Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“радиц≥€ рац≥онал≥зму в новоЇвропейськ≥й ф≥лософ≥њ (–.ƒекарт, Ѕ. —п≥ноза, √. Ћ€йбн≥ц)




–ац≥онал≥зм (лат. rationalis Ч розумний) Ч ф≥лософський напр€м, €кий визнаЇ центральну роль в п≥знанн≥ розуму, мисленн€.

–ац≥онал≥зм значно т≥сн≥ше, н≥ж емп≥ризм, пов'€заний ≥з середньов≥чною схоластикою. ÷им, зокрема, зумовлене намаганн€ його представник≥в довести ≥снуванн€ Ѕога ≥ часте апелюванн€ до Ѕога €к гаранта ≥стини тощо. якщо емп≥рики продовжували традиц≥њ ном≥нал≥зму, то в рац≥онал≥зм≥ досить ч≥тко проступав реал≥зм. –ац≥онал≥стичн≥ ф≥лософськ≥ системи, €к ≥ схоластична мудр≥сть, за формою Ї умогл€дною ф≥лософ≥Їю, побудованою на дедуктивних конструкц≥€х. Ќа противагу схоластиц≥ в≥н намагавс€ обірунтувати нову науку.

–ац≥онал≥сти ƒекарт, Ћейбн≥ц були видатними вченими в галуз≥ математики ≥ ф≥зики, що позначилос€ на њх системах. ¬они вдавалис€ до переоц≥нки рол≥ розуму, загальних ≥дей, принцип≥в, на основ≥ €ких вибудовуЇтьс€ система знанн€, ≥ недооц≥нки рол≥ чуттЇвих факт≥в абсолютизували математику ≥ математичне природознавство, недооц≥нювали досл≥дн≥ науки.

ƒещо спрощено ф≥лософську систему рац≥онал≥ст≥в можна звести до такоњ схеми: св≥т побудовано на рац≥ональних, лог≥чних засадах: Ѕог творив його за принципами математики та лог≥ки. ÷≥ засади зб≥гаютьс€ з принципами побудови людського розуму. ≤ншими словами, рац≥онал≥зм в т≥й чи ≥нш≥й ≥нтерпретац≥њ приймаЇ за акс≥ому тотожн≥сть форм бутт€ ≥ форм мисленн€.

«асновником рац≥онал≥стичноњ теч≥њ, €к ≥ Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ Ќового часу загалом, Ї французький мислитель ƒекарт. —аме в≥н заклав засади рац≥онал≥зму не просто €к гносеолог≥чноњ теч≥њ, де рац≥онал≥зм протилежний емп≥ризму, а рац≥онал≥зму €к ун≥версального св≥тогл€ду протилежного ≥ррац≥онал≥зму. Ќова (класична) ф≥лософ≥€ ірунтуЇтьс€ на в≥р≥ в розум. –озум Ї вищою здатн≥стю людини, вищою ц≥нн≥стю та ≥деалом.

—аме пошук методу наукового п≥знанн€ ƒекарт вважав одним з найважлив≥ших завдань ф≥лософ≥њ. ” своњх прац€х в≥н намагавс€ вивести основн≥ правила цього методу, вз€вши за основу принципи побудови математичного знанн€:

1. ѕочинати побудову науки сл≥д з простих ≥ очевидних ≥стин. ≤стиною Ї знанн€, дане ч≥тко й виразно (сlаге et distincta). јкт св≥домост≥, в €кому предмет даЇтьс€ ч≥тко й виразно, в≥н назвав ≥нтуњц≥Їю.

2. ƒ≥лити складн≥ реч≥ (знанн€) на прост≥, аж до найпрост≥ших (анал≥з).

3. …ти в≥д простого, очевидного до складного, неочевидного (синтез).

4. ѕ≥д час цих операц≥й на кожному етап≥ брати до уваги всю повноту висновк≥в.

ѕерша проблема, з €кою ƒекарт з≥ткнувс€ при розбудов≥ науки на основ≥ такого методу, була проблема в≥дправних ≥стин (зв≥дки поход€ть ч≥тк≥ та виразн≥ ≥стини?). ¬≥н заперечував чуттЇв≥сть €к джерело таких ≥стин, оск≥льки в≥дчутт€ п≥двладн≥ вс≥л€ким спотворенн€м.

Ѕенедикт —п≥ноза (1632Ч1677), €кий досл≥джував переважно етичн≥ проблеми. √носелог≥чним аспектом рац≥онал≥зму мислитель займавс€ дотично. —п≥ноза використав дедуктивно-геометричний метод ƒекарта дл€ побудови своЇњ основноњ прац≥ Ђ≈тикаї, €ка складаЇтьс€ з деф≥н≥ц≥й, акс≥ом, теорем, доведень. ј оск≥льки в ц≥й прац≥ викладено не лише етичне вченн€, а й вченн€ про субстанц≥ю ≥ про п≥знанн€, то можна зробити висновок, що математичну рац≥ональн≥сть —п≥ноза визнавав принципом побудови всього сущого.¬се суще, оск≥льки воно ≥снуЇ в Ѕогов≥ ≥ через Ѕога, на думку —п≥нози, пройн€те абсолютною необх≥дн≥стю. —вобода пол€гаЇ в усв≥домленн≥ ц≥Їњ необх≥дност≥. “≥ла ≥ думки дл€ —п≥нози Ї модусами (конечними утворенн€ми) двох атрибут≥в субстанц≥њ Ч прот€жност≥ та мисленн€. ¬они породжен≥ Ѕогом.

ўе одним великим рац≥онал≥стом XVII ст. був н≥мецький мислитель √.-¬. Ћейбн≥ц, €кий зробив спробу синтезу ар≥стотел≥зму та ф≥лософ≥њ ƒекарта. ¬≥н намагавс€ поЇднати механ≥стичний св≥тогл€д ф≥лософ≥њ Ќового часу з ар≥стотел≥вським вченн€м про конечн≥ причини (ц≥л≥) та субстанц≥йн≥ форми. як в≥домо, јр≥стотель вчив, що реч≥ мають ц≥льов≥ причини (м≥ст€ть в соб≥ свою мету, своЇ призначенн€). “ому до них правом≥рно ставити питанн€ не т≥льки Ђчому?ї, а й Ђдл€ чого?ї, Ђз €кою метою?ї. ¬ченн€ про ц≥льов≥ причини стало основою телеолог≥њ.

«асновники механ≥стичного св≥тогл€ду Ѕекон ≥ ƒекарт винесли пон€тт€ мети за меж≥ механ≥ки ≥ науки. Ћейбн≥ц був першим мислителем, €кий усв≥домив обмежен≥сть механ≥стичного св≥тогл€ду, його незастосовн≥сть до по€сненн€ орган≥чного св≥ту.


 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 639 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сть только один способ избежать критики: ничего не делайте, ничего не говорите и будьте никем. © јристотель
==> читать все изречени€...

2021 - | 1999 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.009 с.