Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕон€тт€ та типолог≥€ св≥тогл€ду. —в≥тогл€д ≥ ф≥лософ≥€. 2 страница




ј. Ќа основ≥ осмисленн€ природи, св≥ту, виникають та формуютьс€ онтолог≥€, натурф≥лософ≥€, космолог≥€ (або космогон≥€). ќнтолог≥€ Ї ф≥лософською наукою про бутт€, перш за все, бутт€ €к таке, а не лише про окрем≥ види чи про€ви бутт€. “ут найпершими постають питанн€ про те, чому взагал≥ можливе ≥снуванн€, у €кий спос≥б можна розум≥ти бутт€, €к людина повТ€зана ≥з бутт€м. Ќатурф≥лософ≥€ або ф≥лософ≥€ природи (УнатураФ Ц з лат. природа) постаЇ р≥зновидом онтолог≥њ, оск≥льки зосереджуЇ увагу переважно на тому, що таке природне бутт€ та природа в ц≥лому, €к вибудовуЇтьс€ ≥Їрарх≥€ про€в≥в природи, ≥снують чи не ≥снують €к≥сь всезагальн≥ законом≥рност≥ та €кост≥ природи. ѕроте мимовол≥ вона торкаЇтьс€ ≥ питань людського бутт€, ≥ бутт€ сусп≥льства, оск≥льки останн≥ перебувають у орган≥чних звТ€зках ≥з природою та поза останньою просто неможлив≥.  осмолог≥€ може ≥снувати €к р≥зновид астроном≥њ, а може поставати ≥ €к ф≥лософськ≥ м≥ркуванн€ про сутн≥сть та природу космосу; коли ж наголос тут падаЇ на виникненн€, походженн€ (чи породженн€) космосу, то тод≥ ми маЇмо справу ≥з космогон≥Їю.

Ѕ. Ќа основ≥ вивченн€ та осмисленн€ сусп≥льства та сусп≥льноњ ≥стор≥њ виникають соц≥олог≥€, соц≥альна ф≥лософ≥€, ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ, культуролог≥€, етноф≥лософ≥€ (або ф≥лософ≥€ етносу), есхатолог≥€. —оц≥олог≥€ €к окремий напр€мок досл≥дженн€ виникла у ’≤’ ст., хоча намаганн€ осмислити ≥стор≥ю присутн≥ у ф≥лософ≥њ з давн≥х час≥в. ¬ своЇму реальному розвитку соц≥олог≥€ б≥льше т€ж≥ла до того, щоб бути наукою про факти соц≥ального житт€, тому вона перетворилас€ на емп≥ричну соц≥олог≥ю та соц≥олог≥ю окремих стор≥н сусп≥льства, наприклад, соц≥олог≥€ с≥мТњ. ‘≥лософськ≥ ж осмисленн€ природи сусп≥льного житт€, звТ€зк≥в сусп≥льства та природи, сусп≥льства та людськоњ ≥ндив≥дуальност≥ поступово набули визначенн€ €к соц≥альна ф≥лософ≥€, хоча ≥ по-сьогодн≥ вони можуть називатис€ просто соц≥олог≥Їю. ‘≥лософ≥€ ≥стор≥њ також ставить граничн≥ питанн€ на адресу ≥стор≥њ людства: чому людство перебуваЇ в стан≥ ≥сторичного процесуванн€, куди пр€муЇ ≥стор≥€, хто Ї њњ субТЇктом, чи ≥снують закони людськоњ ≥стор≥њ?  ультуролог≥€ виходить ≥з тези про те, що специф≥чних €костей та ознак €к людин≥, так ≥ сусп≥льному життю надаЇ культуротворенн€, тому вивченн€ культури постаЇ в≥дмичкою до њх розум≥нн€. ≈схатолог≥€ постаЇ р≥зновидом ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, але побудована на переколнанн≥ у тому, що людська ≥стор≥€ пр€муЇ до свого к≥нц€, врешт≥ - до загибел≥; зв≥дси виникають питанн€ про засади ≥стор≥њ, њњ сенс, завданн€ людини та ≥н. Ќарешт≥, етноф≥лософ≥€ Ц це новий напр€м сучасноњ ф≥лософ≥њ, покликаний окреслити значенн€ та роль етнос≥в в ≥стор≥њ людства та ви€вити ≥сторичний сенс того, що ≥стор≥€ розвиваЇтьс€ саме у вар≥ант≥ етн≥чноњ багатоман≥тност≥; тут також стоњть завданн€ окресленн€ того, €ку свою вих≥дну екзистенц≥альну €к≥сть привносить кожний етнос у ≥стор≥ю людства в ц≥лому.

¬. ‘≥лософське осмисленн€ людини приводить до формуванн€ таких ф≥лософських дисципл≥н, €к ф≥лософська антрополог≥€ (на в≥дм≥ну в≥д просто антрополог≥њ Ц науки, що в≥докремилась в≥д археолог≥њ ≥ що спр€мована на вивченн€ особливостей будови та про€в≥в людини €к реального, матер≥ального обТЇкта), ≥нколи Ц антропософ≥€; в наш час до дисципл≥н цього напр€му ≥нколи зараховують структурну антрополог≥ю та соц≥об≥олог≥ю. ‘≥лософська антрополог≥€ ставить соб≥ завданн€м вивчати людину у вс≥х њњ можливих ви€вленн€х та характеристиках. “ут, зокрема, ставитьс€ питанн€ про визначенн€ сутност≥ людини та про в≥дм≥нн≥сть останньоњ в≥д природи людини, про њњ спос≥б бутт€ та ≥н. јнтропософ≥€ претендуЇ на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс њњ по€ви у св≥т≥, њњ всекосм≥чну функц≥ю та причини саме таких њњ ви€влень. Ќа думку антропософ≥в, лише таке осмисленн€ людини в≥дкриЇ нам шл€х до розум≥нн€ ≥ всього ≥ншого в св≥т≥. —труктурна антрополог≥€ вважаЇ, що ≥снуЇ певний, ц≥лком конкретний та сталий наб≥р ≥нтелектуальних та реальних можливостей людини, €кий сл≥д виокремити ≥з ≥стор≥њ, культури, способ≥в людського житт€; означений наб≥р в≥дкриваЇ можливост≥ дл€ виправданого та над≥йного вивченн€ ≥ розум≥нн€ людини. ƒо дисципл≥н антрополог≥чного напр€му сьогодн≥ ≥нколи додають соц≥об≥олог≥ю Ц науку про те, €к м≥н€Їтьс€ людина п≥д впливом соц≥альних фактор≥в та на прот€з≥ ≥стор≥њ. ÷ю науку далеко не вс≥ зг≥дн≥ визнавати €к ф≥лософську, проте заперечувати факт впливу соц≥альних фактор≥в на людину, на њњ вих≥дн≥ властивост≥ було б невиправданим, а тому й не можна сьогодн≥ не враховувати м≥ркувань та результат≥в досл≥джень соц≥об≥олог≥њ у ф≥лософському вивченн≥ людини.

√. Ќарешт≥, на основ≥ вивченн€ та осмисленн€ св≥домост≥, духовного житт€ людини виникаЇ ц≥лий комплекс ф≥лософських наук про духовн≥ €вища та процеси.  омплекс цих дисципл≥н Ї найб≥льшим у пор≥вн€нн≥ ≥з попередн≥ми ф≥лософськими дисципл≥нами, ≥ це зумовлено тим, що ф≥лософ≥€ постаЇ самоусв≥домленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримуЇ себе у стан≥ актуальноњ д≥њ та у стан≥ безперервноњ тривалост≥; сюди вход€ть лог≥ка, гносеолог≥€ (чи еп≥стемолог≥€), етика, естетика, ф≥лософ≥€ рел≥г≥њ, ф≥лософ≥€ права, ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ. Ћог≥ка Ц одна ≥з давн≥ших ф≥лософських дисципл≥н Ц досл≥джуЇ форми, закони та норми правильного мисленн€; вона пос≥даЇ одне ≥з пров≥дних м≥сць у ф≥лософ≥њ, адже припущенн€ лог≥чних помилок може зруйнувати ус≥ доведенн€ та аргументац≥њ певноњ ф≥лософськоњ концепц≥њ. √носеолог≥€ Ц це, у досл≥вному переклад≥, теор≥€ п≥знанн€; вона вивчаЇ питанн€ про природу, чинники та результати людськоњ п≥знавальноњ д≥€льност≥, умови продукуванн€ та ознаки достов≥рних знань, про умови та можливост≥ њх практичного використанн€. —ьогодн≥ ширше використовуЇтьс€ терм≥н У еп≥стемолог≥€ Ф (теор≥€ знанн€); у б≥льшост≥ крањн так називають вченн€ про наукове п≥знанн€, проте цей терм≥н може позначати ≥ певний ≥сторичний р≥вень усв≥домленн€ природи п≥знанн€ (про це докладн≥ше мова буде йти у в≥дпов≥дному розд≥л≥). ≈тика також належить до найдавн≥ших ф≥лософських дисципл≥н: це Ї вченн€ про норми та засади людських взаЇмин. ≈стетика досл≥джуЇ природу людського захопленн€ красою д≥йсност≥, шукаЇ корен≥ та причини людського пот€гу до прекрасного, гармон≥њ, сп≥вм≥рност≥ форм сущого. ‘≥лософ≥€ рел≥г≥њ, €к св≥дчить назва, оп≥куЇтьс€ питанн€ми природи та сутност≥ рел≥г≥њ, досл≥джуЇ причини ≥сторичного походженн€ рел≥г≥њ, њњ конфес≥йного багатоман≥тт€ та ≥н. ‘≥лософ≥€ права намагаЇтьс€ зТ€сувати корен≥ правових норм, людську потребу у правотворенн≥. Ќарешт≥, ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ збираЇ ≥сторичн≥ дос€гненн€ ф≥лософ≥њ, вписуючи њх у сьогоденн€. ƒо цього комплекту ф≥лософських дисципл≥н ≥нколи додають також У ноолог≥ю Ф €к вченн€ про природу та сутн≥сть людськоњ розумн≥сть; коротко кажучи, ноолог≥€ постаЇ ф≥лософським вченн€м про св≥дом≥сть.

ѕерегл€д основних ф≥лософських дисципл≥н, що складають структуру ф≥лософського знанн€, засв≥дчуЇ нам: ф≥лософ≥€ на сьогодн≥ Ї розвиненою та розгалуженою сферою знанн€; щоб виконати завданн€ людського св≥тоор≥Їнтуванн€, вона повинна включати у св≥й зм≥ст ц≥лий комплекс наук про основн≥, найважлив≥ш≥ сфери людського житт€.

—еред функц≥й ф≥лософ≥њ найперше значенн€ мають так≥:

- св≥тогл€дна: ф≥лософ≥€ допомагаЇ людин≥ знайти й обірун≠тувати своњ життЇв≥ ор≥Їнтири, з'€сувати зм≥ст ≥ значенн€ життЇвих пр≥оритет≥в та ц≥нностей;

- п≥знавальна: завд€ки досл≥дженню загальних проблем п≥знанн€ ф≥лософ≥€ озброюЇ людину ор≥Їнтирами в п≥знавальн≥й д≥€льност≥, критер≥€ми та ознаками правильного руху на шл€ху до над≥йних, достов≥рних знань;

- лог≥чна: ф≥лософ≥€ спри€Ї формуванню культури людського мисленн€, виробленню критичноњ неупередженоњ позиц≥њ у м≥ж≥ндив≥дуальних та соц≥ально-культурних д≥алогах;

- соц≥ально-адаптивна: ф≥лософ≥€ допомагаЇ зор≥Їнтуватис€ у складних, строкатих, розмањтих про€вах сусп≥льного житт€ ≥ виробити власну соц≥альну позиц≥ю;

- виховна: ф≥лософ≥€ прищеплюЇ ≥нтерес ≥ смак до самовихованн€, спри€Ї посиленню пот€гу людини до самовдосконаленн€, творчого п≥дходу до житт€, пошуку життЇвих сенс≥в.

”с≥ назван≥ функц≥њ мають €к ≥ндив≥дуально-особист≥сне, так ≥ сусп≥льне значенн€. ƒо того ж вони врешт≥ ≥ ведуть людину до найважлив≥шого Ц до ознайомленн€ ≥з тим, €к≥ саме життЇв≥ позиц≥њ вона може зайн€ти та €к≥ насл≥дки њх та €к саме можуть вплинути на х≥д њњ житт€. ‘≥лософськ≥ досл≥дженн€ €к правило ≥ резюмуютьс€ ви€вленн€м та окресленн€м такого роду позиц≥й. ” ф≥лософ≥њ вони мають своњ назви та особливост≥ визначенн€. «вичайно, що перш за все мова йде про позиц≥њ св≥тогл€дн≥. “ут найчаст≥ше ф≥лософсько-св≥тогл€дн≥ позиц≥њ визначаютьс€ через розум≥нн€ вих≥дних початк≥в бутт€:

ћон≥зм (≥снуЇ один-Їдиний початок бутт€)

ƒуал≥зм (≥снуЇ два окремих та незалежних одне в≥д одного початк≥в бутт€, взаЇмод≥€ м≥ж €кими ≥ визначаЇ увесь стан бутт€; це можуть бути, наприклад, дух та матер≥€, добро та зло)

ѕлюрал≥зм (≥снуЇ багато в≥дносно автономних початк≥в бутт€)

ƒинам≥зм (початок бутт€ Ї активний ≥ рухливий)

ƒинам≥зм орган≥чний (еволюц≥он≥зм)

ƒинам≥зм механ≥чний (атом≥зм, дењзм)

ƒогматизм, консерватизм (початок бутт€ Ї незм≥нний)

≤деал≥зм (коренем бутт€ Ї дух, ≥де€)

ћатер≥ал≥зм (коренем бутт€ Ї чуттЇва матер≥€)

 

ќкреслюючи особливост≥ ф≥лософського осмисленн€ бутт€ та становища людини в св≥т≥ через ви€вленн€ найперших ф≥лософсько-св≥тогл€дних позиц≥й, сл≥д звернути увагу на те, що в к≥нцевому п≥дсумку ф≥лософ≥€ прагне зТ€суванн€, про€сненн€, Увиведенн€ у неприхован≥стьФ (ћ.’айдеггер) найважлив≥ших питань людського бутт€. ÷€ вимога про€сненн€ поширюЇтьс€ не лише на рац≥онал≥стичну (ор≥Їнтовану на розум) ф≥лософ≥ю, а й на будь-€ку взагал≥. Ќав≥ть тод≥, коли ф≥лософ≥€ висловлюЇтьс€ афористично або претендуЇ на авангардов≥сть, вона все одно окреслюЇ певн≥ сторони реальност≥ ≥з гранично можливою контрастн≥стю та виразн≥стю. ”насл≥док цього ф≥лософ≥€ дос€гаЇ таких детал≥зац≥й св≥тогл€дноњ та методолог≥чноњ проблематики, €к≥ неможлив≥ дл€ думки ≥ншого ≥нтелектуального та зм≥стовного спр€муванн€. ” цьому значною м≥рою пол€гають ц≥нн≥сть та незам≥нн≥сть ф≥лософ≥њ.

 

¬исновки

ќтже, ф≥лософ≥€ Ї насамперед концептуальним вираженн€м св≥тогл€дних проблем. як особлива сфера духовноњ культури, вона не зводитьс€ до ≥нших под≥бних сфер та напр€м≥в, а доповнюЇ ≥ розвиваЇ њх. ¬икористовуючи такий специф≥чний вид мисленн€, €к св≥тогл€дна рефлекс≥€, ф≥лософ≥€ шукаЇ в≥дпов≥д≥ на смислотворч≥ проблеми людського бутт€. ‘≥лософське знанн€ розкриваЇ реальний та духовний св≥т людини в њхньому взаЇмозв'€зку та розвитку, маЇ в≥льний, критичний, проблемний ≥ творчий характер.

–езюме

1. ¬насл≥док найважлив≥ших особливостей становища людини в св≥т≥ Ц таких, €к њњ розумн≥сть, неспец≥ал≥зован≥сть, ун≥версальн≥сть, волод≥нн€ свободою, усв≥домленн€ неповторюваност≥ власного житт€ Ц перед людиною надзвичайно гостро постають питанн€ про њњ життЇве самовизначенн€; ф≥лософ≥€ ≥ Ї основною формою ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥, €ка покликана надати людин≥ св≥дом≥ засоби такого самовизначенн€.

2. ќск≥льки потреба у життЇвому самовизначенн≥ характерна дл€ вс≥х людей, проте не вс≥ люди Ї ф≥лософами, то найпершою формою людського життЇвого ор≥Їнтуванн€ постаЇ св≥тогл€д, що постаЇ сукупн≥стю у€влень про м≥сце людини в св≥т≥; ф≥лософ≥€ ж Ї теоретичною формою св≥тогл€ду спр€мованою на критичний анал≥з св≥тогл€дних у€влень з метою поглибленн€ њх достов≥рност≥ ≥ над≥йност≥.

3. ≤сторично першою формою св≥тогл€ду була м≥фолог≥€, €ка характеризувала ту стад≥ю людського самоусв≥домленн€, на €к≥й не ≥снувало ч≥ткоњ €к≥сноњ меж≥ м≥ж людиною та природою; така межа виникаЇ та рельЇфно окреслюЇтьс€ тод≥, коли починаЇ потужно розвиватис€ сфера соц≥ально-культурних процес≥в; цей розвиток приводить до по€ви дискурсивного мисленн€, на €кому ≥ базуютьс€ ф≥лософськ≥ знанн€.

4. ќск≥льки у ф≥лософ≥њ йдетьс€ про засади людського бутт€, вонга постаЇ в≥дкритлою системою знань; у пор≥вн€нн≥ ≥з наукою, мистецтвом та рел≥г≥Їю розкриваютьс€ так≥ характерн≥ риси ф≥лософського мисленн€, €к виведенн€ своњх м≥ркувань на гранично широкий р≥вень узагальненн€, аргументован≥сть та внутр≥шн€ Їдн≥сть, саморефлексивн≥сть, ≥ндив≥дуал≥зован≥сть готовн≥сть постати формою св≥домого вир≥шенн€ людиною своЇњ життЇвоњ дол≥.

5. ќск≥льки найпершими сферами, ≥з €ких ф≥лософ≥€ бере життЇв≥ людськ≥ ор≥Їнтири, постають природа, сусп≥льна ≥стор≥€, людина та св≥дом≥сть, то вони ж стають основою дл€ вид≥ленн€ структури та функц≥й ф≥лософ≥њ.

 

ѕитанн€ дл€ обговоренн€ на сем≥нарському зан€тт≥.

1. ќсобливост≥ становища людини у св≥т≥ та необх≥дн≥сть њњ самовизначенн€.

2. ѕон€тт€ та типолог≥€ св≥тогл€ду. —в≥тогл€д ≥ ф≥лософ≥€.

3. ќсобливост≥ ≥сторичного формуванн€ ф≥лософ≥њ та характерн≥ риси ф≥лософського мисленн€.

4. —труктура ≥ функц≥њ ф≥лософського знанн€.

 

“еми дл€ реферат≥в, допов≥дей ≥ контрольних роб≥т.

1. —в≥тогл€д ≥ ф≥лософ≥€ €к форми людського самовизначенн€ в св≥т≥.

2. —в≥тогл€д ≥ ф≥лософ≥€: пор≥вн€льний анал≥з.

3. —труктура ≥ типолог≥€ св≥тогл€ду. –оль св≥тогл€ду в житт≥ людини.

4. ќсобливост≥ ≥сторичного зародженн€ ф≥лософ≥њ. ‘≥лософ≥€ ≥ м≥фолог≥€.

5. ‘≥лософ≥€, рел≥г≥€ та мистецтво €к форми людського освоЇнн€ св≥ту.

6. –оль ф≥лософ≥њ в ≥ндив≥дуальному розвитку людини.

7. —оц≥альна функц≥€ ф≥лософ≥њ.

«авданн€ дл€ самост≥йного опрацюванн€ ≥ закр≥пленн€ матер≥алу з теми.

«авданн€ 1. –озкрийте зм≥ст пон€тт€ св≥тогл€ду ≥ окресл≥ть значенн€ св≥тогл€ду в св≥домому регулюванн≥ людиною свого житт€.

«авданн€ 2. Ќазв≥ть ≥ охарактеризуйте основн≥ складов≥ св≥тогл€ду €к ≥нтелектуальноњ форми людського самоусв≥домленн€.

«авданн€ 3. ќхарактеризуйте найважлив≥ш≥ особливост≥ м≥фолог≥чного, рел≥г≥йного та буденного св≥тогл€д≥в, њх в≥дм≥нност≥ в≥д ф≥лософського св≥тогл€ду.

«авданн€ 4. ќкресл≥ть та розкрийте зм≥ст основних особливостей ф≥лософського мисленн€.

«авданн€ 5. ќхарактеризуйте основн≥ елементи структури ф≥лософського знанн€ (основн≥ ф≥лософськ≥ дисципл≥ни) та по€сн≥ть, на €к≥й основ≥ њх вид≥л€ють.

«авданн€ 6. –озкрийте зм≥ст основних функц≥й ф≥лософ≥њ.

«авданн€ 7. —пробуйте визначити предмет ф≥лософ≥њ та обгрунтувати своЇ його розум≥нн€.

«авданн€ 8. –озкрийте основн≥ аспекти сп≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ та св≥тогл€ду.

ƒодаткова л≥тература з теми.

‘≥лософ≥€:  урс лекц≥й. Ч  ., 1994.

 ульчицький ќ. ќснови ф≥лософ≥њ ≥ ф≥лософ≥чних наук. Ц ћюнхен-Ћьв≥в, 1995.

ћамардашвили ћ.  .  ак € понимаю философию.Ч ћ., 1990.

ќртега-и-√асет X. „то такое философи€? Ч ћ., 1991.

‘илософи€. ”чебник /ѕод ред. ¬.ƒ.√убина.- ћ.: –усское слово, 1997.

‘≥лософський словник. Ц  ., 1986.

‘илософский энциклопедический словарь.- ћ., 1983.

 

 

–ќ«ƒ≤Ћ 2.

‘≤Ћќ—ќ‘≤я —“ј–ќƒј¬Ќ№ќ√ќ —’ќƒ”

XX стол≥тт€ особливо гостро поставило питанн€ про буттЇв≥ засади людини, що спричинило п≥двищенн€ ≥нтересу до р≥зних форм людського самови€вленн€ та самоусв≥домленн€. ƒе€к≥ особливост≥ сх≥дного ф≥лософствуванн€ (дом≥нуванн€ ц≥лого над частковим, афористичн≥сть думки та ≥н.) змушують звертатис€ до нього в пошуку в≥дпов≥дей на набол≥л≥ проблеми сьогоденн€. јдже сх≥дна ф≥лософська думка перебуваЇ ближче до вих≥дних джерел ф≥лософ≥њ, до безпосереднього зображенн€ м≥сц€ людини у св≥т≥, н≥ж зах≥дна. ќсобливо ц≥нними в цьому аспект≥ постають ориг≥нальн≥ набутки ф≥лософськоњ думки —тародавньоњ ≤нд≥њ та —тародавнього  итаю.

ѕ≥сл€ вивченн€ матер≥алу розд≥лу 2 ¬и повинн≥:

знати:

- особливост≥ та характерн≥ риси зах≥дного та сх≥дного типу цив≥л≥зац≥й;

- найперш≥ джерела ф≥лософськоњ думки —тародавньоњ ≤нд≥њ та —тародавнього  итаю;

- найперш≥ проблеми, €к≥ ставила та вир≥шувала давньосх≥дна ф≥лософська думка;

вм≥ти:

- пор≥внювати м≥ж собою пров≥дн≥ ≥дењ ф≥лософських шк≥л —тародавнього —ходу;

- вид≥л€ти у ф≥лософських текстах саме те, що Ї характерним дл€ сх≥дного типу мисленн€;

- оц≥нювати св≥тогл€дну ц≥нн≥сть ≥дей давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ.

розум≥ти:

Х умови й особливост≥ зародженн€ ≥ можлив≥ форми вираженн€ св≥тогл€дноњ проблематики;

Х особливост≥ сх≥дного та зах≥дного ф≥лософствуванн€ ≥ њх певну взаЇмодоповнюван≥сть;

Х багатовим≥рн≥сть €к людського св≥тосприйн€тт€, та ≥ теоретичного осмисленн€ св≥ту..

ѕлан (лог≥ка) викладу матер≥алу:

2.1. ѕроблема У—х≥д-«ах≥дФ в сучасн≥й ф≥лософ≥њ та культуролог≥њ. ќсобливост≥ сх≥дного та зах≥дного тип≥в ф≥лософствуванн€.

2.2.  анон≥чн≥ джерела, пров≥дн≥ ≥дењ та напр€ми ф≥лософськоњ думки —тародавньоњ ≤нд≥њ.

2.3.  анон≥чн≥ джерела, пров≥дн≥ ≥дењ та напр€ми ф≥лософськоњ думки —тародавнього  итаю.

 лючов≥ терм≥ни ≥ пон€тт€.

 

“–јƒ»÷≤ќЌјЋ≤—“—№ »… “ј ѕ–ќ•–≈—»—“—№ »… “»ѕ ÷»¬≤Ћ≤«ј÷≤ѓ - характеристики цив≥л≥зац≥й за њх фундаментальними ц≥нн≥сними установками, запропонован≥ –ене √еноном: традиц≥онал≥стська цив≥л≥зац≥€ ц≥нуЇ традиц≥ю ≥ обернена скор≥ше до минулого, прогресистська цив≥л≥зац≥€ ц≥нуЇ новац≥њ ≥ б≥льше ор≥Їнтована на майбутнЇ. “радиц≥онал≥стськ≥ ор≥Їнтац≥њ характерн≥ дл€ сх≥дних цив≥л≥зац≥й, проіресистськ≥ Ч дл€ зах≥дних.

 

ƒ”’ќ¬Ќ»…  ќЌќЌ ∆»““я - або канон≥чне джерело Ч у межах де€ких, переважно - традиц≥онал≥стських цив≥л≥зац≥й - зб≥рка найдавн≥ших, осв€чених авторитетом, часом ≥ традиц≥Їю переказ≥в, настанов на житт€, м≥ф≥в, розпов≥дей про бог≥в або божественн≥ об'€вленн€, що виконуЇ роль нормативу - регул€тора життЇд≥€льност≥ людей в ус≥х сферах сусп≥льного житт€ (Д¬еди" Ч у —тародавн≥й ≤нд≥њ, Дѕ'€тикнижж€" Ч у —таро≠давньому  итањ, Д оран" Ч у мусульманських крањнах).

 

—јћ—ј–ј - заф≥ксован≥ в текстах Д¬ед" давньо≥нд≥йськ≥ у€вленн€ про переселенн€ душ≥ з т≥ла в ≥нше при його смерт≥; душа на в≥дм≥ну в≥д т≥ла вважаЇтьс€ безсмертною. ѕодальше дл€ душ≥ вт≥ленн€ може п≥дносити або знижувати статус попереднього житт€ залежно в≥д добрих або поганих вчинк≥в людини. ¬же в давн≥ часи сансара була усв≥домлена скор≥ше в негативних оц≥нках, н≥ж позитивних: неск≥нченне блуканн€ душ≥ поставало €к лише накопиченн€ страждань. “ому всередин≥ ≤ тис€чол≥тт€ до н.е. у —тародавн≥й ≤нд≥њ виникли духовн≥ теч≥њ (або рухи), що шукали шл€х≥в подоланн€ сансари.

 

 ј–ћј - в у€вленн€х про сансару - закон ун≥версального причинного зв'€зку, зг≥дно з €ким все, що зд≥йснюЇ душа п≥д час њњ актуального ≥снуванн€ у певному т≥л≥, становить њњ життЇвий контекст: н≥чого не губитьс€, н≥чого не зникаЇ, тому все погане ≥ все добре впливаЇ на долю душ≥ в њњ подальших вт≥ленн€х.

 

ћќ Ўј - стан в≥чного щаст€ ≥ блаженства, €кого можуть дос€гнути т≥ душ≥, €к≥ у своњх життЇвих вт≥ленн€х запоб≥гли зла, чинили лише благод≥€нн€.

 

Ѕ–ј’ћјЌ - у давньо≥нд≥йських у€вленн€х про св≥т Їдиний духовно-≥нтелекту≠альний початок св≥ту.

 

ј“ћјЌ - ≥ндив≥дуальн≥, конкретн≥ ви€вленн€ брахмана.

ƒјќ - вих≥дне пон€тт€ ф≥лософ≥њ даосизму ≥ дуже важливе дл€ духовноњ культури  итаю. ≤Їрогл≥ф, що позначаЇ УдаоФ, поЇднуЇ знак людини ≥ знак шл€ху, але це розум≥нн€ людського шл€ху набуваЇ у даосизм≥ всеохоплюючого смислу: весь  осмос постаЇ упор€дкованим саме таким чином, що в≥н припускаЇ бутт€ людини та певний тип њњ повед≥нки. ќтже, УдаоФ Ч закон бутт€, початок  осмосу, життЇва дол€ людини ≥ те, що повинно бути основою правильного людського мисленн€.

Ќ≈Ѕќ ≤ «≈ћЋя Ц у давньокитайських у€вленн€х про св≥т Ц ун≥версальн≥ сутност≥, що виконують оц≥нн≥ та ор≥Їнтовн≥ функц≥њ: небо Ц це сфера чистих, ≥деальних, правильних, в≥чних рух≥в та €вищ, земл€ Ц сфера зм≥шаних, часткових, к≥нцевих, неправильних рух≥в та €вищ. ∆итт€ людини в≥дбуваЇтьс€ у пром≥жку м≥ж Ќебом тп «емлею, тому людина розгл€даЇтьс€ причетною €к до ≥деального, так ≥ до хаотичного. —амоназва —тародавнього  итаю Ц Уѕ≥днебесна крањнаФ.

 

 

 

 

2.1. ѕроблема У—х≥д-«ах≥дФ в сучасн≥й ф≥лософ≥њ та культуролог≥њ. ќсобливост≥ сх≥дного та зах≥дного тип≥в ф≥лософствуванн€

ѕроблема "—х≥д-«ах≥д", на думку багатьох досл≥дник≥в культури, Ї одн≥Їю з наскр≥зних дл€ людства. ”же давньогрецьк≥ ≥сторики заф≥ксували њњ у своњх творах, привертаючи увагу до суттЇвих в≥дм≥нностей м≥ж —ходом ≥ «аходом у способах житт€, характер≥ пол≥тичного правл≥нн€ ≥, головне, у способ≥ св≥тоосмисленн€. ”продовж тис€чол≥ть людськоњ ≥стор≥њ —х≥д ≥ «ах≥д досить конфл≥ктно протисто€ли один одному, ≥ напруженн€ цього протисто€нн€ значною м≥рою визначало розвиток культури та пол≥тичних процес≥в сусп≥льства. ¬одночас њх взаЇмод≥€ ≥ взаЇмовпливи н≥коли надовго не переривалис€. ¬решт≥-решт суть проблеми У—х≥д-«ах≥дФ пол€гаЇ у тому, що людство, будучи Їдиним анатом≥чно та ф≥з≥олог≥чно, постаЇ разюче в≥дм≥нним ≥ несхожим у своњх сх≥дних ≥ зах≥дних соц≥окультурних про€вах. ≤ ц€ несхож≥сть змушуЇ, з одного боку, розширювати ≥ збагачувати наш≥ у€вленн€ про людину та њњ можливост≥, а з ≥ншого Ч намагатис€ зрозум≥ти њњ причини, шукати шл€х≥в людського взаЇмоприйн€тного сп≥лкуванн€. ƒл€ ф≥лософ≥њ проблема У—х≥д-«ах≥дФ постаЇ перш за все €к проблема пошуку глибинних засад та механ≥зм≥в д≥€льност≥ людського ≥нтелекту, адже з точки зору ф≥зики ми, вс≥ люди, живемо у Їдиному космос≥, проте, ви€вл€Їтьс€, що сприйматис€, розум≥тис€ та осмислюватис€ в≥н може неоднозначно. ўо впливаЇ на виникненн€ та про€ви такоњ неоднозначност≥? „и значить це, що сама реальн≥сть св≥ту Ї багатовим≥рною? „и, може, це Ї св≥дченн€м лише того, що людське мисленн€ маЇ певну свободу власних д≥й ≥ що воно не п≥дпор€дковане пр€мо ≥ однозначно впливам зовн≥шнього св≥ту? Ќарешт≥, €к можна скористатис€ в≥дм≥нност€ми м≥ж зах≥дною та сх≥дною ф≥лософ≥Їю задл€ того, щоб зробити людську думку б≥льш гнучкою, активною та результативною? Ц ”с≥ ц≥ питанн€ ≥ постають перед ф≥лософ≥Їю, коли вона звертаЇтьс€ до пор≥вн€нн€ зах≥дного та сх≥дного тип≥в ф≥лософствуванн€.

ќсновн≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж сх≥дними та зах≥дними типами цив≥л≥зац≥й можна показати в такому њх пор≥вн€нн≥:

«ах≥дн≥ цив≥л≥зац≥њ:

- ¬≥дносна автономн≥сть р≥зних сфер сусп≥льного житт€ (пол≥тики, економ≥ки та ≥н.).

- ¬≥ддан≥сть новац≥€м, ц≥нуванн€ нового, ор≥Їнтац≥€ на майбутнЇ (прогресизм).

- јктив≥зм, прагненн€ зм≥нювати д≥йсн≥сть

- ƒом≥нуванн€ ≥ндив≥дуального над загальним.

- –ац≥ональне, анал≥тичне, лог≥чно посл≥довне мисленн€.

—х≥дн≥ цив≥л≥зац≥њ:

- Ќа€вн≥сть Їдиного духовного канону житт€, €кому п≥дпор€дкован≥ вс≥ основн≥ сфери житт€.

- ¬≥ддан≥сть традиц≥€м, ц≥нуванн€ старого, осв€ченого в≥ками, ор≥Їнтац≥€ на минуле (традиц≥онал≥зм).

- —амозаглибленн€, прагненн€ в≥ддатись природному ходу речей.

- ƒом≥нуванн€ ц≥лого (загального) над ≥ндив≥дуальним.

- ќбразний, притчовий, афористич≠ний стиль мисленн€.

Ќаведене пор≥вн€нн€ засв≥дчуЇ ≥снуванн€ досить контрастних в≥дм≥нностей у самому фундамент≥ того способу житт€, €кий сформувавс€ та розвинувс€ у вигл€д≥ р≥зних тип≥в цив≥л≥зац≥њ. «азначен≥ в≥дм≥нност≥ привод€ть врешт≥ до дещо ≥ншоњ, а ≥нколи Ц принципово ≥ншоњ людськоњ повед≥нки. ”с≥ зазначен≥ характеристики можна в≥днести ≥ до особливостей зах≥дноњ ≥ сх≥дноњ ф≥лософ≥й. “ак, сх≥дна ф≥лософ≥€ ор≥ЇнтуЇтьс€ на вих≥дн≥ канон≥чн≥ джерела, що регламентують функц≥онуванн€ ус≥х сфер сусп≥льного житт€ ( оран, ¬еди,  итайське п'€тикнижж€), ц≥нуЇ найб≥льше те, що осв€чене в≥ками, намагаЇтьс€ п≥дпор€дкувати ≥ндив≥дуальне ц≥лому або нав≥ть розчинити ≥ндив≥дуальне у св≥товому ц≥лому. ѕри тому стиль сх≥дноњ ф≥лософ≥њ ближчий до художньо-образного, н≥ж до наукового, а сама ф≥лософ≥€ максимально наближена до морального повчанн€ та нав≥ть техн≥ки людського удосконаленн€ у певному способ≥ житт€. «ах≥дна ф≥лософ≥€, навпаки, т€ж≥Ї до рац≥онально-лог≥чних та анал≥тичних досл≥джень, теоретичних систематизац≥й, маЇ абстрактно-пон€т≥йний характер ≥ виходить ≥з певноњ автономност≥ основних сфер €к ≥ндив≥дуального, так ≥ сусп≥льного житт€. ” звТ€зку ≥з цим зах≥дна ф≥лософ≥€ маЇ переважно ≥ндив≥дуальне спр€муванн€ ≥ постаЇ саме ≥ндив≥дуально-особист≥сним засобом життЇвого самоутвердженн€.

≤сторично ф≥лософ≥€ розвивалас€ у контекст≥ саме цього протисто€нн€ цив≥л≥зац≥й: в≥домо, наприклад, що де€к≥ ф≥лософи —тародавньоњ √рец≥њ мали контакти ≥з сх≥дними мудрец€ми; не виключено, що й вони чинили на них певний вплив. ¬≥домо також ≥ те, що в ≥нтелектуальному об≥гу античного св≥ту функц≥онували де€к≥ образи та м≥фологеми —тародавнього —ходу. “ому сп≥вставленн€ вих≥дних ≥дей сх≥дноњ та зах≥дноњ ф≥лософ≥њ допомагаЇ нам глибше зрозум≥ти джерела ф≥лософського мисленн€ та його фундаментальн≥ особливост≥. ≤з розгл€нутих в≥дм≥нностей стаЇ зрозум≥ло, чому саме зах≥дна ф≥лософ≥€ спри€ла виникненню сучасноњ науки, а сх≥дна ф≥лософ≥€ сформувала привабливий образ УгуруФ Ч духовного вчител€, наставника житт€; чому зах≥дна ф≥лософ≥€ ц≥нувала оптим≥стичний актив≥зм, а сх≥дна була б≥льше прос€кнута в≥дстороненим життЇвим спогл€данн€м, сповненим зачаруванн€м гранд≥озн≥стю св≥тобудови €к у простор≥, так ≥ в час≥. ѕри осмисленн≥ даного питанн€ сл≥д враховувати дискус≥йний характер даноњ проблеми; ≥снуЇ досить велика к≥льк≥сть культуролог≥в та ф≥лософ≥в, €к≥ вважають, що зазначен≥ в≥дм≥нност≥ Ї переб≥льшеними, що на «аход≥ ≥нколи люди в≥др≥зн€ютьс€ м≥ж собою б≥льше, н≥ж у пор≥вн€нн≥ ≥з представниками —ходу. ѕроте дана проблема не вигадана, њњ про€ви ми бачимо й сьогодн≥ на приклад≥ певних пол≥тичних под≥й. јле сл≥д враховувати, що вказати в наш час крањни ≥з УчистоФ сх≥дним або зах≥дним цив≥л≥зац≥йним типом практично неможливо, але Ї сенс вид≥л€ти в њх житт≥ пан≥вн≥ риси або тенденц≥њ.  р≥м того, протисто€нн€ "—х≥дЧ«ах≥д" не вичерпуЇ ус≥Їњ строкатоњ картини житт€ сучасного людства, але воно Ї найвпливов≥шим ≥ контрастним. ѕевною м≥рою ≥з цим протисто€нн€м пов'€зана й ≥стор≥€ ”крањни: чим дал≥ ми йдемо в минуле, тим т≥сн≥шими ви€вл€ютьс€ њњ зв'зки з≥ сх≥дною культурою (контакти з хозарами, половц€ми, кримськими татарами, “уреччиною та ≥н.), але вже в епоху Ќового часу ≥ дал≥ ”крањна все б≥льше наближалась до зах≥дноЇвропейськоњ культури. ќтже, розум≥нн€ проблеми "—х≥д-«ах≥д" даЇ нам змогу уважн≥ше придивитись до певних аспект≥в украњнськоњ культури ≥ ф≥лософ≥њ.

Ќаприк≥нц≥ XVIII Ч на початку XIX ст. ™вропа в≥дкрила дл€ себе своЇр≥дний, у чомусь екзотичний ≥ багато в чому незрозум≥лий св≥т давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ. « того часу ≥нтерес до нењ не згасаЇ. ” чому секрет ц≥Їњ привабливост≥ давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ? який особливий ф≥лософський акцент вносить вона у ф≥лософ≥ю узагал≥?

Ќасамперед не може не викликати симпат≥й властивий сх≥дн≥й думц≥ момент незац≥кавленого духовного самозаглибленн€, €когось невтомного прагненн€ шукати найц≥нн≥шого у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. ÷€ Узац≥кавлена в≥дсторонен≥стьФ Ч в≥чна таЇмниц€ сх≥дноњ ф≥лософ≥њ.

ѕо-друге, парадоксальним вигл€даЇ прагненн€ сх≥дноњ мудрост≥ дос€гти стану повного розчиненн€ ≥ндив≥дуального в загальному, прагненн€ зануритис€ у €кусь перв≥сну порожнечу, перв≥сну св≥тову тишу. √ерман √ессе, н≥мецький письменник ≥ знавець сх≥дноњ думки, окреслював зазначений момент так: У оли власне УяФ буде ц≥лком подолане й умре, коли змовкнуть у серц≥ вс≥ порухи й пристраст≥, тод≥ маЇ прокинутись запов≥дне в людському Їств≥, найпотаЇмн≥ше, що вже перестало бути власним УяФ, Ч прокинетьс€ велика тањнаФ. ‘ранцузький ф≥лософ ≥ мислитель XX ст. ∆орж Ѕатай в≥дзначав, що це зосередженн€ на порожнеч≥ приводить до ефекту надзвичайноњ чутливост≥ до найдр≥бн≥ших про€в≥в реальност≥: У«авд€ки в≥д≥рваност≥ в≥д усього, що заторкуЇ в≥дчутт€, чуттЇв≥сть ц€ стаЇ наст≥льки внутр≥шньою, що вс≥л€к≥ рухи ззовн≥ Ч пад≥нн€ шпильки або тр≥ск Ч супроводжуютьс€ найсильн≥шим ≥ далекос€жним в≥длунн€м...Ф. ÷€ велика св≥това тиша або безмежна н≥ч н≥рвани виконують роль п≥днесенн€ кожноњ життЇвоњ др≥бниц≥ до р≥вн€ всесв≥тньоњ под≥њ.

Ќарешт≥, не може не вражати побудова сх≥дноњ думки, €ка н≥бито розчин€Ї слова, залишаючи нас у полон≥ чистих сенс≥в. Ќаприклад: Уќдного разу „жуану „жоу наснилос€, що в≥н Ч метелик, метелик, що весело пурхаЇ. ¬≥н насолоджувавс€ в≥д усього серц€ ≥ не усв≥домлював, що в≥н „жоу. –аптом прокинувс€, здивувавс€, що в≥н Ч „жоу, ≥ не м≥г зрозум≥ти: чи снилос€ „жоу, що в≥н Ч метелик, чи метеликов≥, що в≥н Ч „жоу. ÷е й зветьс€ перетворенн€м речей...Ф.

ќтже, можна стверджувати, що особливост≥ давньосх≥дноњ ф≥лософ≥њ дають можлив≥сть зах≥дн≥й ф≥лософськ≥й думц≥ краще усв≥домити себе ≥ в≥дкрити дещо зовс≥м неочевидне €к у людин≥, так ≥ в людському мисленн≥. Ѕезперечно, оц≥нюючи значенн€ ф≥лософ≥њ —тародавньоњ ≤нд≥њ та —тародавнього  итаю, не сл≥д впадати у крайнощ≥ ≥ п≥дкреслювати лише позитивн≥ моменти. “радиц≥онал≥зм, консерватизм, €кий був притаманний мислител€м —тародавнього  итаю та ≤нд≥њ, суттЇво вплинув на подальший розвиток ф≥лософськоњ думки. —каж≥мо, необх≥дн≥сть Укультурноњ революц≥њФ у  итањ 70-х рр. ’’ ст. обірунтовувалась посиланн€ми на авторитет стародавньоњ ф≥лософ≥њ. “ому не сл≥д забувати, що давньо≥нд≥йська та давньокитайська ф≥лософ≥њ були продуктом своЇњ епохи ≥ мали в≥дпов≥дн≥ особливост≥ свого розвитку.

 

2.2. ƒжерела, пров≥дн≥ ≥дењ та напр€ми ф≥лософськоњ думки —тародавньоњ ≤нд≥њ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 690 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинайте делать все, что вы можете сделать Ц и даже то, о чем можете хот€ бы мечтать. ¬ смелости гений, сила и маги€. © »оганн ¬ольфганг √ете
==> читать все изречени€...

2101 - | 1910 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.076 с.