥€ св≥товоњ л≥тературно-критичноњ дум≠ки.ЧЋьв≥в, 1996. Ч—. 457-477.

15. Ћеви-—тросс  . ћифологики: ¬ 4-х т. Ч —ь≥рое и приготовленное. Ч ћ.; —ѕб., 1999.Ч“. 1.

16. Ћеви-—тросс  . —труктурна€ антропологи€. Ч ћ., 1983.

77. Ћев≥-—тросс  . ћ≥т ≥ значенн€ // —лово. «нак. ƒискурс. јнтолог≥€ св≥≠товоњ л≥тературно-критичноњ думки. Ч Ћьв≥в, 1996. Ч —. 343Ч356.

18. ѕроблема человека в западной философии. Ч ћ., 1988.

19. –икер ѕ. √ерменевтика, зтика, политика. Ч ћ., 1995.

20. –икер ѕ.  онфликт интерпретаций: ќчерки о герменевтике. Ч ћ., 1995. 27. –≥кер ѕ. Ќавколо пол≥тики. Ч  ., 1995.

22. –≥кер ѕ. —ам €к ≥нший. Ч  ., 2000.

23. –орти –. ‘илософи€ и будущее // ¬опр. философии. Ч 1994. Ч є 6. Ч —. 29Ч34.

24. –орти –. ‘илософи€ и зеркало природи. Ч Ќовосибирск, 1997.

25. –орт≥ –. ѕрагматизм ≥ ф≥лософ≥€ // ѕ≥сл€ ф≥лософ≥њ: к≥нець чи трансформац≥€? Ч  ., 2000. Ч —. 21Ч66.

26. –орт≥ –. —амотворенн€ ≥ пов'€занн≥сть: ѕруст, Ќ≥цше ≥ √айдеггер // —лово. «нак. ƒискурс. јнтолог≥€ св≥товоњ л≥тературно-критичноњ думки. Ч Ћьв≥в, 1996, —. 582Ч597.

27. ‘уко ћ. јрхеологи€ знани€.  ., 1996.

28. ‘уко ћ. »стори€ безуми€ в классическую зпоху. Ч —ѕб., 1997.

29. ‘уко ћ. »стори€ сексуальности Ч III: «абота о себе.  .; Ч ћ., 1998.

30. ‘уко ћ. ≤стор≥€ сексуальност≥: ∆ага п≥знанн€. Ч X., 1997.Ч “. 1. 37. ‘уко ћ. Ќагл€дати ≥ карати: Ќародженн€ в'€зниц≥. Ч  ., 1998.

32. ‘уко ћ. —лова и вещи. јрхеологи€ гуманитарньњх наук. Ч ћ., 1977.

33. ‘уко ћ. ўо таке автор? // —лово. «нак. ƒискурс. јнтолог≥€ св≥товоњ л≥тературно-критичноњ думки. Ч Ћьв≥в, 1996. Ч —. 442Ч456.

34. ’айдеггер ћ. Ѕь≥тие и врем€. Ч ћ., 1997.

35. ’айдеггер ћ. ¬ведение в метафизику. Ч —ѕб., 1998.

36. ’айдеггер ћ.  ант и проблема метафизики. Ч ћ., 1997.

37. „ухина Ћ.ј. „еловек и его ценностньњй мир в религиозной филосо≠фии.Ч–ига, 1991.

38. Ўеллер ћ. »збранньње произведени€. Ч ћ., 1994.

 

 

Ќавчальне виданн€

ѕ–»—”’Ў —ерг≥й ≤ванович

‘≤Ћќ—ќ‘≤я

Ќавчальний пос≥бник

2 частинах

 

„астина ≤

 

≤—“ќ–≤я —¬≤“ќ¬ќѓ “ј

” –јѓЌ—№ ќѓ ‘≤Ћќ—ќ‘≤ѓ

у визначенн€х, по€сненн€х, схемах, таблиц€х

–едактор Ќ. ѕ≥длужна

’удожник обкладинки ¬. ћотовиловець

“ехн≥чний редактор “. ѕ≥хота  оректор

—.  ирилаш ¬ерстка /. јндр≥Їнко

ѕ≥дписано до друку 17.05.06. ‘ормат 60x84/16. ѕап≥р офсет. є 1. √арн≥тура “ип “айме. ƒрук офсет. ”м. друк. арк. 12,09. ќбл.-вид. арк. 13,13. Ќаклад 3000 пр. «ам. є 05-2967.

 ињвський нац≥ональний економ≥чний ун≥верситет ≥мен≥ ¬адима √етьмана 03680, м.  ињв, проспект ѕеремоги, 54/1

—в≥доцтво про внесенн€ до ƒержавного реЇстру суб'Їкт≥в видавничоњ справи (сер≥€ ƒ , є 235 в≥д 07.11.2000)

“ел./факс (044) 537-61-41; тел. (044) 537-61-44 ≈-тањњ: ри№1≤5п@kneu.kiev.ua





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1455 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕутерброд по-студенчески - кусок черного хлеба, а на него кусок белого. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2217 - | 2160 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.127 с.