Значним етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення. Антична
атомістична філософія виникає на терені проблематики елеатів, але це самостійне вчення, в
центрі якого:
1) уявлення про світобудову;
2) трактування людини і людського суспільства.
Започатковули атомістичну філософію в античності Левкіп (бл. 500-440 рр. до н.е.) і Демокріт
(бл. 460-370 рр. до н.е.). Безперечним є те, що філософські тлумачення Левкіпа і Демокріта
близькі за духом і проблематикою, хоча в їх діяльності, житті було немало відмінностей. По-
перше, Левкіп — досократик, а Демокріт трохи старший Сократа. По-друге, якщо Левкіп
більше уваги звертав на світобудову, то Демокріт зосереджував своє вчення на людині.
Левкіп і Демокріт, обґрунтовуючи першоначала, вважали, що ними є — атоми (буття) і
пустота (небуття). Атомісти розглядають буття як антипод пустоти.
Оскільки атомісти допускають два начала у світобудові — буття і небуття, вони дуалісти.
Оскільки ж вони трактують саме буття як нескінченну множину атомів, то вони над
плюралісти. При цьому найважливішим є те, що атомісти, визнаючи нескінченне число
атомів, твердять про нескінченне число форм атомів, іншими словами, ведуть мову про
властивості атомів. І Левкіп і Демокріт стверджують, що атоми — це неподільна, гранично
тверда, непроникна, без будь-якої пустоти не здатна сприйматися відчуттям (через малу
величину) самостійна частинка речовини. Атом вічний, незмінний, тотожний самому собі;
всередині його не відбувається ніяких змін; він не має частин і т.п. Та це тільки внутрішня
суть атома, а є і зовнішні властивості атомів. І це передусім форма: атоми бувають
кулькоподібні, косинисті, гачкоподібні, якірноподібні, увігнуті, випуклі і т.д. Атомісти
вважали, що число форм атомів нескінченне. Окрім форм, атоми розрізняються також за
порядком і положенням. Кожен атом оточений порожнечею. Атоми Левкіпа і Демокріта
цілковито без'якісні. Якості виникають у суб'єкта в результаті взаємодії атомів і органів чуття.
Оригінальне пояснюють атомісти виникнення життя. Демокріт стверджує, що живе виникло
із неживого за межами природи без ніякого творця і розумної мети. Демокріт визначає
людину як тварину, яка від природи здатна до всякого навчання і має у всьому своїми
помічниками руки, розум і гнучкість мислення.
Розглядаючи душу, атомісти вважають її сукупністю атомів. Атомісти вчили і про смертність
душі. На уяві про тілесність душі побудоване вчення Демокріта про пізнання. При цьому
Демокріт розрізняє два види пізнання: темне (незаконнонароджене) і істинне
(законнонароджене), а також два види пізнання — за допомогою чуттів і через мислення.
Демокріт глибоко розуміє складність і трудність процесів пізнання, досягнення істини. З
цього приводу він образно говорив, що "дійсність — у безодні", вона глибоко лежить на дні
морському. При вирішенні однієї з головних філософських проблем — проблеми щастя —
Демокріт говорив, що щастя в душі. Душа має бути поміркованою в насолоді, має перемагати
у собі жагу, - а цього вчить філософія.
Впливовою в елліністсько-римський період була школа послідовника філософії Демокріта
Епікура (бл. 342-270 рр. до н.е.). Епікур підійшов до атомізму Демокріта з етичних позицій,
фактично відтворюючи гедонізм кіренаїків, які визнавали насолоду критерієм моральних
вчинків. Натурфілософія Епікура спирається на такі універсальні принципи: по-перше, ніщо
не виникає з нічого і в ніщо не перетворюється; по-друге, всесвіт завжди був таким, яким він
є тепер, тому що немає нічого такого, у що він міг би перетворитись; по-третє, всесвіт
складається з тіл і порожнечі, і про існування тіл свідчать відчуття, а існування порожнечі
підтверджується рухом, який у ній реалізується; по-четверте, тіла або неділимі і незмінні
(атоми), або складені з атомів; по-п'яте, всесвіт безмежний як за обсягом порожнього
простору так і за кількістю своїх складових — як атомів, так і їх поєднань. Зазначені
принципи показують, що тут Епікур фактично повторює Демокріта, а оригінальність
натурфілософії Епікура проявляється в тому, що якщо Демокріт розрізняє атоми за формою,
порядком і положенням, то Епікур говорить про їх форму, величину і вагу.
Оригінальний Епікур і тим, що, визнаючи об'єктивність чуттєвих якостей, він стверджує, що
річ — не проста сума атомів, а існує як цілісність, якій властиві сталі якості. Епікур іде далі
Демокріта в розумінні простору і часу. Простір виводиться з факту руху — він є необхідною
умовою руху тіл. Час Епікур вважає властивістю тіл. Основне ж, чим відрізняється Епікурове
розуміння атомів від попереднього атомізму, — приписування атомам властивості ваги як
причини руху. Однак Епікур постає перед нами не тільки як представник атомістичної
філософії. Цікавими є думки Епікура про Бога і моральність. Епікур вважав, що основна мета
філософії — досягнення щастя, тобто нічим не затьмареного вдоволення. Цей принцип
епікурейської етики з'являється завдяки визнанню того, що людина від природи тягнеться до
щастя і з не менш природною відразою намагається позбутися страждань. Щастя, вважає
філософ, це незворушність духу, яка досягається навчанням і вправами.
