Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘≥лософ≥€ Ђукрањнськоњ ≥дењї (ћ.ƒрагоманов, ћ.√рушевський, ƒ.ƒонцов, ƒ.„ижевський)




Ќаприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. украњнська нац≥ональна ≥де€, зародженн€ €коњ с€гаЇ ще €зичницьких час≥в, духовноњ культури  ињвськоњ –ус≥, стаЇ теоретично усв≥домленою, буттЇвою. “ому розвиток украњнськоњ ф≥лософськоњ думки цього часу в≥дбувавс€ в орган≥чн≥й Їдност≥ з≥ складним ≥ суперечливим процесом пробудженн€ нац≥ональноњ самосв≥домост≥, прагненн€м украњнського народу нац≥онально ≥ пол≥тично самовизначитись. ќб´Їднана нац≥ональною ≥деЇю, украњнська ф≥лософ≥€ Ї складним проблемним полем р≥зних методолог≥чних п≥дход≥в, св≥тогл€дних принцип≥в, духовних ц≥нностей, стратег≥чних ≥ тактичних прийом≥в на шл€ху до реал≥зац≥њ нац≥ональноњ мети: утворенн€ ≥ розбудови ”крањнськоњ держави.

ƒрагоманов одним ≥з перших тогочасних радикальних мислител≥в зрозум≥в роль ≥ м≥сце нац≥онального питанн€ в реал≥зац≥њ принцип≥в демократ≥њ та свободи. ¬≥н не лише, став першою жертвою антиукрањнських репресивних заход≥в рос≥йського ур€ду (у 1875 р. був зв≥льнений з  ињвського ун≥верситету), а й був автором першого модерного украњнського пол≥тичного журналу Ђ√ромадаї. ¬≥н першим намагавс€ спростувати попул€рну на той час теор≥ю про взаЇмовиключенн€ космопол≥тизму ≥ нац≥онал≥зму, витворивши ≥мператив: Ђ осмопол≥тизм в ≥де€х та ц≥л€х, нац≥ональн≥сть у ірунт≥ та формахї.

ƒрагоманов був переконаний, що нац≥ональн≥сть Ї необх≥дним буд≥вельним матер≥алом усього людства. «в≥дси його ≥нтерес до дол≥ ”крањни, €ка, за його словами, до XVIII ст. творила частину Ївропейського св≥ту, а впродовж XVIIIЧXIX ст. крок за кроком в≥дхил€лась в≥д свого перв≥сного шл€ху ≥ все в≥дчутн≥ше в≥дставала в≥д ™вропи. ѕричина цього Ч њњ фатальне прилученн€ до –ос≥њ. якщо ще у XVIII ст. ”крањна була нос≥Їм культури в ≥мпер≥њ, а њњ кращ≥ сини, вихован≥ в дус≥ Ївропейськоњ культури, були законодавц€ми реформац≥њ ≥ Ївропењзац≥њ –ос≥њ, то в XIX ст. вона стала глухою пров≥нц≥Їю, в≥дгородженою в≥д св≥ту рос≥йським державним кордоном, немов непрох≥дною ст≥ною, ≥ вже св≥ж≥ Ївропейськ≥ в≥три дол≥тали до нењ не пр€мо, а кр≥зь далеке ≥ вузьке петербурзьке в≥кно. “акий стан ”крањни ƒрагоманов назвав Ђпропащий часї.

–озум≥ючи ненормальн≥сть такого становища ”крањни, в≥н активно прагнув в≥днайти шл€х його радикальноњ зм≥ни. як приб≥чник позитив≥зму в≥н, в≥дшукуючи реальну пол≥тичну силу, здатну усп≥шно виконати це завданн€, спиравс€ не на бажанн€ ≥ почутт€, а на конкретн≥ факти, реал≥њ дн€, тверезе врахуванн€ ситуац≥њ, моральн≥ та матер≥альн≥ ≥нтереси. ј реальн≥сть була, за висновками ƒрагоманова, неспри€тливою дл€ нац≥ональних змагань: в≥дсутн≥сть необх≥дних сусп≥льних умов через брак нац≥ональноњ св≥домост≥ ≥ пол≥тичних сил, здатних очолити нац≥онально-визвольний рух. ќднак це не означаЇ, що ≥ в майбутньому таких сил не буде. “ому реальним пол≥тичним завданн€м в≥н вважав використанн€ руху рос≥йських демократ≥в в ≥нтересах украњнського визволенн€, усв≥домлюючи при цьому, що так≥ партнери досить непевн≥.

ƒл€ ƒ. ƒонцова нац≥онал≥зм Ч це внутр≥шньо, орган≥чно притаманне народов≥ прагненн€ зберегти свою неповторну ≥ндив≥дуальн≥сть та духовн≥сть, тобто захистити й утвердити свою самобутн≥сть, своЇ ос≥бне украњнське Ђяї. ÷е Ч св≥тогл€дний, украњнотворний, буд≥вничий нац≥онал≥зм ≥ аж н≥€к не руйн≥вний. ¬≥н поклав початок новому типу украњнськоњ людини Ч Ђлюдини нового духуї, що не лише ЂзнаЇї, Ђ€ка мета нац≥њ?ї, Ђ€к здобути свою мету?ї, але й Ђхочеї ≥ здатна Ђдовершити цей процесї, реал≥зувати поставлену мету.

Ўироко апелюючи до ф≥лософських ≥дей Ўопенгауера, ‘≥хте, √артмана, «≥ммел€, Ќ≥цше, ƒонцов обірунтував основн≥ положенн€ власноњ пол≥тичноњ ф≥лософ≥њ Ч ≥нтегрального нац≥онал≥зму.

1. ¬имога Ђзм≥цнювати волю нац≥њ до житт€, до влади, до експанс≥њї €к основноњ засади нац≥ональноњ ≥деолог≥њ. ѕринцип вол≥ Ч антитеза, противага ≥нтелектуал≥зму ѕросв≥тництва, нањвн≥й в≥р≥ у всевладн≥сть розуму. –озум≥ючи волю €к душевну властив≥сть (в јр≥стотел€ Ч це антилех≥€ Ч те, що свою ц≥ль несе в соб≥, у Ўопенгауера Ч те, що д≥Ї саме ≥з себе), ƒ. ƒонцов будуЇ свою ≥деолог≥чну позиц≥ю не на вол≥ €к метаф≥зичному принцип≥ св≥ту, а на душ≥, у ви€вах €коњ намаганн€ ≥ св≥доме хот≥нн€ Ч вол€ Ч Ї одним ≥з численних ви€в≥в людськоњ псих≥ки.

2. —тремл≥нн€ до боротьби та св≥дом≥сть њњ конечност≥. Ѕез нењ, на думку ƒонцова, неможлив≥ н≥ вчинки героњзму, н≥ ≥нтенсивне житт€, н≥ в≥ра в нього, н≥ тр≥умф жодноњ новоњ ≥дењ, що хоче зм≥нити обличч€ св≥туї.

3. ѕ≥днесенн€ Ђзагальногої над Ђпоодинокимї (загальноњ ≥дењ нац≥њ над ≥ндив≥дуальними устремл≥нн€ми, буденними потребами).  оли так≥ гасла, €к Ђдобра пожива ≥ в≥дпочинок п≥сл€ прац≥ї, Ђмалий кусник чорного хл≥баї, Ђблагополучне ≥ щасливе житт€ї Ї самоц≥ллю, стверджував ƒ. ƒонцов, то так≥ Ђздобуткиї Ї смертельними дл€ нац≥њ. ≤ навпаки, формуванн€ почутт€ належност≥ Ђодиниц≥ї (особи) до Ђц≥логої (нац≥њ) спонукаЇ њњ боротись за вт≥ленн€ ≥деал≥в Ђц≥логої.

4. Ќетолерантн≥сть ≥ фанатизм, максимум етичного напруженн€ на шл€ху реал≥зац≥њ нац≥ональноњ ≥дењ. ÷е положенн€ ƒ. ƒонцова найб≥льше п≥ддаЇтьс€ критиц≥, оск≥льки розгл€даЇтьс€, €к правило, абстрактно, спрощено, без врахуванн€ того, що в≥н веде мову не про нац≥ю загалом, а нац≥ю, €ка на той час була п≥днев≥льна, Ђп≥дбитаї, €ка н≥чого не мала Ђсвогої, що не стало б Ђпривласненим чужимиї. Ќав≥ть на своњй територ≥њ почуваЇтьс€ така нац≥€ Ђна наш≥й не своњй земл≥ї.

5. —амовизначитис€ зможе лише та нац≥€, ген≥й €коњ здатний це зд≥йснити, скориставшись правом сильн≥шого через насильство. Ђ≤нстинкт пануванн€ (Ђпримусуї), властивий вс€к≥й велик≥й ≥дењ, ≥ н≥коли без нього воно жодною н≥жн≥стю ¬инниченка, ан≥ соп≥лковою ф≥лософ≥Їю ‘едьковича, ан≥ Ђантиберкут≥вствомї ‘ранка, ан≥ Ђантифанатизмомї ƒрагоманова, ан≥ “ичиновою Ђмузикоюї, ан≥ Ђнародолюбствомї соц≥ал≥ст≥в, Ч не здобуде соб≥ права на житт€. ћало хот≥ти п≥дважити волю, треба на њњ м≥сце поставити свою, €ка убрала б в нов≥ ланцюги ворохобний св≥т факт≥вї, Ч писав ƒ. ƒонцов. ≤ додавав, що Ђнац≥€, €ка хоче панувати, повинна мати й панську псих≥ку народовладд€. Ђ‘анатизмї ≥ Ђпримусї, а не Ђн≥жн≥стьї, повн€ть конечну функц≥ю в сусп≥льн≥м життю ≥ њх м≥сце не може лишитис€ не зайн€тим. Ќе займемо ми, займе хто ≥нший. ѕрирода не зносить порожнеч≥ї. “обто нац≥ональна ≥де€ не т≥льки мусить бути фанатичною ≥ безкомпром≥сною, але й повинна служити ≥нтересам поступу.

6. “рактуванн€ справи пров≥дноњ верстви нац≥ональноњ ел≥ти Ч Ђактивноњ, в≥дважноњ, спрагненоњ влади меншост≥ї €к Ђнайважлив≥шого чинника ≥стор≥њї. Ѕез активноњ меншост≥ не повставала жодна нац≥€, не впроваджувалас€ в житт€ жодна нац≥ональна ≥де€. ѕров≥дна верства використовувала при цьому народ лише €к чинник. јле, на переконанн€ ƒонцова, ц€ менш≥сть, щоб бути л≥дером, вести св≥й народ, мусить бути на висот≥, в≥дпов≥дати кращим зразкам обдарованих пров≥дник≥в Ївропейських пануючих державних народ≥в.

7. ƒбаючи про перемогу, Ђукрањнство мусить усв≥домити, що його ≥де€ повинна бути всеохопноюї. ¬она повинна ірунтуватис€ не на частковому, а повному запереченн≥ чужоњ.

8. Ѕоротьба за ≥снуванн€ Ї законом житт€, всесв≥тньоњ правди немаЇ. ” житт≥ торжествуЇ те, що м≥стить ≥ здатне ви€вити б≥льшу моральну й ф≥зичну силу. “аку силу украњнський народ зможе здобути лише тод≥, коли перейметьс€ новим духом, новою ≥деолог≥Їю.

‘≥лософський аспект св≥тогл€ду ƒонцова часто характеризують €к ≥ррац≥ональний. ј це не в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥. ƒонцов ставив п≥д сумн≥в здатн≥сть розумових аргумент≥в, але т≥льки тод≥, коли йшлос€ про глибинн≥, екзистенц≥йн≥ основи нац≥њ. «а ≥нших обставин в≥н неухильно стверджував, що нац≥ональна ≥де€ лише тод≥ вв≥рветьс€ €к могутн≥й чинник у житт€, коли в н≥й будуть поЇднан≥ чуттЇва ≥ розумова частини, коли ≥нтелект буде м≥цно сполучений з народним ≥нстинктом ≥ сумл≥нн€м. ј це можливо лише за умови, Ђколи зм≥ст ≥дењ, коли нац≥ональний ≥деал не Ї чужий, абстрактно виведений та њй накинутий, ≥накше в≥н не запалить в њњ серц≥ вогню захопленн€ї.

¬ основу методолог≥њ досл≥дженн€ ≥сторичного процесу ћихайло √рушевський поклав метод ≥ндукц≥њ на баз≥ теор≥њ фактор≥в - б≥олог≥чного, економ≥чного, псих≥чного.

—уб'Їктом ≥сторичного процесу вважав народ €к нац≥ональну ≥ндив≥дуальн≥сть ≥ нац≥ональну ц≥л≥сн≥сть. ѕредмет ≥сторичного досл≥дженн€ - народ. √либинн≥ фактори людськоњ життЇд≥€льност≥ визначають смисл ≥стор≥њ народу ≥ видатноњ особи.

ѕотреба у нац≥ональному самовизначенн≥ зумовлюЇ характер м≥жнац≥ональних в≥дносин: вони мус€ть будуватис€ на принципах свободи ≥ суверен≥тету кожного народу.  ожний народ маЇ свою ≥стор≥ю. ¬иход€чи з ц≥Їњ ≥стор≥ософськоњ концепц≥њ, ћихайло √рушевський виробл€в концепц≥ю украњнського народу, що об'Їднаний у нац≥ональну ц≥л≥сн≥сть психоф≥зичними та культурними факторами.

√рушевський виступаЇ в н≥й €к один ≥з засновник≥в ≥ прихильник≥в украњнськоњ ≥дењ. ¬елика ерудиц≥€ в сфер≥ ≥стор≥њ, л≥тератури, мистецтва дала можлив≥сть √рушевському виробити своњ розум≥нн€ сусп≥льного процесу ≥ пол≥тичного розвитку. —утн≥сть ≥стор≥ософськоњ концепц≥њ ћ.√рушевського ірунтуЇтьс€ в 3 основних пон€тт€х: народ, держава ≥ герой в ≥стор≥њ. Ќароду, у ћ.√рушевського, це пон€тт€ метаф≥зики романтичного пер≥оду, коли €к держава Ц це анархо-соц≥ал≥стичне пон€тт€, ≥ герой в ≥стор≥њ в≥дпов≥даЇ позитив≥стськ≥й концепц≥њ, €к метод п≥знанн€.

ќсновний внесок у ф≥лософ≥ю „ижевський зд≥йснив не €к теоретик, €кий прагне систематично викласти своњ погл€ди, а передус≥м €к ≥сторик ф≥лософ≥њ. Ђ“еоретичнихї ф≥лософських статей у його доробку небагато. ѕро ф≥лософськ≥ уподобанн€ ≥сторика ф≥лософ≥њ можна зробити висновки на п≥дстав≥ того, €ким напр€мам ≥ ф≥лософам в≥н прид≥л€в б≥льше уваги, на чому наголошував, €к коментував ≥ оц≥нював ф≥лософськ≥ ≥дењ, вченн€, концепц≥њ. «осереджен≥сть на слав≥стичних досл≥дженн€х, очевидно, могла стимулювати ≥нтерес „ижевського до тих напр€м≥в ≥ шк≥л у Ївропейськ≥й ф≥лософ≥њ, ≥дењ €ких були найпоширен≥шими серед слов'€нських народ≥в. ÷им спричинена ≥ виб≥рков≥сть його уваги до певних ф≥лософських теч≥й, автор≥в ≥ текст≥в.

” Ђѕразьких спогадахї „ижевський стверджував, що на час прињзду у ѕрагу в 1924 р. в≥н був Ђгегель€нцем в широкому значенн≥ цього слова та до того ж ще й учнем √уссерл€ї. ўодо цього постаЇ питанн€, €к можна поЇднати субстанц≥йну онтолог≥ю √егел€ (духовна субстанц≥€ €к абсолют), у т. ч. його феноменолог≥ю, з феноменолог≥Їю √уссерл€, €ка близька до ф≥лософ≥њ св≥домост≥, маЇ пом≥тн≥ ознаки еголог≥њ. ƒл€ з'€суванн€ способу ф≥лософського мисленн€ ƒ. „ижевського важливо зрозум≥ти його опонуванн€ двом тогочасним крайн≥м тенденц≥€м: 1) просв≥тницькому рац≥онал≥зму (емп≥ризму), €кий представл€ли позитив≥зм ≥ неопозитив≥зм та пов'€зан≥ з ним натурал≥зм ≥ матер≥ал≥зм; 2) крайн≥й концепц≥њ суб'Їктив≥зму €к насл≥дку суб'Їктивного повороту у ф≥лософ≥њ, означеного передус≥м ф≥лософ≥Їю ƒекарта. « позитив≥змом (натурал≥змом) пов'€зане намаганн€ наприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. опертис€ на психолог≥ю €к науку, здатну вичерпно та Ђоб'Їктивної по€снити п≥знавальну ≥ культурну д≥€льн≥сть людини. “ака психолог≥зац≥€ еп≥стемолог≥њ, в т. ч. методолог≥њ гуман≥тарних наук, отримала назву Ђпсихолог≥змї. √уссерль, €кий у ранн≥й пер≥од перебував п≥д впливом психолог≥зму, п≥зн≥ше гостро критикував його (не без впливу √. ‘реге), ≥ ц€ критика в≥д≥грала важливу роль в утвердженн≥ розум≥нн€ Ђгуман≥тарних наукї €к Ђнаук про духї.


 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 2434 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тремитесь не к успеху, а к ценност€м, которые он дает © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

2002 - | 1934 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.01 с.