Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


XXXV. Ќародництво ≥ украњно≠ф≥льство




”крањнське Ђнародництвої

—мерть цар€ ћиколи ≤, що не могучи перенести поразки в т. зв. кримськ≥й в≥йн≥, отруњвс€, була гаслом до заведенн€ л≥беральн≥шоњ си≠стеми в управ≥ –ос≥Їю. ÷ар ќлександер II мус≥в п≥ти на шл€х сусп≥льних.реформ, з €ких найважн≥шою було скасуванн€ кр≥пацтва. ѕочалос€ з амнест≥њ дл€ пол≥тичних в€зн≥в ≥ засланц≥в, а в њх числ≥ дл€ член≥в  ирило-ћетод≥њвського брацтва.  ул≥ш,  остомар≥в, Ѕ≥лозерський та Ўевченко знову сход€тьс€, а хоча не на р≥дному, а петербурському грунт≥, то молодеч≥ думки про волю й осв≥ту дл€ народу не покидать Ђбратчик≥вї н≥ на хвилину. ќреол€ мучеництва за св€ту справу й слава ген≥€льного поета, окружаЇ тепер Ўевченка й зЇднуЇ йому однодум≠ц≥в нав≥ть серед московського громад€нства. √асло визволенн€ сел€н з кр≥пацтва пропов≥дуване Ўевченком, стаЇ гаслом дн€; п≥дтримують його вагу й безпоседн≥ ЂЌародн≥ ќпов≥данн€ї ћарка ¬овчка (ћа≠р≥њ ћарковички), що саме тод≥ з≥йшла €к нова зор€ на горизонт≥ укра≠њнського письменства. “ургенев перекладаЇ Ђќпов≥данн€ї на рос≥йську мову й вони стають не т≥льки гр≥мким обвинуваченн€м старого сусп≥ль≠ного ладу, але й основою могутнього напр€мку серед украњнськоњ й московськоњ ≥нтел≥генц≥њ, т. зв. Ђн а р о д н и ц т в аї.

“а оск≥льки рос≥йське Ђнародництвої мало суто соц≥€льний ха≠рактер, то його украњнська в≥дм≥на мала ще й €скраву нац≥ональну закраску. ¬ однаково т€жкому положенню, €к сусп≥льно-економ≥чне становище украњнського сел€нства, була його мова та ≥сторична тра≠диц≥€, й р€туючи перше треба було йти назустр≥ч другому. ”кра≠њна демократична, €к сп≥вав Ўевченко Ђбез холопа й без панаї, ”крањна запор≥жського козацтва, стала тепер ≥деалом украњнських народник≥в, що так ще недавно захоплювалис€ ”крањною великих кн€з≥в та гетьма≠н≥в. ћ≥сце старих л≥топис≥в ≥ двор€нських документ≥в зайн€ла тепер народн€ поез≥€, козацьк≥ думи, €к еманац≥€ старого украњнського демо≠кратизму.

«разу осередком народницького руху стаЇ ѕетербург. “ут живе Ўевченко, тут працюЇ  остомар≥в ≥  ул≥ш, що на кошти украњнських багат≥њв “арновського й √алагана закладаЇ друкарню й налаштовуЇ видавничу справу. Ђ«аписки о ёжной –ус≥ї та перша й одинока в своњм род≥ ≥сторична пов≥сть Ђ„орна –адаї Ч  ул≥ша, твори письмен≠ник≥в украњнського в≥дродженн€ ( отл€ревського й  в≥тки) та сучас≠них (Ўевченка, ћарка-¬овчка), перш≥ украњнськ≥ пропов≥ди о. ¬асил€ √речулевича, були л≥тературним викладниками того украњнського народництва. Ќарешт≥ вдаЇтьс€ украњнськ≥й кольон≥њ в ѕетербурз≥ ство≠рити перший л≥тературно-науковий м≥с€чник Ђќсноваї. ј хоч в≥н удер≠жавс€ всього т≥льки два роки (1861Ч62) то його вага дл€ украњнського руху першор€дна. ќкрасою журналу були в першу чергу твори Ўев≠ченка,  остомарова,  ул≥ша й ћарка-¬овчка, але на њњ стор≥нки попа≠дали й прац≥ сп≥вчуваючих украњнськ≥й справ≥ москал≥в. ¬ Ђќснов≥ї по≠чали свою л≥тературну й наукову працю так≥ украњнськ≥ письменники, €к јнтонович, –уданський,  ониський, —видницький та ≥нш≥.

ќсобливо характеристичною дл€ тогочасних настроњв була Ђћо€ спов≥дьї ¬олодимира јнтоновича. ÷ей польський шл€хтич з роду й вихованн€ започаткував своЇю Ђ—пов≥дюї поворот опол€че≠ноњ украњнськоњ шл€хти до народу, з €кого вона вийшла, ставс€ батьком ≥ нос≥Їм т. зв. Ђх л о п о м а н с т в аї.

—пов≥дьї ¬. јнтоновича

Ђ—удилос€ мен≥ Ч писав јнтонович у Ђ—пов≥диї Ч родитис€ шл€х≠тичем на ”крањн≥. ƒитиною були в мене вс≥ навички панич≥в ≥ довго € тримавс€ вс≥х станових ≥ нац≥ональних неприхильност≥! тих людей, по≠м≥ж €кими виховавс€.  олиж прийшов час моЇњ самосв≥домости, € роз≠важно оц≥нив своЇ становище в краю; € зважив ус≥ недостач≥ його, вс≥ змаганн€ громади, серед €коњ дол€ мене постановила й побачив, що моральне њњ становище не маЇ виходу, коли вона не в≥дцураЇтьс€ своњх думок, своњх бундючих зам≥р≥в на край ≥ нац≥ональн≥сть. я впевнивс€, що т≥ пол€ки-шл€хтич≥, що живуть на ”крањн≥, перед судом власноњ сов≥сти, мають т≥льки два виходи: або полюбити народ, серед €кого вони жи≠вуть, перейн€тис€ його ≥нтересами й вернутис€ назад до т≥Їњ нац≥ональ≠носте, що њњ колись в≥дцуралис€ њх предки, та запопадливою працею ≥ любовю, по спроможности, спокутувати те лихо, що запод≥€ли народов≥, €кий вигодував ст≥льки покол≥нь вельможних зайд, ≥ котрому ц≥ зайди, за його п≥т ≥ кров в≥дд€чували огидлив≥стю, наругами, непошануванн€м його в≥ри, звичањв, моральности й особи.  олиж на такий крок бракува≠тиме в пол€к≥в сили, то сл≥д њм перебратис€ на польську землю, заселе≠ну польським народом на те, щоб не додавати з≥ себе в краю ще б≥льше дармоњд≥в та л€катис€ сумних докор≥в самому соб≥ за те, що ≥ € зайда, пл€нтатор, живу з чужоњ прац≥, заступаю стежку до розвитку тому наро≠дов≥, до €кого хати € зал≥з некликаний, непроханий, та ще й належу до того табору, що дбаЇ про припиненн€ розвитку народу-автохтона. јле € вибрав перший вих≥д. Ѕо хоча € був попсований шл€хетським зихованн€м, звича€ми й мр≥€ми, але мен≥ легше було в≥дректис€ в≥д них, н≥ж в≥д того народу, серед €кого € зр≥с, €кий € знав, котрого важку недолю € бачив на власн≥ оч≥. ÷ей народ € полюбив б≥льше, н≥ж власн≥ шл€хоцьк≥ навички й мр≥њ. я... ставс€ Ђперевертнемї.

—л≥дом за јнтоновичем стало таких Ђперевертн≥вї б≥льше.

√ромадиї на ”крањн≥

¬сл≥д за першою украњнською Ђгромадоюї в ѕетербурз≥, почали творитис€ анальог≥чн≥ гурти з такимиж завданн€ми скр≥зь по ”крањ≠н≥ Ч в  иЇв≥, „ернигов!, ’арков≥, ѕолтав≥ та ≥нших украњнських м≥стах.

«вичайно починали справу студенти висших та середн≥х шк≥л, а там приставало до гурту й старше громад€нство. ƒ≥€льн≥сть Ђгромадї була б≥льш за все культурницька, хоча тут ≥ там попадають спроби пол≥тич≠ного характеру. Ђ√ромад≥вц≥ї дбали про народню осв≥ту, шк≥льництво, поширенн€ украњнськоњ книжки й дорогою в≥дчит≥в, концерт≥в та дра≠матичних вистав, старалис€ вв≥йти в безпосередн≥й зв€зок з масами. —ам≥ вони, €к Ђнародникиї з душ≥ й переконанн€, пробували ви€вл€ти це й назверх. “ому од€галис€ по народньому, сп≥вали украњнськ≥ п≥сн≥ та заводили звичку й пом≥ж собою розмовл€ти по украњнськи. “а головною працею громад≥вц≥в ≥ сп≥вчуваючого њм громад€нства була пропа≠ганда розкр≥паченн€ сел€н.

«несенн€ кр≥пацтва

¬же в р≥к по вступлению на прест≥л за€вив цар ќлександер II представникам двор€нства, що в≥н думаЇ вз€тис€ за постепенне але не≠минуче скасуванн€ кр≥пацтва. ћають сел€не розкр≥пачитис€ сам≥, кра≠ще це зробити тим, шо мають владу. Ќа прик≥нц≥ 1856 р. утворивс€ при царському ур€д≥ потайний ком≥тет, що мав п≥дготовити реформу сел€н≠ськоњ справи, Ђпов≥льну, без крутих ≥ р≥зких переворот≥в, по докладно й дбайливо обм≥ркованому пл€н≥ї. ѕершими з двор€н, що за€вили гото≠в≥сть добров≥льно порозум≥тис€ з сел€нами, були д≥дич≥ литовсько-б≥ло≠руських губерн≥й. ¬идно, що натиск з долу й вплив Ђнародницькоњї про≠паганди, позначивс€ в тих губерн≥€х найр≥зк≥ше. ÷ар прин€в за€ву б≥ло≠русько-литовських пан≥в до в≥дома й звел≥в заснувати по губернських столиц€х спец≥€льн≥ ком≥тети дл€ обм≥ркуванн€ метод реформи. ¬ 1858 р. справа скасуванн€ кр≥паччини зробилас€ питанн€м дн€ й прово≠дилас€ €вно-славно по вс≥м губернським ком≥тетам ≥ головному в ѕе≠тербурз≥. Ќарешт≥ дн€ 19 лютн€ 1861 р. ƒержавна –ада прин€ла й ого≠лосила дорогою царського ман≥фесту закон про знесенн€ кр≥пацтва. ¬о≠л€ д≥сталас€ сел€нам не даром. ѕод≥бно €к у √аличин≥, сел€не мус≥ли заплатити за землю, на €к≥й, колись працювали на пан≥в, а тепер мали працювати на себе. ѕри цьому, колись пом≥щицьку а тепер сел€нську землю, оц≥нено дуже високо й сел€нам довелос€ заплатити за нењ май≠же вдвоЇ ст≥льки, що вона була варта. Ќа ”крањн≥ розд≥лено зем≠лю в той спос≥б, що на голову припадало 2Ч6 дес€тин земл≥, але ц≥ла маса сел€н, що дос≥ працювала по панських дворах, €к прислуга, опинилас€ без земельного над≥лу. ѕозатим, н≥бито зв≥льнених сел€н поставлено п≥д особливу оп≥ку адм≥н≥страц≥њ й зв€зано свободу њхн≥х рух≥в з волею громади, до €коњ вони належали. Ќе знесено теж понижуючоњ кари р≥зками, €коњ вже не було дл€ ≥нших сусп≥льних кл€с. ¬се те викликало невдоволенн€, нав≥ть чинний спротив серед сел€нства та неприхильн≥ ур€дов≥ настроњ серед радикальноњ ≥нтел≥генц≥њ. —ел€не зрозум≥ли, що њх обманено, повноњ вол≥ не дано, а землю за дорог≥ грош≥ продано. Ќа тому грунт≥ змоглас€ сусп≥льно-революц≥йна пропаганда Ђнародник≥вї та настороженн≥сть ур€≠ду, всл≥д за €кою п≥шли реакц≥йн≥ репрес≥њ.

Ќац≥ональний характер украњнського народництва насторожив про≠ти себе не т≥льки московську владу, але й спочуваюче йому дотепер московське громад€нство. Ѕож €к не л≥беральн≥ були вони п≥д сусп≥ль≠ним огл€дом, то п≥д нац≥ональним вони були так≥ж р€н≥ обрусител≥, €к ≥ найскрайн≥ш≥ реакц≥онери. —лов€ноф≥льство в њхньому розум≥нню було т≥льки покришкою дл€ русоф≥льства, а мр≥€ ѕушк≥на про те, що Ђвс≥ слов€нськ≥ р≥ки повинн≥ влитис€ в московське мореї була основою њх св≥тогл€ду. ¬же з 1861 р. починаЇтьс€ наг≥нка на украњнство й то збоку його дотепер≥шних Ђсоюзник≥вї. як москал≥ так ≥ пол€ки, без огл€ду на свою парт≥йну приналежн≥сть, почали доказувати, мовл€в украњнство це н≥що, €к в≥дм≥на польщини чи московщини, украњнц≥ це н≥€кий народ, але польське або московське плем€ й п≥дтримувати роз≠виток украњнськоњ культури, це все одно, що йти на руку Ђ√ерманськ≥й ≥нтриз≥ї, що завз€лас€ на пол€к≥в чи москал≥в ≥ т, д. ўо вже говорити про пол€к≥в чи москал≥в, а то й жиди на ”крањн≥ п≥дн€ли крик проти Ђукрањнського сепаратизмуї.

«агострив положенн€ вибух польського повстанн€ в 1863 р. ѕоль≠ська повстанча аг≥тац≥€, хоч ≥ не мала особливого усп≥ху серед право≠бережних украњнц≥в, а нав≥ть спровокувала поворот частини спольщеноњ шл€хти до украњнства, все таки насторожила проти нього ур€д та пол≥≠ц≥ю. ¬сл≥д за паперовими напаст€ми московських публ≥цист≥в, посипа≠лис€ на украњнц≥в куди дошкульн≥ш≥ ур€дов≥ репрес≥њ. ћосковський пуб≠л≥цист  атков п≥дн€в крик, що €к попустити украњнському рухов≥, то скорше чи п≥зн≥ше треба буде моб≥л≥зувати в≥йсько проти украњнських сепаратист≥в. …огокрик п≥дхопили поменч≥ газет€рськ≥ п≥дголоски, а за ними все московське громад€нство зайн€лос€ полум€м нечуваного шов≥н≥зму. « ус≥х усюд≥в посипалис€ доноси на украњнських д≥€ч≥в, мов≠л€в вони, п≥д покришкою культурницькоњ прац≥, готуютьс€ до Ђв≥докленн€ ”крањни в≥д –ос≥њї. ƒаремне бивс€ в груди  остомар≥в, даремне за€вл€ли так≥ люди, €к јнтонович, –ильський, ∆итецький, „убинський, що вони Ђвживають вс≥х своњх сил т≥льки на те, щоби дати народов≥ осв≥ту й громадське усв≥домленн€ї. ”крањнськ≥ Ђгромадиї порозв€зувано, член≥в поарештовано, а багатьох, по довгих сл≥дствах ≥ судах, позасилано до п≥вн≥чних губерн≥й –ос≥њ.  ороною репрес≥й був славний циркул€р м≥н≥стра внутр≥шн≥х справ ¬алуЇва з 1863 p., €ким заборо≠нено видавати попул€рн≥ книжки украњнською мовою, мовл€в Ч Ђн Ї було, нема й бути не може н≥€коњ украњнськоњ мовиї.

’то з украњнських д≥€ч≥в зл€кавс€ й Ђнавернувс€ї, хто п≥шов у п≥д≠земелл€, а хто звернув увагу на √аличину, що в≥дзискавши в 1860 р. конституц≥ю стала захистом дл€ дальшого культурно-нац≥ональ≠ного украњнського житт€.

Ђ∆вавий украњнський рух тим способом раптом припинено й при≠гноблено саме серед його розмаху. јле це мало той насл≥док, що в≥н з –ос≥њ перекидаЇтьс€ до √аличини; перший оце раз за ст≥льки в≥к≥в, починаЇтьс€ поворотний культурний рух з≥ сх≥дньоњ ”крањни на зах≥дню, тим часом €к перед тим, п≥д натиском польського пануванн€, жив≥≠ш≥ елементи з зах≥дньоњ ”крањни в≥дпливали на сх≥дї (ћ. √рушевський).

Ўевченко

¬елика попул€рн≥сть Ўевченка, €к ген≥€льного поета а почасти ≤ громадського д≥€ча, не йшла в пар≥ з належною оц≥нкою його ваги дл€ ”крањни. «агально п≥дкреслювалос€ Ўевченкове народолюбство й слов€но- а нав≥ть польоноф≥льство, ненависть до кр≥пацтва й патр≥отизм, а довол≥ р≥дко говорилос€ про нього, €к про першого й найб≥льш безкомпром≥сового ≥деольога украњнськоњ, державноњ самост≥йности.  ирило-метод≥њвське брацтво, до €кого належав молодий Ўевченко було ема≠нац≥Їю нац≥онально-пол≥тичного св≥тогл€ду, на €кий здобулас€ в 40-х роках духова верх≥вка тогочасного украњнства.  остомаров, €к зв€зко-вий пом≥ж ’арковом ≥  иЇвом, прийшов до кирилометод≥њвц≥в з слов€ноф≥льськими ≥деалами л≥вобережних масонських льож ≥ тайних то≠вариств, але п≥д пол≥тично-нац≥ональним огл€дом в≥н чимало завд€чу≠вав Ўевченков≥. ¬же в перших своњх поемах Ђ—онї та Ђ авказї, що њх Ўевченко читав  остомарову, був €сно, хоча й поетично сформулований ≥деал пол≥тичноњ незалежност≥! ”крањни. “ой самост≥йницький елемент, що пробивавс€ в енунц≥€ц≥€х кирило-метод≥њвц≥в, це власне вклад Ўевченка в програму першого пол≥тичного угрупуванн€ на ”кра≠њн≥. ѕрот€гом свого важкого житт€ Ўевченко м≥н€в чи пристосовував своњ погл€ди до р≥жних питань, але ≥деал державноњ самост≥йности ”крањни присв≥чував йому на кожному кроцњ, в кожн≥й його думц≥, сло≠в≥ й д≥л≥.

Ђ≤ власне з того боку поез≥€ Ўевченка маЇ дл€ нас епохальне зна≠ч≥нн€: вона зробила з темноњ етнограф≥чноњ маси нац≥ю, вона розбила назавжди можливости ≥снуванн€ украњнського руху €к Ђюжно-рускавої пров≥нц≥онал≥зму. Ќе ген≥альний стиль та форма, але пол≥тичний зм≥ст поез≥њ Ўевченка зробив його нац≥ональним пророкомї (ё. ќхримович).

¬ противенств≥ до своњх попередник≥в що €к ≥ в≥н плакали на румовищах украњнського минулого, Ўевченко не то що шукав за причинами упадку нац≥њ, але находив дороги ≥ засоби дл€ њњ подвигненн€. ѕасив≠н≥сть своњх попередник≥в заступив Ўевченко активн≥стю борц€-революц≥онера. ”роджений п≥д сел€нською, до тогож кр≥пацькою стр≥хою, п≥д впливом ≥деольог≥њ Ђ≤стор≥њ –ус≥вї ≥ польськоњ визвольницькоњ поез≥њ (ћ≥цкевич) Ўевченко дуже скоро найшов м≥сце своњй самост≥йницьк≥й ≥деольог≥њ на перехрестю думок ≥ почувань €к до ворог≥в так ≥ прихиль≠ник≥в ”крањни в минулому й сучасному, зрозум≥в теж, чим сл≥д надхнути своњх земл€к≥в-однодумц≥в Ђживих ≥ ненароджених, в ”крањн≥ й не на ”крањн≥ сущихї.

Ѕунтуючись ≥ протестуючи проти сучасноњ йому д≥йсносте, Ўев≠ченко вм≥в не т≥льки сам зненавид≥ти њњ спричинник≥в, але й надхнути т≥Їю ненавистю м≥льйони. ¬еликою, творчою ненавистю, що була т≥льки в≥дворотною стор≥нкою великоњ, безмежноњ любови Ѕаьк≥вщини. Ўев≠ченков≥ попередники любили теж ”крањну, та ламали руки над њњ змар≠нованим минулим, але бунтувалис€ т≥льки проти тих, проти €ких влада не заборонювала бунтуватис€. ¬они осп≥вували напр. боротьбу ”крањни з Ђб≥сурменамиї, з пол€ками й католицтвом, але похвал€ли москво≠ф≥льство украњнських мас у минулому й сучасному. Ўевченко Ч демократ з походженн€ й переконанн€, вм≥в захоплюватис€ державно-твор≠чими асп≥рац≥€ми украњнських гетьман≥в, що дорогою монарх≥зму зма≠гали до незалежности ”крањни, р≥зко осуджуючи демократизм ≥ дема≠гог≥ю тих д≥€ч≥в украњнського минулого, що йдучи назустр≥ч вс€ким Ђчорним радамї козацькоњ черн≥, п≥дготовл€ли й закр≥плювали грунт п≥д њњ царо- й москвоф≥льство, Ўевченко апотеозуЇ напр. ’мельницького, за його повстанн€ проти ѕольщ≥, але не може йому вибачити пере€славського трактату з ћосквою. « однаковою любовю розсипав в≥н св≥тла на тих стор≥нках украњнськоњ ≥стор≥њ, що св≥дчили про самост≥й≠ницьке змаганн€ њњ д≥€ч≥в, з однаковою теж ненавистю громить Ђгр€зь ћоскви, €к ≥ варшавське см≥тт€ї. Ўевченко не докор€Ї ћазеп≥ за Ђзрадуї ћоскви, €к докор€ли йому його сучасники й насл≥дники, але т≥льки за те, що не найшов сп≥льноњ мови з Ђхваст≥вським полковником ѕал≥Їмї, щоб одностайно стати проти вс≥х ворог≥в ”крањни, без огл€ду на те, кого вони соб≥ об≥брали на союзника.

’мельницький першоњ доби, ƒорошенко, ћазепа, ѕолуботок, оце героњ Ўевченкового самост≥йництва, проти €ких ставить п≥д суд таких, на його думку прислужник≥в ћоскви, €к Ђдурний гетьманї —коропад≠ський, Ђдурний поповичї —ам≥йлович та –озумовський, що Ђлизав мов собака патинки цариц≥ї. ѕ≥дкреслюючи промахи, осуджуючи нер≥шу≠ч≥сть ≥ п€тнуючи нац≥ональну зраду в ус≥х њњ формах, €к у минулому так ≥ сучасному, Ўевченко жде ≥ в≥рить у прих≥д украњнського ¬ашинг≠тона, в≥рить у те, що Ђдомовина розвалитьс€, а зп≥д нењ встане ”крањнаї, й тому закликаЇ в свому Ђ«апов≥т≥ї Ч Ђпорвати кайдани й вражою злою кровю окропити волюї. Ѕор≥тес€ Ч поборете, було гаслом житт€ ≥ творчости Ўевченка, воно теж сталос€ його запов≥том дл€ гр€дучих укра≠њнських покол≥нь.

“аким бачимо Ўевченка сьогодн€, але його сучасники й безпо≠середн≥ насл≥дники, можна сказати, не зрозум≥ли Ўевченкового само≠ст≥йництва й не поквапилис€ п≥ти за його дороговказами. ¬гинаючис€ п≥д т€гарем умов пол≥тичного житт€, т≥каючи перед наг≥нкою москов≠ського шов≥н≥зму й репрес≥€ми ур€ду, вони перейн€ли в≥д Ўевченка т≥льки те, що Ђможнаї, а Ђз великого революц≥онераї духа зробили апостола льо€льного братерства й згодиї. (ё. ќхримович). ƒалеко в≥д Ўевченковоњ ≥деольог≥њ в≥дб≥г  ос т омар≥в у Ђзр≥ломуї в≥ц≥ своЇњ письменницькоњ прац≥ й громадськоњ д≥€льносте, по свойому, по Ђхутор€нськиї ≥нтерпретував Ўевченкову музу  ул≥ ш.

Ќародини украњноф≥льства

”крањнц≥ заскочен≥ московським шов≥н≥змом ≥ пол≥ц≥йними репре≠с≥€ми, в≥дбивалис€ €к могли. «ал€кан≥ ворожим наступом, вони принишкли й пробували, на стор≥нках Ђќсновиї представити украњнський рух, €к чисто культурницьке, апол≥тичне €вище. ƒехто нав≥ть посп≥шив-с€ з за€вами льо€льности, аби т≥льки вороги в≥дчепилис€. “им разом лиху прислугу зробив украњнськ≥й справ≥  остомар≥в. “ой сам, що в 40-их роках, €к ≥деольог кйрило-метод≥њвц≥в голосив ≥деали украњнсь≠кого Ђфедерал≥зму що в≥дзначавс€ €скравим автоном≥змом, майже самост≥йництвом, республикан≥змом ≥ сусп≥льним радикал≥змомї, в 70-их pp. ставс€ ≥деольогом безполового, апол≥тичного Ђукрањноф≥льстваї.

ѕравда,  остомар≥в в≥дступав з позиц≥й своЇњ молодости не в≥дразу. ¬ статт€х рос≥йського Ђ—овремЇнн≥каї й украњнськоњ Ђќсновиї в≥н ще боронить тези про право кожного народу на державну самост≥йн≥сть ≥ на кожному кроц≥ п≥дкреслюЇ культурно-нац≥ональну окрем≥шн≥сть украњнського народу, мовл€в Ђхай н≥ пол€ки н≥ москал≥ не вважають за своњ земель, заселених украњнським народомї. “а де дал≥ тим низше опускаЇ  остомар≥в св≥й нац≥ональний ст€г. ¬≥н перестаЇ писати по украњнськи, зриваЇ зв€зки з галичанами та пропов≥дуЇ ≥деали повноњ й беззастережноњ льо€льности влад≥. ЂЋюдина, що в 40-их роках гово≠рила, що перед –ос≥Їю Ї т≥льки дв≥ дороги Ч або перетворитис€ в фе≠дерац≥ю незалежних нац≥й, або розпастис€ на к≥лька держав, украњн≠ський самост≥йник ≥ республиканець 40-их рок≥в, в 70-их pp. пропов≥≠дував повну льо€льн≥сть кожному петербурському ур€дов≥ та його обрусительн≥й пол≥тиц≥ї (ё. ќхримович).

¬ противенств≥ до безкомпром≥сового самост≥йника Ўевченка й федерал≥ста, а в≥дтак льо€льного рос≥йського патр≥ота  остома≠рова, третий з кирило-метод≥њвц≥в Ч  ул≥ш, виступаЇ виразником п о-л ≥ т и ч ≥з о г о москвоф≥льства. ¬ Ђ„орн≥й –ад≥ї та низц≥ п≥зн≥ших тво≠р≥в, в≥н виказуЇ нездатн≥сть украњнц≥в до самост≥йного житт€, а зЇдиненн€ ”крањни з –ос≥Їю вважаЇ одиноким р€тунком дл€ нењ. «ахоплений украњнською культурою,  ул≥ш показуЇ на державно-творч≥ способности

москал≥в, з €кими нема чого украњнц€м й боротис€ на пол≥тичному пол≥. ¬≥н пов≥рив ≥ других заставл€в в≥рити, що в межах московськоњ держав≠ноњ системи найдетьс€ м≥сце на буйний розвиток украњнськоњ культури, головнож мови, €к≥й признавав куди б≥льш≥ прикмети, €к московськ≥й.

 олиж указ проти украњнськоњ мови з 1876 р. примусив його знев≥рити≠с€ в можлив≥сть розвитку украњнськоњ культури впор€д з московською, тод≥ в≥н, не перестаючи бути пол≥тичним москвоф≥лом, вдаривс€ в зв€з≠ки з пол€ками, а коли й на них зав≥вс€, пробував ор≥Їнтуватис€ на... “у≠реччину. ј хоч  ул≥ш був т≥льки культурником, то його експерименти мали таки вплив на оточенн€, й викликаючи хаос, остаточно причинили≠с€ до витворенн€ типу культурних Ђукрањноф≥л≥вї, що були пол≥тичними Ђмосквоф≥ламиї. ќстаточно  ул≥ш ≥  остомар≥в стали духовими бать≠ками украњноф≥льського, апол≥тичного культурництва, €ке ознаменовуЇ нац≥ональне житт€ ѕридн≥пр€нщини прот€гом чергового триц€тил≥тт€. ќбЇднуючи в соб≥ довол≥ р≥зношерст≥ елементи, в≥д консервати-ст≥в ≥ монарх≥ст≥в до правих соц≥€л≥ст≥в, украњнськ≥ Ђгромадиї тих час≥в кермувалис€ в свой ому народолюбств≥ радше соц≥€льними, ан≥ж нац≥ональними мотивами. Ћюбов до украњнського минулого, в €кому на перший пл€н висовувалос€ козацтво (козакоф≥льство) захопленн€ на-родньою мовою й побутом, дуже часто обмежувалис€ в тих украњно≠ф≥л≥в до романтичних акцесуар≥в у род≥ козацькоњ чи народньоњ нош≥, сп≥ванн€ народн≥х п≥сень а то й вживанн€ народньоњ њж≥, головнож слав≠ного Ђукрањнського борщуї. ƒехто з них мр≥€в про запор≥жську —≥ч, про щось у род≥ козацькоњ республики, але н≥хто не виходив поза мр≥њ. ѕозатим вс≥ вони, а бодай видатн≥ш≥ з них працювали на пол≥ украњн≠ськоњ культури (етнограф≥њ, археольог≥њ, ≥стор≥њ та л≥тератури) але все ≥ всюди п≥дкреслювали апол≥тичн≥сть своЇњ прац≥, головнож в≥дхрещу≠валас€ в≥д марева Ђукрањнського сепаратизмуї й то не т≥льки з л€ку перед царською пол≥ц≥Їю. « часом, коли крик московських шов≥н≥ст≥в притих, а цензура на украњнськ≥ виданн€ пом€кшала, зазбручанськ≥ Ђукрањноф≥лиї насм≥лилис€ оживити свою л≥тературно-научну д≥€льн≥сть. “од≥ то на чоло украњнських м≥ст висовуЇтьс€ престольний   и њ в, на €кого ун≥верситет≥ всп≥ло вже вирости нове покол≥нн€ наукових та громадських прац≥вник≥в. ¬они то, приспавши своњм Ђкультурництвомї чуйн≥сть центральноњ влади, виЇднали дозв≥л на закладенн€ в  иЇв≥ в≥дд≥лу петербур. Ђ√еограф≥чного“оваристваї (1872), що на к≥лька л≥т зробивс€ осередком наукового украњнознавства. –≥вночас≠но оживаЇ й скр≥плюЇтьс€ новими ≥менами (ћирний-–удченко, —тарицький) украњнська л≥тература, а св≥жий ≥ великий талант ћиколи Ћисенка виводить на концертову естраду й сцену (опера Ђ–≥здв€на Ќ≥чї) украњнську м у з и к у. Ќе прогавлюЇ пригожого моменту й укра≠њнський театр.

”каз 1876 р.

“а не всп≥ли ще кињвськ≥ Ђгромад€неї €к сл≥д розмахнутис€, коли марево Ђукрањнського сепаратизмуї викликало проти них нов≥ репрес≥њ ур€ду. Ќа доноси, що њх почали слати до центрального ур€ду платн≥ й безплатн≥ агенти московськоњ пол≥ц≥њ, створено в 1875 р, спец≥€льну протиукрањнську ком≥с≥ю. њњ душею ставс€ куратор кињвськоњ шк≥льноњ округи ћихайло ёзефович, що ще в 1874 р. подав на украњнц≥в донос, мовл€в вони змагають до створенн€ Ђв≥льноњ ”крањни в форм≥ респуб≠лики, з гетьманом упровод≥ї.  ом≥с≥€ працювала коротко, але р≥шуче. ѕрийшовши до переконанн€, що Ђдопустити окрему л≥тературу на простонародньому украњнському говор≥, це те саме, що покласти тривку п≥двалину дл€ переконанн€ в можливост≥ в≥дд≥ленн€, хочби й у далек≥й будучности, ”крањни в≥д –ос≥њї, вона р≥шила розв€зати кињвський в≥д≠д≥л Ђ√еограф≥чного “оваристваї, а його член≥в ≥ сп≥вроб≥тник≥в, €к теж ≥ вс≥х активних украњнц≥в зтероризувати ≥ндив≥дуальними репрес≥€ми.  ороноюж прац≥ тоњ ком≥с≥њ був ганебний царський указ, п≥дписаний ќлександром њњ. 18 травн€ 1876 p., що поклав три печат≥ на украњнську культуру. —илою цього указу заборонено було друкувати украњнською мовою не т≥льки книжки, а й тексти п≥д нотами, виставл€ти украњнськ≥ театральн≥ пЇси та прилюдно сп≥вати украњнськ≥ п≥сн≥! “аж сама ком≥с≥€ тод≥ж таки, р≥шила п≥дсилити Ђпособ≥€ї на москвоф≥льську пропаганду в √аличин≥, куди €краз ≥ перенесено точку т€жести всеукрањнського нац≥онального руху. ”каз з 1876 р. мав ще й той насл≥док, що з ”крањни почалас€ пол≥тична ем≥грац≥€ за кордон, а ѓѓ передв≥сник ћихайло ƒрагоман≥в створив на в≥льн≥й швайцарськ≥й земл≥ свого роду культур≠но-пол≥тичну амбасаду поневоленоњ ”крањни.

ћихайло ƒрагомашв

Ќа тл≥ апол≥тичного й асоц≥€льног≥ї украњнського культурництва 70-их pp. п≥д≥ймаЇтьс€ постать ћихайла ƒрагоманова, €к дороговказ новоњ пол≥тичноњ думки. ƒрагоман≥в, нащадок др≥бного полтавського двор€нства, ви€вив себе зразу €к студент, а з початком 70-их pp. як приват-доцент кињвського ун≥верситету. Ћ≥берал ≥ народолюбець з урод≠женн€, в ранн≥й молодости п≥дпав п≥д вплив поез≥й Ўевченка та соц≥€л≥стичних теор≥й √ерцена, Ѕакун≥на, „ернишевського ≥ зах≥дноЇвро≠пейських марксист≥в. як велика частина тогочасноњ молод≥, був молодий ƒрагоман≥в сусп≥льним радикалом-марксистом, а щойно в другу чергу украњнським патр≥отом. ќстанн≥м зробивс€ в≥н €краз через св≥й вродже≠ний ≥ набутий осв≥тою демократизм. —вою громадську кар≥Їру почав €к член кињвськоњ Ђ—тароњ √ромадиї з обов€зуючого в т≥ часи культур≠ництва. Ќа сп≥лку з ≥сториком ¬. јнтоновичем видав в≥н у 1873Ч4 pp. перший ≥ половину другого тому Ђ≤сторичних п≥сень украњнського наро≠дуї (очевидно по рос≥йськи). ѕоминаючи самозрозум≥л≥ в умовах того часу хиби й методичн≥ недот€гненн€, була ц€ публ≥кац≥€, €к каже ‘ранко Ђсв≥тлою спробою ≥сторичноњ систематики й критикиї пам€тник≥в ук≠рањнськоњ устноњ словестности, що й удостоњлас€ т. зв. увар≥вськоњ прем≥њ петербурськоњ јкадем≥њ Ќаук. « черги видав ƒрагоман≥в Ђ”крањнськ≥ пе≠рекази й опов≥данн€ї, дл€ €ких використав етнограф≥чн≥ записки таких збирач≥в, €к —тепан –уданський, ѕавло „убинський, ≤ван ћанджура та ≥нш≥. «п≥д його молодого пера вийшла попул€рна украњнська брошу≠ра Ђѕро козак≥в, татар ≥ турк≥вї та прочитаний на третьому археольог≥чному з'њзд≥ реферат про ЂЋицарськ≥ в≥дгомони в украњнськ≥й народн≥й поез≥њї. –≥вночасно писав ƒрагоман≥в публ≥цистичн≥ статт≥ в петербурському Ђ¬Їстн≥ку ™вропиї. ќсобливий натиск у тих статт€х клав в≥н на культурно-пол≥тичн≥ в≥дносини в √аличин≥, з €коњ д≥€чами познак омивс€ ще п≥час своњх ун≥верситетських подорожей в 1871-2 pp. ¬ льв≥вськ≥й Ђѕравд≥ї з 1874 р. пом≥стив в≥н статтю про ЂЋ≥тературу рос≥йську, великоруську, украњнську й галицькуї, де йдучи сл≥дами  ул≥ша й дру≠гих украњнських культурник≥в, розсновував думки про можлив≥сть роз≠витку украњнськоњ культури, п≥д сп≥льним общеруським дахом. ѕодорож ƒрагоманова по √аличин≥ й «акарпаттю в 1875 р. дала йому приблизне у€вленн€ про зах≥дньоукрањнський культурно-нац≥ональний рух, та йо≠го боротьбу з штучно годованим москоф≥льством. « нењ прив≥з в≥н м. ≥. зб≥рку опов≥дань ќ. ‘едьковича, €ку видав у  иЇв≥ з передмовою про галицько-украњнське письменство. ƒоноси галицьких кацап≥в насторо≠жили рос≥йську пол≥ц≥ю, що подбала врешт≥ про те, щоби усунути ƒрагоманова з ун≥верситетськоњ катедри. —талос€ це на передодн≥ цар≠ського указу з 1876 р. « дорученн€ кињвськоњ Ђ√ромадиї ƒрагоман≥в. ки≠нув  ињв ≥ вињхав за кордон.

ƒорогою через Ћьв≥в ≥ ¬≥день, де в≥н видав рос≥йську брошурку Ђƒо питанн€ про украњнську л≥тературуї, опинивс€ ƒрагоман≥в у ∆енев≥. « того часу зробилас€ ∆енева центром украњнського пол≥тичного руху й своЇр≥дньою амбасадою ”крањни в «ах≥дн≥й ≈вроп≥, на прот€г ц≥лого двац€тил≥тт€. “ут написав ƒрагоман≥в ц≥лу низку публ≥цистичних статтей, брошур ≥ книжок, в≥дс≥л€ утримував зв€зки з √аличиною й ѕридн≥пр€нщиною, тут в≥н ≥ вир≥с до децидуючого фактора в тогочасному й майбутньому украњнському рус≥.

—вою публ≥цистичну д≥€льн≥сть почав ƒрагоман≥в €к далекий еп≥гон кирило-метод≥њвц≥в, з €ких програми прин€в ≥дею слов€нськоњ федера≠ц≥њ, виключаючи момент украњнського мес≥€н≥зму в —лов€нщин≥ а слов€нського в св≥т≥. ѕознакомившис€ з н≥мецьким Ђнапором на сх≥дї прийшов ƒрагоман≥в до переконанн€, що йому треба протиставити федерац≥ю народ≥в сх≥дньоњ ≈вропи, замкнених у межах јвстро-”гор≠щини й –ос≥њ. –≥вночасно намагавс€ в≥н ус≥ми силами й засобами, Ђзевропе≥зуватиї украњнське громад€нство в дус≥ пануючого тод≥ в ≈вроп≥ соц≥ального радикал≥зму й космопол≥тизму. Ђ–озвинувши ще в  иЇв≥ широку д≥€льн≥сть у тод≥шн≥х тайник √ромадах, сто€в в≥н р≥вночасно близько до Ђукрањноф≥льськогої ≥ до соц≥€л-революц≥йного народниц≠тва та до тод≥шних л≥берал≥в-общерос≥в, але ≥дейно не пристав н≥ до од≠ноњ теч≥њ, т≥льки весь час працював над синтезою вс≥х цих напр€м≠к≥в, що незабаром вилилас€ в форму украњнського громад≥вства Ч федерал≥стичного соц≥€л≥змуї (ё. ќхримович). “а ос≠к≥льки на зазбручанському грунт≥ парал≥жувало його вплив задомашнене Ђукрањноф≥льствої з його консерватизмом ≥ рахунком на льо€льн≥сть, то куди кращими усп≥хами могла похвалитис€ його акц≥€ на галиць≠кому грунт≥. “ут в≥н трапив до переконанн€ поважного в≥дламу украњн≠ськоњ молод≥, що в њњ провод≥ станув такий талант ≥ титан прац≥, €к ≤ в а н ‘ранко.

¬идавана ƒрагомановим у ∆енев≥ на кошт його кињвських земл€≠к≥в, але всупереч њх пол≥тичним асп≥рац≥€м Ђ√ромад аї станула на становищ≥ потреби нац≥ональноњ самост≥йиости вс≥х народ≥в рос≥йськоњ ≥мпер≥њ, але не пропов≥дувала гасел безогл€дного сепаратизму укра≠њнц≥в, €к у –ос≥њ так ≥ в јвстр≥њ. ¬ першу чергу треба змагати до здо≠бутт€ й поширенн€ конституц≥йних своб≥д, щоби еволюц≥йною дорогою довести до федерац≥њ народ≥в.

як демократ ≥ соц≥€л≥ст, а в першу чергу €к член поневоленоњ ћоск≠вою украњнськоњ нац≥њ, ставс€ ƒрагоман≥в першим ≥ довший час одино≠ким критиком оф≥ц≥€льноњ –ос≥њ. ¬ пору, коли б≥льш≥сть рос≥йських демократ≥в мовчки акцептувала обрусительну пол≥тику московського ур€ду ≥ громад€нства, в≥н перший запротестував проти нењ, перший теж здемаскував Ђвизвольнуї пол≥тику –ос≥њ щодо п≥вденних слов€н. ƒраго≠ман≥в перший розкрив ≈вроп≥ оч≥ на –ос≥ю, проголосивши в чотирьох Ївропейських мовах полум€ний протест проти указу з 1876 p., що став≠с€ угольним каменем украњнськоњ пропаганди й ≥нформац≥њ в зах≥дн≥й ≈вроп≥.

¬ брошур≥ Ђѕропащий часї доказав ƒрагоман≥в, що ”крањна на свойому добров≥льному приЇднанню до ћоскви все втратила, а н≥чого не зискала, та що украњнська молодь мусить станути до боротьби з москов≠ським впливом на ”крањн≥. ” статт≥ Ђ≤сторична ѕольща ≥ рос≥йська де≠мократ≥€ї доказував ƒрагоман≥в, що майже вс≥ рос≥йськ≥ соц≥€л≥сти, в≥д чолових теоретик≥в до р€дових революц≥онер≥в, н≥коли не поважи≠лис€ признати украњнському народов≥ права на пол≥тичну й нац≥ональну незалежн≥сть, а б≥льш≥сть з них попросту визнавала теор≥ю ¬алуЇва, мовл€в Ђне було, нема й не може бутиї н≥€коњ ”крањни. “е саме закидував ƒрагоман≥в польським демократам, що, не дивлючис€ на москов≠ський гн≥т над пол€ками, т≥льки про те ≥ думали, €кби то ос≥длати ук≠рањнський народ.

–озправившись з фарисейством рос≥йськоњ й польськоњ демокра≠т≥њ, ƒрагоман≥в з неменшою гостротою накинувс€ на хиби й недома≠ганн€ украњнського руху. ¬ першу чергу д≥сталос€ в≥д нього апол≥тич≠ному украњноф≥льству йогож таки земл€к≥в, культурницьким теор≥€м  остомарова та пол≥тичному москвоф≥льству таких культурних укра≠њноф≥л≥в, €к  ул≥ш, ѕотебн€, јнтонович, —умцов та ≥нш≥.  остомарова та јнтоновича п€тнуЇ ƒрагоман≥в за њх москвоф≥льське насв≥тлюванн€ украњнськоњ ≥стор≥њ, через св≥доме й посл≥довне промовчуванн€ протимосковських змагань козацькоњ старшини. –≥вночасно в украњнських д≥€ч≥в ≥ письменник≥в нац≥онального напр€мку критикуЇ ƒрагоман≥в њх нац≥ональну формал≥стику, за €кою не криЇтьс€ сусп≥льно-громадсь≠ка суть. ƒрагоман≥в гостро критикуЇ таких украњнських д≥€ч≥в, €к напр.  ониський, що кооперуючи з пол€ками на галицькому грунт≥, мр≥€ли нав≥ть про в≥д≥рванн€ ”крањни в≥д –ос≥њ, але не подбали про те, щоби на зазбручанському грунт≥ заснувати €кусь нелегальну, самост≥йницьку парт≥ю, мовл€в ѓѓ не треба, бо за украњнц≥в думаЇ... Ѕ≥смарк. ƒуша ƒрагоманова бунтувалас€ проти типового дл€ украњнц≥в Ђсамобутництваї, тобто безкритичного боготворени€ чогось т≥льки тому, що воно украњн≠ське. «аслонюючи оч≥ на власн≥ слабости й недомаганн€, украњнц≥ облегчують тим самим боротьбу з ними њхн≥х противник≥в. Ќе переконували ƒрагоманова нар≥канн€ його земл€к≥в на москал≥в ≥ пол€к≥в, мовл€в т≥льки вони винуват≥ в незавидному положенню ”крањни. Ќа думку ƒрагоманова багато завинили сам≥ украњнц≥, своЇю байдужн≥стю, пасив≠н≥стю й безхребетн≥стю. ЂЌам треба поступових гасел, нам треба забли≠снути наукою ≥ чином, щоби весь св≥т згл€нувс€ на насї Ч писав ƒрагоман≥в. ќсуджуючи нац≥онально св≥домих земл€к≥в, громив ƒраго≠ман≥в ≥ л≥берал≥в-общерос≥в украњнського походженн€ за те, що вони в≥дсахнулис€ в≥д р≥дноњ нац≥њ й працювали п≥д чужими прапорами. ¬≥н закликав њх, щоби вони вернули на лоно р≥дного народу й провадили пропаганду сусп≥льних реформ украњнською мовою ≥ на р≥дних основах, нав€зуючи ≥дењ зах≥дньоевропейського соц≥ал≥зму до украњнських виз≠вольних рух≥в XVIIЧXVIII ст. ¬≥н закликав до закладенн€ украњн≠ськоњ соц≥ал≥стичноњ парт≥њ, €ка, поруч пропаганди за соц≥€льне визво≠ленн€, велаб њњ за визволенн€ нац≥ональне й пол≥тичне. ќдним з перших бачив ƒрагоман≥в потребу нац. осв≥домлеин€ м≥ського пролЇтар≥€ту, бо Ђкожна людина, €ка покинула ”крањну, кожне слово, сказане не по украњнськи, кожна коп≥йка, видана на неукрањнську справу с великою втратою з народньоњ, мужицькоњ скарбниц≥, €ка при нин≥шних пор€дках н≥зв≥дки не вернетьс€ ≥ за €ку доведетьс€ важко розплачуватис€ нащад≠камї.

ќсоблив≥ заслуги поклав ƒрагоман≥в дл€ розвитку украњнськоњ пол≥тичноњ думки й прочищенн€ атмосфери в закацапщен≥й √ а л ич и н ≥. …ому то вдалос€ частину москвоф≥льськоњ молод≥ перет€гти до украњнства, а другу частину, до решти згангриновану,Ч здемаскувати. √алицьке рутенство, льокальний галицький патр≥отизм, обскурантизм назадництво та льо€л≥зм, ус≥ Ђс≥м гр≥х≥вї тогочасного галицького грома≠д€нства найшли в ƒрагоманов≥ свого непримиреного ворога.

ѕ≥дсумовуючи висновки з критики ƒрагоманова, нетрудно д≥йти до його позитивноњ пол≥тичноњ програми, що поклала незатерте тавро на дальшому розвитков≥ украњнського руху й пол≥тичноњ думки. ™ це: глибока синтеза нац≥онального й м≥жнароднього елементу на грунт≥ строгого демократизму; розум≥нн€ украњнства €к нац≥онально-пол≥тич≠ного руху, радикал≥зм та посл≥довний демократизм у справах нац≥о≠нальноњ пол≥тики й нарешт≥ Ч всеукрањнство.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 588 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли вы думаете, что на что-то способны, вы правы; если думаете, что у вас ничего не получитс€ - вы тоже правы. © √енри ‘орд
==> читать все изречени€...

2029 - | 1991 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.035 с.