Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕ≥сл€ вивченн€ матер≥алу розд≥лу ≤ ¬и повинн≥




знати:

Х що таке св≥тогл€д, його складов≥ та типолог≥€;

Х сп≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ з≥ св≥тогл€дом, наукою, мистецтвом, рел≥г≥Їю та ≥деолог≥Їю;

- ≥сторичн≥ особливост≥ виникненн€ ф≥лософ≥њ;

Х особливост≥ та характерн≥ риси ф≥лософського мисленн€;

Х структуру та основн≥ функц≥њ ф≥лософ≥њ.

вм≥ти:

- розр≥зн€ти св≥тогл€дн≥ та ≥нш≥ види знанн€;

- вид≥л€ти елементи ф≥лософського мисленн€ у певних знанн€х;

- по€снювати (у тому числ≥ Ц конкретними прикладами) основн≥ функц≥њ ф≥лософ≥њ;

- застосовувати до конкретних ситуац≥й ознаки найперших ф≥лософських позиц≥й.

 

розум≥ти:

- в чому пол€гають необх≥дн≥сть та неминуч≥сть виникненн€ у людини св≥тогл€дних знань та ор≥Їнтац≥й;

- €к повТ€зан≥ м≥ж собою св≥тогл€д та ф≥лософ≥€;

- чим зумовлена на€вн≥сть у ф≥лософ≥њ саме таких характерних рис мисленн€;

- внутр≥шн≥й звТ€зок основних функц≥й ф≥лософ≥њ м≥ж собою;

- чим зумовлена саме така структура ф≥лософського знанн€.

 

ѕлан (лог≥ка) викладу матер≥алу:

1.1. ќсобливост≥ становища людини в св≥т≥ та необх≥дн≥сть њњ самовизначенн€.

1.2. ѕон€тт€ та типолог≥€ св≥тогл€ду. —в≥тогл€д ≥ ф≥лософ≥€.

1.3. ќсобливост≥ ≥сторичного виникненн€ ф≥лософ≥њ. ‘≥лософ≥€ ≥ м≥фолог≥€.

1.4. ѕроблема визначенн€ предмету ф≥лософ≥њ. ’арактерн≥ риси ф≥лософського мисленн€. —п≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ, науки, рел≥г≥њ та мистецтва.

1.5. —труктура та функц≥њ ф≥лософського знанн€. ѕров≥дн≥ позиц≥њ у ф≥лософ≥њ.

 

 лючов≥ терм≥ни ≥ пон€тт€.

—¬≤“ќ√Ћяƒ - сукупн≥сть узагальнених у€влень людини про св≥т, м≥сце людини у св≥т≥, п≥двалини людських взаЇмин ≥з св≥том, що виконують функц≥њ людського самоусв≥домленн€ та св≥тоор≥Їнтуванн€.

‘≤Ћќ—ќ‘≤я - (з давньогрец.: любов до мудрост≥) Ч теоретична форма св≥тогл€ду; особливий р≥вень мисленн€, на €кому думка усв≥домлюЇ себе саму у своЇму ставленн≥ до д≥йсност≥ та шукаЇ остаточних, абсолютних засад дл€ власних акт≥в ≥ людського самоствердженн€ у св≥т≥.

–≈‘Ћ≈ —≤я - (з латин.: загинати, обертати) Ч ун≥кальна здатн≥сть людськоњ св≥домост≥ (≥ думки) у процес≥ сприйн€тт€ д≥йсност≥ сприймати ≥ себе саму; внасл≥док цього людська св≥дом≥сть постаЇ водночас ≥ €к самосв≥дом≥сть, думка про щось Ч €к думка про думку, знанн€ про щось Ч €к знанн€ про саме знанн€.

 

 ј“≈√ќ–≤ѓ - (з давньогрец.: демонструю, ви€вл€ю) Ч граничне широк≥, вузлов≥ пон€тт€ певноњ галуз≥ знанн€, сукупн≥сть €ких окреслюЇ €к≥сну специф≥ку предмета п≥знанн€ даноњ галуз≥.

‘≤Ћќ—ќ‘≤я, –≈Ћ≤√≤я, ћ»—“≈÷“¬ќ - за √.√егелем, три основн≥ форми людськоњ духовно-практичноњ д≥€льност≥, €к≥ ф≥ксують три основн≥ властивост≥ людського ≥нтелекту: ф≥лософ≥€ (≥ наука) уособлюють здатн≥сть розум≥ти, мистецтво -- здатн≥сть переживати д≥йсн≥сть, рел≥г≥€ Ч здатн≥сть в≥дчувати спор≥днен≥сть людського духу з фундаментальними початками бутт€.

 

1.1. ќсобливост≥ становища людини в св≥т≥ та необх≥дн≥сть њњ самовизначенн€.

¬ивченн€ ф≥лософ≥њ €к особливоњ галуз≥ людського знанн€ та ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥ ми починаЇмо ≥з питанн€ про людину та њњ становище в св≥т≥. ÷е зумовлено, перш за все тим, що ф≥лософ≥€, €к ≥ будь-€к≥ ≥нш≥ види людськоњ д≥€льност≥, постаЇ людською справою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову. ѕо-друге, ≥з чим би ми не мали справи: ≥з природою, творч≥стю, наукою, п≥знанн€м,Ч ми завжди, так чи ≥накше, маЇмо справу з людиною. Ќе в тому сенс≥, що людина наст≥льки егоњстична, що власний голос заглушуЇ њй Угр≥м небеснийФ, а в тому, що реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тод≥, коли воно вв≥йшло в контакт з нами, ≥з нашим сприйн€тт€м. ÷е людина своЇю активн≥стю створюЇ ун≥версум, в €кому живе ≥ про €кий знаЇ, бо ми не знаЇмо, що Ї св≥т сам по соб≥; ми знаЇмо той св≥т, €кий нам в≥дкривс€ через нашу д≥€льн≥сть, працю, п≥знанн€, експерименти, фантаз≥ю ≥ т. ≥н. —аме з того огл€ду сл≥д розум≥ти твердженн€ ј. Ўопенгауера про те, що св≥т Ї нашим у€вленн€м, або слова ‘. Ќ≥цше про те, що все Ї лише про€вами житт€. «а влучним висловом ћ. ’айдеггера, людина Ї Уотвором у бутт≥Ф, бо на р≥вн≥ людини та через людину глибинн≥ потенц≥њ бутт€ уперше виход€ть у своЇ ви€вленн€. ”насл≥док того, що людина постаЇ н≥би еп≥центром, або зосередженн€м ун≥версуму, вона сама ви€вл€Ї себе надзвичайно по-р≥зному та суперечливо. ћожна неск≥нченно перебирати людськ≥ житт€ та дол≥, але вони завжди в чомусь ви€вл€тьс€ новими, неспод≥ваними. ¬ласне кажучи, саме тому людське самоп≥знанн€ постаЇ невичерпним за зм≥стом та горизонтами ви€вленн€. ћимовол≥ виникаЇ питанн€: завд€ки чому людина маЇ так≥ властивост≥? ўо становить основи њњ бутт€? ¬одночас перед нами постаЇ та окреслюЇтьс€ питанн€ ≥ про те, €кими людськими потребами зумовлене ≥снуванн€ ф≥лософ≥њ (€ка, за словами французького ф≥лософа, математика та ф≥зика –.ƒекарта, лише одна в≥др≥зн€Ї нас в≥д дикун≥в)?

Ќамагаючись осмислити людину, ми пор≥внюЇмо њњ з ≥ншими ≥стотами та €вищами св≥ту, ≥ в такому пор≥вн€нн≥ перед нами вимальовуютьс€ де€к≥ фундаментальн≥ особливост≥ становища людини у св≥т≥.

Х 1. «вичайно, першою особлив≥стю людини виступаЇ њњ розумн≥сть, здатн≥сть усв≥домлювати себе ≥ те, що њњ оточуЇ. ¬ загальному план≥ розумн≥сть постаЇ перед нами €к здатн≥сть людини не лише жити та д≥€ти, збер≥гати своЇ житт€ та регулювати його, а й €к людська можлив≥сть не зливатис€ ≥з д≥йсн≥стю та власними д≥€ми, волод≥ти певними засобами оц≥нки д≥йсност≥. Ћюдина маЇ св≥дом≥сть, а це значить, що вона ставитьс€ до д≥йсност≥ ≥з в≥данн€м, тобто через знанн€ та ≥нш≥ ≥нструменти ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥, тобто вона може сп≥вставл€ти, пор≥внювати, оц≥нювати та визначати д≥йсн≥сть ≥нтелектуально, а пот≥м вже ≥з под≥бними оц≥нками входити у реальну взаЇмод≥ю ≥з нею. «авд€ки розумност≥ людина рано чи п≥зно усв≥домлюЇ ≥ своњ власн≥ особливост≥, свою ун≥кальн≥сть та своњ можливост≥, тому у нењ так чи ≥накше формуютьс€ певн≥ знанн€ про себе, €к≥ врешт≥ ≥ вход€ть у склад ф≥лософського знанн€. –озумн≥сть людини Ц це та њњ особлив≥сть, €ка найчаст≥ше кидаЇтьс€ у в≥ч≥ при м≥ркуванн€х про людину ≥ €ка зумовлюЇ необх≥дн≥сть людського самоусв≥домленн€, проте де€к≥ ≥нш≥ особливост≥ людини, не так≥ пом≥тн≥, €к згадувана, д≥ють у цьому напр€м≥ ще б≥льш потужно.

Х 2. «начною м≥рою €кост≥ людини та њњ становище в св≥т≥ пов'€зан≥ з њњ б≥олог≥чною неспец≥ал≥зован≥стю. ÷е означаЇ, що в будову людського орган≥зму не закладена програма њњ способу житт€ та життЇвих зд≥йснень.  оли ми маЇмо справу з твариною, то можемо лише за особливост€ми будови њњ орган≥зму визначити, що це за ≥стота ≥ €ким може бути спос≥б њњ життЇд≥€льност≥ (птах л≥таЇ, риба живе у вод≥ ≥ т. ≥н.). ” тваринному св≥т≥ досить ч≥тко та однозначно д≥Ї закон сп≥вв≥дношенн€ орган≥в та функц≥й: €кщо Ї певний орган, в≥н повинен виконувати саме так≥ функц≥њ.  оли ж народжуЇтьс€ людина, ми можемо прогнозувати можлив≥ вар≥анти њњ житт€, але н≥хто не дасть гарант≥й щодо зд≥йсненн€ таких прогноз≥в. ћало того, народжена людина взагал≥ може УвипастиФ з людського сусп≥льства ≥ не набути нав≥ть елементарних навичок людськоњ повед≥нки (пр€ма хода, користуванн€ предметами побуту та ≥н.), не кажучи вже про опануванн€ культурою, видами людськоњ профес≥йноњ д≥€льност≥ та ≥н. «вичайно, ≥ тут ми бачимо, що народжуЇтьс€ саме людина, проте ми розум≥Їмо, що њњ житт€ не може бути зведеним до житт€ њњ орган≥зму, ≥ €ким саме житт€м вона проживе, того особливост≥ њњ анатом≥чноњ будови не визначають. Ћюдина може мати певн≥ завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовс≥м не зумовлюЇ того, що вона стане музикантом.

Х 3. ¬≥дсутн≥сть €коњсь певноњ (одноњ) програми житт€ робить людину ≥стотою в≥льною, маючою свободою: людина €к людина (а не њњ орган≥зм) н≥ до чого жорстко не прив'€зана й однозначно не спонукувана: Удол€ людини покладена на нењ самуФ(∆.-ѕ.—артр); Улюдина Ч це передус≥м проект...Ф(∆.-ѕ.—артр), тобто людина маЇ можлив≥сть обирати, певною м≥рою проектувати своЇ житт€.

Х 4. ¬ ≥ншому аспект≥ неспец≥ал≥зован≥сть постаЇ €к ун≥версальн≥сть людини: €кщо людина не призначена однозначно н≥ до чого конкретного, то вонаЧпотенц≥йно, так би мовити, за суттю, Ч може бути вс≥м. ≤ справд≥, загалом нормально розвинена людина може оволод≥ти майже вс≥ма можливими видами та напр€мами людськоњ д≥€льност≥. ћало того, з цього огл€ду людина Ув≥дкритаФ майбутньому, тобто може створювати принципово нов≥ види д≥€льност≥ та повед≥нки. —аме завд€ки ун≥версальност≥, р≥зноман≥тност≥, незапрограмованост≥ людини ≥снуЇ ≥стор≥€ людства; тварини, наприклад, не мають власноњ ≥стор≥њ у тому сенс≥, що вони в≥ками, ≥з попул€ц≥њ у попул€ц≥ю д≥ють одноман≥тно, а людська ≥стор≥€ €вл€Ї собою досить швидку й динам≥чну зм≥ну сусп≥льств, культурних дос€гнень, вид≥в д≥€льност≥, способ≥в житт€. ѕевна р≥ч, що за на€вност≥ Їдиноњ жорсткоњ програми життЇвих зд≥йснень людини все це було б неможливе.

“ой факт, що людина Ї ≥стотою неспец≥ал≥зованою, що вона не реал≥зуЇ своњм житт€м певноњ, заздалег≥дь наданоњ њй програми, маЇ не лише позитивне значенн€, а й свою не дуже приЇмну сторону: наданоњ програми житт€ немаЇ, а тому людина сама повинна њњ знайти, сформулювати. якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то в≥ддасть своЇ житт€ нев≥домо чому Ц чи-то традиц≥њ, чи-то життЇв≥й стих≥њ, але й результат житт€ у такому випадку також буде не зовс≥м належати саме ц≥й людин≥. ѕеред нами окреслюЇтьс€ така ситуац≥€: людина Ї ≥стотою неспец≥ал≥зованою, а тому в≥льною та ун≥версальною. ¬она Уможе бути вс≥мФ, але саме тому може бути й н≥чим. “ому в людськ≥й ≥стор≥њ, у розвитку окремоњ людини так гостро стоњть питанн€ про пошуки життЇвих ор≥Їнтир≥в, про людський життЇвий виб≥р, людське самовизначенн€. ≤ ц≥ питанн€ п≥дсилюЇ ще одна особлив≥сть людини.

Х 5. Ћюдина €к ≥стота розумна Ї Їдиною, хто усв≥домлюЇ свою смертн≥сть, обмежен≥сть та ск≥нченн≥сть свого житт€ (принаймн≥Ч свого земного житт€). ÷ей момент в≥д≥граЇ в ≥стор≥њ людства та в житт≥ окремоњ людини надзвичайно важливе значенн€: житт€ надаЇтьс€ людин≥ лише одного разу, тому ц≥на життЇвого вибору фактично оплачена ц≥ною житт€: ми маЇмо можлив≥сть виправдати своЇ перебуванн€ у цьому св≥т≥ ≥ у цьому житт≥ лише одного разу, у Їдино можливому дл€ нас вар≥ант≥. “ому тема смерт≥ в людськ≥й думц≥ нев≥дд≥льна в≥д теми житт€. ¬ аспект≥ вже розгл€нутих особливостей людини вона надзвичайно посилюЇ ≥ загострюЇ проблеми людського самовизначенн€, пошуку життЇвого сенсу. јдже в раз≥ помилки повторити УжиттЇвий експериментФ буде вже неможливо. «в≥дси Ч знаменит≥ м≥ркуванн€ ћ. ћонтен€: У–озм≥рковувати про смерть означаЇ розм≥рковувати про свободу. ’то навчитьс€ помирати, той забуде, що таке бути рабомФ. Ућ≥ра житт€ не в його тривалост≥, а в тому, €к ви його використалиФ.

ѕерегл€д найважлив≥ших особливостей людини в њњ в≥дм≥нност≥ в≥д усього ≥ншого викликаЇ питанн€: що лежить у п≥дірунт≥ цих особливостей? ўо надаЇ людин≥ саме таких рис, завд€ки чому зазначен≥ особливост≥ вход€ть у системну Їдн≥сть?

ћ≥ркуючи над цими питанн€ми, ми звертаЇмос€ до ще одн≥Їњ дуже важливоњ людськоњ особливост≥.

6. Ћюдина розгортаЇ свою життЇд≥€льн≥сть ≥ реал≥зуЇ себе €к людина у сфер≥ соц≥окультурних процес≥в. ÷≥ процеси ≥снують на основ≥ того, що людина перетворюЇ сили, елементи та властивост≥ природи на елементи власноњ життЇд≥€льност≥. “ак, €вища електрики ≥снують €к природн≥, але людина, п≥знавши њх, надаЇ њм принципово нового впор€дкуванн€, змушуЇ њх працювати задл€ певноњ мети. —фера соц≥о≠культурних процес≥в у сучасному сусп≥льств≥ надзвичайно складна, розгалужена та розвинена. Ћюдина сучасноњ цив≥л≥зац≥њ майже н≥де не стикаЇтьс€ з природою у њњ перв≥сному вигл€д≥: њњ оточують переважно штучн≥ створ≥нн€, результати њњ прац≥, п≥знанн€, наснаги. ¬насл≥док того людина прогресуЇ не за рахунок зм≥н в орган≥зм≥, а за рахунок розвитку власноњ д≥€льност≥, за рахунок удосконаленн€ соц≥о≠культурних надбань. јле ось тут сл≥д звернути увагу на надзвичайно важливий факт: р≥ч у т≥м, що навички людськоњ соц≥окультурноњ д≥€льност≥ не передаютьс€ генетично. ≤ це по€снюЇтьс€ тим, що предмети культури не становл€ть частини людського орган≥зму, ≥снують поза ним, а генетичне передаютьс€ лише в≥домост≥ про будову орган≥зму. ќтже, народжуючись, людина, дл€ того, щоб стати людиною, повинна опанувати способами соц≥окультурноњ повед≥нки, навчитис€ д≥€ти з допомогою предмет≥в культури. ¬она маЇ навчитис€ пр€моњ ходи, њсти з посуду, розмовл€ти, писати, водити автомоб≥ль та ≥н. ќтже, бутт€ людини (саме €к людини) тримаЇтьс€ на людському зусилл≥, людськ≥й активност≥. ћи Ї людьми наст≥льки, наск≥льки утримуЇмо себе в людському статус≥ бутт€. якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, €к кажуть, УспускаЇмос€ на дноФ сусп≥льного житт€, певною м≥рою втрачаючи людськ≥ €кост≥. ќтже, лише прилученн€ до культури, але прилученн€ внутр≥шньо активне, д≥йове, вольове та св≥доме, робить нас людьми.

–озгл€нут≥ нами особливост≥ становища людини в св≥т≥ засв≥дчують, що задл€ того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитис€; проте ц€ умова Ї необх≥дною, але не достатньою: людина не народжуЇтьс€ ≥з готовою програмою на житт€ (€кщо ми ≥ в≥римо у те, що хтось заздалег≥дь визначив наше житт€, ми все одно позбавлен≥ знань про те, що ≥ €к саме нам призначено), тому вона сама повинна њњ знайти, виробити, зд≥йснити св≥й життЇвий виб≥р, оск≥льки у к≥нцевому п≥дсумку лише вона сама маЇ право розпор€дитис€ власним житт€м. ј оск≥льки ц≥на життЇвого вибору людини Ї занадто великою, мимовол≥ виникаЇ питанн€ про те, чи ≥снують €к≥сь виправдан≥, над≥йн≥ засоби, €к≥ б допомагали людин≥ у ц≥й найперш≥й життЇв≥й справ≥. «аб≥гаючи наперед в≥дразу ж в≥дзначимо, що ≥сторичне покликанн€ та глибинне виправданн€ ф≥лософ≥њ пол€гаЇ саме у тому, щоб виробити ≥ надати людин≥ ≥нтелектуальн≥ засоби дл€ св≥домого зд≥йсненн€ життЇвого вибору.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 374 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћогика может привести ¬ас от пункта ј к пункту Ѕ, а воображение Ч куда угодно © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

2021 - | 1985 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.014 с.