Античний атомізм (Демокріт, Епікур)

Значним етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення. Антична

атомістична філософія виникає на терені проблематики елеатів, але це самостійне вчення, в

центрі якого:

1) уявлення про світобудову;

2) трактування людини і людського суспільства.

Започатковули атомістичну філософію в античності Левкіп (бл. 500-440 рр. до н.е.) і Демокріт

(бл. 460-370 рр. до н.е.). Безперечним є те, що філософські тлумачення Левкіпа і Демокріта

близькі за духом і проблематикою, хоча в їх діяльності, житті було немало відмінностей. По-

перше, Левкіп — досократик, а Демокріт трохи старший Сократа. По-друге, якщо Левкіп

більше уваги звертав на світобудову, то Демокріт зосереджував своє вчення на людині.

Левкіп і Демокріт, обґрунтовуючи першоначала, вважали, що ними є — атоми (буття) і

пустота (небуття). Атомісти розглядають буття як антипод пустоти.

Оскільки атомісти допускають два начала у світобудові — буття і небуття, вони дуалісти.

Оскільки ж вони трактують саме буття як нескінченну множину атомів, то вони над

плюралісти. При цьому найважливішим є те, що атомісти, визнаючи нескінченне число

атомів, твердять про нескінченне число форм атомів, іншими словами, ведуть мову про

властивості атомів. І Левкіп і Демокріт стверджують, що атоми — це неподільна, гранично

тверда, непроникна, без будь-якої пустоти не здатна сприйматися відчуттям (через малу

величину) самостійна частинка речовини. Атом вічний, незмінний, тотожний самому собі;

всередині його не відбувається ніяких змін; він не має частин і т.п. Та це тільки внутрішня

суть атома, а є і зовнішні властивості атомів. І це передусім форма: атоми бувають

кулькоподібні, косинисті, гачкоподібні, якірноподібні, увігнуті, випуклі і т.д. Атомісти

вважали, що число форм атомів нескінченне. Окрім форм, атоми розрізняються також за

порядком і положенням. Кожен атом оточений порожнечею. Атоми Левкіпа і Демокріта

цілковито без'якісні. Якості виникають у суб'єкта в результаті взаємодії атомів і органів чуття.

Оригінальне пояснюють атомісти виникнення життя. Демокріт стверджує, що живе виникло

із неживого за межами природи без ніякого творця і розумної мети. Демокріт визначає

людину як тварину, яка від природи здатна до всякого навчання і має у всьому своїми

помічниками руки, розум і гнучкість мислення.

Розглядаючи душу, атомісти вважають її сукупністю атомів. Атомісти вчили і про смертність

душі. На уяві про тілесність душі побудоване вчення Демокріта про пізнання. При цьому

Демокріт розрізняє два види пізнання: темне (незаконнонароджене) і істинне

(законнонароджене), а також два види пізнання — за допомогою чуттів і через мислення.

Демокріт глибоко розуміє складність і трудність процесів пізнання, досягнення істини. З

цього приводу він образно говорив, що "дійсність — у безодні", вона глибоко лежить на дні

морському. При вирішенні однієї з головних філософських проблем — проблеми щастя —

Демокріт говорив, що щастя в душі. Душа має бути поміркованою в насолоді, має перемагати

у собі жагу, - а цього вчить філософія.

Впливовою в елліністсько-римський період була школа послідовника філософії Демокріта

Епікура (бл. 342-270 рр. до н.е.). Епікур підійшов до атомізму Демокріта з етичних позицій,

фактично відтворюючи гедонізм кіренаїків, які визнавали насолоду критерієм моральних

вчинків. Натурфілософія Епікура спирається на такі універсальні принципи: по-перше, ніщо

не виникає з нічого і в ніщо не перетворюється; по-друге, всесвіт завжди був таким, яким він

є тепер, тому що немає нічого такого, у що він міг би перетворитись; по-третє, всесвіт

складається з тіл і порожнечі, і про існування тіл свідчать відчуття, а існування порожнечі

підтверджується рухом, який у ній реалізується; по-четверте, тіла або неділимі і незмінні

(атоми), або складені з атомів; по-п'яте, всесвіт безмежний як за обсягом порожнього

простору так і за кількістю своїх складових — як атомів, так і їх поєднань. Зазначені

принципи показують, що тут Епікур фактично повторює Демокріта, а оригінальність

натурфілософії Епікура проявляється в тому, що якщо Демокріт розрізняє атоми за формою,

порядком і положенням, то Епікур говорить про їх форму, величину і вагу.

Оригінальний Епікур і тим, що, визнаючи об'єктивність чуттєвих якостей, він стверджує, що

річ — не проста сума атомів, а існує як цілісність, якій властиві сталі якості. Епікур іде далі

Демокріта в розумінні простору і часу. Простір виводиться з факту руху — він є необхідною

умовою руху тіл. Час Епікур вважає властивістю тіл. Основне ж, чим відрізняється Епікурове

розуміння атомів від попереднього атомізму, — приписування атомам властивості ваги як

причини руху. Однак Епікур постає перед нами не тільки як представник атомістичної

філософії. Цікавими є думки Епікура про Бога і моральність. Епікур вважав, що основна мета

філософії — досягнення щастя, тобто нічим не затьмареного вдоволення. Цей принцип

епікурейської етики з'являється завдяки визнанню того, що людина від природи тягнеться до

щастя і з не менш природною відразою намагається позбутися страждань. Щастя, вважає

філософ, це незворушність духу, яка досягається навчанням і вправами.