Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕроблема сенсу житт€,смерт≥ ≥ безсмерт€ людини




Ћюдина Ч Їдина жива ≥стота, €ка

усв≥домлюЇ свою смертн≥сть. —мерть Ї предметом роздум≥в. —аме усв≥домленн€ тл≥нност≥

бутт€ спонукаЇ людину бол≥сно м≥ркувати про сенс житт€. јле усв≥домленн€ жахаючоњ

швидкоплинност≥ житт€ породжуЇ ще одну особлив≥сть людини Ч прагненн€ до безсмерт€.

ўе —п≥ноза в≥дзначав, що душа св≥домо ≥ несв≥домо прагне в≥чно триматись у своЇму

≥снуванн≥, ≥ зусилл€, докладен≥ нею, Ї њњ ≥стинна суть.

ЌемаЇ такоњ епохи, коли таЇмниц€ смерт≥ не тривожила б розум людей. јле сам факт смерт≥

сприймаЇтьс€ по-р≥зному. « одного боку, вже в античност≥ зароджуЇтьс€ ≥ утверджуЇтьс€

тенденц≥€, що йде в≥д орф≥к≥в ≥ п≥фагор≥йц≥в Ч до —ократа, ѕлатона, јристотел€, що

зм'€кшуЇ траг≥зм смерт≥ вченн€м про безсмерт€ душ≥ та њњ переселенн€. «годом ц€ традиц≥€,

хоча й в перетвореному вигл€д≥, сприймаЇтьс€ христи€нством ≥ на багато стол≥ть стаЇ

визначальною в Ївропейському духовному житт≥. « ≥ншого боку, починаютьс€ спроби знайти

опору дл€ людини в годину смерт≥ через усв≥домленн€ нездоланност≥ кругооб≥гу бутт€

природного завершенн€ життЇвого шл€ху смертю. “аке розум≥нн€ смерт≥ складаЇтьс€ у

ф≥лософ≥њ стоњцизму, ≥ особливо в ≈п≥кура.

” ход≥ ≥стор≥њ зм≥нюЇтьс€ не т≥льки розум≥нн€ смерт≥, але ≥ м≥сце проблеми смерт≥ людини в

культур≥. ¬ архањчних культурах проблема смерт≥ займала одне з центральних м≥сць. ”

стародавност≥ накопичений величезний досв≥д умиранн€ ≥ перевт≥ленн€, заф≥ксований у

пам'€тках минулого, що д≥йшли до сучасност≥ Ч ™гипетськ≥й та “≥бетськ≥й книгах мертвих.

ќдне з центральних м≥сць займаЇ ц€ проблема в середньов≥чному св≥тогл€д≥ з його ≥деЇю

посмертного в≥дданн€ за гр≥хи, коли житт€ перетворюЇтьс€ на своЇр≥дну п≥дготовку до смерт≥.

” св≥тогл€д≥ Ївропейськоњ людини значеннЇвий центр дедал≥ б≥льше зм≥щуЇтьс€ з думок про

смерть на думки про житт€, з потойб≥чного на поцейб≥чний св≥т. ÷ю тенденц≥ю досить ч≥тко

висловив Ѕенедикт —п≥ноза, п≥дкресливши, що в≥льна людина н≥ про що так мало не думаЇ, €к

про смерть, мудр≥сть пол€гаЇ в роздум≥ не про смерть, а про житт€. ѕроблема смерт≥ знову

повертаЇтьс€ у св≥тогл€д Ївропейськоњ людини вже у XX ст. у зв'€зку з усв≥домленн€м

загальноњ траг≥чност≥, хиткост≥ людського бутт€, небаченими ран≥ше жахами вмиранн€.

¬изначають основн≥ стад≥њ зм≥н взаЇмод≥њ людини та власноњ смерт≥: перв≥сне запереченн€ њњ

(Ђн≥, т≥льки не €, це неправдаї;-)); але в м≥ру усв≥домленн€ реальност≥ загрози смерт≥, њњ

запереченн€ зм≥нюЇтьс€ гн≥вом (Ђчому €, адже мен≥ ще так багато треба зробитиї); коли

неминуч≥сть смерт≥ повн≥стю усв≥домлюЇтьс€, та настаЇ пер≥од страху або депрес≥њ (в такому

випадку, €кщо Ї час дл€ осмисленн€ того, що в≥дбуваЇтьс€) ≥, нарешт≥, €кщо людина маЇ сили

побороти страх смерт≥, настаЇ спок≥й, умиротворенн€. Ћюдина народжуЇтьс€ не дл€ того, щоб

бути щасливою а дл€ того, щоб бути людиною, на власний ризик ≥ страх. ќтже, треба

вступати в житт€, €к ≥дуть у б≥й: хоробро, не вдаючись до того, €к ≥ коли повернешс€.

ƒосл≥дженн€ навколо смертного пер≥оду ви€вили ще одне €вище, що вимагаЇ дальшого

вивченн€ й осмисленн€. ћаютьс€ на уваз≥ описан≥ ≥ систематизован≥ –аймондом ћоуд≥ та ≥н.

переживанн€ хворих, €к≥ зазнали кл≥н≥чноњ смерт≥. ” книгах ≥ статт€х учених Ї ц≥кав≥ дан≥ дл€

дальших м≥ркувань над проблемами житт€ ≥ смерт≥, взаЇмод≥њ душ≥ ≥ т≥ла, але њх ≥дењ ≥ висновки

не варто абсолютизувати, розгл€дати €к доказ на€вност≥ загробного св≥ту, тому що ≥снують

р≥зн≥, найчаст≥ше протилежн≥ ≥нтерпретац≥њ й оц≥нки наведених досл≥дниками факт≥в.

” сучасн≥й культур≥ утвердилос€ розум≥нн€ самоц≥нност≥ людського житт€. ¬изнаЇтьс€

нев≥д'Їмне право людини на житт€. ¬и€вл€Їтьс€, що право не маЇ безумовних гарант≥й,

оск≥льки Їдиною гарант≥Їю може бути т≥льки право людини на природну смерть. јле людство

ще далеко не реал≥зувало його, ≥ нав≥ть не повн≥стю утвердило у сфер≥ св≥домост≥ ≥ св≥тогл€ду.

—анкц≥оноване сусп≥льством убивство на в≥йн≥, €к ≥ ран≥ше, залишаЇтьс€ реальн≥стю. «

приводу допустимост≥ страти ведутьс€ дискус≥њ. ’оча смертна кара скасована в де€ких

крањнах, та все ж у б≥льшост≥ крањн смертна кара ≥снуЇ.

ѕроблема самогубства в р≥зних народ≥в ≥ в р≥зн≥ пер≥оди також маЇ неоднозначне вир≥шенн€.

ѕрактично у вс≥х стародавн≥х культурах ≥снувало добров≥льне принесенн€ себе в жертву

богам в ≥м'€ сп≥льних ≥нтерес≥в. «вичай самогубства широко розповсюджений в античност≥. ”

—тародавн≥й √рец≥њ самогубство громад€н, що дос€гли 60 рок≥в, заохочувалос€ державою.

—тоњки зверталис€ до самогубства, коли житт€ з р≥зних причин ставало нестерпним. –≥зко

зм≥нилос€ ставленн€ до самогубства п≥д впливом христи€нства. Toй хто прир≥кав себе на

смерть, в≥ддавав Ѕогу житт€ €к дарунок, вважалос€ блюзн≥рством, найб≥льшим гр≥хом. ”

св≥тськ≥ закони ув≥йшов пункт про в≥дпов≥дальн≥сть за самогубство. ѕередбачалас€ нав≥ть

конф≥скац≥€ майна самогубц€ йому в≥дмовл€ли в похованн≥ на цвинтар≥ за церковним

обр€дом. ’овали самогубц€ на перехрест€х дор≥г. —амогубц€, €кий залишавс€ живим,

висилали на каторгу €к за убивство. ≤слам, ≥удањзм, буддизм, ≥ндуњзм суворо засуджують

самогубство. —учасне сусп≥льство продовжуЇ засуджувати самогубство, хоча ≥ не в таких

твердих формах. ” сучасних дискус≥€х про Ђправо на смертьї мають на уваз≥ не самогубство

€к д≥ю активного суб'Їкта, а умираючу людину, €ка виступаЇ €к пасивний об'Їкт, €к≥й штучно

спов≥льнюють настанн€ смерт≥. ѕроблема права на смерть трансформувалас€ в проблему

евтаназ≥њ (в≥д грецьк. легка смерть) Ч безбол≥сноњ, легкоњ смерт≥.

ѕон€тт€ евтаназ≥њ йде ще з античност≥, в≥д ѕлатона, де вважалос€, що не варто перешкоджати

смерт≥ ф≥зично слабких. ¬ епоху ¬≥дродженн€ знову виникло пон€тт€ Ђспок≥йна ≥ м'€ка

смертьї. ѕочинаючи з XVIII ст. багато хто в≥дмовл€в людин≥ у прав≥ сам≥й вир≥шувати долю.

” XX ст. пон€тт€ евтаназ≥њ дискредитоване нацистами, що вели в межах Ђѕрограми евтаназ≥њї

акц≥њ з≥ стерил≥зац≥њ ≥ знищенн€ людей. “ому п≥сл€ Ќюрнберзького процесу це слово тривалий

пер≥од не вживалос€. ёристи розц≥нювали евтаназ≥ю €к карний злочин. “≥льки з к≥нц€ 50-х

рок≥в XX ст. ц€ проблема знову стала широко обговорюватис€. ‘≥лософи, юристи, л≥кар≥

прагнуть вир≥шити два найб≥льш фундаментальн≥ питанн€: чи може евтаназ≥€ взагал≥ мати

моральне обірунтуванн€ ≥ за €ких умов може бути узаконена. Ќа ц≥ питанн€ немаЇ

однозначних в≥дпов≥дей. ќдн≥ в≥дстоюють волю вибору особи ≥ вважають, €кщо хвора людина

вир≥шила прискорити настанн€ своЇњ смерт≥, не запод≥юючи шкоди ≥ншим, то акт евтаназ≥њ не

повинне заборонитис€ законом, б≥льш того, буде гуманним, €кщо пац≥Їнт зазнаЇ сильн≥ бол≥ ≥

муки. ≤нш≥ в≥дстоюють недоторканн≥сть людського житт€ за будь-€ких обставин. ѕ≥дстави

такоњ позиц≥њ зовс≥м р≥зн≥ Ч ≥ рел≥г≥йн≥, ≥ переконанн€, що особа у вир≥шенн≥ питанн€ про

смерть маЇ повн≥стю п≥дкор€тис€ сусп≥льним ≥ державним ≥нтересам, так званий патернал≥зм.

Ќаприк≥нц≥ 50-х рок≥в XX ст. ѕапа –имський Ќ≥й XII погодивс€: €кщо €сно Ч хворий не

виживе, можна не продовжувати л≥куванн€. —учасна людина дедал≥ б≥льше доходить думки

про необх≥дн≥сть зруйнувати негласно впроваджуване ≥ пан≥вне в культур≥ табу смерт≥,

в≥дмовитис€ в≥д прим≥тивного оптим≥зму. ∆итт€ ≥ смерть нерозривно зв'€зан≥.


 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 817 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—амообман может довести до саморазрушени€. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2320 - | 2159 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.016 с.