Поняття політичної культури і її структурні елементи

Політична культура – один з найважливіших елементів політичної системи суспільства. Рівень її розвитку свідчить про якість самої цієї системи. Політична культура, віддзеркалюючи політичну і юридичну компетентність громадян, суспільних і політичних діячів і їхню політичну поведінку, дуже впливає на формування й функціонування політичних інститутів.

Політична культура – явище складне й багатогранне. Тому існує самий широкий спектр думок, визначень, формулювань і т.д. у тлумаченні як самої категорії "політична культура", так й її структурних компонентів, змісту, функцій і т.д.

Політична культура як особливе, пов'язане з духовним життям людей, їхніми цінностями, звичаями й традиціями політичне явище має таку ж тривалу історію, як і політика в цілому. Вона описувалася ще в далекій давнині такими видатними політичними мислителями, як Конфуцій, Платон, Аристотель й ін. Однак сам термін "політична культура" з'явився набагато пізніше. Його вперше ввів у науковий оборот у ХУШ ст. німецький філософ-просвітитель І. Гердер. Наукові концепції політичної культури, що опираються на, емпіричну базу склалися в 60-і рр. XX ст. завдяки великим міжнародним дослідженням, проведеним американськими політологами Г. Алмондом, С. Вербою, Л. Паєм й ін.

Політична культура – невід'ємна частина загальнонаціональної культури. Це насамперед політичний досвід людства, соціальних спільностей, великих і малих соціальних груп, отриманий у ході історичного розвитку. Існуючи в певних формах, цей досвід впливає на формування політичної свідомості людей і в остаточному підсумку виражається в їх політичних орієнтаціях й установках. Останні визначають політичну поведінку людей.

Відзначені в даному визначенні три взаємозалежних поняття: політичний досвід, політична свідомість і політична поведінка – становлять основні структурні елементи політичної культури (див. мал. 11.1). Розглянемо кожний з них докладніше.

Політичний історичний досвід людства, наднаціональних і національних спільностей є основою розвитку політичної культури. Він фіксує історію розвитку політичних відносин у різних формах: історичних, літературних, політичних традиціях, звичаях, політичній ідеології; у формі функціонуючої політичної системи з її інститутами, нормами, принципами, соціально-політичними зв'язками й т.д.

Важливе місце серед різних форм політичного досвіду займають політичні традиції. Вони формуються в результаті діяльності декількох поколінь людей, є однією з найбільш стійких основ їхнього життя й визначають зразки політичної поведінки. Збереження й розвиток політичних традицій – одна з умов політичної стабільності суспільства і його прогресивного розвитку. Закони й норми, що регулюють суспільні відносини, прийняті відповідно до національних політичних традицій, сприймаються громадянами не як засіб примуса, а як необхідне явище громадського життя, спрямоване на досягнення загального блага.

Малюнок 12.1- Структура політичної культури

На основі політичного досвіду багатьох поколінь і політичної діяльності людей формується їхня політична свідомість – ще один елемент структури політичної культури. Політична свідомість – це система політичних знань, цінностей й ідейно-політичних переконань людей, на основі яких виробляються найбільш стійкі й значимі політичні орієнтації й установки людей відносно політичної системи і їхнього місця в даній системі.

Зупинимося більш детально на характеристиці структурних елементів політичної свідомості.

Політичні знання – це знання людей про політику, про політичну систему, про різні політичні ідеології, про процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі й т.п.

Політичні цінності – це етичні й нормативні судження про політичне життя, про політичні цілі, на реалізацію яких спрямована політична діяльність. Політичними цінностями є законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість й ін.

Політичні переконання формуються на основі знань і цінностей і виражаються в уявленнях людей про те, якою повинна бути політична система. Для одних це демократія – пряма або представницька, заснована на принципі приватної власності; для інших – авторитарно-тоталітарні системи, засновані, приміром, на ідеї національної переваги й т.д. Це саме те, що називається ідеологічними перевагами. Політичні переконання громадян виражаються в тім, що на виборах вони голосують за ту або іншу партію, а значить віддають перевагу тій чи іншій ідеології.

Політичні орієнтації й установки знаходять своє конкретне втілення в політичній поведінці.

Політична поведінка – це практична взаємодія людини з політичним середовищем, що виражається в тій або іншій формі політичної участі. Вона обумовлена політичною свідомістю, з одного боку, і рівнем політичного розвитку суспільства в цілому, – з іншого. Політична поведінка людей проявляється в їхній політичній діяльності й виявляє рівень і тип їхньої політичної культури на практиці.

Високу політичну культуру відрізняють два основних критерії, які проявляються в політичній поведінці людей: залучення у політичну діяльність, позитивна активність. За допомогою участі в політичному процесі й громадянин, і суспільство в цілому знаходять новий політичний досвід, що сприяє подальшому розвитку політичної культури.

У процесі розвитку політичної культури сформувалися й розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить у життя й побут людей, саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а отже, практично значимою й досяжною.

Основні функції політичної культури:

· пізнавальна – формування в громадян необхідних суспільно-політичних знань, поглядів, переконань і політичної компетентності;

· нормативно-ціннісна – формування й закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поводження;

· інтегративна – досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей згоди в рамках існуючої політичної системи й обраного суспільством політичного ладу. Політична культура в такий спосіб формує стабілізуючу основу політичного життя й сприяє підвищенню ефективності керування;

· комунікативна – дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління й накопичувати політичний досвід;

· виховна – формує в громадян політичну свідомість і навички політичної діяльності, адекватні даній політичній системі.