Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


 ласична н≥мецька ф≥лософ≥€: основн≥ ≥дењ та персонал≥њ




“ак називають н≥мецький

класичний ≥деал≥зм, €кий обТЇднуЇ ≥деал≥зми: критичний  анта, субТЇктивний ‘≥хте,

обТЇктивний Ўелл≥нга ≥ абсолютний √егел€. ¬  анта виражалос€ в≥дображенн€ рефлекс≥њ

людськоњ свободи ≥ р≥вност≥ тощо.

“ут фiлософi€ вперше дос€гла такого рiвн€, коли почала розгл€дати основи i умови власного

iснуванн€, тобто зайн€лась самопiзнанн€м. «асновником був Iммануњл  ант. ¬iн жив у

 енiнгсберзi. …ого наукова творчiсть подiл€ють на два перiоди: докритичний i критичний. ”

докритичному перiодi вiн займавс€ природничими дослiдженн€ми у географiњ та астрономiњ.

ѕотiм зайн€вс€ фiлософiЇю, кажучи, що треба критично перегл€рути, переосмислити всi

дос€гненн€ тодiшньоњ фiлософiњ. …ого твори критичного перiоду:  ритика чистого розуму,

 ритика практичного розуму (розвиток етики),  ритика здiбностi судженн€ (естетичнi

погл€ди). –озвиваючи теорiю пiзнанн€  ант питаЇ, що можна знати й €к можлива наука.

ѕрагнучи вiдповiсти на них, про себе вiн каже, що вiн зробив революцiйний поворот в теорiњ

пiзнанн€, порiвнюючи себе з  опернiком. «азвичай в науцi придiл€Їтьс€ вс€ увага обТЇкту

дослiдженн€. ј  ант каже, що треба починати розгл€д не з обТЇкта, а з субТЇкта пiзнанн€, того

хто дослiджуЇ. “ому перш нiж пiзнавати природу, треба зрозумiти нашi пiзнавальнi здiбностi.

 ант каже про те, що ми пiзнаЇмо цей свiт за допомогою двох наших основних здiбностей:

почутт€ i розуму. —вiт дл€ нас Ї таким, €ким його змальовують нашi почутт€ i розум. јле

людськi почутт€ i розум обмеженi, мають певнi вади. “аким чином те, що ми вбачаЇмо,

нiколи не вiдповiдаЇ тому, що Ї насправдi. “ому перш нiж починати дослiдженн€ €когось

обТЇкту, треба визначити, на що здатнi, а на що не здатнi нашi пiзнавальнi можливостi. “обто

€кщо в цьому свiтi Ї такi властивостi, €кi не можуть бути зафiксованi нашими почутт€ми i

розумом, то дл€ нас њх не iснуватиме.  ант вводить два пон€тт€ дл€ характеристики свiту. ћи

маЇмо реальний свiт про €кий знаЇмо, що вiн iснуЇ, що ми в ньому iснуЇмо тощо, але не

знаЇмо його причин. ¬iн називаЇ його трансцедентним. ѕро нього вiдомо лише, що вiн iснуЇ,

але повнiстю пiзнати його не можемо.

√егель намагавс€ показати, що походженн€ р≥зноман≥тт€ з Їдиного може бути предметом

рац≥онального п≥знанн€ за допомогою лог≥чного мисленн€. јле це п≥знанн€ особливе - в його

основ≥ так звана д≥алектична, а не формальна лог≥ка, двигуном €коњ Ї протир≥чч€. √егел≥вська

система т.з. обТЇктивного або абсолютного ≥деал≥зму складаЇтьс€ з трьох частин: 1) прийн€тт€

духу первинним (св≥товий дух називаЇ Ђјбсолютною ≤деЇюї), таким, €ким в≥н був до

виникненн€ природи 2) ѕрирода Ї пох≥дною в≥д абсолютноњ ≥дењ 3) ≥деал≥стична теор≥€

сусп≥льного житт€. ќдна з найб≥льших заслуг √егел€ Ч це представленн€ природного,

≥сторичного ≥ духовного св≥ту у вигл€д≥ процесу Ч стану безперервного руху, зм≥ни,

перетворенн€ ≥ розвитку ≥ спроба розкрити внутр≥шн≥й звТ€зок цього руху ≥ розвитку. ¬

ф≥лософ≥њ √егел€ систематично викладено д≥алектичне св≥торозум≥нн€ ≥ д≥алектичний метод

досл≥дженн€. ¬ прац€х √егелел€ д≥алектика Ї ф≥лософською наукою, €ка узагальнюЇ ≥стор≥ю

п≥знанн€ та досл≥джуЇ найб≥льш загальн≥ законом≥рност≥ розвитку обТЇктивноњ д≥йсност≥. ÷е

спроба довести принципи д≥алектичного способу мисленн€, протилежного метаф≥зичному.

ѕершооснову свiту складаЇ надлюдська, надприродн€ чиста свiдомiсть, €ка називаЇтьс€

абсолютною iдеЇю, €ка може розгл€датис€ тотожньою Ѕогу, свiтовому духу. « нењ

розгортаЇтьс€ все. јле вона не знаЇ своњ можливостi. ƒл€ розумiнн€ своњх можливостей вона

починаЇ розгортати з себе свiт, створювати його. ÷е самопiзнанн€. —прощено, њњ можна

у€вити €к невидиму силу чи випромiнюванн€, що пронизуЇ весь свiт i керуЇ ним. јбсолютна

iде€ iснуЇ до природи i людини, iнше Ї њњ наслiдком. –озвиток рух вiд нижчього до вищого, вiд

простого до складного. ÷е зростанн€ абсолютноњ iдењ до все бiльшоњ, глибокоњ та складноњ

iстини. √егель першим сформлював 3 закони дiалектики (закони розвитку): 1. «акон переходу

кiлькiсних змiн в €кiснi та навпаки. 2. «акон Їдностi та боротьби протилежностей

(запереченн€ запереченн€ або подвiйного запереченн€). ¬iдбуваЇтьс€ наступним: теза → дл€

розгортанн€ висуваЇтьс€ антитеза → синтез трiада. 3. —амопiзнанн€ абсолютноњ iдењ через

людину i суспiльство.

Ћюдвiг ‘еЇрбах (1804Ц1872) виходив з критики релiгiњ (христи€нства) та критики

фiлософського iдеалiзму (перш за все гегелiвського). —воњ погл€ди вiн виклав в роботах

—утнiсть христи€нства та Ћекцiњ про сутнiсть релiгiњ. ¬ них ‘еЇрбах доводить, що iдеалiзм

√егел€ дуже близький до христи€нство, бiльше того, гегелiвська фiлософi€ це те ж саме, що й

христи€нство, але фiлософською мовою (вiн атењст i матерiалiст). ¬iн каже, що людина своЇю

фантазiЇю та абстрактинм мисленн€м створила образ Ѕога, втiливши в ньому кращi аспекти

людини. ¬iн негативно ставивс€ до релiгiњ, бо вона вчить страждати та сподiв. на ÷арство

боже й робить людину залежною. ј людина маЇ бути вiльною. јле люд€м необхiдний певний

духовний звТ€зок, то будемо його називати його релiгiЇю, але без Ѕога, де людина людинi бог,

а вiносини керуютьс€ любовТю. «а ‘еЇрбахом людина природна i одночасно суспiльна iстота,

бо € не iснуЇ без ти. “акий погл€д, де в центрi людина називаЇтьс€ антропологiчним.

Ўелл≥нг вивчав роботи  анта ≥ ‘≥хте та побачив, що з њх ф≥лософських систем випадаЇ

природа. ¬  анта це неп≥знаванна Ђр≥ч в соб≥ї, у ‘≥хте вона п≥знаванна лише етичним

знанн€м, бо обмежена зд≥бност€ми людини. јле це протир≥чить нов≥тньому досв≥ду

природничих наук. “ому Ўелл≥нг каже, що ≥снуЇ не лише субТЇктивне я, а й природа. ¬

першооснов≥ лежить тотожн≥сть бутт€ ≥ мисленн€, м≥ж €кими нема керуючого ≥ керованого.

Ђ¬ище начало не може бути н≥ субТЇктом, н≥ обТЇктом, н≥ тим ≥ ≥ншим одночасно, а лише

јбсолютною “отожн≥стюї. ÷е Ї несв≥домим —в≥тового ƒуху. ÷€ јбсолютна “отожн≥сть

наповнена бажанн€ми, ≥ њх несв≥дома реал≥зац≥€ створюЇ природу, а та розвиваЇтьс€ до

самоп≥знанн€ шл€хом вбачанн€ динам≥чних протилежностей ≥ протир≥ч. ѕротилежн≥сть

первинних сил абсолютна, тому у вс≥х процес≥в маЇ бути Їдиний початок ≥ нема особливих

матер≥й типу електричноњ, св≥тловоњ, флог≥стону, теплороду тощо.  ожен предмет може

розкластис€ до певного порогу, чим природн≥й процес може зм≥нити свою спр€мован≥сть на

протилежну. ѕрирода розгл€даЇтьс€ €к р≥зн≥ ступен≥ розвитку одноњ й тоњ самоњ орган≥зац≥њ. ÷€

теза даЇ можлив≥сть виказати здогадку про Їдн≥сть електрики ≥ магнетизму, походженн≥

орган≥чного св≥ту з неорган≥чного та про чуттЇвий етап п≥знанн€ ≥ роль псих≥чних процес≥ у

житт≥ людини.


 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 813 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинать всегда стоит с того, что сеет сомнени€. © Ѕорис —тругацкий
==> читать все изречени€...

2122 - | 1893 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.008 с.