Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


–ос≥йськ≥ ≥ польськ≥ революц≥йн≥ рухи 1820-1830-х рок≥в




Ѕ≥льш≥сть великих нац≥ональ≠них м≥ф≥в сформувалас€ у XIX ст. ѕоширенн€ романтизму спри€≠ло њхньому виникненню. ” ро≠с≥йськ≥й л≥тератур≥ великою м≥≠рою завд€ки старанн€м самих Ђмалорос≥вї м≥цно вкор≥нивс€ м≥ф про ”крањну €к про спок≥й≠ний ≥ богообраний край, Ђгде никогда ничего не происходитї. “акий образ нап≥всонноњ ћало≠рос≥њ р≥зко контрастував з тим, що справд≥ в≥дбувалос€ в укра≠њнських земл€х. « часу њхньоњ ≥н≠корпорац≥њ до складу –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ аж до останн≥х дн≥в њњ ≥снуванн€ ”крањна пост≥йно була вогнищем великого соц≥ального неспокою ≥ пол≥тичних опозиц≥й≠них рух≥в. ” 1820-1830-х роках через украњнськ≥ земл≥ прол€га≠ли дороги п≥дп≥льних кур'Їр≥в й ем≥сар≥в з ѕарижа, ѕетербурга, Ѕерл≥на, ¬≥дн€,  ракова ≥ Ћьвова, тут д≥€ли нелегальн≥ орган≥зац≥њ, розповсюджувалис€ надрукова≠н≥ за њхн≥ми межами революц≥й≠н≥ брошури й в≥дозви, а також м≥сцева Ђзахал€внаї л≥тература на зразок Ђ≤стор≥њ рус≥вї62.

ѕоширенн€ нових зах≥дних ≥нтелектуальних та пол≥тичних теч≥й створило спри€тливий ірунт дл€ виникненн€ в ”крањн≥ таЇмних пол≥тичних товариств. Ѕезпосередн≥м поштовхом до њх утворенн€ були настроњ, €кими перейн€лис€ рос≥йськ≥ оф≥цери-двор€ни п≥сл€ перемоги над Ќаполеоном. ѕовернувшись з переможних поход≥в по «ах≥дн≥й ™вроп≥, вони зовс≥м ≥ншими очи≠ма дивилис€ на рос≥йську д≥й≠сн≥сть. ѕол≥тичний режим само≠державства та кр≥посницьк≥ по≠р€дки сильно контрастували з волелюбними ≥де€ми, €кими вони заразилис€ на «аход≥.

Ќаполеон≥вська кампан≥€ по≠глибила кризу м≥ж державою ≥ сусп≥льством, €ка нам≥тилас€ вже за час≥в правл≥нн€  атери≠ни II. ѕ≥д впливом ≥деолог≥њ ѕро≠св≥тництва та поширенн€ Ївро≠пейського стилю житт€ у –о≠с≥йськ≥й ≥мпер≥њ з'€вилос€ чима≠ло масонських лож ≥ р≥зних то≠вариств. ¬иникненн€ цього за≠родкового громад€нського сус≠п≥льства йшло врозр≥з з пол≥тич≠ною моделлю самодержавства, €ке прагнуло контролювати вс≥ ви€ви громадського житт€63. ќсобливою активн≥стю в≥дзнача≠лос€ громадське житт€ в пров≥н≠ц≥њ. ” 1818 р. масонськ≥ лож≥ виникли у  иЇв≥ (Ђ«'Їднан≥ слов'€ниї) та у ѕолтав≥ (ЂЋюбов у ≥стин≥ї). —еред њхн≥х член≥в були в≥дом≥ украњнськ≥ д≥€ч≥ ≤ван  отл€ревський, ¬асиль  апн≥ст, ¬асиль Ћукашевич, а також п≥з≠н≥ш≥ л≥дери декабристського руху ѕавло ѕестель, ћихайло ќрлов ≥ ћихайло Ѕестужев-–юм≥н. ’оча ц≥ лож≥ д≥€ли в ”крањ≠н≥, њхн€ д≥€льн≥сть не мала укра≠њнського нац≥онального характе≠ру. Ћож≥ були клубами, де м≥с≠цев≥ л≥берали обговорювали пол≥тичн≥ питанн€. ќдн≥Їю з ц≥≠лей, €ку ставили перед собою орган≥затори перших таЇмних товариств в ”крањн≥, було залу≠ченн€ малорос≥йського двор€н≠ства до опозиц≥йного всеро≠с≥йського руху. ”крањнськ≥ двор€ни-масони не формулювали специф≥чно нац≥ональних вимог; чи не Їдиним вин€тком був ¬а≠силь Ћукашевич, €кий виступав за в≥д'Їднанн€ ”крањни в≥д –ос≥њ ≥ прилученн€ њњ до ѕольщ≥.

÷≥лком ≥ншого характеру були лож≥, €к≥ д≥€ли на ѕравобережн≥й ”крањн≥. њхн≥ми членами були польськ≥ шл€хтич≥, €к≥ не були пов'€зан≥ з рос≥йським масонсь≠ким рухом. —воЇю головною пол≥тичною метою ц≥ лож≥ вважа≠ли в≥дновленн€ незалежноњ ѕольськоњ держави, €ка включа≠ла б ≥ ѕравобережну ”крањну. Ѕагато ≥з член≥в масонських лож в ”крањн≥ вв≥йшло до складу де≠кабристських орган≥зац≥й. ”кра≠њна пор€д з —анкт-ѕетербургом стала основним полем д≥€льнос≠т≥ декабрист≥в - лише у цих двох центрах декабристського руху д≥йшло до в≥дкритого збройного виступу проти самодержавства. ядром декабристськоњ змови в ”крањн≥ стала розквартирована на ѕравобережж≥ ƒруга арм≥€, оф≥цери €коњ служили у «ах≥дн≥й ™вроп≥ п≥д час наполеон≥вських воЇн. ” 1821 р. в “ульчин≥, на ѕод≥лл≥, утворилос€ ѕ≥вденне то≠вариство декабрист≥в, головою €кого був полковник ѕавло ѕестель (ѕ≥вн≥чне товариство виник≠ло у ѕетербурз≥ роком п≥зн≥ше, у 1822 p.). ƒекабристськ≥ товарис≠тва мали розгалужену мережу вплив≥в в ”крањн≥.  р≥м “ульчина, ѕ≥вденне товариство мало своњ осередки у  ам'€нц≥ ≥ ¬асилько≠в≥. ” 1823 р. у Ќовгород≥-¬олинському виникло Ђ“овариство з'Їднаних слов'€нї, очолене мо≠лодшими оф≥церами братами Ѕорисовими.

—еред змовник≥в - чимало украњнц≥в, нащадк≥в козацькоњ старшини. ѕров≥дними д≥€чами декабристського руху були бра≠ти ћатв≥й та —ерг≥й ћуравйови-јпостоли з роду гетьмана ƒани≠ла јпостола. « украњнських с≥мей походили засновники Ђ“овариства з'Їднаних слов'€нї брати Ѕорисови та ≤ван √орбачевський. ќстанн≥й згадував, що його батько розпов≥дав йому про не≠щасливу долю ћалорос≥њ, ≥ сам в≥н не раз побивавс€ над долею своЇњ батьк≥вщини. ≤нший л≥дер декабрист≥в, рос≥йський поет  ≥ндрат –илЇЇв осп≥вував у сво≠њх поемах героњчну боротьбу —е≠верина Ќаливайка, Ѕогдана ’мельницького та ≤вана ћазепи. як ≥ масонськ≥ лож≥, декабрист≠ський рух загалом про€вл€в бай≠дуж≥сть до пол≥тичного май≠бутнього ”крањни. ѕ≥дготований ѕестелем проект конституц≥њ п≥д назвою Ђ–уська правдаї був пройн€тий централ≥стським духом ≥ не визнавав за нац≥€ми, €к≥ на≠сел€ють –ос≥йську ≥мпер≥ю, права на окреме пол≥тичне ≥снуванн€ (вин€ток робивс€ лише дл€ пол€≠к≥в ≥ Їврењв). ўодо украњнц≥в, то ѕестель зараховував њх до Ђко≠р≥нного рос≥йського народуї. ѕо≠д≥бно –илЇЇв твердив, що кор≠дони ѕольщ≥ починаютьс€ там, де не чути малорос≥йського на≠р≥чч€; там, де простий народ ро≠змовл€Ї названим нар≥чч€м, -–ос≥€.  оли ж в≥н використову≠вав у своњх поемах украњнський фольклор, то був певним, що це Ї фольклор рос≥йський64.

„утлив≥шою до рег≥ональних в≥дм≥нностей –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ була програма ѕ≥вн≥чного това≠риства, викладена у  онституц≥њ ћикити ћуравйова. ¬она пе≠редбачала под≥л –ос≥њ на три≠надц€ть федеративних штат≥в. ƒва з них - „орноморський з≥ столицею у  иЇв≥ та ”крањнський з≥ столицею у ’арков≥ - зб≥гали≠с€ територ≥ально з колишньою √етьманщиною та —лоб≥дською ”крањною.

ƒекабристський рух в ”крањн≥ мав певн≥ специф≥чн≥ риси, €к≥ в≥др≥зн€ли його в≥д руху в –ос≥њ. Ќайвиразн≥ше це про€вл€лос€ у д≥€льност≥ Ђ“овариства з'Їдна≠них слов'€нї. ƒ≥€льн≥сть цього товариства в ”крањн≥ набула особливого характеру, зумовле≠ного л≥беральним ≥нтелектуаль≠ним кл≥матом крањни. „лени то≠вариства проживали серед зм≥≠шаного населенн€ зах≥дноњ окрањни –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ - ¬олин≥ -≥ тому були особливо св≥дом≥ ба≠гатонац≥онального характеру –ос≥њ, а також р≥зноман≥тност≥ слов'€нського св≥ту. —ила ≥дењ слов'€нського Їднанн€ зростала з≥ сходу на зах≥д. як св≥дчив ≤з≠мањл —резневський п≥сл€ поверненн€ з в≥др€дженн€ у слов'€нсь≠к≥ крањни, симпат≥€, з €кою його зустр≥чали €к пров≥сника взаЇм≠ного слов'€нського зближенн€, зростала в м≥ру просуванн€ його в глиб слов'€нських крањн; ≥ на≠впаки, найменшою вона була у безпосередн≥й близькост≥ до –ос≥њ65. “ому не дивно, що саме серед украњнських декабрист≥в патр≥отизм ≥ нац≥ональне чутт€ ви€вилис€ у панслав≥стськ≥й ≥де≠олог≥њ. ѕрограма “овариства, на≠писана оф≥церами братами Ѕо-рисовими, ставила за мету не лише усуненн€ самодержавства ≥ кр≥пацтва, а й утворенн€ за≠гальнослов'€нськоњ республ≥ки. Ђќб'Їднати разом ус≥ слов'€нськ≥ покол≥нн€ ≥ зробити њх в≥льними, - писав один ≥з брат≥в Ѕорисових, - здавалос€ мен≥ блискучою справою, бо € думав зробити щасливими не лише моњх сп≥вв≥т≠чизник≥в, а й ≥нш≥ народиї. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших декабристських орган≥зац≥й, Ђ“овариство з'Їдна≠них слов'€нї мало б≥льш демок≠ратичну програму.

¬осени 1825 р. п≥сл€ трива≠лих переговор≥в воно об'Їднало≠с€ з ѕ≥вденним товариством, перетворившись на ф≥л≥ю ос≠таннього. ќб'Їднанн€ з ѕ≥вден≠ним товариством означало пе≠ремогу централ≥стськоњ програ≠ми. ƒе€к≥ украњнц≥ та члени та≠Їмних польських орган≥зац≥й даремно намагалис€ перекона≠ти ѕестел€ визнати окрем≥ пра≠ва ”крањни ≥ Ѕ≥лорус≥њ.

„ерез два тижн≥ п≥сл€ невда≠лоњ спроби повстанн€ декабрис≠т≥в у ѕетербурз≥ 14 грудн€ 1825 р. в≥дбулос€ повстанн€ ¬асильк≥вського п≥хотного полку в ”крањн≥ п≥д проводом —ерг≥€ ћуравйова-јпостола. –озправа царського ур€ду з обома пов≠станн€ми призвела до повного розгрому декабристського руху.

ѕроте, украњнськ≥ декабристи, насамперед Ђ“овариство з'Їдна≠них слов'€нї, залишили пом≥тний сл≥д у розвитку пол≥тичноњ думки в ”крањн≥. ¬исунута ним ≥де€ фе≠деративноњ слов'€нськоњ держа≠ви знайшла в≥дображенн€ ≥ ро≠звиток у пол≥тичн≥й програм≥ ук≠рањнського визвольного руху. Ќа в≥дм≥ну в≥д Ћ≥вобережноњ ”крањ≠ни ѕравобережж€ тривалий час не зазнавало реформ. ѕетербург мовчазно визнавав Ђпольськийї характер ѕравобережноњ ”крањни ≥ залишив практично незм≥нними права ≥ прив≥лењ м≥сцевоњ польсь≠коњ шл€хти. «начна частина пра≠вобережних шл€хтич≥в були на≠щадками украњнських род≥в, спо-лон≥зованих п≥сл€ прийн€тт€ ка≠толицькоњ в≥ри у XVIIЧXVIII ст. јле њхн≥й патр≥отизм не мав локаль≠ного характеру €к серед двор€н≠ства Ћ≥вобережноњ ”крањни. ¬они мр≥€ли про в≥дновленн€ –еч≥ ѕос≠политоњ за станом до 1772 р. “ому у перш≥й третин≥ XIX ст. ѕраво≠бережна ”крањна була тереном активного польського руху.

¬≥д часу повстанн€  остюшка польський рух переживав глибок≥ ≥деолог≥чн≥ зм≥ни. ¬плив «аходу на польське сусп≥льство зреволюц≥он≥зував нову генера≠ц≥ю польськоњ ел≥ти, зам≥нивши ≥деали староњ шл€хетськоњ ѕоль≠щ≥ загальноЇвропейськими лозунгами Ђр≥вност≥, свободи ≥ братерстваї.  онституц≥€ « травн€ 1791 р. стала в≥дправною точкою дл€ боротьби за нову, демократичну ѕольщу, €ка мала складатис€ з р≥вноправних ≥ в≥льних громад€н. √оловний ар≠х≥тектор п≥сл€наполеон≥вського консервативного пор€дку в ™вроп≥ кн€зь ћеттерн≥х дуже точно передав новий дух поль≠ського руху словами Ђпольськ≥сть - це революц≥€ї.

ќднак ц≥ зм≥ни не торкалис€ образу ѕравобережноњ ”крањни, Ѕ≥лорус≥њ ≥ Ћитви €к природних окрањн - Ђсх≥дних крес≥вї - ѕоль≠щ≥. ўе з XV ст. з цими територ≥≠€ми м≥цно був пов'€заний образ сх≥дних кордон≥в –еч≥ ѕосполитоњ €к передмур'€ христи€нства ≥ цив≥л≥зац≥њ перед наступом Ђдикого степуї. –омантизм додав цьому образу особливоњ прит€≠гальноњ сили. —аме тут, на Ђкресахї, народивс€ јдам ћ≥цкевич, €кий найб≥льше спричинивс€ до уславленн€ Ђкрес≥вї. ” його Ђѕан≥ “адеушї сх≥дн≥ окрањни змальова≠но €к край ≥деальноњ сусп≥льноњ гармон≥њ, де пом≥щики братали≠с€ з≥ своњми сел€нами, русини ≥ татари добров≥льно ≥нтегрувалис€ у польське житт€, а Їврењ сп≥ва≠ли польських п≥сень. ƒружина ќноре де Ѕальзака ≈вел≥на √анська, власниц€ маЇтк≥в на ѕравобережж≥, переконувала свого чолов≥ка п≥д час його по≠дорож≥ на ”крањну написати, що м≥сцев≥ Ђсел€ни жиють без тур≠бот €к д≥ти, њх годують ≥ њм пла≠т€ть, а п≥дданство не Ї дл€ них т€гарем, а лише джерелом щаст€ ≥ спокоюї66.

ѕ≥сл€ загибел≥ ѕольськоњ дер≠жави роль Ђкрес≥вї у польсько≠му житт≥ р≥зко зросла. ” пор≥в≠н€нн≥ з загальним занепадом громадського ≥ культурного жит≠т€ в австр≥йськ≥й ≥ прусськ≥й час≠тинах староњ –еч≥ ѕосполитоњ, сх≥дн≥ окрањни стали центром польськоњ культури67. «авд€ки дружн≥м стосункам з царем ќлександром ≤, кн€зь јдам „орторийський дом≥гс€ створенн€ у 1803 р. ¬≥ленськоњ шк≥льноњ окру≠ги. ¬≥ленський ун≥верситет став найб≥льшим осв≥тн≥м осередком не т≥льки на колишн≥х польських земл€х, а й у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ ≥ вс≥й —х≥дн≥й ™вроп≥68.

ѕравобережн≥ земл≥ входили до складу ¬≥ленськоњ шк≥льноњ округи. ќднак м≥сцева шл€хта не дуже охоче в≥дправл€ла своњх д≥тей на навчанн€ до ¬≥ленського ун≥верситету. ¬она вол≥ла ро≠звивати своњ власн≥ ел≥тарн≥ на≠вчальн≥ заклади. —таранн€ми пом≥чника „орторийського, пом≥≠щика з  ињвщини “адеуша „ацького, весь край покривс€ мере≠жею середн≥х шк≥л. ¬≥нцем заход≥в було заснуванн€ у 1805 р. л≥цею в  ременц≥ на ¬о≠лин≥.  ременецький л≥цей з його багатою б≥бл≥отекою ≥ р≥зними допом≥жними установами здобув соб≥ славу Ђ¬олинських јф≥нї.

”с≥ ц≥ заходи аж н≥€к не зач≥≠пали м≥сцеве украњнське сел€н≠ство. ўе до розпаду ѕольськоњ держави воно було майже пого≠ловно закр≥паченим. ѕ≥сл€ при≠Їднанн€ ѕравобережж€ до –о≠с≥йськоњ ≥мпер≥њ становище зов≠с≥м не зм≥нилос€. ” народн≥й пам'€т≥ ще жила згадка про ко≠зацьк≥ часи й польсько-украњнськ≥ антагон≥зми. ” 1820-1830-х ро≠ках. ѕравобережна ”крањна ста≠ла ареною масових сел€нських повстань, очолюваних легендар≠ним ”стимом  армелкжом. ѕов≠станц≥ атакували пом≥щицьк≥ ма≠Їтки на ѕод≥лл≥ ≥ розпод≥л€ли м≥ж сел€нами панське добро. ’вил€ повстань тривала аж до смерт≥  армелюка у 1835 р.

–ос≥йська адм≥н≥страц≥€ три≠валий час н≥чого не робила дл€ того, щоб за допомогою укра≠њнських сел€н поборювати поль≠ськ≥ нац≥ональн≥ домаганн€. “им часом польськ≥ революц≥онери спод≥валис€, що у скрутну хви≠лину м≥сцеве сел€нство висту≠пить проти Ђдеспотичного мос≠ковського €рмаї.  олишн≥й антипольський фанатизм вони пов'€зували лише з неосв≥чен≥с≠тю сел€нських мас, в≥дм≥нност€≠ми в обр€дах м≥ж православними ≥ католиками, мов≥ й календар≥. “реба було просв≥тити руських сел€н ≥ св€щеник≥в, переконати њх у корисност≥ сп≥впрац≥ з пол€≠ками - а просв≥та обов'€зково пот€гне њх до польськоњ культури ≥ польськоњ справи. “адеуш  остюшко радив Ђпризвичањти њх [ру≠син≥в - я.√.] до польськоњ мови, нехай вс≥ њхн≥ богослуж≥нн€ будуть у польськ≥й мов≥. « часом вв≥йде у них польський дух. ≤ пот≥м вони вважатимуть за непри€тел€ кожного, хто не знаЇ нац≥ональ≠ноњ [польськоњ - я.√.] мовиї69.

ѕогл€ди польських революц≥≠онер≥в не мали н≥чого сп≥льного з нац≥ональним шов≥н≥змом. ¬они були виразом загальноњ в≥ри у силу рац≥онал≥зму ≥ просв≥≠ти. –омантизм привн≥с нове мисленн€, але не знищив старих ≥люз≥й.

ѕоразка повстанн€ 1830-1831 pp. ще раз довела польським революц≥онерам, що без п≥дтримки посполитих њхн€ бо≠ротьба приречена на поразку. ÷≥ настроњ €кнайточн≥ше передав поет «игмунт  рас≥цький у своњх Ђѕсалмах майбутньогої (1845): вр€тувати ѕольщу може ЂЇдине т≥льки, Їдине чудо: з польською шл€хтою - польський людї (Ђje-den tylko, jeden cud / z schlachta polska - polski ludї). “а обстави≠на, що м≥сцеве населенн€ на ѕравобережж≥ розмовл€Ї не польською, а украњнською мо≠вою, не применшувала њхнього запалу. ћовн≥ в≥дм≥нност≥ вони вважали лише р≥зницею у д≥алек≠тах, що не мають самост≥йного пол≥тичного значенн€.

—еред вихованц≥в  реме≠нецького л≥цею виникла так зва≠на украњнська школа у польськ≥й л≥тератур≥. ” творах чолових представник≥в ц≥Їњ школи - по≠ет≥в Ѕогдана «алЇського, —еве≠рина √ощинського, ёл≥уша —ло≠вацького - виразно про€вилос€ романтичне захопленн€ ”крањ≠ною, њњ багатою природою та героњчною ≥стор≥Їю. ”с≥ вони черпали з украњнськоњ народноњ творчост≥, а де€к≥ з них - €к “имко ѕадура, јнт≥н Ўашкевич ≥ —пиридон ќсташевський - на≠в≥ть спробували писати своњ тво≠ри украњнською мовою.

ќснову пол≥тичноњ ≥деолог≥њ цього гуртка становив м≥ф про колишню –≥ч ѕосполиту €к про н≥бито братн≥й союз трьох наро≠д≥в - польського, литовського й украњнського. ѕам'€ть про цей союз повинна була штовхати ук≠рањнц≥в до боротьби за в≥днов≠ленн€ ѕольськоњ держави. ”кра≠њнська школа надала нового зву≠чанн€ легенд≥ про народного пророка козака ћус≥€ ¬ернигору. ” польськ≥й верс≥њ ¬ернигору зображено €к козака, котрий п≥д час  ол≥њвщини переховувавс€ в≥д бунт≥вник≥в ≥ виступав на за≠хист пол€к≥в. ” поетичн≥й верс≥њ ёл≥уша —ловацького образ ¬ернигори вир≥с до м≥ф≥чного про≠рока, Ђдуховного гетьмана ”кра≠њниї, а його пророцтва - у Ђц≥лу апокал≥птичну п≥сню про ”крањ≠нуї70. ÷ей м≥ф, перероблений у л≥тературну форму, м≥цно вкор≥≠нивс€ у польськ≥й нац≥ональн≥й св≥домост≥71.

ќсновною у польському м≥ф≥ про пророцтва ¬ернигори стала ≥де€ про братерський союз по≠л€к≥в й украњнц≥в проти ћоскви. ¬≥н актуал≥зовувавс€ кожного разу, коли виникала примара в≥й≠ни з –ос≥Їю - п≥д час походу Ќаполеона на ћоскву, рос≥йсь≠ко-турецькоњ в≥йни 1828 p., поль≠ського повстанн€ 1830 р. та  римськоњ в≥йни 1854-1855 pp. €к пропагандистський матер≥ал, адресований украњнському наро≠дов≥. ћихайло „айковський п≥д час  римськоњ в≥йни написав дл€ своњх козак≥в цикл так званих Ђук≠рањнокї, одна з €ких звучала так:

Ђ√ей нуте! хлопц≥ та й з хати ¬ернигор≥ честь в≥ддати.

ѕомиримс€ ≥ з Ћ€шками, ѕоклонимс€ шапочками, њдна думка, њдна справа —толицею будь ¬аршаваї72.

Ќереальн≥сть розрахунк≥в польськоњ шл€хти на п≥дтримку украњнських мас про€вилас€ уже п≥д час польського повстанн€ 1830-1831 pp.  омандувач ро≠с≥йськоњ арм≥Їњ на ѕравобереж≠н≥й ”крањн≥ фельдмаршал —ахен у травн≥ 1831 р. закликав м≥с≠цевих сел€н вступати до новосформованих козацьких загон≥в, об≥ц€ючи в≥дновленн€ козацтва. ћалорос≥йський генерал-губер≠натор ћикола –Їпн≥н сформував в≥с≥м загон≥в по 1000 чол. у кож≠ному. –ос≥йський ур€д заохочу≠вав сел€н з ѕравобережноњ ”к≠рањни арештовувати своњх пом≥≠щик≥в ≥ передавати њх влад≥, на≠том≥сть сел€нству об≥ц€ли зв≥ль≠ненн€ в≥д пом≥щик≥в.

—ел€нство з ентуз≥азмом в≥д≠гукувалос€ на заклики рос≥йсь≠коњ влади, зраджуючи польських повстанц≥в. јле рос≥йський ур€д не виконав ус≥х об≥ц€нок. ѕ≥сл€ розгрому повстанн€ ш≥сть ко≠зацьких полк≥в було перетворе≠но на регул€рн≥ в≥йськов≥ полки, два ≥нш≥ переведено на  авказ.  озак≥в, €к≥ протестували проти цього, було суворо покарано, кн€з€ –Їпн≥на, котрий напол€гав на в≥дновленн≥ козацтва, було звинувачено в украњнському се≠паратизм≥ ≥ 1834 р. зв≥льнено з посади. Ѕуло вжито заход≥в щодо посиленн€ русиф≥кац≥њ на ѕравобережн≥й ”крањн≥. «окре≠ма, царський ур€д закрив ¬≥ленський ун≥верситет та  реме≠нецький л≥цей, створивши на њхн≥й баз≥ 1834 р.  ињвський ун≥≠верситет. ” 1838 р. на ѕравобе≠режж≥ було скасовано церковну ун≥ю, а вс≥х греко-католицьких в≥руючих насильно переведено у православ'€.

ќсновним об'Їктом репрес≥й стала польська шл€хта. —почат≠ку рос≥йська адм≥н≥страц≥€ дума≠ла про депортац≥ю ц≥Їњ числен≠ноњ верстви до —иб≥ру чи на  авказ, але це ви€вилос€ немож≠ливим. “од≥ ѕетербург вдавс€ до ≥ншоњ тактики - декласац≥њ, тоб≠то позбавленн€ шл€хтич≥в њхн≥х станових прав ≥ прив≥лењв. ѕро≠т€гом 1832-1850 pp. майже 340 тис. безземельних шл€хтич≥в було виключено з родословних книг й або перетворено на се≠л€н, або вислано до м≥ста. „ас≠тина тих, хто стали сел€нами, розчинилас€ у м≥сцевому сере≠довищ≥ ≥ зукрањн≥зувалас€, ≥нш≥ намагалис€ збер≥гати особлив≥ нац≥ональн≥ риси73.

Ќевдача повстанн€ 1830Ч 1831 pp. та рос≥йськ≥ репрес≥њ не зупинили польських д≥€ч≥в. Ѕлизько 9 тис. з них вињхали в ем≥грац≥ю, де утворили р≥зн≥ по≠л≥тичн≥ табори, готували нов≥ по≠л≥тичн≥ програми й оч≥кували спри€тливого моменту дл€ в≥дновленн€ боротьби. ” ѕариж≥ вони зосереджувалис€ навколо ф≥гури јдама „орторийського, Ђнекоронованого корол€ї польськоњ ем≥грац≥њ. “аб≥р „орто≠рийського користавс€ п≥дтрим≠кою правих к≥л у ‘ранц≥њ та јнгл≥њ й основну увагу прид≥л€в дипломатичним заходам. ¬≥н розраховував на в≥йну «аходу проти –ос≥њ ≥ робив усе, що було в його силах заради наближен≠н€ њњ початку. « ц≥Їю метою ство≠рювалис€ польськ≥ в≥йськов≥ в≥дд≥ли, €к≥ у 1830-1840-х роках брали участь у воЇнних конфл≥к≠тах у вс≥х гар€чих точках Ч в≥д јлжиру, ѕортугал≥њ й ≤спан≥њ аж до  авказу, “уреччини та јфга≠н≥стану.

”крањна займала вагоме м≥с≠це у цих планах. ѕ≥сл€ поразки повстанн€ 1830-1831 pp. центр Ђкресового м≥фуї у св≥домост≥ ем≥грац≥йних пол≥тик≥в зм≥стивс€ з Ћитви на ”крањну74. Ќавколо „орторийського склавс€ гурток Ђукрањнськихї сп≥вроб≥тник≥в. ƒо його складу належали ‘ранц≥шек ƒух≥нський, ћихайло „айковський та ≤ппол≥т “ерлецький. ”с≥ троЇ походили з ѕравобережноњ ”крањни, демонстрували так званий територ≥альний пат≠р≥отизм та дотримувалис€ ви≠разноњ украњнськоњ ор≥Їнтац≥њ. ÷€ тр≥йц€ зробила дуже багато дл€ попул€ризац≥њ украњнського пи≠танн€ у зовн≥шньому св≥т≥. ” 1840-1850-х роках “ерлецький зац≥кавив ѕапу римського ѕ≥€ IX та дек≥лькох високопоставлених державних муж≥в ‘ранц≥њ своњми планами зм≥цненн€ ун≥њ сх≥дного ≥ зах≥дного христи€нства, а „айковський перењхав до —тамбулу, де, прийн€вши ≥слам ≥ титул паш≥, намагавс€ утворити з ду≠найських козак≥в в≥йськовий п≥д≠розд≥л дл€ боротьби з –ос≥Їю.

Ќайб≥льшого розголосу на≠брала, однак, д≥€льн≥сть ‘ранц≥шека ƒух≥нського. ¬≥н був авто≠ром теор≥њ, що доводила расову спор≥днен≥сть пол€к≥в ≥ украњнц≥в ≥ водночас заперечувала слов'€н≠ський характер рос≥йського на≠роду. ƒух≥нський стверджував, що рос≥€ни, €к нащадки кочови≠к≥в, ближч≥ до ф≥н≥в ≥ татар, ан≥ж до б≥лорус≥в й украњнц≥в. ћайбут≠н≥ польсько-украњнськ≥ в≥дносини, на його думку, мали б будувати≠с€ за зразком √ад€цькоњ угоди 1658 р. - перетворенн€ ѕольсько-Ћитовськоњ –еч≥ ѕосполитоњ на федерац≥ю ѕольщ≥, Ћитви й ”к≠рањни. ѕров≥дною ≥деЇю його житт€ було переконати Ївро≠пейськ≥ народи вирушити похо≠дом: ЂЌа ƒн≥про! Ќа ƒн≥про! ƒо  иЇва! ќ, народи ™вропи! “ам ваша згода, бо саме там малороси ведуть боротьбу проти ћоскви на захист своЇњ Ївропей≠ськоњ цив≥л≥зац≥њї.

≤нтелектуальний внесок ƒу≠х≥нського ви€вивс€ неспод≥вано тривалим. —воЇю пропагандою ƒух≥нський дом≥гс€ великоњ попул€рност≥ серед паризьких ≥н≠телектуал≥в час≥в ƒругоњ ≥мпер≥њ (1861-1870). ѕ≥сл€ пад≥нн€ Ќа≠полеона ѕ≤ його впливи звелис€ до нул€, а сам терм≥н Ђдух≥нщинаї набув ≥рон≥чного значенн€ €к синон≥м псевдонауковост≥. ќднак дивацьк≥ расов≥ теор≥њ ƒух≥нського прижилис€ на поль≠ському й украњнському ірунт≥. «окрема, вони ви€вилис€ дуже привабливими дл€ тих украњнських патр≥от≥в, що у погл€дах ƒу≠х≥нського знаходили п≥дтвер≠дженн€ своЇњ нац≥ональноњ ок≠ремост≥ в≥д рос≥€н.

якщо д≥€льн≥сть консерватив≠ного крила польськоњ ем≥грац≥њ зводилас€ головним чином до пошук≥в п≥дтримки з боку зах≥д≠них держав, то радикальне кри≠ло - середовище так званоњ ћо≠лодоњ ѕольщ≥ - проголосило гас≠ло революц≥йного визволенн€ народу силами самого народу. ¬оно було т≥сно пов'€зане з французьким революц≥йним ру≠хом, м≥жнародним карбонарством, з ƒжузеппе ћадз≥н≥ й утво≠реною ним Ђћолодою ™вропоюї. ” самому краю вони створили ц≥лий р€д консп≥рац≥й та змов. ќдна з найв≥дом≥ших -  онарщина - мала безпосереднЇ в≥дно≠шенн€ до украњнських земель. ” 1835 р. один ≥з л≥дер≥в ћолодоњ ѕольщ≥ Ўимон  онарський пе≠рейшов нелегально рос≥йський кордон ≥ оселивс€ на ¬олин≥ з метою п≥дготовки повстанн€. ¬≥н спод≥вавс€ заручитис€ п≥дтрим≠кою м≥сцевого населенн€, пропа≠гуючи ≥дею зв≥льненн€ сел€н та створенн€ сп≥льноњ слов'€нськоњ республ≥ки на чол≥ з ѕольщею,  онарський заснував консп≥ра≠тивну орган≥зац≥ю Ђ—п≥вдружн≥сть польського народуї, €ка своЇю д≥€льн≥стю охоплювала ”крањну, Ѕ≥лорус≥ю ≥ Ћитву. ” 1835-1837 pp. њњ осередки д≥€ли у  иЇв≥, Ѕерди≠чев≥, ∆итомир≥,  ременц≥ та ≥н.. м≥стах ѕравобережж€.  онарського було викрито у 1838 p., ≥ на≠ступного року в≥н був розстр≥л€≠ний у ¬≥льн≥.

” 1830-1840-х роках  ињв став одним з найб≥льших цент≠р≥в польського консп≥ративного руху75. ¬≥дпов≥ддю рос≥йськоњ влади було подальше посилен≠н€ репрес≥й. ўоб послабити позиц≥њ польськоњ шл€хти, у 1847-1848 pp. кињвський гене≠рал-губернатор Ѕ≥б≥ков пров≥в так звану ≥нвентарну реформу. Ќов≥ ≥нвентарн≥ правила обме≠жували панщину до трьох дн≥в; пом≥щики не мали права само≠в≥льно здавати сел€н у рекрути або засилати до —иб≥ру, втруча≠тис€ в особисте житт€ своњх п≥дданих ≥ карати њх без суду. –еформи полегшили становище украњнського сел€нства, але польським пом≥щикам завд€ки своњм впливам вдалос€ у 1855 р. припинити д≥ю цих но≠вовведень.

ѕробудженн€ украњнського ру≠ху, насамперед виникненн€ ≥ д≥≠€льн≥сть  ирило-ћефод≥њвського братства, насторожило рос≥йсь≠ку владу. ”р€д знову зблизивс€ з польськими пом≥щиками перед великою сусп≥льною небезпе≠кою. ¬лада була готова заступи≠тис€ за окремих сел€н у раз≥ найкричущ≥ших порушень њхн≥х прав, але виступала сп≥льно з пом≥щиками, коли йшлос€ про поборенн€ сусп≥льних амб≥ц≥й украњнського населенн€76. Ќ≥ко≠ли утиски над сел€нами ѕраво≠бережж€ не були такими силь≠ними, €к за тих час≥в. ” резуль≠тат≥ м≥ж 1845 ≥ 1848 pp. на ѕра≠вобережн≥й ”крањн≥ було заф≥к≠совано 55 сел€нських повстань.

ѕравобережна ”крањна про≠т€гом 1830-1840-х рок≥в була полем битви м≥ж рос≥йськими ≥ польськими впливами. ќбидв≥ сторони сходилис€ м≥ж собою у запереченн≥ прав украњнського народу на в≥льний самост≥йний розвиток. ќпинившись м≥ж ро≠с≥йським молотом ≥ польською наковальнею, м≥сцеве украњнсь≠ке населенн€ зазнавало подв≥й≠ного гн≥ту. јле сам факт, що

ѕравобережж€ було тереном польських ≥ рос≥йських вплив≥в, не дозволив перетворити укра≠њнське питанн€ на внутр≥шню проблему –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 549 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћогика может привести ¬ас от пункта ј к пункту Ѕ, а воображение Ч куда угодно © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

2021 - | 1985 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.026 с.