Проблема субстанції в філософії Нового часу

Субстанція (від лат. сутність, те, що

лежить в основі) — це філософське поняття класичної традиції для позначення об’єктивної

реальності в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її розвитку. С. незмінна на відміну від

змінюючихся властивостей і станів: вона є те, що існує в собі самому і завдяки самому собі. В

античн. філософії вона трактувалася як першооснова всіх речей. В середні віки її проблема

розв’язувалася в контексті субстанціональних форм (номіналізм, реалізм). В Новий час

трактування С. розширилося. Є кілька основних думок. Перша пов’язана з онтологічним

розумінням С. як межової основи буття (Бекон, Лейбніц, Спіноза). Друга — це гносеологічне

осмислення, можливість і необхідність наукового знання (Локк, Юм). За Кантом, С.

зберігається як і її кількість в природі за будь-яких перетворень. За Гегелем — це цілісність

змінюючихся сторін речей. Шопенгауер: матерія. Юм: співіснування властивостей.

Детальніше Декарт. Світогляд — дуалізм. Є дві незалежні першопричини: матеріальна

(протяжна) і мисляча субстанції. Матерія є єдиною субстанцією і основою буття і пізнання.

Декарт вважає найдостовірнішою істину про існування свідомості, мислення («я мислю, отже

існую»). У вчені про буття він каже про існування духовної субстанції, вищою субстанцією є

Бог.

Детальніше Спіноза. Є одна субстанція — природа, яка є першопричиною самої себе. Вона є

природою, що творить і, одночасно, створеною. Як та, що творить, вона є Богом. При цьому

надприродність Бога заперечується, оскільки він ототожнюється з природою. Це

матеріалістичний погляд. При цьому є світ матеріальних речей, або сукупність модусів (того,

що існує не саме по собі, а в іншому, спосіб існування чогось). Субстанція єдина, а модусів

нескінченно багато. Субстанція і модуси — як пряма і точки, що лежать на ній. За Спінозою

істинною є лише одна субстанція, що має такі атрибути як мислення і поширеність — це

природа. Для Спінози Бог і субстанція є одним поняттям, Він не є поза природою, але

всередині неї. Для субстанції властиві деякі характеристики. Вона існує, вона самостійна і

незалежна від якогось іншого створіння. І вона має причину самої себе. Вона містить все, що

нас оточує. Вона нескінченна у просторовому і часовому відношеннях, вічна. В Спінози

субстанція є об’єктивним буттям, тобто природою.

Детальніше Ляйбниць. Розвиток вчення про буття як вчення про субстанцію. За Ляйбницем, з

протяжної субстанції можна отримати геометрію, але не фізичні властивості. Тому в С. треба

розуміти наявність таких властивостей, які дають фізичні характеристики. Будь-яка річ є

субстанцією, тому їх к-ть нескінченна. Кожна субстанція є одиницею буття, або монадою.

Монада — духовна одиниця буття. Монада обмежена, самодіяльна і самостійна. Вчення

Спінози не подолало цілком Декартівський дуалізм. Від двох субстанцій (тілесно-протяжної

і мислячо-духовної), прийшли до двох атрибутів (протяжність і мислення). За Ляйбницем

маємо множинність субстанцій, названих монадами. Монада проста й неділима, а тому не є

матеріальною,не має протяжності. Її сутність, це діяльність по зміні станів. Ляйбниць

порівнює монади з душою, наділяючи їх сприйняттям, представленням, і потягом. Коли в

монади є відчуття — це душа, коли є розум — це дух. Життя монад проявляється через

діяльність і осмислення себе. Їх можна поділити на три класи: 1) «голі», які представляють

неорганічну природу, 2) ті, які мають чуття і відносяться до тварин, самопізнання їм не

властиве 3) ті, які утворюють душі людей.

Детальніше Локк. Субстанція — це окремі речі (камінь) та філософські поняття (дух). Є поділ

на емпіричну субстанцію — будь-які речі, та філософську — універсальну матерію, основа

якої не пізнана. Для Локка субстанція має реальне існування в тому сенсі, що розум

займається абстрагуючою діяльністю, яка виокремлює деяку ідею, яка вказує на існування

речей, і це призводить до створення ідеї субстанції.