Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕон€тт€ та типолог≥€ св≥тогл€ду. —в≥тогл€д ≥ ф≥лософ≥€. 1 страница




 

Ѕуло б великим переб≥льшенн€м вважати, що ≥з розгл€нутого нами питанн€ випливаЇ нагальна необх≥дн≥сть дл€ кожноњ людини обовТ€зково ставати ф≥лософом задл€ того, щоби визначитис€ у житт≥. ѕотреба у людському самовизначенн≥ справд≥ Ї необх≥дною, проте за звичай ц€ потреба задовольн€Їтьс€ р≥зноман≥тними шл€хами; так, людина може визначатис€ у житт≥ на основ≥ вихованн€, традиц≥й, почутт≥в та емоц≥й. ” б≥льшост≥ випадк≥в люди саме тут шукають та знаход€ть необх≥дне њм дл€ ор≥Їнтуванн€ у житт≥. ¬ ц≥лому ж на основ≥ розгл€нутоњ вище специф≥ки людського бутт€ в сусп≥льн≥й ≥стор≥њ виникають особлив≥ напр€ми духовного житт€, спр€мован≥ на виробленн€ засад людського життЇвого самоутвердженн€. ÷≥ напр€ми формують те, що за усталеною терм≥нолог≥Їю (з подачи н≥мецького ф≥лософа ≤. анта) називаЇтьс€ св≥тогл€дом. —аме св≥тогл€д, €к св≥дчить про це вже саме слово, включаЇ у себе те, що формуЇ не той св≥т, про €кий ведуть розмову астрономи та ф≥зики, а той, в €кому живе людина ≥ €кий ми можемо назвати св≥том людини (або людським ун≥версумом). ” загальному план≥ по€ву св≥тогл€ду можна по€снити так: людина, усв≥домлюючи д≥йсн≥сть, рано чи п≥зно починаЇ усв≥домлювати ≥ свою ун≥кальн≥сть, свою в≥дм≥нн≥сть в≥д усього ≥ншого в св≥т≥. ¬ результат≥ у нењ формуютьс€ певн≥ у€вленн€ €к про основн≥ засади та особливост≥ св≥ту, так ≥ про своњ власн≥ риси та особливост≥. ќтже, св≥тогл€д постаЇ формою загального людського самовизначенн€ в св≥т≥. —в≥тогл€д Ц це сукупн≥сть узагальнених у€влень людини про себе, св≥т, своњ взаЇмини ≥з св≥том, про своЇ м≥сце в св≥т≥ та своЇ життЇве призначенн€. ясно, що св≥тогл€д Ц не просто знанн€, а де€ке ≥нтегральне духовне утворенн€, оск≥льки: а) в≥н повинен надавати людин≥ не поглиблен≥ знанн€ про закони тих чи ≥нших сфер реальност≥, а знанн€ разом ≥з оц≥нкою, в≥дношенн€м; б) предмет св≥тогл€ду Ц в≥дношенн€ Улюдина Ц св≥тФ постаЇ майже неозорим, безмежним ≥ тому до певноњ м≥ри невизначеним. «в≥дси ≥ випливаЇ те, що св≥тогл€д н≥би синтезуЇ ц≥лу низку ≥нтелектуальних утворень, таких €к знанн€, бажанн€, ≥нтуњц≥ю, в≥ру, над≥ю, життЇв≥ мотиви, мету та ≥н. „ерез це складовими св≥тогл€ду постають: погл€ди, переконанн€, принципи, ≥деали, ц≥нност≥, в≥руванн€, життЇв≥ норми та стереотипи. якщо ми хочемо д≥знатис€ про св≥тогл€дн≥ у€вленн€ того чи ≥ншого народу, або й окремоњ людини, ми повинн≥ спробувати ви€вити, п≥знати та зрозум≥ти саме це.

—в≥тогл€д в ц≥лому постаЇ загальнолюдським €вищем, тобто в≥н Ї притаманним кожн≥й людин≥ у њњ нормальному стан≥; €сно, що ми не можемо вести розмову про св≥тогл€д новонароджених д≥тей, а також душевнохворих людей чи людей ≥з серйозними псих≥чними в≥дхиленн€ми в≥д норми. јле саме загальнолюдський характер св≥тогл€ду зумовлюЇ й його надзвичайно велику р≥зноман≥тн≥сть, адже люди дуже по р≥зному у€вл€ли та у€вл€ють соб≥ ≥ св≥т, ≥ себе самих. якщо б ми поставили соб≥ завданн€м перерахувати основн≥ види св≥тогл€ду, нам, напевне, знадобилос€ б багато часу, тому й виникаЇ потреба у типолог≥зац≥њ св≥тогл€ду. “иполог≥€ св≥тогл€ду Ц це не просте перерахуванн€ його можливих вид≥в, а, перш за все, вид≥ленн€ типових ознак, за €кими та на основ≥ €ких п≥зн≥ше зд≥йснюЇтьс€ класиф≥кац≥€ основних вид≥в св≥тогл€ду. “обто, типолог≥€ постаЇ у пор≥вн€нн≥ ≥з простим перел≥ком б≥льш м≥стким та лог≥чно виправданим способом ознайомленн€ ≥з св≥тогл€дом з метою його подальшого докладн≥шого вивченн€.

—в≥тогл€д прийн€то класиф≥кувати на основ≥ р≥зних сп≥льних ознак:

 

«а нос≥Їм «а р≥внем св≥тобаченн€ та усв≥домленн€ «а ≥сторичними епохами «а морально-ц≥нн≥сними ор≥Їнтирами
-≥ндив≥дуальний; -колективний; -груповий; -нац≥ональний; -рег≥ональний та ≥н. -усв≥домлений; -неусв≥домлений; -частково усв≥домлений; -буденний; -сформований на засадах наукових знань; -ф≥лософський та ≥н.   -архањчний; -античний; -середньов≥чний; -ренесансний; -св≥тогл€д ’’ ст. -егоњстичний; -альтруњстський; -гуман≥стичний; -антигуманний; -цин≥чний; -шов≥н≥стичний та ≥н.    

 

 

«а будовою розр≥зн€ють св≥тогл€д ц≥л≥сний, фрагментарний, внутр≥шньо злагоджений, суперечливий; за ступенем адекватност≥ сприйн€тт€ д≥йсност≥ Ц реал≥стичний, фантастичний, викривлений та адекватний д≥йсност≥; за ставленн€м до визнанн€ ≥снуванн€ вищих сутностей Ц рел≥г≥йний, скептичний, агностичний та атењстичний. ƒуже поширеною Ї також типизац≥€ св≥тогл€ду за ознакою соц≥альних стан≥в та верст сусп≥льства, за культурно-≥сторичними рег≥онами та ≥н.  ожна людина, що вивчаЇ ф≥лософ≥ю та ц≥кавитьс€ св≥тогл€дними питанн€ми може додати до наведеноњ типолог≥њ св≥тогл€ду своњ додатков≥ ознаки та вивести на њх основ≥ ≥нш≥ види св≥тогл€ду.  орисним зан€тт€м було б спробувати охарактеризувати власний св≥тогл€д хоча б тому, що це дасть можлив≥сть зрозум≥ти, що це зробити не просто ≥ не легко.

«а своњми функц≥€ми св≥тогл€д постаЇ такою формою духовного засвоЇнн€ св≥ту, €ка покликана ≥нтегрувати людину у св≥т, надати њй найперших життЇвих ор≥Їнтир≥в, подати д≥йсн≥сть у њњ людських вим≥рах та ви€вленн€х. як вже в≥дзначалос€, досить часто формуванн€ св≥тогл€ду в≥дбуваЇтьс€ стих≥йно: людина народжуЇтьс€, входить у житт€ ≥ засвоюЇ через батьк≥в, оточенн€, соц≥альн≥ звТ€зки у св≥тогл€дн≥ у€вленн€, ≥ св≥тогл€дн≥ переконанн€. Ѕ≥льше того, людина ≥нколи нав≥ть не знаЇ про ≥снуванн€ св≥тогл€ду, проте у де€ких ситуац≥€х житт€ уникнути зустр≥ч≥ з ними просто неможливо. «агалом под≥бн≥ ситуац≥њ називають екстремальними, тобто крайн≥ми, такими, що вимагають в≥д людини кардинальних нев≥дкладних р≥шень; це може бути ситуац≥€, коли людину ставл€ть на межу житт€ та смерт≥, коли вона змушена брати на себе в≥дпов≥дальн≥сть за житт€ ≥нших людей та ≥н. јле св≥тогл€дн≥ питанн€ можуть поставати перед людиною ≥ у б≥льш простих та буденних ситуац≥€х, наприклад, коли йдетьс€ про вихованн€ д≥тей, неодм≥нно постають питанн€, чому вчити дитину, €к≥ €кост≥ прищеплювати њй насамперед; ≥нколи, коли заходить мова про оц≥нку д≥й €коњсь людини, часто звучать слова УЋюдина не повинна так робитиФ, тобто при цьому керуютьс€ загальними у€вленн€ми про те, €кою повинна бути людина, що г≥дно њњ, а що не г≥дно.

–озгл€нут≥ характеристики та р≥зновиди св≥тогл€ду дозвол€ють пом≥тити, що ф≥лософ≥€ постаЇ певним видом св≥тогл€ду: у наведених вище класиф≥кац≥€х ф≥лософ≥€ ф≥гуруЇ €к св≥тогл€д певного р≥вн€, а це значить, що, хоча вс≥ люди мають св≥тогл€д, проте далеко не кожна людина прилучена до ф≥лософ≥њ ≥, в≥дпов≥дно, не кожна людина виходить на њњ р≥вень у своњх св≥тогл€дних ор≥Їнтуванн€х. ÷ей р≥вень, на €кому розгортаЇтьс€ ф≥лософське осмисленн€ св≥ту ≥ людини, називаЇтьс€ теоретичним. «в≥дси випливаЇ, що у найпершому визначенн≥ ф≥лософ≥€ постаЇ €к теоретична форма св≥тогл€ду. “еор≥€ в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д практики та простого м≥ркуванн€ тим, що вона анал≥зуЇ певн≥ €вища через пон€тт€, ч≥тко визначен≥ терм≥ни, на засадах певних закон≥в чи њх необх≥дних внутр≥шн≥х звТ€зк≥в, тобто теор≥€ постаЇ перш за все анал≥тико-синтетичною ≥нтелектуальною д≥€льн≥стю. «начить ф≥лософствувати Ц це не просто думати про св≥тогл€дн≥ проблеми, а усв≥домлювати њх необх≥дн≥сть, њх звТ€зки, њх сторони, характеристики та складов≥, виражен≥ через певну терм≥нолог≥ю. “епер ми можемо уточнити наведене вище визначенн€ ф≥лософ≥њ ≥ сказати, що ф≥лософ≥€ Ц це теоретична форма св≥тогл€ду, спр€мована на критичне досл≥дженн€ та вир≥шенн€ св≥тогл€дних проблем з метою п≥двищенн€ ступеню достов≥рност≥ та над≥йност≥ таких вир≥шень. —таЇ також зрозум≥лим ≥ те, що ф≥лософ≥€ - це усв≥домлений св≥тогл€д, що вона повинна прагнути бути аргументованою, внутр≥шньо стрункою, лог≥чно посл≥довною. «в≥дси випливають основн≥ аспекти взаЇмозвТ€зку ф≥лософ≥њ та св≥тогл€ду. « одного боку, ф≥лософ≥€ Ї р≥зновидом св≥тогл€ду, тобто вона Ї частиною св≥тогл€ду, проте частиною особливою: €к теор≥€ св≥тогл€ду, ф≥лософ≥€ концентруЇ св≥тогл€д, зосереджуЇтьс€ на найважлив≥шому у ньому; це позначаЇтьс€ в л≥тератур≥ у такий спос≥б Ц Уф≥лософ≥€ Ї теоретичним €дром св≥тогл€дуФ. « ≥ншого боку можна висловити ≥ пр€мо протилежне твердженн€ Ц св≥тогл€д Ї частиною ф≥лософ≥њ, ≥ це у тому сенс≥, що за широтою постановки та вир≥шенн€ питань, за ступенем њх розробленост≥ ф≥лософ≥€ Ї безумовно ширшою за св≥тогл€д. —в≥тогл€д в ц≥лому постаЇ духовним грунтом дл€ виникненн€ та розвитку ф≥лософ≥њ, ≥ ф≥лософ≥€ не вигадуЇ своњ проблеми, вона бере њх ≥з житт€, ≥з живого функц≥онуванн€ св≥тогл€дних у€влень людини, проте п≥дносить њх на вищий р≥вень осмисленн€, вираженн€ та розвТ€занн€. “ому виправданим буде висновок про те, що звТ€зок ф≥лософ≥њ та св≥тогл€ду Ї непростим та неоднозначним. ћожна додати й те, що певною своЇю частиною ф≥лософ≥€ взагал≥ виходить за меж≥ св≥тогл€ду; йдетьс€ про те, що у ф≥лософ≥њ Ї суто ≥нструментальн≥ п≥дрозд≥ли та знанн€, €к≥ не мають пр€мого св≥тогл€дного значенн€; це, наприклад, вченн€ про структуру суджень, умовивод≥в та ≥н. ÷ей певний вих≥д ф≥лософ≥њ за меж≥ св≥тогл€ду маЇ ≥ своЇ зм≥стовне по€сненн€: €кби ф≥лософ≥€ повн≥стю зб≥галась ≥з св≥тогл€дом, у нењ не було б можливост≥ досл≥джувати, критично анал≥зувати св≥тогл€д.

 

1.3. ќсобливост≥ ≥сторичного виникненн€ ф≥лософ≥њ. ‘≥лософ≥€ ≥ м≥фолог≥€.

 

≤з розгл€нутого вище матер≥алу однозначно сл≥дуЇ те, що ф≥лософ≥€ €к теор≥€ не може бути найпершою формою св≥тогл€ду, бо будь-€ка теор≥€ передбачаЇ попереднЇ ≥снуванн€ прост≥ших форм знанн€. ≤сторично першою формою св≥тогл€ду прийн€то вважати м≥фолог≥ю (в≥д грецьких сл≥в: перекази, опов≥д≥, слово, ученн€) Ц розпов≥д≥ або перепов≥данн€ про бог≥в, першопредк≥в, початков≥ под≥њ св≥ту та ≥н. Ќа перший погл€д може здаватис€, що м≥фи Ц це казки, щось вигадане, фантастичне. ѕроте дл€ давньоњ, архањчноњ людини м≥ф був Їдиною та всеохоплюючою формою св≥тосприйн€тт€. Ќайпершою особлив≥стю м≥фолог≥чноњ св≥домост≥ був њњ синкретизм - Узлитт€ всього ≥з ус≥мФ; ≥ справд≥, в м≥ф≥ неможливо в≥докремити натуральне в≥д символ≥чного, реальне в≥д фантастичного, на€вне в≥д бажаного, духовне в≥д природного, людське в≥д нелюдського, зло в≥д добра та ≥н. „ерез це м≥ф волод≥в такою формою ц≥л≥сност≥, €ка дл€ ≥нших форм св≥домост≥ постаЇ майже неможливою. ќкр≥м того м≥ф дл€ нос≥њв м≥фолог≥чноњ св≥домост≥ поставав не думкою чи розпов≥ддю, а самою реальн≥стю, тобто м≥ф мав таку характеристику, €ку у де€ких видах мистецтвознавства називають Узникненн€м ефекту рамкиФ (або УекрануФ): коли ми в захопленн≥ в≥д картини чи в≥д к≥но, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повн≥стю зануритись у той зм≥ст, €к≥й вони нам несуть, можемо нав≥ть щось вигукувати, жестикулювати. ƒл€ людини м≥фолог≥чноњ св≥домост≥ не ≥снувало окремо д≥йсност≥, а окремо Ц м≥фу €к розпов≥д≥ про д≥йсн≥сть; н≥, м≥ф ≥ був Їдиною та Їдино можливою д≥йсн≥стю. ќсобливою силою волод≥ло в м≥ф≥ слово, оск≥льки воно також розгл€далось €к певний вид реальност≥, нав≥ть, €к ключ, в≥дмичка до проникненн€ у особливу реальн≥сть; виголосити слово дор≥внювало тому, щоб заволод≥ти сутн≥стю реч≥. „ерез це м≥фи збер≥гались, передавались незм≥нними та недоторканими ≥з покол≥нн€ у покол≥нн€. ћ≥ф ≥нколи називають Умашиною дл€ знищенн€ часуФ, оск≥льки ≥ справд≥ час над ним н≥би не владний.

„им були зумовлен≥ саме так≥ характерн≥ риси м≥фолог≥чноњ св≥домост≥? ћожна стверджувати, що вир≥шальну роль тут в≥д≥грало фактичне злитт€ архањчноњ людини ≥з природою: давн€ людина поставала майже орган≥чною частиною природних процес≥в, була ≥нтегрована у ц≥ процеси, перебувала у велик≥й залежност≥ в≥д них. ћ≥ж давньою людиною та св≥том природи не ≥снувало ч≥тких €к≥сних меж, тому ц€ людина, з одного боку, розгл€дала саму себе €к частину природи, а, з ≥ншого боку, переносила на природу своњ власн≥ сили та властивост≥, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних €вищах нам≥ри, бажанн€, прагненн€. ѕроте вже давн€ людина не була тотожною ≥з природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалас€ до нењ, а й впливала на природу, до певноњ м≥ри зм≥нювала њњ. ћ≥ж людиною та природою ≥снували опосередковуюч≥ ланочки, серед €ких найперше значенн€ мали штучно зроблен≥ знар€дд€ прац≥. «годом сфера штучно створених речей та €вищ почала розростатис€ та все б≥льше в≥ддал€ти людину в≥д природи; цю сферу створених людиною речей, засоб≥в життЇд≥€льност≥, знар€дь та ≥нструмент≥в, що у в≥дношенн≥ ≥з природою постають €вищами штучними, називають сферою соц≥ально-культурних процес≥в. ќзначена сфера заснована на технолог≥€х людськоњ д≥€льност≥ (технолог≥ю у даному випадку сл≥д розум≥ти у широкому значенн≥ Ц €к будь-€к≥ соц≥ально вироблен≥ способи та процедури людськоњ д≥€льност≥), а останн≥ вимагають ≥ особливого мисленн€, не м≥фолог≥чного, де все здатне переходити в усе, а такого мисленн€, €ке ф≥ксуЇ себе у своњх посл≥довних д≥€х. ѕ≥зн≥ше таке мисленн€ назвали дискурсивним, таким мисленн€м, €ке рухаЇтьс€ посл≥довно, впор€дковано, через ч≥тко ф≥ксован≥ пункти власного руху до певних результат≥в. —аме собою зрозум≥лим постаЇ те, що дискурсивне мисленн€ суперечить м≥фолог≥чному, тому внасл≥док ≥сторичного розвитку людськоњ д≥€льност≥, внасл≥док розростанн€ сфери соц≥ально-культурних процес≥в, разом ≥з по€вою та формуванн€м дискурсивного мисленн€ м≥фолог≥чна св≥дом≥сть починаЇ руйнуватис€. ћ≥ф розкладаЇтьс€, ≥ ≥з нього вид≥л€Їтьс€ ц≥ла низка напр€м≥в духовноњ д≥€льност≥, €ка постаЇ характерною вже дл€ цив≥л≥зац≥йно розвинених сусп≥льств. ≤з м≥фу вид≥л€ютьс€: 1) науков≥, тобто реал≥стичн≥ достов≥рн≥ знанн€; 2) мистецтво; 3) рел≥г≥€ €к окремий соц≥альний ≥нститут; 4) фольклор, близьк≥ до м≥фу його, так би мовити, УуламкиФ; 5) етичн≥ норми та правила; 6) правов≥ у€вленн€ та норми; 7) ф≥лософ≥€. ¬с≥ ц≥ напр€ми духовноњ д≥€льност≥ збер≥гають свою певну ≥ первинну спор≥днен≥сть ≥з м≥фолог≥Їю, тобто вс≥ вони прагнуть до того, щоб репрезентувати реальн≥сть, проте вони втрачають вих≥дн≥ властивост≥ м≥фу, стають внутр≥шньо диференц≥йованими та частковими. ¬насл≥док того масова сусп≥льна св≥дом≥сть час в≥д часу в≥дчуваЇ своЇр≥дну ностальг≥ю за м≥фолог≥Їю, њњ ц≥л≥сн≥стю, њњ спор≥днен≥стю ≥з людськими мр≥€ми, бажанн€ми, за м≥фолог≥чною одухотворен≥стю та обжит≥стю св≥ту. Ќаприклад, своЇр≥дний Ум≥фолог≥чний ренесансФ ™вропа пережила у ’’ ст., коли внасл≥док величезноњ рац≥онал≥зац≥њ житт€, його техн≥зац≥њ та технолог≥зац≥њ виникла зворотна реакц≥€ Ц п≥дсв≥доме прагненн€ повернутись у живий, ц≥л≥сний св≥т, пронизаний бажанн€ми, душевними пориванн€ми, живими пристраст€ми.

ќтже, можна зробити висновок про те, що ≥сторично ф≥лософ≥€ виникла шл€хом вид≥ленн€ ≥з первинного, синкретичного м≥фолог≥чного св≥тогл€ду; причиною њњ вид≥ленн€ постало формуванн€ дискурсивного, тобто принципово нового Ц усв≥домленого та посл≥довно розгорнутого - типу мисленн€.

«в≥дси випливають де€к≥ суттЇв≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж ф≥лософ≥Їю та м≥фолог≥чним св≥тогл€дом, в≥дм≥нност≥, €к≥ дають можлив≥сть краще зрозум≥ти особливост≥ ф≥лософ≥њ. ѕерш за все ф≥лософ≥€ постаЇ св≥домою та усв≥домленою ≥нтелектуальною д≥€льн≥стю ≥ саме у певному напр€м≥; через це вона не може зам≥нити собою ус≥ науки та ус≥ людськ≥ знанн€. „ерез це також ми не можемо називати м≥фолог≥ю ф≥лософ≥Їю архањчноњ людини; адже м≥фолог≥€ формуЇтьс€ та функц≥онуЇ стих≥йно, а ф≥лософ≥€ Ц усв≥домлено. ѕо-друге, ф≥лософ≥€ постаЇ авторською формою мисленн€ та ≥нтелектуальноњ творчост≥ саме тому, що вона Ї усв≥домленою думкою, м≥фолог≥€ ж не маЇ автора; у певному сенс≥ ми нав≥ть не можемо сказати, що њњ створив ось цей народ, оск≥льки ≥стор≥€ знаЇ багато приклад≥в того, коли певн≥ м≥фологеми передавались в≥д одного народу до ≥ншого або коли м≥фи р≥зних етнос≥в зливались, обТЇднувались. ѕо-третЇ, по€ва ф≥лософ≥њ знаменувала собою не лише вид≥ленн€ людини ≥з природи, а й вид≥ленн€ окремого ≥ндив≥да ≥з людськоњ первинноњ сп≥льност≥, тобто ф≥лософ≥€ постаЇ ≥ндив≥дуальною формою св≥тогл€дного самовизначенн€ людини. ѕо-четверте, м≥ф розпов≥даЇ, а ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ по€снювати своњ твердженн€. Ќарешт≥, м≥фолог≥чна св≥дом≥сть синкретична, а ф≥лософське мисленн€ дискурсивне, тобто анал≥тико-синтетичне.

 

1.4 ѕроблема визначенн€ предмету ф≥лософ≥њ. ’арактерн≥ риси ф≥лософського мисленн€. —п≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ, науки, рел≥г≥њ та мистецтва.

“ерм≥н Уф≥лософ≥€Ф маЇ давньогрецьке походженн€, бо саме у —тародавн≥й √рец≥њ ф≥лософ≥€ вперше в≥докремилась в≥д ≥нших сфер ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥ та набула автономного характеру розвитку. ѕерша частина цього терм≥на походить в≥д слова Уф≥лоФ Ц схильн≥сть, любов, бажанн€, в≥ддан≥сть та слова Усоф≥€Ф Ц мудр≥сть, €ке, у свою чергу складаЇтьс€ ≥з двох сл≥в ≥ буквально значить Ц казати, промовл€ти, ц≥л≥сно, доречно. ўе у ’≤’ ст. ≥снував словТ€нський терм≥н Улюбомудр≥ЇФ, €кий можна вважати досл≥вним перекладом слова Уф≥лософ≥€Ф. –озгл€даючи ≥сторичн≥ корен≥ ф≥лософ≥њ, ми вже дали њњ найперш≥ та найпрост≥ш≥ визначенн€, проте на сьогодн≥ не ≥снуЇ €когось Їдиного та загальноприйн€того розум≥нн€ та визначенн€ предмету ф≥лософ≥њ. ÷ей факт маЇ своњ виправдан≥ п≥дстави: €кщо у ф≥лософ≥њ йдетьс€ про пошуки найперших людських життЇвих ор≥Їнтир≥в, €кщо ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ водночас розробл€ти виправдан≥ засоби дл€ њх винайденн€, то њњ предмет набуваЇ майже безмежних ви€влень. ” найпрост≥шому вар≥ант≥ ф≥лософ≥€ могла би виконати своЇ сусп≥льно-≥сторичне призначенн€ тод≥, коли вона змогла би сп≥вставити м≥ж собою св≥т, з одного боку, та людину, з ≥ншого боку, окреслити њх основн≥ можлив≥ ви€вленн€ ≥ на ц≥й основ≥ сказати людин≥, що вона Ї ≥ що њй належить робити у цьому житт≥ та у цьому св≥т≥. ѕроте €к св≥т, так, тим б≥льше, ≥ людина постають незавершеними ≥ майже безмежними у своњх характеристиках, д≥€х та про€вах. „ерез це ≥ ф≥лософ≥€ постаЇ багато в чому незавершеною, або, €к кажуть у науц≥, Ув≥дкритою системою знанн€Ф. —права ф≥лософ≥њ радше пол€гаЇ у тому, щоб ч≥тко заф≥ксувати те, €кими вже про€вили себе людина та њњ д≥йсн≥сть €к ≥сторично, так ≥ в њх ≥нтелектуальних осмисленн€х. „ерез це ф≥лософ≥€ постаЇ перед нами формою випробовуванн€ буттЇвих спроможностей людини; вона засв≥дчуЇ той стан самоосв≥дчень людського Їства, €кого останнЇ спромоглос€ реально дос€гнути. ¬иконуючи цю справу, ф≥лософ≥€ водночас вибудовуЇ Устартовий майданчикФ дл€ руху у майбутнЇ, даючи до того ж людин≥ дещо на зразок Утопограф≥њФ людського ун≥версуму, тобто допомагаЇ людин≥ зор≥Їнтуватис€ у власн≥й реальност≥ та отримати певн≥ ≥нтелектуальн≥ ≥нструменти дл€ подальшого житт€ ≥ д≥€льност≥.

ќзначена УширотаФ предмету та завдань ф≥лософ≥њ дозвол€Ї зрозум≥ти наступн≥ особливост≥ предмету ф≥лософ≥њ: 1) предмет ф≥лософ≥њ Ї ≥сторично зм≥нним, оск≥льки ≥сторично зм≥нними постають самови€вленн€ та самоусв≥домленн€ людини; 2) ус€ ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ фактично входить у окресленн€ њњ предмету, оск≥льки лише за такоњ умови ми ≥ здатн≥ окреслити Утопограф≥юФ людськост≥; 3) ф≥лософ≥€ постаЇ своЇр≥дною формою збереженн€ та забезпеченн€ ≥сторичноњ неперервност≥ людськоњ св≥домоњ само≥дентиф≥кац≥њ, вона покликана тримати весь час у пол≥ уваги та у актуальному стан≥ вс≥ основн≥ ви€вленн€ людини €к людини. —аме тому –.ƒекарт був правий, коли стверджував, що лише ф≥лософ≥€ в≥др≥зн€Ї нас в≥д дикун≥в. «азначений момент ≥сторичного бутт€ ф≥лософ≥њ ви€вл€Їтьс€ досить важливим з огл€ду на те, що ф≥лософ≥€ завжди вписана у певне соц≥альне житт€, функц≥онуЇ в ньому ≥ певним чином намагаЇтьс€ на нього впивати (використовуючи на€вний арсенал своњх засоб≥в). ÷е значить, що ф≥лософ≥€ маЇ своЇ активно д≥йову, практичну сторону, проте не в тому сенс≥, що вона стаЇ €коюсь виробничою д≥€льн≥стю, а в тому, що вона намагаЇтьс€ вт≥люватись у реальн≥ процеси житт€. „ерез це ф≥лософ≥ю завжди треба розгл€дати не лише в аспект≥ в≥чного, характерного дл€ людини завжди, а й в аспект≥ конкретних окреслень. ≤ коли ми сьогодн≥, наприклад, використовуЇмо здобутки античноњ ф≥лософ≥њ, ми повинн≥ розум≥ти, що це наше саме сьогодн≥шнЇ њњ баченн€, а не власне антична ф≥лософ≥€, €к орган≥чна частина давньоњ цив≥л≥зац≥њ.

јле вс≥ ц≥ особливост≥ предмету ф≥лософ≥њ змушують нас не ст≥льки прагнути дати њњ одне Їдине визначенн€, ск≥льки спробувати окреслити характерн≥ риси ф≥лософського мисленн€, €к≥ дозвол€ть нам побачити внутр≥шню особлив≥сть його самозд≥йсненн€. —пираючись на численн≥ ≥снуюч≥ визначенн€ ф≥лософ≥њ, можна вид≥лити так≥ найперш≥ риси ф≥лософського мисленн≥.

ѕо-перше, ф≥лософське мисленн€ Ї усв≥домленим та св≥домо вибудованим, а оск≥льки при цьому йдетьс€ про св≥тогл€дн≥ у€вленн€ та ор≥Їнтири, вона постаЇ формою людського самоусв≥домленн€, тобто у ньому завжди постаЇ в≥дчутним момент присутност≥ людини; це Ї мисленн€ п≥д кутом зору людини, њњ життЇвих зац≥кавлень та життЇвого вибору.

ѕо-друге, ф≥лософ≥€ доводить своњ основн≥ твердженн€ до гранично можливого р≥вн€ узагальненн€. ÷€ риса зумовлена прагненн€м ф≥лософ≥њ в≥дшукати стал≥, фундаментальн≥, еталонн≥ ор≥Їнтири дл€ людини, тобто так≥, €к≥ не Ї ситуативними та скороминущими. јле тут постаЇ важливе питанн€ щодо того, €ку саме ступ≥нь узагальненн€ можна вважати граничною. якщо ми звернемос€ ≥з таким питанн€м до ф≥зики чи математики, то отримуЇмо в≥дпов≥дь, що под≥бних ор≥Їнтир≥в не ≥снуЇ ≥ ≥снувати не може, оск≥льки, наприклад, будь-€ке велике число можна ще зб≥льшувати, а будь-€ке мале Ц зменшувати. “ак само ≥ ф≥зик скаже нам, що не ≥снуЇ граничних масштаб≥в сущого. ѕроте у ф≥лософ≥њ це не Ї надумане пон€тт€: коли ми кажемо про гранично широке узагальненн€, то йдетьс€ про виведенн€ м≥ркуванн€ на межу бутт€ та небутт€. ÷е може значити, що ми намагаЇмос€ в≥дшукати у досл≥джуваному €вищ≥ так≥ його ознаки або елементи, на€вн≥сть €ких робить це €вище можливим, а в≥дсутн≥сть, навпаки, неможливим. —аме таке спр€муванн€ ф≥лософських пошук≥в позначаЇтьс€ у ф≥лософ≥њ спец≥альною терм≥нолог≥Їю; наприклад, у ф≥лософ≥њ вживаютьс€ терм≥ни Урух €к такийФ, У≥стор≥€ €к такаФ (або Увзагал≥Ф), що значить, що при цьому €краз ≥ намагаютьс€ визначити те, присутн≥сть чого робить р≥ч саме такою. ” другому вар≥ант≥ граничний р≥вень узагальненн€ може поставати €к ≥деал≥зац≥€ певноњ сторони або певного в≥дношенн€ д≥йсност≥; коли ми кажемо, наприклад, Упр€ма л≥н≥€Ф, то ми маЇмо на уваз≥ не €кусь чи-то пр€му, чи-то криву, а саме повноту пр€мизни. ≤деальна пр€ма Ц це пр€ма повною, гранично можливою м≥рою, €кщо ж така м≥ра не дос€гаЇтьс€, то це не буде ≥деальна пр€ма. ј це ≥ значить, що ми виводимо своЇ м≥ркуванн€ на граничний р≥вень узагальненн€. ”с≥ людськ≥ пон€тт€ (але не у€вленн€) м≥ст€ть в соб≥ певний момент ≥деал≥зац≥њ. ÷ей момент граничного узагальненн€ справд≥ надаЇ людин≥ стал≥ та над≥йн≥ ор≥Їнтири; пошлюс€ на приклад: коли ми њдемо у вагон≥ ≥ дивимос€ у в≥кно, то предмети, що знаход€тьс€ поруч ≥з в≥кном, прол≥тають повз нас так швидко, що ми ≥нколи не встигаЇмо њх нав≥ть роздивитис€, але €кщо ми бачимо на неб≥ ћ≥с€ць чи з≥рку, нам може здатис€, що вони не рухаютьс€ взагал≥. —аме тому мореплавц≥ колись ≥ брали за ор≥Їнтири небесн≥ т≥ла, оск≥льки вони були стаб≥льними в розташуванн≥ та такими, що њх можна було бачити майже на ус≥х можливих маршрутах.

ѕо-третЇ, ≥з попередньоњ особливост≥ ф≥лософського мисленн€ випливаЇ ≥ наступна: ф≥лософ≥€ окреслюЇ д≥йсн≥сть не лише у њњ на€вному стан≥, а переважно через њњ внутр≥шню необх≥дн≥сть та через належне, тобто вона не просто каже про те, що Ї, а й про те, €к маЇ бути. —права у тому, що ≥деальн≥, еталонн≥ вим≥ри д≥йсност≥ у реальност≥ в≥дсутн≥, проте коли ми маЇмо њх у св≥домост≥, ми отримуЇмо можлив≥сть оц≥нювати та вим≥рювати будь-€к≥ реальн≥ стани д≥йсност≥, бо вс≥ вони постають у пор≥вн€нн≥ ≥з еталонами €к певна м≥ра в≥дхиленн€ в≥д останн≥х. Ќаприклад, у техн≥ц≥ ≥снуЇ коеф≥ц≥Їнт корисноњ д≥й машини, але за точку в≥дл≥ку тут приймаЇтьс€ коеф≥ц≥Їнт у сто в≥дсотк≥в, €кий передбачаЇ, що ус€ теплота перейшла у механ≥чну д≥ю; таке насправд≥ Ї неможливим, але саме тому цей ≥деальний, значить незм≥нний стан, дозвол€Ї оц≥нити реальн≥ процеси перетворенн€ енерг≥њ. ќц€ здатн≥сть оц≥нювати д≥йсн≥сть, а не лише сприймати њњ, постаЇ колосальною перевагою людського ≥нтелекту, запорукою людського прагненн€ до розвитку, до самовдосконаленн€. ” ф≥лософ≥њ це позначаЇтьс€ так, що лише людина волод≥Ї здатн≥стю судити, тобто сп≥вставл€ти, вим≥рювати д≥йсн≥сть, тому саме судженн€ постаЇ дл€ ф≥лософ≥њ вир≥шальною формою людського мисленн€.

ѕо-четверте, ф≥лософське мисленн€ б≥льшою м≥рою Ї мисленн€м про мисленн€, думкою про думку, н≥ж мисленн€м та думкою про €кусь реальн≥сть. “очн≥ше, реальн≥сть самого мисленн€ та самоњ думки ≥ постаЇ дл€ ф≥лософ≥њ найпершою реальн≥стю. « одного боку, це по€снюЇтьс€ тим, що ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ осмислювати не частков≥ €вища, а ситуац≥ю перебуванн€ людини в св≥т≥, спираючись при цьому на здатн≥сть людини мислити та усв≥домлювати. « другого боку, коли ф≥лософ≥€ виходить за меж≥ часткових форм, тобто за меж≥ реальних стан≥в д≥йсност≥ взагал≥, то вийти вона може лише у ментальний прост≥р, тобто у власний прост≥р думки: думка, не п≥дкр≥плена реальн≥стю, може тримати лише сама себе. ‘≥лософське мисленн€, це, за висловом одного ф≥лософа, Ї Умисленн€м у себе на п≥дв≥с≥Ф. «а великим рахунком це Ї прагненн€ ≥ мужн≥сть тримати думку у напруз≥ та неперервност≥.

ѕо-пТ€те, ф≥лософське мисленн€ постаЇ внутр≥шньо повТ€заним, лог≥чно посл≥довним, а значить Ц аргументованим, обгрунтованим. ‘≥лософ≥€ апелюЇ до розум≥нн€, до людськоњ здатност≥ мислити та осмислювати реальн≥сть.

Ќарешт≥, по-шосте, вс≥ зазначен≥ риси ф≥лософського мисленн€ резюмуютьс€ тим, що саме у ф≥лософ≥њ та за допомогою ф≥лософ≥њ людина за€вл€Ї про своЇ бажанн€ вз€ти на себе саму в≥дпов≥дальн≥сть за св≥доме вир≥шенн€ своЇњ життЇвоњ дол≥. “обто тою м≥рою, €кою людина здатна на сьогодн≥ осмислити та зрозум≥ти себе ≥ своЇ становище у св≥т≥, тою м≥рою, €кою вона прос€кнута р≥шуч≥стю пройти усю можливу дистанц≥ю розумового про€сненн€ своЇњ життЇвоњ ситуац≥њ, - саме тою м≥рою вона ф≥лософствуЇ або постаЇ ф≥лософом.

ќзначен≥ характерн≥ риси ф≥лософського мисленн€ дозвол€ють нам не лише ор≥Їнтуватись у тому, що саме можна вважати ф≥лософ≥Їю, а ще й виразно побачити те, чим ф≥лософ≥€ в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д ≥нших пров≥дних форм людськоњ ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥. ¬идатний н≥мецький ф≥лософ ’≤’ ст. √.√егель вважав, що вищ≥ здатност≥ людського ≥нтелекту про€вл€ютьс€ у розум≥нн≥ (€ке вт≥люЇтьс€ у науку та ф≥лософ≥ю), переживанн≥ (€ке вт≥люЇтьс€ у мистецтво) та в≥дчутт≥ нашоњ вих≥дноњ спор≥дненост≥ ≥з найпершими засадами бутт€ (€ке вт≥люЇтьс€ у рел≥г≥ю). ¬≥дпов≥дно, найперш≥ риси ф≥лософ≥њ ≥ про€вл€ютьс€ через њњ пор≥вн€нн€ ≥з наукою, мистецтвом та рел≥г≥Їю. Ќауку та ф≥лософ≥ю спор≥днюЇ те, що вони базуютьс€ на дискурсивному мисленн≥ та прагнуть по€снювати д≥йсн≥сть, проте кожна наука маЇ в≥дносно ч≥тко окреслений предмет свого вивченн€ та досл≥дженн€, €кий постаЇ частиною реальноњ д≥йсност≥, а предмет ф≥лософ≥њ, €к вже зазначалос€, постаЇ значною м≥рою невизначеним, майже безмежним, та ще й ≥сторично зм≥нним. ќкр≥м цього, лише ф≥лософ≥њ властиве гранично широке узагальненн€, науки ж, постаючи обмеженими своњми предметами, узагальнюють лише в њх межах. “ому, хоча науки й прагнуть наблизити людину до ≥стини, надати њй над≥йн≥ знанн€, вони не досл≥джують того, що саме Ї ≥стиною та знанн€м, так само €к не досл≥джують вони й питанн€ про становище людини в св≥т≥ та можливост≥ њњ самовизначенн€. ‘≥лософ≥€ та мистецтво схож≥ м≥ж собою у тому, що вони подають д≥йсн≥сть через людське до нењ в≥дношенн€, а не в≥дсторонено; окр≥м того, дл€ ф≥лософ≥њ ≥ мистецтва немаЇ нец≥кавих або заборонених тем: вони проникають усюди ≥ усюди знаход€ть предмет своЇњ уваги. ¬ажливо в≥дзначити й те, що ф≥лософ≥€ ≥ мистецтво надають суттЇвоњ ваги людському самов≥дчуттю та ≥нтуњц≥њ, проте розход€тьс€ вони у тому, що ф≥лософ≥€ постаЇ розумовим ос€гненн€м св≥ту, а мистецтво подаЇ його через почутт€ та переживанн€. ¬их≥дною формою думки дл€ ф≥лософ≥њ Ї пон€тт€, а вих≥дною формою художньоњ творчост≥ постаЇ художн≥й образ. ћистецтво до того ж надаЇ вир≥шального значенн€ у€в≥ €к творц€, так ≥ тоњ людини, €ка сприймаЇ його твори, а тому воно зображуЇ д≥йсн≥сть ≥з значною долею умовност≥, хоча ц€ умовн≥сть постаЇ своЇр≥дним способом проникненн€ у глибини процес≥в д≥йсност≥ (докладн≥ше про п≥знавальн≥ можливолст≥ мистецтва мова буде йти у розд≥л≥ 13). Ќарешт≥, ф≥лософ≥ю та рел≥г≥ю спор≥днюЇ те, що вони постають р≥зновидами св≥тогл€ду, тобто те, що вони надають людин≥ найважлив≥ш≥ життЇв≥ ор≥Їнтири. ќбидв≥ вони також претендують на роль життЇвого наставництва, проте рел≥г≥€ базуЇтьс€ на в≥р≥, тобто на безумовному сприйн€тт≥ певних положень (догм) у €кост≥ ≥стинних, у той час €к ф≥лософ≥€, базуючись на дискурсивному усв≥домленому мисленн≥, намагаЇтьс€ усе розгл€дати критично та доводити те, що розгл€даЇтьс€, до р≥вн€ розум≥нн€. ƒо того ж рел≥г≥€ Ц це не лише ≥дењ та погл€ди, а й соц≥альний ≥нститут, певн≥ ритуали ≥ нав≥ть певний спос≥б житт€; ф≥лософ≥€ ж була та залишаЇтьс€ ≥нтелектуальною формою св≥тоосмисленн€. ‘≥лософ≥€ залишаЇ на вир≥шенн€ самоњ людини питанн€ про те, з чим вона погодитьс€, ≥з чим Ц не погодитьс€ та, врешт≥, €к саме буде пот≥м вир≥шувати своњ життЇв≥ питанн€. ќтже, ф≥лософ≥€ постаЇ безумовно своЇр≥дною, особливою формою людського св≥тоосмисленн€, формою, €ка не дублюЇ ≥нш≥ напр€ми та форми ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥. ¬она спри€Ї людському розумовому розвитку та життЇвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою ≥ до певноњ м≥ри показчиком того, чого саме дос€гла людина на певний момент свого ≥сторичного самозд≥йсненн€.

 

 

1.5. —труктура та функц≥њ ф≥лософського знанн€. ѕров≥дн≥ позиц≥њ у ф≥лософ≥њ.

ѕ≥сл€ усього розгл€нутого нами матер≥алу стосовно специф≥чних особливостей, характерних рис та предмету ф≥лософ≥њ не так вже й важко буде збагнути, чому саме такою ≥ у таких складових постаЇ структура ф≥лософського знанн€. ќск≥льки ф≥лософ≥€ покликана перш за все надати людин≥ найперш≥ ор≥Їнтири дл€ њњ життЇвого самовизначенн€, то структура ф≥лософського знанн€ визначаЇтьс€ вид≥ленн€м тих сфер реальност≥, спираючись на €к≥ людина (≥ ф≥лософ≥€) може такого роду ор≥Їнтири вид≥лити, позначити та досл≥дити. ј такими сферами постають: ј) природа, св≥т, космос; Ѕ) сусп≥льство та сусп≥льна ≥стор≥€; ¬) сама людина ≥з њњ особливост€ми, зд≥бност€ми, властивост€ми; √) сфера духовних або ≥нтелектуальних процес≥в, чи просто Ц сфера св≥домост≥. ¬≥дпов≥дно до цих сфер формуютьс€ ≥ основн≥ ф≥лософськ≥ дисципл≥ни або основн≥ розд≥ли ф≥лософ≥њ. –озгл€немо њх докладн≥ше.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 508 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕутерброд по-студенчески - кусок черного хлеба, а на него кусок белого. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2211 - | 2145 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.026 с.