Структура й дисциплінарна будова філософського знання

Філософський підхід до дослідження буття виявляється в безмежності, узагальненості філософського знання, його намаганні осягнути всю цілісність світу від засад до найбільш розвинутої сутності. Філософія займає особливе місце в структурі суспільної свідомості, вона історично була ядром загального знання, в ній визріли, а потім відокремились усі інші науки. Тому прийнята за основу система філософських наук дозволяє побудувати систему всіх наук.

Вихідний пункт світогляду не може бути відокремлений від особливостей людського існування, від потреби людини в осмисленні свого місця в світі. Для індивіда весь світ виявляється розколотим на дві частини: на моє "Я" та останнє "не-Я", включаючи природу, суспільство, інших людей. З основним питанням про відношення людини до світу пов'язані інші проблеми: проблеми сенсу життя, щастя, власного безсмертя тощо. Усі ці питання - "екзистенційні", оскільки нерозривно пов'язані з існуванням людини, з її духовною потребою в осягненні світу та осмисленні свого відношення до нього. На відміну від природознавства, філософія антропоцентрична, адже якщо для біології або космології людина є одне з багатьох явищ поряд з іншими, то в світогляді в предметному плані "Я" виявляється урівноваженим з "не-Я".

Специфіка філософського мислення полягає в тому, що:

♦ воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та небуття;

♦ воно є формою людського самоосмислення з точки зору людини, її життєвого вибору;

♦ філософське мислення може окреслювати дійсність не такою, яка вона є, а такою, якою вона повинна бути;

♦ філософське мислення виступає одночасно як мисленням про реальність, так і мисленням про саме мислення;

♦ воно виявляється взаємопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;

♦ при цьому філософське мислення завжди намагається поставити та розв'язати доленосні, абстрактні проблеми людського буття;

♦ воно являє собою рефлексію людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів.

Наведені риси філософського мислення резюмуються так, що за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. У цьому розумінні філософія виступає як інтелектуальне прояснення своєї життєвої ситуації, осмислення стратегії та тактики своєї самореалізації.

У філософському розумінні проблема - це питання, що є органічною частиною пошукової пізнавальної ситуації, коли мають місце пошуки нових явищ, процесів, структур, законів, нової інформації. Це знання про незнання і деякі передбачення невідомого, що належить розкрити. Проблеми можуть бути реальні та надумані, вічні та тимчасові, суттєві та несуттєві тощо. Проте вони обов'язково є фундаментальними, оскільки виступають засадами будь-якого роду людської діяльності.

Таким чином, структура філософського знання зумовлюється тими сферами реальності, які осмислюються людиною, а саме:

1) онтологія, натурфілософія та космологія визначаються такими сферами, як природа, світ, космос;

2) соціальна філософія, соціологія, філософія історії, етнофілософія, культурологія обумовлені такими сферами реальності, як суспільство та природа;

3) філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія вивчають саму людину з її особливостями, здібностями, властивостями;

4) логіка, гносеологія, ноологія визначаються сферою інтелектуальних процесів;

5) етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філософія історії - сферою духовного життя, осмисленням її цілей та цінностей.

У цілому ж процес диференціації філософського знання поки що явно переважає над процесами інтеграції, враховуючи загальну тенденцію розвитку культури. Проте у ХХ ст. посилилась протилежна - синтетична - тенденція, пов'язана з поверненням до фундаментальної метафізичної проблематики.

Для кожного рівня філософії характерною є певна філософська дисципліна: логіка, філософська антропологія, етика, естетика, соціальна філософія, філософія мови, філософія релігії, філософія права, політична філософія, філософія науки (епістемологія), філософія техніки та ін.

Етика досліджує систему моральних цінностей, виявляючи фундаментальні, граничні засади справедливих, розумних та осмислених дій в сумісному житті людей. Естетика пропонує загальні визначення прекрасного і досліджує форми його виявлення в природі та в мистецтві, висуває деякі критерії прекрасного. Соціальна філософія пов'язана зі з'ясуванням питань про те, що таке суспільство, що можна віднести до соціальних явищ, як реалізують себе в соціальному бутті соціальні закономірності. Важливим розділом соціальної філософії є філософія історії, яка досліджує сутність, сенс та ход історії людства та людину як суб'єкта історичного процесу. Філософія мови розглядає виникнення, розвиток та функції мови, а також її значення в житті людини та суспільства. Філософія релігії ставить питання про сутність феномену релігійної віри та релігійної свідомості, про специфіку їх функціонування в суспільстві, про значення релігії для людини. Філософія права вирішує питання обгрунтування права і правових відносин. Політична філософія розглядає будову, функції та смисл держави, закономірності її розвитку та особливості управління, аналізує основні рушійні сили (соціальні групи, партії), що впливають на її існування. Науковий та технічний прогрес призвів до формування таких галузей філософського знання, як філософія науки (або епістемологія та філософія техніки.

Отже, метафізика виступає по суті фундаментальними засадами філософії в цілому, філософії в її чистому вигляді, і наступна диференціація філософських дисциплін реалізується лише всередині загального метафізичного простору, а також фундаментальних метафізичних ходів думки, що склалися в ході історії філософії.

 

ЦЕ ПИСАТИ НЕ ПОТРІБНО, АЛЕ ПЕРЕД ВІДПОВІДДЮ БАЖАНО ПРОЧИТАТИ:

 

Усе різноманіття проблем філософського світогляду може бути зведене до шести великих груп:

♦ онтологічної;

♦ гносеологічної;

♦ антропологічної;

♦ логічної;

♦ аксіологічної;

♦ праксеологічної.

 

♦ Онтологічний (грец. ontos - сутнісне, logos - вчення -вчення про буття) аспект відображення людини і світу в філософії полягає в тому, що філософія як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості покликана дати людині знання про світ та саму людину в її бутті. По суті вона за своїм змістом претендує на те, щоб відповісти на питання: Що ж являє собою світ як такий? Яка його природа? Що являє собою людина за своєю природою та сутністю? Як влаштований світ, в якому живе людина? В чому сенс самого людського буття, мета і смисл життя? Причому всі ці питання філософія ставить в граничній формі, говорячи про найбільш загальні передумови буття, про найбільш загальні взаємовідносини між світом і людиною, про загальні закономірності буття як такого. При цьому неважливо, про який конкретно різновид буття йде мова - природний, культурно-символічний, духовний або особистісно-екзистенційний. Будь-яка онтологія - незалежно від того, чи визнає вона вихідним матеріальне, ідеальне чи якесь інше буття - завжди намагається виявити загальні структури і закономірності розвитку речей та процесів як таких, залишаючи осторонь питання про закономірності їх пізнання і про ціннісне ставлення до них з боку пізнаючого суб'єкта. Іншими словами, онтологічний аспект відображення предмета філософії в теорії акцентує увагу на її змісті, який складається незалежно від волі і бажання людей.

Таким чином, онтологія являє собою розділ метафізики, націлений на виявлення загальних закономірностей буття як такого.

 

♦ Антропологічний аспект орієнтує на сприймання поняття "людина" як основної світоглядної категорії, виходячи з якої тільки й можна розробити систему уявлень про світ та закономірності його розвитку. Спроба виявити загальнолюдське в існуванні людей служить самоусвідомленню людини та виявленню її власного місця в світі, її відмінностей від живої природи. Особливого значення ця проблематика набуває в наш час, коли розвиток людства в цілому стає більш осмисленим і людина відчуває гостру потребу в саморозвитку, що узгоджується з доцільним розвитком суспільства, яке повинно забезпечити кожній людині гідне існування.

 

♦ Аксіологічний аспект полягає в дослідженні природи цінностей, їх місця в реальності та структури ціннісного світу, тобто зв'язків різних ціннностей між собою, з соціальними та культурними факторами, а також структурою особистості. Головне завдання аксіології - показати, як можлива цінність в загальній структурі буття і яке її відношення до фактів реальності. Отже, аксіологія - це розділ метафізики, який спрямований на виявлення загальних ціннісних засад буття людини як суб'єкта, її практичної діяльності та поведінки. Це філософське вчення про буття істинних цінностей, що виступають міцною основою цілепокладаючої та оціночної діяльності людини та дозволяють їй вести творче та гармонійне існування в світі.

 

♦ Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що він відображається не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а крізь призму практично діяльнісного відношення людини до світу та до самої себе. Причому в основі відношення людини до світу лежать її потреби та інтереси, що можуть бути задоволені тільки в процесі практичного освоєння людиною дійсності. Виступаючи частиною буття, людина в той же час певним чином протистоїть йому та осмислює це своє протистояння. Одна з реалізацій такої ситуації дозволяє розглядати весь навколишній світ як об'єкт пізнання. Причому в якості об'єкта може виступати не тільки зовнішній світ, але й сама людина як частина світу, а також суспільство як організована сукупність людей. На цьому рівні філософія в граничній формі ставить питання про пізнаванність світу та обгрунтованість наших знань про нього. Гносеологія, таким чином, є філософське вчення про знання та закономірності пізнавальної діяльності людини. На відміну від онтології, яка шукає закономірності самого буття, від загальної аксіології, яку цікавлять його ціннісні людські виміри, гносеологію як важливу частину метафізики займають наступні питання: Як можна отримати знання про буття будь-якого об'єкта? Як це знання співвідноситься з самим цим об'єктом?

 

♦ Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії полягає в тому, що результати пізнавального відношення до дійсності, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії, зміст цього апарату, його структуру, еволюцію, відображують динаміку росту як самої дійсності, людини, так і їх взаємозв'язки. Можна сказати, що ступінь розробки понятійно-категоріального апарату, чіткість та ступінь розкриття змісту понять, категорій, законів свідчить про ступінь розвитку пізнавальних можливостей людини, розвитку та зрілості самої теорії. Логічні форми виступають, з одного боку, як результат, висновок попередньої життєдіяльності, а з другого - як її передумови, фактори і засоби пізнання людиною навколишнього світу та його перетворення відповідно до своїх потреб та інтересів для забезпечення свого існування, функціонування та розвитку.

 

♦ Праксеологічний аспект полягає в осмисленні мотивів діяльності, основних засобів досягнення результату, прагматичного співвіднесення мети та засобів, у виявленні прийомів активізації суб'єкта діяльності, дослідженні умов ефективної та раціональної людської діяльності. Філософія в цьому плані досліджує граничні засади практичної діяльності людини, виробляючи на основі пізнання істини в її узгодженні з загальнолюдськими цінностями та інтересами певну загальну систему норм діяльності, її параметри та обмеження.