У предмет філософії входить всезагальне в матеріальному бутті і всезагальне, що характеризує цілісне буття людини. Але предмет філософії в ще більшому ступені відмінний від предмета окремих наук, які вивчають матеріальне буття і людини, тим, що він представляє особливе ставлення людини до світу, світу до людини.
Філософія - це знання про світ і про ставлення людини до цього світу. На всезагальний в системі "світ - людина", що становить предмет філософського пізнання, і спроектовані проблеми філософії. Вони самі всезагальні, граничні - граничні для буття людини, для його загальної програми діяльності, для всієї людської культури. Проблеми філософського світогляду охоплюють світ в цілому, життя людини в цілому, ставлення людини до світу в цілому. Більш широких проблем, ніж світоглядні (за їх значимістю для діяльності людини), не буває.
Філософські проблеми, безпосередньо пов'язані з корінними питаннями людського буття, носять інваріантний і вічний характер і, більше того, часто пропонуються "вічні і незмінні" вирішення цих проблем. Однак як все живе отримує розвиток в безперервному процесі самооновлення своїх основних форм, так і "вічні" філософські проблеми знаходять своє життя в постійному відтворенні їх рішень на основі нових досягнень реального пізнання і перетворень у суспільному житті людини.
Основним способом вирішення філософських проблем є теоретичне мислення, що спирається на сукупний досвід людини, на досягнення всіх наук і культури в цілому.
Питання «що вивчає філософія?» є одним з найбільш проблемних для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).
Еволюція предмета філософії не є чимось винятковим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення всезагального розумом чи інтуїцією.
Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу — Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.
У процесі історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем. Це насамперед проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, систему відношення, процеси лише тому, що вони справді існують, наявні у світі. Відповідно, виникла й така галузь філософської думки, як онтологія (вчення про буття взагалі, про суще). Оскільки ж є різні типи буття — природа, людина, суспільство, то відповідно вирізняють філософію природи (раніше її називали натурфілософією), філософію людини (філософську антропологію), філософію суспільства (філософську соціологію).
Предметом філософського аналізу стали й різні види, аспекти ставлення людини до дійсності: практичний, пізнавальний, ціннісний, зокрема естетичний, морально-етичний. Відповідними філософськими розділами є праксеологія (від грецьк. praxis — діло, діяння), гносеологія (gnosis — знання), аксіологія (axios — цінний, достойний), а також естетика (вчення про прекрасне в житті й мистецтві, про творчість за законами краси), етика (вчення про моральність).
Усі перелічені проблеми групуються навколо центральної, вузлової світоглядної проблеми — "людина і світ". У цій формулі очевидне певне протистояння: людина — це щось таке, що відрізняється від зовнішнього світу, який її оточує і до якого вона належить. У чому полягає відмінність людини, її суттєва специфіка? Насамперед у тому, що їй притаманна свідомість, що вона наділена здатністю до самовизначення, активної, цілеспрямованої діяльності. Вона є не просто річчю серед речей чи істотою серед істот (тварин), а суб’єктом практичної діяльності, пізнання, естетичного освоєння дійсності, морального ставлення передусім до собі подібних. У всьому цьому проявляється духовність людини.
