Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕеремога ор≥Їнтац≥њ на –ос≥ю




ѕруська перемога над австр≥йською арм≥Їю п≥д  ен≥грецом (1865) перехилила терези досьогочасних хитань галицьких Ђрутенц≥вї у б≥к €вноњ ор≥Їнтац≥њ на –ос≥ю. Ћьв≥вське Ђ—лової, що в 1861 р. почало свою кар≥Їру на пом≥ркован≥й народовецьк≥й платформ≥, виступило тепер з остаточно оформленою програмою галицького москвоф≥льства. : √а≠лицьк≥ украњнц≥, це т≥льки плем€ одного, великоруського народу, а њхн€ мова, це т≥льки один з великоруських говор≥в-д≥€лЇкт≥в. Ќема н≥чого легчого, €к галичанинов≥ опанувати рос≥йську л≥тературну мо≠ву; треба т≥льки знати, €к правильно вимовл€ти слова, що в етимольог≥чному правопис≥ пишутьс€ однаково €к по украњнськ≥ так ≥ по-рос≥йськи, а т≥льки неоднаково вимовл€ютьс€. ¬≥д  арпат по  амчатку живе один великий Ђрусск≥йї народ ≥ нема чого витрачувати сили на культурно-пол≥тичний сепаратизм. Ќав≥що украњнц€м витрачувати си≠ли на творенн€ власноњ л≥тератури й культури взагал≥, коли Ї вже го≠това великоруська культура. ѕомил€вс€ Ўевченко, пропов≥дуючи са≠мост≥йн≥сть украњнськоњ мови й народу, але правильною дорогою п≥шов √оголь, що чейже свою любов до Ђћалорос≥њї, в минулому й сучас≠ному, висловлював Ђобщерускоюї виробленою мовою.

Ђћи зле зробили Ч писало Ђ—лової,Ч що в 1848 р. проголосили себе русинами й залишилис€ ними нав≥ть по проголошенн≥ конститу≠ц≥њ. ¬ льв≥вському сойм≥ була найкраща нагода сказати €сно ≥ пол€≠кам ≥ ≈вроп≥, що вс≥ змаганн€ дипльомат≥в ≥ пол€к≥в Ч витворити з нас окремий народ русин≥в-ун≥€т≥в осталис€ без усп≥ху й що –усь га≠лицька, угорська, кињвська, московська, тобольська ≥ т. д. п≥д етно≠граф≥чним, ≥сторичним, мовним, л≥тературним ≥ обр€довим огл€дом,,Ї ≥дентична, помимо того, що в √аличин≥ Ї вона в≥рно в≥ддана свому улюбленому монархов≥ ≥ його €сн≥й династ≥њ, а там за кордоном, так само в≥ддана свому монархов≥ й своњй династ≥њї...

Ќа прик≥нц≥ грудн€ 1866 р. виголосив новозаангажований царсь≠кий агент о. Ќаумович у льв≥вському сойм≥ промову, в €к≥й сказав м. ≥ї:

Ђћи не винуват≥ в тому, що наша мова под≥бна до вживаноњ в ћоскв≥. Ћ≥тературна московська мова Ї властиво руська, створена русинами. ѕриймаючи л≥тературну рос≥йську мову, в≥дбираЇмо нашу власн≥сть. —хожости нашоњ мови з мовою всењ –уси не затре н≥хто в св≥т≥, ан≥ закони, ан≥ сойми, ан≥ м≥н≥стриї...

ћосквоф≥льське Ђв≥руюї, що його духовим батьком був ƒенис «убрицький а безпосередн≥м виразником редактор Ђ—ловаї Ѕ о г д а н ƒ ≥ д и ц ь к и й, в≥дбилос€ гом≥нким в≥дгомоном серед знев≥реноњ й розчарованоњ в јвстр≥њ галицькоњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬ москвоф≥льському табор≥ опинилос€ майже все старше покол≥нн€, нав≥ть люде, що в дн€х своЇњ молодости пропов≥дували ≥деали самост≥йносте украњнського на≠роду. ѕров≥д тих ≥дейних ренегат≥в обн€в один з член≥в –уськоњ “р≥й≠ц≥ Ч як≥в √оловацький. «разу працював у √аличин≥, пот≥м вием≥гру-вав до –ос≥њ й в≥дт≥л€ ширив москвоф≥льську гангрену знев≥ри й нац≥онально-пол≥тичного дефетизму.

“а саме в найчорн≥ший момент духового занепаду, в гом≥н про≠дажного славослов≥€ б≥лому царев≥, вм≥шавс€ р≥зким дисонансом голос горстки галицькоњ молод≥, що њй дорог≥ були ≥деали –уськоњ “р≥йц≥ та чоловик≥в галицькоњ ¬есни Ќарод≥в. Ђ обзарї Ўевченка, що продерс€ в √аличину, мов пром≥нь €сного сонц€, ставс€ Ївангел≥Їм тоњ молодоњ горстки, що з дн€ на день росла й могутн≥ла, поки не примусила чорних дух≥в москвоф≥льства усунутис€ в т≥нь, з €коњ вийшли,

¬ 1862 р. повстають Ђ¬ечерниц≥ї, в 1863 Ч Ђћетаї, 1865 Ч ЂЌи≠ваї, 1866 Ч Ђ–усалка, в 1867 Ч Ђѕравдаї Ч ц≥ла низка пресових ор≠ган≥в, здеб≥льша л≥тературно-попул€рного характеру, але з виразними познаками зродженого з Ўевченкового духа народництва. ћахнув≠ши рукою на Ђстарихї, ус≥х отих св≥тських чи духовних бюрократ≥в, що не пускаючис€ ц≥сарськоњ кл€мки, р≥вночасно накладали з царсь≠кими агентами й одною рукою брали Ђгульдениї а другою рубл≥, народо-вецька молодь поклала всю свою над≥ю на нездеморал≥зован≥ народн≥ маси, €ких мову, словесн≥сть, побут, а нав≥ть ношу признала вона за свою й при кожн≥й нагод≥ цю свою Їдн≥сть з народом ман≥фестувала.

ќск≥льки царський ур€д насилав у √аличину своњх агент≥в ≥ Ђпо-соб≥€ї дл€ москвоф≥л≥в, ост≥льки украњнський народовецький рух най≠шов п≥дтримку й опору в тих украњнських культурних силах, що њм, по перших репрес≥€х 60-их рок≥в, а в≥дтак по указ≥ з 1876 р. неставало ходу на ¬елик≥й ”крањн≥. —тарш≥ украњнськ≥ письменники, €к  ул≥ш. ћарко ¬овчок, јнтонович, а в першу чергу ≤ван Ќечуй-Ћевицький та ќлександер  ониський спомагають народовецьк≥ виданн€ своЇю пра≠цею, а украњнськ≥ багат≥њ, €к —имиренко та „икаленко й ≥нш≥, п≥дпома≠гають галицьк≥ установи своњми фондами. ќсобливо пом≥тну участь придн≥пр€нських д≥€ч≥в бачимо в льв≥вськ≥й Ђњњ р а в д ≥ї, що на прот€г к≥лькадес€ти л≥т сталас€ всеукрањнським, л≥тератури о-науковим та пол≥тичним органом.

Ќародовецька молодь √аличини, почула тепер за собою ”крањну, Ђту безмежну, могутню ”крањну, що видала великих героњв козаччини й нових д≥€ч≥в украњнського в≥дродженн€, €ких бачила пом≥ж сп≥вро≠б≥тниками своњх орган≥в ≥ видань. « другогож боку участь придн≥-пр€нц≥в скр≥плювала демократичний ≥ поступовий напр€мок галицько≠го украњнства, а це багато значило супроти переваги церковних ≥ консервативних елемент≥в у галицькому громад€нств≥. ƒл€ украњнц≥в-же зазбручанських, в тод≥шньому њх пригнобленню в≥д ус€ких пере≠пон ≥ заборон, була √аличина наче в≥кном у своб≥дну далеч≥нь украњн≠ського розвою, що давало йому вих≥д нав≥ть на випадок найб≥льших утиск≥в з боку –ос≥њї (ћ. √рушевський).

Ђѕросв≥таї

¬ березн≥ 1867 р. кинула народовецька молодь клич створенн€ то≠вариства, €кого метою булоб Ђп≥знанн€ й просв≥та народуї. ƒн€ 2 ве≠ресн€ тогож року м≥н≥стерство внутр≥шн≥х справ апробувало статут, а 8 грудн€ в≥дбулис€ перш≥ установч≥ збори Ђѕросв≥тиї. —еред €коњ атмосфери в≥дбувалис€ ц≥ перш≥ збори, св≥дчить факт, що н≥хто з льв≥вських св€щеник≥в не захот≥в за≥навгурувати д≥€льности нового товариства богослужени€м, а на 64 його член≥в-оснувател≥в прињхав з пров≥нц≥њ т≥льки один-одинокий представник Ч о. ќсип 3 а € чк≥вський з Ћоп€нки к. ƒолини. ¬≥н теж забрав голос Ђв ≥мен≥ н≥мого с≥льського людуї. ќ. «а€чк≥вський не вважав себе умандатованим говорити в ≥мени духовенства, до €кого належав. —тан цей, €к в≥н сказав, парафразуючи Ївангельськ≥ слова Ђсам возраст ≥мат, сам о соб≥ да глаголетї. «ате в≥н почувавс€ в прав≥ промовити в≥д Ђлюдуї, €кого представник≥в не бачив серед з≥браних. ѕ≥дкресливши ролю галиць≠кого духовенства в час бурхливоњ ¬есни Ќарод≥в, о. «а€чк≥вський влучно завважив, що коли Ђна нас п≥дн€лас€ вс€ вража сила, а ми (духовники) не де боротьби поставлен≥, але радше апостоли мира, зл€калис€ тоњ бур≥, почали огл€датис€ поза себе, щоби соб≥ плеч≥ убез≠печити ≥... зацофалис€ так далеко, що ми стратили з очей народ, а народ насї... ≤ справд≥, о. «а€чк≥вський був на установчому з≥бранню Ђѕросв≥тиї одиноким представником тоњ горстки галицького духовен≠ства, що ще не стратила народу з очей ≥ н&впаки.

ѕершим головою Ђѕросв≥тиї обрано г≥йн. учител€ јнатол€ ¬ахн€нина (1868Ч1870), другим став ёл≥€н Ћавр≥вський (1870Ч1873), трет≥м з черги (до 1877) ¬олодислав ‘е≠дорович Ч д≥дич ¬≥кна, що пожертвував б≥льшу суму на зал≥зний фонд “овариства, а четвертим ќмел€н ќгоновський (1877Ч 1894), що поклав п≥двалини п≥д нин≥шню орган≥зац≥ю й поширенн€ ф≥л≥й та читалень Ђѕросв≥тиї на ц≥лий край.

Ђќснуванн€ Ђѕросв≥тиї було немов завершенн€м орган≥зац≥йних змагань галицьких народовц≥в 60-их рок≥в, переходом в≥д ефемерид≠них груп до пост≥йноњ орган≥чноњ прац≥, хоч треба признати, що та прац€ довгий час ≥ще велас€ досить слабо, без пл€ну й по д≥лЇтантсь-киї (≤. ‘ранко).

як перша орган≥зац≥€ народовц≥в Ђѕросв≥таї, хоч ≥ не закладена, дл€ веденн€ пол≥тичноњ роботи, в своњх початках поневол≥ була при≠т€гана до вир≥шуванн€ питань суто пол≥тичноњ натури. “акою прим≥≠ром була невдачна спроба митрополита »осифа —ем братов ич а в 1870 р. погодити народовц≥в з москвоф≥лами на грунт≥... галиць≠кого Ђрутенстваї. ѕом≥ж тезами задуманоњ угоди була й така, що Ђга≠лицьк≥ русиниї визнають себе окремим, 3-м≥льйоновим народом, та признають митрополита своњм заступником не т≥льки в церковних, але й культурно-пол≥тичних справах. ¬ид≥л Ђѕросв≥тиї найшовс€ тим разом у крапц≥ й на тези митрополита, п≥дтримуван≥ москвоф≥лами, в≥дпов≥в, що товариство Ђѕросв≥таї признаЇтьс€ не до 3, а до 20-м≥льйонового украњнського народу, €кий живе по обох боках «бруча й не маЇ н≥чого сп≥льного з москал€ми й пол€ками. ƒо порозум≥нн€ з москвоф≥лами може прийти щойно тод≥, коли вони вернуть до украњн≠ськоњ нац≥ональноњ програми з 1848 р, €ку вони зрадили. ћосквоф≥ли не в≥дпов≥ли на те н≥чого, а митрополит, що хот≥в репрезентувати три м≥льйони Ђрутенц≥вї кинув про це й думати.  оли на сес≥њ галицького сойму в 1.875 р. п≥дн€лис€ з польського боку протести проти п≥дтри≠муванн€ Ђѕросв≥тиї р≥чною субвенц≥Їю в сум≥ 2000 ринських, загальн≥ збори “овариства, скликан≥ 27 травн€ тогож року зреклис€ тоњ субвенц≥њ, мовл€в Ђѕросв≥таї маЇ обов€зки супроти свого народу, а супроти ≥нших чинник≥в не може приймати н≥€ких зобов€зань, Ѕула це г≥дна молодоњ установи ман≥фестац≥€, €ка п≥дн€ла њњ прест≥ж серед громад€нства.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 339 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ѕобеда - это еще не все, все - это посто€нное желание побеждать. © ¬инс Ћомбарди
==> читать все изречени€...

2022 - | 1881 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.012 с.