Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕон€тт€ та типолог≥€ св≥тогл€ду. —в≥тогл€д ≥ ф≥лософ≥€. 3 страница




«ародки ф≥лософського мисленн€ ≤нд≥њ ≥  итаю с€гають у глибоку давнину (середина ≤ тис. до н. е.). ѕроте, варто звернути увагу на такий факт: давньосх≥дна та давньогрецька ф≥лософ≥€ виникають практично одночасно, але ≥снуЇ давн€ традиц≥€ починати ≥стор≥ю ф≥лософ≥њ саме з≥ —ходу. „им це можна по€снити? ѕо-перше, тим, що сх≥дна ф≥лософ≥€ була значно т≥сн≥ше переплетена ≥з ≥ншими сферами житт€ та духовноњ д≥€льност≥ сусп≥льства Ц ≥з м≥фолог≥Їю, рел≥г≥Їю, маг≥Їю, певними традиц≥€ми та обр€дами; звертаючись до перших крок≥в давньосх≥дноњ ф≥лософськоњ думки ми знаходимо њњ у процес≥ формуванн€, що дозвол€Ї краще зрозум≥ти природу ф≥лософськоњ рефлекс≥њ. ѕо-друге, ф≥лософська думка —тародавнього —ходу спиралась, €к вже вказувалос€, на де€к≥ попередн≥ традиц≥йн≥ тексти та канон≥чн≥ духовн≥ джерела, ≥ в цьому сенс≥ вона с€гала своњми кор≥нн€ми значно дал≥, н≥ж антична. “обто, тут ми маЇмо можлив≥сть УзазирнутиФ у досить в≥ддален≥ глибини людськоњ ментальност≥, побачити €к≥сь первинн≥ зародки людськоњ рац≥ональност≥.

¬≥домо, що найдавн≥шими цив≥л≥зац≥€ми, в≥домими сьогодн≥ науц≥, були Ўумер та —тародавн≥й ™гипет; знайомство њх духовною спадщиною дозвол€Ї стверджувати, що саме тут вже були присутн≥ де€к≥ найперш≥ ф≥лософеми, тобто зародки майбутн≥х ф≥лософських ≥дей та концепц≥й. «окрема, в Ўумер≥ вже ≥снувала перша в≥дома нам ун≥версальна класиф≥кац≥€ св≥тових стих≥й (небо, гроза, вода, земл€), у в≥дпов≥дн≥сть €ким були поставлен≥ боги, властивост≥ людини та характеристики держави. ќкр≥м того, знаменитий епос про шумерського цар€ √≥льгамеша чи не вперше з надзвичайною гостротою та емоц≥йн≥стю змальовуЇ почутт€ людини, €ка раптом прос€кнулас€ думкою про неминуч≥сть смерт≥. ¬ —тародавньому ™гипт≥ важливу роль в≥д≥гравав м≥ф про ќсир≥са Ц бога, що вмирав та воскресав, а також ≥снували у€вленн€ про неодном≥рн≥сть людського Їства. ѕроте, €к вже було сказано, це були лише перш≥ паростки ф≥лософськоњ думки. «начно дал≥ вона п≥шла в —тародавн≥й ≤нд≥њ та —тародавньому  итањ.

 анон≥чним духовним джерелом —тародавньоњ ≤нд≥њ Ї У¬едиФ (≥з њх назвою спор≥днено наше слово Ув≥датиФ, УзнатиФ), записан≥ на листках пальми приблизно за 1,5 тис. рок≥в до н. е. ƒо У¬едФ вход€ть м≥фи, розпов≥д≥ про предк≥в, бог≥в, г≥мни, заклинанн€ ≥ т. ≥н. —юди вход€ть також ≥ певн≥ тлумаченн€ давн≥х св≥тогл€дних у€влень. « ф≥лософського погл€ду найц≥кав≥шими Ї тексти п≥д назвою У”пан≥шадиФ (в≥д слова Усид≥ти поручФ; маЇтьс€ на уваз≥ Ч поруч з учителем, тобто це тексти-по€сненн€ таЇмних знань, що м≥ст€тьс€ в основних текстах У¬едФ - самх≥тах). ” текст≥ У”пан≥шадФ заф≥ксовано:

* найдавн≥ш≥ верс≥њ виникненн€ св≥ту, серед €ких важливе значенн€ мали: а) виникненн€ св≥ту ≥з €йц€ (≥де€ про самозародженн€ всього, осмисленого у €кост≥ живого); б) виникненн€ св≥ту внасл≥док глибокого самозосередженн€ (тапасу) первинного духу; в) виникненн€ св≥ту внасл≥док жертвопринесенн€ (≥де€, зг≥дно €коњ народженн€ та смерть нев≥дТЇмн≥ одне в≥д одного);

* трактуванн€ першооснови бутт€ €к ун≥версального абстрактного принципу (Ѕрахман), €кий ототожнюЇтьс€ з ≥ндив≥дуальною духовною сутн≥стю людини, з њњ душею (атман);

Х певне баченн€ життЇвоњ дол≥ людини: концепц≥€ безмежного кола перевт≥лень душ≥ (сансара ≥ закон карми);

Х позитивна оц≥нка рол≥ п≥знанн€ €к самозосередженн€ на первинних сутност€х св≥ту (необх≥дн≥сть усв≥домленн€ Їдност≥ Ѕрахмана ≥ атмана €к умови Узв≥льненн€Ф в≥д безмежного кола перевт≥лень);

Х думка про можливост≥ та умови зд≥йсненн€ людськоњ свободи, €ка здатна подолати косм≥чний закон карми;

* м≥ркуванн€ про сп≥вв≥дношенн€ д≥њ, активност≥ людини ≥ свободи.

“аким чином, вже у найдавн≥ших духовних джерелах —тародавньоњ ≤нд≥њ йдетьс€ про фундаментальн≥ моральн≥ ≥дењ, про певне осмисленн€ становища людини у св≥т≥, про р≥зн≥ шл€хи зв≥льненн€ в≥д карм≥чних закон≥в дол≥, найкращим з €ких Ї шл€х д≥йового самовдосконаленн€. ¬ ц≥лому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовн≥шн≥й св≥т, а людське УяФ стаЇ ключем до по€сненн€ природи. ¬иникненню ф≥лософських шк≥л —тародавньоњ ≤нд≥њ передували впливов≥ духовн≥ рухи, €к≥ м≥стили певн≥ ф≥лософсько-св≥тогл€дн≥ ≥дењ ≥ були спр€мован≥ на одне: на зв≥льненн€ людини в≥д неск≥нченних перевт≥лень-блукань душ≥ ≥ дос€гненн€ нею стану "мокш≥" Ч повного блаженства. ƒо таких рух≥в належали джайн≥зм, йога та буддизм.

ƒжайн≥зм (в≥д слова Удж≥наФ Ч переможець) закликав людину п≥дпор€дкувати своЇ житт€ суворим аскетичним регламентац≥€м. якщо людина здатна це витримати та ще й не запод≥€ти шкоди жодн≥й ≥стот≥, вона ставала переможцем карми.

 

…ога також ставила перед людиною под≥бну мету, але шл€хом њњ дос€гненн€ вважала впор€дкуванн€ (це один ≥з переклад≥в слова УйогаФ), гармон≥зац≥ю ф≥зичного, псих≥чного та духовного стан≥в людини. ¬≥домо, що в ц≥й справ≥ йоги дос€гали ≥ дос€гають вражаючих результат≥в. «начним дос€гненн€м йоги (ѕатанджал≥) була спроба досл≥дити людину €к систему (Ум≥крокосмосФ), що складаЇтьс€ з чотирьох п≥дсистем: Ум≥нерало-людиниФ, Урослино-людиниФ, Утварино-людиниФ ≥ Улюдино-людиниФ,Ч ≥де€ про синтез њх у вищ≥й п≥дсистем≥ Ч Улюдино-людин≥Ф. ÷е була одна з перших спроб ф≥лософського обірунтуванн€ розум≥нн€ людини €к саморухливоњ та самоорган≥зованоњ системи.

јле найважливим з погл€ду розвитку ф≥лософськоњ думки постаЇ буддизм. «а переказами, його засновником був принц √аутама —≥дхарта з роду Ўак'њв (563Ч483 рр. до н. е.). ∆итт€ √аутами наст≥льки оповите легендами, що про нього майже немаЇ реальних в≥домостей. Ѕ≥льш-менш достов≥рним Ї те, що захищений з дитинства в≥д життЇвих прикрощ≥в та негаразд≥в, в≥н був вражений випадково побаченими фактами людського стар≥нн€ ≥ смерт≥. ѕройшовши через спов≥дуванн€ р≥зних етичних учень, √аутама врешт≥-решт с≥в п≥д сандаловим деревом, давши соб≥ слово не зрушити з м≥сц€ доти, доки не знайде в≥дпов≥д≥ на основн≥ питанн€ житт€. “ут на нього найшло просв≥тленн€, ≥ в≥н став Ѕуддою (просв≥тленим, знаючим), проголосивши учн€м чотири основн≥ ("д≥амантов≥") ≥стини:

- житт€ Ч це стражданн€;

- причиною страждань Ї бажанн€ ≥ жага житт€;

- ≥снуЇ шл€х подоланн€ страждань;

- в≥н пол€гаЇ у приглушенн≥ бажань ≥ жаги жити.

Ћюдина, €ка здатна пройти вказаним шл€хом, стаЇ Ѕуддою ≥ дос€гаЇ стану "н≥рвани" Ч повного припиненн€ будь-€ких хвилювань та розчиненн€ у невимовн≥й початков≥й тиш≥ св≥ту. Ѕуддизм створив ориг≥нальне трактуванн€ св≥тобудови. –еальн≥сть, доступна чуттЇвому спогл€данню, Ї несправжньою, ≥люзорною. Ќасправд≥ ≥снують лише енергетичн≥ УкрапкиФ, згущенн€ п≥д назвою УдхармиФ. ¬они перебувають у збудженому, динам≥чному стан≥ ≥ тому вступають м≥ж собою у з'Їднанн€ та переплетенн€. ”с€ навколишн€ реальн≥сть, €к ≥ людина, постаЇ певними вузликами енергетичних зв'€зк≥в дхарм. Ћюдина може св≥домими зусилл€ми розв'€зати њх сплет≥нн€ ≥ випустити дхарми у в≥льний стан. ÷е ≥ буде н≥рвана. ≤нод≥ н≥рвану описують так: у суц≥льн≥й темр€в≥ на поверхн≥ океану плаваЇ лампа з вогником, що ледве осв≥тлюЇ невеличку частину простору. ќл≥€ у ламп≥ поступово вигор€Ї, ≥ вогник згасаЇ.  оли в≥н згасне остаточно, н≥хто не зможе сказати, де небо, де вода, а де лампа. ¬се розчинитьс€ у всьому.

—еред ф≥лософських шк≥л —тародавньоњ ≤нд≥њ пров≥дне м≥сце належало школ≥ санкх'€ (обчисленн€, точне знанн€), засновником €коњ вважають  ап≥лу (VII ст. до н.е.). Ќа першому план≥ в судженн€х школи Ч питанн€ про вих≥дн≥ сутност≥ св≥ту, з €ких складаЇтьс€ св≥тобудова та на котр≥ повинна ор≥Їнтуватис€ людина у своњх д≥€х. “аких сутностей дв≥:

Х "пракр≥т≥", або "прадхана" (природа)

Х та "пуруша" (св≥дом≥сть, спогл€данн€).

ќбидв≥ ц≥ сутност≥ в≥чн≥, але породжують св≥т лише у взаЇмод≥њ, оск≥льки н≥би складають разом своњ можливост≥ ≥ переваги. «в'€зок м≥ж Упракр≥т≥Ф та УпурушеюФ нагадуЇ союз сл≥пого та кульгавого: Уперший переносив на спин≥ другого, а той вказував йому дорогу. “ак само пуруша (чиста душа) не здатний д≥€ти сам собою, а н≥бито вт€гуЇтьс€ в активн≥сть матер≥њ (пракр≥т≥), залишаючись насправд≥ зовс≥м не порушеним неюФ (јнтологи€ мировой философии. “.1, кн.1. Ц ћ., 1969. —, 146Ч147). «в'€зок пракр≥т≥ та пуруш≥ призводить до ви€вленн€ њх €костей: маси (тамас), енерг≥њ (раджас) та про€сненн€ (саттва). ќстанн≥ породжують п'€ть св≥тових стих≥й (або елемент≥в): вогонь, пов≥тр€, воду, землю та еф≥р. јле в союз≥ пракр≥т≥ та пуруш≥ останн≥й ви€вл€Їтьс€ могутн≥шим. ѕро€вл€ючись у людському УяФ, пуруша спр€мовуЇ його до самозаглибленн€ та подоланн€ карми.

Ўколу чарвака-лока€та (засновникЅр≥хаспат≥, VIIЧVI ст. до н. е.) в≥днос€ть до натурал≥ститчних: Ћока€та вважають, що Уне ≥снуЇ н≥ бога, н≥ визволенн€ (в≥д карми), н≥ дхарми, н≥ недхарми, а також немаЇ винагороди за благочинне житт€...Ф (÷итоване джерело, с.152). ѕредставники школи визнавали ≥снуванн€ лише того, що можна сприйн€ти чутт€м (УлокаФ), а все ≥снуюче вважали лише поЇднанн€м чотирьох елемент≥в: земл≥, води, пов≥тр€ та вогню. ѕоЇднанн€м зазначених елемент≥в вони по€снювали людину з њњ €кост€ми, нав≥ть Ч людську душу: У...€к в≥д зм≥шуванн€ частин напоњв виникаЇ сила сп'€н≥нн€, так ≥з поЇднанн€м земл≥ та ≥нших елемент≥в виникають т≥ло ≥ УяФ (атмата)Ф. (÷ит. джерело, с.153). «≥ смертю людини елементи роз'Їднуютьс€, ≥ зникаЇ те, що називають душею. ќтже, потойб≥чного св≥ту ≥ житт€ не ≥снуЇ. —л≥д насолоджуватись Їдиним Ч земним житт€м. јле найб≥льшою насолодою де€к≥ представники Учерваки-лока€тиФ вважали вм≥нн€ уникати страждань.

ѕитанн€ лог≥ки та п≥знанн€ перебували в центр≥ уваги школи нь€€ (засновник √отама Ч III ст. до н. е.). “ут докладно розгл€дали основи та засоби п≥знанн€, форми умовивод≥в, ознаки достов≥рност≥ знань та ≥н. «асоби п≥знанн€ под≥л€ли на чотири види: сприйн€тт€, виведенн€, аналог≥€ та усне св≥дченн€.

ƒе€к≥ твердженн€ школи вайшеш≥ка (засновник анада, (VIЧV ст. до н. е.) дають п≥дстави вважати њњ школою своЇр≥дного атом≥зму: У...щодо особливостей: во≥стину вони Ч одиничн≥, ≥ визначаютьс€ €к те, що лежить в основ≥ субстанц≥йФ. (÷ит. джерело, с.150).

ќтже, ф≥лософськ≥ школи та духовн≥ рухи —тародавньоњ ≤нд≥њ мали в кол≥ своњх м≥ркувань найважлив≥ш≥ св≥тогл€дн≥ проблеми: початок бутт€, будова св≥ту, особливост≥ людини, роль ≥ зм≥ст людського п≥знанн€. ¬одночас досить очевидно, що превалюЇ у ц≥й проблематиц≥ пошук шл€х≥в людського зв≥льненн€ в≥д невблаганних ≥мператив≥в житт€, хоча зв≥льненн€ це розум≥ли значною м≥рою €к подоланн€ людськоњ окрем≥шност≥ та ≥ндив≥дуального протисто€нн€ загальному.

 

2.3.  анон≥чн≥ джерела, пров≥дн≥ ≥дењ та напр€ми ф≥лософ≥њ —тародавнього  итаю.

ƒуховним каноном житт€ —тародавнього  итаю Ї так зване Уѕ'€тикнижж€Ф (У”-цз≥нФ): Ў≥-цз≥нь ( нига п≥сень); ≤-цз≥нь ( нига зм≥н); „унь-цю ( нига л≥топис≥в); Ўу-цз≥нь ( нига ≥стор≥й, переказ≥в); Ћ≥-шу ( нига ритуал≥в). “ут в образно-м≥фолог≥чн≥й форм≥ подано найфундаментальн≥ш≥ складники давньокитайського св≥тобаченн€. ¬ одн≥й ≥з верс≥й, що мала важливе значенн€ дл€ китайськоњ культури, св≥т утворив першопредок ѕань-√у, €кий, розколовши первинне €йце, в≥дд≥лив Ќебо в≥д «емл≥. Ќа Ќеб≥ запанували ≥деальн≥ закони бутт€, на «емл≥ навпаки Ч панують стих≥йн≥сть ≥ випадков≥сть.  итайська держава Ч це У—ерединне царствоФ, тобто людина ≥ держава поЇднують у соб≥ властивост≥ €к Ќеба, так ≥ «емл≥. “ому перед людиною в≥дкриваЇтьс€ можлив≥сть вибору м≥ж двома в≥дм≥нними типами повед≥нки. ¬се на св≥т≥ Ї результатом взаЇмод≥њ двох протилежних початк≥в бутт€ Ч ≤нь ≥ ян. ≤нь уособлюЇ темний, вологий, пасивний (ж≥ночий) початок бутт€, а ян Ч св≥тлий, сухий, активний (чолов≥чий). ¬насл≥док взаЇмод≥њ ≤нь та ян утворюють 5 св≥тових стих≥й: вогонь, воду, землю, дерево та метал. ћоже здатис€, що перел≥к названих стих≥й не в≥дпов≥даЇ Їдиному вих≥дному принципов≥ њх вид≥ленн€, але в такому раз≥ засоби людськоњ д≥њ Ч дерево та метал Ч вписано у св≥тов≥ процеси, а це означаЇ, що людину розгл€дають €к орган≥чну частину  осмосу.

ƒавньокитайська ф≥лософ≥€ пор≥вн€но з давньо≥нд≥йською вигл€даЇ струнк≥шою, детал≥зован≥шою (аж до нумеролог≥њ та побудови вичерпних систем комб≥наторики подв≥йних символ≥чних елемент≥в св≥тобудови) та б≥льше зануреною у глибину суперечливого, парадоксального мисленн€.

—еред ус≥х ф≥лософських шк≥л —тародавнього  итаю (а таких давн≥ джерела нал≥чували до ста, хоча конкретно називали лише ш≥сть) найважлив≥шими були дв≥ до розгл€ду ≥дей €ких ми ≥ звернемос€.  онфуц≥анство заснував  он-‘у-цзи, або  онфуц≥й (551Ч479 рр. до н. е.). ÷е була школа соц≥ально-етичного спр€муванн€, тобто на першому план≥ тут Ч проблеми людських стосунк≥в та норм людськоњ повед≥нки.  онфуц≥Їв≥ приписують визначенн€ людини €к ≥стоти, котра у своњх д≥€х керуЇтьс€ внутр≥шн≥ми мотивами. ¬одночас вир≥шальну роль у людському житт≥ в≥д≥граЇ закон (або повел≥нн€) Ќеба. Ћюдина повинна навчитис€ сприймати й розум≥ти цей закон ≥ вибудовувати свою повед≥нку в≥дпов≥дно до вол≥ Ќеба. якщо людина спроможна це робити, вона постаЇ €к Ушл€хетнаФ Ч цзюнь-цзи, тобто така, у душ≥ €коњ д≥Ї доброчинн≥сть (УдеФ): УЌебо породило в мен≥ деФ (јнтологи€ мировой философии. Ц “.1, кн.1.- ћ., 1969. —.191). ќтже, шл€хетна людина у своњх д≥€х внутр≥шн≥ми чинниками маЇ певн≥ життЇв≥ принципи, серед €ких обов'€зковими Ї: "жень" Ч людинолюбство; "с€о" Ч повага до батьк≥в (старших); "л≥" Ч виконанн€ ритуал≥в. ¬иконанн€ ритуал≥в передбачало дотримуванн€ обов'€зкових норм та правил сп≥лкуванн€ €к м≥ж окремими людьми, так ≥ в межах сусп≥льних в≥дносин.

Ўл€хетн≥й людин≥ протистоњть низька людина, €ка не маЇ внутр≥шн≥х переконань, а д≥Ї п≥д впливом юрби або безпосередн≥х життЇвих потреб: УЎл€хетний муж дбаЇ про обов'€зок, а низька людина Ч про зискФ (÷итоване джерело, с.194). Ќа запитанн€, Учи можна одним лише реченн€м виразити правило, €кого треба дотримуватис€ усе житт€?Ф, учитель в≥дпов≥в: УЋюдино! „ого не бажаЇш соб≥, того не роби й ≥ншомуФ. (÷итоване джерело, с.193 Ч194).

¬елику увагу  онфуц≥й прид≥л€в проблемам сусп≥льного та державного житт€. ƒержава ≥ с≥м'€ в аспект≥ взаЇмин м≥ж людьми були дл€ нього непод≥льн≥. ј вих≥дним принципом орган≥зац≥њ сусп≥льного житт€ в≥н вважав шануванн€ традиц≥й: У“ой, хто повторюЇ старе ≥ дов≥дуЇтьс€ про нове, може бути проводиремФ (“ам само, с.194). ≤ про себе в≥н казав: Уя насл≥дую старовину, а не вигадую, в≥рю у старовину та полюбл€ю њњФ (“ам само). Ќайпершою умовою щасливого житт€ у держав≥  онфуц≥й вважав дотриманн€ принципу Увиправленн€ ≥менФ: Уѕравитель завжди буде правителем, слуга Ч слугою, батько Ч батьком, а син Ч синомФ (“ам само, с.192). —ьогодн≥ ми могли б передати цей принцип висловом: кожен повинен займатис€ т≥Їю справою, дл€ €коњ його призначила сусп≥льна роль. ѕорушенн€ цього принципу, за  онфуц≥Їм, веде до безладд€. ” II ст. до н.е. вченн€  онфуц≥€ було канон≥зоване й донин≥ в≥д≥граЇ важливу роль у духовн≥й культур≥  итаю.

≤ншу важливу школу —тародавнього  итаю заснувавЋао-÷зи(VIЧV ст. до н. е.) Ч майже легендарна особа, бо про нього немаЇ достов≥рних в≥домостей. ” ц≥й школ≥ на першому план≥ Ч ≥дењ св≥тобудови; людину з њњ д≥€ми виведено з косм≥чних закон≥в. ¬их≥дне пон€тт€ школи "дао" (зв≥дси Ч ≥ назва школи) не маЇ однозначного визначенн€. ” трактат≥ Уƒао-де-дзинФ його по€снено так: Уƒао, €ке можна виразити словами, не Ї стале дао. ≤м'€, €ке можна назвати, не Ї стале ≥м'€. Ћише те, що не маЇ ≥мен≥, може бути початком неба ≥ земл≥... ƒао породжуЇ Їдине. ™дине породжуЇ два початки: ≥нь ≥ €н. ƒвоЇ породжують третЇ. “ретЇ породжуЇ усе, що ≥снуЇ...Ф (÷итоване джерело, с.183Ч184). як звичайно, ц≥ р€дки коментують так: п≥д УдаоФ розум≥Їтьс€ Їдиний ≥ ун≥версальний початок бутт€. якщо це так, то саме УдаоФ не може мати н≥€кого визначенн€, адже визначенн€ Ї лише там, де межа ≥ в≥дм≥нн≥сть. якщо Ї межа, то УдаоФ буде обмеженим ≥ не зможе породжувати все без вин€тку; €кщо Ї в≥дм≥нн≥сть, то УдаоФ буде зм≥нним ≥ втратить €к≥сть ун≥версального Їдиного. “ому Уперше даоФ Ї Їдн≥сть ≥нь та €н. ≤нь та €н Ч два протилежн≥ початки всього, що ≥снуЇ. ≤нь уособлюЇ собою страждальне, пасивне, вологе, темне Ч загалом ж≥ноче начало, ян, в≥дпов≥дно, Ч активне, д≥лове, сухе, св≥тле, тобто чолов≥че начало. ѓх об'Їднанн€ даЇ частину Уц≥Ф Ч щось на зразок атома. якщо в н≥й переважаЇ ≥нь, вона зветьс€ ≥нь-ц≥, €кщо €н Ч €н-ц≥. ¬заЇмод≥€ ≥нь-ц≥ та €н-ц≥ утворють уже згадан≥ пТ€ть стих≥й: вогонь, воду, землю, дерево та метал. Ќазван≥ елементи, або стих≥њ, утворюють усе ≥снуюче.

јле на цьому визначенн€ УдаоФ не зак≥нчено. …ого тлумачать також €к ун≥версальний закон св≥тобудови, €к людську долю ≥, нарешт≥, €к закон правильного мисленн€ (або правильноњ св≥домост≥). “обто УдаоФ пронизуЇ собою усе, що ≥снуЇ, знаход€чи, врешт≥, своЇ ви€вленн€ у правильному спр€муванн≥ думки. “ому саме слово УдаоФ передаЇтьс€ ≥Їрогл≥фом, що поЇднуЇ шл€х та голову людини.  онкретн≥ ви€вленн€ УдаоФ в речах та процесах позначають €к УдеФ, котре, €к уже згадано, у людськ≥й повед≥нц≥ постаЇ у вигл€д≥ доброчесност≥. ∆иттЇве завданн€ людини Ч ос€гнути УдаоФ (своЇ ≥ косм≥чне) ≥ йти за ним. ≤з вих≥дного розум≥нн€ УдаоФ випливаЇ також даоський принцип нед≥€нн€ €к першоњ €кост≥ мудрец€: УЌе виход€чи за браму, можна знати про справи ѕ≥днебесноњ. Ќе виход€чи з в≥кна, можна бачити природне дао. „им дал≥ йдеш, тим менше п≥знаЇш. “ому велемудрий (мудрець) не шукаЇ знань, але п≥знаЇ усе; не виставл€Ї себе на огл€данн€, але вс≥м в≥домий; не д≥Ї, але дос€гаЇ усп≥хуФ (÷итоване джерело, с.187).

” державних справах Ћао-цзи також в≥ддавав перевагу зменшенню активност≥. ¬≥н вважав, що маленьк≥ держави з нечисленним та нед≥йовим населенн€м житимуть стаб≥льним, ур≥вноваженим житт€м. ѕросв≥тництво та виконанн€ ритуал≥в Ћао-цзи вважав ознаками розбрату, незадоволенн€ ≥ занепаду держав. «в≥дси випливаЇ мотив протисто€нн€ даосизму та конфуц≥анства в культурн≥й ≥стор≥њ  итаю. јле ц≥ велик≥ школи радше розвивали своњ ≥дењ €к взаЇмовпливами, так ≥ своњми дискус≥€ми. ¬с≥ ≥нш≥ ф≥лософськ≥ школи —тародавнього  итаю у своЇму зм≥ст≥ так чи ≥накше в≥дбивали ≥дењ ≥ св≥тогл€дну спр€мован≥сть даосизму та конфуц≥анства.

ќтже, давньокитайська ф≥лософ≥€ розробила ц≥лу низку впливових ф≥лософських ≥дей та запровадила у п≥знанн€ та мисленн€ важлив≥ ф≥лософськ≥ пон€тт€; в ц≥лому вони дозвол€ли осмислювати людину в њњ Їдност≥ ≥з засадами та ун≥версальними законами св≥ту, а також ор≥Їнтували людину в сфер≥ сусп≥льно-пол≥тичного житт€.

¬исновки

‘≥лософ≥€ —тародавнього —ходу €вл€Ї собою своЇр≥дне культурно-≥сторичне утворенн€. ¬она €скраво демонструЇ велич ≥ могутн≥сть людського духу, розкриваЇ його творч≥ можливост≥ та багате зм≥стове наповненн€.

” ф≥лософськ≥й думц≥ —тародавнього —ходу розроблен≥ глибок≥ та ориг≥нальн≥ у€вленн€ про св≥тобудову, вих≥дн≥ початки бутт€. ѕри тому людина орган≥чно вписувалась у св≥тову ц≥л≥сн≥сть, ор≥Їнтуючись на фундаментальн≥ п≥двалини бутт€, намагаючись виконати повел≥нн€ вищих закон≥в св≥ту, зм≥нити себе ≥ ввести у стан гармон≥йноњ досконалост≥. як звичайно, це пов'€зувалось ≥з подоланн€м людськоњ свавол≥ та людськоњ окрем≥шност≥.

‘≥лософську думку —тародавнього —ходу в≥др≥зн€Ї мистецько-образний, притчевий, афористичний стиль самови€вленн€. ѕот€г до синтетичного, ц≥л≥сного мисленн€ створюЇ ефект неспод≥ваноњ, непередбачуваноњ парадоксальност≥, тому давньосх≥дна думка надихаЇ на зац≥кавлене, але неутил≥тарне заглибленн€ у людську духовн≥сть, збуджуЇ ≥нтерес до ф≥лософських роздум≥в.

–езюме

1. ѕроблема сп≥вв≥дношенн€ зах≥дного та сх≥дного типу цив≥л≥зац≥й ставить перед ф≥лософ≥Їю питанн€ про причини та насл≥дки досить суттЇвих в≥дм≥нностей м≥ж звича€ми та повед≥нкою людей та про можливост≥ ≥ умови людського взаЇмопорозум≥нн€. ÷€ проблема п≥дводить нас до осмисленн€ стил≥стичних, лог≥чних та смислових особливостей зах≥дноњ та сх≥дноњ ф≥лософ≥њ.

2. ’оча давньосх≥дна та антична ф≥лософ≥њ формувалис€ майже одночасно, сх≥дна ф≥лософ≥€ була т≥сн≥ше переплетена ≥з рел≥г≥Їю, життЇвою мудр≥стю та способами людського самовдосконаленн€; внасл≥док цього њњ вивченн€ спри€Ї кращому розум≥нню найперших крок≥в самовизначенн€ людськоњ думки.

3. ‘≥лософська думка —тародавньоњ ≤нд≥њ та —тародавнього  итаю формувалис€ на засадах пров≥дних ≥дей канон≥чних духовних джерел цих давн≥х крањн, активно њх використовували, але йшли дал≥ в њх рац≥онал≥зац≥њ та про€сненн≥; врешт≥ в межах цих ф≥лософ≥й були розроблен≥ ориг≥нальн≥ концепц≥њ св≥тобудови, природи людини, њњ життЇвих завдань, людськоњ дол≥ та засад людських взаЇмин в сусп≥льств≥. ÷≥ концепц≥њ запровадили в ф≥лософське мисленн€ ц≥лу низку фундаментальних пон€ть, €к≥ й по-сьогодн≥ грають тут важливу роль.

ѕитанн€ дл€ обговоренн€ на сем≥нарському зан€тт≥.

1. «наченн€ проблеми сп≥вв≥дношенн€ зах≥дного та сх≥дного типу цив≥л≥зац≥й дл€ розум≥нн€ процес≥в сучасного житт€ та розвитку ф≥лософ≥њ.

2.  анон≥чн≥ джерела —тародавньоњ ≤нд≥њ та њх св≥тогл€дн≥ ≥дењ. ‘≥лософськ≥ школи —тародавньоњ ≤нд≥њ.

3.  анон≥чн≥ джерела —тародавнього  итаю та њх св≥тогл€дн≥ ≥дењ. ‘≥лософськ≥ школи —тародавнього  итаю.

“еми дл€ реферат≥в, допов≥дей ≥ контрольних роб≥т.

1. ‘≥лософсько-св≥тогл€дне значенн€ проблеми У—х≥д-«ах≥дФ в њњ сучасному окресленн≥.

2. ”крањна та украњнська культура в контекст≥ проблеми сп≥вв≥дношенн€ зах≥дного та сх≥дного типу цив≥л≥зац≥й.

3. ѕор≥вн€льний анал≥з вих≥дних особливостей зах≥дного та сх≥дного типу ф≥лософствуванн€.

4. ‘≥лософськ≥ ≥дењ —тародавньоњ ≤нд≥њ та њх сучасне значенн€.

5. —учасна оц≥нка вих≥дних ф≥лософських ≥дей буддизму.

6. —учасна оц≥нка основних ≥дей конфуц≥анства.

7. —учасна оц≥нка пров≥дних ≥дей даосизму.

 

«авданн€ дл€ самост≥йного опрацюванн€ ≥ закр≥пленн€ матер≥алу з теми.

«авданн€ 1. ѕор≥вн€йте основн≥ характеристики цив≥л≥зац≥й сх≥дного та зах≥дного тип≥в, визнач≥ть м≥сце ”крањни у сп≥вв≥дношенн≥ цих цив≥л≥зац≥й.

«авданн€ 2. ќкресл≥ть основн≥ св≥тогл€дн≥ ≥дењ У¬едФ €к духовного канону —тародавньоњ ≤нд≥њ.

«авданн€ 3. ќхарактеризуйте основн≥ ≥дењ та ≥дейн≥ здобутки пров≥дних ф≥лософських шк≥л —тародавньоњ ≤нд≥њ.

«авданн€ 4. ќкресл≥ть св≥тогл€дн≥ ≥дењ давньокитайського

Уѕ'€тикнижж€Ф.

«авданн€ 5. ќхарактеризуйте основн≥ ≥дењ та ≥дейн≥ здобутки пров≥дних ф≥лософських шк≥л —тародавнього  итаю.

«авданн€ 6. ѕо€сн≥ть сучасне значенн€ ≥дейних надбань давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ.

 

ƒодаткова л≥тература з теми.

1. јнтологи€ мировой философии. Ч “. 1, кн.1. Ч ћ.,1969.

2. ƒревнеиндийска€ философи€. Ч ћ., 1963.

3. ƒревнекитайска€ философи€: —обр. текстов: ¬ 2 т. Чћ., 1972Ч 1973.- “. 2.

4. »стори€ философии в кратком изложении. Ч ћ.,1991.

5. јтеисты, материалисты, диалектики ƒревнего  ита€. Чћ., 1967.

6. √ессе √. —≥ддхарта // ¬сесв≥т.Ч1990.Чє3.

7. Ћукь€нов ј. ≈. »стоки ƒао. ƒревнекитайский миф. Ч ћ.,1992.

8. Ћукь€нов ј. ≈. —тановление философии на ¬остоке (ƒревний  итай й »нди€). - ћ., 1989.

9. „анышев ј. Ќ.  урс лекций по древней философии. Ч ћ., 1963.

10.„итанка з ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ: ” 6 кн.Ч н. 1: ‘≥лософ≥€ —тародавнього св≥ту. Ч  ., 1992.

11. Ўуцкий ё.  .  итайска€ классическа€ " нига перемен". Ч ћ., 1993.

 

 

–ќ«ƒ≤Ћ 3. јЌ“»„Ќј ‘≤Ћќ—ќ‘≤я

јнтична ф≥лософ≥€, висунувши та розробивши ц≥лу низку ≥дей, €вл€Ї собою колиску не лише Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ, а й культури загалом. ¬ивчаючи вих≥дн≥ ≥дењ античноњ ф≥лософ≥њ, можна простежити розвиток людського мисленн€ в≥д простоњ Їдност≥ до диференц≥йованоњ багатоман≥тност≥ та св≥домоњ детал≥зац≥њ. ≤дењ античноњ ф≥лософ≥њ донин≥ пронизують науку, ф≥лософ≥ю, духовне житт€ сусп≥льства.

ѕ≥сл€ вивченн€ теми ¬и повинн≥:

знати:

- на €ких загальнокультурних засадах виникла та отримала початков≥ ≥мпульси розвитку антична ф≥лософ≥€;

- в чому пол€гаЇ в≥дм≥нн≥сть м≥ж пон€тт€ми Уантична ф≥лософ≥€Ф та Уƒавньогрецька ф≥лософ≥€Ф;

- €кими були основн≥ етапи розвитку античноњ ф≥лософ≥њ та €к зм≥нювалась на цих етапах њњ проблематика;

- проблематику основних ф≥лософських шк≥л античноњ ф≥лософ≥њ, њх найперших представник≥в та терм≥нолог≥чне означенн€ њх позиц≥й.

вм≥ти:

- провести пор≥вн€нн€ вих≥дних ≥дей античноњ та давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ;

- продемонструвати (в тому числ≥ Ц прикладами) сучасне значенн€ ≥дей античноњ ф≥лософ≥њ;

- аргументовано ви€вл€ти особливост≥ ≥сторичного розвитку людськоњ думки;

- застосовувати характеристики пров≥дних ф≥лософських позиц≥й до анал≥зу св≥тогл€дних ≥дей.

розум≥ти:

Х загальн≥ умови та чинники розвитку ф≥лософськоњ думки;

Х законом≥рност≥ розвитку €к процесу, так ≥ предмета мисленн€;

Х внутр≥шн≥й зв'€зок м≥ж р≥зними спр€муванн€ми людського п≥знанн€ (на природу, людину, форми мисленн€ та ≥н.);

Х евристичне (творчо-пошукове) значенн€ ф≥лософських ≥дей ≥ теор≥й античного св≥ту.

 

ѕлан (лог≥ка) викладу матер≥алу:

3.1. ѕон€тт€ античноњ ф≥лософ≥њ. ≈тапи њњ розвитку та загальн≥ особливост≥.

3.2.–озвиток ≥дей у натурф≥лософських (Уф≥зичнихФ) школах —тародавньоњ √рец≥њ.

3.3. ≤дењ та представники високоњ класики в розвитку античноњ

ф≥лософ≥њ.

3.4.«авершальний цикл розвитку античноњ ф≥лософ≥њ: школи, ≥дењ,

представники.

 

‘≤«»— (або ‘ё«»—) Ч з давньогрец. Ч природа; у вих≥дному значенн≥ те, що становить основу будь-чого, що дов≥льно, без впливу ззовн≥ д≥Ї, про€вл€Ї активн≥сть, зростаЇ, розширюЇтьс€, породжуЇ своњ р≥зноман≥тн≥ про€ви.

 

ј–’≈ - з давньогрец. Ч початок; перший, вих≥дний головний пункт; засада. ” давньогрецьк≥й ф≥лософ≥њ Ч ун≥версальний початок усього сущого.

 

ј“ќћ - досл≥вно-непод≥льний, неруйн≥вний; найменша частинка речовини, €ка не п≥дл€гаЇ н≥€ким зм≥нам; за ƒемокр≥том, на€вн≥сть такоњ частинки Ї запорукою незнищуваност≥ св≥ту.

 

 ќ—ћќ— - з давньогрецькоњ: пор€док, краса, влаштуванн€, оздобленн€; розу≠м≥нн€ ¬сесв≥ту €к розумно та законом≥рно впор€дкованого.

 

≤ƒ≈я (або ≈…ƒќ—) Ц досл≥вно: вид, вигл€д; основне пон€тт€ ф≥лософ≥њ ѕлатона, що позначаЇ внутр≥шню непод≥льну ц≥л≥сть будь-чого, завершену, одв≥чну його сутн≥сть; за дещо модеренизованим тлумаченн€м Ц сукупн≥сть необх≥дних та достатн≥х елемент≥в будь-€кого €вища або його конструктивний принцип.

 

√≤Ћ≈ћќ–‘≤«ћ - (з давньогрец.: г≥ле та морфе) Ч за јр≥стотелем, вих≥дн≥ складов≥ будь-€кого сутнього; матер≥€ Ч невизначении пасивний матер≥ал; форма Ч активне впор€дкуванн€ матер≥њ.

Ќќќ— (або Ќ”—) Ч з давньогрец. Ч розсудок, розум, мудр≥сть; у давньогрецьк≥й ф≥лософ≥њ Ч —в≥товий розум, розпор€дник та впор€дник усього сущого у св≥т≥.

 

ј“ј–ј —≤я - незворушн≥сть, безпристрасн≥сть; у школах завершального циклу античноњ ф≥лософ≥њ Ч душевний стан, до €кого повинен спр€мовувати своЇ самовдоско≠наленн€ прихильник мудрост≥.

 

3.1.ѕон€тт€ античноњ ф≥лософ≥њ. ≈тапи њњ розвитку та загальн≥ особливост≥

—лово УантичнийФ в переклад≥ з латинськоњ означаЇ "давн≥й". јле у звуженому й усталеному вживанн≥ воно позначаЇ початок Ївропейськоњ культури та цив≥л≥зац≥њ, греко-римський давн≥й св≥т. ¬≥дпов≥дно до Уантичноњ ф≥лософ≥њФ вход€ть ф≥лософськ≥ здобутки цього св≥ту. «ауважимо, що пон€тт€ Уантична ф≥лософ≥€Ф ширше в≥д пон€тт€ Удавньогрецька ф≥лософ≥€Ф, бо охоплюЇ, кр≥м давньогрецькоњ, ще елл≥н≥стичну, римську й олександр≥йську ф≥лософ≥њ. «азначену в≥дм≥нн≥сть пон€ть ч≥тко видно у розгл€д≥ етап≥в розвитку античноњ ф≥лософ≥њ:

1 етап Ч натурф≥лософський (ф≥зичний), абo ранн€ класика (VIIЧ V ст. до н.е.)

2 етап Ч висока класика (VЧ≤V ст. до н.е.)

 

« етап Ч п≥зн€ класика, або завершальний цикл античноњ ф≥лософ≥њ. ƒо нього вход€ть пер≥оди:

Х елл≥н≥стична ф≥лософ≥€ (IVЧ≤ ст.до н.е.).

Х олександр≥йська ф≥лософ≥€ (≤ ст. до н.е. Ч VЧV≤ ст.).

Х римська ф≥лософ≥€ (≤ЧVI ст. н.е.).

ќтже, на двох перших етапах розвитку пон€тт€ античноњ ф≥лософ≥њ зб≥гаЇтьс€ з пон€тт€м давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ, а в подальшому ≥сторичному розвитку сюди додалис€ ≥ ф≥лософськ≥ дос€гненн€ ≥нших, культурно спор≥днених ≥з √рец≥Їю рег≥он≥в. ѕроте ≥ надал≥ грецька ф≥лософ≥€ була не простою, а основною складовою античноњ ф≥лософ≥њ, оск≥льки поставала €к вих≥дна ≥нтелектуальна засада та осв€чений традиц≥Їю вз≥рець ≥ ф≥лософствуванн€, ≥ ф≥лософськоњ повед≥нки.

Ќайважлив≥шою особлив≥стю античноњ ф≥лософ≥њ було те, що саме в античному св≥т≥ вона вперше в≥докремилась в≥д ≥нших сфер д≥€льност≥ ≥ постала €к автономний напр€м знанн€ та п≥знанн€ (1). јнтична ф≥лософ≥€ була також в≥дкритою ≥ доступною (дл€ ус≥х в≥льних громад€н, кр≥м ж≥нок) (2), терпимою до р≥зних думок ≥ позиц≥й (3), динам≥чною ≥ пластичною (4). ќстаннЇ про€вилось у тому, що в античн≥й ф≥лософ≥њ були на€вн≥ зародки р≥зних напр€м≥в подальшоњ ф≥лософ≥њ.

„ому ж завд€чуЇ антична ф≥лософ≥€ такими своњми €кост€ми? ¬≥дпов≥сти на це запитанн€ означаЇ зрозум≥ти, €к≥ умови й донин≥ необх≥дн≥ дл€ нормального розвитку ф≥лософ≥њ ≥ побачити в ≥стор≥њ античноњ ф≥лософ≥њ де€к≥ виходи на сучасн≥сть. —еред умов, що спри€ли по€в≥ феномену античноњ ф≥лософ≥њ, вид≥лимо так≥:

Х географ≥чно-кл≥матичн≥ Ч розм≥щенн€ Ѕалканського п≥вострова, де починавс€ розвиток античноњ ф≥лософ≥њ, на перетин≥ трьох континент≥в (™вропа, јз≥€, јфрика); спри€тливий кл≥мат; на€вн≥сть р≥зноман≥тних природних зон (гори, долини, р≥ки, морськ≥ затоки), що, врешт≥, створювало ефект своЇр≥дноњ Уприродноњ лаборатор≥њФ дл€ випробовуванн€ людськоњ км≥тливост≥, розумност≥ та активност≥;





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 513 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

2072 - | 1882 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.066 с.