Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘≥лософськ≥ проблеми €к в≥чн≥ та фундаментальн≥




Ѕагатоман≥тт€ визначень пон€тт€ Дф≥лософ≥€Ф.

ѕрофес≥йн≥ ф≥лософи нер≥дко

висловлюють думку про не≥снуванн€ загальноприйн€того визначенн€ ф≥лософ≥њ, так само €к ≥

загальноприйн€того у€вленн€ про њњ предмет, оск≥льки саме визнанн€ т≥Їњ або ≥ншоњ теор≥њ або

методолог≥њ Ї ф≥лософською процедурою ≥ зд≥йснюЇтьс€ на основ≥ т≥Їњ або ≥ншоњ системи

ф≥лософських у€влень. ” ≥стор≥њ ≥снувала безл≥ч р≥зних тип≥в ф≥лософ≥њ, що в≥др≥зн€ютьс€ €к

своњм предметом, так ≥ методами.

“радиц≥йно ф≥лософ≥€ визначаЇтьс€ €к досл≥дженн€ першопричин ≥ початк≥в всього сущого Ч

ун≥версальних принцип≥в, в рамках €ких ≥снуЇ ≥ зм≥нюЇтьс€ €к бутт€, так ≥ мисленн€, €к

 осмос, що ос€гаЇтьс€, так ≥ дух, що ос€гаЇ його. ћислиме в традиц≥йн≥й ф≥лософ≥њ виступаЇ

€к бутт€ Ч предмет одн≥Їњ з основних ф≥лософських категор≥й (теза ѕармен≥да: Ђќдне ≥ те ж Ї

думка ≥ те, про що думка ≥снуЇ. јдже без бутт€, в €кому њњ вираз, ƒумки тоб≥ не знайти. ≤

немаЇ ≥ не буде ≥ншого, ѕонад бутт€, н≥чого.ї). ƒо бутт€ в≥днос€тьс€ не т≥льки процеси, що

реально в≥дбуваютьс€, але ≥ умос€жн≥ можливост≥. ќск≥льки мислиме неогл€дно в своњх

частковост€х, ф≥лософи, в основному, концентрують свою увагу на першопричинах, гранично

загальних пон€тт€х, категор≥€х. ” р≥зн≥ епохи ≥ дл€ р≥зних ф≥лософських напр€м≥в ц≥ категор≥њ

своњ (тому √егель визначав ф≥лософ≥ю €к Ђсучасну њй епоху, ос€гнуту в мисленн≥ї).

‘≥лософ≥€ включаЇ так≥ р≥зн≥ дисципл≥ни, €к лог≥ка, метаф≥зика (наука про способи

зТ€совуванн€ св≥тогл€дних питань, надчуттЇв≥ принципи бутт€ тощо), онтолог≥€ (наука про

бутт€), еп≥стемолог≥€ (досл≥дженн€ знанн€), естетика, етика ≥ ≥н., в €ких задаютьс€ так≥

питанн€, €к, наприклад, чи Ђ≤снуЇ Ѕог?ї, Ђ„и можливе об'Їктивне п≥знанн€?ї, Ђўо робить той

або ≥нший вчинок правильним або неправильним?ї ‘ундаментальним методом ф≥лософ≥њ Ї

побудова висновк≥в, що оц≥нюють т≥ або ≥нш≥ аргументи, що стосуютьс€ под≥бних питань.

“им часом, точних меж ≥ Їдиноњ методолог≥њ ф≥лософ≥њ не ≥снуЇ. ƒискус≥њ йдуть ≥ з приводу

того, що вважати ф≥лософ≥Їю, ≥ саме визначенн€ ф≥лософ≥њ р≥зне в численних ф≥лософських

школах. √егель визначав ф≥лософ≥ю €к науку про мисленн€, €ка маЇ своЇю метою збагненн€

≥стини за допомогою розгортанн€ пон€ть на основ≥ розвиненого Ђсуб'Їктивного мисленн€ї ≥

методу, €кий Ђв змоз≥ приборкувати думку, вести њњ до предмету ≥ утримувати в н≥мї. ”

марксизм≥-лен≥н≥зм≥ давалос€ дек≥лька взаЇмозв'€заних визначень: ф≥лософ≥€ Ї Ђформа

сусп≥льноњ св≥домост≥; вченн€ про загальн≥ принципи бутт€ ≥ п≥знанн€, про в≥дношенн€

людини ≥ миру; наука про загальн≥ закони розвитку природи, сусп≥льства ≥ мисленн€ї.

’айдеггер в перш≥й лекц≥њ свого курсу Ђќсновн≥ пон€тт€ метаф≥зикиї, посл≥довно

розгл€нувши взаЇмини ф≥лософ≥њ з наукою, св≥тогл€дною пропов≥ддю, мистецтвом ≥ рел≥г≥Їю,

запропонував при сутн≥сному визначенн≥ ф≥лософ≥њ в≥дштовхуватис€ не в≥д них, а в≥д вислову

н≥мецького поета Ќовал≥са: Ђ‘≥лософ≥€ Ї, власне, ностальг≥€, т€га всюди бути удомаї. “им

самим визнавши фактично не т≥льки можлив≥сть, але в даному випадку ≥ необх≥дн≥сть

використанн€ Ђпогл€ду з бокуї дл€ ф≥лософ≥њ.

—учасн≥ зах≥дн≥ джерела дають набагато обережн≥ш≥ визначенн€, наприклад: Ђф≥лософ≥Їю Ї

вченн€ про найб≥льш фундаментальн≥ ≥ загальн≥ пон€тт€ ≥ принципи, що в≥днос€тьс€ до

мисленн€, д≥њ ≥ реальност≥ї. —учасн≥ б≥лоруськ≥ ф≥лософи визначають ф≥лософ≥ю €к Ђособливу

форму п≥знанн€ св≥ту, що виробл€Ї систему знань про фундаментальн≥ принципи ≥ основи

людського бутт€, про найб≥льш загальн≥ сутн≥сн≥ характеристики людського в≥дношенн€ до

природи, сусп≥льства ≥ духовного житт€ у вс≥х њњ основних про€вахї.


 

‘≥лософськ≥ проблеми €к в≥чн≥ та фундаментальн≥.

Ўѕќ–ј_1:

ѕри визначенн≥ предмета ф≥лософ≥њ сл≥д брати до уваги не т≥льки те, €ких ≥сторичних форм набувала ф≥лософ≥€, а й загальну тенденц≥ю, що пронизуЇ конкретн≥ њњ формоутворенн€. Ќайб≥льш загальн≥ засади сущого (бутт€ Ч небутт€, прост≥р Ч час, причинн≥сть, сенс людського ≥снуванн€, ≥стина, добро, свобода тощо), з €ких ЂконструюЇтьс€ї св≥т, ≥ Ї предметом ф≥лософ≥њ. ѕри цьому ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ звести вс≥ ц≥ р≥зноман≥тн≥ загальност≥ до одного принципу Ч Ѕога, матер≥њ тощо, по€снювати њх, виход€чи ≥з цього принципу. ‘≥лософ≥€ передбачаЇ здатн≥сть п≥дноситись до всезагального. ¬она Ї певною настановою на всезагальне. Ќа основ≥ всезагального (≥дей, принцип≥в) ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ п≥знати ≥ по€снити св≥т. ј оск≥льки система ≥дей Ї не що ≥нше, €к теор≥€, то ф≥лософ≥ю можна вважати теоретичним св≥тогл€дом.

‘≥лософськ≥ проблеми Ї найзагальн≥шими, њх важко ранжувати (розташувати, сп≥вставити) за ступенем загальност≥. —каж≥мо, розгл€д ф≥лософ≥њ можна починати з проблеми бутт€. Ѕо справд≥, бутт€ стосуЇтьс€ всього: матер≥альних речей, людини, ≥стини, ц≥нностей. ” зв'€зку з цим онтолог≥ю можна вважати вих≥дною, ун≥версальною дисципл≥ною. јле з не меншим усп≥хом такою можна вважати ф≥лософську антрополог≥ю, проблему людини. јдже людину ц≥кавить т≥льки той св≥т, €кий стосуЇтьс€ насамперед њњ. «рештою, вона визначаЇ, що таке бутт€ ≥ небутт€. ¬ певн≥й ситуац≥њ ≥деали, мр≥њ дл€ людини мають б≥льше бутт€, б≥льше значать, н≥ж реальн≥ реч≥. ÷е даЇ п≥дстави починати визначенн€ бутт€ з людини. ј в≥дпов≥дно, ф≥лософську антрополог≥ю можна розгл€дати €к вих≥дну та ун≥версальну дисципл≥ну. ≤снують ф≥лософськ≥ теч≥њ, €к≥ вих≥дними вважають анал≥з п≥знанн€ (гносеолог≥€), мову (ф≥лософ≥€ мови) тощо. ќднак нин≥ дом≥нуючою Ї тенденц≥€, зг≥дно з €кою вих≥дною ф≥лософською дисципл≥ною Ї онтолог≥€.

«агалом в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ в р≥зн≥ часи на першому план≥ ф≥гурували р≥зн≥ ф≥лософськ≥ проблеми та дисципл≥ни. —еред головних були онтолог≥€, гносеолог≥€, етика, що зумовлювалось не так структурою побудови ф≥лософського знанн€, €к соц≥альними потребами, актуальн≥стю певних ф≥лософських проблем.

ƒо найпоширен≥ших належать проблеми, що таке св≥т, бутт€, що насправд≥ ≥снуЇ, а що не ≥снуЇ. ¬ченн€м про бутт€ Ї онтолог≥€.

ќнтолог≥€ (грец. ontos Ч Їство ≥ logos Ч слово, вченн€) Ч вченн€ про першооснови бутт€, сфери бутт€ ≥ категор≥њ.

¬она вид≥л€Ї р≥зн≥ сфери бутт€ Ч неживу ≥ живу природу, соц≥альний св≥т, сферу ≥деальних предмет≥в тощо, звод€чи у певн≥ галуз≥ та види все, що становить бутт€. ќнтолог≥€ також розгл€даЇ найзагальн≥ш≥ характеристики р≥зних вид≥в бутт€ (просторово-часов≥, причинн≥ та ≥н.). ¬она охоплюЇ вченн€ про категор≥њ.

ўодо проблеми, що Ї основою св≥ту, у ф≥лософ≥њ сформувалис€ дв≥ основн≥ теч≥њ Ч матер≥ал≥зм, прихильники €кого виводили все суще з матер≥њ, природи, р≥зних матер≥альних утворень, та ≥деал≥зм, €кий проголошував сутн≥стю всього сущого ≥дею, дух, Ѕога.

ƒруга проблема, €ка бере св≥й початок ≥з центрального св≥тогл€дного в≥дношенн€, Ч що таке людина? ÷е запитанн€ належить до сфери ф≥лософськоњ антрополог≥њ.

‘≥лософська антрополог≥€ Ч вченн€ про сутн≥сть людини, про сп≥вв≥дношенн€ в людин≥ природи та культури.

Ќа в≥дм≥ну в≥д антрополог≥њ €к медикоб≥олог≥чноњ дисципл≥ни, вона вивчаЇ людину п≥д особливим кутом зору Ч з позиц≥њ поЇднанн€ в н≥й б≥олог≥чного ≥ культурного начал.

ќск≥льки людина живе в сусп≥льств≥, що маЇ свою культуру й ≥стор≥ю, ф≥лософська антрополог≥€ Ї засадничою (формуЇ фундамент) дл€ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, ф≥лософ≥њ культури, соц≥альноњ ф≥лософ≥њ.

 

Ўѕќ–ј_2:

ќсоблив≥сть проблем ф≥лософського св≥тогл€ду - њх Ђв≥чн≥стьї, тобто стал≥сть дл€ вс≥х час≥в.

÷е проблема Ђсв≥т в ц≥ломуї, проблема людини, сенсу житт€, свободи, взаЇмов≥дносини

ф≥лософ≥њ ≥ культури, ф≥лософ≥њ ≥ природознавства та ≥н. ‘≥лософ≥€, зазначав ¬.≤. ¬ернадський,

Ђпост≥йно стосуЇтьс€ таких в≥чних питань людськоњ думки, по в≥дношенню до €ких н≥коли не

може бути сказано останнЇ слової 1. Ћюдська думка пост≥йно переосмислюЇ њх у св≥тл≥

нового досв≥ду, нових знань, стосовно до ун≥кальноњ конкретноњ ситуац≥њ. ‘≥лософськ≥

проблеми Ђв≥чн≥ї в тому сенс≥, що Ђвони завжди збер≥гають своЇ значенн€: у кожну епоху

постановка цих проблем означаЇ не просто продовженн€ традиц≥њ, а й ви€вленн€ новоњ

перспективиї 2. ¬≥чний характер проблем св≥тогл€ду не означаЇ, що в≥дсутн≥й прогрес у

глибин≥ њх осмисленн€. ѕроблема матер≥њ, наприклад, в≥д ор≥Їнтац≥њ на Їдину стих≥ю або стан

речовини в античност≥ еволюц≥онувала до ор≥Їнтац≥њ на первинн≥, в принцип≥ непод≥льн≥

атоми у французькому матер≥ал≥зм≥ XVIII ст., « переор≥Їнтац≥Їю на њњ гносеолог≥чний, а пот≥м

≥ субстанц≥йний аспект; такий поворот проблеми не Ї њњ вичерпне осмисленн€ на вс≥ часи, але

осмисленн€ в стратег≥чному њњ напр€мку.

Ђ≤нвар≥антн≥стьї проблем ф≥лософ≥њ створюЇ видим≥сть њх нерозв'€зност≥ взагал≥ ≥ в≥дсутн≥сть

ск≥льки-небудь ≥стотного прогресу у ф≥лософ≥њ. ћ. Ѕорн писав: Ђя вивчав ф≥лософ≥в ус≥х час≥в

≥ зустр≥в у них безл≥ч €скравих ≥дей, але не зм≥г побачити н≥€кого стаб≥льного прогресу до

б≥льш глибокого п≥знанн€ чи розум≥нн€ сут≥ речей. Ќаука, навпаки, наповнюЇ мене почутт€м

ст≥йкого прогресуї1. ¬≥чн≥сть проблем ф≥лософ≥њ не означаЇ њх принципову не невир≥шен≥сть.

ѓх можна вир≥шити, але т≥льки дл€ кожного етапу розвитку сусп≥льства ≥ науки та в т≥й м≥р≥, в

€к≥й це можливо при тому чи ≥ншому р≥вн≥ наукового знанн€, р≥вн≥ розвитку сусп≥льства, та й

у залежност≥ в≥д зд≥бностей самих ф≥лософ≥в. як справедливо зауважуЇ ”.ƒж. –апапорт,

нев≥рно вим≥рювати прогрес у ф≥лософ≥њ, усп≥шн≥сть мисленн€, виход€чи з числа вир≥шених

проблем; у ф≥лософ≥њ прогрес не наст≥льки очевидний, €к, наприклад, у ф≥зиц≥; прогрес у

ф≥лософ≥њ реал≥зуЇтьс€ в розвитку думки одного ≥ того ж ф≥лософа, школи, ор≥Їнтац≥њ; прогрес

у тому, що так чи ≥накше також тупиков≥ шл€хи, у тому, що стаЇ €сно, €к≥ передумови

необх≥дно прийн€ти, щоб краще осмислити проблему. ќтже, специф≥ка проблем ф≥лософ≥њ

пол€гаЇ також ≥ в тому, що значна њх частина Ї пост≥йно в≥дтворюЇтьс€ на нов≥й основ≥ ≥ в

цьому сенс≥ Ђв≥чнимиї.

“акож до фундаментальних ф≥лософських проблем можна в≥днести:

1. ѕроблема бутт€. ƒл€

буденноњ св≥домост≥ пон€тт€ Убутт€Ф констатуЇ ≥снуванн€ р≥зноман≥тних процес≥в ≥ €вищ

(людей, ≥дей, предмет≥в). ≤снувати Ч означаЇ мати визначен≥сть ≥ бути заф≥ксованим у думц≥.

2. ѕроблема св≥домост≥. ” самому загальному вигл€д≥ св≥дом≥сть можна охарактеризувати €к

людську здатн≥сть субТЇктивного (внутр≥шнього духовно-≥нтелектуального) засвоЇнн€

зовн≥шнього св≥ту ≥ самого себе.

3. ѕрирода ≥ сусп≥льство. ќдн≥Їю з основних форм бутт€ Ї бутт€ природного, у€вленн€ про

€ке конкретизуЇтьс€ р€дом пон€ть. як правило, задаЇтьс€ розум≥нн€ природи в широкому та

вузькому сенс≥. ѕрирода в широкому смисл≥ характеризуЇтьс€ €к все ≥снуюче, увесь

матер≥альний св≥т, ¬сесв≥т. –озум≥нн€ природи у вузькому сенс≥ сп≥вв≥дноситьс€ з умовами та

особливост€ми бутт€ людини ≥ виражаЇтьс€ такими пон€тт€ми €к б≥осфера, географ≥чне

середовище, ноосфера. ”€вленн€ про сусп≥льство випливають з характеристики бутт€

соц≥ального. —усп≥льство Ч певна ц≥л≥сн≥сть великих груп людей, €ка виникаЇ в процес≥

њхньоњ сп≥льноњ св≥домоњ д≥€льност≥ ≥ скерована на п≥дтримку ≥ розвиток њхнього житт€ та

культури. ‘≥лософський аспект розум≥нн€ сусп≥льства пол€гаЇ в усв≥домленн≥ сутн≥сних

звТ€зк≥в ≥ндив≥д≥в, €к≥ утворюють таку ц≥л≥сн≥сть. –озгл€д сутност≥ сусп≥льства зд≥йснюЇтьс€ з

р≥зних св≥тогл€дних позиц≥й: натурал≥стичноњ, ≥деал≥стичноњ, матер≥ал≥стичноњ.

4. ѕроблема людини. ‘≥лософська думка завжди про€вл€ла особливий ≥нтерес до вивченн€

проблеми людини ≥ людського. яка своЇр≥дн≥сть людськоњ ≥стоти? як в н≥й повТ€зан≥ природне

≥ соц≥альне, ≥ндив≥дуальне ≥ родове? Ќа що нац≥лен≥ думки ≥ д≥њ людини? „ого вона бажаЇ, у

що в≥рить, на що спод≥ваЇтьс€? ƒо усв≥домленн€ цих та ≥нших питань людського бутт€

незм≥нно звертаЇтьс€ кожне покол≥нн€ людей, прагнучи виробити нов≥ шл€хи, ц≥л≥сний п≥дх≥д

до ос€гненн€ людини.

5. ѕроблеми п≥знанн€. Ћюдина здатна субТЇктивно засвоювати, усв≥домлювати бутт€. «нанн€

Ч це в≥дображенн€ в св≥домост≥ людини реального св≥ту, його законом≥рностей. ≤нод≥ даний

терм≥н тлумачитьс€ лише €к результат субТЇктивного засвоЇнн€ св≥ту, ≥нод≥ в≥н м≥стить у соб≥

≥ сам результат, ≥ шл€х його дос€гненн€. ¬ найб≥льш загальному вигл€д≥ п≥знанн€

розгл€даЇтьс€ €к взаЇмод≥€ субТЇкту (того, хто п≥знаЇ) ≥ обТЇкту (того, що п≥знаЇтьс€).

ѕ≥знанн€ Ї процесом отриманн€ ≥ розвитку знанн€, його пост≥йне поглибленн€, поширенн€ ≥

удосконаленн€. ¬оно зд≥йснюЇтьс€ у р≥зних формах: буденний досв≥д людей; гра; м≥фолог≥€;

рел≥г≥€; ф≥лософ≥€; наука; мистецтво.

6. Ќаука. Ќаукове п≥знанн€. Ќаука Ч форма духовноњ д≥€льност≥ людей, €ка скерована на

отриманн€ ≥стинних знань про св≥т (природу, сусп≥льство, мисленн€), на в≥дкритт€

обТЇктивних закон≥в св≥ту ≥ передбаченн€ тенденц≥й його розвитку. Ќаука Ч це процес

творчоњ д≥€льност≥ по отриманню нового знанн€, ≥ результат ц≥Їњ д≥€льност≥ у вигл€д≥ ц≥л≥сноњ

системи знань, сформульованих на основ≥ певних принцип≥в. Ќаука Ї соц≥окультурна

д≥€льн≥сть, своЇр≥дне сусп≥льне €вище. ќсновне завданн€ науки Ч ви€вленн€ обТЇктивних

закон≥в д≥йсност≥, а њњ головна мета Ч ≥стинне знанн€.

7.  ультура ≥ цив≥л≥зац≥€. Ѕутт€ людини, його життЇд≥€льн≥сть забезпечуЇтьс€ двома

основними процесами: б≥олог≥чним ≥ культурним. якщо б≥олог≥чна еволюц≥€ визначаЇтьс€

природними, генетичними засадами, то сутн≥сть культурного розвитку виражаЇтьс€

≥нформац≥йною передачею традиц≥й, звичањв, обр€д≥в, способ≥в сп≥лкуванн€ ≥ндив≥д≥в м≥ж

собою ≥ з середовищем њхнього ≥снуванн€.  ультура, €к система позаб≥олог≥чно вироблених

норм, прийом≥в, засоб≥в людськоњ д≥€льност≥, задаЇ цю д≥€льн≥сть, програмуЇ спос≥б ≥ м≥ру

оволод≥нн€ людиною природного ≥ соц≥ального св≥ту. —фера культури м≥стить у соб≥ не т≥льки

результати, але й процеси матер≥альноњ ≥ духовноњ д≥€льност≥ людей.


 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 3032 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—ложнее всего начать действовать, все остальное зависит только от упорства. © јмели€ Ёрхарт
==> читать все изречени€...

1982 - | 1890 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.024 с.