Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘ормуванн€ ≥ ≥сторичний розвиток проблематики ф≥лософ≥њ людини




” ф≥лософ≥њ ƒавньоњ ≥нд≥њ, наприклад, людина мислилась €к частина св≥товоњ душ≥, а людське житт€ розум≥ли €к певну форму неск≥нченного ланцюга перероджень. ÷е в≥дпов≥дало концепц≥њ коловороту житт€ (сансари), €ка була найважлив≥шою складовою ”пан≥шад Ч текст≥в, €к≥ водночас виражали м≥фолог≥чний, рел≥г≥йний ≥ ф≥лософський св≥тогл€ди. ” вченн≥ про переселенн€ душ межа м≥ж живими ≥стотами (рослинами, тваринами, людиною ≥ богами) Ї дуже умовною, рухливою, непост≥йною. “≥льки людин≥ притаманне прагненн€ до свободи, до вив≥льненн€ в≥д пристрастей ≥ принад емп≥ричного бутт€ з його законом сансари Ч карми.

давньогрецьк≥й ф≥лософ≥њ спочатку людина не ≥снуЇ сама по соб≥, а Ї складовою системи певних в≥дносин, що тлумачатьс€ €к абсолютний пор€док ≥  осмос. Ћюдина в такому контекст≥ мислилась €к частина  осмосу, €к м≥крокосм, що був в≥дображенн€м макрокосмосу (частина  осмосу в межах людського сприйн€тт€), €кий розум≥ли €к живий орган≥зм. “ак≥ погл€ди на людину обстоювали представники ћ≥летськоњ школи.

Ѕезпосередньо антрополог≥чна проблематика знаходить св≥й ви€в у д≥€льност≥ соф≥ст≥в ≥ в творчост≥ автора ф≥лософськоњ етики —ократа, €к≥ ввод€ть людину в бутт€ €к головну д≥йову особу. Ђћ≥рило ус≥х речей Ч людинаї Ч основоположний принцип соф≥ст≥в. ѕлатон сто€в на позиц≥€х антрополог≥чного дуал≥зму душ≥ ≥ т≥ла, хоча душу вважав субстанц≥Їю, €ка й робить людину людиною, а т≥ло розгл€дав €к ворожу њй матер≥ю. “ому в≥д €кост≥ душ≥ залежала й загальна характеристика людини, њњ призначенн€ ≥ соц≥альний статус. ” концепц≥њ јр≥стотел€ людина розгл€даЇтьс€ €к ≥стота соц≥альна, державна, пол≥тична. Ќа його думку, той, хто не здатний до сп≥лкуванн€, оск≥льки вважаЇ себе ≥стотою самодостатньою ≥ не в≥дчуваЇ потреб в чомусь, уже не Ї елементом держави. ¬≥н стаЇ або твариною, або божеством. јр≥стотель звертаЇ увагу ще на дв≥ в≥дм≥тн≥ ознаки людини Ч њњ розум ≥ мову. “ому соц≥альн≥сть, розумн≥сть, ≥ мова Ї тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-пом≥ж живих ≥стот.

” середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ людину трактували передус≥м €к частину св≥тового пор€дку, встановленого Ѕогом. ¬она здеб≥льшого розгл€далась €к Їдн≥сть божественноњ ≥ людськоњ природи, €ка знаходила св≥й ви€в у образ≥ ’риста. ј. Ѕлаженний, насл≥дуючи ѕлатона, вважав, що людина Ї протилежн≥стю незалежних душ≥ й т≥ла, але т≥льки душа робить людину людиною. ¬она Ї њњ ≥манентною субстанц≥Їю. ‘. јкв≥нський у тлумаченн≥ проблеми людини спиравс€ на вченн€ јр≥стотел€, трактував людину €к пром≥жну ≥стоту м≥ж тваринами й ангелами. ¬≥н обстоював Їдн≥сть душ≥ ≥ т≥ла, вважав, що душа визначаЇ сутн≥сть людини. Ћюдина, на його думку, Ї особист≥сною Їдн≥стю душ≥ ≥ т≥ла. ƒуша Ч нематер≥альна субстанц≥€, але вона ви€вна т≥льки в т≥л≥. Ќезважаючи на де€к≥ розб≥жност≥, ф≥лософська культура христи€нства, в≥дкривши внутр≥шн≥й духовний св≥т людини, зробила крок уперед в ос€гненн≥ людини пор≥вн€но з античною ф≥лософською класикою.

‘≥лософ≥€ Ќового часу, хоча й не зв≥льнилас€ повн≥стю в≥д рел≥г≥йного впливу, проблему людини вир≥шуЇ не в м≥стичному св≥тл≥, а в реальних земних умовах, утверджуючи њњ природний пот€г до добра, щаст€, гармон≥њ. ÷≥й ф≥лософ≥њ орган≥чно притаманний гуман≥зм ≥ антропоцентризм, вона часто пронизана ≥деЇю автоном≥њ людини, в≥рою в њњ безмежн≥ можливост≥. ” Ќовий час до визначальних ознак людини було в≥днесено те, що вона силою свого розуму створюЇ знар€дд€ прац≥, щоб зб≥льшити власну продуктивну спроможн≥сть. ЌабуваЇ поширенн€ механ≥стичний погл€д на людину €к своЇр≥дну машину (–. ƒекарт, ∆.-ќ. Ћаметр≥, ѕ.-ј. √ольбах, ƒ. ƒ≥дро,  .-ј. √ельвец≥й).

Ћюдський орган≥зм (на €кий впливаЇ св≥дом≥сть ≥ в≥дчуваЇ на соб≥ зворотний вплив) Ч це самост≥йна заводна машина на зразок годинникового механ≥зму. ўе одн≥Їю в≥дм≥тною рисою ф≥лософськоњ атрополог≥њ цього часу Ї тлумаченн€ людини €к продукту природи, ц≥лком детерм≥нованоњ њњ законами. «а словами ѕ. √ольбаха, вона Ђне може Ч нав≥ть подумки Ч вийти з природиї.

” н≥мецьк≥й класичн≥й ф≥лософ≥њ проблема людини перебувала у центр≥ ф≥лософських пошук≥в. «окрема, ≤.  ант вважав питанн€ Ђщо таке людина?ї головним питанн€м ф≥лософ≥њ, а саму людину Ч Ђнайголовн≥шим предметом у св≥т≥ї. ¬≥н дотримувавс€ позиц≥њ антрополог≥чного дуал≥зму, але його дуал≥зм Ч це не дуал≥зм душ≥ ≥ т≥ла, €к у ƒекарта, а морально-природний дуал≥зм. Ћюдина, за  антом, з одного боку, належить природн≥й необх≥дност≥, а з ≥ншого Ч моральн≥й свобод≥ та абсолютним ц≥нност€м. як частина чуттЇвого св≥ту €вищ, вона п≥дпор€дкована необх≥дност≥, а €к нос≥й духовност≥ Ч людина в≥льна. ¬≥дм≥тною рисою людини, за  антом, Ї самосв≥дом≥сть, €ка й вир≥зн€Ї њњ з-пом≥ж ≥нших живих ≥стот.

√егель у своњй антрополог≥чн≥й концепц≥њ зосередивс€ на вираженн≥ становища людини €к суб'Їкта духовноњ д≥€льност≥ ≥ нос≥€ загальнозначимого духу ≥ розуму. ќсоба, зазначив в≥н, на в≥дм≥ну в≥д ≥ндив≥да, починаЇтьс€ т≥льки з усв≥домленн€ себе €к ≥стоти Ђнеск≥нченноњ, загальноњ ≥ в≥льноњї.

Ќезважаючи на те, що представники н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ додали до загальноњ характеристики людини так≥ нов≥ риси, €к Ђдуховн≥стьї, Ђдуховна д≥€льн≥стьї, ц≥ риси не набули необх≥дного €к≥сного вим≥ру, оск≥льки њх антрополог≥чн≥ концепц≥њ, €к ≥ вс€ њх ф≥лософ≥€, були пронизан≥ виключно духом рац≥онал≥зму.

≤ лише в сучасн≥й ф≥лософськ≥й думц≥ з њњ €скраво вираженим прагненн€м наблизитис€ до окремо вз€тоњ живоњ людини, з в≥дкритт€м глибинноњ людськоњ ≥ррац≥ональност≥ внутр≥шн≥й св≥т людини, њњ духовн≥сть набувають необх≥дноњ оц≥нки. ѕершим, хто насм≥ливс€ перервати п≥сн≥ тр≥умфу, €к≥ розсп≥вував чистий ≥нтелект, за словами ≈. ‘ромма, був 3. ‘рейд. ¬≥н показав, що розум Ч найц≥нн≥ша ≥ найлюдськ≥ша властив≥сть людини Ч сам п≥ддаЇтьс€ зм≥нному впливу пристрастей, ≥ т≥льки њх розум≥нн€ може зв≥льнити розум ≥ забезпечити нормальну працю. ” творах ‘рейда в≥дображено глибоку д≥алектику соц≥ального ≥ б≥олог≥чного (природного) в людин≥. ¬≥н розкрив силу б≥олог≥чних бажань, њхню в≥дносну самост≥йн≥сть, здатн≥сть до субл≥мац≥й, тобто можлив≥сть Ђперемикатиї власну енерг≥ю €к на сусп≥льно корисну працю, так ≥ входити в конфл≥кт ≥з соц≥альним, з нормами культури ≥, за певних умов, здобувати над ними перемогу, а за њхнього гальмуванн€ (приглушенн€) бути джерелом невроз≥в.

” нов≥тн≥й ф≥лософ≥њ з'€вл€Їтьс€ ще одна важлива риса у тлумаченн≥ специф≥чних особливостей людськоњ природи Ч њњ здатн≥сть до трансцендентуванн€. Ћюдину можна визначити €к живу ≥стоту, €ка може сказати Ђяї, усв≥домлювати сама себе €к самост≥йну величину, Ч зауважував ≈. ‘ромм. “варина живе серед природи ≥ не трансцендентуЇ њњ, вона не усв≥домлюЇ себе ≥ не маЇ потреби в самототожност≥, €к це властиво людин≥. ÷ю думку п≥дтримуЇ ≥ ћ. Ўелер, стверджуючи, що т≥льки людина Ч оск≥льки вона особист≥сть Ч спроможна п≥дн€тис€ над собою €к живою ≥стотою ≥, виход€чи з одного центру н≥би потойб≥к просторово-часового св≥ту, зробити предметом свого п≥знанн€ все, зокрема й саму себе.

ќтже, ф≥лософи на р≥зних етапах розвитку ф≥лософ≥њ прагнули розгадати природу людини, в≥днайти в н≥й своЇр≥дне щось, завд€ки чому людина Ї людиною. ¬одночас зм≥ст, розум≥нн€ цього сутн≥сного чинника ≥нтерпретувалис€ по-р≥зному, що ц≥лком законом≥рно з огл€ду на р≥зн≥ епохи, в €ких жили ф≥лософи, ≥ на надзвичайно складний та суперечливий об'Їкт вивченн€ Ч людину.


 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 738 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

2022 - | 1963 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.008 с.