Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕерша хвил€ нац≥онального в≥дродженн€ на Ќаддн≥пр€нськ≥й ”крањн≥




ѕочаток украњнського в≥дрод≠женн€ традиц≥йно пов'€зуЇтьс€ з виходом у св≥т першоњ частини Ђ≈нењдиї ≤вана  отл€ревського (1798), першого твору новоњ ук≠рањнськоњ л≥тератури, написа≠ного живою народною мовою. ’оча Ђ≈нењдаї була новим €ви≠щем украњнськоњ культури, а все ж таки мала глибоке кор≥нн€ у минул≥й козацьк≥й доб≥. —ам факт, що  отл€ревський пере≠од€гнув персонаж≥в ¬ерг≥л≥€ - римських героњв й бог≥в ќл≥мпу - в украњнськ≥ шаровари, вишива≠н≥ сорочки ≥ свитки, св≥дчив про т≥сний зв'€зок Ђ≈нењдиї з народ≠ною пам'€ттю про козацтво.

 озацький м≥ф становить п≥д≠валину модерноњ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥41. Ќа самих початках нац≥онального в≥дродженн€ пам'€ть про козацьке са≠мовр€дуванн€ найкраще зберег≠лас€ на тих украњнських земл€х у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, €к≥ мали р≥з≠ний ступ≥нь пол≥тичноњ автоном≥њ аж до другоњ половини XVIII ст. -на —лоб≥дськ≥й ”крањн≥ (до 1765 p.), «апорожж≥ (1775) та Ћ≥вобереж≠н≥й ”крањн≥ (√етьманщин≥ до 1785 р,)- ÷€ пам'€ть про€вл€лас€ на двох р≥вн€х. Ќа р≥вн≥ просто≠го народу козацьк≥ традиц≥њ збе≠р≥галис€ серед закр≥паченого се≠л€нства, дл€ €кого згадки про ко≠зацтво насамперед були па≠м'€ттю про бунт≥вливу «апорозь≠ку —≥ч з њњ особливими демокра≠тичними пор€дками й нетерпи≠м≥стю до соц≥ального, нац≥ональ≠ного ≥ рел≥г≥йного гнобленн€. Ќа р≥вн≥ нового украњнського двор€н≠ства, потомк≥в козацькоњ старши≠ни, славне минуле ”крањни пов'€зувалос€ з пам'€ттю про ко≠зацьку державу - √етьманщину. Ќ≥мецький мандр≥вник …оган √еорг  оль в≥дв≥дав ”крањну в 1830-х роках ≥ залишив п≥сл€ цього такий запис у своЇму що≠деннику: Ђќгида, €ку народ ћа≠лорос≥њ в≥дчуваЇ до народу ¬еликорос≥)', така сильна, що “≥ можна справедливо схарактери≠зувати, €к нац≥ональну ненависть. ¬≥д XVII стол≥тт€, коли кра≠њну вперше приЇднано до ћос≠ковського царства, ц≥ почуванн€ не зменшувалис€, але радше скр≥пилис€... ћалорос≥€ни твер≠д€ть, що до часу њхнього п≥дко≠ренн€ вс≥ вони були в≥льн≥ люди та що кр≥пацтво було м≥ж ними нев≥доме. як вони сам≥ кажуть, рос≥€ни повернули половину на≠роду в раб≥в. ”продовж першо≠го стол≥тт€ п≥сл€ об'Їднанн€ ћа≠лорос≥€ мала своњх гетьман≥в та збер≥гала у велик≥й частин≥ свою старовинну конституц≥ю та при≠в≥лењ; але все це було зметено назадницькими реформами останнього та поточного стол≥тт€... ѕолтавську битву до сьогодн≥ згадують у ц≥л≥й ћалорос≥њ з по≠чутт€ми, под≥бними до тих, що з ними битву п≥д Ѕ≥лою √орою зга≠дують у „ех≥њ... якщо колись на≠стане день, коли колосальна ≥м≠пер≥€ –ос≥€ розпадетьс€ на шматки, год≥ сумн≥ватис€ в тому, що малорос≥€ни утвор€ть в≥друб≠ну державу. ¬они мають свою власну мову, власн≥ ≥сторичн≥ спогади, вони р≥дко зм≥шуютьс€ з своњми московськими господа≠р€ми та нараховують уже понад дес€ть м≥льйон≥в душї42.

ѕоширенн€ самост≥йницьких ≥ антирос≥йських настроњв засв≥д≠чуЇ попул€рн≥сть на украњнських земл€х переказ≥в про козака ћус≥€ ¬ернигору. ¬ернигора по≠ширював серед народу думку про особливу оп≥ку Ѕога над ”к≠рањною, пророкував њњ в≥дродженн€ п≥сл€ великоњ битви, Ђколи людським трупом буде загачений ƒн≥прої. ” р≥зних украњнських верс≥€х за розпов≥д€ми про ¬ер≠нигору кривс€ опоетизований образ самого ћазепи, ќрлика або когось ≥з козацьких ватажк≥в-мазепинц≥в (¬ернигора учив Ђлобур≥в грати й сп≥вати, а по≠т≥м розсилав њх по св≥ту, щоб вони сп≥вали про ћазепу та бун≠тували проти москал≥вї)43.

—ьогодн≥ неможливо встано≠вити, наск≥льки под≥бн≥ настроњ були попул€рними серед просто≠го народу. ѕринаймн≥ на укра≠њнських земл€х не було заф≥ксо≠вано спроб активного опору л≥кв≥дац≥њ останн≥х залишк≥в само≠вр€дуванн€ - Ћитовського ста≠туту (1831) та магдебурзького права (1835)44. ћазепинська тра≠диц≥€ не знаходила п≥дтримки се≠ред нащадк≥в козацькоњ старши≠ни, €ка була головним середо≠вищем постачанн€ д≥€ч≥в першоњ хвил≥ нац≥онального в≥дроджен≠н€ к≥нц€ XVIII - початку XIX ст.  отл€ревський пом≥стив ¬ерни≠гору разом з загиблими тро€н≠ц€ми у саму Ђпекельну глушї45 (виразний знак, що автор ≈нењ≠ди св≥домий був пов'€занн€ ¬ернигори з орлик≥вською ем≥гра≠ц≥Їю46), а пом≥щики на Ћ≥вобе≠режж≥ повчали своњх д≥тей, що ћазепа Ї найг≥ршим у св≥т≥ п≥сл€ ди€вола47. Ѕагато хто з козаць≠коњ старшини сприймав мазепинство €к чорну невд€чн≥сть за т≥ благод≥€нн€, €к≥ вони одержали в≥д рос≥йських цар≥в.

јле й ≥нкорпорац≥€ л≥вобереж≠них пом≥щик≥в до складу рос≥йсь≠кого двор€нства не в≥дбувалас€ гладко. “ривалий час нащадки ко≠зацькоњ верх≥вки були в опозиц≥њ до ≥мперських реформ. ÷€ си≠туац≥€ була спровокована самим —анкт-ѕетербургом, €кий спершу не дуже охоче визнавав права двор€нства за козацькою старши≠ною. « другого боку, украњнськ≥ заможн≥ роди дбали про визнан≠н€ своњх прав ≥ прив≥лењв у тому обс€з≥, в €кому ними користува≠лас€ польська шл€хта. Ќа в≥дм≥ну в≥д рос≥йських двор€н шл€хтич≥ були зв≥льнен≥ в≥д обов'€зковоњ державноњ ≥ в≥йськовоњ служби, њх пом≥ст€ не п≥дл€гали державн≥й конф≥скац≥њ, њх судив лише суд таких самих шл€хтич≥в, €к ≥ вони.

«ахищаючи своњ класов≥ пра≠ва, украњнська шл€хта водночас в≥дстоювала автономн≥ права ”крањни. ” 1767 р. в≥дбулис€ ви≠бори двор€нства –ос≥њ до ком≥с≥њ по складанню ЂЌового уложенн€ї (кодексу двор€нських прав). ƒепутатом в≥д двор€нства Ћбенського полку було обрано √ригор≥€ ѕолетику, нащадка ста≠рого козацького роду з ѕолтав≠щини. ѕ≥д час роботи ком≥с≥њ в≥н про€вив себе €к прихильник ав≠тономних прав гетьманськоњ держави в ”крањн≥. ≤ншим палким протестом проти рос≥йськоњ невол≥ була Ђќда на рабствої48. ¬иходець ≥з двор€нськоњ с≥м'њ з ѕолтавськоњ губерн≥њ, за доручен≠н€м групи козацькоњ старшини, у 1791 р. в≥н вињхав з таЇмною м≥с≥Їю до Ѕерл≥на, щоб виклас≠ти там св≥й план в≥дриву ”крањни в≥д –ос≥њ ≥ включенн€ њњ до складу ѕрусськоњ держави.

Ѕ≥льш≥сть украњнськоњ верх≥вки, однак, не зайшла у своњх погл€≠дах так далеко. ” середин≥ 1780-х рок≥в опозиц≥йн≥ настроњ серед нащадк≥в козацькоњ стар≠шини поступово згасають. —мерть √ригор≥€ ѕолетики у 1784 р. позбавила њх досв≥дченого л≥дера. « другого боку, рос≥йсь≠ка влада поступово задовольнила њхн≥ станов≥ ≥нтереси. ” 1785 р. ≥мператриц€  атерина II п≥дписа≠ла Ђ∆алувану грамоту двор€нст≠вуї, €ка зв≥льн€ла рос≥йських двор€н в≥д обов'€зковоњ держав≠ноњ ≥ в≥йськовоњ служби. ‘ормаль≠но нащадки старшини повинн≥ були доводити своЇ право на одержанн€ двор€нства на п≥дстав≥ родинних документ≥в49. јле генерал-губернатор ѕетро –ум'€нцев, €кий був породичений з багатьма козацькими родинами, дививс€ на цю процедуру кр≥зь пальц≥. «авд€ки корупц≥њ, фальшу≠ванню генеалог≥й та ≥нших доку≠мент≥в число Ђнових двор€нї се≠ред украњнц≥в у 1790 р. станови≠ло 23-25 тис. чол.

Ќаступник –ум'€нцева гене≠рал-губернатор ћ. речетн≥ков ставивс€ до украњнськоњ старши≠ни прохолодн≥ше. ¬≥н припинив њњ масовий перех≥д у двор€нст≠во. ƒо його зам≥щенн€ у 1795 р. лише трохи б≥льше половини претендент≥в були визнан≥ Ђбезсумн≥вними двор€намиї.

Ќаданн€м двор€нських титу≠л≥в з 1797 р. почала займатис€ спец≥ально утворена у —анкт-ѕе≠тербурз≥ ком≥с≥€ - √ерольд≥€. Ќа початку ѓѓ роботи Їдиною пере≠шкодою дл€ одержанн€ двор€н≠ства була бюрократична т€гани≠на, така характерна дл€ рос≥йсь≠коњ адм≥н≥стративноњ машини. јле на початку XIX ст. вона в≥дмовилас€ визнавати колишню службу в гетьманських ≥нститу≠ц≥€х €к достатню п≥дставу дл€ наданн€ двор€нського титулу. ÷е р≥шенн€ могло мати катастроф≥ч≠н≥ насл≥дки дл€ козацько-старшинських род≥в ≥ тому виклика≠ло хвилю протест≥в та невдово≠ленн€ серед украњнськоњ шл€хти. Ќевдоволених очолила невели≠ка група людей, €к≥ називали себе Ђпатр≥отами р≥дного краюї. ¬они збирали у родинних арх≥≠вах грамоти польських корол≥в, царськ≥ укази та ≥н., аби довес≠ти, що старшинськ≥ титули оф≥≠ц≥йно визнавались €к ѕольщею, так ≥ –ос≥Їю. Ќа п≥дстав≥ цих до≠кумент≥в готувалис€ петиц≥њ, ме≠морандуми, записки з вимогами визнанн€ ≥сторичних прав ко≠зацькоњ старшини.

–обота √ерольд≥њ тривала аж до 1835 р. ≥ збудила сильний ≥нтерес до ≥стор≥њ серед пров≥д≠ноњ верстви украњнського сус≠п≥льства, а тим самим послужи≠ла поштовхом до нац≥онального в≥дродженн€ на Ћ≥вобережж≥. «ац≥кавленн€ ≥сторичним мину≠лим лише почасти було викли≠кане нагальними потребами на≠щадк≥в козацькоњ старшини. Ќасправд≥ ус≥ л≥дери автоном≥стичного руху - –оман ћаркович, “имоф≥й  алинський, ћихайло ћилорадович, ¬асиль ѕолетика (син √ригор≥€), јдр≥€н „епа, ¬а≠силь „арниш, ‘ед≥р “уманський - були Ђбезсумн≥вними дво≠р€намиї, отже, вони в≥дстоюва≠ли ≥сторичн≥ права козацькоњ старшини не з матер≥альних, а з моральних м≥ркувань. њхн€ д≥≠€льн≥сть була наснаженою по≠чутт€м локального патр≥отизму. Ђяк приЇмно працювати дл€ слави ≥ добра батьк≥вщини! Ќаш≥ власн≥ почутт€, св≥дом≥сть, що ми не байдуж≥ до ≥нтерес≥в бать≠к≥вщини, служать нам нагоро≠доюї, - писав ¬асиль ѕолетика у лист≥ до свого при€тел€ јдр≥€на „епи50.

”крањнських патр≥от≥в Їднала прихильн≥сть до минулого ≥ кри≠тичне ставленн€ до сучасного. ¬они прагнули зберегти м≥сце≠ву правову систему, що ірунтувалас€ на Ћитовському статут≥, та в≥дновити козацьку арм≥ю. ќсоблив≥ над≥њ вони покладали на сина  атерини II ѕавла ≤, в≥домо≠го своЇю опозиц≥Їю до матер≥. ≤ д≥йсно, п≥д час свого короткого правл≥нн€ ѕавло ≤ в≥дновив де€к≥ прерогативи √етьманщини. …ого наступник ќлександр ≤, хоч ≥ не в≥дзначавс€ прихильн≥стю до ”к≠рањни, все ж таки збер≥г њњ особ≠лив≥ правов≥ норми. ўодо питан≠н€ про в≥дновленн€ козацькоњ арм≥њ, то позиц≥€ рос≥йського ур€≠ду була тут дуже прагматичною: в≥н ладен був в≥дновлювати ко≠зацьке в≥йсько лише у раз≥ во≠Їнноњ загрози дл€ –ос≥йськоњ ≥м≠пер≥њ, €к-от в≥йна з Ќаполеоном 1812 р., польське повстанн€ 1830-1831 pp. чи  римська в≥й≠на 1853-1855 pp. “≥льки-но за≠гроза зникала, рос≥йськ≥ чинов≠ники клали це питанн€ Ђп≥д сукної, побоюючись, аби ц€ пос≠тупка не розпалила апетити ук≠рањнських автоном≥ст≥в.

ѕол≥тичн≥ настроњ автоном≥с≠т≥в найкраще в≥дбито у трактат≥ Ђ»стори€ –усовї - перш≥й вели≠к≥й пам'€тц≥ модерноњ украњнсь≠коњ пол≥тичноњ думки. ƒата ство≠ренн€ та автор њњ лишаютьс€ не≠в≥домими. …мов≥рно, вона була написана на Ќовгород-—≥верщин≥, м≥ж 1815 ≥ 1835 р. Ђ»сторию –усовї було в≥днайдено в одно≠му з родинних арх≥в≥в 1828 р., у 1830-1840-х роках вона поширювалас€ у рукописних коп≥€х, а в 1846 р. њњ опубл≥кував у ћоскв≥ украњнський ≥сторик ќсип Ѕод€нський.  нига мала виразно антипольське й антирос≥йське спр€муванн€, а њњ головною ≥деЇю було в≥дновленн€ автономних прав ”крањни на момент њњ вход≠женн€ до складу –ос≥йськоњ дер≠жави (1654). Ђ»стори€ –усовї мала величезний вплив на по≠дальше формуванн€ ≥деолог≥њ ук≠рањнського нац≥онального руху. «окрема, жодний ≥нший тв≥р, кр≥м Ѕ≥бл≥њ, не позначивс€ так сильно на формуванн≥ св≥домост≥ моло≠дого “араса Ўевченка, €к Ђ»с≠тори€ –усовї51.

Ђ»стори€ –усовї закликала до виправленн€ ≥сторичних кривд, запод≥€них –ос≥Їю укра≠њнському народов≥, але вона н≥ на мить не ставила п≥д сумн≥в право рос≥йського ≥мператора управл€ти ”крањною. ” цьому в≥дбилас€ своЇр≥дн≥сть св≥тогл€≠ду автоном≥ст≥в: захищаючи ≥с≠торичн≥ права ”крањни ≥ прагну≠чи до њхнього в≥дновленн€, вони, однак, не вимагали в≥докрем≠ленн€ ”крањни в≥д –ос≥йськоњ ≥м≠пер≥њ. ¬они в≥дчували сильну ностальг≥ю за минулим, але не плекали над≥й на майбутнЇ. јв≠тоном≥сти в≥дчували себе пред≠ставниками нац≥њ, €ка прирече≠на з≥йти з ≥сторичноњ сцени. ÷ей фатал≥зм маЇ першооснови в ототожненн≥ вс≥Їњ украњнськоњ Ђкозацькоњї нац≥њ з ≥нтересами лише њњ пров≥дноњ верстви - ко≠зацькоњ старшини. ј оск≥льки останн€ добров≥льно й активно розчин€лас€ у рос≥йському дво≠р€нств≥, то песим≥зм автоном≥с≠т≥в не був безп≥дставним.

≤нкорпорац≥€ козацькоњ стар≠шини до складу рос≥йського дво≠р€нства в≥дкривала шл€х дл€ службовоњ кар'Їри. ≤снуванн€  ињвсько-ћогил€нськоњ академ≥њ, „ерн≥г≥вськоњ, ѕере€славськоњ ≥ ’арк≥вськоњ колег≥й зумовлюва≠ло той факт, що нове украњнське двор€нство було краще осв≥че≠не, ан≥ж рос≥йськ≥ двор€ни. ÷е давало кращ≥ шанси дл€ просу≠ванн€ по службов≥й драбин≥. јм≠б≥тн≥ й найб≥льш заможн≥ серед малорос≥йських двор€н вињжджа≠ли на службу до ѕетербурга. “ам вони легко в≥днаходили середо≠вище своњх земл€к≥в, €к≥ уже за≠ймали висок≥ позиц≥њ й могли надати необх≥дну допомогу зв'€з≠ками ≥ протекц≥Їю. ѕрот€гом усьо≠го XVIII ст. ћалорос≥€ щедро пос≠тачала кадри –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ дл€ проведенн€ реформ та слу≠жила м≥стком дл€ зах≥дних впли≠в≥в. ‘еофан ѕрокопович ≥ —тефан яворський були основними ≥де≠ологами та виконавц€ми церков≠ноњ реформи ѕетра ≤ й утворен≠н€ секул€рноњ монарх≥њ. ”крањнсь≠ке православне духовенство ста≠новило б≥льш≥сть у створеному ѕетром ≤ —в€щенному —инод≥. Ќ≥кому нев≥домий украњнський сп≥вак ќлекса –озумовський од≠руживс€ з ≥мператрицею ™лизаветою. ѕров≥дними рос≥йськими митц€ми XVIII ст. були малороси - художники Ѕоровиковський, Ћевицький ≥ Ћосенко, скульптор ћартос, композитори Ѕерезовський, Ѕортн€нський, ¬едель, ар≠х≥тектори Ѕогданович, √нЇдич,  апн≥ст. —еред рос≥йських еко≠ном≥ст≥в в≥дзначалис€ украњнц≥ ƒесницький, Ћ≥ванов, –убанов-ський ≥ —амборський. ¬их≥дц≥ з ћалорос≥њ к≥льк≥стю переви≠щували рос≥€н серед вчител≥в ≥ л≥кар≥в52.

≤ншим джерелом поповненн€ ≥мперськоњ ел≥ти стали вих≥дц≥ ≥з ѕрикарпатськоњ –ус≥, €ка напри≠к≥нц≥ XVIII - на початку XIX ст. переживала пер≥од культурного в≥дродженн€. “радиц≥њ запрошен≠н€ м≥сцевих ≥нтелектуал≥в до –о≠с≥њ с€гають ще час≥в ѕетра ¬еликого, €кий призначив закар≠патського русина ≤вана «ейкана вихованцем свого сина, май≠бутнього цар€ ѕетра II. Ќайб≥ль≠ший наплив уродженц≥в ѕ≥дкар≠патськоњ –ус≥ був пов'€заний з в≥дкритт€м м≥ж 1802 ≥ 1820 р. нових навчальних заклад≥в - л≥≠цењв у ÷арському —ел≥, ќдес≥,  ременц≥ та Ќ≥жин≥ й ун≥верси≠тет≥в у ƒерпт≥, ¬≥льн≥,  азан≥, ’ар≠ков≥ ≥ —анкт-ѕетербурз≥. ¬асиль  укольник став першим ди≠ректором г≥мназ≥њ Ѕезбородька у Ќ≥жин≥. Ќа ц≥й посад≥ його засту≠пив ≥нший п≥дкарпатський русин ≤ван ќрлай, котрий п≥зн≥ше був ще й директором –≥шельЇвського л≥цею в ќдес≥. ћихайло Ѕалуд€нський став першим ректором —анкт-ѕетербурзького ун≥верси≠тету, а ѕетро Ћод≥й, прослужив≠ши професором у Ћьвов≥ та  ра≠ков≥, був призначений деканом юридичного факультету цього ун≥верситету.

“а найвпливов≥шою була ма≠лорос≥йська колон≥€ чиновник≥в у —анкт-ѕетербурз≥. ” 1770-1780-х роках ќлександр Ѕезбородько, ѕетро «авадський, ƒмитро “рощинський та ≥н. за≠ймали висок≥ посади при двор≥ ≥ волод≥ли величезними маЇтност€ми. ўе на початку XIX ст.

рос≥йськ≥ чиновники скаржилис€, що завд€ки кругов≥й поруц≥ ук≠рањнц≥ (малороси) захопили клю≠чов≥ посади ≥ перекрили њм шл€х угору. —туп≥нь њхнього малоро≠с≥йського патр≥отизму був р≥з≠ним. ƒмитро “рощинський у своЇму маЇтку плакав над народною п≥снею, в €к≥й йшлос€ про ”крањну €к про чайку, що звила своЇ гн≥здо при дороз≥, а його топчуть сус≥ди. ѕроте ¬≥ктор  очубей у своЇму лист≥ до ћи≠коли –Їпн≥на, що згодом назва≠ли його Ђпол≥тичним запов≥томї, з≥знававс€, що Ї хохлом за на≠родженн€м, але за своњми прин≠ципами ≥ манерами в≥дчуваЇ себе рос≥йським б≥льше, ан≥ж будь-хто53.

ƒл€ б≥льшост≥ нового укра≠њнського двор€нства м≥ж Ђмало≠рос≥йськимї ≥ Ђвеликорос≥йсь≠кимї патр≥отизмом не ≥снувало суперечност≥. ¬они мали вс≥ п≥д≠стави називати ≥мпер≥ю своЇю, адже прот€гом XVIII ст. вих≥дц≥ ≥з малорос≥йських родин своЇю д≥≠€льн≥стю мостили шл€х до њњ тр≥≠умфу. якщо у XVII ст. перед осв≥≠ченими украњнц€ми, €к≥ хот≥ли ро≠бити службову, в≥йськову чи куль≠турну кар'Їру, сто€в виб≥р - ”кра≠њна чи –ос≥€, то у XVIII ст. цей ви≠б≥р формулювавс€ уже ≥накше - пров≥нц≥€ чи ≥мпер≥€? ѕереваги возз'Їднанн€ у€вл€лис€ њм не т≥льки у вигл€д≥ титул≥в ≥ орде≠н≥в, €к≥ вони одержували при пе≠тербурзькому двор≥. ќсновна пе≠ревага, на њхню думку, пол€гала в тому, що €к частина –ос≥йсь≠коњ ≥мпер≥њ, √етьманщина змогла дати соб≥ раду з≥ своњми тради≠ц≥йними ворогами - –≥ччю ѕос≠политою,  римським ханством та ќсманською ≥мпер≥Їю. “ак само ≥нтелектуали з далекоњ ѕ≥д≠карпатськоњ –ус≥ вважали св≥й на≠род частиною великоњ рос≥йсь≠коњ цив≥л≥зац≥њ, €ка складалас€ з великорос≥в, б≥лорус≥в ≥ малоро≠с≥в, њхн≥ ≥сторичн≥, етнограф≥чн≥ та л≥нгв≥стичн≥ прац≥ суттЇво задо≠вольн€ли загальний ≥нтерес до фольклору й ≥стор≥њ ѕ≥вденноњ –ус≥, €кий под≥л€ли багато уче≠них великорос≥йського й мало≠рос≥йського походженн€.

“ип Ђмалоросаї, €кий поЇдну≠вав симпат≥ю до ”крањни, до њњ природи, п≥сень тощо з ло€ль≠н≥стю до –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, був одн≥Їю ≥з характерних ф≥гур в украњнськ≥й пол≥тичн≥й ≥ культур≠н≥й ≥стор≥њ XIX ст. Ќай€скрав≥шим уособленн€м цього типу став всесв≥тньо в≥домий письменник ћикола √оголь. Ќароджений в украњнськ≥й с≥м'њ козацького по≠ходженн€, в≥н зробив блискучий дебют у рос≥йськ≥й л≥тератур≥ €к автор твор≥в на украњнську тему. √оголь сильно любив ”крањну ≥ недолюблював –ос≥ю, хоча там прожив б≥льшу частину свого житт€. Ќав≥ть рос≥йською мовою в≥н писав з помилками, перекла≠даючи, €к твердив јндр≥й Ѕ≥лий, подумки з р≥дноњ мови. јле свою душу в≥н вважав складеною з двох частин - украњнськоњ ≥ рос≥йськоњ; жодн≥й з них в≥н не надавав пере≠ваги, вважаючи, що вони взаЇ≠модоповнюють одна одну. —иль≠на в≥дм≥нн≥сть украњнського ≥ ро≠с≥йського нац≥онального характе≠р≥в була, на його думку, лише передумовою дл€ њхнього злит≠т€ в майбутньому, щоб €вити св≥тов≥ щось б≥льш досконале54.

ѕопри глибок≥ р≥зниц≥ м≥ж тим, хто дотримувавс€ старих традиц≥й, ≥ тими, що асим≥люва≠лис€ до рос≥йськоњ культури, њх Їднала одна сп≥льна риса: вони були останн≥ми людьми Ђстароњ ”крањниї. ≤нтереси ц≥Їњ ”крањни вони ототожнювали з≥ своЇю верствою, а не з ≥нтересами закр≥паченого козацтва ≥ сел€н≠ства. —тара формула нац≥њ, €ка дом≥нувала на ™вропейському континент≥ до к≥нц€ XVIII ст., ото≠тожнювала њњ ≥з правл€чими вер≠ствами. ƒл€ простолюдд€ у ц≥й формул≥ попросту не було м≥с≠ц€. якщо б ц€ формула втрима≠лас€ у масов≥й св≥домост≥ ще на дек≥лька дес€тил≥ть, то украњнсь≠ка нац≥€ була б п≥д загрозою пов≠ного зникненн€ з лиц€ земл≥.

ѕодальший ≥мпульс до свого розвитку украњнське нац≥ональне в≥дродженн€ одержало ззовн≥, завд€ки новим пол≥тичним й ≥нтелектуальним теч≥€м, €к≥ надхо≠дили в ”крањну ≥з «аходу. ‘ранцузька революц≥€ к≥нц€ XVIII ст. л≥кв≥дувала владу французького монарха ≥ староњ аристократ≥њ, по≠ширила пон€тт€ нац≥њ на ≥нш≥ сус≠п≥льн≥ верстви. ƒжерелом суве≠ренних прав нац≥њ став народ. ќрган≥зуючим €дром держави стала не правл€ча династ≥€, а нац≥€ у новому, модерному ро≠зум≥нн≥. Ќац≥ональний характер оголошувавс€ природним ≥ не≠в≥д'Їмним атрибутом всього на≠роду, а не окремоњ верстви. ÷ей характер про€вл€вс€ передус≥м в культур≥ ≥ мов≥. —тверджувало≠с€, що французька мова Ї Ђмо≠вою свободиї, а вс≥ ≥нш≥ мови, €кими розмовл€ли на територ≥њ ‘ранц≥њ, - провансальська, баскська, корс≥канська, ельзаська -Ї мовами контрреволюц≥њ, мова≠ми св€щеник≥в й аристократ≥в, отож, вони п≥дл€гали насильно≠му викор≥ненню.

¬перше в ≥стор≥њ етн≥чн≥ в≥д≠м≥нност≥ набули такого великого пол≥тичного значенн€. ‘ран≠цузька модель нац≥њ послужила прикладом насл≥дуванн€ дл€ но≠вих нац≥ональних рух≥в, що ши≠рилис€ на початку XIX ст. в ус≥й ™вроп≥ - н≥мецького, ≥тал≥йсько≠го, польського та ≥н. “од≥ ≥та≠л≥йський революц≥онер ћадз≥н≥ сформулював св≥й славнозв≥с≠ний принцип: Ђкожн≥й нац≥њ -[сво€] державаї. Ѕоротьба за нац≥ональн≥ права водночас ста≠ла боротьбою за соц≥альне виз≠воленн€, демократ≥ю ≥ справед≠лив≥сть. ¬она надихала ц≥л≥ поко≠л≥нн€ нац≥ональних патр≥от≥в на героњзм ≥ самопожертву.

”крањнський рух також в≥дчув сильний вплив французькоњ ре≠волюц≥њ. јвтор Ђ«амечаний до ћалой –уси пренадлежащихї (1802-1803), - твору, написано≠го з про≥мперських позиц≥й, -≥рон≥зував над Ђсамозванимї украњнським патр≥отом, €кий, насл≥дуючи Ђфранцузький при≠кладї, вимагав в≥дновленн€ ћа≠лорос≥њ й њњ арм≥њ, €к це було за гетьман≥в. ÷≥ вимоги украњнсько≠го патр≥ота були сп≥взвучн≥ Ђ»с≠тории –усовї, €ка також вживаЇ нових, французьких концепц≥й свободно)' нац≥њ, правди ≥ справедливост≥. ѕон€тт€ Ђсвободноњ нац≥њї анон≥мний автор Ђ»стории –усовї, €к ≥ французьк≥ просв≥≠тител≥, виводив ≥з природних прав народ≥в ≥ окремих людей, крањн ≥ соц≥альних стан≥в. Ђ ож≠не сотвор≥нн€, - писав в≥н, - маЇ право боронити своЇ ≥снуванн€, свою власн≥сть ≥ свою свободуї. ÷ей принцип в≥н застосовував до ”крањни ≥ до њњ народу, €кий про≠ливав свою кров в≥д Ђгетьмана Ќаливайка до сьогодн≥ї, шукаю≠чи свободи ≥ кращого житт€ на власн≥й земл≥.

”крањна безпосередньо за≠знала французького впливу п≥д час наполеон≥вських воЇн. —ам Ќаполеон з≥ своњми в≥йськами не вступав на територ≥ю ”крањни. Ќаступальн≥ д≥њ тут в≥в його со≠юзник - австр≥йська арм≥€ Ўварценберга. Ќа початку в≥й≠ни 1812 р. вона завдала пораз≠ки рос≥йськ≥й арм≥њ “ормасова, €ка сто€ла на ¬олин≥, захопив≠ши  овельський, Ћуцький, ¬олодимирський ≥ частину ƒубн≥вського пов≥т≥в. Ќове украњнське двор€нство загалом було охоп≠лене про≥мперськими парт≥отичними почутт€ми. ¬оно н≥чого не знало про плани Ќаполеона ут≠ворити окрему украњнську дер≠жаву (ЂЌаполеон≥дуї)55, що, однак, не заважало в поодиноких ви≠падках висловлювати свою сим≠пат≥ю до французького ≥мпера≠тора. ƒвор€нин ћочуговський на п≥вдн≥ ѕолтавщини рад≥в з усп≥≠х≥в Ќаполеона ≥ бажав, щоб ЂЅо≠напарт зруйнував –ос≥юї. ” ѕере≠€славському пов≥т≥ один ≥з л≥де≠р≥в автоном≥ст≥в Ћукашевич пив за здоров'€ Ќаполеона, а в ѕир€тинському пов≥т≥ прилюдно виго≠лошувалис€ тости Ђза республ≥куї.

ѕох≥д француз≥в в –ос≥ю май≠же не в≥дбивс€ у народн≥й пам'€≠т≥56. ÷е не дивно, враховуючи, що воЇнна кампан≥€ майже не зачепила ”крањни. ќднак вона спра≠вила враженн€ на м≥сцеву ≥нте≠лектуальну ел≥ту. Ќе був цей вплив моментальним - в≥н про€вив себе аж п≥сл€ завершенн€ в≥йни. ÷е по€снюЇ, зокрема, чо≠му до недавнього часу у досл≥д≠женн€х про ≥нтелектуальн≥ початки слов'€нського в≥дродженн€ цей вплив недооц≥нювавс€. —у≠часн≥ прац≥ з ≥стор≥њ слов'€нсь≠ких нац≥ональних рух≥в стверджу≠ють, що з≥ткненн€ слов'€н з но≠вим духом часу, з ≥деолог≥Їю ‘ранцузькоњ революц≥њ мало ви≠р≥шальне значенн€57. ‘ранцузь≠к≥ революц≥йн≥ ≥дењ та њхнЇ вт≥≠ленн€ у форм≥ нового законодав≠ства ( одексу Ќаполеона) заче≠пили слов'€нськ≥ земл≥ ≥ створили ц≥лковито новий пол≥тичний та ≥н≠телектуальний кл≥мат. ” де€ких випадках вони стали безпосе≠редн≥м поштовхом до виникнен≠н€ нових нац≥ональних рух≥в. “ак, утворена Ќаполеоном ≤л≥р≥€ ста≠ла моделлю дл€ т. зв. ≥л≥р≥йського руху серед п≥вденних слов'€н. ” польському випадку французьк≥ впливи привели до п≥днесенн€ польського нац≥онального почут≠т€ та реор≥Їнтац≥њ теч≥й всередин≥ визвольного руху. «асноване Ќа≠полеоном у 1807 р. ¬аршавське герцогство стало прообразом  орол≥вства ѕольського, утворе≠ного зг≥дно з р≥шенн€м ¬≥денсь≠кого конгресу ≥ переданого –ос≥њ у 1815 р.

¬ ”крањн≥, €к ≥ в ≥нших сх≥днос≠лов'€нських земл€х –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, вплив Ќаполеон≥вськоњ кампан≥њ мав парадоксальний характер: з одного боку, перемо≠га над ворогом викликала серед м≥сцевоњ ел≥ти почутт€ гордост≥ за своЇ слов'€нське походженн€ ≥ зм≥цнила ло€льн≥сть до ≥мпер≥њ, з ≥ншого - пробудила розум≥нн€ того, що пол≥тична система ц≥Їњ ≥мпер≥њ вимагаЇ глибоких зм≥н. « цього духу сперечанн€ виросли рос≥йськ≥ масони ≥ декабристи, украњнськ≥ автоном≥сти та б≥лорусь≠к≥ будител≥. ѕро це влучно вис≠ловивс€ один ≥з пров≥дних декаб≠рист≥в ћихайло ћуравйов-јпостол: Ђћи - д≥ти 1812 рокуї58.

ќкр≥м впливу ‘ранцузькоњ революц≥њ, ≥ншим сильним збуд≠ником дл€ украњнського руху було поширенн€ романтизму. –омантики прославл€ли народ, його п≥сенну культуру, традиц≥њ €к ви€в своЇр≥дного нац≥ональ≠ного духу. ¬они зруйнували ста≠ре зверхнЇ ставленн€ до народноњ культури €к до чогось €вно нижчого, вульгарного, ствердив≠ши, що саме з народного дже≠рела ≥нтелектуали можуть черпа≠ти найкращ≥ зразки дл€ своЇњ творчост≥.  ожна народна куль≠тура маЇ свою самост≥йну ц≥н≠н≥сть ≥ по-своЇму спричин€Їть≠с€ до духовного збагаченн€ св≥≠ту. —в≥т у€вл€вс€ њм €к веле≠тенська арфа, де кожний народ становить певну струну. «ник≠ненн€ окремого народу порушу≠вало всесв≥тню гармон≥ю ≥ було р≥внозначно трагед≥њ.

–омантизм особливо вид≥л€в слов'€нськ≥ народи, €к≥ б≥льше за ≥нших зберегли консерва≠тивн≥, патр≥архальн≥ риси, а от≠же, були найближчими до нез≥псованих цив≥л≥зац≥Їю народного побуту ≥ культури. ™вропейськ≥ романтики поставили слов'€нсь≠кий фольклор у центр тогочас≠ного ≥нтелектуального житт€, а серед слов'€н вир≥зн€ли специ≠ф≥чну роль украњнц≥в. ’ресний батько романтизму ≥ модерного нац≥онал≥зму, н≥мецький ф≥лософ …оган •отфр≥д √ердер, що про≠рокував початок доби слов'€н у ™вроп≥, зробив запис у своЇму щоденнику: Ђ”крањна стане но≠вою √рец≥Їю - в ц≥й крањн≥ чу≠довий кл≥мат, щедра земл€, ≥ њњ великий музично обдарований народ прокинетьс€ колись дл€ нового житт€ї39.

”крањна з њњ багатою приро≠дою, задушевн≥стю народних п≥≠сень ≥ героњчним минулим вважа≠лас€ романтикам загубленим раЇм, втраченою јркад≥Їю. ”к≠рањнськ≥ сюжети, насамперед пов'€зан≥ з козаччиною, послу≠жили джерелом наснаги дл€ ба≠гатьох Ївропейських поет≥в, ху≠дожник≥в ≥ композитор≥в. јван≠тюрна дол€ гетьмана ≤вана ћазепи була змальована Ѕайро≠ном, ƒел€круа, Ћ≥стом та ≥нши≠ми романтиками. ћ≥цкевич нази≠вав украњнц≥в найпоетичн≥шими ≥ наймузикальн≥шими з-посеред ус≥х слов'€нських народ≥в60. ѕоль≠ськ≥ ≥ рос≥йськ≥ поети та фольк≠лористи в≥дкривали в украњнськ≥й народн≥й культур≥ де€к≥ жанри, наприклад, ≥сторичн≥ думи тощо, €ких не було у польськ≥й ≥ ро≠с≥йськ≥й народн≥й творчост≥. ¬о≠ни трактували украњнську культуру €к р≥зновид б≥льшоњ, Ђвсеро≠с≥йськоњї чи Ђвсепольськоњї куль≠тури, що доповнював ≥ збагачу≠вав њхню власну культуру. јле, з другого боку, вони в≥дкрили оч≥ на ц≥нн≥сть украњнськоњ культури дл€ тих вих≥дц≥в з ”крањни, €к≥ ладн≥ були насл≥дувати польськ≥ чи рос≥йськ≥ зразки.

 онцепц≥њ √ердера та ≥нших Ївропейських романтик≥в става≠ли в≥домими украњнським ≥нте≠лектуалам через рос≥йських та польських автор≥в ≥ були важли≠вим стимулом дл€ збиранн€ ет≠нограф≥чних матер≥ал≥в. ” 1819 р. кн€зь ћикола ÷ертелЇв - зрусиф≥кований грузин, €кий народив≠с€ ≥ жив в ”крањн≥ ≥ став украњнсь≠ким патр≥отом, - видав у ѕетер≠бурз≥ першу зб≥рку украњнських ≥сторичних дум. ”сл≥д за √ердером у передмов≥ до ц≥Їњ зб≥рки в≥н пор≥внював украњнських л≥р≠ник≥в ≥ кобзар≥в з √омером, а ”крањну - з √рец≥Їю. ” 1827 р. з'€вилос€ виданн€ украњнських п≥сень, п≥дготовлених ћихайлом ћаксимовичем. ћаксимович, €к ≥ ÷ертелЇв, вбачав в украњнсько≠му фольклор≥ Ђнез≥псутуї патр≥≠архальну ≥дил≥ю ѕ≥вденноњ –ус≥, €ка перевершувала сувору пох≠мур≥сть ѕ≥вноч≥. …ого зб≥рка ук≠рањнських п≥сень вплинула на творч≥сть Ўевченка, √огол€ ≥ ѕушк≥на (ћаксимович згадував п≥зн≥ше, що одного разу застав ѕушк≥на за читанн€м ц≥Їњ зб≥рки, ≥ останн≥й жарт≥вливо визнав, що в≥н ЂобкрадаЇї п≥сн≥ максимовичевоњ зб≥рки). јле ще б≥ль≠ше враженн€ справило це видан≠н€ в ”крањн≥. ѕантелеймон  ул≥ш у своњх спогадах про ћиколу  ос≠томарова згадував, що перв≥сно вони зневажливо дивилис€ на все украњнське ≥ думали лише Ђмо≠вою ѕушк≥наї. ќбидва, один - у Ќовгород≥-—≥верському, другий -у ’арков≥, випадково натрапили на зб≥рку ћаксимовича ≥ п≥сл€ прочитанн€ њњ стали за один день украњнськими патр≥отами61.

–омантичн≥ погл€ди на народ≠ну творч≥сть в≥дкривали нов≥ перспективи дл€ нац≥онального ро≠звитку. Ђѕриспан≥ї ≥ Ђзмертв≥л≥ї нац≥њ треба було Ђпробуджуватиї ≥ Ђв≥дроджуватиї (хоча насправ≠д≥ перш≥ нац≥ональн≥ будител≥-романтики не так в≥дроджували Ђстар≥ї, €к будували ц≥лком Ђнов≥ї нац≥њ). Ќе менш важливим Ї й те, що ≥деолог≥€ романтизму, з од≠ного боку, збуджувала њх, з ≥н≠шого - давала њм лег≥тимац≥ю виступати в≥д ≥мен≥ усього укра≠њнського народу, а не в≥д його окремоњ верстви.

¬плив романтизму особливо був в≥дчутним на —лобожанщи≠н≥. ” 1805 р. у ’арков≥, столиц≥ —лоб≥дськоњ ”крањни, за ≥н≥ц≥ати≠вою м≥сцевого д≥€ча ¬асил€  аразина, було в≥дкрито ун≥верси≠тет. ’арк≥вський ун≥верситет став першим значним вогнищем украњнського наукового ≥ куль≠турного житт€. “ут утворивс€ ’арк≥вський л≥тературний гурток, €кий у 1820-1830-х роках в≥д≥грав значну роль у розвитку но≠воњ украњнськоњ л≥тератури. ƒу≠шею цього гуртка був ф≥лолог ≤змањл —резневський. ” 1831 р. в≥н видав Ђ”крањнський альма≠нахї - зб≥рку народних п≥сень ≥ ориг≥нальних поез≥й, написаний харк≥вськими поетами, а в 1833-1838 pp. - ш≥сть випуск≥в Ђ«апо≠рожской стариныї. ”сл≥д за ќсипом Ѕод€нським в≥н нав'€≠зав контакти з чеськими будител€ми, €к≥ на той час вели пе≠ред у справ≥ слов'€нського про≠будженн€. —резневському нале≠жить безперечна заслуга у впровадженн≥ ≥дењ слов'€нськоњ Їдност≥ серед украњнських ≥нте≠лектуал≥в. …ого улюбленим сту≠дентом був ћикола  остомаров, €кий своњ л≥тературн≥ проби пе≠ра поЇднував ≥з захопленн€м н≥≠мецькою ф≥лософ≥Їю. ƒо пред≠ставник≥в харк≥вськоњ романтич≠ноњ школи належали јмврос≥й ћетлинський, ћихайло ѕетрен≠ко, ѕетро √улак-јртемовський та Ћевко Ѕоровиковський.

–омантичний напр€м в укра≠њнськ≥й л≥тератур≥ аж до 1830-1840-х рок≥в сп≥в≥снував з кла≠сичним. Ќа в≥дм≥ну в≥д польськоњ ≥ рос≥йськоњ л≥тератури в украњнськ≥й не д≥йшло до гострого конфл≥кту м≥ж класиками ≥ ро≠мантиками. јле благодатний вплив романтизму ви€вивс€ у зруйнуванн≥ тих вузьких жанро≠вих рамок, €к≥ накладали на нову украњнську л≥тературу традиц≥њ класицизму. «г≥дно з у€вленн€м класик≥в, народна мова придат≠на лише дл€ твор≥в, написаних Ђнизькимї жанром бурлеску ≥ травест≥њ (€к Ђ≈нењдаї  отл€≠ревського), дл€ дос€гненн€ спе≠ц≥ального ефекту ком≥чност≥. Ђ отл€ревщинаї €к л≥тературний жанр набула величезноњ попу≠л€рност≥ в ”крањн≥, породивши ц≥лу арм≥ю менш талановитих посл≥довник≥в ≥ еп≥гон≥в. ≤ лише з приходом романтик≥в украњнськ≥ поети ≥ письменники почали про≠бувати себе в ус≥х л≥тературних жанрах. ” 1818 р. вийшла Ђ√рам≠матика малороссийского наре≠чи€ї ќлекс≥€ ѕавловського -перша граматика живоњ народноњ мови. ” передмов≥ до нењ њњ автор р≥зко виступив проти €вища бурлескоман≥њ, п≥дкреслюючи висо≠кий статус народноњ мови й на≠родноњ культури. Ќаче прислуховуючись до ц≥Їњ критики, наступ≠ного року  отл€ревський напи≠сав мелодраму ЂЌаталка ѕолтавкаї, героњ €коњ говор€ть ≥ сп≥вають народною мовою, тимчасом €к головний кумедний персонаж (возний) розмовл€Ї суржиком церковнослов'€нськоњ та канцел€рських терм≥н≥в. ÷€ драма, написана  отл€ревським спец≥ально дл€ очолюваного ним театру у ѕолтав≥, в≥дкрила доро≠гу романтичним тенденц≥€м в ук≠рањнськ≥й л≥тератур≥.

√ригор≥й  в≥тка-ќснов'€ненко став засновником украњнськоњ прози. ќдин ≥з п≥зн≥ших посл≥дов≠ник≥в  отл€ревського, ѕетро √улак-јртемовський, хоча ≥ продов≠жував працювати у жанр≥ травес≠т≥њ, водночас започаткував пое≠тичн≥ переклади з Ївропейських л≥тератур. ѕров≥дний л≥тератор з ѕетербурга ™вген √реб≥нка вис≠тупав на захист права украњнсь≠ких л≥тератор≥в писати р≥дною мовою, права, в €кому њм в≥дмов≠л€ли рос≥йськ≥ критики. ¬иданий ним у 1841 р. альманах ЂЋаст≥в≠каї був першим зб≥рником, де ус≥ украњнськ≥ л≥тератори, €к класи-цисти, так ≥ романтики, писали виключно украњнською мовою.

ѕор€д з активними спробами етнограф≥в ≥ л≥тератор≥в розши≠рити ≥нтелектуальн≥ обр≥њ укра≠њнського св≥ту, з'€вл€ютьс€ пер≠ш≥ фахов≥ ≥сторичн≥ прац≥. ” 1822 р. у ћоскв≥ побачила св≥т чотиритомна Ђ»стори€ ћалой –оссииї ƒмитра Ѕантиш- ам≥нського, а у 1842-1842 pp. -п'€титомна Ђ»стори€ ћалоросииї ћиколи ћаркевича. ≤сто≠ричн≥ ≥ фольклористичн≥ досл≥д≠женн€ давали ч≥тк≥ в≥дпов≥д≥ на питанн€ про ≥сторичн≥ кор≥нн€ ≥ культурну в≥дм≥нн≥сть украњнськоњ нац≥њ. ’оча цей л≥тературно-на≠уковий рух не мав орган≥зованоњ форми, збиранн€ культурноњ спадщини створило вин€тково спри€тливе середовище дл€ формуванн€ модерноњ украњнсь≠коњ св≥домост≥.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 559 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„еловек, которым вам суждено стать Ц это только тот человек, которым вы сами решите стать. © –альф ”олдо Ёмерсон
==> читать все изречени€...

2058 - | 1923 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.028 с.