Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


«рушенн€ на культурному пол≥ 4 страница




¬ к≥нц≥ 1772 року √аличина перейшла п≥д владу јвстр≥њ. ўоб заокруглити сеоњ волод≥нн€ на сход≥ й забезпечити соб≥ сполученн€ м≥ж √аличиною й —емигородом, јвстр≥€ в.1774 роц≥ приЇднала до себе ще й п≥вн≥чну частину ћолдавського господарства з м≥стами „ер≠н≥вц€ми, —еретом ≥ —учавою, мотивуючи тим, що цей край колись належав до √алицького кн€з≥вства. —правд≥, це було колишнЇ Ђѕо≠низз€ї, €ке лише в XIV ст. опинилос€ в руках молдавських господа≠р≥в. Ќовий край, названий Ѕуковиною, був заселений у п≥вн≥чн≥й своњй частин≥ украњнським, а в п≥вденн≥й м≥шаним украњнсько-румунським населенн€м. ћолдавський господар протестував проти австр≥йськоњ окупац≥њ, але його зверхник, султан турецький, дав у 1775 р. свою зго≠ду, й молдавськ≥ протести н≥чого не помогли. якийсь час Ѕуковина управл€лас€ в≥йськовою владою, а в 1786 р. њњ прилучено до √аличи≠ни, в злуц≥ з €кою вона перебувала до 1849 p., коли њњ в≥докремлено в ос≥бну пров≥нц≥ю.

як √аличина, так ≥ Ѕукозина прийшли п≥д владу јвстр≥њ в дуже занедбаному стан≥, €к економ≥чному, так ≥ культурному. ¬ищ≥ верстви украњнського народу в √аличин≥ були спольщен≥, на Ѕуковин≥ зрумун≥зован≥. ”н≥€тське духовенство в друг≥й половин≥ XVIII в≥ку знач≠но п≥дупало й матер≥€льно й духово. Ќижче духовенство було темне й матер≥€льно незабезпечене. «вичайним джерелом прожитку с≥ль≠ського св€щеника був ірунт двоспр€жного сел€нина, та ще на цьому ірунт≥ сид≥ла вдова й д≥ти попереднього св€щеника. ¬ де€ких м≥сц€х св€щеники повинн≥ були робити панщину, ≥ в 1777 роц≥ австр≥йський ур€д мус≥в видати наказ, €ким, заборон€в виган€ти пол≥в ≥ д€к≥в на панщину. ’оч ун≥€тське духовенство, так само, €к ≥ народн≥ маси, м≥цно держалос€ свого сх≥днього греко-католицького обр€ду, €к оди≠нокого заборола рущини, але нав≥ть серед найб≥льш осв≥чених ≥ св≥до≠мих представник≥в духовенства пом≥тний був загальний упадок ду≠ху й знев≥ра. јвстр≥йський ур€д сам спостер≥г т€жкий стан ун≥€тського духовенства ≥ вжив заход≥в дл€ пол≥пшенн€ його дол≥. Ќасампе≠ред в≥н подбав за п≥днесенн€ його осв≥ти. ƒв≥ духовн≥ сем≥нар≥њ дл€ греко-католицького духовенства у Ћьвов≥ й ѕеремишл≥, €к≥ ≥снували ще за польських час≥в, давали дуже невисоку осв≥ту. јвстр≥йський ур€д заснував у 1774 р. у ¬≥дн≥ при церкв≥ св. ¬арвари тз зв. ЂBarba-reumї, сем≥нар≥ю дл€ ун≥€тського духовенства, перенесену в 1784 р. до Ћьвова, де вона стала √енерального сем≥нар≥Їю дл€ вс≥х гре≠ко-католик≥в јветро-”горськоњ держави. ѕол≥пшено й матер≥€льне та правне становище духовенства, що дуже п≥днесло його дух ≥ спри€ло пробудженню ≥дейних змагань серед його кращих представ≠ник≥в.

¬загал≥ австр≥йський ур€д звернув сер≥озну увагу на стано≠вище шк≥льноњ справи в краю, особливо на народне шк≥льництво. —ередн€ осв≥та в √аличин≥ знаходилас€ ц≥лком у руках монаших орден≥в Ч Їзуњтського, васил≥анського й п≥€рського, €к≥ мали в сх≥д≠н≥й √аличин≥ дес€ток середн≥х шк≥л, де наука велас€ латинською й польською мовою. јвстр≥€ перем≥нила њх на державн≥ √≥мназ≥њ з н≥≠мецькою мовою навчанн€; т≥льки в 1815 роц≥ заведено було й науку польськоњ мови. „исло середн≥х шк≥л почало зростати, а. в 1808 ро≠ц≥ в≥дкрито першу г≥мназ≥ю в „ерн≥вц€х на Ѕуковин≥. ¬ажн≥ш≥ бу≠ли заходи на пол≥ народнього шк≥льництва, де €к у √аличин≥, так ≥ на Ѕуковин≥ панувала повна темр€ва. ¬же в 1774 роц≥ заведено три роди народн≥х шк≥л: 1) однокл€сов≥ Ђпараф≥€льн≥ї, з наукою в р≥дн≥й мов≥, 2) трикл€сов≥ Ђтрив≥льн≥ї й 3) чотирокл€сов≥ Ђнормаль≠н≥ї з наукою н≥мецькою мовою. як Ђр≥дна моваї була допущена й украњнська, властиво церковно-елав€нська з украњнською вимовою.

¬ к≥нц≥ 1784 року у Ћьвов≥ засновано ун≥верситет ≥з чоти≠рьох факультет≥в, ≥з викладами н≥мецькою, а на богословському в≥д≠д≥л≥ латинською мовою. Ѕажаючи швидче п≥дготовити кадри осв≥чених св€щеник≥в ≥ ур€довц≥в., австр≥йський ур€д заснував у 1787 роц≥ у Ћьвов≥ пров≥зоричний ф≥льософ≥чний ≥ богословський ≥нститути спе≠ц≥ально дл€ украњнських студент≥в, т. зв. ЂStudium Ruthenurnї, €кий про≥снував до 1809 року. ¬ ц≥м ≥нститут≥ наука мала викладатис€ Ђруськоюї, себто украњнською мовою того часу. Ќа професор≥в ≥н≠ституту, €кий своњми викладами вповн≥ в≥дпов≥дав ун≥верситетському навчанню, покликано не т≥льки уроженц≥в √аличини, але також ≥ к≥лькох русин≥в ≥з «акарпатт€. ЂStudium Ruthenurnї мало велике знач≥нн€ дл€ культурного розвитку √алицькоњ –уси, виховавши кад≠ри осв≥ченого духовенства, з €кого вийшло чимало видатних учених ≥ громадських д≥€ч≥в. Ќа Ѕуковин≥ засновано спочатку в —учав≥ духовну школу, перенесену в 1789 р. до „ерн≥вц≥в, у 1818 роц≥ цю школу скасовано й аж т≥льки в 1827 роц≥ засновано богословський л≥цей, €кий про≥снував до 1875 p., коли в „ерн≥вц€х засновано н≥мецький ун≥верситет ≥з трьох факультет≥в: ф≥льософ≥чного, богослов≠ського й правничого.

ќсобливу увагу мус≥в австр≥йський ур€д звернути на еконо≠м≥чне становище краю й на соц≥€льн≥ в≥дносини в ньому, головно на стан с≥льського населенн€. ѕердовс≥м вир≥шив в≥н з€сувати маЇтков≥ в≥дносини в краю, ≥ вже в к≥нц≥ 1772 року вийшов Ђпа≠тентї (наказ) про складенн€ ≥нвентар≥в, на основ≥ €ких патентом 1775 року заведено т. зв. рустикальний податок в≥д земл≥. ўе ра≠н≥ше австр≥йський ур€д скасував обов€зок шл€хти служити в по≠сполитому рушенн≥, зам≥нивши його грошовою контрибуц≥Їю. ћар≥€-“ереза патентом з 1775 року наказувала панам по людськи пово≠дитис€ з Ђхлопамиї й не вимагати в≥д них б≥льше понад те, що сто≠€ло в ≥нвентар€х. јле цей патент мав б≥льше пл€тон≥чне знач≥нн€. «а ћар≥њ-“ерези все залишилос€ ще по старому: нова ера наступила за »осифа II (1780Ч1790), €скравого представника так званого осв≥ченого абсолютизму. »осиф II був одушевлений бажанн€м зробити €к найб≥льше добра дл€ своњх п≥дданих. Ђѕон€тт€ »осифа, каже один англ≥йський ≥сторик, про соц≥€льн≥ й рел≥г≥йн≥ реформи, були наст≥льки передов≥, що найсм≥лив≥ш≥ новатори ‘ранц≥њ майже н≥чого не могли додати до них дес€ть рок≥в п≥зн≥шеї. јле в своЇму змаганн≥ ради≠кально реформувати житт€ своЇњ р≥жноплеменноњ монарх≥њ …осиф зовс≥м не рахувавс€ ан≥ з нац≥ональними особливост€ми окремих на≠род≥в, ан≥ з њх традиц≥€ми та звича€ми, в €ких бачив лиш пересуди та забобони. ¬≥н скр≥зь заводив централ≥зм в управ≥, а в обс€гу куль≠турного житт€ Ч пануванн€ Ќ≥меччини, не рахуючис€ з м≥сцевими мовами. ¬≥н закрив манастир≥, а з њх майна утворив т. зв. Ђрел≥г≥й≠ний фондї дл€ доброд≥йних ц≥лей. «аборон€в церковн≥ процес≥њ й па≠ломництва, скасував ус≥ прив≥лењ при виплат≥ земельних податк≥в, видав наказ про рел≥г≥йну толеранц≥ю, зреформував ун≥верситети, надавши њм св≥тський характер; але маючи на уваз≥ лише добро своњх п≥дданих, в≥н узброњв проти себе вс≥х, хто звик до старого укладу житт€, хто був прив€заний до рел≥г≥йних обр€д≥в, до своњх нац≥ональних особливостей, ≥ в опозиц≥њ до ц≥сар€-реформатора обЇд-налис€ найр≥жнор≥дн≥ш≥ елементи населенн€ й ц≥л≥ крањ. «а м≥с€ць до своЇњ смерти (в лютому 1790 р.) …осиф мус≥в уз€ти назад ус≥ своњ розпор€дки, €кими були скасован≥ стар≥ установи в держав≥.

јле в житт≥ украњнськоњ с≥льськоњ маси …осиф заслужив соб≥ добру пам€ть. «а€вивши весною 1781 року про св≥й нам≥р Ђскасувати в ц≥л≥й держав≥ п≥дданське нев≥льництво й завести ум≥рковане п≥д≠данствої, в≥н видав у к≥нц≥ року (спец≥€льно дл€ √аличини 5. IV. 1782 р.) св≥й знаменитий патент, €кий задержуючи ще панську юрис≠дикц≥ю над сел€нами, давав сел€нам право женитис€ без дозволу па≠на й в≥ддавати своњх д≥тей до ремесла або до школи, дозвол€в њм шу≠кати соб≥ зароб≥тку, де хто хот≥в, д≥ставши в≥дпустку в≥д пана, €ку той мус≥в дати безплатно. ўе перед виданн€м цього патенту пан≠щина була обмежена законом до «ќ дн≥в. ƒал≥ п≥шли патенти, €к≥ ще б≥льш облегшували становище сел€н, ув≥льнюючи њх помалу в≥д кр≥≠пацькоњ залежности й в≥д ус€ких докучливих податк≥в та обов€зк≥в. Ѕув зреформований ≥ пом≥щицький суд: хоча пани й залишилис€ судд€ми, але мали скласти дл€ цього особливий ≥спит, а хто не склав ≥спиту, мус≥в утримувати своњм коштом особливого суддю, так зв. юстиц≥€р≥€ або мандатора. —≥льськ≥ громади д≥ставали право виби≠рати своњх ЂплЇн≥потент≥вї Ч заступник≥в на суд≥. ѕатентом ≥з ро≠ку 1785 наказано скласти катастер ≥, коли за 4 роки його зак≥нчено, патент ≥з року 1789 установив нове оподаткуванн€ по принципу, що ірунт маЇ служити хл≥боробов≥ передовс≥м на його прожиток; т≥льки з того, що залишалось йому понад те, одну частину брала держа≠ва, а другу д≥дич. ¬ процентовому в≥дношенн≥ це вигл€дало так, що 70% мало лишитис€ сел€нинов≥, 12% держав≥, а 18% д≥дичев≥ (€к варт≥сть панщини ≥ вс≥х кр≥пацьких податк≥в). ѕодаток на держа≠ву мав ст€гати не пан, а в≥йт, ≥ передавав ур€довцев≥; коли вз€ти на увагу, що до того часу пани брали соб≥ 80% прибутк≥в сел€нина з його господарства, залишаючи йому лише 2ќ%, то легко зрозум≥ти, €ку бурю незадоволенн€ серед пом≥щицькоњ верстви викликав цей патент. «а ним п≥шов уже зовс≥м революц≥йний патент про зам≥ну вс€коњ панщини гр≥шми, але в≥н не був уведений у житт€, бо неза≠баром …осиф II помер.

«а його наступника. Ћеопольда II (1790Ч92) наступила певна ре≠акц≥€. ѕроте, хоч Ћеопольд ≥ не був таким щирим прихильником емансипац≥њ сел€н, €к його брат, але все ж в≥н був наст≥льки л≥бе≠ральний, щоб в≥дхилити бажанн€ пом≥щицькоњ верстви Ч скасувати вс≥ реформи »осифа II й привернути стар≥ пор€дки. ¬≥н т≥льки ска≠сував патент про зам≥ну панщини гр≥шми, але наказував адм≥н≥стра≠ц≥њ стежити за тим, щоб шл€хта не робила перепон сел€нам, €к≥ б хот≥ли за викуп ув≥льнитис€ в≥д панщизн€них обов€зк≥в. “а ц≥сар Ћеопольд скоро помер, а його син ≥ наступник ‘ранц II (1792Ч1835) зовс≥м занедбав справу сел€нськоњ реформи. «а його пануванн€ по≠чалас€ справжн€ реакц≥€ на вс≥х пол€х сусп≥льного житт€. “имчасом дл€ јвстр≥њ наступили дуже т€жк≥ часи через пост≥йн≥ в≥йни з ‘ранц≥Їю. ÷≥ в≥йни зовс≥м зруйнували народне господарство јв≠стр≥њ, €ке було захитане ще з час≥в —емил≥тньоњ в≥йни, й привели њњ до страшного банкротства. ¬ипущен≥ в величезн≥й к≥лькост≥ паперов≥ грош≥ довели до знец≥ненн€ австр≥йськоњ валюти, що повело за собою руњну або банкротство багатьох приватних людей ≥ не давало змо≠ги встановити €кусь р≥вновагу в державних ф≥нансах. ѕри таких обставинах ур€д не дуже посп≥шав ≥ з сел€нською реформою, бо€чи≠с€ нових економ≥чних потр€сень, ≥ справа скасуванн€ панщини завмер≠ла надовго. ≈коном≥чне становище сел€н пог≥ршилос€ в≥д часу заве≠денн€ в 1821 роц≥ ірунтовного податку на основ≥ нових ≥нвентар≥в 1819 року, коли було допущено багато надужить при означенн≥ при≠належносте л≥с≥в ≥ випас≥в; позаписуваних майже скр≥зь за д≥ди≠чами. « одного повстали безконечн≥ процеси, при чому сел€ни по≠кликалис€ на стар≥ йосифинськ≥ ≥нвентар≥, а пани на ≥нвентар≥ з 1819 року Ч й вигравали процеси. Ѕагато сел було внасл≥док цього зруй≠новано економ≥чно.

–еформи за австр≥йських час≥в, хоча й проваджен≥ бюрократич≠ним способом ≥ недоведен≥ до к≥нц€, п≥дн€ли дух украњнського народу. —еред духовенства починають з€вл€тис€ люди, €к≥ вже св≥≠домо виступають в оборон≥ прав украњнськоњ народности, домагаютьс€ пошануванн€ њњ мови в письменств≥ й житт≥. —еред них визначивс€ ≤ван ћогильницький, канон≥к перемиський, €кий оборон€в права украњнськоњ мови в школ≥. ќдначе в≥н, €к ≥ б≥льш≥сть осв≥чених людей того часу, був прихильником староњ книжноњ мови, хоча вже був знайомий ≥з першими велико-украњнськими виданн€ми.  оло Їпи≠скопа ≤вана —н≥гурського в ѕеремишл≥ згуртувавс€ в 20Ч30-х роках ц≥лий гурт учених ≥ патр≥отично настроЇних св€щеник≥в: …о≠сиф Ћевицький, автор граматики украњнськоњ мови (1834); …осип Ћозинський, етноіраф ≥ ф≥льольоі, ≥сторик јнт≥н ƒобр€нський, ≤ван Ћавр≥вський та ≥нш≥.

“а найб≥льший вплив на початок нац≥онального в≥дродженн€ украњнц≥в в јвстр≥њ справили ≥дењ романтизму й слав€нського в≥дродженн€, €к≥ ширилис€ серед чех≥в та пол€к≥в, ≥ нарешт≥ безпосеред≠н€ знайом≥сть ≥з творами новоњ украњнськоњ л≥тератури в –ос≥њ, з укра≠њнськими етнограф≥чними й ≥сторичними виданн€ми. ѕ≥онерами на≠ц≥онального в≥дродженн€ √аличини судилос€ стати трьом вихован≠ц€м льв≥вськоњ сем≥нар≥њ, так зван≥й Ђруськ≥й тр≥йц≥ї: ћарк≥€нов≥ Ўашкевичев≥, ≤ванов≥ ¬агилевичев≥ й якову √ о -л о в а ц ь к о м у. ¬с≥ вони були д≥ти св€щеник≥в ≥ сами стали св€ще≠никами. ўе на шк≥льн≥й лав≥ захопилис€ вони ≥деЇю в≥дродженн€ сла≠в€нських народ≥в ≥ п≥д впливом украњнського письменства в –ос≥њ за≠думали працювати над в≥дродженн€м украњнськоњ народности в √а≠личин≥, бажаючи оперти його на духовому зв€зку з ”крањною над≠дн≥пр€нською, з њњ багатою нац≥онально-≥сторичною традиц≥Їю. ¬ 1837 роц≥ Ўашкевич видав зб≥рник Ђ–усалка ƒн≥строваї, першу книжку в √аличин≥ народньою украњнською мовою. ÷€ книжка, дарма, що њњ скоро по виход≥ ур€д сконф≥скував, зробила велике враж≥нн€ на мо≠лодь. як писав п≥зн≥ше √оловацький, цею книжкою Ўашкевич Ђзапа≠лив вогонь, котрий лише гробова персть загасити може, спас народ в≥д загибел≥ й отворив оч≥ кожному письменному чолов≥ков≥, в котрого лишилос€ ще нез≥псоване руське серце", показав йому його положенн€ й обов€зки дл€ народу й спос≥б, €к т≥ обов€зки треба сповнитиї. „лени Ђ“р≥йц≥ї збирали народн≥ п≥сн≥ й публ≥кували њх, писали статт≥ до чеських, польських ≥ н≥мецьких часопис≥в про житт€ й побут украњн≠ського народу, стараючис€ викликати зац≥кавленн€ серед своњх ≥ чу≠жих. ѕ≥онерам нац≥онального в≥дродженн€ довелос€ працювати серед т€жких ≥ неспри€тливих умов. ¬ јвстр≥њ панувала з час≥в в≥денського конгресу загальна пол≥тична реакц≥€. ѕол≥ц≥€ й цензура пильно сте≠жили за кожною новою думкою й немилосерно нищили в самому за≠родку. ќсобливо п≥дозр≥ло ставилас€ влада до про€в≥в нац≥онального пробудженн€ серед слав€нських народ≥в, добачаючи в них загрозу дл€ спокою й ц≥лости держави. “ому то й Ђ–усалка ƒн≥строваї не могла по€витись у Ћьвов≥ й хоч вийшла аж у Ѕудапешт≥, але була скоро по виход≥ сконф≥скована. —пец≥ально в √аличин≥ ур€д бо€вс€ поль≠ських консп≥рац≥й та польськоњ революц≥йноњ пропаіанди, €ка знахо≠дила соб≥ в≥дгук серед украњнськоњ шк≥льноњ молод≥. —аме украњнське громад€нство, представлене на т≥ часи майже виключно духовенством, було строго консервативне; воно почувало вд€чн≥сть до австр≥йського ур€ду за свою емансипац≥ю й держалос€ дуже стримано супроти вс€ких нових ≥ л≥беральних ≥дей. —еред де€ких представник≥в. —тар≠шого покол≥нн€, €к≥ хоч ≥ любили свою галицьку Ђ–усьї, але не ба≠чили вигл€д≥в на п≥днесенн€ њњ з упадку власними силами, все б≥льше вкор≥нювалас€ думка що Їдиний пор€тунок дл€ тоњ –уси Ч опертис€ на могутню –ос≥ю й, зам≥сць творити власне письменство й куль≠туру на основ≥ народньоњ мови прийн€ти готову, розвинену мову ро≠с≥йську з њњ багатим письменством. ” цих погл€дах њх зм≥цнили зв€зки з рос≥йськими вченими т. зв. слав€ноф≥льського напр€мку, особливо з московським професором ѕоіод≥ним, €к≥ присилали њм ро≠с≥йськ≥ книжки, листувалис€ з ними й твердили њм про Їдн≥сть ус≥х Ђруськихї племен. ÷е.був початок так званого москвоф≥льства в √аличин≥, кор≥нь €кого лежав у знев≥р≥ у власн≥ сили й захопленн≥ примарою великоњ й потужноњ –ос≥њ, €ка, мовл€в, визволить ≥ ущас≠ливить ус≥ слав€нськ≥ народи. ѕри таких настро€х галицького гро≠мад€нства зусилл€ Ђруськоњ тр≥йц≥ї збудити зац≥кавленн€ до своЇњ народности, спонукати до практичноњ прац≥ на користь народн≥х мас, знаходили дуже небагато в≥дгуку. Ўашкевич зломивс€ п≥д т€гарем неспри€тливих обставин ≥ вмер передчасно. «а ним п≥шов ≥ ¬агилевич, зломившис€ морально задовго до своЇњ смерти. ќдин √оловацький ви€вив значну в≥дпорн≥сть ≥ всто€в на життьовому шл€ху. “ала≠новитий, етнограф, ф≥льольоі ≥ добрий публ≥цист в≥н виступив у 1847 роц≥ в одному н≥мецькому журнал≥ з гар€че написаною статтею, в €к≥й змалював становище украњнського народу в јвстр≥њ й –ос≥њ, до≠кор€в галицькому сусп≥льству за його байдуж≥сть до нац≥ональноњ справи й накидав ц≥лу програму, €к п≥днести пол≥тичне, культурне й економ≥чне становище украњнського народу в австр≥йськ≥й держав≥. ÷€ статт€ зробила велике враж≥нн€ на галицьке громад€нство, роз≠ворушила його й спонукала до певних заход≥в на л≥тературно-гро≠мадському пол≥. јле перше, н≥ж ц≥ заходи зд≥йснилис€, вибухла в ¬≥дн≥ революц≥€ 1848 року й в≥дкрила широке поле дл€ пол≥тичноњ д≥€льности, перед тим строго забороненоњ.

ўе за к≥лька л≥т до революц≥њ оживилас€ в √аличин≥ д≥€ль≠н≥сть польських революц≥онер≥в, €к≥ п≥д проводом √енерала ћЇрославського почали п≥дготовл€ти збройне повстанн€ дл€ в≥дбудови поль≠ськоњ держави. јвстр≥йський ур€д, щоб парал≥зувати д≥€льн≥сть ре≠волюц≥онер≥в, став через своњх аіент≥в нацьковувати сел€н на д≥ди≠ч≥в, ≥ в 1846 роц≥ в зах≥дн≥й √аличин≥ коло “арнова польськ≥ сел€ни кинулис€ бити своњх пан≥в, €к≥ н≥бито йшли проти ц≥сар€, що сто€в за сел€н. ” сх≥дн≥й √аличин≥ було тихо, але народ €вно сто€в за ц≥сар€. јвстр≥йська адм≥н≥страц≥€ оц≥нила ц≥ настроњ народу й спо≠нукала ур€д перевести остаточне скасуванн€ панщини, що й було проголошено патентом 16 кв≥тн€ 1848 року. ќсновою реформи був викуп сел€нських ірунт≥в державою, €к≥й сел€ни мали сплачува≠ти прот€гом 40 л≥т, починаючи з 1858 року, за те й д≥дич≥ зв≥льн€лис€ в≥д ус€ких обов€зк≥в щодо своњх колишн≥х п≥дданих Ч заступати њх у суд≥, допомагати в т€жких випадках ≥ т. п. Ќасл≥дком реформи в сх≥дн≥й √аличин≥ повстало коло 375 тис€ч в≥льних сел€нських госпо≠дарств. “а при переведенн≥ реформи не було впор€дковане право волод≥нн€ на л≥си й випаси, й це оп≥сл€ викликало неск≥нченн≥ проце≠си й руйнувало сел€н. «а д≥дичами залишен≥ де€к≥ февдальн≥ при≠в≥лењ, наприклад так зване право проп≥нац≥њ Ч монополь на викурю≠ванн€ й продаж гор≥лки та де€к≥ ≥нш≥, що на довг≥ "часи залишилос€ джерелом р≥жних непорозум≥нь ≥ справедливого незадоволенн€ се≠л€нських мас.

“а спочатку загальну увагу €к ур€ду, так ≥ сусп≥льства запо≠лонили революц≥йн≥ под≥њ, спершу в ”горщин≥, дал≥ в столиц≥, в ¬≥дн≥, адал≥ майже по вс≥й держав≥. ‘ранцузька революц≥€ в лютому 1848 р. зразу розворушила всю ≈вропу й в≥дгукнулас€ дуже скоро й в јв≠стр≥њ. ¬же в березн≥ 1848 року ћетерн≥х покинув владу й ц≥сар мус≥в задовольнити виставлен≥ мад€рами домаганн€ широкоњ автоном≥њ. —л≥≠дом за тим заворушилис€ чехи й предложили ц≥сарев≥ домаганн€ злуки „ех≥њ, ћорав≥њ й Ўлеська в. одну ц≥л≥сть, повного ур≥вноправненн€ чех≥в ≥з н≥мц€ми в шк≥льництв≥ та в адм≥н≥страц≥њ, скасуванн€ панщини, свободи друку, з≥брань, рел≥г≥њ ≥ т. д. —кликанн€ н≥мецького парламенту в ‘ранкфурт≥ подало думку скликати слав€нський конірес у ѕраз≥, €кий з≥йшовс€ 2. червн€ й на €кому були заступлен≥ вс≥ слав€нськ≥ народи јвстро-”горщини. ¬ √аличин≥ розпочавс€ рух спершу серед пол€к≥ з. ћолодь почала демонстрац≥њ за ѕольщу в ме≠жах 1772 року, й украњнськ≥ студенти брали участь у цих демонстра≠ц≥€х. ѕольська –ада Ќародоза видала 19 кв≥тн€ в≥дозву до Ђbraci Rusinowї закликаючи до згоди та до сп≥льноњ прац≥. јле серед укра≠њнського громад€нства вже наростала реакц≥€. ѕропущенн€ украњн≠ц≥в в адрес≥ до ц≥сар€ й агресивн≥сть польськоњ преси й громад€нства прискорили рух украњнц≥в до в≥докремленн€ й самост≥йноњ акц≥њ. ¬же 19 кв≥тн€ льв≥вськ≥ русини подали до ц≥сар€ в ≥мени украњнського народу петиц≥ю, де говорилос€, що русини твор€ть частину вели≠кого слав€нського народу, що вони Ч автохтони в √аличин≥ й мали колись державну самост≥йн≥сть, що вони ц≥н€ть свою народн≥сть ≥ хочуть њњ зберегти; петиц≥€ прохала про заведенн€ украњнськоњ мови в народн≥х ≥ вищих школах, щоб закони видавано украњнською мовою й щоб ур€довц≥ њњ обов€зково знали, щоб зр≥внане було духовенство вс≥х трьох обр€д≥в (римо-католицького, греко-католицького й право≠славного) ≥ щоб русинам були доступн≥ вс≥ ур€ди. 2 травн€ засновано Ђ√оловну –уську –адуї, €ка випустила проірамову в≥дозву Ч декл€рац≥ю, де говорилос€, що русини галицьк≥ належать до великого украњнського народу, €кий числить 15 м≥л≥он≥в, згадувалос€ про ко≠лишню самост≥йн≥сть ≥ про колишн≥ часи упадку та закликалось украњнський народ до пробудженн€ й до забезпеченн€ соб≥ кращоњ дол≥ в межах проголошеноњ 25 кв≥тн€ конституц≥њ. «а почином √олов≠ноњ –ади по вс≥х б≥льших м≥стах у краю позасновано окружн≥ ради, й рух перейшов на пров≥нц≥ю. ƒ≥€льн≥сть √оловноњ –уськоњ –ади зу≠стр≥ла неприхильне в≥дношенн€ з боку польськоњ √оловноњ –ади, €ка домагалас€, щоб русини виступали сп≥льно з пол€ками. ¬она спиралас€ на спольщену украњнську шл€хту, €ка складала окремий ко≠м≥тет ≥ подавала в≥д себе адреси до ц≥сар€, де протестувала проти петиц≥њ 19 кв≥тн€ й за€вл€ла, що не хоче себе н≥ в чому в≥дд≥л€ти в≥д пол€к≥в. ƒл€ протид≥ланн€ √оловн≥й –уськ≥й –ад≥ зорган≥зовано 23 кв≥тн€ Ђ–уський —оборї, а супроти заснованоњ першоњ √азети укра≠њнською мовою Ђ«ор€ √алицькаї засновано іазету Ђƒневник –уськийї.  оли пол€ки почали орган≥зувати свою нац≥ональну гвард≥ю, то й русини стали творити свою івард≥ю Ч батал≥они Ђруських стр≥ль≠ц≥вї.

јвстр≥йський ур€д поставивс€ прихильно до домагань украњнц≥в, котр≥ не п≥шли в своњх асп≥рац≥€х так далеко, €к пол€ки, не ви€в≠л€ли сепаратистичних тенденц≥й ≥ скр≥зь п≥дкреслювали свою льо€льн≥сть. Ќам≥сник √аличини іраф —тад≥он радив ур€дов≥ спертис€ на украњнц€х, €к на льо€льному з пол≥тичного погл€ду елемент≥. “ак зав€завс€ тимчасовий ал≥€нс украњнц≥в ≥з ур€дом, хоч в≥н практично дав русинам дуже мало й зовс≥м не виправдав њх над≥й, п≥шли пот≥м легенди про Ђавстр≥йську ≥нтригуї й про √рафа —тад≥она, що н≥би то Ђвигадав русин≥вї у √аличин≥.

”крањнц≥ теж уз€ли часть у —лав€нському  онгрес≥ в ѕраз≥, √о≠ловна –уська –ада вислала туди своњх делегат≥в, €к≥ виступали на зњзд≥ сп≥льно в одн≥й польсько-украњнськ≥й секц≥њ, де головою був пол€к  ароль Ћ≥бЇльт, а заступником украњнець √ригор≥й √инилевич. “а в секц≥њ повстав антагон≥зм, украњнц≥ домагалис€ проголошенн€ по≠д≥лу √аличини. «а посередництвом чех≥в ≥ рос≥€нина Ч ем≥гранта Ѕакун≥на ос€гнуто компром≥с: домаганн€ автоном≥њ й самоуправи дл€ √аличини, ур≥вноправненн€ обох краЇвих мов, сп≥льна нац≥ональна івард≥€ з в≥дзнаками обох народностей, окрем≥ народн≥ й середн≥ шко≠ли. –еволюц≥йна бур€ перервала прац≥ з'њзду й в≥н мус≥в 11 червн€ роз≥йтись.

“имчасом у Ћьвов≥ з≥йшовс€ Ђ—обор руських ученихї (19. жовтн€ 1848 р.) при участ≥ 118 член≥в, його метою було установити дл€ украњнськоњ мови однаков≥ форми, з€сувати р≥жницю украњнськоњ мо≠ви в≥д мови церковно-слав€нськоњ, рос≥йськоњ й польськоњ й виробити правопис. Ќа —обор≥ 23. жовтн€ виступив √оловацький ≥з своЇю слав≠нозв≥сною Ђ–озправою о €зиц≥ южноруськ≥м ≥ его нар≥ч≥€хї, де, йдучи за Ўафариком, установл€в под≥л руськоњ мови на три самост≥йн≥ на≠р≥чч€: украњнське, великоруське й б≥лоруське. —обор ухвалив прийн€ти етимольоі≥чний правопис ћихайла ћаксимовича, установити одно≠стайну граматику украњнськоњ мови, домагатис€ заведенн€ украњн≠ськоњ мови до вс≥х шк≥л ≥ п≥дтримати домаганн€ под≥лу √аличини на два окрем≥ крањ, польський ≥ украњнський. ўе л≥том 1848 року √о≠ловна –уська –ада проголосила заснуванн€ Ђ√алицько-–уськоњ ћа≠тиц≥ї на зразок чеськоњ та ≥нших слав€нських Ђћатицьї. ¬она мала видавати п≥дручники дл€ шк≥л ≥ взагал≥ бути огнищем письменства й просв≥ти р≥дною мовою. ƒо своЇњ д≥€льности √алицько-–уська ћати≠ц€ приступила аж у 1850 роц≥. ¬ к≥нц≥ 1848 року ц≥сарським декретом засновано у льв≥вськ≥м ун≥верситет≥ катедру украњнськоњ мови й л≥≠тератури й призначено на нењ якова √оловацького, €кий в с≥чн≥ 1849 р. розпочав своњ виклади, а незабаром видав ≥ √раматику украњнськоњ мови. ¬ листопад≥ 1848 р. прийшло до заворушень у Ћьвов≥, ≥ на≠чальник австр≥йськоњ залоги генерал √амерштайн бомбардував м≥сто. ¬загал≥ становище в јвстр≥њ, в зв€зку з угорською революц≥Їю дуже загострилось. јле русини ви€вили велику льо€льн≥сть до монарх≥њ, за що њх прозвано Ђтирольц€ми сходуї. ¬они зорган≥зували батал≥они дл€ охорони угорськоњ гр€ниц≥, незм≥нно запевн€ли про свою в≥ддан≥сть династ≥њ й зверталис€ до ц≥сар€ не з домаганн€ми, а з в≥рно-п≥дданчими петиц≥€ми.

10. липн€ 1848 року з≥йшовс€ перший австр≥йський парл€мент, у ньому на 383 посл≥в було з √аличини 96 посл≥в, ≥з того 39 в≥д укра≠њнц≥в (27 сел€н, 9 св€щеник≥в ≥ 3 св≥тських людей: один д≥дич, один учитель √≥мназ≥њ й колишн≥й √убернатор √аличини ір. —тад≥он). ”кра≠њнськ≥ посли в парл€мент≥ поставили внесок под≥лу √аличини, п≥д≠пертий петиц≥Їю з 15.000 п≥дпис≥в, ≥ ще к≥лька домагань нац≥ональ≠ного характеру. ”крањнськ≥ посли-сел€ни дуже енерг≥йно виступили в справ≥ панщизн€ноњ реформи, домагаючись €к найменшого викупу панам за своњ грунти. јле вже 7 березн€ 1849 року парл€мент роз≠пущено. ¬ јвстр≥њ брала гору реакц≥€, €ка запанувала остаточно п≥сл€ того, €к австр≥йський ур€д за допомогою рос≥йського в≥йська, при≠сланого царем ћиколою ≤, приборкав революц≥ю на ”горщин≥.  он≠ституц≥ю 1848 року скасовано й ур€д вернувс€ до давн≥шоњ системи централ≥стично-бюрократичного правл≥нн€. Ћ≥том 1851 р. розв€залас€ Ђ√оловна –уська –адаї й √аличина заснула на ц≥ле дес€тил≥тт€. –озчаруванн€ в здобутках нац≥онального руху 1848Ч49 рок≥в ще б≥льше зм≥цнило москвоф≥льськ≥ настроњ й сам √оловацький швидко опинивс€ в табор≥ прихильник≥в рос≥йськоњ мови й письменства в √а≠личин≥. ћл€ве та сонне житт€ галицьких украњнц≥в у 50-х роках переривали лише суперечки про мову та правопис ≥ так звана Ђазбуч≠на в≥йнаї, що виринула в к≥нц≥ 50-х рок≥в через проект австр≥йського ур€ду накинути русинам латинський правопис. ”се украњнське гро≠мад€нство одностайно повстало проти цього проекту й оборонило свою слав€нську азбуку, хоч суперечки про те, чи вживати Ђкирилиц≥ї чи Ђгражданкиї, провадилис€ й дал≥. “ак само велас€ боротьба за чистоту греко-католицького обр€ду супроти замах≥в наблизити його до обр€д≥в церкви римо-католицькоњ. як ≥ в XVIII ст. ун≥€тське ду≠ховенство твердо сто€ло за св≥й обр€д, €к за головне забороло своЇњ Ђруськостиї.

Ќове оживленн€ в житт≥ украњнського сусп≥льства в √аличин≥ почалос€ 1860 року п≥д впливом загальних пол≥тичних под≥й. 20 жовт≠н€ 1860 року оголошено в јвстр≥њ нову конституц≥ю, на основ≥ €коњ заведено крайов≥ сойми, €к≥ мали вибирати в≥д себе делегат≥в до ƒер≠жавноњ –ади в ¬≥дн≥. 26 лютого 1861 року конституц≥ю зм≥нено в л≥беральн≥шому дус≥. √алицький сойм мав складатис€ з 150 посл≥в. Ќа перших виборах украњнц≥ провели 49 своњх посл≥в. ” сойм≥ зразу ж закип≥ла нац≥ональна боротьба, €ка пот≥м не вгавала аж до самоњ св≥≠товоњ в≥йни й упадку јвстро-”горськоњ монарх≥њ. “ому, що на поль≠ському боц≥ була величезна б≥льш≥сть посл≥в, вс≥ домаганн€ украњн≠ц≥в нац≥онально-пол≥тичного характеру в≥дкидалис€ так само, €к ≥ домаганн€ з обс€гу нац≥онально-культурного житт€. ѕриборканн€ польського повстанн€ в –ос≥њ в≥дбилос€ на загостренн≥ нац≥онального антагон≥зму ≥ в √аличин≥. ѕредставники старшого покол≥нн€, настроЇн≥ консервативно, почали в≥д свого культурного москвоф≥льства схил€тис€ до москвоф≥льства пол≥тичного.  оли рос≥йський ур€д, щоб усп≥ш≠н≥ше боротис€ з польським елементом на ’олмщин≥, почав закликати туди на св€щеницьк≥ й учительськ≥ посади галичан ≥ нав≥ть ун≥€тським Їпископом у ’олм≥ зроблено галичанина ћихайла  уземського, сотн≥ галицьких украњнц≥в вињхали до –ос≥њ, й це зм≥цнило москво≠ф≥льськ≥ настроњ в √аличин≥, хоч значно ослабило культурн≥ сили краю. “имчасом јвстр≥€ була розбита в 1866 р. в в≥йн≥ з ѕрус≥Їю, й п≥шли чутки, що –ос≥€ забере √аличину. ÷е повело до отвертих про≠€в≥в рос≥йськоњ ор≥Їнтац≥њ. ÷≥лий р€д видатн≥ших галицьких д≥€ч≥в, €к≥ ран≥ше сто€ли за в≥друбн≥сть украњнського народу, р≥шуче за€≠вили про нац≥онально-культурну Їдн≥сть галицькоњ –ус≥ з ¬еликою –ос≥Їю: як≥в √оловацький, поет ≤ван √ушалевич ≥ талановитий попу≠л€ризатор ≤ван Ќаумович, письменник Ѕогдан ƒ≥дицький -..... ус≥ стали

на москвоф≥льському становищ≥. √азета Ђ—лової, заснована в 1861 ро≠ц≥, €ка ран≥ше не мала виразно москвоф≥льського характеру й нав≥ть м≥стила писанн€ украњнц≥в ≥з –ос≥њ, тепер почала писати, що галиць≠к≥ русини хочуть жити сп≥льним культурним житт€м ≥з –ос≥Їю, що вони зр≥каютьс€ своњх за€в ≥з 1848 року ≥ вважають себе за таких самих Ђрусскихї, €к ≥ великоруси. Ќаумович у к≥нц≥ 1866 р. проголо≠сив це отверто з сеймовоњ трибуни. ќдначе –ос≥€ √аличини не забрала, а јвстр≥€ перебудувала св≥й державний устр≥й на основ≥ дуал≥зму з ”горщиною, давши своњм окремим ≥сторичним кра€м певну автоном≥ю. ¬ √аличин≥ австр≥йський ур€д р≥шив опертис€ на пол€к≥в, €к на б≥льш вироблений культурно ≥ пол≥тично елемент, ≥ то до того б≥льш льо€льний ≥з погл€ду на њх непримиренне становище супроти –ос≥њ п≥сл€ приборканн€ повстанн€ 1863 р. ’оча формально в √а≠личин≥ була проголошена р≥вноправн≥сть обох народностей, але фак≠тично крайова управа була в≥ддана в руки м≥сцевоњ польськоњ шл€х≠ти, в сойм≥ через кур≥альну систему вибор≥в польським послам за≠безпечена величезна перевага; в школ≥ в≥д нижчоњ до ун≥верситету польська мова д≥стала повн≥ права й стала пануючою. ÷ентр ваги в вир≥шенн≥ м≥жнац≥ональних в≥дносин був перенесений ≥з ¬≥дн€ до Ћьвова й галицьким украњнц€м довелос€ провадити пост≥йну й упер≠ту соймову боротьбу за р≥вноправн≥сть на пол≥ культурн≥м та еконо≠м≥чн≥м. ÷€ боротьба, в €к≥й справи формальн≥, питанн€ мови, пере≠важали над справами соц≥€льно-економ≥чного характеру й €ка не да≠вала майже н≥€ких практичних насл≥дк≥в дл€ украњнськоњ сторони, почала розхолоджувати народн≥ маси до участи в виборах ≥ взагал≥ в парл€ментарському житт≥. „исло украњнських посл≥в у сойм≥ ≥ в в≥≠денському парл€мент≥ стало зменшуватис€ при кожних нових вибо≠рах: сел€ни в≥ддавали своњ голоси тим, хто вм≥в здобути њх зручною аі≥тац≥Їю, а то й просто п≥дкупом. ”се це вело до упадку пол≥тичного житт€ взагал≥.

ƒл€ украњнц≥в пол≥тична боротьба утруднювалас€ ще й тим, що в≥д початку 60-х рок≥в галицько-украњнське громад€нство фактично розбилос€ на два табори, €к≥ що дал≥, то завз€т≥ше ворогували м≥ж собою. як раз одночасно з приверненн€м конституц≥йного ладу в дер-

 

вало русоф≥льськ≥ настроњ.  оли вибухла мад€рська революц≥€, авст≠р≥йський ур€д знайшов соб≥ проти нењ опору в словаках ≥ русинах. —еред останн≥х висунувс€ талановитий ≥ енерг≥йний д≥€ч јдольф ƒобр€нський, €кий зум≥в зорган≥зувати своњх земл€к≥в ≥ добити≠с€ в≥д ур€ду невеликоњ автоном≥њ дл€ ”горськоњ –уси, а сам був призна≠чений њњ нам≥сником (наджупаном). јле ƒобр€нський був переконаний прихильник культурноњ Їдности з –ос≥Їю, в≥н заводив до д≥ловодства в ур€дах ≥ до шк≥л не м≥сцеву народню мову, а старе книжне Ђ€зич≥Її ≥ взагал≥ не вважав за потр≥бне спиратис€ на м≥сцевий народн≥й еле≠мент. „ерез те його патр≥отичн≥ реформи не пустили глибшого кор≥нн€ в народн≥й мас≥ й, коли настала реакц≥€, й ƒобр€нський залишив своЇ становище нам≥сника, а особливо коли мад€ри з початком 60-х рок≥в д≥стали в своњ руки владу, то вс≥ здобутки революц≥йноњ доби були знищен≥. Ќа ѕ≥дкарпатськ≥й –ус≥ запанувала мад€рщина, супроти €коњ м≥сцевий руський елемент ви€вивс€ зовс≥м слабким. ’оча серед п≥дкарпатських русин≥в у 50-х роках розпочавс€ де€кий л≥тератур≠ний рух (поет ќл. ƒухнович), але, маючи виключно церковний ≥ вузь≠ко-консервативний характер, в≥н не м≥г причинитис€ до п≥днесенн€ просв≥ти в народн≥й мас≥. «анедбана духово й економ≥чно, в≥дт€та в≥д зв€зк≥в нав≥ть ≥з сус≥дньою √аличиною, ѕ≥дкарпатська –усь була здана на поталу злидн≥в ≥ духовоњ темр€ви.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 322 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„еловек, которым вам суждено стать Ц это только тот человек, которым вы сами решите стать. © –альф ”олдо Ёмерсон
==> читать все изречени€...

2083 - | 1935 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.024 с.