Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


”крањна, €к обЇкт м≥жнародньоњ пол≥тики




« моментом скасуванн€ √етьманщини, зруйнуванн€ «апор≥жськоњ —≥ч≥ й позатиранн€ сл≥д≥в украњнськоњ автоном≥њ, ”крањна перестала бути д≥Ївим чинником м≥жнародньоњ пол≥тики, але це не виключало њњ пасивноњ рол≥ в м≥жнародн≥х пол≥тичних комб≥нац≥€х та розрахунках. ¬же хочби те, що –ос≥€ стала гр≥зною дл€ ≈вропи великодержавою через повну ≥нкорпорац≥ю ”крањни, давало св≥тов≥й пол≥тиц≥ притоку думати про ”крањну €к про незалежну державу майбутнього.

¬же Ќаполеон ≤, по свой ому в≥дворот≥ « ћоскви в 1812 р. до≠ручив одному з ур€довц≥в свого м≥н≥стерства закордонних справ  . ЋЇс≥ров≥ написати спец≥альну монограф≥ю про ≥стор≥ю та геопол≥тичне становище ”крањни. Ђ≤стор≥€  озак≥вї, що њњ склав ЋЇс≥р у по≠верх 600-стор≥нков≥й книжц≥, була тод≥ж таки надрукована в держав≠н≥й друкарн≥, але њњ м≥н≥€турний наклад (усього 30 прим≥рник≥в!) був, на приказ Ќаполеона, схований з тим, що поширитьс€ книжку Ђщойно тод≥, коли над≥йде в≥дпов≥дна хвил€ї, ј що Ђв≥дпов≥дна хвил€ї заба≠рилас€, то ЋЇс≥р видав свою книжку другим накладом (1814) й пустив њњ в об≥г дл€ заспокоЇнн€ громадськоњ оп≥н≥њ ‘ранц≥њ, зац≥кавленоњ ”крањною.

“рудно сьогодн€ сказати, з €кими пл€нами щодо ”крањни носив≠с€ Ќаполеон, але це певне, що в≥н, бажаючи обезсилити –ос≥ю, думав про в≥д≥рванн€ в≥д нењ Ђ озацькоњ  рањниї.

 уди виразн≥ше зарисувалас€ украњнська проблема в пол≥тичних комб≥нац≥€х тогочасноњ ѕрус≥њ. –озмова маршала украњнського дво≠р€нства ¬.  апн≥ста (1791) з пруським канцлером √ерцбергом, хоч ≥ не була використана в св≥й час, озивалас€ разураз в≥дгомоном в поко€х канцлерського ур€ду. ѕригадалас€ вона пруським пол≥тикам п≥д≠час кримськоњ в≥йни цар€ ћиколи њ. ј хоч ѕрус≥€ обер≥гала тод≥ що≠до –ос≥њ строгу невтральн≥сть, то концепц≥€ союзу ѕрус≥њ, јнгл≥њ й ‘ранц≥њ дл€ боротьби з –ос≥Їю була одною з пров≥дних у тогочасн≥й пруськ≥й пол≥тиц≥. ¬пливова парт≥€ Ѕетмана √ольвега, що гуртувала≠с€ довкола часопису Ђѕрайс≥шес ¬охенбл€тї, разураз п≥дкреслювала переможне становище –ос≥њ, а в 1854 р. висловила свою програмову тезу, мовл€в Ђт≥льки така пол≥тика, що змагаЇ до окроЇнн€ й ослаблен≠н€ –ос≥њ, в≥дпов≥даЇ ≥нтересам Ќ≥меччини. “≥льки таку пол≥тику ноже й мусить провадити ѕрус≥€, т≥льки за нењ може кинути св≥й меч на терези под≥йї. √оловний теоретик т≥Їњ парт≥њ, льондонський посол ѕрус≥њ Ч Ѕунзен, писав у свойому таЇмному мемор≥€л≥ до Ѕерл≥на з 2 бе≠резн€ 1854 p.: Ђ—х≥дне питанн€ сталос€ Ївропейським питанн€м, ту≠рецька кр≥за Ч рос≥йською. “епер, коли вже в≥йна почалас€, булоб небезпечно про те забувати. “епер сл≥д доконати того, чого не всп≥л≥≥ зробити ан≥ ‘ридрих ¬еликий ан≥ Ќаполеонї.

ј вони, змагаючи до зломанн€ сили рос≥йського ≥мпер≥ал≥зму; думали в≥д≥брати –ос≥њ ‘≥нл€нд≥ю, надбалт≥йськ≥ пров≥нц≥њ, ѕольщу та земл≥ прил€гаюч≥ до „орного ћор€, разом з  римом, Ѕесараб≥Їю, ’ер≠сонщиною ≥ “авр≥Їю. ѕравда, в концепц≥њ парт≥њ Ѕетмана √ольвега не говорилос€ ще про ”крањну, €к про €кийсь суц≥льний, спос≥бний до самост≥йного житт€ орган≥зм, а њњ земл≥ мали припасти јвстр≥њ, але вже сам факт ум≥щенн€ њх у реЇстр≥ земель орган≥чно чужих –ос≥њ, св≥дчив про те, що Ђвохенбл€тпартайї ор≥Їнтувалас€ в ≥сторичн≥й та культурн≥й окрем≥шности ”крањни в≥д –ос≥њ.

ўе виразн≥ше €к у пл€нах Ќаполеона й парт≥њ Ѕетмана √ольвега виступаЇ украњнське питанн€ в концепц≥њ творц€ зЇдиненоњ Ќ≥меччи≠ни, Ђзал≥зного канцлераї Ѕ ≥ с м а р к а. « його то понуки з€вилас€ в журнал≥ Ђ√егенвартї статт€ в≥домого н≥мецького ф≥льософа √артмана з концепц≥Їю створенн€ самост≥йного  ињвського  орол≥в ст в а.

ЂЌема Ч писав √артман Ч ан≥ географ≥чних ан≥ етнограф≥чних п≥дстав дл€ зЇдиненн€ двох св≥т≥в Ч рос≥йського ≥ украњнсько-б≥лоруського в один державний орган≥зм. ћоскал≥ заселюють дор≥чч€ ¬олги й ƒону й дл€ –ос≥њ Ї питанн€м житт€ волод≥ти тими р≥ками на ц≥лому њх б≥гу, але зовс≥м не Ї конечн≥стю дл€ –ос≥њ волод≥нн€ ѕодн≥пр≥в€м Ч простором украњнського та б≥лоруського народу. ÷€ система р≥к в≥дд≥лена в≥д –ос≥њ водод≥лом двинодонських холмовин. ƒн≥про н≥де не доторкаЇ рос≥йськоњ територ≥њ. “ому це не Ї н≥€кий припадок; що оба р≥чн≥ сточища заселен≥ двома р≥зними народами Ч москал€≠ми й украњнц€ми. –ос≥йська нац≥ональна держава так своњм нац≥ональ≠ним характером, €к ≥ географ≥чними умовами, повернена на п≥вденн≥й сх≥д, а не на зах≥д. Ќа вс€кий випадок об≥ частини моглиб об≥йтис€ одна без другоњ, так п≥д географ≥чним €к ≥ п≥д торговельно-пол≥тичним огл€дом. « того випливаЇ, що по в≥докремленню в≥д –ос≥њ ‘≥н≠л€нд≥њ, балт≥йських пров≥нц≥й, Ћитви й ѕольщ≥, сл≥д би створити  ињвське  орол≥вствов дор≥чч€х ƒн≥пра й ѕруту. “ака на-дн≥пр€нська держава з 18-м≥льйоновим населенн€м, мала би вс≥ ко≠нечн≥ умовини самост≥йного, пол≥тичного ≥снуванн€. Ќова держава малаб д≥стати в≥д јвстр≥њ запоруку недоторканости й ув≥йти з нею в зач≥пно-в≥дпорний союз. ¬≥др≥занн€ в≥д –ос≥њ територ≥й з 34 м≥льйо≠нами населенн€ припинилоб остаточно њњ експанз≥ю на «ах≥дї...

 онцепц≥ю  ињвського  орол≥вства, тобто пол≥тичноњ незалежности придн≥пр€нськоњ ”крањни, проголошено, мов дл€ г≥ркоњ ≥рон≥њ в момент≥, коли ц€ ”крањна переживала добу свого чи не найб≥льшого, культур≠но-нац≥онального занепаду. јлеж... Ђчого не розум≥ли сам≥ сучасн≥ украњнц≥, то Ї потенц≥€льноњ сили украњнськоњ проблеми в м≥жнарод≠н≥й пол≥тиц≥, те зрозум≥в Ѕ≥смарк. –озум≥в це й рос≥йський ур€д ≥ тому в≥в в≥дпов≥дну, ц≥лком консеквентну пол≥тику, не т≥льки щодо власних украњнських п≥дданих, але щодо њх брат≥в у √аличин≥, Ѕуковин≥ та «акарпаттюї. (Ћ. ¬ас≥лЇвск≥).

Ѕезогл€дна русиф≥кац≥€ ”крањни й п≥дсиленн€ москвоф≥льських агентур поза њњ кордонами, були одинокою в≥дпов≥ддю –ос≥њ на кон≠цепц≥ю Ѕ≥смарка. —ама ”крањна на цю концепц≥ю не в≥дгукнулас€, ≤ але тим неменче вона не перестала ≥снувати, €к зав€зок новоњ держав≠ницькоњ пол≥тики ”крањни, що таки д≥ждалас€ свого Ђслушного часуї.

–озклад москвоф≥льства

—импат≥њ польськоњ шл€хти дл€ галицького москвоф≥льства € скр≥плен≥ Ђпособ≥€ї з –ос≥њ, небаром видали цв≥т ≥ пл≥д. ¬ 1882 р. пе≠рейшло на православ€ ц≥ле галицьке село √нилички на ѕод≥ллю.  окетуючий москвоф≥л≥в крак≥вський Ђ„асїї назвав √нилички Ђбез≠кровною Ѕосн≥Їюї, нат€каючи на недавнЇ повстанн€ босн€к≥в проти австр≥йськоњ окупац≥њ. “олЇроваке дотепер москвоф≥льство, поставило австр≥йську пол≥ц≥ю на ноги. «имою 1882 р. арештовано у Ћьвов≥ в≥до≠мого з под≥й 1848 р, на «акарпаттю јдольфа ƒобр€нського з дочкою ќльгою, замужною √рабар, редактора Ђ—ловаї ¬. ѕлощанського й Ђѕроломаї Ч ћаркова, а на пров≥нц≥њ о. ≤вана Ќаумовича з- сином ¬о≠лодимиром, та багатьох москвоф≥льських д≥€ч≥в в —таниславов!,  оломињ та „ерн≥вц€х. —л≥дство послужило матер≥€лом до славного Ђпро≠цесу ќльги √рабар ≥ товариш≥вї, що в≥дбувс€ в дн€х 12 червн€ до «ќ липн€ 1882 р. —тенограф≥чний протокол цього процесу, це справжн€ керниц€ скандал≥в, багно моральноњ гнил≥, в €кому найшлос€ тогочас≠не галицьке москвоф≥льство.

√ероњнею процесу була ќльга √рабар, дочка јдольфа ƒобр€нсь≠кого. ¬≥н то, хоча був радником ц≥сарського двора й на колишн≥й льо€льности до јвстр≥њ доробивс€ майна (був власником с. „ертежа на галицько-мад€рськ≥й границ≥) вже в 1849 р. познайомивс€ з рос≥йськи≠ми генералами й високими ур€довц€ми, €к≥ переробили цього австр≥й≠ського ур€довц€ на агента ЂсоЇд≥нЇн≥€ї «акарпатт€ з матушкою-–асЇею. ќдну дочку видав ƒобр€нський за в≥домого рос≥йського слав≥ста Ѕудиловича, другу за закарпатського москвоф≥ла √рабар€, що згодом перейшов на московську службу й вт€гнув до нењ свого сина ћирослава. ѕрињхавши в 1880 р. до Ћьвова, ƒобр€нський зробив св≥й д≥м осередком кацапщини, а його внук ћирослав √рабар тод≥ вже Ђч≥нов-н≥к дл€ асобих паручен≥йї при варшавському генерал-губернатор≥, почав заходитис€ над орган≥зац≥Їю шп≥йонськоњ €чейки в користь –о≠с≥њ. –обота √рабар€ була ведена дуже спритно й може булаб не так скоро викрилас€, €кби не Ќаумович, що в розпал≥ своЇњ москвоф≥льсь≠коњ дур≥йки дов≥в село √нилички до переходу на православ€.

Ќаумович, що поруч ќльги √рабар був другим з героњв назва≠ного процесу, под≥бно €к ƒобр€нський почав свою кар≥Їру ще в доб≥ ¬есни Ќарод≥в, а зак≥нчив на... √ниличках. ¬же в Ђѕчел≥ї √ушалевича з 1849 р. виступив в≥н з перер≥бкою одноњ з ћол≥Їровнх комед≥й, а пот≥м давав про себе знати принаг≥дними в≥ршами та попул€рними книжками. як св€щеник а в≥дтак посол до галицького сойму й державноњ ради, в≥н тупцював сл≥дами москвоф≥льських передовик≥в, поки в 1866 р, не виголосив у галицькому сойм≥ своЇњ скандальноњ за€ви про ЂЇд≥нствої галицькоњ –уси з ћосквою. ѕот≥м, на €кийсь час притих, а в видаваному в≥д 1871 р, попул€рному часописов≥ ЂЌаукаї вживав довол≥ чистоњ народньоњ мови й обговорював актуальн≥ пол≥тичн≥ та господарськ≥ справи, хоча пост≥йно т€гнув за ћосквою. ѕроцес ќль≠ги √рабар скомпром≥тував його €к платного московського агента, й заставив перейти на православ€ та вием≥грувати до –ос≥њ, де в≥н ≥ помер безславно. ¬ ц≥лому була це людина не без таланту, але слабохарак≠терна, €к. ≥ вс≥ його Ђоднодумц≥ї.

“ретий з Ђгероњвї процесу ќльги √рабар Ч ¬ Ї н едикт ѕло≠ща н с ь к и й, що був редактором Ђ—ловаї в 1871 Ч1886 pp. був може найчесн≥ший ≥ найб≥льше заслужений (б≥л€ 100 монограф≥й про гали≠цьк≥ м≥сцевосте) з ц≥лоњ компан≥њ, по процес≥ продержавс€ ще к≥лька л≥т у Ћьвов≥, поки в 1886 р. не вињхав до –ос≥њ, де дожив в≥ку €к член јрхеограф≥чноњ  ом≥с≥њ в ¬ильн≥.

ѕозатим на лав≥ обвинувачених зас≥ли: ќсип ћарк≥в, редактор Ђѕроломаї, син ≤вана Ќаумовича Ч студент ун≥верситету ¬олодимир, редактор Ђ–одимого Ћисткаї в „ерн≥вц€х о. ћикола ќгоновський, редактор Ђѕри€тел€ ƒ≥тейї в  оломињ ≤зидор “рембицький, редактор Ђ√осподар€ ≥ ѕромишленникаї в —таниславов! јпольон Ќичай, сел€≠нин з √ниличок ≤ван Ўпундер, та м≥щанин з≥ «баража ќлекса «алуський.

”с≥х обвинувачено в державн≥й зрад≥, загрожен≥й карою смерти, але за браком доказ≥в т≥льки де€ких (≤вана Ќаумовича, ¬. ѕлощансь-кого, Ўпундера й «алуського) покарано к≥лькам≥с€чною тюрмою за злочин забуренн€ публичного спокою.

ЅезпосереднЇ по процес≥ примушено митрополита »осифа —ембратовича зрезигнувати з митропол≥њ й вињхати до –иму, «акидувано йому Ђбрак енерг≥њ в поборюванню православноњ пропа≠гандиї.

Ќародовецький табор мав нагоду покористуватис€ висл≥дом мо≠сквоф≥льського процесу, що скомпром≥тував москвоф≥льство ц≥лкови≠то, але не найшов на це в≥дваги й посередно причинивс€ до того, що москвоф≥льська гангрена не переставала п≥дточувати здорового ор≠ган≥зму галицького громад€нства.

Ђ«мартвихвстанц≥ї

ўе в 1866 р. писав польський консерватист —тан≥слав √арновск≥: Ђ“ут в √аличин≥, сл≥д нам, не винищувати але п≥дтримувати украњнсь≠ку нац≥ональн≥сть, а скр≥питьс€ вона над ƒн≥пром. “ут у Ћьвов≥ позво≠лити њй розвиватис€, а небаром вт€гатиме вона соки з ¬олин≥, ѕод≥л≠л€ й ”крањни. –усею буде, але –усею збратаною з ѕольщею ≥ одн≥й справ≥ посв€ченоюї. ѕо свойому зрозум≥в це Ђзбратанн€ї одноду≠мець “арновского Ч польський ≥сторик о, ¬алЇр≥€н  ал≥нка й разом з к≥лькома своњми чернечими собратами Ђзмартвихвстанц€миї заложив у Ћьвов≥ ≥нтернат дл€ украњнськоњ молод≥, €ку мали виховувати в дус≥ вс≥х тих Ђз роду русин≥в, по нац≥ональност≥ пол€к≥в, €к≥ ст≥льки вже шкоди накоњли украњнському рухов≥ в √аличин≥,

Ђѕол€ки готувалис€, при помоч≥ Ђзмартвихвстанц≥вї доконати д≥≠ла, €ке при к≥нц≥ XVI ст., не вдалос€ ѕот≥Їв≥ й –агоз≥, а при к≥нц≥ XVII ст. Ўумл€нському, тобто за посередництвом скр≥пленн€ рел≥≠г≥йноњ ун≥њ й надиханн€ њњ латинським духом, скр≥пити «в€зок украњн≠ц≥в з ѕольщею. Ќе помогли огнист≥ промови  ачали в сойм≥ (188≤ p.): на ≥нтернат Ђзмартвихвстанц≥вї ухвалив сойм давати р≥чно 10,000 ринських, а на пропозиц≥ю  ачали: вибирайте в≥йну, або мир з ук≠рањнц€ми, без ваганн€ вибрав в≥йнуї. (≤. ‘ранко).

–≥вночасно в –им≥ приготовл€вс€ декрет, €ким одинокий укра≠њнський чернечий чин ¬ а с и л ≥ € н п≥ддавано п≥д зар€д ™зуњт≥в: поль≠ський чернечий чин записаний найчорн≥шими буквами в ≥стор≥њ ”к≠рањни, мав перевести реформу украњнського чину, €коњ пол≥тичн≥ тен≠денц≥њ були аж надто прозор≥.

 ул≥ш v Ћьвов≥

«имою 1882 р, з€вивс€ на льв≥вському грунт≥ ѕ а н ь к о  ул≥ш, що прињхав сюди з свого глухого хутора й наваживс€ по свойому ми≠рити галицьких народовц≥в з пол€ками. Ђ“епер по м≥стах на ¬крањн≥ все ƒрагоман≥вщина п≥шла,-- писав  ул≥ш.Ч “реба махнути на них рукою. “≥льки з хутор≥в може прийти обнова, в≥дси пов≥Ї справжн≥м, украњнським духом*.

ѕрињхав  ул≥ш до √аличини Ђмов м≥с≥онар до краю ботокуд≥в, не знаючи ан≥ м≥сцевих звичањв ан≥ настроњвї. ƒо тогож в≥н вибрав саме час, у €кому пол€ки задумали Ђпомиритис€ї з украњнц€ми при помоч≥ ренегат≥в, одо њх мав виховати ≥нтернат Ђзмартвихвстанц≥вї, а над васил≥€нським чином повисла чорна, Їзуњтська хмара. як своЇ м≥с≥онарське Ђпослан≥?.ї видав  ул≥ш Ђ рашанку русинам ≥ пол€кам на ¬е≠ликдень 1884 p.ї, €ку пот≥м видав ще раз з посл≥в€м. јле Ђ рашанкаї викликала т≥льки обуренн€ серед украњнц≥в ≥ зовс≥м не розентуз≥€змувала пол€к≥в, 3 украњнц≥в переговорював  ул≥ш т≥льки з ¬арв≥нським, але недоговорившись з ним, найшов соб≥ Ђоднодумц€ї з особ≥ москвоф≥ла ≤вана ќмел€новича Ћевицького, €кий мав стати редактором-видавцем угодовоњ газети  ул≥ша Ђ’ут≥рї. «ате переговорював  ул≥ш з такими пол€ками, €к кн. ёр≥й „орторийський, кн. јдам —ап≥га, ‘. —молька та «Їм€лковск≥, що готов≥ були п≥дтримати акц≥ю  ул≥ша гр≥шми. ўож дивного, що  ул≥ш остаточно таки розчарував≠с€ й не дов≥вши до н≥чого путнього вињхав з≥ Ћьвова до ¬≥дн€, де не≠спод≥вано опубл≥кував н≥мецьку брошуру про... Ђ«насилуванн€ ¬а-сил≥€н ™зуњтамиї.

ЂЌародн≥њ –адаї

Ќа Ђзмартвихвстанц€хї, Їзуњтськ≥й реформ≥ ¬асил≥€н й нарешт≥ на невдачн≥й м≥с≥њ  ул≥ша, не вичерпуютьс€ ще тогочасн≥ спроби ос≥дланн€ украњнськоњ стих≥њ, що найшла соб≥ вираз у народовецькому рус≥.

 оли в 1885 р. повстав у Ћьвов≥ центральний виборчий ком≥тет до державноњ ради, москвоф≥ли в≥дсепарувалис€ в≥д нього, а ново≥менова-ний митрополит —ильвестер —ембратович (20 лютн€ 1885 р.) ув≥йшов у порозум≥нн€ з графом јльфредом ѕотоцьким ≥ на сп≥лку з ним зааранжував езуњтсько-угодований часопис Ђћ и рї. –е-дактором часопису став ректор льв≥вськоњ, духовноњ семинар≥њ о. ќлек-сандер Ѕачинський, а його завданн€м було Ђзректис€ шумного знаме≠ни народнього ≥деалуї й поваливши народовецьке Ђƒ≥лої, в≥ддати про≠в≥д нац≥онально-пол≥тичного руху Ђлюд€м лаг≥дним ≥ приЇмливим дл€ високого правительства й пол€к≥вї.., ≤ справд≥, парл€ментарн≥ вибор≥; в≥дбулис€ п≥д знаком Ђћ.ираї. ƒо державноњ ради ув≥йшло трьох ми≠трополичих ставленик≥в ( сенофонт ќхримович,  орнило ћандичевський та ћ. —≥вгалевич) а т≥льки один кандидат народ енецького ви борчого ком≥тету (¬асиль  овальський) та один самост≥йний (о. ≤ван ќзаркевич).

Ќародовц≥, побачивши, що њх досьогочасна пол≥тична незорган≥зован≥сть здаЇ њх раз-ураз на ласку пол≥тичних противник≥в ≥ њхн≥х украњнських прихвостн≥в, приступили в жовтн≥ 1885 р. до основани€ першого по √оловн≥й –уськ≥й –ад≥ з ≥ 848 р, пол≥тичного товариства п. з. ЂЌар о дн€ –адаї. ≤н≥ц≥атором справи був ёл≥€н –оманчук. а довкола нього з≥бралис€ вс≥ без вињмку народовецьк≥ д≥€ч≥. ¬ статут≥ товариства було сказано, що ЂЌароди€ –адаї ставать соб≥ завданн€м розвиток украњнськоњ нац≥ональносте, €к самост≥йноњ пом≥ж слов€нськими, окрем≥шиоњ в≥д польськоњ й московськоњ, шл€хом реал≥зац≥њ забезпеченоњ конституц≥Їю р≥вноправносте п≥д пол≥тичним, культурним, сусп≥льним та економ≥чним огл€дом.

¬ першому ун≥версал≥ Ќародньоњ –ади була нав€зана нитка тра≠диц≥њ з √оловною –уською –адою з 1848 p., €ку зрадила москвоф≥ль≠ська Ђ–усска€ –адаї. Ђ—тавайте до нас, горн≥тьс€ разом! ј супроти наших ворог≥в сказано, що ми не хочемо н≥кому в≥дбирати його спра≠ведливих прав, але хочемо мати своњ права, а €к стр≥немо ворог≥в, то за народню справу не зл€каЇмос€ ан≥ боротьби ан≥ жертв!ї ѕокищо працював т≥льки головний вид≥л –ади, а щойно в 1838 р. скликано перш≥ загальн≥ збори “овариства, на €ких проголошено його пол≥тич≠ну програму, що з€совувалас€ в домаганню нац≥ональноњ автоном≥њ дл€ украњнц≥в п≥д јвстр≥Їю: Ђ’очемо автоном≥њ крањв ≥ автоном≥њ на≠род≥в, а доки не позискаемо тоњ другоњ не можемо одушевл€тис€ дл€ першоњ, бо без тамтоњ перша стаЇ гегемон≥Їюї.

ƒл€ цього Ќароди€ –ада, переступивши накреслену колись ёл≥€ном Ћавр≥вським угодовецьку л≥в≥ю за€вила, що Ђгалицьк≥ украњнц≥ не можуть зр≥катис€ ≥деалу патр≥от≥в √оловноњ –уськоњ –ади 3-1848 р, та що тому мус€ть настоювати на п о д ≥ л ≥ √алич и на на украњн≠ську й польськуї.

÷ьогож ≥888 p. Ђƒ≥лої почало виходити €к щоденник, а народовецький рух ув≥йшов у русло пол≥тичноњ програмовости й орган≥зац≥й≠ноњ систематики.

ћолода ”крањна

≤ван ‘ранко, пишучи свою студ≥ю-мемуар про украњнський л≥тературний рух двох останн≥х дес€тил≥ть XIX ст. висловивс€ м≥ж ≥ншими: як у л≥кар€ нема н≥чого приЇмн≥шого, понад сл≥дженн€, €к хорий зв≥льна приходить до здоровл€, €к. у нього вертаЇ орган≥чне тепло, об≥г крови наближуЇтьс€ до правильноњ норми, по€вл€Їтьс€ апетит, вертаЇ блиск очей ≥ здорова краска на обличчю, так ≥ дл€ ≥сторика нема н≥чого приЇмн≥шого, €к сл≥дити регенерац≥йний процес нац≥њ, що з важкого, духового й пол≥тичного пригнобленн€, зв≥льна, але пост≥й-но двигаЇтьс€ до нормального житт€ї.

якраз такий регенерац≥йний процес переживало украњнство в 90-их рр. м. в. Ђ≤нтенсивн≥сть, ширина й глибина розвоЇвого руху украњнст≠ва була в тому час≥ б≥льша н≥ж колибудь перед тим. Ќ≥коли дос≥ на нивi нашого слова не було такого оживленн€, такоњ маси конфл≥кт≥в суперечних теч≥й, полем≥ки р≥знородних думок ≥ змагань, тихих, але глибоких переворот≥вї,

¬ 90-их pp. XIX ст. народилас€ й оформила себе остаточно Ч Ђћолода ” крањнаї.

Ђ¬ останньому двац€тил≥ттю XIX ст., на п≥дмогу, а почасти на зм≥ну давн≥шим д≥€чам вийшла нова генерац≥€ роб≥тник≥в ≥ вкинула

в пр≥рву велику працю, велику силу гар€чого запалу й тверду в≥ру в майбутнЇ нашоњ нац≥њ. ¬она розбудила пристрасти там, де перед тим була байдужн≥сть ≥ рутина,, оживила пульс народнього житт€ї.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 408 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„тобы получилс€ студенческий борщ, его нужно варить также как и домашний, только без м€са и развести водой 1:10 © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2234 - | 2109 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.022 с.